joomla
"СУСПІЛЬНА НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ ПЕРЕВИЩЕННЯ ВЛАДИ АБО СЛУЖБОВИХ ПОВНОВАЖЕНЬ&quot
Юриспруденція теорія і практика

Слуцька Тетяна Іванівна,

Здобувач кафедри кримінального права КНУВС



У статті розглянуто питання су­спільної небезпечності перевищення влади або службових повноважень, з'ясовано її ха­рактер і ступінь. Зроблено висновок, щодо доцільності наявності такого злочину, як перевищення влади або службових повнова­жень в Кримінальному кодексі України.

У період розбудови України, як право­вої держави, проблема боротьби зі зло­чинністю, і зокрема перевищенням влади або службових повноважень, набуває особ­ливого соціально-політичного значення. З огляду на це, актуальним виглядає дослід­ження питання визначення суспільної не­безпечності перевищення влади або служ­бових повноважень (ст. 365 КК). Вирішен­ня даної проблеми дасть можливість виз­начити доцільність наявності вказаного злочину в КК України.

Проблеми боротьби зі злочинами у сфе­рі службової діяльності розглядали такі видатні вчені, як М. І. Мельник, М. І. Хав - ронюк, П. П. Андрушко, Б. В. Здравомис - лов, А. Б. Сахаров, О. Я. Свєтлов, О. Ф. Бан - тишев, І. Г. Філановський, І. Зейкан, М. Д. Лисов, А. В. Дулов, Б. С. Волков та ін. Зважаючи на вагомий внесок вітчизняних науковців з питань боротьби зі злочинами у сфері службової діяльності, це питання було і залишається надто актуальним, тим паче, що достатньої уваги перевищенням влади або службових повноважень за часів незалежності нашої держави, приділено не було. Саме тому, основним завданням статті є визначення суспільної небезпеч­ності такого злочину, як перевищення вла­ди або службових повноважень.

Сутність вчиненого діяння визначається його суспільною небезпечністю. А небезпе­ка заподіяння шкоди суспільним відноси­нам, як зазначає, В. Д. Філімонов, є безпосе­реднім підґрунтям норм кримінального права" [15, с.16]. Тому злочинним можна визнати таке діяння, яке за своїм змістом є суспільно небезпечним [3, с.128]. Аналіз та­кого фактору, як суспільна небезпечність дозволяє зазначити, що правомірною є криміналізація лише такого діяння, суспільна небезпечність якого з точки зору кримінального права є достить високою.

Суспільна небезпечність полягає в то­му, що діяння або спричиняє шкоду відно­синам, що охороняються кримінальним законом, або містить в собі реальну можли­вість заподіяння такої шкоди [1, с. 20-21].

За своєю соціальною сутністю, суспіль­на небезпечність - це об'єктивно-суб'єк­тивна категорія, яка визначається сукуп­ністю всіх обов'язкових елементів складу злочину [14, с. 78]. В літературі вже зазна­чалося, що кримінологічним підґрунтям складу злочину є сукупність елементів ре­ального суспільно небезпечного діяння, яке, в свою чергу, є головним криміноло­гічним підґрунтям змісту кримінально - правової норми [14, с.78].

Основними рисами суспільної небезпеч­ності є її характер і ступінь. Під характером суспільної небезпечності розуміється її якісна властивість, а ступінь - кількісна ха­рактеристика [5, с.102; 2, с.72-73; 11, с.40].

Одним з головних критеріїв, що визна­чають суспільну небезпечність діяння, є характер та значення тих суспільних від­носин, на які спрямоване злочинне діяння й котрим воно спричиняє шкоду чи ство­рює реальну небезпеку такого спричинен­ня [5,с.98]. Перевищення влади або служ­бових повноважень є одним з найбільш не­безпечних серед інших злочинів. Його су­спільна небезпека полягає у тому, що він підриває авторитет держави, завдає шко­ди утвердженню демократичних основ уп­равління суспільством, побудові та функ­ціонуванню державного апарату; суттєво обмежує конституційні права і свободи людини і громадянина; порушує принци­пи верховенства права; призводить до гальмування та викривлення соціально- економічних реформ; перешкоджає роз­витку ринкових відносин, передусім се­реднього та малого бізнесу, а також над­ходженню іноземних інвестицій; грубо по­рушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місце­вого самоврядування, управлінських структур приватного сектору; підпорядко­вує державну владу їх інтересам; сприяє криміналізації та тінізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом; порушує принципи соціальної справедливості, невідворотно­сті покарання; нищить духовні, моральні та суспільні цінності; ускладнює відноси­ни з іншими державами і всією міжнарод­ною спільнотою тощо.

Слід зазначити, що суспільна небезпе­ка перевищення влади або службових пов­новажень виявляється у тому, що в ре­зультаті його вчинення службова особа ви­ходить за межі наданої їй влади чи служ­бових повноважень і вчиняє дії, яких вона не може вчинити на займаній посаді або взагалі не може вчинити як службова осо­ба чи просто як людина.

Серед таких дій найбільш небезпечними є перевищення службовою особою влади або службових повноважень, поєднане із засто­суванням насильства, в результаті чого страждають не лише інтереси служби і авто­ритет влади, але і заподіюється значна шко­да таким невід'ємним благам людини, як життя, здоров'я, честь, гідність. Такого роду перевищення влади або службових повнова­жень нерідко перетворюється в акти кату­вання, яке вчинюється з метою отримати від потерпілого певні відомості чи визнання, за­лякати його або примусити до будь-якої дії, принизити в очах інших людей. Маючи кримінальний характер, воно грубо пору­шує ст. 28 Конституції України, де передба­чено, що "ніхто не може бути підданий кату­ванню, жорстокому, нелюдському або тако­му, що принижує його гідність, поводжен­ню чи покаранню" [6, с.7].

Підвищена суспільна небезпека таких діянь полягає ще у тому, що потерпілий практично позбавлений можливості вжити адекватних заходів до захисту своїх прав, ефективно протистояти свавіллю, яке вчи­няється від імені влади і з використанням владних можливостей. Відповідно до статті

2 Закону України "Про міліцію" одним з пріоритетних завдань правоохоронців є за­безпечення особистої безпеки громадян, за­хист їх прав, свобод та законних інтересів [4, с.1]. У статті 5 вищезгаданого закону на­голошується, що міліція має поважати гід­ність особи і виявляти до неї гуманне став­лення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового чи іншого стану, расової й національної на­лежності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політич­них та інших переконань. У взаємовідноси­нах з громадянином працівник міліції по­винен виявляти високу культуру і такт.

Але як свідчить практика, у реальному житті поводження багатьох працівників мі­ліції з громадянами, особливо під час розк­риття злочинів, з вини правоохоронців здійснюється з ігноруванням вимог законо­давства і навіть загальноприйнятого людсь­кого етикету. Найпоширенішими серед працівників правоохоронних органів такі порушення, як незаконне адмінзатриман - ня, незаконне проведення обшуку та неза­конне застосування спеціальних засобів то­що. За результатами соціологічного дослід­ження, різноманітні форми фізичного на­сильства під час затримання відмітили 2/3 опитаних. Тут "лідерами" є такі поширені прийоми як викручування рук, заламуван­ня ноги або шиї (45%), а також нанесення ударів руками і ногами по тілу (33%) [12].

У кожній Щорічній доповіді Уповнова­женим ВРУ з прав людини Ніною Карпачо - вою наголошується, про систематичне зас­тосування працівниками правоохоронних органів насильства до затриманих осіб. Комітет ООН з прав людини та представни­ки Європейського комітету з питань за­побігання катування чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводжен­ню чи покаранню (Європейський комітет з запобігання тортурам), постійно приверта­ють до цього увагу України, в особі уряду держави. Ми погоджуємося з думкою Уповноваженого з прав людини, яка в своїй черговій доповіді, зазначала: "...ніколи се­ред міліції не набуло б такого розмаху без­законня і жорстокого поводження з людь­ми, якби за цими фактами проводилися об'єктивні службові розслідування, а їх ре­зультатам надавалася принципова оцінка та вживалися адекватні заходи реагуван­ня..." [13]. Але потрібно зазначити, що ми ні як не зводимо до того, що суб'єктом зло­чину передбаченого ч.2 ст. 365 КК України "перевищення влади або службових повно­важень, яке супроводжувалося насиль­ством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями за відсутності ознак ка­тування" [8], є виключно працівники пра­воохоронних органів, хоча значна їх части­на вчиняється саме цією категорією осіб.

Стаття 19, як і стаття 3 Конституції України, закріплює пріоритет людини пе­ред державою, яка має право регулювати поведінку людей тільки в тій частині, в якій необхідно виключити нанесення шкоди іншій людині чи суспільству. При цьому, слід звернути увагу, що ч. 2 ст. 19 Конституції України проголошує право­вий порядок, де будь-яка публічна влада, що наділена правом примусу (державна і муніципальна), в особі всіх її органів і по­садових осіб мають право діяти виключно в межах, Конституції України та законів України. Тобто, існує небезпека для прин­ципу розподілу влади, яка криється і в очевидній нині тенденції використання тією чи іншою гілкою влади в обхід конс­титуційних повноважень іншою. В ре­зультаті цього грубо порушується прин­цип розподілу влади, тобто тим самим під­риваються основи конституційного уст­рою, які тільки закладаються. Вищевик - ладене вказує на неабияку суспільну не­безпеку досліджуваного злочину, крім то­го охорона конституційного устрою Украї­ни відповідно до статті 1 КК України є його пріоритетним завданням, що розуміє собою конституційне закріплення право­вого статусу і повноважень органів дер­жавної влади та органів місцевого самов­рядування, політико-правовий фундамент формування громадянського суспільства і правової держави, як засіб забезпечення пріоритету прав і свобод людини і грома­дянина. Найбільш вагомим захистом яко­го є наявність норми, яка передбачає кри­мінальну відповідальність за перевищен­ня влади або службових повноважень.

Щодо ступеню та характеру суспільної небезпечності залежать від властивостей та конкретних особливостей тієї об'єктивної форми, яку має посягання на охоронюваний законом об'єкт [5, с.102]. Тільки реальна шкода, яку спричинено чи може бути спри­чинено об'єкту конкретним актом людської поведінки, обумовлює суспільну небез­печність такої поведінки [5, с.102]. Наприк­лад, у ст. 92 Конституції України встановле­но перелік питань, які регулюються вик­лючно законами України, отож видання з цих питань указів Президента України чи постанов Кабінету Міністрів України буде явним перевищенням повноважень вико­навчою владою, відповідно - посяганням на повноваження законодавчої влади, тобто по­рушуватимуться принципи, встановлені ч. 2 ст. 6 і ч. 2 ст. 19 Конституції.

Суспільно небезпечні наслідки оціню­ються через негативні соціальні властиво­сті, сукупність яких свідчить про спричи­нення або можливість спричинення шкоди суспільним відносинам. І якщо соціальний збиток, який спричинюється діянням пе­ревищує витрати криміналізації, а його за­побігання за допомогою не кримінально- правових заходів неефективне, то кримі - налізація можлива [10, с.99-100]. Отже ос­новним критерієм під час визначення суспільної небезпечності перевищення влади або службових повноважень висту­пають суспільно небезпечні наслідки, тоб­то соціальні властивості. Соціальні власти­вості полягають у поліоб'єктності, тяж­кості реальної шкоди та її незворотності.

Досліджуваний злочин спричиняє (зда­тен спричинити) шкоду різноманітним суспільним відносинам, тобто є поліоб'єкт - ним. До кола відповідних об'єктів належать правильна діяльність (тобто та, що відпо­відає вимогам закону) державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремої організації, ус­танови, підприємства (незалежно від форм власності) їх авторитет; інтереси окремих громадян, державні та суспільні, інтереси юридичних осіб; здоров'я і гідність та інші охоронювані законом блага особи. Це дозво­ляє встановити характер суспільної небез­печності злочину, що досліджується, але не дає можливості визначити її ступінь.

Ступінь суспільної небезпечності виз­начається незворотністю спричиненої шкоди та її тяжкістю [7, с.104]. Вчинення службовою особою перевищення влади або службових повноважень характеризуєть­ся тривалою незворотністю, спричиненою незаконними діями шкоди. Не можна од­номоментно, відшкодувавши завдані збит­ки, підняти авторитет служби чи влади в очах громадян. Службова особа не може та й не має права вчиняти злочинні діяння, оскільки повинна бути взірцем для наслі­дування у підлеглих та оточуючих. Якщо публічне нехтування законом вищими службовими особами нашої держави, ви­никає запитання, чи етично вимагати дот­римання закону від пересічних громадян, які здебільшого вчинюють злочин з безви­ході, адже значно поступаються своїм ма­теріальним становищем. Суспільство втратило довіру до влади в цілому, міжнародна спільнота з пересторогою ставиться до держави, де закон не має ніякої сили впливу, - це і є та тяжкість, яку тягне за собою спричинена шкода при перевищен­ні влади або службових повноважень.

Характер і ступінь суспільної небезпеч­ності вчиненого діяння зумовлюється та­кож формою вини [7, с.69]. При цьому кримінологічними підставами умислу та необережності є різні ступені усвідомлення особою суспільної небезпечності діяння, пе­редбачення настання шкідливих наслідків та вольової спрямованості на досягнення суспільно небезпечного результату (ступеня вини). Такий злочин, як перевищення вла­ди або службових повноважень вчинюється тільки умисно. У статті 365 КК України прямо йдеться про умисне вчинення дій службовою особою, які явно виходять за межі наданих законом прав і повноважень.

З вищевикладеного слідує, що такий злочин, як перевищення влади або служ­бових повноважень має високий ступінь суспільної небезпеки, і без наявності в Кримінальному кодексі України стат­ті 365 КК в Україні не можливо побудува­ти демократичної, соціальної, правової держави (ст.1 Конституції України), не реалізувати закладений в статті 3 Консти­туції України філософії прав людини, не забезпечити дотримання вимог закріпле­них в ч.2 ст.19 Конституції.

In the article the author considers the prob­lem of social danger of power exceeding or of­ficial authority exceeding, its character and level are cleared up. The conclusion concern­ing the expediency of the availability of such crime as power or official authority exceedings in the Criminal Code of Ukraine is made.



Список використаних джерел:

1. Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Общая часть: Конспект лекций. - Днепропетровск: Порош, 1992. - 166 с.

2. Беляев НА. Уголовно-правовая политика и пути её реализации. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. - 175 с.

3. Борзенков Г. Н., Комиссаров В. С., Крылова Н. Е. Курс уголовного права: Общая часть. Т. 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов. / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой и И. И. Тяжковой. - М.: Изд-во ЗЕРКАЛО, 1999. - 592 с.

4. Закон України "Про міліцію": За станом на 21 вересня 2006 року / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - 35 с.

5. Карпушин М. П., Курляндский В. И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М.: Юрид. лит., 1974. - 232 с.

6. Конституція України. Закон України "Про внесення змін до Конституції України". - Х.: ТОВ "Видавництво Фоліо", 2005. - 47с.

7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажано - ва, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер. - Право, 2002. - 416 с.

8. Кримінальний кодекс України; Кримінально-процесуальний кодекс України: офіц. вид.: із змі­нами та доп. станом на 1 липня 2008 р. / Міністерство юстиції України. - К.: Ін Юре, 2008. - 557 с.

9. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. - М. Госюриздат., 1960. - 244 с.

10. Мальцев В. В. Принципы уголовного законодательства и общественно опасное поведение // Гос-во и право. - 1997. - №2. - С.98-102.

11. Пинаев АА. Курс лекций по общей части уголовного права/ Кн. 1. "О преступлении". - Х.: Юрид. Харьков, 2001. - 290 с.

12. Свеженцева Ю. О., Рущенко І. П., Соболєв В. О. Проблеми порушення прав людини та закон­ності на етапі попереднього ув'язнення (дані соціологічного дослідження). [Електронний ресурс]

- Режим доступу: Http://www. politik. org. ua/vid/magcontent. рИр3?т=8&п=52&с=1116. - Заго­ловок з екрану.

13. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь уповноваженого Вер­ховною радою України з прав людини. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ombuds - man. kiev. ua/dopovidyo 204Zd_04_4_4.htm. - Заголовок з екрану.

14. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления. - М.: Госюриздат, 1957. - 364 с.

15. Филимонов В. Д. Криминологические основы уголовного права. - Томск: Изд-во Томского ун­та, 1981. - 214 с.