Павлівська С. М.,
Ад'юнкт кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ
Анотація
Стаття присвячена проблемним питанням захисту прав особи у відносинах
Із суб'єктами владних повноважень, розглянуто стан інституту захисту прав громадян на сучасному етапі, окреслено коло заходів забезпечення провадження у зазначеній категорії справ з урахуванням змін у законодавстві, зроблено наголос на особливостях оскарження неправомірних дій суб’єктів владних повноважень, зокрема, висвітлено особливості оскарження до адміністративних судів та внесено пропозиції щодо удосконалення діяльності адміністративного судочинства.
Ключові слова: права та свободи особи, заходи забезпечення провадження, судова влада, апеляційний суд, адміністративний суд, адміністративна юстиція, адміністративне судочинство.
На сучасному етапі побудови в Україні правової держави та формування оновленого громадянського суспільства після прийняття Декларації про державний суверенітет [1, ст.429] та Конституції України [2] питомої ваги набуває стан одного з найважливіших інститутів демократичної держави - прав та свобод людини і громадянина.
Нині впевнено можна стверджувати, що ознакою сучасної правової держави є орієнтація у діяльності її представників насамперед саме на забезпечення та захист прав людини відповідно до ст.3 Конституції України, яка проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищими соціальними цінностями.
У вітчизняній науці проблемі прав людини завжди приділялась значна увага, хоча за радянських часів існувала певна специфіка у дослідженні даного питання. Так, людина визнавалася як така, що є відповідальною перед державою, а держава та її інтереси - домінуючими щодо особи. Нині зазначена проблематика потребує відповідного переосмислення.
Незважаючи на певну ідеологічність радянської правової науки, у цьому напрямі все-таки проводились дослідження, в полі зору яких знаходилась людина, її інтереси та потреби.
У вітчизняній літературі 70-80-х років виділялися праці таких вчених, як М. П. Орзіх, М. І. Матузова, М. В. Вітрука,
B. В. Копейчикова, Л. Д. Воєводіна, П. М. Рабіновича, В. М. Чхиквадзе та інших науковців.
У подальшому у різні роки в адміністративно-правовій літературі науковим опрацюванням окремих проблем, пов'язаних із захистом прав і свобод громадян у провадженні в справах про адміністративні правопорушення займалися такі науковці, як В. С. Анджієвський, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, О. К. Безсмертний, Ю. П. Бітяк, І. П. Голосніченко,
C. Т. Гончарук, Е. В. Додін, М. М. Дорогих,
С. В. Ківалов, А. П. Клюшніченко, Л. В. Коваль, А. Т. Комзюк, В. Ф. Оприш - ко, В. І. Олефір, І. М. Пахомов, О. І. Остапенко, О. І. Семчик, П. П. Сергун, Ю. С. Шемшученко, В. О. Шамрай,
С. М. Штефан, В. К. Шкарупа та інші.
Метою даної роботи є дослідження теоретичних та практичних засад забезпечення реалізації та захисту прав особи, щодо якої здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Проблема забезпечення прав особи постає перед дослідниками в процесі вивчення особливостей адміністративно-деліктних відносин, насамперед тих, які виникають під час здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення.
За даними Державного комітету статистики України протягом 2006 р. до адміністративної відповідальності було притягнуто 7677,9 тис. осіб, у 2007 р. - 8867,5 тис. осіб, що на 13 % більше ніж в попередньому році [3].
Зазначене свідчить про нагальну необхідність дослідження саме інституту реалізації та захисту прав особи у відносинах із суб'єктами владних повноважень у справах про адміністративні правопорушення.
На нашу думку, насамперед треба дослідити процесуальні гарантії забезпечення прав особи, відповідно якої здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Особа, щодо якої здійснюється провадження у зазначеній категорії справ, займає особливе місце серед учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки саме провадження має на меті своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та встановлення особи, винної у скоєнні адміністративного правопорушення.
Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, визначаються ст.268 КпАП України. Зокрема, адміністративне законодавство наділяє особу, щодо якої здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення, колом спеціальних прав, це:
- право на ознайомлення зі всіма матеріалами справи (ст.268 КпАП);
- право давати пояснення (ст.268 КпАП);
- право подавати докази (ст.268 КпАП);
- право на заявлення клопотань (ст.268 КпАП).
Крім зазначеної статті, додаткові гарантії прав особи визначено щодо:
- права на отримання копії протоколу про адміністративне правопорушення (ч.2 ст.254 КпАП);
- права на отримання копії постанови по справі (ст.285 КпАП), рішення по скарзі або протесту на постанову (ст.295 КпАП);
- Права на оскарження застосування заходів забезпечення провадження (ст.267 КпАП);
- права на оскарження постанови по справі (ст.287 КпАП).
Крім КпАП, певні гарантії захисту прав особи можуть бути встановлені й іншими законами. Наприклад, Законом України "Про міліцію", ст.5 якого закріплює гарантії захисту прав особи, затриманої за скоєння адміністративного правопорушення, відповідно чого міліція:
- забезпечує затриманим та заарештованим (взятим під варту) особам з моменту затримання або арешту (взяття під варту) право захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, реалізацію інших прав затриманих і заарештованих (взятих під варту) осіб;
- негайно, але не пізніш як через дві години після затримання або арешту (взяття під варту) осіб повідомляє про їх місцеперебування родичам та у разі заявлення усної або письмової вимоги - захиснику, а також адміністрації за місцем роботи чи навчання;
- забезпечує харчування затриманих осіб три рази на добу за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України;
- у разі необхідності вживає заходів щодо негайного надання медичної та іншої допомоги затриманим та заарештованим (взятим під варту) особам [4].
Особа, яка притягається до будь-якого різновиду юридичної відповідальності, має право знати, у чому її звинувачено, оскаржувати звинувачення, заявляти клопотання, надавати докази, оскаржувати дії державних органів та посадових осіб [5, с.23].
Ще до складання протоколу про адміністративне правопорушення підозрювана особа має право знати, у скоєнні якого правопорушення вона підозрюється, власні права та обов'язки, а також підстави застосування заходів забезпечення провадження у справі.
Нині залишається важливим питання застосування заходів примусу щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
До вищезазначеної особи може бути застосовано заходи, здійснювані під час проведення адміністративного розслідування. До таких заходів можна віднести дос - тавлення особи (ст.259) та застосування заходів забезпечення провадження (ст.260). На стадії розгляду справи може бути застосовано примусовий привід особи (ст.268). Слід звернути увагу на внесені до цієї статті зміни. Так, окрім вже передбачених статтею заходів забезпечення провадження, вона була доповнена такими заходами, як: вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду, ліцензійної картки на транспортний засіб; тимчасове затримання транспортного засобу; відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Отож спостерігається тенденція посилення можливостей впливу з боку суб'єктів владних повноважень на учасників провадження, насамперед на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності. Для забезпечення балансу можливостей має бути реалізовано ідею посиленого захисту прав особи при здійсненні провадження. Таке посилення можливе за рахунок застосування процесуальних та процедурних заходів. Процесуальні заходи мають передбачати чітку процедуру оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні провадження. Процедурні заходи мають передбачати встановлення однозначних та зрозумілих правил щодо прийняття відповідних рішень та вчинення дій суб'єктами владних повноважень.
Українським законодавством передбачено, що акти управління, дії (бездіяльність) посадових осіб можуть бути оскаржені як у судовому, так і в адміністративному порядку. Конституцією України передбачено право кожного оскаржувати в суді рішення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вони порушують права та свободи громадян (ст. 55). Право на судовий захист є найважливішим чинником гарантування прав і свобод громадян у сфері діяльності органів публічного управління [6, с.107].
Слід підкреслити ряд новацій, яких зазнав чинний КпАП. По-перше, ст.290 КпАП було закріплено десятиденний строк опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення. По-друге, що є передусім важливим відповідно розглядуваної тематики, особа отримала право апеляційного оскарження неправомірного, на її розсуд, рішення до апеляційного суду.
Апеляційна скарга, протест прокурора подаються до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову. Місцевий суд протягом трьох днів надсилає апеляційну скаргу, протест прокурора разом із справою у відповідний апеляційний суд (ч.3 ст.294 КпАП).
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Зокрема, важливо підкреслити, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим неподання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом, що, у свою чергу, сприяє захисту прав особи.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, протесту прокурора суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу чи протест прокурора без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті КпАП, воно не може бути посилено.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
В контексті розгляду процедурних гарантій, слід звернутись до можливостей адміністративного судочинства в Україні. Одним із процесуальних засобів, спрямованих на забезпечення вільного здійснення громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, юридичними особами законних прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, є адміністративна юстиція. Вирішальне правове, організаційне та функціональне становлення вітчизняного інституту адміністративної юстиції відбулося із прийняттям низки нормативно-правових актів, зокрема Закону України "Про судоустрій України" [7] та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) [8].
Слід підкреслити, що вже за період першого півріччя 2008 р. найбільшу частку у структурі адміністративних справ, що перебували на розгляді судів, становили справи за заявами юридичних та фізичних осіб про оскарження дій або бездіяльності, рішень (правових актів індивідуальних дій) суб'єктів владних повноважень - 73,3 % (124,4 тис.), справи за зверненнями суб'єкта владних повноважень та їх органів на місцях - 23,2 % (39,3 тис.) [9].
Як зазначено в ст. 2 КАС України, завданнями адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі і у виконанні делегованих повноважень.
Інакше кажучи, завданнями даного судочинства є захист прав, свобод та законних інтересів осіб від будь-яких порушень з боку органів та посадових осіб державної влади. Правовий захист, що забезпечують адміністративні суди, спрямований не на покарання протиправної поведінки, а на відновлення законного стану, поновлення порушених прав особи.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень, окрім тих випадків, коли щодо таких рішень, дій або бездіяльності Конституцією України або іншими законами встановлений інший порядок судового провадження.
Тобто можна оскаржити рішення, дії або бездіяльність, які відбуваються в одній з двох сфер:
1) у сфері виконання законів;
2) у сфері розпорядницької діяльності [10, с.5].
Якщо закон чітко визначає обов'язки суб'єкта владних повноважень, його діяльність ні за яких обставин не може виходити за межі закону і одночасно повинна бути спрямована на його виконання. Навіть у тих випадках, коли орган державної влади відповідно до закону має право на застосування до громадянина санкцій чи звуження визначених можливостей даної особи, така дія також може бути оскаржена в адміністративному суді. Це зумовлено тим, що подібні обмеження не мають абсолютного характеру, їх межі повинні бути чітко окреслені законом [10, с.6].
Слід підкреслити, що на практиці часто виникають такі випадки, коли суб'єкт владних повноважень вступає у фактичні, не врегульовані законом, відносини з громадянами. При таких обставинах від владного суб'єкта не вимагається діяти певним чином, передбаченим законом. В результаті у громадянина може виникнути не опосередкований правом інтерес, реалізація якого не має чіткої правової регламентації. В подібних ситуаціях за громадянином також зберігається право звернення до адміністративного суду, оскільки ст.2 КАС України передбачає охорону не тільки права, але і порушених інтересів.
Особливість розгляду таких справ адміністративними судами визначається підсудністю таких справ. Якщо подається скарга на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, то такі справи розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними.
Висновки нашого дослідження полягають в тому, що спостерігаються різнополярні тенденції щодо посилення, з одного боку, можливостей суб'єктів владних повноважень по застосуванню заходів примусового характеру при здійсненні провадження в справах про адміністративні правопорушення, а з іншого - посилення процесуальних та процедурних гарантій забезпечення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Процесуальні заходи мають передбачати чітку процедуру оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні провадження. Процедурні заходи мають передбачати встановлення однозначних та зрозумілих правил щодо прийняття відповідних рішень та вчинення дій суб'єктами владних повноважень. Забезпечення прав особи насамперед залежить від її правосвідомості та правової ініціативи, яку вона може реалізувати на підставі наданих можливостей як в самому провадженні у справах про адміністративні правопорушення, так і в межах адміністративного судочинства.
Список використаних джерел:
1. Декларація про державний суверенітет України // Відомості ВР УРСР. - 1990. - №31. - Ст.429.
2. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.
3. Статистична інформація Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс].
- Http://www. ukrstat. gov. ua
4. Закон України "Про міліцію" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №4. - Ст.20.
5. Стецовский Ю. И., Ларин A. M. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. - М., 1988.
6. Кузьменко О. В. Адміністративна юстиція в Україні: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2007.
- 156 с.
7. Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №27-28. - Ст.180.
8. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 р., №2747-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №35 (№35-36, 37). - Ст. 446.
9. Узагальнені дані судової практики [Електронний ресурс]. Http://www. scourt. gov. ua.
10. Букалов П. Ф., Яковец И. С. Подача жалоб в административном судопроизводстве: Практическое пособие для заключенных / П. Ф. Букалов, И. С. Яковец. - Донецк: Донецкий мемориал, 2006. - 40 с.
|