joomla
ДО ПИТАННЯ РОЗМЕЖУВАННЯ ПОНЯТЬ «ВЗАЄМОДІЯ», «СПІВРОБІТНИЦТВО» ТА «ПАРТНЕРСТВО» У СФЕРІ ВІДНОСИН МІЛІЦІЇ З НАСЕЛЕННЯМ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 351.741

Тетяна ГАВРИЛЮК

Ад'юнкт Академії управління МВС

Розглянуто та визначено основні аспекти понять, які вживаються на означення відносин міліції та населення.

Рассмотрены и определены ключевые аспекты понятий, используемых для характеристики взаимоотношений между милицией и населением.

The basic aspects of the notions charactering militia-population relations are considered in the article.

Ключові слова: взаємодія, співробітництво, партнерство, міліція, на­селення.

Ключевые слова: взаимодействие, сотрудничество, партнерство, милиция, население.

Keywords: interaction, cooperation, partnership, militia, community.

На сучасному етапі розвитку нашої держави вирішення пробле­ми співробітництва міліції та населення стає особливо актуальним. Зокрема, це зумовлено намаганням української держави орієнтува­тися на загальновизнані світові демократичні пріоритети та ціннос­ті. Як свідчить досвід демократичних країн, останнім часом запро­ваджується нова стратегія діяльності поліції, заснована на широко­му залученні населення до співробітництва.

Тема співпраці міліції (поліції) з населенням проаналізована у працях А. Аксенова, М. Ануфрієва, А. Бека, В. Болотової, О. Бан­дурки, В. Грохольського, Я. Кондратьєва, В. Московця, О. Музи - чука, Ю. Свєженцевої, В. Томіна, Ю. Чистякової, О. Ярмиша та ін­ших. Однак окремі аспекти порушеної теми залишаються недостат­ньо дослідженими, зокрема й питання тлумачення термінів.

Мета цієї статті - визначити й розмежувати поняття «взаємо­дія», «співробітництво» («співпраця») та «партнерство».

Загалом взаємодія - це взаємний зв’язок між предметами в дії, а також погоджена дія між ким-, чим-небудь [1, 188]. Термін «взаємо­дія» використовують у різних галузях науки, і його тлумачення за­лежить від предмета й напряму дослідження.

Так, філософський словник визначає «взаємодію» як «філософ­ську категорію, яка відображає процеси впливу різних об’єктів один щодо одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, взаємо- перехід, а також виникнення одного об’єкта через інший» [2, 81]. Дослідник А. Авер’янов зазначає, що взаємодія з філософського погляду - це динамічний зв’язок, у процесі якого змінюються один або всі пов’язані елементи [3, 3-4]. Отже, для поняття «взаємодія» у філософському контексті характерна наявність фактичних, дієвих і відносно стійких зв’язків, які дозволяють об’єктам впливати один на одного, а також наявність самого впливу, результатом якого є взаємна зміна об’єктів [4, 7].

Оскільки людина - істота соціальна і постійно зазнає різноманіт­них впливів соціуму, то поняття взаємодії слід розглядати також із со­ціологічної позиції. Заслуговує на увагу соціологічний підхід до розу­міння поняття «взаємодія», запропонований В. Соболевим та О. Яр- мишем. На підставі дослідження виникнення та історичного розви­тку цього поняття вчені сформулювали такі провідні положення.

> Відомий соціолог П. Сорокін, описуючи феномен взаємодії, за­значав, що «явище взаємодії людей виникає тоді, коли психіч­ні переживання, зовнішні акти однієї людини чи групи людей є функцією існування фізичного, психічного стану іншого інди­віда». Соціальну взаємодію П. Сорокін розглядає як умову со­ціальної мобільності.

> Учені Г. Зіммель, Е. Дюркгейм, Е. де Роберті розглядали вза­ємодію як найпростіший елемент (клітину) соціального ціло­го (суспільства). В. Парето головними рушійними силами взає­модії визначав логічні (раціональні) та нелогічні (нераціональ­ні) дії людей.

> Учений М. Вебер вважав, що в основі взаємного впливу інди­відів лежать соціальні дії, які він поділяв на чотири види: тра­диційні (здійснюються тому, що виконувалися в минулому), аддиктивні (здійснюються для виявлення емоцій), цілераціо - нальні (коли суб’єкт порівнює не лише різні засоби досягнення мети, а й оцінює корисність мети), ціннісно-раціональні (коли мета усвідомлена як дещо самодостатнє і не зіставляються різ­ні засоби її досягнення). Отже, М. Вебер виокремив такі еле­менти взаємодії: суб'єкти (два і більше), дія, мета, осмислен­ня мети та дії. Ідеї М. Вебера сприяли формуванню двох теорій соціальної взаємодії: герменевтичної та позитивістської.

^ Найґрунтовніше герменевтичний підхід до взаємодії представ­лений у А. Шюца, який доводив, що в країнах з релігійним сві­тоглядом, який формується з культу поваги до пращурів, су­спільство орієнтується на померлих діячів-предків, і вчинки людей у такому суспільстві, як правило, обумовлені позицією «тому що». Суспільство країн з ринковою економікою орієнто­ване на асоціації, корпорації, біржі тощо, які відіграють роль «діяча». Дії такого суспільства виражають позицію «для того, щоб». Цей підхід пояснює, чому одні автори, конструюючи по­ліцію ХХІ століття, орієнтуються на діяльність національних пращурів, а інші - на створення поліції як різновиду сервісної служби (такої як банк чи страхова компанія).

^ Яскравим представником позитивістського напряму соціології є Т. Парсонс, який вважав, що взаємодія - це діяльність, орієн­тована на інших. За умови постійної взаємодії між її суб’єктами виникають взаємні очікування й кожному з них доводиться свої очікування та поведінку узгоджувати з поведінкою та очікуван­нями іншої сторони.

Систематизувавши теоретичні напрацювання соціологічного підходу до поняття «взаємодія», В. Соболев та О. Ярмиш роблять такі висновки:

1. Частина учасників взаємодії міліції та населення керується прагматичними, егоцентричними мотивами (згідно з теорією обмі­ну). Врахування таких мотивів особливо важливе для нашої держа­ви у зв’язку з переходом України до ринкових відносин і диферен­ціацією суспільства.

2. Інша частина суб’єктів взаємодії (зокрема і працівники мілі­ції) керується цілераціональними мотивами, тобто визнає досяг­нення мети за будь-яку ціну.

3. В Україні триває процес закріплення ціннісно-раціональної взаємодії, за якої підтримання громадського порядку, надання до­помоги сусідам стає цінністю для громадян і працівників міліції.

4. Теорії колективного обміну та раціонального вибору поясню­ють, чому під час запровадження певних програм формуються стій­кі групи активних учасників і людей, які не беруть участі в програ­мах, але користуються їхніми результатами [5, 239-255].

У юридичній літературі застосовують різні підходи до визначен­ня поняття «взаємодія». Однак з погляду розмежування понять, які стосуються забезпечення правоохоронними органами громадського порядку, взаємодія передбачає наявність спільної мети, використан­ня сил і засобів, які є в розпорядженні сторін, узгодженість дій тощо.

У межах науки управління побутує думка, що за умов повного чи часткового збігу інтересів і цілей між сторонами налагоджуєть­ся співробітництво, а в разі їх розходження - конфліктна взаємодія, протиборство, боротьба. У реальному житті, як вважає Б. Кураш - вілі, ці два типи взаємодії, як правило, поєднуються так, що вини­кає так звана змішана взаємодія, яка передбачає співпрацю в одних питаннях і боротьбу в інших [6, 35-36]. В. Плішкін, розглядаючи поняття взаємодії в органах внутрішніх справ, виділяє позитивну та негативну взаємодії, розуміючи під позитивною такий режим зв’язків між елементами системи органів внутрішніх справ, який забезпечує погоджене функціонування з метою розв’ язання спіль­них завдань, а під негативною - спрямованість функціонування цих елементів на досягнення протилежних цілей (дії кожного суб’єкта спрямовані на те, щоб перешкодити розвитку іншого) [7, 503].

На нашу думку, такий поділ суперечливий, оскільки взаємо­дія передбачає досягнення певного позитивного результату, спіль­ної мети, заради якої вона, власне, й виникає. Якщо мета спільна й однаково значуща для суб’єктів взаємодії, то вони чинять від­повідні дії, спрямовані на її досягнення, тобто взаємодіють. Якщо ж між суб’єктами виникає протиборство, то це свідчить про брак об’єднавчого начала - спільної мети. Тоді виникає сумнів щодо об­ґрунтованості визначення такої діяльності як «взаємодії». Адже по­няття «протидія» та «взаємодія» не тотожні. Вони мають протилеж­ні значення, а отже, протиборство недоцільно вважати взаємодією.

Розглянуті ознаки поняття взаємодії, характерні для його тлума­чення з адміністративно-правової позиції, властиві і для взаємодії ОВС з населенням.

Так, В. Томін розглядає взаємодію ОВС із населенням з пози­ції системного підходу, за якого орган внутрішніх справ і населен­ня, яке ним обслуговується, є суб’єктами однієї системи, в якій на­селення - це середовище функціонування органу внутрішніх справ. Саме такий підхід дозволяє найповніше прослідкувати ефектив­ність зворотних зв’язків між ОВС і населенням. Окрім того, вивча­ючи взаємодію ОВС із населенням з позиції управлінського підхо­ду, В. Томін розглядає ОВС як керівну систему, а населення - як керовану систему (підсистему), іншими словами, зовнішній бік управління ОВС. При цьому під управлінням розуміють дії, які ма­ють на меті спонукати певних осіб (або соціальні групи) до вико­нання бажаних дій [8, 25-32].

Дослідниця О. Джафарова зазначає, що взаємодія ОВС із насе­ленням виявляється в процесі взаємовпливу з використанням мож­ливостей іншого для досягнення власних цілей. Із цього випливає, що, по-перше, взаємодія між предметами, явищами виникає там і тоді, де й коли такий зв’язок об’єднано спільною метою. По-друге, взаємодія виявляється не тільки в безпосередньому впливі, а й у використанні сторонами можливостей один одного для досягнення власних цілей [9, 17]. На нашу думку, запропоноване твердження суперечливе, оскільки «власні» цілі суб’єктів не завжди є «спільни­ми», а отже, різнитиметься і їхня діяльність, орієнтована на досяг­нення відповідно «власних» або «спільних» цілей.

В українській юридичній практиці на означення процесів, які характеризують відносини органів внутрішніх справ із населен­ням, найуживанішим є термін «взаємодія». Водночас паралельно використовують терміни «співробітництво» та «співпраця». У тлу­мачному словнику української мови співробітництво трактується як спільна діяльність, спільні дії, а співпраця - як спільна з ким - небудь діяльність [10, 519-520]. При цьому переклад російсько­го слова «сотрудничество» передбачає два варіанти - співробітни­цтво та співпраця, а за зворотного перекладу і співробітництво, і співпраця передбачають один варіант - «сотрудничество». На на­шу думку, для характеристики відносин міліції з населенням зазна­чені терміни можуть вживатися паралельно, оскільки кожен із них передбачає спільну погоджену діяльність суб’єктів взаємодії, спря­мовану на досягнення спільної мети.

У цьому контексті необхідно проаналізувати також термін « парт­нерство».

Партнерство як один із видів взаємодії ґрунтується на очікуван­ні того, що партнер під час взаємодії поводитиметься відповідно до умов співробітництва. Саме в цьому значенні його розглядають

О. Бандурка, О. Синявська, В. Соболєв, В. Московець та інші.

В етимологічному словнику української мови зазначено, що сло­во «партнер» в українську мову запозичене із французької, у свою чергу французьке «partenaire» походить від англійського «partner», яке має кілька значень, зокрема, «співспадкоємець», «поділ», «час­тина» тощо [11, 300]. Партнерство в сучасному розумінні - це вид взаємин між різними суб’єктами, який полягає у формуванні єди­ної позиції з певних питань та організації спільних дій. Специфі­кою партнерства є збереження кожним з партнерів відносної само­стійності в основних аспектах діяльності [12, 427].

У діяльності поліції зарубіжних країн, як правило, на позна­чення процесів співпраці поліції з населенням вживається термін «поліція громади» («общинна поліція»), тотожним якому є термін «партнерство з населенням», який використовують для полегшен­ня перекладу різними мовами. «Поліція громади» чи «партнерство з населенням» є філософією або організаційною стратегією, яка пе­редбачає співробітництво поліції та суспільства для ефективнішої протидії злочинності, подолання страху перед злочинами, запобі­гання фізичній чи моральній шкоді, розпаду добросусідських від­носин з метою покращення якості життя для всіх [13, 5-6].

Тож партнерство як вид спільної діяльності полягає в рівноправ­ності її учасників, що передбачає рівні права й обов’ язки кожної зі сторін, а відтак і взаємну відповідальність. Отже, партнерство - це ідеальний варіант стосунків рівноправних суб’єктів, які усвідом­люють значення своїх дій для партнера і свою діяльність будують так, щоб виправдати сподівання партнера і досягти спільної мети. Партнерство можливе лише за умови взаємної довіри, впевнено­сті та спільної діяльності, спрямованої на досягнення спільного ре­зультату.

Узгоджені дії учасників для досягнення спільної мети зазвичай визначають як співробітництво. При цьому виникає питання, чим різняться співробітництво і партнерство. Так, дослідниця Ю. Свє - женцева робить висновок про те, що соціальне партнерство - це система відносин, яка спирається на переговори, пошук прийнят­них для суб’єктів партнерства рішень. При цьому головним мето­дом забезпечення згоди є консенсус, а характерною рисою - орі­єнтування на договір, який обумовлює права, обов’язки та форму спільної відповідальності учасників. Партнерство передбачає стій­ке дотримання норм і правил, які виникають у результаті співробіт­ництва. Завдяки співробітництву, яке формує усталену систему від­носин між партнерами - узвичаєне партнерство, розвиваються со­ціальні системи. Співробітництво й партнерство спираються на різ­ні типи відносин. У першому типі вони раціональні, осмислені, у другому - узвичаєні, неявні [14, 12-19].

Отже, взаємодія є досить широким поняттям, яке по-різному трактують залежно від сфери застосування. Цей термін для харак­теристики відносин міліції та населення передбачає спільну мету, яка полягає в забезпеченні безпечного життєвого простору, та по­годжену діяльність суб’єктів взаємодії. Для позначення такої діяль­ності доречно використовувати терміни «взаємодія», «співпраця» та «співробітництво». Якщо діяльність суб’єктів взаємодії (міліції та населення) буде побудована на рівноправності суб’єктів, тобто які мають однакові права, обов’язки та відповідальність за вчинені дії, і ця діяльність буде спрямована на забезпечення інтересів парт­нера, тоді можна говорити про наявність партнерських стосунків між міліцією та населенням.

Водночас нині у сфері встановлення відносин міліції з населенням найдоцільніше вживати терміни взаємодія, співпраця (співробітни­цтво), оскільки вони передбачають взаємну (узгоджену) діяльність суб’єктів взаємодії для досягнення спільної мети. Результатом такої взаємодії можуть бути партнерські стосунки, побудовані на рівно­правності суб’єктів взаємодії, їхній взаємній відповідальності та довірі під час досягнення спільної мети.

У подальшому в межах розглянутої теми доцільним вважаємо вивчення передумов і форм взаємодії поліції з населенням у розви­нутих демократичних країнах з метою визначення ймовірності та доцільності запровадження їх у роботу міліції в Україні.

Список використаних джерел

1. Новий тлумачний словник української мови: у 3 т. - К.: Ако­ніт, 2001. - Т 1. - 928 с.

2. Философский энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1983. - 840 с.

3. Аверьянов А. Н. О природе взаимодействия. - М.: Знание, 1984. - 64 с.

4. Колпаков В. К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка: учеб. пособ. - К.: Укр. акад. внутр. дел, 1993. - 80 с.

5. Взаимодействие милиции и населения: к итогам харьковско­го эксперимента. - Х.: Нац. ун-т внутр. дел, 2003. - 288 с.

6. Курашвили Б. П. Очерк теории государственного управле­ния. - М.: Наука, 1987. - 282 с.

7. Плішкін В. М. Теорія управління органами внутрішніх справ: підруч. / за ред. Ю. Ф. Кравченка. - К.: Нац. акад. внутр. справ Украї­ни, 1999. - 702 с.

8. Томин В. Т. Взаимодействие органов внутренних дел с насе­леним в борьбе с преступностью. - Омск: Науч.-исслед. и ред.-издат. отдел Омской высш. шк. милиции МВД СССР, 1975. - 178 с.

9. Джафарова О. В. Правові основи партнерства міліції і насе­лення: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний університет внутрішніх справ. - Х., 2003. - 206 с.

10. Словник української мови: в 11 т. - К.: Наукова думка, 1978. - Т. 9. - 918 с.

11. Етимологічний словник української мови: у 7 т. / ред. кол.:

О. С. Мельничук та ін. - К.: Наукова думка, 1983. - Т. 4. - 656 с.

12. Большая энциклопедия: в 62 т. - М.: ТЕРРА, 2006. - Т. 35. - 592 с.

13. Наилучшая практика построения партнерства между полици­ей и обществом. - Отдел стратегических вопросов полицейской де­ятельности ОБСЕ, 2008. - 81 с. - [Электронный ресурс]: http//www. osce. org/policing

14. Партнерство та співробітництво міліції з населенням: стан, проблеми, рекомендації / кол. авт.; за заг. ред. д-ра соціолог, наук, проф. В. О. Соболєва та канд. соціолог, наук, доц. Ю. О. Свєженце - вої. - Х.: Фінарт, 2005. - 240 с.

Стаття надійшла 09.07.2009.