joomla
ВІКТИМОЛОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ПОВЕДІНКИ ЯКСАМОСТІЙНИЙ НАПРЯМ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАПОБІГАННЯ
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Олексій ГУМІН

Кандидат юридичнихнауі^доцент

Кафедри кримінально-правових

Дисциплін Львівського

Держа вногоуніверситету

Внутрішніх справ

У статті досліджено позиції провідних кримінологів щодо вікти- мологічноїпрофілактики насильницькоїповедінки. На основі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних учених автор здійснив спробу визна­чити основні напрями віктимологічної профілактики насильниць­кої поведінки як складника індивідуальної профілактики.

В статье исследованы позиции ведущих криминологов в облас­ти виктимологической профилактики насильственного поведения. На основе анализа работ отечественных и зарубежных ученых ав­тор осуществил попытку определить основные направления вик­тимологической профилактики насильственного поведения как со­ставляющей индивидуальной профилактики.

The opinions of the leading criminologists concerning the victimological preventive measures for the violent behavior are under research in the article. Having analyzed the works by the native and foreign scientists, the author tries to define the basic directions of the preventive measures for the violent behavior as an element of the individual prevention.

Ключові слова: віктимологія, віктимізація, віктимологічна про­філактика, насильницька поведінка, запобігання злочинності, інди­відуальна профілактика, правоохоронні органи.

Ключевые слова: виктимология, виктимизация, виктимологи - ческая профилактика, насильственное поведение, предупреждение преступности, индивидуальная профилактика, правоохранитель­ные органы.

Keywords: victimology, victimization, victimological preventive measures, violent behavior, individual prevention, law enforcement agencies.

Особливим об'єктом запобігання насильницькій поведінці є по­тенційні жертви злочинних посягань. Ідеться про так званий вікти- мологічний аспект запобігання.

Для жертв кримінально-насильницьких дій характерна на­явність певного комплексу соціально-демографічних, морально - психологічних і кримінально-правових ознак, прояв яких за пев­них обставин детермінує їх типову поведінку, що посилює ймовірність стати жертвою кримінально-насильницької поведін­ки. Тому індивіди, наділені вищепереліченими характеристиками, неодмінно мають перебувати в центрі уваги правоохоронних органів, а їхні якості - враховуватися під час розроблення заходів із профілактики кримінально-насильницької поведінки.

Одним із найважливіших завдань працівників ОВС, які втруча­ються в ситуацію, пов'язану з насильством у сім'ї, є усунення небез­пеки, що загрожує жертвам домашнього насильства (64,7 % опитаних).

Тому віктимологічна профілактика має поширюватися на все населення країни, насамперед численні групи підвищеного ризи­ку, пов'язаного з маргіналізацією суспільства, належністю до не­формальних об'єднань антисоціального спрямування, а також за­хист осіб, які здійснюють посадові обов'язки, пов'язані з підвище­ним ризиком (охорона, міліція, інкасатори банків, нічні таксисти, підприємці тощо).

Вивченню особливостей поведінки потерпілого, а також аналізу теоретичних і прикладних проблем віктимологічних досліджень при­свячені праці Ю. Антоняна, І. Даньшина, А Долгової, О. Джужи,

В. Женунтія, А Закалюка, О. Костенка, Н. Кузнецової, Г. Міньков - ськош, В. Мінської, Д. Рівмана, В. Тулякова, Л. Франка та ін.

Віктимологічна профілактика є самостійним напрямом індиві­дуального запобігання. Набір профілактичних заходів віктимоло - гічного спрямування залежить від різновидів віктимної поведін­ки потерпілих: від застережливо-роз'яснювальних - до заходів примусу та фізичного захисту потенційних жертв. Головне зав­дання - змінити віктимну поведінку потенційних жертв і запобіг­ти можливості їх перетворення на реальних потерпілих від насиль­ницьких злочинів (насамперед це стосується злочинів, які вчиня­ються на ґрунті сімейно-побутових конфліктів).

На підставі узагальнення емпіричного матеріалу та питань, що досліджуються кримінологами, слід з'ясувати теоретико-методо- логічні засади дослідження віктимологічної профілактики насиль­ницької поведінки як складника індивідуальної профілактики.

А. Фаттах вважає, що труднощі, які виникають у сфері запобі­гання злочинності, зумовлені тим, що впродовж сторіч уся увага була зосереджена на самому злочині або ж на злочинцеві і не при­ділялася жертві [1,19].

Саме тому в злочинах, що є проявами кримінальної насильниць­кої поведінки, віктимна поведінка стає важливою умовою, що спри­чиняє вчинення таких злочинів. Взаємні образи, погрози, знущан­ня не тільки завдають безпосередньої шкоди особі, а й призводять до вчинення тяжких злочинів проти життя та здоров'я особи. Це зумовлено вербальною провокацією з боку потерпілого у вигляді образ, погроз, знущань тощо. Тому слід проводити віктимологіч - ну профілактику таких злочинів.

Як зазначає А Алексєєв, "віктимологічна профілактика - один

Із напрямів запобігання злочинності, який ще не повною мірою реалізований у нашому суспільстві. Це специфічна діяльність соці­альних інститутів, спрямована на встановлення, усунення або ж нейтралізацію факторів, обставин, ситуацій, що формують віктим - ну поведінку й обумовлюють учинення злочинів, виявлення гру­пи ризику та конкретних осіб із підвищеним ступенем віктимності, вплив на них з метою поновлення та активізації їх захисних якос­тей, розроблення чи покращення засобів захисту громадян від зло­чинів і подальшої віктимізації" [2,168]. На нашу думку, слід нада­вати практичні рекомендації щодо оптимальної поведінки в конф­ліктних ситуаціях, уникнення негативних наслідків тощо.

Остаточне прийняття рішення про вчинення злочину значною мірою залежить від віктимної поведінки потерпілих в умовах кон­фліктної взаємодії з винним. У такому випадку йдеться про за­гально соціальне й індивідуальне запобігання віктимізації.

Загальносоціальне запобігання віктимізації являє собою єдину систему соціально-економічних, політичних, правових, організаційних та інших заходів, що застосовуються суспіль­ством і державою в різних соціальних сферах і спеціально не спрямовані на боротьбу зі злочинністю. Запобіжна роль таких заходів реалізується з вирішенням великомасштабних соціаль­них завдань, які мають загальнодержавний характер і вплива­ють на життя значної кількості громадян. Реалізація загально - соціальних заходів запобігання віктимізації у нашій країні має базуватися на реальних умовах життя суспільства. Успіх реалі­зації таких заходів залежить переважно від того, наскільки вони забезпечені матеріальними, правовими, організаційними та людськими ресурсами.

Структура загально соціального запобігання віктимізації насе­лення передбачає заходи соціально-економічного, політичного, правового, організаційного характеру [3, 21—23]. Як основні на­прями загальносоціальної віктимологічної профілактики мають розроблятися стратегічні заходи зі зміцнення сім'ї, охорони мате­ринства та дитинства, морально-правового виховання населення, формування в суспільстві атмосфери толерантності та відкритості, поваги до культурних відмінностей, етичних, релігійних і побуто­вих традицій різних народів.

Індивідуальне запобігання злочину слід здійснювати також сто­совно потенційного потерпілого, оскільки, з одного боку, він є обов'язковим учасником криміногенного конфлікту, що спричи­няє протиправне посягання, а з другого - віктимна поведінка жер­тви відіграє важливу роль у механізмі умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень. Сукупність запобіжних заходів, що вжива­ються стосовно потенційного потерпілого, традиційно називають віктимологічною профілактикою [4,167—168].

Дослідження свідчать, що жертвами агресивних нападів най­частіше стають чоловіки (60-70 %), але від корисливих посягань (розбої, грабежі) частіше страждають жінки [5,122].

Найбільш віктимним є вік від 21 до ЗО років, але ймовірність стати жертвою крадіжок і розбійних нападів із проникненням у житло підвищується в осіб віком 60 років і старших. Особи віком 21-30 років найбільше потерпають від сексуальних нападів. Це висновки дослідження, проведеного в Німеччині [6,121—124]. В Україні значно частіше жертвами стають діти, насамперед безпри­тульні. Як зазначає В. Туляков, статистика потерпілих не ведеть­ся, а репрезентативні віктимологічні дослідження ще не набули належного поширення [7,134—144].

Дослідження наявності елементів провокаційної поведінки з боку постраждалої (скривдженої) особи, потерпілої від насиль­ницьких дій, засвідчило, що в разі вчинення фізичного насиль­ства вони наявні в 44,9 % випадків; вербального - 48,8 %; сексу­ального - 53,5 %; економічного - 95,6 %.

Слід визнати, що профілактичні заходи та запобігання конк­ретним реально можливим насильницьким діям досить часто не супроводжуються процесуальними актами, а тому їх важко зафік­сувати й узагальнити в статистичному звіті. Припинення вже роз­початих злочинів або злочинної діяльності може бути враховане первинними статистичними обліковими картками.

Слушною є думка А Алексєєва, що для проведення такої робо­ти необхідно впроваджувати спеціалізацію працівників для робо­ти з потерпілими та іншими жертвами злочинів. У перспективі доцільно створити державну службу з підтримки жертв злочинів, надання потерпілим соціально-психологічної, правової та іншої допомоги [2,169—170].

Вважаємо, що цю функцію слід покласти на спеціалізовані підрозділи (групи) профілактики, які необхідно створити, а до того часу її можуть виконувати працівники галузевих служб і підрозділів. Для профілактичної роботи з жертвами насильниць­ких злочинів слід також залучати спеціалістів - психологів, соціо­логів. Потрібно видавати спеціальну літературу, брошури, програ­ми, рекомендації і поради, які допоможуть максимально контро­лювати ситуацію, не даючи їй перерости в насильницький злочин. Така література дасть змогу особі обрати правильний стиль пове­дінки і не стати жертвою насильницького злочину. До цього слід залучати і засоби масової інформації.

У кримінологічній науці вже сформульовано чотири найпоши­реніші види поведінки залежно від характеру прояву та інтенсив­ності впливу на прийняття злочинного рішення (нейтральна, на - докучливо-дошкульна, аморально-провокаційна, агресивно-задир - лива). Індивідуальна віктимологічна профілактика має на меті позитивну зміну особистісних якостей, властивостей потенційної жертви для того, щоб припинити або змінити віктимну тенденцію в її поведінці [8,29].

Надзвичайної актуальності нині набуває питання організації віктимологічного обліку потенційних потерпілих від сімейно- побутових убивств і тяжких тілесних ушкоджень. Так склалося, що традиційно суб'єкти запобігання концентрують профілактичні зусилля на потенційному злочинці: вивчають його особистість, зв'язки, оточення, наміри тощо. При цьому поза увагою залишаєть­ся потенційний потерпілий, поведінка якого в прийнятті злочин­ного рішення відіграє чи не вирішальну роль. Отже, для підви­щення профілактичного впливу на особу, яка вчиняє насильницькі дії, потрібно максимально враховувати характеристики жертви. Першим кроком у цьому напрямі має стати створення відповідно­го профілактичного обліку потенційних потерпілих, який, на жаль, в Україні не ведеться через об'єктивні та суб'єктивні причини.

Наступним етапом віктимологічної профілактики, на нашу дум­ку, є кримінологічне вивчення особистості та поведінки потенцій­ного потерпілого. Збиранню, узагальненню й аналізу підлягають відомості соціально-демографічного, морально-психологічного, кримінально-правового характеру, які мають бути враховані під час планування та проведення індивідуальної профілактики віктимної поведінки.

Крім цього, важливо встановити причини особистісної віктим - ності, характер взаємин між потенційним злочинцем і потерпілим, предмет конфлікту, вплив поведінки жертви на криміногенну ес­калацію конфлікту тощо. На основі аналізу зібраної інформації доцільно створити індивідуальний прогноз щодо ймовірності осо­би стати жертвою протиправних дій.

Тож працівникам ОВС слід планувати конкретні заходи вікти­мологічної профілактики насильницьких злочинів. Підбір таких заходів мусить відбуватися з урахуванням особистісної віктимності та найхарактерніших різновидів віктимної поведінки. Такий підхід надасть можливість забезпечити диференційований вплив на кож­ну з категорій жертв насильства, що важливо як для нейтралізації особистісної віктимності, так і зміни криміногенної спрямованості їх поведінки.

Профілактичні заходи віктимологічиого характеру агресивно - задирливої поведінки осіб багато в чому збігаються з тими, які спрямовані на профілактику індивідуальної злочинної поведінки. До них належать застережливо-виховні заходи: індивідуальні бесі­ди, схиляння до лікування алкоголізму, психічних аномалій, пси­хотренінг безконфліктного спілкування, прищеплення навичок по­ведінки в конфліктно-криміногенних ситуаціях та ін. Вжиття цих заходів має сприяти вирішенню кількох завдань: послабленню особистісної агресивності, формуванню в особи переконаності в неминучості тяжких наслідків для неї самої через її насильницькі стереотипи поведінки, що загалом сприятиме нейтралізації осо­бистісної віктимності. Якщо особа не піддається виховному впливу, доцільно вжити до неї примусових заходів: направлення на при­мусове лікування від психічних розладів; притягнення до кримі­нальної відповідальності за діяння, що не становлять підвищеної суспільної небезпеки, та ін.

Як зазначає Д. Рівман, стосовно осіб, які вчиняють акти сімей­ного насильства, крім зазначених, необхідно вжити заходів, спря­мованих на запобігання насильству в сім'ї (винесення офіційного запобігання про неприпустимість зазначених дій, постановка на профілактичний обпік, винесення захисного припису). Разом з тим, важливо ізолювати (хоча б тимчасово) одну від одної вороже на­лаштованих осіб, що забезпечить певне обмеження ескалації кон­фліктних взаємин. Це може бути адміністративний арешт за си­стематичні правопорушення в сімейно-побутовій сфері, розірван­ня шлюбу, тимчасове мешкання в різних місцях, примусовий обмін житла, виселення за неможливістю сумісного проживання. Крім того, за місцем мешкання сімейних насильників необхідно ство­рити обстановку нетерпимості до проявів насильства в сім'ї, вико­ристовуючи зусилля інших членів родини, сусідів, будинкових, вуличних комітетів, пунктів охорони громадського порядку, дільничних інспекторів міліції [9,271].

Аналіз кримінологічної літератури дозволяє визначити, що до об'єктивних ознак, які дають змогу з досить високим ступенем вірогідності визначити можливу жертву насильницьких злочинів, належать: 1) зловживання алкоголем чи наркотиками; 2) побутові конфлікти; 3) ухилення від суспільно корисної праці, безцільного проведення часу; 4) схильність до скандалів, бійок; 5) рецидиви конфліктів з одними і тими самими особами з тенденцією до їх вирішення насильницьким способом; 6) факти погроз застосуван­ня сили, сварок із сусідами, родичами, їх побиття; 7) несвоєчасне реагування працівників ОВС на повідомлення про конфлікти; 8) відсутність належного обліку осіб, які, з огляду на їхню пове­дінку, можуть стати жертвами насильницьких злочинів; 9) слабка професійна та психологічна підготовленість осіб, які здійснюють віктімологічну профілактику.

Таким чином, профілактичний вплив, у тому числі на віктимо - логічній основі, за своєю спрямованістю та результативністю по­лягає як у подоланні об'єктивних передумов протиправної пове­дінки, так і зміні свідомості осіб, які схильні вчиняти правопору­шення чи ставати їх жертвами, а також в усуненні наявних про­блем і конфліктів [8, 35].

Нині не викликає сумнівів неабияке значення теоретичного та практичного вирішення проблем захисту особистості від злочин­ного насильства. У більшості кримінологічних досліджень акцент робиться на профілактиці злочинів, загальних проблемах кримі­нологічної безпеки. Водночас питання захисту особистості від насильства розглядаються лише в певному аспекті, не комплекс­но. Досліджуючи проблеми захисту особистості від насильства, слід розрізняти два важливі аспекти: по-перше, запобігання зло­чинам шляхом впливу на тих, хто їх учиняє, тобто коли увага зосе­реджена на винних; по-друге, забезпечення безпеки осіб, які мо­жуть стати жертвами насильницьких злочинів, у цьому випадку акцент переміщується на потерпілого. Тоді процеси криміналізації та віктимізації слід розглядати в єдності. Таке розуміння пробле­ми захисту від насильства лежить в основі визначення профілак­тичного захисту особи від злочинних посягань. У підсумку все зводиться до того, щоб не допустити "контакт" особи зі злочинні­стю, убезпечити її від кримінального впливу.

Політику захисту особи від злочинних посягань необхідно при­стосувати до ідеї справедливості, повернувши її до витоків гуман­ної соціальної профілактики.

У суспільстві, де прагнуть запобігти злочинові, а не карати за нього, захистити людину від зазіхання, а не помститися злочин­цеві, головною завжди буде не репресія, а превенція. Тож будува­ти систему профілактичного захисту особи від кримінальних на­сильницьких посягань слід з огляду саме на це.

Запобігання злочинної та віктимної поведінки - це саме та єдність, якої бракувало традиційній концепції соціальної профі­лактики правопорушень.

На нашу думку, профілактичний захист особи від злочинних зазіхань має особливу соціальну та правову значущість. Саме тому профілактичний захист зводиться в ранг найважливішого соціаль - но-правовош завдання. Однак зазначений захист як вид діяльності є одним із напрямів соціальної практики. Розвиваючи цю думку, слід зауважити, що соціальна практика, з якої виходить теорія про­філактичного захисту особи від насильства, - це критерій пізнан­ня правильності такої теорії, показник прикладного значення і сенсу захисту особи.

Соціальна орієнтація профілактичного захисту особи від злочинів зумовлена насамперед тим, що вона пов'язана з поведінкою людей, умовами формування кримінальної насильницької поведінки, особ­ливостями розвитку суспільства. Соціальну значущість має і сама діяльність із забезпечення захисту особи, безпеки людей. Саме тому цю діяльність слід розглядати в соціальній площині.

Захист громадських та особистих інтересів передбачає прове­дення широкого комплексу соціально-правових, економічних та інших заходів, до яких належить і питання про забезпечення гро­мадського порядку. Як свідчить практика, комплексні профілак­тичні заходи, включені в систему забезпечення громадської без­пеки, сприяють успішному здійсненню захисту особи. Всі ці захо­ди переплітаються, забезпечуючи громадський порядок (правопо­рядок), запобігання злочинам і захист особи від будь-яких проявів насильства. Правопорядок інтегрує суспільні (правові) відноси­ни, засновані на елементарних правилах поведінки: поводитися слід так, як цього вимагає закон.

Отже, спосіб життя жертви створює відповідні передумови для віктимізації її власної поведінки. Ураховуючи зазначене, можна стверджувати, що жертва кримінального насильства не тільки своєю поведінкою спричиняє вчинення злочину, а й характеризується як деформована особистість. Більше того, морально-психологічні особливості жертв відповідають аналогічним характеристикам злочинців.

Подальше зміцнення законності та правопорядку в суспільстві передбачає посилення охорони прав і законних інтересів усіх гро­мадян, насамперед тих, яким злочином заподіяна фізична, майно­ва чи моральна шкода. У цих умовах стає очевидним той факт, що об'єктивно визріла необхідність подальшого розвитку наукової дисципліни про жертву злочину - кримінальної віктимології.

При цьому слід мати на увазі, що:

1) ця наука може успішно розвиватися лише як частина кримі­нології та отримувати практичні вигоди в діяльності із запобіган­ня злочинів;

2) розроблення проблем віктимології слід здійснювати з ураху­ванням необхідності розширення і диференціювання засобів впли­ву на осіб, індивідуальний і соціальний статус яких у зв'язку з особ­ливостями їх поведінки свідчить про підвищену вразливість до насильницьких дій.

Для цього слід розробити й обґрунтувати критерії постановки на профілактичний облік осіб, які вже були потерпілими від зло­чину або можуть стати ними в силу певного набору властивостей особи й особливостей поведінки. На нашу думку, розроблення рекомендацій з віктимологічної профілактики має спрямовувати­ся на забезпечення безпеки потенційних потерпілих в умовах, шли вони не можуть забезпечити її самі через об'єктивні обставини, і підвищення особистих захисних можливостей потерпілих;

3) необхідно розвивати положення про можливість включення до предмету доказування в кримінальній справі поведінки потер­пілого, пов'язаного зі створенням криміногенної ситуації;

4) подальшого розвитку потребують питання, пов'язані з оцін­кою особистості та поведіншю потерпілих від насильницьких зло­чинів (удосконалення кримінального законодавства щодо пом'як­шуючих та обтяжуючих обставин, необхідної оборони).

Список використаних джерел

1. Фагтах А. Виктимология: что это такое и каково ее будущее? //Меж­дународное криминологическое обозрение. - 1967. - № 2-3. -

С. 18-22.

2. Алексеев А. И. Криминология: курс лекщй / Алексеев А. И. - М.: Щит-М, 1998.-340 с.

3. Адипозелов К. А. Проблемы виктимизации населения / Адипозе - лов К. А. - Махачкала, 2002. - 168 с.

4. Ривман Д. В. Криминальная виктимология / Ривман Д. В. - СПб.: Питер, 2002. - 304 с.

5. Кури X. Исследование проблем виктимизации в Германии // Кри­минологические исследования в мире / Кури X. - М., 1995. - С. 121-124.

6. Лунев В. В. Преступность XX века. Мировые, региональные и рос­сийские тенденции / Лунев В. В. - М.: НОРМА, 1999. - 516 с.

7. Туляков В. А. Виктимология (социальные и криминологические проблемы). - Одесса: Маяк, 2000. - 244 с.

8. Михайлов А. Е. Виктимологические аспекты профилактики неко­рыстных насильственных преступлений / Михайлов АЕ. - К.: НВТ Прав- ник-НАВСУ, 1998.-44 с.

9. Ривман Д. В. Виктимология / Ривман Д. В., Устинов B. C. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. - 332 с.

Стаття надшита 28.11.2009.

Вісник Академії управління МВС.2009. №4