joomla
ДО ПОНЯТТЯ РИЗИКУ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ (ПРАВООХОРОННИЙ АСПЕКТ)
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

'УДК351.862.4: (477) Дмитро БЕЗЗУБОВ

Здобувач Академії управління МВС

Проаналізовано систему і види ризиків у діяльності правоохорон­них органів України. Розглянуто моделі ризику в повсякденній діяль­ності прац івників органів внутрішніх справ. Обґрунтовано пропозиції щодо практичногозакріплення моделей ризикових ситуацій у законо­давстві України.

Анализируется система и виды рисков в деятельности право­охранительных органов Украины. Рассмотрены модели риска в по­вседневной работе сотрудников органов внутренних дел. Обосновы­ваются предложения относительно практического закрепления мо­делей рисковых ситуаций в законодательстве Украины.

The system and kinds of risks in the activities of the Ukrainian law enforcement agencies are analyzed. The models of risks in the daily work of the staff of the bodies of Internal Affairs are considered. The propositions concerning the practical fixing of risks situation models in the legislation of Ukraine are grounded.

Ключові слова: правовий примус, види ризику, система ризику, модель ризику, елементи ризику, ситуац ія ризику.

Ключевые слова: правовое принуждение, общественный риск, виды риска, система риска, модель риска, элементы риска, ситуация риска.

Keywords: legal compulsion, public risks, kinds of risks, risks system, risks model, risks elements, risks situation.

Правоохоронна функція держави полягає в забезпеченні консти­туційного порядку та національної безпеки, які зумовлюють стан законності, охорону конституційних прав людини і громадянина та відновлення неправомірно порушених прав.

Ризик є обов'язковим елементом діяльності правоохоронних органів, оскільки пересічні працівники змушені приймати рішення в умовах небезпеки і нестандартних ситуацій. При цьому загальні ознаки ризику і його компонентний склад є подібними для всіх пра­воохоронних органів, що пов'язано з їх діяльністю - протидією зло­чинності та правопорушенням, захистом життя, здоров'я і консти­туційних прав та інтересів громадян України.

Поняття ризику у вітчизняній юридичній науці висвітлено недо­статньо. Питання юридичних ризиків не є принципово новим. У радянський період проблематиці ризику в праві приділили увагу М.

С. Гринберг та В. А Ойзенхінт. Серед сучасних науковців питан­нями ризику в юридичному аспекті займаються В. П. Столбовий, В. О. Шамрай, І. С. Братков, М. С. Ковалів та ін.

Питання ризиків, проблематика їх виміру та практичного за­стосування актуальні для будь-яких політичних та економічних систем. Трансформація внутрішньодержавних відносин, змінення менталітету й ускладнення міжсуспільних зв'язків викликають по­требу постійно повертатися до питання ризиків у праві, їх ролі та значення на сучасному етапі становлення незалежної Української Держави в усіх аспектах і вимірах. Нашу роботу можна вважати корисною за умови, якщо вона допоможе врятувати хоча б одне життя в нестандартній або екстремальній ситуації, якими сповне­не життя суспільства й окремої людини (особливо працівників пра­воохоронних органів).

Мета статті - визначити рівень ризиків у діяльності органів ви­конавчої влади України на сучасному етапі становлення і розвитку суспільства на прикладі діяльності правоохоронних органів.

Як зазначав М. С. Гринберг, "проблема творчого ризику - не тимчасова і не перехідна проблема, яка сьогодні здається суттє­вою і важливою, а завтра втратить право на існування" [1, с. 9].

Слово "ризик" є різногалузевим терміном. У "Толковому слов­нику" В. Даля вказано, що "рисковать, рискнуть - пускаться на удачу, на неверное дело, наудалую, отважиться, идти на авось, де­лать без верного расчета, подвергаться случайности, действовать смело, предприимчиво, надеясь на счастье... Риск - отвага, сме­лость, решимость, предприимчивость" [1, с. 11].

У словнику С. I. Ожегова "ризик" визначається як "возмож­ность опасности" або як "действие наугад в надежде на счастли­вый результат" [2, с. 609].

М. С. Гринберг визначив, що "ризикована дія - небезпечна дія. Правомірний ризик - правомірно небезпечна дія" [1, с. 12]. Отже, на нашу думку, ризикова ситуація має місце під час запроваджен­ня і реалізації правових норм, які виникають між учасниками пра­вовідносин при відстоюванні власних інтересів та їх відповідності суспільним. Запропоноване визначення, на наш погляд, можливо трактувати і як "юридичний ризик".

Ризик постійно супроводжує суспільне життя людини. Один з провідних теоретиків вивчення цієї проблематики А П. Альгін вва­жає, що "ризик - обов'язковий компонент існування людської цивілі­зації. Ризик - це невідворотний елемент сучасної діяльності людини. Наше життя - завжди ризик" [3, с. 4]. Водночас "ризик безпосеред­ньо пов'язаний із науково-технічним прогресом і суспільно-політич­ним розвитком, упровадженням новаторських ідей, нових стандартів життя, адже історичний процес неможливо визначати чи запрогра­мувати- він вірогідний і багатоваріантний" [3, с. 9].

Суспільний ризик являє собою систему спроб і помилок, випад­кових відкриттів і нереалізованих можливостей. Завдання право­охоронних органів у цьому випадку - чітко окреслити межі між допустимим і невмотивованим ризиком, халатністю, некомпетен­тністю.

Іншої думки дотримується А. П. Альгін, який вважає, що "об'єктивне існування ризику обумовлене вірогідністю багатьох при­родних, соціальних, технологічних процесів, багатоваріантністю ма­теріальних та ідеологічних відносин, в які вступають суб'єкти соц­іального життя" [3, с. 27].

Правовий примус з боку правоохоронних органів є реакцією дер­жави на неправомірну, неприйнятну для суспільства поведінку, тобто конфліктом між державною волею у вигляді права та індивідуаль­ною волею осіб-правопорушників.

Реалізація примусу здійснюється для запобігання або припи­нення правопорушення. При цьому виникають такі конфліктні си­туації, в яких працівник правоохоронних органів повинен іти на свідо­мий ризик, застосовуючи спеціальні засоби чи табельну зброю для припинення злочину або правопорушення, а іноді й самозахисту.

Застосовуючи заходи примусу, правоохоронні органи пересліду­ють такі цілі, як захист правопорядку, боротьба з правопорушення­ми і виховання учасників правовідносин. Якщо об'єднати всі пра­воохоронні органи, в діяльності яких має місце ризик, прийняти цю сукупність за 100 %, то ОВС займають приблизно 80 % в ризи - ковій діяльності. Тому ми звернемо увагу саме на діяльність органів внутрішніх справ і на їх прикладі розглянемо прояви ризиків.

На нашу думку, вибірковий аналіз певних статей Закону Украї­ни "Про міліцію" найбільше відображає прояви ризику в ракурсі "можливо - неможливо", "потрібно - непотрібно", "безпечно - не­безпечно", "ймовірно (завдавання шкоди) - неймовірно" та визна­чає співвідношення суб'єктивного й об'єктивного факторів розвит­ку ситуації та можливостей її усунення.

Закон України "Про міліцію" застосування спеціальних засобів регламентує ст. 14, а застосування вогнепальної зброї - ст. 15. Пра­цівник органів внутрішніх справ має право застосовувати спе-ціальні засоби лише в передбачених цим Законом випадках і порядку.

Аспект ризику виявляється в системі відносин "працівник - пра­вопорушник - навколишнє (зовнішнє) середовище". При цьому ко­жен елемент цієї системи впливає на інші елементи. Застосування деяких спеціальних засобів примусу (сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, водомети) може вплинути не тільки на правопорушника, а й інших осіб, і це треба враховува­ти при прийнятті рішення про їх застосування.

Об'єктивність ризику очевидна, оскільки від дій працівника органів внутрішніх справ може залежати життя і здоров'я інших осіб. Є дещо підвищеним ризик застосування собак (ст. 143акону України "Про міліцію"), оскільки впливати може не тільки людина, а й тварина (навіть тренована та досвідчена), що залежить від її поведінкового фактора.

Суб'єктивний ризик виявляється в особистісних якостях власне самого працівника, його адекватності під час прийняття рішення, можливості юридично правильно оцінити навколишні події. При використанні спеціальних засобів слід ураховувати уміння, навич­ки та знання працівника органів внутрішніх справ. Тому в ст. 14 Закону України "Про міліцію" зазначено, що "вид спеціального за­собу, час початку та інтенсивність його застосування визначають­ся з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопору­шення й особи правопорушника" [4].

Стаття 15 Закону України "Про міліцію" регламентує права й умови застосування зброї працівниками органів внутрішніх справ.

Система ризику під час застосування зброї є складнішою: "пра­цівник - зовнішнє середовище - правопорушник". У правовому аспекті це буде виглядати так: "правопорушення - рішення про за­стосування зброї - наслідки застосування". При цьому наслідки можуть бути як позитивні - досягнення мети, так і негативні - завдання шкоди стороннім особам і відсутність результату щодо основної мети застосування. Тому між елементами "застосування

- наслідки" треба додати компонент "ризик застосування", який найповніше визначить варіанти можливих наслідків. При цьому модель ризику "правопорушник - працівник - застосування спе­ціального засобу або зброї - ризики застосування - наслідки зас­тосування" буде актуальною для дій працівника будь-якого право­охоронного органу. Це зумовлено руйнівними наслідками застосу­вання вогнепальної зброї, коли йдеться не про здоров'я, а про жит­тя сторонніх осіб.

Об'єктивність застосування зброї повинна перевищувати мож­ливі наслідки й ризики небезпечності застосування. Саме тому в статті чітко визначені умови заборони застосування зброї, навіть якщо необхідність очевидна.

Стаття 15 Закону України "Про міліцію" визначає: "забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи" [4].

Основна мета застосування зброї - захист життя і здоров'я лю­дей, права та режиму законності. Тому в аспекті вищерозглянутої моделі треба дотримуватися співвідношення між метою, цілями та наслідками (в основному негативними) для сторонніх осіб.

З правовим висновком законодавця можна погодитися, взявши до уваги, що "працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров'ю громадян або працівника міліції" [4]. процесів і входить до системи шугових знань, відображуючись у свідо­мості людини (у формі теорій, законів, фактів, ідей тощо) [3, 77].

Визначення об'єкта розшукового права є однією з фундамен­тальних, наріжних проблем цієї науки як самостійної галузі юрис­пруденції. їх вирішення значною мірою визначає успішність нау­кового осмислення широкого комплексу зазначених теоретико - прикладних проблем.

Першою працею, де проблематика об'єкта теорії оперативно - розшукової діяльності (далі - ОРД) винесена в назву, є стаття

В. Фомичева "До питання про об'єкт і предмет теорії ОРД". Автор, не погоджуючись із попередніми визначеннями об'єкта теорії ОРД вважає, що "...єдиний правильний шлях відокремлення об'єкта від предмета теорії на основі відомих вимог марксистської методо­логії, що передбачає обов'язкове виявлення їх природи (генези), місця в цілісній системі суспільних відносин і суспільних функцій". Керуючись наведеною дефініцією, В. Фомичев вважає, що об'єкт теоретичного пізнання може бути абстрактним, відображаючи, проте, реальні явища. Визначивши "нульовий об'єкт" досліджен­ня, він робить висновок, що об'єктом теорії ОРД є розвідувальна діяльність у широкому значенні [4,173].

Якщо керуватися філософськими положеннями про об'єкт роз - шукового права, то загальним об'єктом наук кримінально-право­вого циклу, безумовно, є злочинність. Розвідувальну інформацію в такому випадку можна вважати специфічною цілісністю, тобто предметом дослідження конкретної науки - теорії ОРД. Підтвер­дженням того, що В. Фомичев не повністю відокремив поняття об'єкта від предмета, є його подальші роздуми: "У використанні ОРД в якості предмета теорії різко окреслюються праці об'єкта безпосе­реднього впливу (злочинна діяльність окремих осіб, груп або, як ще можна сказати, підготовка до вчинення злочинів)", де він таки визнав, що об'єктом є злочинність у діяльнісному її аспекті.

Це визначення відрізнялося від попередніх тим, що в ньому разом зі злочином елементом об'єкта ОРД визначено діяльність оперативно-розшукових підрозділів. Це досить суттєве доповнен­ня, яке в подальшому відіграє важливу роль у формуванні об'єкта теорії ОРДсу, що позначається на їхньому психологічному стані та рішеннях, які вони приймають.

Ризик є основою розподілу взаємної відповідальності суб'єктів у тому разі, коли немає протиправності за об'єктивно випадкових чи об'єктивно неможливих обставин або коли шкоду завдано пра­вомірними діями суб'єкта. "Ситуації ризику" в діяльності окремого працівника виникають за таких умов (класифікація запропонована

А. П. Альгіним):

- наявність невизначеності - розвиток ситуації важко прогнозу­вати, при цьому вірогідність настання негативних наслідків є до­волі високою, якщо на ситуацію не вплинути;

- необхідність здійснення вибору (в тому числі відмова від ньо­го) - поведінка працівника правоохоронних органів регламентуєть­ся чинним законодавством, але в ситуації, що склалася, межа між дозволеним і необхідним невизначена;

- можливість оцінювання вірогідності втілення обраних альтер­натив - як співвідношення можливості настання позитивного та негативного результату залежно від обраного рішення [3].

Приймаючи рішення в ризиковій ситуації, суб'єкт, який приймає рішення, сподівається на позитивний результат від власних дій, але потрібно розмежувати поняття "ризикова ситуація" та "злочинна самовпевненість" (як дія, за яку передбачено відповідальність у кримінальному праві).

Різновиди ризикових ситуацій виникають унаслідок багато-гран - ності юридичних відносин у суспільстві. А П. Альгін визначає риси таких ситуацій:

1. Суб'єкт, який вибирає з кількох альтернатив, має певні об'єктивні дані, які дають змогу проаналізувати і визначити вірогідність розвитку подій.

2. Особа може оцінити вірогідність настання певних наслідків лише на основі суб'єктивних оцінок.

3. Суб'єкт під час вибору володіє як суб'єктивними, так і об'єктивними даними [3, с. 19].

На нашу думку, цей перелік слід доповнити такими положення­ми:

4. Особа повинна прорахувати можливі альтернативи усунення

56

Ситуації ризику

5. Суб'єкт може застосувати кілька альтернатив одночасно як комплексний захід нівелювання ситуації ризику як такої або мож­ливостей зниження небезпеки тих осіб, які не причетні до ситуації ризику (ефект "згладжування ситуації ризику").

Узагальнюючи результати проведеного дослідження, можна згрупувати ризик у діяльності працівника органів внутрішніх справ за такими основними аспектами:

- альтернативність (багатоваріантність, можливість і не­обхідність вибору між кількома варіантами поведінки і рішень щодо впливу на ситуацію);

- непередбачуваність (прийняття рішення в ризиковій ситуації є способом уникнення цієї непередбачуваності та намагання отримати позитивний результат від власних дій);

- суперечливість (прийняття ризикових рішень орієнтує особу на пошук нових, неординарних шляхів вирішення проблеми, але може також призвести до авантюризму чи суб'єктивізму, особли­во за умов хибного трактування подій і, як наслідок, прийняття неадекватних рішень впливу на ситуацію);

- системність (постійні ситуації ризику можуть привести до появи стійкого "імунітету" щодо ризикових ситуацій та напрацювання ун­іверсальної стратегії протидії ризиковим ситуаціям, запобігання їх появі).

Відповідальність за необдуманий чи необгрунтований ризик має нести той, хто, приймаючи рішення, намагався отримати вигоду, сподівався на неї або намагався приховати власні дії чи бездіяльність.

Сутність правового аспекту ризику полягає в тому, що він може стати предметом правового регулювання між людьми, актом по­ведінки суб'єкта правових відносин, вираженим у дії чи бездіяль­ності. Основний елемент ризику - можливість настання небажа­них наслідків для суб'єкта, який вступає в правові відносини, в ре­зультаті дії непередбачуваних, випадкових факторів чи несприят­ливих обставин.

У системі ризику в правоохоронній діяльності, на нашу думку, не останнє місце посідають два взаємозалежні елементи - суб'єктивний випадок та об'єктивні обставини. Ці елементи є про­тилежними, але водночас вони доповнюють один одного.

Іншої думки дотримується науковець-правовик В. А. Ойзенхінт. Він визначає, що суб'єктивний випадок на противагу об'єктивним обставинам - це психічне ставлення суб'єкта до своєї дії чи без­діяльності та їх результатів, що виражається в неусвідомленні та неможливості усвідомлення протиправності своїх дій (бездіяль­ності) чи неможливості передбачення їх протиправних наслід­ків [5, с. 67]. Вважаємо цю думку слушною.

Об'єктивні обставини визначаються зовнішніми проявами й умо­вами, що склалися на момент прийняття рішення з елементами ризи­ку (наприклад, використання спеціальних засобів припинення або зброї в натовпі для самозахисту працівника правоохоронних органів).

Відповідно, А. П. Альгін визначає ризик як діяльність, в тому числі й дії працівника правоохоронних органів, для реалізації обра­ного (рішення) в умовах невизначеності, з урахуванням вірогідності успіху, неуспіху та відхилень від поставленої мети [6, с. 11].

А. П. Альгін також виокремлює загальні елементи ризику:

- вірогідність отримання позитивного (бажаного) результату від дій або впливу;

- вірогідність настання небажаних наслідків (неуспіху) після прийняття вибору та його реалізації;

- вірогідність відхилення від обраної мети (відхилення можуть бути як позитивного, так і негативного характеру) [6, с. 11].

Однак елементи правових ризиків мають низку особливостей, серед яких доречно виділити такі:

- вірогідність уникнення появи ситуації небезпеки або нівелю­вання її на початковій стадії появи;

- вірогідність ліквідації ситуації в період її виникнення без мож­ливого зовнішнього втручання (вірогідність саморегуляції);

- вірогідність локалізації небезпечності дії стосовно суб'єктів впливу та сторонніх осіб.

Сучасна правова система пропонує громадянам нашої країни широкий вибір можливих варіантів поведінки. Вони самі іноді ста­ють джерелом ризику. Слушно зауважив німецький учений У. Бек: "з розподілом і зростанням ризиків виникають соціально небезпечні ситуації" [7, с. 25].

Іноді виникають ситуації, коли особа, намагаючись перевірити якусь власну новаторську ідею й усвідомлюючи, що це може зав­дати шкоди, все одно втілює задумане. У такому випадку йдеться не про впровадження новаторських ідей, а невмотивований ризик і злочинну діяльність.

М. С. Гринберг визначив випадки, шли ризикове діяння не підля­гає відповідальності:

- за своєю суттю воно є суспільно корисним і тому правомірним;

- за зовнішніми ознаками діяння подібне до тих діянь, за які передбачена відповідальність.

Правомірний ризик має виразну специфіку і, з деякими винят­ками, суттєво відрізняється від законодавчо караних діянь [1,с.71].

На жаль, у чинному законодавстві існують прогалини та супе­речності між деякими нормативно-правовими актами. На нашу думку, до наведених випадків слід додати такі:

- мала місце недостатня або хибна інформованість суб'єкта про події, які відбуваються, на підставі чого приймалося рішення як альтернатива для уникнення або припинення правопорушення;

- мала місце правова колізія щодо дій суб'єкта в умовах ризику.

На наш погляд, хибною є думка, що правомірність юридичного

Ризику в діяльності правоохоронних органів повністю визначається його кінцевим результатом - успіхом чи невдачею. Доречніше вста­новити, чи мала особа право на ризик і чи могла в ризиковій ситу­ації правильно оцінити події, що відбуваються.

Якщо особа довела, що її дії, які завдали шкоду, запобігли ще більшій тпкоді, тоді про відповідальність не йдеться, адже особа вчинила правильно.

Заборона юридичного ризику об'єктивно можлива через безпо­середню залежність сучасного суспільно-правового розвитку від швидкості та новизни прийнятих рішень.

Отже, аналізуючи результати проведеного дослідження, ви­значимо поняття ризику в правоохоронній діяльності. На нашу думку, ризик у правоохоронній діяльності - це вірогідність на­стання несприятливих подій у процесі реалізації повноважень пра­воохоронними органами щодо захисту конституційних прав, інте­ресів і свобод громадян, режиму законності та порядку. Юри­дичний ризик у правоохоронній діяльності - категорія майбут­нього, що визначає можливість отримання негативного резуль­тату діяльності правоохоронних органів під час реалізації повно­важень через варіативність трактування подій і прийняття нео­бгрунтованих або юридично помилкових рішень щодо застосу­вання спеціальних засобів примусу, внаслідок чого може бути завдана шкода майну чи здоров'ю непричетних до події людей.

Застосування визначень залежить від рівня прийнятого право­охоронним органом рішення про реалізацію юридичного примусу спеціальними засобами. Ці рівні визначаються ієрархією побудови структури правоохоронного органу та компетенцією посадових осіб

- від прийняття рішення і видання наказу до рівня безпосередньої реалізації отриманого наказу. Що вищий рівень, то вищим є ризик отримати негативний результат.

Запропоновані визначення не можуть охопити специфіку діяль­ності всіх правоохоронних органів, але їх можна використати як "точку відліку" для розроблення проблематики ризиків у діяльності правоохоронних органів.

При цьому слід ураховувати, що згідно з Конституцією України права щодо забезпечення безпечних умов праці поширюються на працівників правоохоронних органів у повному обсязі [8].

Отже, законодавче закріплення моделей ризикових ситуацій буде не тільки відповідати вимогам часу та ситуації, а повною мірою відобразить намагання держави захистити працівників внутрішніх справ в юридичному і морально-психологічному аспектах під час виконання небезпечної, але суспільно необхідної праці.

Список використаних джерел

1. Гринберг М. С. Проблема производственного риска в уголовном праве. - М. : Наука, 1963. - 133 с.

2. Толковый словарь русского языка: 72500 слов, 7500 фразеолог выра­жений / Ожегов С. П., Шведова Н. Ю. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : АЗЪ, 1994.-907 с.

3. Альгин А. П. Риск и его роль в общественной жизни. - М. : Мысль, 1989.-187 с.

4. Про міліцію : Закон України// Відомості Верховної Ради У PCP. -1991. -№4. - Ст. 20.

5. ОйзенхінтВ. А Проблемы риска в гражданском праве. - Душанбэ : ИРфон,1 972.-211 с.

6. Альгин А. П. Новаторство, инициатива, риск / под ред. Л. К. Кварцо - вой-М. : Знание, 1987,- 172 с.

7. Бек У Общество риска. На пути к другому модерну / пер. с нем.

Н. Федоровой, В. Седельника ; общ. ред. А. Филипова. - М. : Прогресс - Традиция, 2000. - 384 с.

8. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. -1996. -№ 30.-Ct.141.

Стаття надійшла 17.06.2009.