joomla
ВІДПОВІДНІСТЬ ЗМІСТУ ПРАВОЧИНУ МОРАЛЬНИМ ЗАСАДАМ СУСПІЛЬСТВА ЯК УМОВА ЙОГО ДІЙСНОСТІ
Юриспруденція теорія і практика

Шимон С. І.,

Кандидат юридичних наук, доцент



Правочин як юридичний феномен завжди привертав увагу як представників цивільно-правової науки, так і практич­них фахівців, і вважається достатньо до­слідженим у цивілістиці. Однак, зважаю­чи на той факт, що переважна більшість досліджень щодо правочину здійснювала­ся в попередні періоди розвитку правової думки, коли на позначення схожої за зміс­том правової категорії застосовувався тер­мін "угода", сучасний аналіз проблем, по­в'язаних з правочином, й особливо новел, представлених насамперед у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України) не тільки становить певний інтерес для нау­ки, але і є необхідним для правозастосов - ної практики. Одним з таких нововведень є поява вимоги щодо відповідності змісту правочину моральним засадам суспільс­тва. Таке нововведення зумовило дискусії серед науковців, перед якими постають питання, зокрема, про наслідки порушен­ня вказаної вимоги учасниками правочи - ну, а також чи є це свідченням легітимації моральних норм у цивільному праві.

Питання про взаємозв'язок права та моралі докладно розглядалися представ­никами теоретико-правової науки, у тому числі вітчизняними і російськими правоз­навцями: С. С.Алєксєєвим, В. М.Корець - ким, О. Є.Лейстом, Н. І.Матузовим,

В. С.Нерсесянцом, П. О.Недбайло, Л. С.Явичем, Є. А.Якубою, А. М.Колодієм, В. В.Копєйчиковим, В. В.Мадіссоном, П. М.Рабіновичем, М. В.Цвіком, В. В.Цвєт - ковим та багатьма іншими науковцями. У цивілістиці питання моральності в ци­вільних правовідносинах, співвідношення норм моралі з нормами цивільного права, як правило, самостійним предметом вив­чення не є. Подібні проблеми зачіпаються зазвичай побіжно, в роботах із суміжною тематикою, присвячених насамперед дослідженню проблем здійснення цивіль­них прав (М. К. Галянтич, В. М. Махінчук, М. О. Стефанчук, Р. О. Стефанчук та ін.).

Метою нашої праці є спроба з'ясувати, що саме означає вимога про відповідність змісту цивільного правочину моральним засадам суспільства, які наслідки перед­бачає цивільне законодавство на випадок її порушення.

З позиції деяких науковців, зокрема В. М.Махінчука, для українського народу певним універсальним мірилом мораль­ності є християнські цінності, які застосовуються переважною більшістю населен­ня, оскільки визнаються не лише христи­янами різних конфесій та домінацій, але навіть і тими людьми, що не сповідують жодного віровчення [1, с.271]. Враховую­чи це, нововведення, яке є предметом на­шої уваги, цілком виправдане і необхідне з точки зору того, що моральність - це со­ціальне джерело права. І поява такої нор­ми саме в ЦК України дуже символічна, адже саме кодифікація, як виразно під­креслює відомий французький правник, демонструє здатність оновлювати право відповідного суспільства, віддзеркалю­ючи у ньому цінності свого часу [2, с.236].

Зазначимо, що в ЦК України безпосе­редньо вказано на необхідність дотриман­ня моральних засад суспільства, зокрема, при формуванні змісту правочину (ч.1 ст. 203), здійсненні цивільних прав (ч.4 ст. 13), здійсненні самозахисту (ч.1 ст. 19; ч. 2 ст. 1169), здійсненні права власності (ч. 2 ст. 319), визначенні умови в заповіті (ч.2 ст. 1242) та ін. Зміст правочину не мо­же суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також мо­ральним засадам суспільства. Це поло­ження закріплено в ч.1 ст. 203 ЦК Украї­ни, яка встановлює загальні вимоги, до­держання яких є необхідним для чинності правочину. Аналогічні вимоги до змісту правочинів містить і законодавство за­рубіжних країн: згідно зі ст. 169 Цивіль­ного кодексу Російської Федерації недійс­ною є угода, що суперечить моральності; відповідно до ст. 1133 Французького ци­вільного кодексу підстава виникнення зо­бов'язання є незаконною, якщо вона супе­речить доброзвичайності (те саме, що мо­ральності) [3, с.378]; згідно з парагра­фом 138 Німецького цивільного уложен - ня недійсною є угода, яка порушує прави­ла доброзвичайності [4, с. 27] .

"Зміст правочину" згадується пере­важно в теорії договірного права, де зміст договору (двостороннього та багатосторон­нього правочину) пояснюється як "умови, на яких укладена відповідна угода сторін" [5, с.175]. Щодо загального поняття пра - вочину термін "зміст" застосовується значно рідше, проте і вчені, і правознавці- практики одностайні в думці, що зміст правочину - це його "умови" [5, с.19], "права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочи - ну домовилися" [6, с.24].

Питання про відповідність змісту пра - вочину актам цивільного законодавства потребує самостійного дослідження і, на наш погляд, не зумовлює таких проблем, як вимога додержання моральних засад суспільства. Проблемність останньої пов'язана, передусім, із розумінням зміс­ту самого терміносполучення "моральні засади суспільства", адже стати умовою дійсності правочину ця вимога може ви­нятково у разі, якщо буде встановлено чіт­ку межу моральності/неморальності прав та обов'язків, що становлять зміст право - чину.

Деякі науковці вважають рівноцінни­ми поняття "моральні засади суспільства" та "суспільна мораль"; остання відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист су­спільної моралі" є системою етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духов­них і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обо­в'язок, совість, справедливість. Однак на­ведене визначення підкреслює нетотож­ність "суспільної моралі" з "моральними засадами суспільства"; насамперед, як ба­читься, останні не повинні пов'язуватися з такими категоріями, як "совість", "гро­мадський обов'язок" і под. "Суспільна мораль" є вужчим за змістом поняттям, її ос­новні ідеї втілено в нормах публічного права, вона впливає й на формування ци­вільно-правових інститутів чи норм і, зок­рема, може асоціюватися в цивільному праві з поняттям публічного порядку. Так, згідно з ч.2 ст. 228 правочин, який порушує публічний порядок, тобто спря­мований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зни­щення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Авто­номної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є ні­кчемним.

Вимога про відповідність дій суб'єкта моральним засадам суспільства чи відпо­відність їм змісту правочину, як ми вже зазначали в попередніх працях [7], може застосовуватися у цивільних правовідно­синах виключно за умови універсалізова - ності - вона має бути такою, що могла б бути звернена до будь-якої особи, якби во­на виявилася у відповідній ситуації, неза­лежно від її національної належності, ре­лігійних поглядів тощо. Ідея відповідно­сті моральним засадам суспільства спира­ється на загальнолюдські цінності й від­дзеркалює систему усталених поглядів, яка склалася у свідомості людей на основі їхніх уявлень про добро, людяність, гід­ність, совість, справедливість, що не зале­жить від національної, етнічної, релігій­ної належності суб'єкта цивільного права.

Отож моральні засади суспільства не визначають конкретного правила по­ведінки, їх приписи виявляються у більш загальній формі, проте вони формують тип поведінки, що має відповідати найви­щим людським чеснотам, ідеалам людсь­кої свідомості, а отже, вимога про відпо­відність змісту правочину моральним за­садам суспільства постає як відповідність змісту правочину ідеї добра і справедли­вості, спрямованість його на досягнення всього позитивного в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям. При цьому аргументованою видається і стурбованість вчених щодо проблеми практичного застосування такого крите­рію, як моральні засади суспільства. Про­фесор О. В.Дзера, приміром, застерігає, що "необхідно уникати розширеного тлу­мачення цього поняття, адже це може призвести до довільного визнання недійс­ним правочину, в якому поведінка його учасників не містить ознак суспільної не­безпеки" [5, с. 20]. Разом з тим, на нашу думку, твердження цього авторитетного вченого про те, що "правочин, який супе­речить моральним засадам суспільства, має вважатися нечинним, якщо ці мо­ральні засади у прямій чи загальній формі знайшли своє нормативне закріплення, наприклад, як це передбачено у Конститу­ції України, Законі України "Про захист суспільної моралі", призводить до виснов­ку, що вимога про відповідність змісту правочину моральним засадам суспільс­тва не має сенсу, адже те, що "знайшло своє нормативне закріплення", стає части­ною "цивільного законодавства", якому також має відповідати зміст правочину.

подпись: ін/лаї'ііжіВ юридичній літературі висловлюється й протилежна оцінка положення ч.1 ст. 203 ЦК України; група вчених під ке­рівництвом професора Р. Б.Шишки вва­жає, що завдяки цій нормі "досягається стабільність цивільного права, змен­шується можливість його довільного трак­тування". Попри це науковці вважають, що ця норма містить два "взаємовиключні принципи: домінанту права і домінанту закону; при цьому всупереч Конституції України проведено як домінуючий все-та­ки другий" [8, с. 322]. Отже, з позиції прибічників цієї думки вимога про відпо­відність змісту правочину моральним за­садам суспільства втілює домінанту права.

Ця проблема пов'язана з питанням про значення й місце моральних засад в регу­люванні цивільних правовідносин. Поло­ження ЦК України про відповідність змісту правочину або дій суб'єкта мораль­ним засадам суспільства оцінюється окре­мими правознавцями як таке, що означає надання моральним нормам юридичної сили і легітимацію норм моралі в цивіль­них правовідносинах. Наприклад, з пози­ції М. О.Стефанчука, "закріпивши норму про дотримання моральних засад су­спільства законодавець фактично легіти­мізував норми моралі" [9, с.143-144], а з погляду В. М.Махінчука, "звернення саме до засад моралі надає останнім певної універсалізованості та загального визнан­ня" [1, с. 272]. Особливу думку висловлює М. К.Галянтич, стверджуючи, що пору­шення вимоги про відповідність змісту правочину моральним засадам суспільс­тва має розглядатися як елемент об'єктив­ної сторони у складі правопорушення, при цьому "із суб'єктивної сторони необхідна спільна обізнаність про факт порушення моральних засад суспільства" [10, с.417].

Так чи інакше, проблема зводиться до питання, чи стали норми моралі джере­лом права? Відповідь на нього можна шу­кати в Рішенні Конституційного Суду Ук­раїни, який зазначив, що "право не обме­жується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори: зокрема, норми моралі, тра­диції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично до­сягнутим культурним рівнем суспільства; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справед­ливості, ідеї права" [11]. Як бачимо, у вказаній позиції цей поважний держав­ний орган, по-перше, розглядає як "фор­му права" (відомо, що форма - це джерело права. - С. Ш.) законодавство та "інші соціальні регулятори", серед яких, зокре­ма, називає норми моралі, по-друге, вва­жає їх "елементами права". Наведене тлумачення Конституційного Суду Ук­раїни збігається з баченням деяких сучас­них цивілістів самого поняття цивільного права як сукупності "концепцій, ідей та правових норм " [12, с.40]. Очевидно, що і з позиції деяких науковців, і з позиції Конституційного Суду України, норми моралі є джерелом права.

Проте, на нашу думку, відповідь на пи­тання, чи вважає законодавець моральні норми (моральні засади суспільства) дже­релом цивільного права можна знайти ли­ше внаслідок визначення особливостей юридичних наслідків порушення вимоги закону про відповідність змісту правочину моральним засадам суспільства.

Згідно зі законом недодержання у мо­мент вчинення правочину вимоги про те, що зміст правочину не повинен суперечи­ти моральним засадам суспільства, є під­ставою недійсності правочину. Це випли­ває із положень ст. 215 ЦК України, яка вказує у ч.1, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторона­ми) вимог, встановлених частинами пер­шою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Кодексу є підставою недійсності правочи - ну. Правочини, недійсність яких прямо встановлена законом, є нікчемними; інші правочини, вчинені з недотриманням вка­заних вимог ст. 203 ЦК України, у разі за­перечення їх однією зі сторін чи іншою заінтересованою особою у судовому поряд­ку можуть бути визнані недійсними, тобто вони є оспорюваними (частинами 2, 3 ст.215 ЦК України).


Законодавець не вказує чітко, до яких саме недійсних правочинів - нікчемних чи оспорюваних - належать правочини, зміст яких суперечить моральним засадам суспільства. Він не відносить їх до нікчем­них, адже ЦК України не містить конк­ретної статті, яка встановлювала б наслід­ки вчинення такого правочину. Верхов­ний Суд України в узагальненнях "Прак­тики розгляду судами цивільних справ про визнання правочину недійсними (да­лі - Узагальнення) підкреслює, що ст. 203 ЦК України "передбачає загальну підста­ву для визнання нікчемності (виділено на­ми. - С. Ш.) правочину і застосовується лише у тих випадках, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього".

Щодо цієї позиції Верховного Суду Ук­раїни виникає запитання, як це узгод­жується з положенням ч.2 ст. 215 про те, що "недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчем­ний правочин)", з якого випливає, що ні­кчемним є лише той правочин, недійс­ність якого прямо встановлена законом, і це узгоджується з усталеним у цивілістиці розумінням нікчемності правочину. Тер­мінологічне поєднання у згаданих Уза­гальненнях "визнання нікчемності" (виді­лено нами. - С. Ш.) могло б свідчити на ко­ристь думки, що йдеться про "визнання недійсності", з чого слідував би логічний, на нашу думку, висновок, що в усіх випад­ках укладення правочину з порушеннями вимог частин 1-3 та 5-6 ст. 203 ЦК Украї­ни, коли прямої вказівки закону на його нікчемність немає, правочин може бути оспорений в судовому порядку, тобто він є оспорюваним. У числі оспорюваних пра - вочинів є такі, для оспорювання яких за­кон встановлює конкретні підстави (на­приклад, статті 222, 225, 229 та ін.), або такі, що можуть оспорюватися з посилан­ням на ст. 203 ЦК України, оскільки для них не встановлено спеціальні підстави недійсності, у тому числі й ті, зміст яких суперечить моральним засадам суспільс­тва.

Отже, для того, щоб такий правочин втратив юридичну силу (був визнаний не­дійсним) суд повинен констатувати, що йо­го зміст суперечить моральним засадам суспільства. Враховуючи приписи ст.204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину (правочин є пра­вомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним), суд при розг­ляді справи повинен виходити з позиції, що правочин є правомірним, тобто його зміст не суперечить моральним засадам су­спільства. Обов'язок довести протилежне покладається на сторону, яка оспорює пра - вочин, - вона зобов'язана надати докази того, що зміст оспорюваного правочину су­перечить моральним засадам суспільства.

Звісно, що при застосуванні на прак­тиці категорії "моральні засади суспільс­тва" виникають проблеми, пов'язані з не­визначеністю цього поняття. Варто пого­дитись із думкою, що це пов'язано з тим, що практики поки що не володіють дос­татнім емпіричним матеріалом для засто­сування відповідних положень ЦК Украї­ни, однак при належному підході відпо­відні проблеми у більшості своїй можуть бути успішно вирішені [1, с.267-268].

Враховуючи викладене, приходимо до висновків, що положення ЦК України, які закріплюють вимогу про відповідність змісту правочину моральним засадам су­спільства не слід вважати свідченням за­гальної легітимації норм моралі; законо­давець надає їм юридичного значення ли­ше у тих випадках, коли на це прямо вка­зано в законі.

подпись: ін/лаї'ііжіВимога про відповідність змісту право - чину моральним засадам суспільства озна­чає встановлення більш суворих (навіть порівняно із законом) претензій до умов, погоджених сторонами при укладенні правочину. Узгодження їх із актами зако­нодавства є недостатнім для гарантова - ності юридичної сили правочину - зміст останнього має відповідати усталеним у суспільстві поглядам, що склалися у свідомості людей на основі їхніх уявлень про добро, людяність, гідність, совість, справедливість. У більш загальному виг­ляді ця вимога може бути сформульована як відповідність ідеї добра і справедли­вості, спрямованість правочину на досяг­нення всього позитивного в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям. Вона не встановлює конкретного правила, але формує тип поведінки; її слід розглядати як принцип, за допомогою якого законодавець конкретизує моральні ідеї в категоріях прав та обов'язків, тобто формулює конкретні моделі цивільно-пра­вових норм, а суб'єкти цивільного права - координують свої вчинки з уявленнями про найвищі людські чесноти, ідеали людської свідомості, ідеєю добра і спра­ведливості.

Порушення цієї вимоги не веде до нікчемності правочину, такий правочин вважається дійсним і зобов'язує учас­ників, якщо тільки не буде визнаний недійсним у судовому порядку. Невідпо­відність змісту правочину моральним за­садам суспільства дає сторонам правочину чи іншим заінтересованим особам мож­ливість оспорити правочин - звернутися до суду з вимогою про визнання його недійсним, посилаючись на порушення вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України. У разі виз­нання такого правочину недійсним юри­дичні наслідки є типовими для всіх ви­падків недійсності правочину.

В розрізі подальшого вивчення пробле­ми змісту правочину та умов його дійс­ності певний інтерес становлять, зокрема, питання про те, яку роль у встановленні наслідків порушення вимоги про від­повідність моральним засадам суспільства при укладенні правочину можуть відігра­вати самі учасники правовідносин, чи можливе договірне регулювання наслідків порушення згаданого принципу, яким са­ме актам законодавства (якої галузевої на­лежності) має відповідати зміст правочи - ну, до яких видів недійсних правочинів належать правочини, зміст яких не супе­речить актам законодавства та ін. Аналіз цих питань поглибить розуміння юридич­ної природи і сутності правочину, втім не вичерпає можливостей для наукового по­шуку в проблемі цього правового феноме­ну.



Список використаних джерел:

1. Махінчук В. М. Моральні засади суспільства як один з чинників цивільного законодавства та критеріїв визначення меж здійснення особистих немайнових прав // Еволюція цивільного зако­нодавства: Проблеми теорії та практики: Зб. наук. Праць: За матеріалами міжнародної науково - практичної конференції, м. Харків, 29-30 квітня 2004 року. - К., 2004. - С.258-272.

2. Кабрияк Реми. Кодификации / Пер. с фр. Л. В.Головко. - М.: Статут, 2007. - 476 с.

3. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / Пер. с франц. В. Захватаев; Предисло­вие: А. Довгерт, В. Захватаев. - К.: Истина, 2006. - 1008 с.

4. Гражданское уложение Германии: Ввод. закон к Гражданскому уложению / Пер. с нем.

В. Бергман; Введ. сост. научн. редакт. А. Л.Маковский и др. - 2-е изд., доп. - М.: Волтерс Клувер, 2006. - 816 с.

5. Договірне право України: Загальна частина: навч. посіб./ Т. В.Боднар, О. В.Дзера,

Н. С.Кузнєцова та ін.; За ред. О. В.Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 896 с.

Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними//Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 1(101). - С. 22-34.

6. Шимон С. І. Ідея моральності в цивільному праві // Юридична Україна. - 2008. - № 3. -

С. 58-64; Шимон С. І. Вплив ідеї моральності на розвиток цивільного права та формування змісту цивільно-правових норм // Юридична Україна. - 2008. - № 4. - С.76-82.

7. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6 т. - Т.1. - Кн. 2 / За ред. Р. Б.Шишки та В. А.Крой - тора. - Х.: Еспада, 2004. - 392 с.

8. Стефанчук М. О. Проблеми юридичної техніки статті 13 Цивільного кодексу України/ Університетські наукові записки. - 2005. - № 1-2 (13-14). - С.143-144.

9. Галянтич М. К. Теоретико-правові засади реалізації житлових прав громадян в умовах рин­кових перетворень. - К.: НДІ приватного права і підприємництва, 2006. - 512 с.

10. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунк­ту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (справа про податкову заставу) від 24 березня 2005 р.; Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним подан­ням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) поло­жень статті 6 9 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 року.

11. Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Цивільні правовідносини: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2008. - 304 с.05.03.2002 р. № 49-р // Законодавство України про захист економічної кон­куренції: Юридичний збірник. - 3-тє вид., розшир. й доп. - К.: Фенікс, 2008. - С. 309.


Ін/лаї'ііжі