joomla
ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ В УКРАЇНІ ТА її РОЛЬ В СВІТОВИХ РЕЛІГІЙНО-ПРАВОВИХ ПРОЦЕСАХ
Юриспруденція теорія і практика

Штурмак Н. Л.,

Ад'юнкт ІІІ курсу Київського національного університету внутрішніх справ,

Магістр



Анотація

У статті розкривається сучасна релігійно-правова ситуація в Україні, її роль в світових релігійно-правових проце­сах та особливості релігійного праворо - зуміння.

Ключові слова: релігійно-правова си­туація в Україні, релігійне праворо - зуміння в Україні, міжнародне релігійно - правове становище України.

Предметом даної статті виступає ви­світлення та характеристика особливос­тей релігійного праворозуміння в Україні та її роль у світових релігійно-правових процесах.

Актуальність даної теми полягає у виз­наченні значимості релігійного праворо - зуміння в Україні, його впливу на вну­трішньодержавні та міждержавні релігій­но-правові процеси.

Ціль статті - сторони впливу та взаємо­дії права та релігії в Україні, а також їхньої ролі у формуванні релігійної інтер­претації права в державі.

Релігійна ситуація в Україні характе­ризується наявністю великої кількості різноманітних конфесій, яких нарахо­вується більше ніж 100. Основною причи­ною такої ситуації є демократизація су­спільства, яка розпочалася у другій поло­вині 80-х років ХХ ст. й спричинила ак­тивну роботу мирян і духовенства. Все це в своєму результаті надало підґрунтя для зростання протестантських релігійних ор­ганізацій, реабілітації незалежних від Московського патріарху УГКЦ та УАПЦ, активну діяльність мусульманських (пе­реважно кримсько-татарських) та іудейсь­ких громад тощо [1, С.242].

Основною релігією на території вва­жається християнство і тільки в певних регіонах можна побачити осередки ісламу [2]. Християнство в Україні як і в світі представлено трьома основними напрям­ками: православ'я, католицизмом і про­тестантизмом. Православ'я має церкви - Українську Православну Церкву Київсь­кого патріархату з багаточисленними гро­мадами по всій території України; Ук­раїнську Православну Церкву Московсь­кого патріархату, яка має 35 єпархій і об'єднує понад 6 тисяч громад; а також Українську Автокефальну Православну церкву (понад 150 парафій), основна від­мінність яких полягає у питанні підпорядкованості. Католицизм охопив в основно­му західну територію України і поширив­ся в Львівському, Івано-Франківському, Мукачівському регіонах і складають 18,6% від загальної кількості громад в Україні. Протестантство отримує наступні напрямки: лютеранство, яке об'єднує пе­реважно німців, які мешкають на тери­торії України; кальвінізм (має Закар­патську єпархію); баптизм (існує майже в кожному місті), адвентизм (більшість мешкає у Вінницькій, Закарпатській, Хмельницькій та Чернігівській областях), П'ятидесятництво (більшість - Волинсь­кій, Ріненській, Тернопільській, Закар­патській областях), Свідки Єгови (2,7% від загальної кількості релігійних громад в Україні), мормони (невеликі громади є Києві та Донбасі), Біле братство (було за­боронене).

Одна з основних релігійних проблем сь­огодення в Україні зосереджена саме на розмежуванні та діалогу двох церков: Ук­раїнської Православної Церкви Київсько­го патріархату (яка має статус самоуправ - лінської Церкви в складі Московського патріархату) та Української Православної Церкви Московського патріархату. Дана проблематика виникає внаслідок не визна­чення УПЦ КП канонічного статусу, роз­межування сфери дії на території України ("західна" (проєвропейська) церква УПЦ має більшість своїх приходів в західних та центральних регіонах, тоді як "східна" (проросійська) - північних та східних), а також певна ізольованість від православ­ного світу УПЦ КП та УАПЦ [3].

Дане протистояння, в своєму кінцево­му випадку так чи інакше може призвести до результату: або об'єднання цих церков або отримання визнання їх статусу. Так чи інакше ці процеси спричинять вплив на українське суспільство: поділ церков у своєму результаті може вплинути на ви­никнення внутрішньодержавних релігій­них протиріч, обумовлених розподілом зон впливу на мирян та проведення своєї релігійної політики; об'єднання - до опо­ру з боку самих віруючих направленого до відокремлення і незалежності відповідної церкви. Така ситуація, в силу релігійно - політичної направленості хоча і не буде здійснювати суттєвого впливу на релігій­не праворозуміння (так як релігія в Украї­ні відокремлена від держави), та може призвести до суб'єктивно-ідеологічних змін або навіть до відходження від канонів даної релігії в бік атеїзму чи постулатів іншої релігії.

Крім цього на її території діють інші релігії: буддизм, діяльність послідовників якого координується Українською асоціа­цією буддистів; іслам з кількістю прибіч­ників від 300 до 500 тисяч осіб, які знахо­дяться переважно в Криму, Донбасі та ве­ликих містах; іудаїзм, що складає 0,3­0,5% від загальної кількості українського населення; кришнаїзм; даосизм, бахаїзм. Також в Україні налічується певна части­на прихильників неоязичництва: рідна віра (громади діють переважно Києві, Харкові, Чернігові, Львові, Одесі), Рідна українська національна віра (37 громад), Собор рідної віри. [1, С.242-250]

Сьогодні в Україні спостерігаються тенденції до збільшення релігійних орга­нізацій на 3-5%, основна доля яких при­падає на нехристиянські. Християнські - навпаки зменшили свій приріст до: УАПЦ

- 4,0%, УПЦ - 3,3%, УПЦ КП - 2,1%, тим самим як повідомили у пресс-службі Міністерства юстиції України, спостері­гається стабільне підвищення організацій Свідки Єгови, Новоапостольської церкви і Церкви Ісуса Христа святих останніх днів (мормонів); релігійних меншин з яких майже половина належить мусульмансь­кій общині (467 одиниць), іудейській - 240 одиниць, Закарпатській (венгерській) реформаторській церкві - 112, Німецькій євангельсько-лютеранській церкві - 40, Арм’янській апостольській і католицькій церкві - 24 общини [4].

Таким чином релігійна ситуація набу­ває наступних рис: 1) відбувається поси­лення дії процесів нехристиянства, акти­візацією рухів релігійних меншин;

2) умовне релігійне розподілення тери­торії на західний регіон з католицьким на­прямком християнської віри, змішаний (Крим) та християнський інших регіонів, що в свою чергу приносить особливості сприйняття релігійно-правових явищ (на­приклад, джерел релігійного права або роль додаткового регулятора суспільного життя віруючих (серед католиків та му­сульман)).

Особливого місця релігія в даний час набуває у посиленні впливу на суспільні процеси і політику держави. Це обумовле­но в першу чергу створенням сприятливих умов для діяльності релігійних організа­цій. Вони в Україні прирівняні в правах до громадських організаціях і мають статус юридичної особи. Релігійні громади ма­ють право: використовувати будівлі та майно, надане їх не договірних засадах державами, громадськими організаціями та громадянами; будувати власні культові та інші приміщення; засновувати видав­ничі, виробничі, реставраційно-будівельні підприємства та доброчинні заклади тощо [1, С.242]. Щодо посилення релігійного впливу на політичні рухи в Україні то, на відміну від попередніх років, коли відбу­валося досить несуттєва релігійна співпра­ця (наприклад, парламентські вибори бе­резня 1998 в яких брали участь певна кількість священиків різного рівня, до парламенту було обрано лише одного - В. Шушкевича.

В даний час відбувається використан­ня релігійного фактору у політичній аре­ні, який носить пропагандистсько-суб'єк­тивний (пропагандистсько-об'єктивний) характер. Політичні партії, які на даний час діють у Верховній Раді в своїх програ­мах пропагандують малозрозумілі і розра­ховані на широке коло виборців лозунги, такі як "відродження духовності". Але не дивлячись на таку невизначеність великі партії відносно дотримуються твердої по­зиції. "Праві" сили на міжнаціональному рівні підтримують УПЦ КП, "ліві", в яких населення політичної спрямованості є пів- дено-захід України, прибічники УПЦ МП. Як зазначає єпископ Павло (Лебідь), все­редині виконавчої влади різні конфесії та­кож мають своїх прихильників.

На регіональному рівні також відбу­вається прополітизація духовної сфери. Наприклад, ситуація, яка склалася у зв'язку з виборами мера Києва Л. Черно - вецького. На місцевих виборах священи­ки або духовні лідери закликають своїх прихожан віддавати свої голоси за тих чи інших кандидатів виходячи від обстанов­ки, що склалася. Таким чином, в першу чергу підтримку в цих випадках знахо­дить місцеве керівництво, а також особи, які роблять певні внески або пожертви, інколи самі священики висуваються на певні посади (наприклад, В. Шушкевич, Д. Сидор, Сандея Аделаджу). Отже з цього випливає, що місцеві органи влади мають повну свободу дій в релігійній сфері і, відображаючи думку переважаючої части­ни виборців, керуються нею в рамках сво­го розуміння (релігійно-правового ро­зуміння) [5].

Окрім політизації відбувається центра­лізація регулювання і контролю релігій­ної діяльності з боку держави, шляхом створення відповідних органів виконавчої влади: Комітет із справ релігії при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, [6]; Державний комітет України у справах національностей та релігій [7] та релігійні управління (відділи) у справах національ­ностей та релігій обласної, відділ у спра­вах національностей та релігій Севасто­польської міської державної адміністра­ції, які забезпечують проведення на тери­торії України державної політики по від­ношенню до релігії та церкви, вирішення питань пов'язаних з державно-церковни­ми відносинами, реалізацію прав грома­дян на свободу совісті, дотримання прин­ципів відокремлення церкви від держави і школи від церкви, сприяє виконанню релігійними організаціями їх уставних за­дач, не вмішуючись в їх політику в рамках діючого законодавства [8]; а також релі­гійні міжнародні організації: Міжнародне релігійне співтовариство, яке спрямовано на вирішення відповідних питань релігій­ного характеру, Міжнародна асоціація ре­лігійної свободи, Міжнародна організація свідомості Крішни, Christian Solidarity Worldwide, WCC, Джамат-и-Ислами, Ар - раид, Шафакат, Багира та інші [9]. Але, не дивлячись на таку кількість органів і релі­гійних організацій у справах релігії пи­тання релігійної інтерпретації права зали­шається без розгляду. Їх програми, стату­ти, положення в більшості випадків спря­мовані на координацію і контроль релігій­них процесів і ситуації в Україні, розгля­ду окремих релігійних питань, але тим са­мим оминаючи релігійне трактування права як специфічного явища яке здійс­нює вплив на формування правової свідо­мості і правової культури громадян.

Крім цього міжнародна релігійна полі­тика України забезпечується взаємодією з міжнародними органами, які прямо або опосередковано контролюють і координу­ють релігійну ситуацію у всьому світі: Ге­неральною Асамблеєю ООН, Економічною і Соціальною Радою ООН, Радою ООН з прав людини, Підкомісією з попереджен­ня дискримінації і захисту меншин, Комітету з прав людини тощо (Україна ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН у 1945 році; на її території діють між­народні представництва (наприклад пред­ставництво ООН в Україні) [10], виступає членом Ради ООН з прав людини тощо [11]) та підписанням ряду законопроектів про співпрацю між релігійними органами інших країн та міжнародних організацій, конвенцій, пактів тощо. Наприклад, з Білорусією "Угоду про співробітництво між Державним комітетом України у справах релігій і Державним комітетом у справах релігій та національностей Рес­публіки Білорусь" [12], Рамкову конвен­цію про захист національних меншин, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, в яких також прямо або опосередковано викладаються релігійні питання [13].

Що ж стосується сфери впливу релігії на суспільство (християнства, у зв'язку з найбільшою кількістю послідовників), то можна зазначити, що в результаті її широ­кої секуляризації вона залишила свою сферу виключно на регулюванні відносин релігійно-ідеологічної спрямованості зас­нованих на вірі (релігійне судочинство; внутрішньосімейні, внутрішньоцерковні (адміністративно-господарські, управ­лінські), зовнішньоцерковні релігійні та інші відносини): реєстрація шлюбу в церкві, хрещення, святкування релігій­них свят, відправлення релігійних потреб, культу (молитви, навідування храмів тощо), благодійні діяльність, місіонерська, пропагандистська, викладацька й інших. Основний орган регулювання таких відно­син - це Церква (секта, деномінація [14]), яка діє через свій апарат управління та має власне право для регулювання внут - рішноьоцерковних відносин [15, С.4] - церковне і канонічне; в тих питаннях, які торкаються взаємовідносин зовнішньої сторони (взаємовідносин з державною, з різними соціальними інститутами тощо) в дію вступають державні норми (Консти­туція України, Закон України "Про свобо­ду совісті та релігійні організації", Поста­нова КМУ "Про затвердження Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігії", "Універсал національної єдності", Цивільний кодекс України (у відносинах, які стосуються власності Церкви) й інші) [16].

У правовій сфері в результаті широкої секуляризації релігійна інтерпретація поступається місцем позитивістсько-нор- мативістському розумінню: норми ка­нонічного права закінчують свою дію там де починаються норми державного права. Тим самим релігійне трактування не втра­тило свого значення в Україні і набуло внутрішньо-ідеологічного характеру (як у всіх країнах де Церква діє диференційова­но від держави), виокремлюючи особливу групу громадян, яка і підтримує релігійну інтерпретацію: священнослужителі та віруючі. Вони відштовхуються від типо­логії християнської інтерпретації в біль­шості випадків, проводячи в першу чергу диференціацію на божественне, природне і людське право й вважають, що створю­ючи людину Бог, керуючись божествен­ним законом, уклав в неї природне право: розуміння свободи, справедливості тощо; та утворив позитивне право з метою забез­печення останнього [17].

Тим самим завдяки релігійній ідео­логії, яка домінувала на різних етапах історії, в Україні сформувалися основні загальні релігійно-моральні норми та принципи на основі рецепції романо-гер - манської правової сім'ї, яка своїми коре­нями походить до канонічного права, що наділене характеристиками даної право­вої системи [18, С.73-83]: закон або канон як основне джерело і вища ланка всіх інших джерел права; "всезагальні і вічні принципи розуму і справедливості" як ос­нова концепції і змісту права; узагальнен­ня поняття канону, яке охоплює всі пись­мові юридичні акти, які є джерелами пра­ва; активна позиція інших, крім закону, джерел права - доктрин, судової практи­ки, думок авторитетних юристів тощо [14,

С.28]; можливість прийняття канону не тільки вищим законодавчим органом за­гально церковного масштабу (Вселенськи­ми або Помісним зборами), а й іншими ор­ганами, які наділені законотворчими можливостями делеговано-організаційно - го характеру; наявність ієрархії норма­тивно-правових актів; зниження ролі зви­чаю з появою письменної фіксації норм канонічного права і дія їх як "додаток до закону" в тих галузях, коли вони поряд з канонами, можуть бути джерелом права, яке не протирічать закону; прецедент як вторинне джерело права й інші [30].

Канонічне право і праворозуміння зав­дяки історичному пануванню в період Се­редньовіччя на території Росії, а потім і України [20, С.171; 21, С.66] набуває своїх особливостей. В першу чергу це стосується його ототожнення з самим правом через оз­наку регулятивності та нормативності: право - регулятор суспільних відносин за своїм основним призначенням, християн­ство також здійснює регулювання відно­син, хоч це не основне його призначення, а лише одна з його функцій; нормативність

- право і християнство визначають норми поведінки, обов'язкові для виконання. Релігійні норми обов'язкові для тих хто прийняв християнство, правові для всіх хто підпав під сферу дії права. Норматив­ність в свою чергу також допускає мож­ливість порушення Божественного закону, яку християни іменують гріхом, а у праві

- правопорушенням. Ці порушення тяг­нуть певні наслідки у вигляді обов'язко­вості покутувати провину: в християнстві

- це розкаяння і покаяння, а в праві - від­повідальність. Суб'єктом процедури поку­тування гріха як і в праві так і в христи­янстві є суд: в християнстві - суд Божий, в праві - суд (або види судів). По-друге - історичності (так як джерела українського права містяться в древньоросійському праві, імплементації останнього з литовсь­ким правом, що і визначає його особ­ливість [21, С.176-177]): визначення хрис­тиянства як каталізатору до розвитку пра­ва Київської Русі, яке характеризується формуванням церковної системи права, як структурного елементу не тільки давньо­руського права але й структурний елемент давньоруської релігійної системи; взаємо­зв'язок церковної і світської правової сис­теми в часи існування Київської Русі віддзеркалився в законодавчих пам'ятках давньоруського походження, які виступа­ли як законодавчі документи комп­ромісного характеру, що поєднували еле­менти церковного законодавства східної християнської церкви і законодавчі потре­би Русі [20, С.176-177; 22].

Окрім цього, християнське праворозу - міння в Україні характеризується рядом особливостей, притаманних християнсь­ким країнам, а саме виокремлюється в класах, типах та підтипах, основні з них - розгляд його з позиції співвідношення ка­тегорій "канонічне" і "церковне" право, позитивістсько-нормативістський, спів­відношення і взаємозв'язків права і релі­гії, з позиції соціуму та спеціального типу. Ці типи прямо або опосередковано витіка­ють з досліджень науковців і теологів, які займалися проблематикою релігійного права християнських країн (канонічного або церковного).

На сучасному етапі розвитку суспільс­тва в Україні спостерігаються тенденції до повернення розгляду проблеми релігійно­го права і праворозуміння. Не дивлячись на те, детермінація відбувається хоча і в загальних рисах (зводиться лише до ха­рактеристики його окремих сторін): по­ходження християнства, його впливу на формування і становлення української держави та права, співвідношення Церкви і держави, взаємозв'язку та співвідношен­ня права і релігії, особливостям праворо - зуміння тощо, все ж це створює підґрунтя для всеохоплюючого і повного досліджен­ня даної проблеми з метою встановлення причинних зв'язків виникнення, станов­лення та розвитку державного права Ук­раїни, а також визначення місця, ролі і впливу християнських канонів на су­спільство і право сьогодення.

Основними суб'єктами, які займалися розробкою і дослідженнями в сфері релі­гійного права і праворозуміння України є безпосередньо отці Церкви (священнослу­жителі) та правознавці. Перші, такі як Отирес Коцюба, ігумен Філліп (Симонов) та інші, не виходили за рамки троїчності права: природного, позитивного і божест­венного, відштовхуючись від останнього як досконалого "домінального закону", що має найвищу юридичну силу [23, С.26- 36; 17]. Правознавці взяли ширший ра­курс в дослідженні даної проблеми і з нау­кової точки зору виокремили декілька підходів, визначення яких зводиться до наступних: співвідношення права і релігії (християнства), наприклад Т. Федоренко, В. Оліфіренко, Позняк Я., Валько В., В. П. Єременко., В. І. Лубський, В. М. Коз - ленко, М. В. Лубська, М. В. Палій, О. Жу­равка [24; 25; 26]; впливу Церкви на суспільство і право (С. Мойсеєнко, О. По - люга) [27]; формування українського пра­ва і праворозуміння у взаємозв'язку з іншими правовими системами (в тому числі канонічним правом) (О. Кліменко, Ю. Н. Оборотов, С. І. Петровцій) [22; 20]; міжнародного аспекту права України (О. В. Буткевич ) [28]; виокремлення за­гального та особливого між світським, мо­ральним і церковним правом через зміст, відносини, формальні ознаки тощо (М. Ос - тороумов, Н. И. Палиенко) [29, С.21-23]. Таким чином, розкриваючи суть даних підходів теологи і науковці створюють ос­нову для визначення особливостей понят­тя і змісту "християнського праворозуміння" в Україні.

Отже, Україна, сформувавши свою спе­цифічну релігійну та правову ситуацію, на­була індивідуальних рис в питані релігійного праворозуміння, що характери­зує її особливість у внутрішньодержавних та світових релігійно-правових процесах. Кожний аспект визначає певні перспективи її розвитку: географічне поширення та існу­вання релігійних течій, рухів породжує ак­туальність загострення міжконфесійних церковних конфліктів - поступові процеси втрати послідовників християнського світу шляхом поширення інших релігій, сект, рухів; протистояння між УПЦ КП та УПЦ МП й іншими напрямками християнства, політизація та централізація релігій і ре­лігійних організацій, міжнародне релігійне співробітництво, особливості регулятивно­правового характеру тощо; притаманна для прохристиянських секуляризаційних дер­жавах типізація, породжує домінування позитивістсько-нормативістського підходу, залишаючи опосередкованого значення для християнської інтерпретації - компаратив­ний аналіз позитивного та релігійного хрис­тиянського права, вплив християнського права на формування правової системи Ук­раїни через романо-германську правову сім'ю тощо; повернення в теоретико-прикладних працях до питання релігійного трактування права, шляхом розгляду його окремих аспектів - походження християн­ства, його впливу на формування українсь­кої держави та права, співвідношення Церкви і держави, взаємозв'язку та співвід­ношення права і релігії, особливостям праворозуміння тощо; демократичні умови для існування та дії будь-яких релігій та релігійних течій, їх локальна та регіональ­на прополітизація з метою підвищення суб'єктивного популяризаційного фактору та як результат вплив на свідомість ук­раїнських громадян, сприятливі умови по­ширення та існування нехристиянських культів обумовлює необхідність розгляду та дослідження релігійної інтерпретації права в призмі релігійного фактору через всезагальне охоплення сфери її впливу.

Основні напрямки та перспективи розвит­ку вбачаються в: 1) безпосередньому накуво - теоретичному і практичному дослідженні релігійного праворозуміння та релігійного фактору вцілому; 2) створення певної держав­ної програми на забезпечення та втілення в практику отриманих досліджень з метою удосконалення законодавства, підвищення правової свідомості та правової культури гро­мадян; 3) удосконалення діяльності держав­них органів з питань релігії, визначення чіткої стратегії їх розвитку; 4) підвищення рівня регіонального і міжнародного співробіт­ництва з органами, конфесіями, організа-


Ціями й іншими інституціями з метою вдосконалення на основі світового досвіду сфери релігійно-правового внутрішньодержавного характеру; 5) пропаганда отриманих результатів для підвищення морільної, правової, релігійної культури населення та інші.

Список використаних джерел:

1. Філоненко Ю. М. Геграфія релігій. - Ніжин, Видавництво НДУ ім.. М. Гоголя. - 2006. - 256с.

2. На Украине увеличивается число религиозных организаций и верующих. http://www. reli - gare. ru/2_9078.html

3. Петр Зуев. Украинское Православие: старые проблемы в новом веке/Зеркало недели. №5 (634) 10-16 февраля 2007. Http://www. zn. ua/3000/3690/55798/

4. Игумен Валериан. Церковный раскол в Украине. Выбор приоритетов. Http://otrok-ua. ru/sec- tions/art/show/vybor_prioritetov. html

5. Николай Митрохин. Власть и религия на Украине. Http://www. niurr. gov. ua/ru/ukr_rus/bul- letin_3/mitrohin. htm

6. Положення про комітет у справах релігії при Раді міністрів АРК. Http://www. comrelig. crimea-portal. gov. ua/rus/index. php? v=5&tek=22&par=5&art=7

7. Постанова КМУ "Про утворення Державного комітету України у справах національностей та релігій" від 08 листопада 2006 року № 1575

8. Новости христианского мира 31.03.09. Украина Эксклюзив Украинское правительство улуч­шит работу органов по делам национальностей и религий Http://prochurch. info/index. php/news/more/14728

9. Саидов А. Х. Религия и международное право : Открытая лекция. - К. Ташкент. Симферо­поль: Институт государства и права им. Корецкого НАН Украины, Издательство "Логос", 2008. - Серия научно-методических изданий "Академия стравнительного правоведения". Віпуск 9. 52с.

10. Організація Об'єднаних Націй в Україні // Http://www. un. org. ua/ua/

11. Діяльність України в рамках ООН // Http://www. mfa. gov. ua/uno/ua/4263.htm

12. Соглашение Государственного комитета по делам религий и национальностей Республики Беларусь от 20 августа 2001 г. "Соглашение между Государственным комитетом по делам рели­гий и национальностей Республики Беларусь и Государственным комитетом Украины по делам религий о сотрудничестве"// Http://www. levonevski. net/pravo/razdel3/num1/3d1345.html

13. Трощинський Володимир. Впроваджуючи європейські гуманітарні стандарти // Http://www. saske. sk/cas/3-2001/troscinskij. html

14. Красножен М. Е. Основы церковного права. - М. : Зерцало, 1992. - 354 с.

15. Суворов Н. С. Учебник церковного права / Н. С. Суворов, В. А. Томсинов. - М.: Зерцало, 2004. - 504 с.

16. Міма І. В. Окремі аспекти визначення релігійної системи як правової категорії // Http://www. lex-line. com. ua/?go=full_article&id=345

17. Виступ Отиреса Коцюби // Радіо "Воскресіння". - 2008. - 19 лютого. - 21.30.

18. Марченко М. Н. Правовые системы современного мира: Учеб. пособие. - М.: ИКД Зерцало­М, 2001. - 400 с.

19. Место канонического права в правовой системе секулярного общества // Http://www. hist. msu. ru/Departaments/church/Course/law. pdf

20. Оборотов Ю. Н. Традиции и обновления в правовой сфере: Вопросы теории. - Одесса: Юри­дическая литература. 2002. - 156 с.

21. Берман Гарольд Дж. Вера и закон: Примирение права и религии. - М.: Ad Marginem, 1999. - 431с.

22. Кліменко О. Формування українського права та його взаємодія з іншими правовими систе­мами// Право України. - 2001. - №9. - С.85-88.

23. Принципи морального життя. - Львів.: Монастир Монахів Студійського Уставу. Видавни­чий дім "Світчадо", 1996. - 136 с.

24. Валько В. Первісне християнство. - Львів: Місіонер, 1997. - 176 с.

25. Палій М. В. Значення взаємозв'язку релігії і права: Філософсько-правовий аспект// Пробле­ми правознавства і правоохоронної діяльності. - 2004. - Вип.1. - С.3 -11.

26. Журавка О. Взаємозв'язок релігії і права та духовні засади викладання юридичних дис­циплін// Підприємство, господарство і право. - 2004. - №4. - С. 75 - 76.

27. Християнство на межі тисячоліть: Матеріали міжнародної молодіжної науково-практичної конференції (15-16.03.2001): Науковий збірник/ Ред. кол.: Єрохін С. А., Осічнюк Ю. В., Буряк Л. І. та ін. Полюга О. Греко-католицька церква: Правовий аспект // - К.: 2001. - 439 с.

28. Буткевич О. В. Теоретичні аспекти походження і становлення міжнародного права: Моног­рафія. - К.: Україна, 2003. - 799 с.

29. Остороумов М. Введение в православное церковное право. - Х.: Типографиґя губернського Правления, 1893. - 672 с.