joomla
ЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ РОЗУМІННЯ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ ВІДОМЧОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ
Юриспруденція теорія і практика

Дзюбенко О. Л.,

Ад'юнкт кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ



Анотація

У статті розглядається сутність та значення юридичної техніки відомчої нор - мотворчості, визначаються правила юри­дичної техніки відомчої нормотворчості через призму її видів. Класифікуються правила юридичної техніки створення відомчих актів, як домінуючого виду юри­дичної техніки відомчої нормотворчості.

Ключові слова: юридична техніка, юридична техніка відомчої нормотвор - чості

В умовах швидкого розвитку суспіль­них відносин в різних сферах суспільного життя виникає гостра потреба їх правово­го регулювання за допомогою норматив­них актів. Велика кількість підзаконних актів створюється на відомчому рівні, що зумовлює необхідність детального розгля­ду юридичної техніки їх створення та упо­рядкування. Юридична техніка відомчої нормотворчості, тобто техніка створення та упорядкування відомчих підзаконних актів забезпечує якість відомчого регулю­вання, а отже, безпосередньо впливає на стан суспільних відносин. Саме тому виз­начення поняття, особливостей викорис­тання, елементів та змісту юридичної тех­ніки відомчої нормотворчості є актуаль­ним та необхідним.

У науковій літературі недостатньо ува­ги приділено визначення даною теоретико - правової категорії. Теоретики права дослід­жували переважно окремі питання правот - ворчості, законотворчості, нормотворчості, юридичної техніки, законотворчої техніки тощо. Так, до проблем юридичної техніки зверталися у своїх працях такі відомі тео­ретики права, як С. С.Алєксєєв, О. В. Бабкіна, А. Б. Венгєров, Г. І. Денисов, А. І. Коваленко, В. С. Ковальський, І. П. Козин­цев, Р. Лукич, А. В. Малько, Л. А. Морозо­ва, Г. І. Муромцев, Н. М. Оніщенко, А. По­лешко, П. М. Рабінович, О. О. Тененко,

А. Ф. Черданцев, Б. В. Чигидин, Є. С. Шуг- рина, М. К. Юков та інші науковці, які досліджували окремі аспекти юридичної техніки, а саме: її елементи, характер, ви­ди, сфери її застосування, призначення то­що. Р. А. Калюжний, М. С. Кельман, А. М. Колодій, С. Л. Лисенков, В. В. Лазарєв, О. Г. Мурашин, А. В. Міцкевич, І. В. Опришко, М. Н. Пархоменко, О. А. Пучков, Ю. М. Пе­рерва, Е. І. Темнов та ін. присвячували праці проблемним питанням правотвор


Чості: її способам, видам, стадіям, співвід­ношенню з такими категоріями як право - утворення, нормотворчість, законотвор­чість тощо. Разом з тим, у другій половині ХХ ст. відомі вчені почали розглядати юридичну техніку не як самостійну право­ву категорію, а як елемент правотворчості. Так, М. К. Юков у своїй праці звертає увагу на місце юридичної техніки в правотворчо - му процесі [17]. М. Тихомиров порушує проблему законності та якості відомчих нормативних актів, як різновиду підзакон - них актів розглядає проблеми, які не­обхідно вирішити через призму недоліків відомчих актів [15, с. 18-19]. Суттєвим внеском у теорію юридичної техніки відом­чих актів є праця А. К. Кабатова, у якій ав­тор звертається до поняття та ролі відом­чих нормативних актів [5, с. 84]. У 90-х ро­ках у працях теоретиків права прослідко - вується тенденція у висвітленні питань, пов'язаних із технікою створення норма­тивно-правових актів взагалі та технікою створення відомчих підзаконних актів зок­рема. Так, наприклад, М. Т. Лихачов у своїй праці "Документ и деловодство" роз­глядає вимоги до текстів документів [4, с. 26-29]. І. П. Сидорчук у своєму дослід­женні звернув увагу на підвищення якості відомчої правотворчості [14, с. 70-75]. Пра­цею "Основы законодательной техники"

Н. А Власенко визначив основні правила законодавчої лінгвістики та законодавчої логіки [3]. Така поширеність проблеми юридичної техніки в правотворчості пояс­нюється В. С. Ковальським та І. П. Козинце - вим тим, що вітчизняні нормотворці, особ­ливо у перші роки незалежності держави, не мали необхідного досвіду творення зако­нодавства, потрібного для перехідного пе­ріоду для створення політичної, економіч­ної, соціальної і правової системи, орієнто­ваної на ринкові відносини. Більшість за­конодавчих актів перших років незалеж­ності мали декларативний, узагальнений характер. Тому широка розповсюдженість відомчої нормотворчості стала закономір­ним явищем [8, с. 31].

На сучасному етапі розвитку Українсь­кої держави постає потреба підвищення якості та ефективності дії відомчих підза - конних актів, які є результатом відомчої нормотворчості. У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на юридичну техніку відомчої нормотворчості. Так, досліджен­ня юридичної техніки відомчої нормот - ворчості заповнить прогалину як у теорії права, так і практичній діяльності суб'єк­тів відомчої нормотворчості. Визначення юридичної техніки відомчої нормотворчо - сті допоможе виробити та стандартизува­ти певні рекомендації, правила створення та упорядкування відомчих підзаконних актів, необхідних у діяльності централь­них органів виконавчої влади в процесі виконання ними нормотворчих функцій. Отже, основними завданнями даної статті є: проаналізувати сутність юридичної тех­ніки відомчої нормотворчості, сформулю­вати визначення юридичної техніки відомчої нормотворчості, визначити пра­вила юридичної техніки відомчої нормот - ворчості через призму її видів.

З метою визначення сутності "юридич­ної техніки відомчої нормотворчості" слід співвіднести дві самостійні теоретико-пра - вові категорії: "юридична техніка" та "ві­домча нормотворчість" шляхом зіставлен­ня складових цих понять, серед яких-ви - ди, ознаки, елементи тощо. У зв'язку з цим визначимо що слід розуміти під юри­дичною технікою та під відомчою нормот - ворчістю. Так, юридичною технікою є су­купність правил використання засобів, прийомів та способів для створення та упо­рядкування правових актів з метою забезпечення високого рівня ефективності у до­сягненні мети правового регулювання су­спільних відносин. Під відомчою нормот - ворчістю слід розуміти діяльність уповно­важених керівників центральних органів виконавчої влади, які у межах своєї ком­петенції створюють відомчі підзаконні ак­ти шляхом створення, зміни, доповнення, скасування правових норм, спрямованих на регулювання тих суспільних відносин, які входять до сфери їх управління.

Юридична техніка є багатогранним по­няттям, яке знаходить своє відображення у своїх видах, оскільки саме вони розкри­вають сфери застосування юридичної тех­ніки. Так, юридична техніка включає тех­ніку створення правових актів та техніку упорядкування правових актів.

Техніка створення правових актів за­лежно від виду діяльності держави (право - творча, правозастосовча, правотлумачна) та відповідно результатів такої діяльності поділяється на техніку нормативно-право­вих актів, техніку правозастосовчих актів та відповідно техніку правотлумачних актів. Найбільш поширеним видом юри­дичної техніки створення правових актів є юридична техніка нормативно-правових актів. Так, нормативно-правові акти, які є результатом правотворчості, за юридич­ною силою поділяються на закони та під - законні акти. Закони є результатом зако­нотворчості, підзаконні акти-нормотвор - чості. Отже, залежно від поділу норматив­но-правових актів за юридичною силою на закони та підзаконні нормативні акти та поділу правотворчості на законотворчість та нормотворчість, результатом якої вони є, юридичну техніку створення норматив­но-правових актів слід також поділити на законотворчу та нормотворчу техніку.

Об'єктом законотворчої техніки є зако­ни, які відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 85 Конс­титуції України приймаються єдиним ор­ганом законодавчої влади України Вер­ховною Радою України, а також народом України у ході референдуму. Об'єктом нормотворчої техніки є підзаконні акти, які є результатом нормотворчої діяльності органів державної влади всіх рівнів: ви­щих, центральних, місцевих та локаль­них [9, с. 516]. Так, залежно від місця ор­ганів державної влади в апараті держави та юридичної сили актів, які вони прий­мають у межах своєї компетенції, підза - конні акти можна поділити на загальні (підзаконні акти, які видаються вищими органами державної влади та поширюють свою дію на всю територію держави), ві­домчі (підзаконні акти, які видаються центральними органами виконавчої влади для врегулювання тих суспільних відно­син, які входять до сфери їх управління), місцеві (підзаконні акти, які видаються місцевими державними та недержавними органами виконавчої влади з метою регу­лювання суспільних відносин певної адмі­ністративно-територіальної одиниці), ло­кальні (підзаконні акти, які видаються керівниками підприємств, установ, орга­нізацій для вирішення внутрішніх пи­тань).

Зазначені підзаконні акти є результа­том нормотворчості, тобто діяльності уповноважених державних та недержав­них органів, які у межах своєї компетенції видають підзаконні акти шляхом створен­ня, зміни, доповнення, скасування право­вих норм, з метою регулювання певного кола суспільних відносин., Залежно від класифікації підзаконних актів та ієрар­хії суб'єктів їх видання нормотворчість можна поділити на такі рівні: нормот - ворчість вищих органів виконавчої влади, відомча нормотворчість, місцева нормот - ворчість та локальна. Поділ нормотворчості на рівні дозволяє більш чітко визна­чити їх особливості, проаналізувати стадії нормотворчого процесу, встановити фор­ми та особливості підзаконних актів, які є результатом нормотворчої діяльності рів­ня нормотворчості.

Одним з рівнів нормотворчості є відом­ча нормотворчість, результатом якої є ві­домчі підзаконні акти. Так, відомчі підза - конні акти є різновидом підзаконних актів, які в свою чергу є об'єктом нормот - ворчої техніки. Тому об'єктом нормотвор- чої техніки є як підзаконні акти в цілому, так і відомчі підзаконні акти зокрема. Нормотворча техніка передбачає "роботу" над текстом підзаконного акта в процесі його створення, а тому якщо об'єктом нор - мотворчої техніки є відомчий підзакон - ний акт, то нормотворча техніка викорис­товується суб'єктами відомчої нормотвор - чості в процесі створення текстів відомчих підзаконних актів.

Окрім техніки створення нормативно - правових актів, виокремлюють техніку внесення змін та доповнень до норматив­но-правових актів, тобто до законів та під - законних нормативних актів. Слід зазна­чити, що відомчою нормотворчістю є ство­рення відомчих підзаконних актів, яке здійснюється шляхом створення, зміни, доповнення правових норм, а тому зазна­чений вид юридичної техніки знаходить своє відображення у способах відомчої нормотворчості. Отже, юридична техніка внесення змін та доповнень може викорис­товуватись суб'єктами відомчої нормот- ворчості під час внесення і доповнень до чинних відомчих актів.

Окремим видом юридичної техніки є техніка упорядкування правових актів. Юридична техніка упорядкування право­вих актів передбачає техніки скасування, обліку та систематизації правових актів.

Слід зазначити, що відомчі підзаконні ак­ти також є об'єктом даного виду юридич­ної техніки, оскільки відомча нормотвор- чість передбачає як створення відомчих підзаконних актів, так і їх упорядкуван­ня.

Аналізуючи види юридичної техніки та способи здійснення нормотворчих функцій суб'єктами відомчої нормотвор - чості можна зробити такі висновки.

По-перше, відомчі підзаконні акти є об'єктом застосування різних підвидів юридичної техніки, а саме: нормотворчої техніки та техніки внесення змін та допов­нень, юридичної техніки скасування, обліку та систематизації правових актів, які разом є різновидами юридичної техніки упорядкування правових актів.

По-друге, створення відомчих підза - конних актів відбувається шляхом ство­рення актів та внесення в них змін та до­повнень. Упорядкування відомчих актів здійснюється через їх скасування, облік та систематизацію. Отже, способи здійснення нормотворчих функцій суб'єктами відом­чої нормотворчості та переважна більшість підвидів юридичної техніки, де об'єктом є відомчі підзаконні акти, збігаються, а то­му приходимо до висновку, що кожному способу відомчої нормотворчості відповідає певний різновид юридичної тех­ніки. Такий аналіз дозволяє констатувати, що юридична техніка використовується в процесі створення та упорядкування всіх видів правових актів та відомчих зокрема. У зв'язку з цим виникає необхідність де­тального розгляду виключно тих підвидів юридичної техніки, об'єктом яких є відомчі підзаконні акти. Так, розглядаючи підвиди юридичної техніки, об'єктом яких є відомчі підзаконні акти, можна прийти до висновку, що вони відповідають двом напрямам діяльності суб'єктів відомчої нормотворчості: створенню відомчих актів та їх упорядкуванню.

Отож слід виділити самостійну право­ву категорю "юридична техніка відомчої нормотворчості", яка передбачає "роботу" виключно над відомчими підзаконними актами у двох напрямах: їх створення та упорядкування.

Однак зазначимо, що в науковій літе­ратурі є ширше розуміння видів юридич­ної техніки. Так, наприклад, В. І. Риндюк, поділяючи юридичну техніку на законо­давчу, адміністративну, правоохоронну, зазначає, що залежно від обраного крите­рію можна говорити про різні види цих ви­дів техніки. Так, на думку автора, законо­давча техніка залежно від основних стадій парламентського законодавчого процесу поділяється на техніку внесення законо­давчої ініціативи, техніку розгляду проек­тів в різних читаннях, техніку прийняття закону, техніку опублікування закону [12, с. 76]. І. Биля виділяє такі види юри­дичної техніки: нормотворчу оприлюд­нення, інкорпорації і консолідації, право - застововну тощо [1, с.219]. Аналізуючи позиції науковців щодо розуміння видів юридичної техніки, приходимо до виснов­ку, що до юридичної техніки вони відно­сять також процедуру створення актів.

Керуючись таким розумінням видів юридичної техніки, розглянемо процесу­альний бік відомчої нормотворчості. Так, з одного боку, відомча нормотворчість пе­редбачає створення та упорядкування ві­домчих актів суб'єктами відомчої нормот- ворчості, а з іншого - реалізацію вказаних напрямів діяльності шляхом виконання поетапних дій. Розглядаючи види юри­дичної техніки відомчої нормотворчості за аналогією з позиціями зазначених авто­рів, можна виділити юридичну техніку підписання актів, техніку присвоєння реєстраційного коду відомчим актам, тех­ніку опублікування актів тощо. Однак, та­ке виділення видів юридичної техніки ві­домчої нормотворчості суперечить як ро­зумінню юридичної техніки в цілому, так і юридичної техніки відомчої нормотвор - чості зокрема, оскільки юридична техніка відомчої нормотворчості передбачає "ро­боту" над текстами відомчих підзаконних актів під час їх створення та упорядкуван­ня, проте не включає процедурну діяль­ність, яка передбачає процесуальні дії суб'єктів нормотворчості від виникнення ідеї про створення відомчих актів до наб­рання ними чинності, а отже, виходить за межі "роботи" над текстами відомчих актів. У зв'язку з цим, можна прийти до висновку, що юридична техніка відомчої нормотворчості використовується при ви­конанні певних дій (стадій) суб'єктами відомчої нормотворчості, однак не охоп­лює весь процес відомчої нормотворчості.

Отже, видами юридичної техніки ві­домчої нормотворчості є: юридична техні­ка створення відомчих актів, юридична техніка внесення змін та доповнень до ві­домчих актів, юридична техніка скасуван­ня відомчих актів, юридична техніка облі­ку відомчих актів, юридична техніка сис­тематизації відомчих актів.

Види юридичної техніки відомчої нор - мотворчості допомагають визначити ті сфери відомчої нормотворчості, в яких ви­користовується юридична техніка. Проте юридична техніка в цілому та юридична техніка відомчої нормотворчості зокрема є багатогранним поняттям, оскільки вклю­чає в себе такі структурні елементи як за­соби, прийоми, способи, правила та відпо­відно їх складові. В науковій літературі не виникає сумніву в тому, що найбільш важливим та особливим елементом юри­дичної техніки відомчої нормотворчості є правила, за допомогою яких юридична техніка використовується в практичній діяльності суб'єктів відомчої нормотвор - чості. Так, правила юридичної техніки ві­домчої нормотворчості через свою чисель­ність потребують упорядкування, тобто розподілення їх за групами за певним кри­терієм. Можна припустити, що основним критерієм поділу правил є сфера їх засто­сування у відомчій нормотворчості, а тому правила юридичної техніки відомчої нор - мотворчості ґрунтуються на її видах. Особливу увагу слід звернути на те, що ви­ди юридичної техніки відомчої нормот - ворчості належать до теорії права, однак реалізація того чи іншого виду відомчої нормотворчості в практичній діяльності суб'єктів відомчої нормотворчості відбу­вається за допомогою правил. У зв'язку з цим види юридичної техніки відомчої нор- мотворчості передбачають наявність від­повідних груп правил, за допомогою яких певний вид реалізовується в певному нап­рямі діяльності суб'єктів відомчої нормот - ворчості.

Тому до правил юридичної техніки відомчої нормотворчості слід віднести правила створення відомчих актів та пра­вила їх упорядкування. Так, до правил створення відомчих актів належать пра­вила створення відомчих актів та правила внесення змін та доповнень. Правила упо­рядкування відомчих актів у свою чергу включають правила скасування відомчих актів, правила обліку та правила система­тизації відомчих актів.

Керуючись вищезазначеними пози­ціями, приходимо до висновку, що юридич­ною технікою відомчої нормотворчості є су­купність правил використання засобів, прийомів та способів для створення та упо­рядкування відомчих підзаконних актів з метою забезпечення високого рівня ефек­тивності у досягненні мети правового регу­лювання певної сфери суспільних відносин.

Найбільш значущим видом юридичної техніки відомчої нормотоврчості треба вважати юридичну техніку створення ві­домчих актів, оскільки він є базовим, ви­хідним, а інші види ми розглядаємо як вторинні, додаткові. У зв'язку з цим най­більшу увагу слід приділити правилам юридичної техніки створення відомчих актів, які є найчисельнішими серед інших правил юридичної техніки відомчої нор - мотворчості, що зумовлено двома факто­рами. По-перше, при створенні відомчих актів, слід враховувати такі аспекти, як вибір форми відомчих актів, їх оформлен­ня (використання в певному порядку обов'язкових реквізитів), дотримання правил викладення мови актів, їх змісту та структури. По-друге, кожний із зазна­чених аспектів - це відповідна сукупність правил юридичної техніки, розробка та дотримання яких безпосередньо впливає на якість відомчих актів.

У науковій літературі виділяють три групи правил юридичної техніки, які можна віднести до правил створення нор­мативних актів: правила зовнішнього оформлення актів, правила викладення змісту та структури актів, правила викла­дення правових норм [11, с. 368-370]. Заз­начені групи правил належать до правил юридичної техніки, які є загальними як для створення законів, так і для створення підзаконних актів. Дійсно, правила ство­рення нормативних актів слід поділяти на правила зовнішнього оформлення актів та правила викладення текстів актів. Однак правила викладення норм права є більш допустимими та необхідними для створен­ня законів, що зумовлено їх імперативні­стю, загальнообов'язковістю, структур­ною побудовою статей. Відомчі акти, на наш погляд, не потребують виділення са­мостійної групи правил оформлення пра­вових норм, оскільки, на відміну від за­конів, мають більш спрощену структурну побудову тексту. Т. Дідич вважає, що се­ред вимог, які пред'являються до актів, слід розрізняти вимоги щодо текстуальної нормативності акта, текстуальної побудо­ви актів, забезпечення системного харак­теру права, мовленнєвої зрозумілості, чіт­кості та доступності актів [10, с. 109]. Дані вимоги є обов'язковими для кожного нор­мативно-правового акта, однак зали­шається невирішеною їх класифікація за певними групами. Так, Б. В. Чигидин по­діляє правила юридичної техніки на три групи: логічні, мовні, гносеологічні, од­нак найбільшу увагу приділяє саме мов­ним правилам [16, с. 18]. При цьому мовні правила юридичної техніки, на думку тео­ретика, включають такі підгрупи правил: загальнолінгвістичні (стосується тексту акта у цілому), термінологічні (регулюють порядок конструювання юридичних тер­мінів, використання їх, а також інших термінів в тексті акта), синтаксичні (регу­люють порядок побудови структурних одиниць тексту) та стилістичні (визнача­ють порядок використання специфічних мовних елементів, властивих офіційно - діловому стилю) [16, с. 43]. Теоретик вда­ло поділив правила юридичної техніки на три групи, при цьому більш детально роз­глянув мовні правила, виділивши в них чотири підгрупи правил, які, на його дум­ку, є важливими для створення норматив­но-правових актів.

Дійсно, розглядаючи правила юридич­ної техніки створення відомчих актів, слід врахувати всі можливі групи правил, дот­римання яких нормотворцями забезпе­чить створення якісних відомчих актів. Отож правила створення відомчих актів, на нашу думку, включають: правила зов­нішнього оформлення актів, тобто прави­ла оформлення обов'язкових реквізитів відомчих актів та правила викладення текстів актів, які в свою чергу поділяють­ся на мовні правила, правила викладення змісту актів, правила викладення струк­тури актів.

Не виникає сумніву в тому, що най­більшу групу правил юридичної техніки створення актів складають мовні правила. Мовні правила юридичної техніки в ціло­му та юридичної техніки відомчої нормот - ворчості зокрема є похідними від правил саме української мови. До мовних правил української мови слід віднести правила лексикології; правила граматики, яка в свою чергу складається з таких розділів: морфеміка (будова слова), морфологія (формотворення та словозміна) і синтак­сис (будова та функції словосполучень і речень) [6, с. 69]; правила пунктуації; пра­вила стилістики. Однак, розглядаючи правила української мови в контексті пра­вил юридичної техніки відомчої нормот - ворчості, слід врахувати два аспекти. По - перше, деякі правила української мови з призми правил юридичної техніки відом­чої нормотворчості мають більш конкрет­ний, спеціалізований характер, прита­манний саме для текстів відомчих актів. Наприклад, правила лексикології в мов­них правилах юридичної техніки відомчої нормотворчості слід розглядати як прави­ла викладення термінів, оскільки в текс­тах актів використовується лексика окре­мих груп слів, які, з одного боку, є елемен­том лексикології, а з іншого - основними мовними засобами юридичної техніки. По-друге, використання деяких груп пра­вил української мови в текстах відомчих актів не відрізняються від загальних пра­вил української мови, у зв'язку з чим вони


Шдомігіжі не потребують детального розгляду в групі правил створення відомчих актів, хоча і повинні використовуватись нормотворця - ми при створенні відомчих підзаконних актів. Прикладом вказаних груп правил української мови є правила пунктуації та правила синтаксису. Правила пунктуації передбачають систему правил вживання на письмі розділових знаків [6, с. 143]. Особливістю відомчих актів є те, що пунк­туація нормативного тексту має бути вит­риманою і обмеженою [13, с. 9]. У відом­чих актах не слід використовувати бага - токрапку, кличний та питальний знаки. Великої обережності потребує розстанов­ка ком, крапки з комою [2, с. 101]. Однак при використанні інші розділових знаків у текстах відомчих актів нормотворець має керуватися правилами пунктуації ук­раїнської мови. Правила синтаксису та­кож не потребують уточнення, оскільки є загальними для текстів усіх стилів. Так, акти складаються відповідно до прийня­тих правил синтаксису та граматики. Над­звичайно важливо послідовно викладати в акті правовий матеріал [7, с. 93]. Досягти ясності у викладенні матеріалу допомага­ють смислова точність підбору слів та пря­мий порядок слів у реченні, коли прису­док слідує за підметом, визначення стоїть перед тим словом, яке визначається. Але в тих випадках, коли смислове навантажен­ня падає на дію, використовується зворот­ний порядок слів [4, с. 26].

Так, враховуючи зазначені аспекти, приходимо до висновку, що серед правил української мови слід виділити ті, які ма­ють особливе значення та потребують уточнення і деталізації при створенні ві­домчих підзаконних актів. Розглядаючи мовні правила як складову правил юри­дичної техніки відомчої нормотворчості, слід звернути особливу увагу на загаль - нолігвістичні правила, правила викладен­ня мовних засобів, стилістичні правила.

Отже, правила створення відомчих актів включають такі групи правил:

1) правила зовнішнього оформлення актів, тобто правила оформлення обов'яз­кових реквізитів відомчих актів;

2) правила викладення текстів актів, серед яких розрізняють:

- мовні правила (загальнолігвістичні, правила викладення мовних засобів, стилістичні правила);

- правила викладення змісту актів;

- правила викладення структури актів.

Ігнорування суб'єктами відомчої нор-

Мотворчості правил юридичної техніки призводить до того, що нині в Україні діє велика кількість відомчих підзаконних актів, які суперечать один одному, є юри­дично неправильними, неграмотними за своїм змістом та недосконалими за струк­турою. Тому використання правил юри­дичної техніки при створенні та упорядку­ванні відомчих підзаконних актів сприя­тиме поліпшенню якості законодавства та зекономить час та зусилля при його по­дальшому упорядкуванні.

В результаті висвітлення сутності юри­дичної техніки відомчої нормотворчості, формулювання визначення юридичної техніки відомчої нормотворчості, визна­чення правил юридичної техніки відомчої нормотворчості через призму її видів при­ходимо до висновку, що юридична техніка відомчої нормотворчості є багатогранним поняттям, яке використовується при ство­ренні та упорядкуванні відомчих підза - конних актів, що дозволяє до його змісту включати різні види, а саме: юридичну техніку створення відомчих актів, внесен­ня змін та доповнень до відомчих актів, скасування відомчих актів, обліку відом­чих актів, систематизації відомчих актів.


Список використаних джерел

1. Биля І. Нормотворча техніка: поняття і загальна характеристика// Вісник Академії правових наук України. - Х., 2002. - № 1 (28). - С. 21-226

2. Боголюбов СЛ. Стиль правовых актов// Советское государство и право. - 1973. - № 10. - С. 101-105.

3. Власенко НЛ. Основы законодательной техники: Практическое руководство. - Иркутск: Си­бирское книжное издательство, АО "Норма плюс", 1995. - 56 с.

4. Документы и делопоризводство: Справ. пособие/ Т. В. Кузнєцов, М. Т. Лихачев, А. Л. Райхца - ум, А. В. Соколов; Сост. М. Т. Лихачев. - М.: Экономика, 1991. - 271 с.

5. Кабатов А. К. Ведомственные нормативные акты в общенародном государстве: понятие и роль// Вестник Московского университета. - Серия 11: Право. - 1982. - № 3. - С. 82-87.

6. Кельман М. Н., Мурашин О. Г., Хома Н. М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - Львів: Новий Світ - 2000, 2003. - 584 с.

7. Керимов ДА. Культура и техника законотворчества. - М.: Юрид. лит., 1991. - 160 с.

8. Ковальський В. С., Кузінцев І. П. Правотворчість: Теоретичні та логічні засади. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 192 с.

9. Котюк В. О. Загальна теорія держави та права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2005. - 592 с.

10. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т./ Відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Конд - ратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 1232 с.

11. Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т./ Под ред. проф. М. Н. Мар­ченко. - Т.2: Теория права. - М.: Зерцало, 1998. - 640 с.

12. Риндюк В. І. До питання визначення поняття і видів юридичної техніки // Держава і право: Збірник наукових праць: Юридичні і політичні науки. - 2005.- Випуск 27. - С. 71-78.

13. Робер К. Бержерон. Правила нормо проектування/ Пер. з фр. (Документ, вироблений в рам­ках програми співробітництва між Міністерством юстиції Канади та Міністерством юстиції Ук­раїни). - К.1999. - С. 43-48.

14. Сидорчук В. П. Пути повышения качества ведомственного правотворчества // Право и демок­ратия: Межведомственный сборник научных трудов. - Минск: Университет, 2003. - Вып. 4. -

С. 70-75.

15. Тихомиров М. Законность ведомственных актов // Социалистическая законность. - 1987. - № 12 (638). - С. 18-19.

16. Чигидин Б. В. Юридическая техника российского законодательства. Дис........... канд. юрид. на­ук: 12.00.01 - теория и история государства; история правовых наук; 12.00.02 - конституцион­ное право; муниципальное право. - М. 2002. - 189 с.

17. Юков М. К. Место юридической техники в правотворчестве// Правоведение. - 1979. - № 5.


Ін/лаї'ііжі