joomla
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ГРОМАДЯН У ДІЯЛЬНОСТІ ОВС
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 351.74 (477)

В'ячеслав КОНОПЛЬОВ

Доктор юридичних наук, доцент, начальник Кримського юридичного інституту Одеського державного юридичного університету МВС України

Розглядаються особливості системи забезпечення безпеки громадян органами внутрішніх справ, визначається її структура. Аналізуються ме­ханізми реалізації прав людини, форми і методи діяльності ОВС у сфері за­безпечення безпеки громадян.

Рассматриваются особенности системы обеспечения безопасности граждан органами внутренних дел, определяется её структура. Анализи­руются механизмы реализации прав человека, формы, методы деятель­ности ОВД в сфере обеспечения безопасности граждан.

The article considers general propositions of citizen safety system construction which is based on consecutive passage of five phases of development. The author describes the main forms of the organs of Internal Affairs activity for private rights and liberties of human and citizen guarantying. As well there are defined the elements of mechanism of human rights realization, forms and methods of the organs of Internal Affairs activity for private rights and liberties of human and citizen ensuring.

Ключові слова: діяльність ОВС, система безпеки, механізм забезпе­чення безпеки громадян.

Ключевые слова: деятельность ОВД, система безопасности, меха­низм обеспечения безопасности граждан.

Keywords: of the organs of Internal Affairs activity, system of safety, mechanism of human rights realization.

Політичне, економічне й соціальне оновлення суспільства зумов­лює потребу приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування органів виконавчої влади у відповід­ність з новими умовами розвитку нашої держави. Органи внутріш­ніх справ (далі - ОВС) зобов’язані забезпечити реалізацію наданих їм повноважень, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини, що вимагає якісних змін в усіх напрямах їхньої діяльності.

За умов розвитку демократичної правової держави ОВС мають набути статусу авторитетної, суто правоохоронної структури з чіт­кою, злагодженою, прогресивною організацією роботи, оскільки їх ефективне функціонування є основою стабільної життєдіяльності су­спільства і держави.

Головним завданням системи ОВС є забезпечення безпеки грома­дян, державних і громадських організацій. Ефективність цієї роботи визначається надійністю їхньої правоохоронної діяльності, скерова­ної на забезпечення законності та правопорядку. Показником ефек­тивності є престиж ОВС серед населення, рівень правової захище­ності соціального благополуччя, оперативність реагування і ступінь розкриття злочинів. Найважливішою в переліку чинників престиж­ності правоохоронних органів є обізнаність громадян із результатами діяльності щодо забезпечення громадської безпеки.

Нині вивченням проблеми забезпечення безпеки окремих грома­дян і суспільства загалом займаються науковці різних галузей. До­слідженню цих питань присвячені наукові праці В. Авер’янова,

0. Бандурки, Д. Бахраха, О. Безсмертного, Ю. Битяка, А. Васильєва,

1. Веремеєнка, І. Голосніченка, С. Гончарука, Е. Додіна, М. Дорогіх, М. Єропкіна, В. Захарова, В. Зуя, Л. Коваля, О. Коренєва, М. Корні - єнка, О. Остапенко, І. Пахомова, В. Петкова, Л. Попова, О. Серьогіна, Ю. Шемшученка, В. Шкарупи та інших. Аналіз цих досліджень свід­чить, що проблема усвідомлення сутності безпеки та її визначення як поняття залишається поки що не вирішеною. Можна виокремити такі напрями дослідження порушеної проблеми:

> вивчення причин появи та поведінки жертви;

^ забезпечення ефективної діяльності працівників правоохорон­них організацій з охорони громадського порядку і безпеки;

^ розроблення шляхів забезпечення правоохоронними органами безпеки громадян, їх окремих груп і суспільства загалом від злочинів, терористичних актів;

^ забезпечення особистої професійної безпеки працівників пра­воохоронних органів;

^ розроблення системи заходів для навчання громадян правиль­но поводитися в небезпечних ситуаціях, для зниження віктим - ності в їхній поведінці;

^ дослідження схильності людини бути жертвою нещасних ви­падків [1].

Діяльність у зазначених напрямах вимагає чіткої організації про­цесу захисту від різних видів небезпеки. Запобігання скоєнню злочи­нів і правопорушень має стати основним завданням правоохоронної діяльності, адже за своєю значущістю воно важливіше, ніж ліквідація наслідків злочинів. Необхідність боротьби зі злочинністю - це резуль­тат низької ефективності роботи щодо запобігання скоєнню злочинів.

Отже, основою організації системи безпеки є чітка поінформова­ність про структуру контрольованої системи, стан надійності її еле­ментів і своєчасне запобігання можливій ненадійності. Елементи системи, що мають високий ступінь ненадійності, вимагають підви­щеної уваги, щоб своєчасно вжити профілактичних заходів. Проте проблема полягає не лише в забезпеченні контролю за складниками си стеми, а й у встановленні відповідних критеріїв, які дозволяють виявити певні відхилення від визначених норм взаємообумовлених відносин. Слід зазначити, що підвищення надійності за рахунок га­рантованої безпеки має об’єктивні механізми й обмеження доцільнос­ті, пов’язані з тим, що за певних умов витрати на її забезпечення пере­більшуватимуть можливі збитки від порушень, що відбуватимуться.

Регулювальним механізмом забезпечення безпеки є економічний ефект, що визначається значенням втрат і можливих витрат на їхнє запобігання. Однак установити спостереження за ненадійними лан­ками механізму можна лише за умов їх прояву. Наступний крок у за­безпеченні ефективного контролю - встановлення значущості спо­стережуваного відхилення і небезпеки виникнення значної втрати.

Слід враховувати, що лише досвід практичної діяльності дозволяє встановити причини, які провокують порушення, і вивчити природу їх виникнення для організації запобіжних профілактичних дій [3; 4]. Організація системи безпеки безперервно вдосконалюється на всіх етапах її формування. Визначити способи вдосконалення цієї систе­ми - мета нашого дослідження.

Керуючись загальними принципами організації соціальних си­стем, яким притаманна здатність до саморозвитку, розглянемо етапи формування системи забезпечення безпеки громадян у діяль­ності ОВС.

Перший етап формування системи забезпечення безпеки громадян у діяльності ОВС полягає в накопиченні даних про чинники, що за­вдають шкоди нормальній життєдіяльності контрольованої системи. Цей етап, для якого характерна висока невизначеність зв’язків, перед­бачає збирання фактів про сприятливі та несприятливі умови встанов­лення таких зв’язків. Його можна вважати етапом побудови образів.

Під час другого етапу зазначеної системи систематизують накопи­чений досвід і формують упорядковану систему класифікації сприят­ливих і несприятливих чинників, що впливають на взаємообумовлені відносини. Точність такої класифікації та її структура визначаються точністю критерію зіставлення в оцінці порівнюваних процесів, а також результатів їх протікання.

Як перший, так і другий етапи визначаються точністю спостере­жуваних процесів, їх чисельністю, об’єднуючись в етап критеріаль - ності системи безпеки.

На третьому етапі вибудовується система безпеки, тобто встанов­люється логічна взаємообумовленість у системі класифікації сприят­ливих і несприятливих чинників, що впливають на життєдіяльність взаємообумовлених відносин. Структура таких логічних побудов може бути представлена у вигляді графів, а сам етап організації безпеки від­носин можна характеризувати як побудову системи логічних відносин.

Четвертий етап побудови системи забезпечення безпеки грома­дян у діяльності ОВС полягає в деталізації ступеня взаємовідношен­ня елементів встановлених логічних зв’язків. Саме на цьому етапі визначається, ослаблена чи посилена значущість будь-якого елемен­та побудованого графологічного ланцюга, що може суттєво вплинути на кінцевий результат. Варіативність логічних ланцюгів і аналітична залежність між їхніми елементами дозволяють виявити еквіфінальні системи отримання однакового результату або статистичного прин­ципу його досягнення. Цей етап вважають етапом встановлення ана­літичної залежності.

П’ ятий етап пов’язаний із систематизацією різних логічних струк­тур, що є значущими для досягнення кінцевого результату і мають однакові аналітичні описи [5]. Цей етап за своєю організацією повто­рює перший, але різниться тим, що сформовані образи об’єднуються в деякі інтегральні класи за видами аналітичної залежності. Йому властивий високий рівень накопичення даних про фактори, що за­вдають збитків життєдіяльності контрольованої системи у взаємо - обумовлених зв’язках, з’єднаних однаковою аналітичною залежністю.

Подальше вдосконалення побудови цілісної системи безпеки визначається повторенням циклу проходження описаних етапів. Число таких циклів свідчить про складність організації системи і залежить від ступеня диференціації спостережуваних процесів та інтеграції одержаних узагальнень. Цей етап побудови системи забез­печення безпеки можна характеризувати як етап синтезу або інтегра­ційної побудови системи контролю й управління безпеки взаємообу - мовлених відносин громадян і працівників ОВС. Загальна структура етапності таких відносин як цілісної системи взаємообумовлених ла­нок єдиного процесу побудови контролю відображена на рис. 1.

image001

Рис. 1. Структура етапності організації системи контролю безпеки взаємообумовлених відносин


Слід зазначити, що перехід на новий етап стимулює роботу з удо­сконалення попередніх, впливаючи на подальший їхній розвиток. Послідовність цієї роботи така:

1. Виокремлення значущих чинників для життєдіяльної системи.

2. Систематизація значущих чинників.

3. Встановлення логічних зв’язків у системі значущих чинників.

4. Виявлення аналітичної залежності між значущими чинниками.

5. Об’єднання значущих чинників за аналітичними зв’язками.

Відповідно, перехід між етапами розвитку системи встановлює

Зв’язок між двома дихотомічними структурами, що формують «пла­ваючий» класифікатор для вибудовування системи.

Прогнозування майбутніх результатів можливе тільки на етапі вста­новлення аналітичної залежності між етапами відносин. Якою точ­ною не була б система спостереження та розрізнення за подіями, вона завжди має межі, поза якими нагромаджується приховане порушен­ня норм. Проте за високого рівня організації контролю виявлені пору­шення не загрожують збереженню стійкості нормальних відносин, до них можна застосувати заходи запобіжної корекції [6, 1-268; 7].

Незважаючи на те, що всі державні органи виконують правоза - безпечувальну діяльність щодо прав і свобод людини та громадяни­на, проте характер, напрям і обсяг цієї діяльності різняться. Для од­них захист суб’єктивних прав - основна, найважливіша функція, для інших - лише один із напрямів діяльності. Наприклад, правозахис - на діяльність та забезпечення реалізації конституційних прав і сво­бод людини та громадянина є основним напрямом функціонування ОВС. Тому роль ОВС у забезпеченні реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина визначається обсягом і компетен­цією в цій сфері. Розкривається ж вона в різних формах і методах ді­яльності ОВС.

Форма діяльності ОВС із забезпечення реалізації прав людини і громадянина передбачає правові і неправові дії, що здійснюються з метою створення сприятливих умов для реалізації суб’єктивного права, припинення його порушення і поновлення порушеного пра­ва [10, 8].

Змістом кожної з форм діяльності ОВС із забезпечення конститу­ційних особистих прав і свобод людини та громадянина є сукупність однорідних, конкретних дій їх працівників, що забезпечують сприят­ливі умови для повноцінного користування благами індивідуальної свободи, усувають негативні чинники, що перешкоджають реалізації особистих прав і свобод людини.

Дослідники К. Толкачов, А. Хабібулін визначають такі фор­ми діяльності ОВС щодо забезпечення конституційних особистих прав і свобод громадян: правозастосовна, виховна, правоохорон­на [11, 118 ]. Інший підхід до цього питання в А. Олійника, який розрізняє два види форм діяльності ОВС у цій сфері: правові і не - правові. До правових форм дослідник відносить: правоохоронну, нормотворчу, правозастосовну, а до неправових - організаційну і виховну [10]. На наш погляд, саме остання кваліфікація є найопти - мальнішою, адже вона охоплює всю сукупність видів діяльності ОВС із забезпечення конституційних особистих прав людини і гро­мадянина.

Оскільки не вся діяльність ОВС охоплена змістом правоохоронної форми, а лише її частина, що виявляється в діях щодо припинення за­бороненої нормами права поведінки, застосуванні заходів примусу та санкцій у разі вчинення правопорушення, охоронна діяльність у ро­боті ОВС полягає у втручанні в поведінку тих суб’єктів, що порушу­ють права людини.

На думку автора, правоохоронну діяльність ОВС слід розглядати як правову форму забезпечення реалізації прав людини і громадяни­на, що передбачає виявлення, профілактику, запобігання, припинен­ня і розкриття правопорушень, насамперед злочинів. Це практично всі дії ОВС щодо забезпечення громадської безпеки і громадського порядку, які належать до правоохоронної форми забезпечення прав людини і громадянина.

Можна зробити висновок, що забезпечення прав і свобод особи - це створення найсприятливіших умов для їх ефективної реалізації, що здійснюється всіма суб’єктами політичної системи суспільства. Важлива роль у цій діяльності належить державі, яка концентрує в собі потреби суспільства, через систему своїх органів і підпоряд­кованих їм державних підприємств і установ виконує багатоцільові функції, забезпечує науково обґрунтовану діяльність усіх елементів суспільства. У цьому контексті важливу роль відіграє правоохоронна діяльність та захист прав і свобод особи, за що відповідають дер­жавні організації в межах їхньої компетенції.

Діяльність ОВС забезпечує сприятливі умови для реалізації лю­диною своїх конституційних прав, свобод і особистої недоторканно­сті, охороняє і захищає особистість від правопорушень та здійснює всі передбачені законом дії з поновлення порушених прав людини та громадянина. Однак у всіх випадках побудови системи безпеки основним її компонентом є вивчення причин появи жертви або по­терпілого і виявлення й усунення чинників, які породжують їх поя­ву. У цьому випадку йдеться про умови, які посилюють репродукцію кримінального середовища, та носіїв кримінальної поведінки.

Зазначимо, що у взаємодії перебувають форми та методи діяль­ності ОВС у сфері забезпечення безпеки громадян як елементи ме­ханізму реалізації прав людини. Якщо форма характеризує структу­ру діяльності ОВС, засоби впливу на об’ єкт, то метод показує, якими шляхами, прийомами і способами орган реалізує свої повноваження. Існування методу обумовлено існуванням конкретної форми діяль­ності. Ці два елементи механізму забезпечення реалізації конститу­ційних прав громадян потребують досконалішого дослідження і ви­світлення в навчальній літературі для практичних працівників ОВС.

Список використаних джерел

1. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - Х.: Основа,

1999. - 440 с.

2. Бандурка А. М., Друзь В. А. Психология власти. - Х.: Ун-т внутр. дел, 1999. - 326 с.

3. Бір С. Кібернетика і управління виробництвом. - М., 1995. - 367 с.

4. Глушков В. М. Енциклопедія кібернетики. - К., 1974. - 606 с.

5. Григорян А. Т., Кузнецов Б. Г. Механіка і цивілізація XVII-

XIX ст. - М.: Наука, 1970. - 520 с.

6. Журов М. С., Конопльов В. В., Самсонкін В. Н. Психологія

XX століття. - М.: Міжнародна академія проблем Людини в авіації і космонавтиці, 2004. - 532 с.

7. Конопльов В. В. Управлінські рішення в адміністративній ді­яльності органів внутрішніх справ: сутність та організаційно-правові питання підготовки і прийняття. - Сімферополь: Вид-во Крим. юрид. ін-ту ХНУВС, 2006. - 356 с.

8. Конопльов В В. Деякі положення безпеки та умови її забезпе­чення // Часопис Київського університету права. - К., 2005. - № 3. - С. 134-137.

9. Коренев А. П. Основы управления в органах внутренних дел. - М.: МВШМ, 1988. - 274 с.

10. Олійник А. Ю. Механізм, форми, методи та особливості за­безпечення органами внутрішніх справ реалізації прав людини і гро­мадянина: лекція. - К.: НАВСУ, 1997. - 8 с.

11. Органы внутренних дел в механизме обеспечения личных конституционных прав и свобод граждан: монография / К. Б. Толка­чев, А. Г. Хабибулин; Уфимская высшая школа. - Уфа, 1991. - 112 с.

12. Рівман Д. В. Віктимологія як соціальне явище. Питання про­філактики злочинів. - М.: ВПУ МВС СРСР, 1976. - 74 с.

13. Petersen D. Techniques Safety Menegement. - N. Y.: Mc Craw Hill Book Comp, 1988. - P. 22-28.

Стаття надійшла 28.04.2009.