joomla
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ПРОЦЕДУРНІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСОБИ, ЯКА ПРИТЯГАЄТЬСЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Юриспруденція теорія і практика

Павлівська С. М.,

Ад'юнкт кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ



Анотація

Стаття присвячена проблемним пи­танням захисту прав особи у відносинах

Із суб'єктами владних повноважень, розг­лянуто стан інституту захисту прав громадян на сучасному етапі, окреслено коло заходів забезпечення провадження у зазначеній категорії справ з урахуванням змін у законодавстві, зроблено наголос на особливостях оскарження неправомірних дій суб’єктів владних повноважень, зокре­ма, висвітлено особливості оскарження до адміністративних судів та внесено пропозиції щодо удосконалення діяль­ності адміністративного судочинства.

Ключові слова: права та свободи осо­би, заходи забезпечення провадження, су­дова влада, апеляційний суд, адміністра­тивний суд, адміністративна юстиція, адміністративне судочинство.

На сучасному етапі побудови в Україні правової держави та формування оновле­ного громадянського суспільства після прийняття Декларації про державний су­веренітет [1, ст.429] та Конституції Украї­ни [2] питомої ваги набуває стан одного з найважливіших інститутів демократичної держави - прав та свобод людини і грома­дянина.

Нині впевнено можна стверджувати, що ознакою сучасної правової держави є орієнтація у діяльності її представників насамперед саме на забезпечення та за­хист прав людини відповідно до ст.3 Конс­титуції України, яка проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недо­торканність і безпеку найвищими соціаль­ними цінностями.

У вітчизняній науці проблемі прав лю­дини завжди приділялась значна увага, хоча за радянських часів існувала певна специфіка у дослідженні даного питання. Так, людина визнавалася як така, що є відповідальною перед державою, а держа­ва та її інтереси - домінуючими щодо осо­би. Нині зазначена проблематика потре­бує відповідного переосмислення.

Незважаючи на певну ідеологічність радянської правової науки, у цьому нап­рямі все-таки проводились дослідження, в полі зору яких знаходилась людина, її інтереси та потреби.


У вітчизняній літературі 70-80-х років виділялися праці таких вчених, як М. П. Орзіх, М. І. Матузова, М. В. Вітрука,

B. В. Копейчикова, Л. Д. Воєводіна, П. М. Рабіновича, В. М. Чхиквадзе та інших науковців.

У подальшому у різні роки в адмі­ністративно-правовій літературі науко­вим опрацюванням окремих проблем, пов'язаних із захистом прав і свобод гро­мадян у провадженні в справах про адмі­ністративні правопорушення займалися такі науковці, як В. С. Анджієвський, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, О. К. Безсме­ртний, Ю. П. Бітяк, І. П. Голосніченко,

C. Т. Гончарук, Е. В. Додін, М. М. Дорогих,

С. В. Ківалов, А. П. Клюшніченко, Л. В. Коваль, А. Т. Комзюк, В. Ф. Оприш - ко, В. І. Олефір, І. М. Пахомов, О. І. Оста­пенко, О. І. Семчик, П. П. Сергун, Ю. С. Шемшученко, В. О. Шамрай,

С. М. Штефан, В. К. Шкарупа та інші.

Метою даної роботи є дослідження тео­ретичних та практичних засад забезпечен­ня реалізації та захисту прав особи, щодо якої здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Проблема забезпечення прав особи пос­тає перед дослідниками в процесі вивчен­ня особливостей адміністративно-делікт­них відносин, насамперед тих, які вини­кають під час здійснення провадження в справах про адміністративні правопору­шення.

За даними Державного комітету ста­тистики України протягом 2006 р. до адміністративної відповідальності було притягнуто 7677,9 тис. осіб, у 2007 р. - 8867,5 тис. осіб, що на 13 % більше ніж в попередньому році [3].

Зазначене свідчить про нагальну необ­хідність дослідження саме інституту ре­алізації та захисту прав особи у відноси­нах із суб'єктами владних повноважень у справах про адміністративні правопору­шення.

На нашу думку, насамперед треба до­слідити процесуальні гарантії забезпечен­ня прав особи, відповідно якої здійснюєть­ся провадження у справі про адміністра­тивне правопорушення.

Особа, щодо якої здійснюється провад­ження у зазначеній категорії справ, зай­має особливе місце серед учасників про­вадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки саме провад­ження має на меті своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та встановлення особи, винної у скоєнні адміністративного право­порушення.

Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, визна­чаються ст.268 КпАП України. Зокрема, адміністративне законодавство наділяє особу, щодо якої здійснюється провад­ження у справі про адміністративне пра­вопорушення, колом спеціальних прав, це:

- право на ознайомлення зі всіма ма­теріалами справи (ст.268 КпАП);

- право давати пояснення (ст.268 КпАП);

- право подавати докази (ст.268 КпАП);

- право на заявлення клопотань (ст.268 КпАП).

Крім зазначеної статті, додаткові га­рантії прав особи визначено щодо:

- права на отримання копії протоколу про адміністративне правопорушення (ч.2 ст.254 КпАП);

- права на отримання копії постанови по справі (ст.285 КпАП), рішення по скар­зі або протесту на постанову (ст.295 КпАП);

- подпись: ін/лаї'ііжіПрава на оскарження застосування за­ходів забезпечення провадження (ст.267 КпАП);

- права на оскарження постанови по справі (ст.287 КпАП).

Крім КпАП, певні гарантії захисту прав особи можуть бути встановлені й іншими законами. Наприклад, Законом України "Про міліцію", ст.5 якого закріп­лює гарантії захисту прав особи, затрима­ної за скоєння адміністративного правопо­рушення, відповідно чого міліція:

- забезпечує затриманим та заарешто­ваним (взятим під варту) особам з моменту затримання або арешту (взяття під варту) право захищати себе особисто та користу­ватися правовою допомогою захисника, реалізацію інших прав затриманих і за­арештованих (взятих під варту) осіб;

- негайно, але не пізніш як через дві го­дини після затримання або арешту (взят­тя під варту) осіб повідомляє про їх місце­перебування родичам та у разі заявлення усної або письмової вимоги - захиснику, а також адміністрації за місцем роботи чи навчання;

- забезпечує харчування затриманих осіб три рази на добу за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів Ук­раїни;

- у разі необхідності вживає заходів щодо негайного надання медичної та іншої допомоги затриманим та заарешто­ваним (взятим під варту) особам [4].

Особа, яка притягається до будь-якого різновиду юридичної відповідальності, має право знати, у чому її звинувачено, ос­каржувати звинувачення, заявляти кло­потання, надавати докази, оскаржувати дії державних органів та посадових осіб [5, с.23].

Ще до складання протоколу про адмі­ністративне правопорушення підозрювана особа має право знати, у скоєнні якого правопорушення вона підозрюється, влас­ні права та обов'язки, а також підстави застосування заходів забезпечення про­вадження у справі.

Нині залишається важливим питання застосування заходів примусу щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

До вищезазначеної особи може бути за­стосовано заходи, здійснювані під час про­ведення адміністративного розслідуван­ня. До таких заходів можна віднести дос - тавлення особи (ст.259) та застосування заходів забезпечення провадження (ст.260). На стадії розгляду справи може бути застосовано примусовий привід особи (ст.268). Слід звернути увагу на внесені до цієї статті зміни. Так, окрім вже передба­чених статтею заходів забезпечення про­вадження, вона була доповнена такими за­ходами, як: вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб; тимчасове затриман­ня транспортного засобу; відсторонення водіїв від керування транспортними засо­бами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотич­ного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських пре­паратів, що знижують їх увагу та швид­кість реакції.

Отож спостерігається тенденція поси­лення можливостей впливу з боку суб'єк­тів владних повноважень на учасників провадження, насамперед на особу, яка притягається до адміністративної відпові­дальності. Для забезпечення балансу мож­ливостей має бути реалізовано ідею поси­леного захисту прав особи при здійсненні провадження. Таке посилення можливе за рахунок застосування процесуальних та процедурних заходів. Процесуальні захо­ди мають передбачати чітку процедуру ос­карження будь-яких рішень, дій чи без­діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні провадження. Процедурні заходи мають передбачати встановлення однозначних та зрозумілих правил щодо прийняття відповідних рішень та вчинен­ня дій суб'єктами владних повноважень.

Українським законодавством передба­чено, що акти управління, дії (бездіяль­ність) посадових осіб можуть бути оскар­жені як у судовому, так і в адміністратив­ному порядку. Конституцією України пе­редбачено право кожного оскаржувати в суді рішення органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування, посадо­вих і службових осіб, якщо вони порушу­ють права та свободи громадян (ст. 55). Право на судовий захист є найважливі­шим чинником гарантування прав і свобод громадян у сфері діяльності органів пуб­лічного управління [6, с.107].

Слід підкреслити ряд новацій, яких зазнав чинний КпАП. По-перше, ст.290 КпАП було закріплено десятиденний строк опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення. По-друге, що є передусім важливим відпо­відно розглядуваної тематики, особа отри­мала право апеляційного оскарження неп­равомірного, на її розсуд, рішення до апе­ляційного суду.

Апеляційна скарга, протест прокурора подаються до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс поста­нову. Місцевий суд протягом трьох днів надсилає апеляційну скаргу, протест про­курора разом із справою у відповідний апеляційний суд (ч.3 ст.294 КпАП).

Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Зокрема, важ­ливо підкреслити, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеля­ційної скарги, якщо під час розгляду спра­ви буде встановлено неправильне застосу­вання норм матеріального права або пору­шення норм процесуального права. Апе­ляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо виз­нає обґрунтованим неподання їх до місце­вого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом, що, у свою чергу, сприяє захисту прав особи.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, протесту прокурора суд апеляцій­ної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу чи протест прокурора без задоволення, а пос­танову без змін;

2) скасувати постанову та закрити про­вадження у справі;

3) скасувати постанову та прийняти но­ву постанову;

4) змінити постанову.

У разі зміни постанови в частині нак­ладення стягнення, в межах, передбаче­них санкцією статті КпАП, воно не може бути посилено.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесен­ня, є остаточною й оскарженню не підля­гає.

В контексті розгляду процедурних га­рантій, слід звернутись до можливостей адміністративного судочинства в Україні. Одним із процесуальних засобів, спрямо­ваних на забезпечення вільного здійснен­ня громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, юридичними особами законних прав, свобод та інте­ресів у сфері публічно-правових відносин, є адміністративна юстиція. Вирішальне правове, організаційне та функціональне становлення вітчизняного інституту адмі­ністративної юстиції відбулося із прий­няттям низки нормативно-правових актів, зокрема Закону України "Про судо­устрій України" [7] та Кодексу адміністра­тивного судочинства України (далі - КАС України) [8].

Слід підкреслити, що вже за період першого півріччя 2008 р. найбільшу част­ку у структурі адміністративних справ, що перебували на розгляді судів, станови­ли справи за заявами юридичних та фізич­них осіб про оскарження дій або бездіяль­ності, рішень (правових актів індивіду­альних дій) суб'єктів владних повнова­жень - 73,3 % (124,4 тис.), справи за звер­неннями суб'єкта владних повноважень та їх органів на місцях - 23,2 % (39,3 тис.) [9].

Як зазначено в ст. 2 КАС України, зав­даннями адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від по­рушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх по­садових та службових осіб, інших суб'єк­тів при здійсненні ними владних управ­лінських функцій на підставі законодав­ства, у тому числі і у виконанні делегова­них повноважень.

Інакше кажучи, завданнями даного су­дочинства є захист прав, свобод та закон­них інтересів осіб від будь-яких порушень з боку органів та посадових осіб державної влади. Правовий захист, що забезпечують адміністративні суди, спрямований не на покарання протиправної поведінки, а на відновлення законного стану, поновлення порушених прав особи.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративного суду можуть бути ос­каржені будь-які рішення, дії або без­діяльність суб'єктів владних повнова­жень, окрім тих випадків, коли щодо та­ких рішень, дій або бездіяльності Консти­туцією України або іншими законами встановлений інший порядок судового провадження.

Тобто можна оскаржити рішення, дії або бездіяльність, які відбуваються в одній з двох сфер:

1) у сфері виконання законів;

2) у сфері розпорядницької діяльності [10, с.5].

Якщо закон чітко визначає обов'язки суб'єкта владних повноважень, його діяльність ні за яких обставин не може ви­ходити за межі закону і одночасно повин­на бути спрямована на його виконання. Навіть у тих випадках, коли орган дер­жавної влади відповідно до закону має право на застосування до громадянина санкцій чи звуження визначених можли­востей даної особи, така дія також може бути оскаржена в адміністративному суді. Це зумовлено тим, що подібні обмеження не мають абсолютного характеру, їх межі повинні бути чітко окреслені законом [10, с.6].

Слід підкреслити, що на практиці час­то виникають такі випадки, коли суб'єкт владних повноважень вступає у фактичні, не врегульовані законом, відносини з гро­мадянами. При таких обставинах від владного суб'єкта не вимагається діяти певним чином, передбаченим законом. В результаті у громадянина може виникну­ти не опосередкований правом інтерес, ре­алізація якого не має чіткої правової рег­ламентації. В подібних ситуаціях за гро­мадянином також зберігається право звер­нення до адміністративного суду, оскіль­ки ст.2 КАС України передбачає охорону не тільки права, але і порушених інте­ресів.

Особливість розгляду таких справ адміністративними судами визначається підсудністю таких справ. Якщо подається скарга на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, то такі справи розгляда­ються місцевими загальними судами як адміністративними.

Висновки нашого дослідження поляга­ють в тому, що спостерігаються різнополярні тенденції щодо посилення, з одного боку, можливостей суб'єктів владних пов­новажень по застосуванню заходів приму­сового характеру при здійсненні провад­ження в справах про адміністративні пра­вопорушення, а з іншого - посилення про­цесуальних та процедурних гарантій за­безпечення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Процесуальні заходи мають передбачати чітку процедуру оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні про­вадження. Процедурні заходи мають пе­редбачати встановлення однозначних та зрозумілих правил щодо прийняття відповідних рішень та вчинення дій суб'єктами владних повноважень. Забез­печення прав особи насамперед залежить від її правосвідомості та правової ініціати­ви, яку вона може реалізувати на підставі наданих можливостей як в самому провад­женні у справах про адміністративні пра­вопорушення, так і в межах адміністра­тивного судочинства.



Список використаних джерел:

1. Декларація про державний суверенітет України // Відомості ВР УРСР. - 1990. - №31. - Ст.429.

2. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

3. Статистична інформація Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс].

- Http://www. ukrstat. gov. ua

4. Закон України "Про міліцію" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №4. - Ст.20.

5. Стецовский Ю. И., Ларин A. M. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. - М., 1988.

6. Кузьменко О. В. Адміністративна юстиція в Україні: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2007.

- 156 с.

7. Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №27-28. - Ст.180.

8. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 р., №2747-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №35 (№35-36, 37). - Ст. 446.

9. Узагальнені дані судової практики [Електронний ресурс]. Http://www. scourt. gov. ua.

10. Букалов П. Ф., Яковец И. С. Подача жалоб в административном судопроизводстве: Практи­ческое пособие для заключенных / П. Ф. Букалов, И. С. Яковец. - Донецк: Донецкий мемориал, 2006. - 40 с.