joomla
ВПЛИВ КЕРІВНИКА НА ОСОБИСТІСНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 351.741

Володимир КРИВОЛАПЧУК

Кандидат юридичних наук, начальник Департаменту кадро­вого забезпечення МВС України

Розглянуто використання в управлінській діяльності організаційних, фінансових, науково-технічних і психологічних методів управління, ефек­тивність їх застосування під час впливу на особовий склад.

Рассмотрены использование организационных, финансовых, научно­технических и психологических методов управления, эффективность их применения в процессе влияния на персонал.

The use of the organizational, financial, scientific and technical, psychological management methods and their efficiency in the process of influencing the staff are considered in the article.

Ключові слова: адаптація, метод управління, травмуюча ситуація, колектив, екстремальна ситуація, підпорядкування.

Ключевые слова: адаптация, метод управления, травмирующая ситуация, коллектив, экстремальная ситуация, подчинение.

Keywords: adaptation, management method, problem situation, team, extreme case, the subordinates.

Проблему управлінського впливу керівника на підлеглих науков­ці досліджують тривалий час. Нині це одне з найважливіших питань теорії управління кадрами.

Увага до цієї теми пов’язана з тим, що безпосередньо процес управління забирає близько 30 % робочого часу керівників. Успіш­ність керівної діяльності оцінюють перш за все за кінцевим результа­том роботи очолюваного підрозділу. На перший план виходить умін­ня управлінця впливати на особовий склад, стимулюючи його до ефективного виконання службових обов’язків.

Підрозділ органів внутрішніх справ - це насамперед люди. Кожен з них зростає особистісно та професійно, але на це зростання впли­вають два основні чинники:

^ рівень адаптації до мінливих умов життя та роботи;

> мотиваційні стимули.

Більшості працівників притаманний високий рівень адаптації до варіативних умов служби та життя, решті - середній або навіть низь­кий. Водночас мотиваційні стимули часто можуть змінюватися під тиском побутових, сімейних і загальносоціальних чинників. У ре­зультаті чого одні члени колективу легко сприймають зміни, інші не можуть вийти зі стану переживання минулих перемог, а деякі після розладів, наприклад у сім’ї, випадають із робочого ритму. Керівник має розуміти індивідуальні особливості розвитку кожного працівни­ка та вміти запобігти або нівелювати вплив негативних чинників [7]. Звісно, щоб знати всі особливості кожного члена колективу і прогно­зувати динаміку його емоційного стану, реагування і поведінку, не­обхідний кваліфікований психологічний супровід службової діяльно­сті. Тому в штаті кадрових підрозділів регіональних управлінь вну­трішніх справ функціонує служба психологічного забезпечення. Ни­ні фахівці-психологи переважно не входять до штату окремих підроз­ділів, а виконують функцію зовнішнього експерта.

Якщо в міліцейському колективі відсутній кваліфікований психо­лог, для керівника підрозділу є два напрями дій:

> постійно «тримати руку на пульсі» емоційного стану колективу та кожного працівника зокрема для вчасного запобігання «ви­бухам» і «падінням»;

> тримати на особливому контролі типові ситуації, які негатив­но впливають на клімат і працездатність службового колек­тиву.

Виникнення внутрішньоколективних проблем - це наслідок роз­витку в працівників підрозділу деструктивних особистісних особли­востей, які перебували до цього часу в зародковому стані [1]. Керів­никові необхідно розуміти, що його підлеглі - це насамперед люди, які, можливо, переживають життєві негаразди. Соціальні, сімейні, побутові та особистісні проблеми можуть виникати неочікувано та суттєво впливати на працівника.

Як свідчить аналіз надзвичайних подій, учинених особовим скла­дом, спочатку кожний працівник намагається самостійно впоратися з труднощами. Але часто людям не вистачає необхідних знань і досві­ду, фізичних та моральних сил: вони випадають із колії, що миттєво позначається на службовому колективі та результатах служби.

Фізичний, душевний, емоційний стан кожного члена колективу суттєво впливає на ефективність роботи та залишається джерелом непередбачених прорахунків, дисциплінарних проступків тощо. Ось чому керівнику важливо знати умови та розпізнавати негативні про­яви в поведінці підлеглих.

Насамперед це стосується таких випадків [5]:

1. Застосування працівниками вогнепальної зброї, фізичної сили та спецзасобів, якщо при цьому є поранені або загиблі.

2. Якщо працівник перебував в екстремальних ситуаціях, пов’я­заних із загибеллю і травмуванням людей, сам зазнав поранень та психологічних травм.

3. Виявлення за результатами психологічної діагностики низької стресостійкості (особистісної та соціальної), змін в особистості пра­цівника, раніше не характерних для нього.

4. Формування проявів соціально-психологічної дезадаптації, що впливають на службову (навчальну) діяльність.

5. Систематичні порушення службової дисципліни, відхилення від загальноприйнятих норм поведінки на службі та в побуті, пов’язані з:

^ прогулами, запізненнями;

^ порушенням статутних вимог, відмовою від виконання право­мірних наказів і розпоряджень керівництва, систематичними низькими показниками службової діяльності (навчання);

^ перебуванням на службі з ознаками алкогольного, наркотично­го сп’яніння;

^ демонстративним порушенням правил носіння форменого одя­гу тощо.

6. Труднощі у формуванні міжособистісних відносин, яскраво ви­ражена схильність до конфліктів, що викликає погіршення соціально - психологічного клімату в колективі, призводить до непорозумінь у спілкуванні з громадянами.

7. Процес розірвання шлюбу або розлучення, якщо працівник пе­ребуває в стані психологічного дискомфорту.

8. Хворобливість, часта відсутність на службі через стан здоров’я, скарги на самопочуття. Соматичні захворювання (особливо хронічні, які викликають фізичні страждання), негативні психологічні стани; онкологічні та серцево-судинні захворювання.

9. Вживання алкогольних напоїв, наркотичних, токсичних речо­вин чи психотропних препаратів, зокрема медичних, без припису лі­карів. Комп’ютерна, ігрова та інші форми нехімічних деструктивних залежностей.

10. Пресуїцидальна поведінка, висловлювання намірів наклас­ти на себе руки або наявність в анамнезі працівника суїцидальних спроб. Аутоагресивна поведінка працівника, спрямована на завдан­ня будь-якої шкоди власному фізичному або психічному здоров’ю. У тому числі:

^ аутоагресивна поведінка з усвідомленими діями, спрямовани­ми на добровільне позбавлення себе життя;

^ аутоагресивні форми поведінки, які не мають на меті позбави­ти себе життя. До цієї групи належать такі варіанти дій:

- неусвідомлені дії (інколи навмисні), метою яких не є до­бровільне позбавлення себе життя, але які призводять до фізичного (психічного) саморуйнування або самозни­щення;

- несуїцидальна аутоагресивна поведінка, тобто різноманітні форми навмисних самоушкоджень (самоотруєнь), що не ма­ють на меті добровільну смерть або реалізація яких завідомо безпечна для життя [4].

11. Наявність випадків психічних захворювань, алкоголізму чи су - їцидальної поведінки серед близьких родичів.

12. Крайні прояви акцентуацій характеру, які зумовлюють ви­ражені негативні риси особистості за циклотимічним, емотивно - лабільним, застрягаючим, істероїдним типами.

13. Схильність до невротичних і депресивних реакцій.

14. Перенесення психотравмуючих ситуацій, пов’язаних із тяж­ким захворюванням, раптовою смертю родичів, товаришів, близь­ких людей, украй незадовільними житловими умовами, утриманням у сім’ях працівників (курсантів, слухачів) важко хворих членів роди­ни, наявність значних боргових зобов’язань тощо.

Формування та підтримка в працівників ОВС сталого психоемо­ційного стану, необхідних професійно важливих якостей для ефек­тивного виконання професійних завдань, покладених на міліцію, є важливим елементом у роботі сучасного управлінця.

Керівнику важливо розуміти, що позаштатні ситуації, дії в стані ризику для життя є значними стресогенними чинниками, які призво­дять до дезадаптації не тільки молодих міліціонерів, а й працівників зі значним досвідом роботи.

Вивчення інформації про психологічний та фізіологічний стани таких працівників свідчить, що наслідки породжують суттєві проблеми в подальшій службовій діяльності. Нерідко вони прояв­ляються згодом, коли виникає посттравматичний стресовий стан, ознаками якого є нав’ язливі спогади, безсоння, депресії, відсутність інтересу до будь-чого, емоційні спалахи, роздратованість, зниження показників службової діяльності, конфлікти в сімейних і міжособис - тісних стосунках. Унаслідок пережитих стресів, хронічних емоцій­них напружень, отриманих під час виконання службових обов’язків, у працівників органів внутрішніх справ можуть виникати такі форми асоціальної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, зло­вживання лікарськими препаратами, ігрова залежність, психосома­тичні розлади (шлункові захворювання, серцеві напади, гіпертонія), ймовірне виникнення саморуйнівної поведінки, яка може спровоку­вати акт самогубства.

Найточніше стрес можна визначити як неспецифічний фізіологіч­ний та психологічний прояв адаптаційної активності під час сильних, екстремальних для організму впливів [8].

Відомо, що один і той самий стресогенний стимул або викликає, або не викликає розвиток стресової реакції залежно від орієнтації людини на конкретний психологічний стимул. Не зовнішні, а вну­трішні психологічні умови та процеси є визначальними для харак­теру відповідного реагування організму. Типи та форми цих реакцій мають індивідуальні, особистісні риси.

Для розвитку стресу важливим чинником є стан потребо- мотиваційної, емоційно-вольової та когнітивної сфер суб’єкта ді­яльності, який зумовлює суб’єктивну, особистісну значущість екс­тремальної ситуації, наявність готовності та можливості до її подолання, здатності вибору раціональної стратегії поведінки в цих умовах.

Зміна поведінки під час стресу - більш інтегральний показник характеру відповіді на вплив, аніж окремі біохімічні або фізіоло­гічні параметри. Частіше домінує форма поведінки з підвищенням збудження, що виражається в її дезорганізації. За помірніших ста­нів емоційного напруження зміна поведінки стосується порушення процесу навчання, психомоторної координації. Погіршуються якість сприйняття, форми цілеспрямованої діяльності, її планування та оцінка.

Реакція людини на екстремальні впливи, сприйняття та оцінка цього впливу як шкідливого, небажаного фактора зумовлюється при­родженим комплексом особи, який формується у процесі розвитку та діяльності особистості в середовищі. Від цих властивостей залежить тип індивідуально-психологічної реакції в певній ситуації, характер домінуючої поведінки в умовах стресу [6].

Практика свідчить, що тільки вчасно надана працівникам мілі­ції індивідуальна допомога може суттєво знизити негативні наслід­ки кризових та екстремальних стресових ситуацій, підвищити про­фесійну надійність особового складу.

Під час соціальної та політичної нестабільності, обмеженого рів­ня фінансування діяльності силових структур гостро постало питан­ня щодо поширення адиктивної поведінки серед працівників. Імовір­но, що в більшості випадків формування залежних форм поведінки спричиняє не стільки тривалість стресів, скільки їх дестабілізацій - ний вплив на осіб із недостатнім захисним механізмом у період їх адаптації до умов служби. Для іншої частини працівників, навпаки, патогеннішим був пролонгований стресовий розлад.

Адиктивна поведінка є вторинною відносно стресового розладу і до певного часу виконує захисно-пристосувальну функцію, тимчасо­во блокуючи поглиблення стресової симптоматики, запобігаючи за­пуску серйозніших наслідків.

Дослідження свідчать про те, що основними проявами психічної дезадаптації були непсихотичні психогенні розлади: гострі реакції на стрес, адаптаційні невротичні реакції тощо.

Як не дивно, середній і молодший начальницький склад ОВС по­рівняно з підлеглими важче переживає ризик, пов’ язаний із загрозою для життя. Більшою мірою впливу стресу піддаються ті, хто має ви­сокий рівень освіти, старший вік, а головне - велику кількість соці­альних зв’язків (дружина, діти, родичі на утриманні, батьки літньо­го віку тощо).

Дослідження серед особового складу в підрозділах кримінальної міліції, боротьби з організованою злочинністю, спецпідрозділах, під­розділах ДАІ засвідчили наявність порушень психологічної адапта­ції працівників, що проявляються в різноманітних формах відхилень поведінки, створюють серйозні проблеми в їхньому особистому жит­ті та службі.

Серед цієї категорії працівників спостерігається зростання кіль­кості розлучень пропорційно періоду їх перебування на посадах у вказаних підрозділах. Пропорційно вислузі в цих службах збільшу­ється й кількість звільнень працівників з ОВС. Після 5-7 років ви­слуги їх кількість збільшується вдвічі, а після 10 років і більше - утричі.

Перебуваючи під інтенсивним впливом психотравмуючих чин­ників екстремальної ситуації, працівник ОВС може зазнати розладів психіки різного ступеня складності. Це, як правило, призводить до часткової або повної втрати працездатності.

За результатами аналізу звільнення працівників ОВС зі служби за станом здоров’я виявлено, що найбільший відсоток із цієї категорії становлять працівники підрозділів, діяльність яких безпосередньо пов’язана з екстремальними ситуаціями. Так, у підрозділах бороть­би з організованою злочинністю число звільнених за вказаною стат­тею збільшилося на 18 %, кримінальної міліції - на 9 %, зокрема, в КМСД - на 12 %. Для порівняння: в підрозділах слідства число звіль­нених за станом здоров’я зросло на 6 %, у міліції громадської безпе­ки - на 7 %.

Можна стверджувати, що екстремальні ситуації та стресові стани, в яких найчастіше перебувають працівники БОЗ, спецпідрозділів то­що, стають причиною погіршення здоров’я та виникнення деяких за­хворювань, насамперед психосоматичних, що призводить до звіль­нення цих працівників з ОВС за станом здоров’я.

Щопівроку в ОВС діагностується негативний психоемоційний стан у середньому в 400 працівників, 70 % з них перебували в екстре­мальних ситуаціях. Близько 2 % працівників перебувають під постій­ним посиленим контролем з боку кадрових підрозділів і безпосеред­ньо психологічної служби.

Для виявлення в працівників ОВС порушень постстресової симп­томатики в органах внутрішніх справ здійснюється вивчення осіб, які перебували в екстремальних і стресових ситуаціях, за методикою «Опитувальник травматичного стресу». Ця методика дозволяє кон­статувати наявність симптоматики посттравматичного стресового розладу в працівників у певному ступені прояву.

Психогенні розлади, пов’ язані з виконанням службових завдань, аналогічні психогеніям, що виникають у гострих, небезпечних для життя ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи тощо).

Основним психотравмуючим чинником залишається небезпека. Почуття страху неодмінно виникає у свідомості кожного працівни­ка в службових обставинах. Один вольовим зусиллям пригнічує йо­го, а інший не вміє або не може зробити цього. Страх, усвідомлення небезпеки для життя та здоров’я призводять до актуалізації потреби в самозбереженні. Що сильніша вона, то сильніший страх у праців­ника і слабша боєздатність.

Причиною психогенного розладу частіше за все є конфлікт між сильною потребою в самозбереженні та можливістю її задоволення. Перешкодами до цього можуть бути сталі переконання, свідома необ­хідність виконувати службові завдання, ставлення до товаришів тощо.

У протилежному випадку в працівника, що контролює свій страх, мотиви реалізації службової діяльності стають сильнішими за праг­нення до самозбереження. Але від цього внутрішньоособистісний конфлікт не вирішується й у відповідних умовах неминуче призво­дить до психогенного розладу [3].

Тобто, діяльність в екстремальних обставинах ніколи не минає без наслідків для психічного здоров’я працівника. Значення має ли­ше ступінь складності та час виникнення психогенного розладу.

Надмірне психічне напруження під час виконання службових за­вдань, як правило, уповільнює реакцію працівників, знижує увагу і пам’ять, викликає невиправдану обережність, що може призвести до збільшення кількості помилок у діях і операціях, а деколи спричиняє повний зрив діяльності. Ця проблема стає особливо гострою, коли ді­яльність має груповий характер.

Наведені дані свідчать про необхідність розроблення ефективних заходів зі зниження негативних наслідків екстремальних і стресових ситуацій під час виконання службових обов’язків, у тому числі нау­кового обґрунтування конкретних реабілітаційних програм.

Список використаних джерел

1. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. - М., 1990. - 336 с.

2. Теория и практика командообразования. Современная техноло­гия создания команд / под ред. Т. Д. Зинкевич-Евстигнеевой. - СПб.: Речь, 2004. - 304 с.

3. Котенев И. О. Психологическая диагностика постстрессовых со­стояний: метод. пособ. для практ. психологов. - Пермь, 1998. - 156 с.

4. Блейхер В. М., Крук И. В., Боков С. Н. Практическая патопсихо­логия. - Ростов н/Д.: Феникс, 1996. - 448 с.

5. Положення про групу посиленої психологічної уваги в ОВС України: наказ МВС України від 28.07.2004 № 842.

6. Пушкарев А. Л., Доморацкий В. А., Гордеева Е. Г. Посттравма - тическое стрессовое расстройство. Диагностика и лечение. - М., 2000. - 356 с.

7. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик основних посад працівників МВС України: наказ МВС України від 24.03.2006 № 301. - К.: Ред.-вид. центр при МВС України, 2006.

8. Селье Г. Стресс без дистресса. - М.: Прогресс, 1979. - 123 с.

Стаття надійшла 26.05.2009.