joomla
ЗАХИСТ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

УДК 342.40+351.75

Сергій Гусаров

Кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, ректор Академії управління МВС

Розкриваються актуальні аспекти захисту прав та свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ України. Особлива увага приділяєть­ся організаційно-правовим механізмам контролю гарантування прав громадян у контексті реалізації в Україні відповідних положень європей­ського законодавства, пропонуються заходи удосконалення цих механіз­мів, зокрема шляхом внесення змін до нормативно-правової бази діяль­ності органів внутрішніх справ.

Раскрываются актуальные аспекты защиты прав и свобод челове­ка в деятельности органов внутренних дел Украины. Особое внимание уделяется организационно-правовым механизмам контроля гаранти­рования прав граждан в контексте реализации в Украине соответству­ющих положений европейского законодательства, предлагаются меры совершенствования этих механизмов, в частности путем внесения из­менений в нормативно-правовую базу деятельности органов внутрен­них дел.

The article specifies the actual aspects of human rights and freedoms defence in activities of the organs of internal affairs of Ukraine. The special attention is paid to the organizational and legal mechanisms of control of citizens' rights guaranteeing in the context of realization of the proper provisions of the European legislation in Ukraine, the measures of improvement of these mechanisms are offered, in particular by bringing of the proper changes in the normative-legal base of activities of the organs of internal affairs.

Ключові слова: права та свободи людини і громадянина, консти­туційно-правові гарантії, міжнародно-правове законодавство, норма­тивно-правова база діяльності органів внутрішніх справ.

Ключевые слова: права и свободы человека и гражданина, конститу­ционно-правовые гарантии, международно-правовое законодательство, нормативно-правовая база деятельности органов внутренних дел.

Keywords: rights and freedoms of a person and citizen, constitutional-legal guarantees, international-law legislation, normative-legal base of activities of the organs of internal affairs.

Життя та здоров’я людини, її недоторканність і безпека в Україні конституційно визнано найвищою соціальною цінністю, а гаранту­вання прав і свобод громадян - одним із головних пріоритетів у діяль­ності держави. Можна погодитися з думкою, що права людини є най­більш наочною державно-правовою формою конкретно-історичних сходинок свободи [1, 37].

Зрозуміло, що закріплення прав людини і громадянина у нормативно-правових актах ще не є показником їх реальності. Вони не можуть бути реалізовані без системи реальних гарантій. Пробле­ми конституційно-правових гарантій прав та свобод людини і грома­дянина є предметом досить пильної уваги науковців, зокрема їх ви­вченню приділяли увагу В. Погорілко, О. Фрицький, О. Скакун, Т. За - воротченко [2-5]. Питання юридичних гарантій прав людини зна­ходить відображення і в міжнародно-правових документах, зокре­ма рекомендаціях Ради Європи [6]. За міжнародними стандартами, конституційно-правові гарантії прав та свобод людини і громадянина є специфічними правовими засобами забезпечення, реалізації, охоро­ни та захисту цих прав, які здійснюються уповноваженими держав­ними органами [там само].

Метою статті є дослідження окремих організаційно-правових ме­ханізмів забезпечення прав людини в Україні у контексті дотримання європейського законодавства та вироблення заходів їх удосконалення.

У нашій країні в системі державних органів, що реалізують по­вноваження із забезпечення прав людини, особливе місце займає Мі­ністерство внутрішніх справ. Його розгалужена структура та багато - функціональність визначають чи не найширший спектр завдань із за­хисту прав людини. Так, на максимальне врахування інтересів грома­дян спрямовано роботу органів внутрішніх справ із найбільш повної реєстрації заяв про злочини і події, вдосконалення системи оператив­ного реагування на такі повідомлення. Здійснюється протидія злочи­нам проти особи, честі і гідності, майна громадян. Боротьба міліції з організованою та економічною злочинністю сприяє зміцненню на­ціональної безпеки, підвищенню якості й рівня життя суспільства, а протидія наркозлочинності - оздоровленню соціального середовища. Права людини захищаються під час заходів з охорони правопорядку, забезпечення громадської безпеки, порядку на автошляхах. І цей пе­релік можна продовжувати. Як слушно зазначає О. Негодченко, “га­рантування прав і свобод громадянинові міліцією за своєю сутніс­тю реалізується в загальному руслі виконання нею своїх відповідних функцій. При цьому гарантування суб’єктивних прав не розчиняєть­ся в масі завдань, що стоять перед міліцією, а навпаки, зумовлюють та конкретизують їх” [7, 112 ].

Проте поряд з тим, що працівники міліції захищають права та за­конні інтереси громадян, вони (як це не парадоксально!) водночас є потенційними порушниками цих прав, адже наділені повноваження­ми застосовувати заходи примусу. Звісно, в такій ситуації правоохо­ронцям та громадянам важко витримати паритетні стосунки, які б не викликали нарікань.

У пошуку шляхів подолання цієї суперечності варто згадати прин­цип, закріплений ст. 29 Загальної декларації прав людини: “При здій­сненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпе­чення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпе­чення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загально­го добробуту в демократичному суспільстві” [8, 12].

Для забезпечення цілковитої законності реалізації міліцією влад­них повноважень відпрацьовані механізми внутрішньовідомчого та зовнішнього контролю міліції. У МВС України система контролю ба­гатоступенева, розгалужена. За дії працівників несуть відповідаль­ність як їх безпосередні керівники, так і керівники вищого рівня. Ді­ють і спеціальні структури - підрозділи штабів та служби внутріш­ньої безпеки, інспекції з особового складу. Застосовуються різнома­нітні форми контролю, серед яких - інспектування, планові та рап­тові перевірки, комплексні відпрацювання, під час яких виявляються недоліки та надається практична допомога. Контрольні функції реа­лізуються як гласними, так і негласними методами відповідно до чин­ного законодавства. Зміцненню законності в діяльності органів вну­трішніх справ також сприяє їх принципове реагування на заходи про­курорського контролю, приписи судових інстанцій, СБУ.

Пріоритетність дотримання в діяльності міліції прав людини вия­вилася у створенні окремої внутрішньовідомчої системи важелів га­рантування прав громадян.

Запроваджено посаду радника міністра внутрішніх справ з питань дотримання прав людини. У складі апарату міністра створене управ­ління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС, серед завдань якого - постійне вивчення та аналіз стану додержання прав громадян, удосконалення нормативно-правової бази з цього напряму діяльності МВС. Працюють громадська рада з питань забезпечення прав людини при МВС України та відповідні громадські ради на рів­ні обласних управлінь. Результативно діють мобільні групи з моніто­рингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльнос­ті органів внутрішніх справ [9, 5-10].

Міністерством внутрішніх справ України налагоджено дієву співпрацю з Уповноваженим Верховної Ради України з прав люди­ни - одним із суб’єктів парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина, детально ана­лізуються щорічні доповіді Уповноваженого, вживаються заходи ре­агування на них, проводяться розширені засідання колегії МВС за участю Ніни Іванівни Карпачової.

Поступово приводяться у відповідність до європейських стандар­тів кімнати для адмінзатриманих у чергових частинах та спеціальних установах міліції [10]. Особи, які там тримаються, здебільшого пере­бувають у належних санітарно-гігієнічних умовах, що підтверджено і членами делегації Європейського комітету попередження катувань під час останнього візиту до України.

Крім того, в межах удосконалення механізмів контролю за дотри­манням конституційних прав і свобод громадян, які тримаються у спецустановах міліції та кімнатах для затриманих чергових частин ОВС, на рівні МВС України прийнято рішення про запровадження в них “телефонів довіри”. Громадяни, які там перебувають, зможуть безперешкодно повідомляти представникам відповідних служб про допущені щодо них порушення.

Усі ці заходи спрямовані на дотримання положень ст. 5 Загальної декларації прав людини щодо неприпустимості застосування тортур, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, пово­дження з громадянами, ст. 3 Європейської конвенції з прав людини, а також положень міжнародних документів, що є на сьогодні стандар­тами поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку [8; 11].

Вагомим важелем у забезпеченні прав людини є практика обов’язкового усного роз’яснення кожному затриманому його закон­них прав, що відповідає положенням Конвенції про захист прав лю­дини та основних свобод: “Кожного заарештованого має бути негай­но поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення проти нього” [12, 209]. Це є ре­альним засобом запобігання наріканням громадян на порушення пра­цівниками міліції їхніх прав.

Міністерством внутрішніх справ України, зокрема за лінією відом­чої системи освіти та науки, постійно ведеться робота з підвищення рівня загальної та професійної культури працівників, формування в їхній свідомості пріоритетності захисту прав і свобод громадян під час професійної діяльності.

Для удосконалення рівня правової підготовки працівників мі­ліції під час їх навчання та підвищення кваліфікації проводяться роз’яснення положень міжнародних документів щодо прав людини, стандартів поводження із затриманими особами, захисту інтересів громадян під час масових заходів, забезпечення безпеки дорожньо­го руху тощо. Зокрема, приділяється особлива увага таким вимогам міжнародно-правових документів, як підзвітність органу правопо­рядку громадськості, відповідальність перед нею, дотримання право­охоронної етики під час розслідування, застосування сили та вогне­пальної зброї, пріоритетність мирного врегулювання конфліктів, ме­тодів переконання [6; 13; 14].

У повсякденній діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ ці питання відпрацьовуються у системі службової підготовки, засто­совуються такі форми роботи з особовим складом, як реагування на випадки порушення прав людини, розгляд таких фактів на засіданнях колегій та оперативних нарадах, кадрових і атестаційних комісіях.

Приділяється належна увага інформації, яка надходить від гро­мадян каналами зворотного зв’язку, - через громадські приймальні, “поштові скриньки”, форуми на офіційних сайтах органів внутрішніх справ. У такий спосіб громадяни повідомляють про негативні факти в діяльності міліції, висловлюють скарги та пропозиції. Шлях безпо­середньої взаємодії працівників міліції з громадянами та неурядови­ми організаціями, підприємствами й установами всіх форм власнос­ті, засобами масової інформації вбачається особливо перспективним для налагодження реальної співпраці з населенням, позиціонування МВС не як карального органу, а як структури з сервісними, обслуго­вуючими функціями. Встановлення реальних партнерських стосун­ків між міліцією і населенням могло б з часом актуалізувати питання про організаційно-структурну перебудову МВС відповідно до нових соціальних пріоритетів, зміщення акцентів на профілактичні функ­ції міліції.

Усе це підвищило б готовність суспільства до сприйняття пробле­ми прав працівника міліції, які нині значною мірою обмежені і зако­нодавством, і реальним життям. Зокрема, обмежено такі їх конститу­ційні права і свободи, як право на підприємницьку діяльність (ст. 42), на страйк (ст. 44), на достатній життєвий рівень (ст. 48), свободу пе­ресування, вільного вибору місця проживання, право вільно залиша­ти територію України і повертатися в Україну (ст. 33) тощо [15].

Якщо професійний ризик, який інколи обертається для працівни­ків органів внутрішніх справ втратою життя й здоров’я, постійні пе­ревантаження на службі свого часу компенсувалися підвищеним ма­теріальним забезпеченням та соціальними гарантіями, то тепер біль­шість працівників міліції (насамперед у регіонах) поповнює соціаль­но вразливі верстви. Водночас на відміну від інших категорій насе­лення правоохоронці через законодавчі обмеження не можуть покра­щити свій матеріальний стан шляхом роботи за сумісництвом, і на­віть у критичних випадках вдатися до страйку.

Когось безвихідь підштовхує до правопорушень, перевищення посадових повноважень, що стає приводом для внутрішніх службо­вих розслідувань і навіть порушення кримінальних справ проти пра­цівників міліції. Безперечно, щодо порушників, зрадників інтере­сів служби позиція має бути непримиренною, але й причини та умо­ви самих цих явищ також мають вивчатися. У перспективі служба внутрішньої безпеки МВС вбачається насамперед структурою, в ді­яльності якої домінував би захист працівника міліції від протиправ­них посягань, соціальних конфліктів, і вже на другому місці були б контрольні й каральні функції. Оскільки згадані проблеми є спільни­ми для правоохоронних органів, доцільною вбачається взаємодія у їх розв’язанні, а також удосконаленні діяльності, пов’язаної із захистом прав людини.

Враховуючи викладене вище, вважаємо за доцільне зміцнення співпраці органів юстиції, установ з виконання покарань та органів внутрішніх справ України щодо внесення до нормативно-правової бази змін, які вдосконалювали б порядок передання затриманих мі­ліцією громадян з ізоляторів тимчасового тримання до слідчих ізо­ляторів.

Наступним перспективним напрямом співпраці органів юстиції та міліції є створення єдиної автоматизованої системи збирання, оброб­ки, систематизації, зберігання та обміну інформацією про правопо­рушення і злочинні прояви. Нині, як і МВС, Генеральна прокуратура України, Міністерство юстиції, СБУ, Державна митна служба Украї­ни, Державна податкова адміністрація України, Головне контрольно - ревізійне управління, Державний департамент з виконання покарань, Державний комітет з охорони кордону готують звіти за допомогою відомчих інформаційних систем, які базуються на різних норматив­них документах, операційних системах. Необхідно вдосконалювати порядок формування державної статистичної звітності, яка має від­повідати міжнародним стандартам у цій галузі. Для цього слід де­тально вивчити і враховувати досвід інших країн.

Достовірна інформація про стан злочинності має вплинути на ефективність діяльності всіх державних органів, які беруть участь у боротьбі з нею, оскільки результативність їхніх зусиль здебільшо­го визначається тим, наскільки добре вивчене саме явище й адекват­ні заходи, що вживаються. Такий міжвідомчий банк даних може бу­ти створено під егідою Міністерства юстиції як установи, яка отри­мує інформацію з судів, тобто остаточної інстанції у боротьбі зі зло­чинністю та правопорушеннями. Для розв’язання згаданої проблеми необхідне внесення змін до законодавства України або прийняття но­вого Закону України “Про міжвідомчий банк даних щодо злочиннос­ті в Україні”.

Не виключено виникнення проблем, пов’ язаних з дотриманням прав людини, у зв’язку з уведенням в дію Закону України “Про вне­сення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконален­ня регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху”, насамперед у частині вилучення транспортних засобів. У цьо­му нормативному акті містяться положення щодо тимчасового затри­мання транспортних засобів за порушення, передбачені відповідни­ми статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення. У більшості демократичних країн також існують покарання за такі правопорушення (наприклад, штрафні санкції), але транспортні за­соби не вилучаються, оскільки це є порушенням державою в її осо­бі повноважних представників права приватної власності. Автомо­біль може бути переміщено в разі, коли він блокує проїжджу частину і заважає рухатися іншим транспортним засобам та пішоходам. Тому з метою запобігання порушенням прав людини вважаємо доцільним розроблення на міжвідомчому рівні науково-практичного коментаря для забезпечення єдиних підходів до застосування норм цього закону.

Ефективність взаємодії правоохоронних органів у згаданих та ін­ших аспектах, на наш погляд, буде запорукою дієвості системи дер­жавних організаційно-правових механізмів захисту прав громадян. її перспективним напрямом вбачається поглиблення спільних науково - практичних досліджень з метою вироблення пропозицій щодо вдо­сконалення нормативно-правової бази в галузі захисту прав грома­дян. Зрештою це сприятиме внсенню таких змін до вітчизняного законодавства, які підвищать міру його відповідності міжнародно- правовим стандартам в галузі захисту прав людини.

Список використаних джерел

1. Права человека и процессы глобализации современного мира / отв. ред. Е. А. Лукашева. - М.: Норма, 2005. - 464 с.

2. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право Украї­ни. Академічний курс: підруч.: у 2 т. / за ред. В. Ф. Погорілка. - К.: Юрид. думка, 2006. - Т. 1. - 544 с.

3. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: підруч. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.

4. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): учеб. - X.: Эскада, 2005. - 840 с.

5. Заворотченко Т. М. Поняття конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К., 2001. - Вип. 13. - С. 94-99.

6. Європейський кодекс поліцейської етики (Rec. (2001)10 - ре­комендація, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 19 верес. 2001 р.) // Міжнародно-правові стандарти поведінки працівників пра­воохоронних органів при підтриманні правопорядку: документально - джерелознавчий довідник / упоряд. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондра- тьєв, І. Г Кириченко. - К., 2002. - С. 62-70.

7. Негодченко О. В. Організаційно-правові засади діяльності орга­нів внутрішніх справ щодо забезпечення прав людини. - Дніпропет­ровськ, 2003. - 448 с.

8. Загальна декларація прав людини // Права людини і професій­ні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. - К.: Сфера, 2002. - С. 9-12.

9. Левченко К. Б. Мобільні групи з моніторингу дотримання прав людини в Україні є! // Мобільні групи з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутріш­ніх справ: практич. посіб. - Х.: ХІСД, 2006. - 360 с.

10. Застосування Європейської конвенції та практики суду в діяль­ності органів внутрішніх справ України. - К.: Цифра, 2008. - 314 с.

11. Європейська конвенція з прав людини // Права людини і про­фесійні стандарти для юристів у документах міжнародних організа­цій. - К.: Сфера, 1999. - С. 212-229.

12. Конвенция о защите прав человека и основных свобод // Аба­шидзе А. Х., Алисиевич Е. С. Право Совета Европы. Конвенция о за­щите прав человека и основных свобод: учеб. пособ. - М.: Между - нар. отношения, 2007. - С. 201-220.

13. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 груд. 1979 р.) // Міжнародно-правові стандарти поведінки працівників правоохо­ронних органів при підтриманні правопорядку: документально - джерелознавчий довідник / упоряд. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондра- тьєв, І. Г. Кириченко. - К., 2002. - 128 с.

14. Основные принципы применения силы и огнестрельного ору­жия должностными лицами по поддержанию правопорядка (вось­мой конгресс ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями) // Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій. - К.: Сфера, 1999. - С. 170-174.

15. Конституція України: офіц. вид. - К., 2006. - 124 с.

Стаття надійшла 3.12.2008.