joomla
ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМ ПРОВЕДЕННЯМ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВИХ ЗАХОДІВ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 347

Олег Лов'як

Кандидат юридичних наук, началь­ник кафедри цивільно-правових дисциплін Академії управління МВС;

Сергій Тіхонов

Кандидат юридичних наук, стар­ший викладач кафедри цивільно - правових дисциплін Академії управління МВС;

Едуард Чеботарьов

Викладач кафедри вогневої та фі­зичної підготовки Академії управ­ління МВС, магістр права

Стаття присвячена проблемним аспектам відшкодування шкоди, завданої незаконним проведенням оперативно-розшукових заходів опера­тивними підрозділами правоохоронних органів та спрямована на висвіт­лення і усунення законодавчих прогалин у цій сфері.

Статья приурочена проблемным аспектам возмещения ущерба, при­чиненного незаконным проведением оперативно-розыскных мероприятий оперативными подразделениями правоохранительных органов и нацеле­на на ликвидацию законодательных пробелов в этой отрасли.

The article is dedicated to the aspects of the compensations of the damage done by the units of law enforcement agencies during the special and undercover operations and aimed at the finding and improvement of legislation in this sphere.

Ключові слова: відшкодування шкоди, оперативно-розшукові заходи, майнова шкода, неправомірні рішення, режим документообігу, оперативні підрозділи ОВС.

Ключевые слова: возмещение вреда, оперативно-розыскные меро­приятия, имущественный вред, неправомерные решения, режим докумен­тооборота, оперативные подразделения ОВД.

Keywords: the compensation of damage, operatives and investigative measures, material damage, illegal decision, regimes of paper change, secret service of law enforcement agencies.

Проголошення пріоритету захисту загальнолюдських цінностей та інтересів особи є найважливішим фундаментальним завданням правової держави. Особливо важливо створити відповідні умови, забезпечити гарантії та здійснювати контроль за неухильним до­триманням законності насамперед службовими особами державних органів. У разі допущених порушень завдання держави полягає у швидкій і повній ліквідації їхніх наслідків. За таких умов роль право­охоронних органів постійно зростає. Здійснення органами внутріш­ніх справ заходів щодо захисту законних прав та свобод громадян від злочинних посягань, попередження і розкриття злочинів, якими завдається шкода фізичній або юридичній особі, створює необхідні умови для фактичного відшкодування завданої шкоди. Зазначимо, що розкриття певних видів злочинів є просто неможливим без про­ведення відповідних оперативно-розшукових заходів (далі - ОРЗ). Водночас, органи внутрішніх справ та їх службові (посадові) особи, здійснюючи таку діяльність, можуть виступати як в ролі позивачів, так і відповідачів.

Згідно зі ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяль­ність” оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно - розшукової діяльності за наявності передбачених ст. 6 цього Закону підстав надається право:

^ проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, зокрема заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних дій;

^ порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності під­приємств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або інши­ми видами діяльності;

^ негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержу­вати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проник­нення оперативного працівника в приміщення, транспортні за­соби, на земельні ділянки;

^ здійснювати проникнення в злочинну групу негласного праців­ника оперативного підрозділу або особи, яка працює з остан­нім, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості. Про необхідність такого проникнення виноситься постанова, яка затверджується начальником відповідного ор­гану;

> знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші тех­нічні засоби отримання інформації;

> контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення;

^ здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно - і відеозйомки, оптичних та радіо­приладів, інших технічних засобів;

^ створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні сис­теми та інше;

Негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, те­лефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації про­водяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника від­повідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отри­мання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Вживання цих заходів про­водиться виключно з метою запобігти злочинові чи з’ ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазна­чених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відпо­відними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві [1].

Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з ор­ганізованою злочинністю” (ст. 12) надає оперативним підрозділам додаткові повноваження. При здійсненні боротьби з організованою злочинністю працівники спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право: а) за письмовим роз­порядженням керівника відповідного спеціального підрозділу входи­ти за службовими посвідченнями на територію, у приміщення, скла­ди та сховища підприємств, організацій і установ (крім іноземних, дипломатичних представництв), незалежно від їх відомчої належ­ності та форм власності, у пункти пропуску через державний кор­дон України та митниці, а також у виробничі приміщення громадян, які займаються підприємницькою діяльністю; б) за постановою та з санкції відповідного прокурора з нагляду за виконанням законів спе­ціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, а у невідкладних випадках - із подальшим повідомленням прокуро­ра протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані у розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, на термін до десяти діб опечату­вати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цін­ності фізичних та юридичних осіб, вилучати предмети і документи зі складанням відповідного акта. Копії акта вручаються громадянину чи представнику підприємства, установи, організації [2].

Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно-розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу об­меження їх прав і свобод та оскаржити ці дії. Оперативно-розшукові заходи, пов’язані з тимчасовим обмеженням прав людини, вжива­ються з метою запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам, їх припинення і розкриття, розшуку осіб, які ухиляються від відбу­вання кримінального покарання або безвісти зникли, захисту життя, здоров’ я, житла і майна працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, припинення розвідувально-підривної діяльності проти України. У разі оператив­ної необхідності невідкладного здійснення цих заходів оперативно - розшукові підрозділи зобов’язані протягом 24 годин повідомити суд або прокурора про застосування та підстави для їх проведення.

За таких умов досить важко сперечатися із законодавцем щодо наявності проблемних аспектів у механізмі відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами, тим паче, що окресле­на нормативна база містить і гарантії захисту особи. Так, Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст. 9) встановлено, що у випадках порушення прав і свобод людини, а також у разі, як­що причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювалися оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, відповідні органи зобов’язані поновити порушені права та відшкодувати завдані збит­ки [1]. Таке саме положення закріплено у п. 3 ч. 1 ст. 1 та 2 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організова­ною злочинністю” [3, 325].

Водночас дозволимо собі висловити певні міркування з цього приводу.

По-перше, беззаперечним є той факт, що відносини з відшкоду­вання шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами є недого - вірними. За таких умов, а також з огляду на “правило генерального делікту” (ст. 1166 ЦК України) зазначимо, що майнова шкода, завда­на неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим та майновим правам фізичної чи юридичної особи, від­шкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала [4, 752]. Зва­жаючи на те, що в ст. 1176 ЦК України закріплено положення про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі певними діями, без­діяльністю або рішеннями відповідного органу, а не службовою осо­бою, слід звернути увагу на відмежування особи заподіювача шкоди від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди. В окресле­них нами відносинах відповідачем виступає держава в особі її фінан­сового органу (Державне казначейство України) [5, 7].

По-друге, відшкодувати шкоду, завдану незаконними оперативно - розшуковими заходами, значно складніше, ніж шкоду, завдану глас­ними діями органів внутрішніх справ, оскільки основні ускладнення виникають у зв’язку з таємним режимом документообігу при здій­сненні оперативно-розшукових заходів, а отже, з неможливістю ді­знатись про сам факт застосування оперативних заходів щодо особи, а також довести ознаки незаконності у діях посадових осіб оператив­них підрозділів органів внутрішніх справ [6, 17]. У науковій літерату­рі (М. М. Фролов) висловлюється думка про необхідність зобов’язати органи, що здійснюють оперативно-розшукові заходи, інформувати особу, стосовно якої вони здійснювалися, про їх закінчення [6, 17]. Такий підхід має право на існування, але на наш погляд, це не зо­всім доцільно, оскільки після того, як особа буде поінформована про здійснення щодо неї оперативно-розшукових заходів, вона може се­бе зовсім по-іншому вести на стадіях досудового слідства. А якщо уявити, наприклад, випадки, коли оперативний працівник або особа, яка співробітничає з відповідним органом, здійснює виконання спе­ціального завдання для запобігання чи його розкриття злочинної ді­яльності організованої групи, а тут необхідно поінформувати ватаж­ків злочинного формування про те, що стосовно них здійснювались або здійснюються оперативно-розшукові заходи.

По-третє, виникає певна неузгодженість щодо термінів проведен­ня оперативно-розшукових заходів. Згідно із Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконни­ми діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і су­ду” особа має право на відшкодування шкоди, якщо протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення кримінальної справи або таке рішення було скасова­но [7]. Згідно з чинним законодавством за наявності даних, отрима­них у ході ведення оперативно-розшукової справи, про участь осо­би у підготовці або вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину строк ведення справи може бути продовжений до i2 місяців началь­никами головних, самостійних управлінь Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки Украї­ни, головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України та податкової міліції Державної податкової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіональних органів та органів військової контрроз­відки Служби безпеки України, розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Головою Державної прикордонної служби України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, ке­рівником розвідувального органу Міністерства оборони України або їх заступниками.

Подальше продовження терміну ведення оперативно-розшукової справи, але не більш як до 18 місяців, може бути здійснено Міні­стром внутрішніх справ України, Головою Служби Безпеки Украї­ни. Продовження строків ведення оперативно-розшукових справ щодо іноземців та осіб без громадянства, які підозрюються у розвідувально-підривній діяльності проти України, підготовці або вчиненні терористичного акту, понад i8 місяців здійснює Голова Служби безпеки України.

По-четверте, на наш погляд, існує певна неузгодженість норм Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої гро­мадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слід­ства, прокуратури і суду” з положеннями Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочин­ністю” у питаннях гарантій прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб під час здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю. Так, Закон України “Про організаційно-правові осно­ви боротьби з організованою злочинністю” містить положення про те, що одержана спеціальними підрозділами по боротьбі з органі­зованою злочинністю та їх працівниками інформація, не пов’язана з вчиненням злочинів чи інших правопорушень з боку фізичних та юридичних осіб, не може використовуватися на шкоду правам та за­конним інтересам цих осіб.

Документи та інші джерела, що містять таку інформацію, підля­гають знищенню не пізніше шести місяців з дня їх одержання відпо­відним спеціальним органом по боротьбі з організованою злочинніс­тю. Враховуючи, що одним з найважливіших принципів цивільного судочинства у вирішенні будь-якої справи є необхідність врахування всіх її обставин, то можна дійти висновку, що докази, які можуть бути використані позивачем в суді при відстоюванні права на від­шкодування шкоди, завданої незаконними оперативно-розшуковими заходами, підлягають знищенню.

По-п’яте, підставою звернення громадян до суду з приводу від­шкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами оперативних підрозділів, є інформація про проведення стосовно них оперативно-розшукових заходів. Така інформація може потрапити кількома шляхами:

^ легалізація оперативних даних, отриманих у результаті прове­дення оперативно-розшукових заходів для надання ним дока­зового значення;

^ отримання такої інформації іншим шляхом, тобто розкриття таємниці оперативно-розшукових заходів внаслідок недбалос­ті оперативних працівників, виявлення пильності об’ єктом оперативно-розшукових заходів, зради інтересів служби тощо.

Як в першому, так і в другому випадку особа, стосовно якої прово­дилися оперативно-розшукові заходи, може звернутися до контролю­ючого законність оперативної діяльності підрозділу прокуратури чи іншої державної служби. Проведення перевірки компетентним дер­жавним органом стане початком отримання позивачем необхідних доказів для позитивного вирішення його питання по суті в суді.

Таким чином, ми дійшли висновку, що законодавець надає ваго­мі гарантії захисту громадянам, стосовно яких можуть бути прове­дені оперативно-розшукові заходів, що обмежують їх права та сво­боди. Навпаки, працівники оперативних підрозділів, що проводять оперативно-розшукові заходи, мають усвідомити, що після рішення суду на користь позивача про відшкодування шкоди, завданої прове­денням оперативно-розшукових заходів, спричинену шкоду повертає державне казначейство, але відшкодовані кошти можуть бути витре­бувані в регресному порядку безпосередньо з працівників, які прово­дили оперативно-розшукові заходи, малий відсоток позовів стосовно незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, з одного боку, пояснюється їх таємністю, а з іншого - недостатнім рівнем зна­ння законів громадянами. Але не можна забувати, що цей рівень з кожним днем підвищується, і у майбутньому такий стан справ може змінитися.

Список використаних джерел

1. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від

18.02.1992 // ВВР України. - 1992. - № 22.

2. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю Закон України від 30.06. 1993 // ВВР України. - 1993.

3. № 35.Васильев С. В. Деликтное судопроизводство (Судопроизводство о возмещении вреда): Учеб. пособ. - 2-е изд. - Х.: ООО “Одиссей”, 2006.

4. Цивільний кодекс України: Коментар. - 2-е вид. із змінами і до - пов. - Х.: ТОВ “Одісей”, 2004.

5. Лов’як О. О. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - К., 2006.

6. Фролов М. М. Відшкодування шкоди, завданої органами внут­рішніх справ України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03.

- К., 2006.

6. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові не­законними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокура­тури і суду: Закон України від 01.12. 1994 // ВВР України. - 1995.

- № 1.

Стаття надійшла 03.07.2007.