joomla
ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИКІВУ СИСТЕМІ МВСУКРАЇНИ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Анатолій КУЛІШ

Доктор юридичних наук,

Доцент, завідувач кафедри

Права Сумського

Державного університету;

Євген ЗАПОРОЖЦЕВ кандидат юридичних наук, доцент кафедри теоріїта практики управління ОВС Академ іїупра вл і ння МВС

Стаття присвячена розгляду особливостей професійно-психоло - гічної підготовки керівників у системі МВС України в умовах зростан­ня значення наукової обґрунтованості методів управління. Доведе­но, що керівники будь-якого рівня мають володіти вміннями, необхід­ними для використання методів і засобів прийняття рішень. Знан­ня, вміння і здібності розглядаються як комплекси інструменталь­них засобів керівника. Встановлено, що професійний рівень керівни­ка, йогомайстерність і кваліфікація залежать від діапазону методів, якими він володіє, від уміння використовувати ці методи у відповідній оперативній обстановці, ситуації чи завданні.

Статья посвящена рассмотрению особенностей профессиональ - но-психологи ческой подготовки руководителей в системе МВД Укра­ины в условиях возрастания значения научной обоснованности ме­тодов управления. Доказано, что руководители любого уровня дол­жны владеть умениями, необходимыми для использования методов и средств принятия решений. Знания, умения и способности следу­ет рассматривать как комплексы инструментальных средств ру­ководителя. Установлено, что профессиональный уровень руководи­теля, егомастерство и квалификация зависят от диапазона мето­дов, которыми он владеет, от умения использовать эти методы в соответствующей оперативной обстановке, ситуации или задании.

This article covers the peculiarities of professional and psychological training for leaders in the Ukrainian Internal Affairs system nowadays. It is

© Анатолій Куліш, Євген Запорожцев

Proved that leaders of any level have to master skills that are necessary for using the methods of problem-solving. The knowledges, skills and capabilities we should consider as a complex of leader's toolboxes. The professional level of leader, his skill and qualification depend of range of methods, that he knows, as well it depends of knowing how to use these methods in relevant operations situation or task.

Ключові слова: керівник, ефективність управлінськоїдіяльності, уміння, здібності, професійно-психологічна підготовка.

Ключевые слова: руководитель, эффективностьуправленческой деятельности, умения, способности, профессионально-психологи - ческая подготовка.

Keywords: leader, efficiency of administrative activity, skills, capabilities, professional and psychological training.

У сучасних умовах стрімко зростає значення наукової обґрун­тованості методів управління, в тому числі у правоохоронній сфері. Процеси соціальної модернізації та національного державотворен­ня висувають на перший план проблему кадрового забезпечення реформ, нарощування й конструктивного використання кадрово­го потенціалу в усіх сферах суспільного життя.

Незважаючи на розуміння необхідності професійно-психоло - гічної підготовки управлінців, її забезпечення нині залишається декларацією. Протягом двох десятиріч актуальними є слова О. М. Столяренка: "Слабка професійно-психологічна підготовка була і буде хронічною болісною вадою професійної майстерності. Коли працівник професійно безпорадний в аналізі та регулюванні людсь­ких вчинків і стосунків, а на нього тисне тягар відповідальності за виконання службових завдань, він потрапляє в ситуацію, яка підштовхує до використання силових методів, домагань, насильства, погроз та інших незаконних методів. Відсутність достатньої про - фесійно-психологічної підготовленості - одна з важливих причин людської глухоти та нечутливості, невичерпне джерело формаліз­му, гіпертрофованої владності, порушень законності та інших сер­йозних професійних вад". [5] І якщо помилку рядового працівника часто можна виправити або чимось компенсувати, то помилки ке­рівників іноді бувають фатальними для всієї організації.

Керівник також повинен бути взірцем додержання етики й ети­кету Управлінська етика - невід'ємний елемент професійної ком­петенції керівника органу внутрішніх справ. Акуратність, еле­гантність, уміння гідно поводитися за будь-яких обставин не ма­ють бути винятком у його щоденній роботі. Від культури в роботі керівника, етичності поведінки залежить його авторитет серед населення, громадськості і, зрештою, успіх всієї діяльності.

Керівник органу внутрішніх справ має володіти різними функ­ціями спілкування:

- інформаційною (отримання і передача інформації);

- пізнавальною (активний пошук відомостей, вміння добувати нову інформацію різними законними засобами);

- педагогічною (вплив на підлеглих з метою виховання в них бажаних професійних і особистих якостей);

- управлінською (вміння організувати спільну діяльність);

- емоційною (обмін емоціями, створення відповідного психіч­ного настрою).

Навчання керівників є одним із найвагоміших ресурсів у підви­щенні ефективності роботи організації. Саме цим, зокрема, пояс­нюється швидке зростання витрат на навчання керівників російсь­ких компаній, що почався приблизно з кінця 90-х років минулого століття.

Дослідження та розроблення проблем ефективності управлін­ської діяльності в органах внутрішніх справ особливо стоять на часі нині, коли набрала чинності низка визначальних норматив - но-правових актів, що становлять юридичну базу для вирішення багатьох проблем у цій сфері. Це закони України "Про державну службу", "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою зло­чинністю", Комплексна програма вдосконалення роботи з кадра­ми та підвищення авторитету міліції, Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр., Поло­ження про проходження служби рядовим і начальницьким скла­дом органів внутрішніх справ України. Ці правові акти, безумов­но, є значними кроками на шляху до забезпечення ефективності управлінської діяльності в органах, структурах і підрозділах внутрішніх справ. Але вже зараз деякі їх положення не відповіда­ють сучасним вимогам, об'єктивно не можуть якісно і своєчасно вирішувати проблеми, актуальні у зв'язку з необхідністю подаль­шого вдосконалення діяльності ОВС. Багато положень, які містять­ся в чинному нормативно-правовому забезпеченні організаційно - структурної побудови та функціонування системи органів внутрішніх справ, потребують розвитку й оптимізації.

Останнім часом досить інтенсивно розвивається прикладна галузь теорії управління - управління в органах внутрішніх справ. Так, Г. М. Воскресенський, Р. А Калюжний, В. С. Цимбалюк ана­лізують проблему інформаційної взаємодії; М. С. Вертузаєв,

О. В. Воробйов, Ю. В. Попов, Г. О. Туманов - підготовки й реалі­зації управлінських рішень; Л. І. Громовенко, М. М. Іванов, Я. Ю. Кондратьєв, О. М. Столяренко, В. Ф. Сухарев - організації процесу управління; Л. М. Колод кін, В. Г. Кутушев, B. C. Мед - ведєв, Г. О. Туманов - кадрового забезпечення; М. І. Ануфрієв, Г. Г. Зуйков, В. Д. Сущенко - наукової організації та реформуван­ня праці в органах внутрішніх справ; В. В. Авдєєв, Б. М. Ємелья - нов, В. А. Лаптій - управління органами внутрішніх справ в особ­ливих умовах. Питання управління курсантськими (слухацькими) колективами та підготовки до управлінської діяльності в процесі навчання досліджувалися В. Г. Звягінцевим, Е. Утликом.

Узагальненням теоретичних надбань у цьому напрямі можна вважати роботи А. І. Китова (1979), С. Є. Віцина (1980). На жаль, нині вони значною мірою застаріли внаслідок зміни політичних, соціально-економічних та організаційно-правових умов самої діяльності. Подальшим розвитком загальної теорії управління і управління в органах внутрішніх справ зокрема можна вважати праці О. М. Бандурки (1996, 1998), В. М. Плішкіна (1999), які роз­глядають основні проблеми управління підрозділами ОВС з ура­хуванням реального суспільно-політичного й економічного ста­новища в державі та суспільстві.

Проведений аналіз свідчить про комплексність і багатопла­новість проблеми управління в системі МВС України та недостат­ню її розробленість у сучасних умовах. Вивчення досвіду добору та підготовки керівного складу МВС України також вказує на про­тиріччя в розв'язанні цієї проблеми, її слабку пристосованість до вимог сучасної практики, недоліки методичного забезпечення. Залишаються не розробленими та системно не узагальненими пси­хологічні аспекти цієї діяльності. Проте психологічна насиченість управлінської діяльності безсумнівна: керівники органів внутрішніх справ часто діють в екстремальних ситуаціях, пов'яза­них зі значними психологічними навантаженнями, в умовах дефі­циту часу, необхідності прискореного прийняття правильних рішень, збереження життя та здоров'я підлеглих.

Мета цієї статті - розглянути проблеми професійно-психологіч - ної підготовки управлінських кадрів ОВС, визначити вміння і здібності, необхідні для використання методів і засобів прийняття рішень з урахуванням того, що самі знання, вміння і здібності слід розглядати як комплекси інструментальних засобів керівника.

Проведене нами узагальнення стану розроблення проблеми пси­хології управлінської діяльності в системі МВС України й аналіз результатів, отриманих у процесі психологічного вивчення суб'єкта управління, дозволяє стверджувати, що діяльність управлінця є не тільки інтелектуально та емоційно напруженою (часто - екстремаль­ною), а й містить у собі виражену психологічну специфіку, пов'яза­ну з необхідністю організації та продуктивного розвитку взаємодії на різних рівнях ("керівник - колективний об'єкт управління", "ке­рівник - окремі підлеглі", "керівник - інші керівники з аналогічним статусом, вищим статусом, нижчим статусом" тощо).

Чи не найголовнішим завданням керівника органу внутрішніх справ є піклування про встановлення в колективі нормальних служ­бових стосунків. Вони можуть бути вертикальними, горизонталь­ними і відносинами між групами працівників.

Вертикальні відносини встановлюються між працівниками, які мають різне службове становище, зокрема це стосунки між підлег­лими і начальниками. Вони регулюються статутами, інструкція­ми та наказами.

Ділові стосунки в колективі мають бути взаємно ввічливими, доброзичливими, відвертими. Роздратованість начальників, не­терпимість до помилок підлеглих, некоректність начальника, не - сприйняття навіть найменших зауважень, нездатність визнати і виправити свої помилки ніколи не дають бажаних наслідків у ро­боті.

Необхідною умовою виконання професійного обов'язку керів­ника є об'єктивне і доброзичливе ставлення до особистих поглядів, службових сподівань-претензій, професійної думки підлеглих. Вертикальні стосунки базуються насамперед на авторитеті влади.

Горизонтальні відносини - це такі неформальні стосунки, що складаються в колективі серед незалежних один від одного на ад­міністративному рівні працівників. Часто саме такі зв'язки визна­чають моральний клімат у колективі, який впливає на якість і про­дуктивність праці в цілому. Здорові відносини між колегами, то­варишами по роботі створюють сприятливе підґрунтя для взаємо­допомоги та співпраці. Горизонтальні зв'язки базуються на владі особистого авторитету.

Стосунки між групами в колективах ОВС - це взаємини між працівниками, які мають загальні інтереси, мислять по-своєму, протиставляючи себе іншим групам. Групи можуть організувати­ся за ознаками земляцтва, національності, спільного навчання у ВНЗ, спільних ідеалів у спорті чи культурі, політичної прихиль­ності, симпатій і підтримки певного керівника, незадоволеності службовим становищем. їх очолюють неформальні лідери. Міжгрупові відносини можуть суттєво впливати на загальний настрій у колективі, його єдність і згуртованість, сприяти антаго­нізму або об'єднанню.

Гармонійне поєднання вертикальних, горизонтальних стосунків і стосунків між групами створює ту культуру спілкування, від якої залежать успіхи всього колективу й окремих працівників, своє­часність і чіткість виконання службових обов'язків.

Керівник має стежити за дотриманням культури праці в колек­тиві органів внутрішніх справ. Люди не повинні годинами чекати прийому під дверима службових кабінетів. Неохайні службові приміщення, розкидані папери на столі, кабінети, завалені речо­вими доказами, відсутність довідок про час прийому і розпорядок дня, гучний сміх у присутності особи, яка прийшла в міліцію зі своїм горем, - не свідчать про культуру праці. Начальник не може собі дозволяти те, що він забороняє іншим. Керівник органу внутрішніх справ зобов'язаний бути юридично грамотним у різних галузях права, слідкувати за новинками літератури та мистецтва.

Нині жодна з наявних моделей особистості керівника органів внутрішніх справ не дозволяє сформулювати вимоги до суб'єкта управління в органах (підрозділах) МВС України.

Отже, обов'язковою передумовою ефективності управлінської діяльності є ґрунтовна професійна, у тому числі професійно-пси- хологічна, підготовка зазначених фахівців. Базуючись на логіці організації процедури соціально-психологічного тренінгу (Л. А. Петровська, Н. В. Хрящова, Ю. М. Жуков, М. М. Лебедєва та ін.), етапами процедури спеціальної психологічної підготовки управлінців можуть бути:

1. Діагностика психологічного потенціалу як складника ефек­тивності управлінської діяльності.

2. Діагностика "Я" в соціально значущих та професійно значу­щих ситуаціях.

3. Оволодіння вміннями діагностики та вирішення групових і організаційних проблем для підвищення групової згуртованості.

4. Оволодіння вміннями оптимізації процесу прийняття рішення.

Пропонуємо загальну характеристику зазначених етапів.

І етап. Оскільки основними параметрами психологічного по­тенціалу керівників ОВС є емоційна стабільність, мотиваційна спрямованість, комунікативна компетентність, організаторські здібності та інтелектуальний рівень розвитку особистості, то його діагностика може бути здійснена з допомогою методики ММРІ (Л. Н. Собчик, Т. Н. Лобанова, 1989), модифікованої стосовно кон­цепції Л. І. Уманського.

Емоційна стабільність трактується як якість, діаметрально про­тилежна емоційній нестабільності, тому найбільше навантажен­ня припадає на основну шкалу - 2 ("песимістичність" із коефіцієн­том 0,9) та додаткові - 6 ("зрілість" - 0,7), 41 ("чиста депресія" - 0,7), 77 ("ворожість" - 0,8), 99 ("усвідомлена виражена ворожість" -

0, 8), 141 ("наївність"-0,8), 143 ("прихована параноя" - 0,7). Тоді загальна формула буде такою: ЕС = 0,9 х2о + 0,7 хбд + 0,7 х41д + 0,8 х 77д + 0,8 х 99д + 0,8 х 141д + 0,7 х 143д.

Мотиваційна спрямованість визначається за допомогою шкал: основних - 4 ("імпульсивність" - коефіцієнт 0,7), 6 ("ригідність" -

0, 8), 7 ("тривожність" - 0,8), 9 ("оптимістичність" - 0,9) і додатко­вих - 2 ("здатність до навчання" - 0,7), 19 ("відповідальність" -

0, 8), 57 ("залежність" - 0,9), 95 ("інтелектуальний коефіцієнт" -

0, 8), 211 ("ставлення до роботи" - 0,8). Формула оцінки мотива­ційної спрямованості: МС = (0,7 х4о + 0,8 хбо + 0,8 х7о + 0,9 х9о + 0,7 х2д - 0,8 х 19д -0,9 х57д + 0,8 х95д + 0,8 х211д).

Комунікативна компетентність встановлюється з допомогою додаткових шкал: 11 ("ставлення до інших"), 49 ("домінування"), 148 ("авторитарність"), 200 ("соціальний статус"). Формула підра­хунку: КК = (1 Ід + 49дт + 148д + 200д).

Організаторські здібності визначаються з допомогою додатко­вих шкал: 36 ("протиборство" - 0,7), 49 ("домінування" - 0,9), 50 ("домінування"-0,8), 60 ("надконтроль "Я"-0,8), 106 ("лідер­ство" - 0,7), 174 ("соціальна відповідальність" - 0,7). Формула підрахунку: 03 = (0,7 х36д + 0,9 х49д + 0,8 х50д + 0,8 хбОд + 0,7 х 106д + 0,7 х 174д).

Для діагностування інтелектуального рівня використовують методику Р. Амтхауера (адаптований варіант, відомий як МДОМ). Методику застосовували протягом 1992-1999 рр. для відбору абі­турієнтів НАВСУ та для тестування курсантів, що дає змогу реко­мендувати її нормативні значення на високому рівні надійності отриманих результатів. Кінцеві результати оцінювання психоло­гічного потенціалу виводяться як сумарна оцінка вищезазначених параметрів у п'яти-чи десятибальній системі [2].

Методами розвитку компонентів психологічного потенціалу в психологічній літературі (П. М. Єршов, Дж. Рейнуотер, Л. П. Гри- мак, О. О. Кронік, О. К. Напреєнко, К. А. Петров, В. Я. Семке та ін.) вважають такі:

1) емоційна стабільність - техніка релаксації та раціонально - емотивна терапія, спрямована на корекцію особливостей сприй­мання й оцінки значущості ситуації за рахунок зміни особистіс - них конструктів (установок, переконань);

2) мотиваційна спрямованість - тренінги цільової цілеспрямо­ваності;

3) комунікативна компетентність - методи групової дискусії, тренінги ділового спілкування;

4) організаторські здібності - методи моделювання поведінки та рольовий метод;

5) розвиток інтелекту - тренінги з розвитку інтелектуальних здібностей.

П етап. Діагностика "Я" в соціально та професійно значущих ситуаціях здійснюється з допомогою групових вправ, що стиму­люють відкрите вираження свого ставлення до актуальних про­блем управлінської діяльності, особливості здійснення психоло­гічного впливу на підлеглих, допомагають об'єктивувати інфор­мацію про сприймання іншими власної поведінки, наявність не­ефективних і неадекватних моделей поведінки тощо (Ю. В. Пахо - мов, Н. В. Цзен, М. А. Мартинюк, В. В. Третьяченко, М. І. Чистя - кова, Р. Бєрон, Д. Ричардсон та ін.).

Ш етап. Оволодіння вміннями діагностики та вирішення групових і організаційних проблем спрямоване на оптимальну організацію взає­модії з підлеглими та налагодження співробітництва для розв’язання управлінських проблем. Тому навички професійного спілкування в та­кому випадку мають якісно відрізнятися від інших його різновидів, а інтерактивна функція - набувати особливого значення [3].

Взаємодія у роботах вітчизняних і зарубіжних науковців розг­лядається як форма організації конкретної діяльності людей; її ефективність залежить від різноманітних чинників (рівня розвит­ку колективу, системи комунікацій, стилю лідерства, характеру діяльнісного опосередкування відносин тощо). Прикладні дослі­дження спілкування в управлінській діяльності, зокрема присвя­чені особливостям сприймання та розуміння керівником підлег­лих у процесі спільної діяльності, методам і засобам встановлен­ня психологічного контакту, проблемі прийняття керівником своєї ролі, особливостям прийняття та реалізації управлінських рішень, проблемі взаєморозуміння між керівником і підлеглим у процесі спільної діяльності (Г. М. Андреєва, О. О. Бодальов, В. П. Казми - ренко, О. В. Карпов, О. С. Крикунов, Л. Б. Філонов та ін.).

Формування вмінь і навичок забезпечення ефективної взаємодії передбачає, передусім, формування навичок фіксації вербальних та невербальних аспектів поведінки для адекватного розуміння станів і стосунків, що виникають у ситуації соціальної взаємодії, та розвиток здатності адекватно інтерпретувати й прогнозувати поведінку людини (групи). На цьому етапі відпрацьовуються та­кож навички цілеспрямованого використання невербальних засобів впливу для регулювання стосунків, навички встановлення і роз­витку психологічного контакту з людиною (групою), формування вмінь переконувати та вести за собою, навичок регуляції власного психічного стану в екстремальних умовах; набувається досвід пси­хологічного аналізу вербальної та невербальної поведінки. Особ­ливу увагу слід приділити психологічним засадам і можливостям розв'язання конфліктів у стосунках "керівник - підлеглий".

У сукупності це сприяє створенню атмосфери кооперативності та професійної корпоративності, розвитку творчого потенціалу колективу; отриманню керівником адекватних уявлень про особ­ливості свого репертуару засобів і прийомів психологічного впли­ву на підлеглих в актуальних ситуаціях (Ю. Є. Альошина, Ю. М. Жуков, І. Д. Ладанов, М. М. Обозов, Л. А. Петровська, Дж. Скотт, В. А. Толочек, П. Д. Чорнобай та ін.).

IV етап. Значущість етапу оволодіння вміннями оптимізації процесу прийняття рішення визначається тією роллю, яку відігра­ють ці процеси в організації індивідуальної та спільної діяльності. Вони займають центральне місце на всіх рівнях оброблення інфор­мації, багато в чому визначають процесуальні та результативні характеристики діяльності. Ускладнення професійних функцій призводить до зростання значення процесу прийняття рішень: зро­стає обсяг інформації, яку необхідно враховувати, ускладнюється зміст цієї інформації, збільшується число критеріїв, підвищують­ся вимоги до якісних параметрів рішення, зростає відповідальність за його наслідки.

Отже, керівники будь-якого рівня повинні володіти вміннями і розвиненими здібностями, необхідними для використання методів і засобів прийняття рішень. При цьому слід зазначити, що самі знання, вміння і здібності слід розглядати як комплекси інстру­ментальних засобів керівника. Професійний рівень керівника, його майстерність і кваліфікація залежать від діапазону методів, якими він володіє, вміння використовувати ці методи у відповідній опера­тивній обстановці, ситуації чи завданні.

Результатом професійної психологічної підготовки є психоло­гічна підготовленість управлінця, що складається із загальної пси­хологічної культури та професійно-психологічної підготовленості, які досягаються за рахунок теоретичного навчання, вивчення пси­хології та посилення психологічних аспектів гуманітарних, загаль - ноюридичних і спеціальних дисциплін, спеціальної психологіч­ної підготовки, що передбачає застосування активних методів гру­пової роботи (соціально-психологічного тренінгу, рольових і діло­вих ігор).

На нашу думку, ефективне виконання всього комплексу завдань професійно-психологічної підготовки управлінців системи МВС України передбачає організацію цілеспрямованого процесу ово­лодіння психологічними знаннями, системою спеціальних умінь і навичок, професійно значущих психологічних якостей, які забез­печують успішну реалізацію управлінських функцій та адекватне врахування психологічних аспектів управлінської діяльності. Цей процес характеризується комплексністю, багатоплановістю та ба- гатофункціональністю. Основні завдання професійної психологі­чної підготовки управлінців (за наявності в них раніше сформова­ної емоційно-вольової та операціональної сфер особистості) пред­ставлені формуванням когнітивнош та мотиваційно-комунікатив - ного блоків особистості.

Колом питань, що розглядалися нами в дослідженні психоло­гічних особливостей діяльності керівника органів внутрішніх справ України, проблема не вичерпується. Перспективними на­прямами її подальшої розробки можуть стати поглиблення теоре­тичних уявлень про психологічні особливості організації діяль­ності практичних підрозділів МВС України, у тому числі в екст­ремальних умовах, у випадку ускладнення оперативної обстанов­ки тощо; визначення специфіки взаємодії між керівниками різних рівнів (МВС - УВС - міськрайлінорган - підрозділи міськрайлі - норгану); розроблення та впровадження технологій навчально - формувального впливу, призначених для підготовки фахівців - управлінців у процесі навчання у ВНЗ МВС України.

Списоквикористаних джерел

1. Андросюк В. Г., Казміренко Л. І., ЮхновецьГ. О. Які якості вимага­ються від працівника міліції: методологічні засади розробки професіог- рам та кваліфікаційних характеристик//Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - К.: Вид-воНАВСУ, 1996. -№ 1. - С. 105-115.

2. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология уп­равления. - X.: ООО "Фортуна-пресс", 1998. - 464 с.

3. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України: підруч. - X.: Ун-т внутр. справ, 1998. - 480 с.

4. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ Ук­раїни: теорія, досвід, шляхи вдосконалення. -X.: Консум, 1996. - 358 с.

5. Запорожцев Є. Г. Психологічні особливості діяльності керівника органів внутрішніх справ: дис. ... канд. юрид. наук: 19.00.06/ Євген Ге­оргійович Запорожцев. - К., 2000. - 174 с.

6. Ломов Б. Ф. О системном подходе в психологии//Вопросы психо­логии. - 1975. - № 2. - С. 73-77.

7. Нравственные и эстетические основы совершенствования профес­сиональной культуры руководителей // Труды Академии МВД СССР. - М.: Изд-во Академии МВД СССР, 1990. - 116 с.

8. Профессионально-психологическая подготовка милиционеров охраны: метод, материалы / под общ. ред. А. М. Столяренко. - М.: Изд-во МВД СССР, 1990.-С. 7.

9. Проблеми підвищення рівня підготовки кадрів для органів внутрішніх справ: матеріали наук.-практ. конф. - К.: Вид-во УАВС МВС України, 1993. -340 с.

10. ТретьяченкоВ. В., Баранова Ю. О., ВерсінаЛ. В. Психологічна куль­тура особистості в умовах глобалізації світу: монографія / за заг ред.

В. В. Третьяченко. - Луганськ: Світлиця, 2006. -352 с.

Стаття надійшла 06.11.2009.