joomla
ІНФОРМАЦІЙНА безпека ТА МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ
Юриспруденція теорія і практика

Кісілевич-Чорнойван О. М.,

Ст. викладач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства

Інституту права МАУП



Анотація

В даній статті автор намагається дати оптимальне визначення понять "інформаційна безпека" та "міжнародна інформаційна безпека" з юридичної точки зору. В роботі розглядається можливість включення до видів міжнародної інфор­маційної безпеки інформаційної безпеки людини, установи та окремої держави. Вказуються можливі вектори міжнарод­ної інформаційної безпеки відповідно до її видів.

Будучи невід'ємною частиною буття людини, суспільства і держави, інфор­мація є одним з найважливіших об'єк­тів правового регулювання. Як явище глобальне, вона породжує і глобальні проблеми в міжнародній інформаційній сфері. Складовим елементом останньої є національна інформаційна сфера, яку кожна країна до останнього часу нама­галася регулювати відповідно до своїх правових традицій, звичаїв та суспіль­ної моралі (що, до речі, у даному разі відіграє не останню роль у формуванні правових норм міжнародної інфосфе - ри).

Нині у зв'язку з певними подіями, що відбулися в міжнародному житті - всео - хоплююча глобалізація, хакерські атаки на банківські системи та інформаційні системи державної безпеки, розквіт інте­лектуального піратства тощо - світова спільнота поступово приходить до думки про необхідність створення міжнародних актів, які містили б уніфіковані норми з правового регулювання міжнародної інформаційної безпеки. Про таку тен­денцію свідчать резолюції Генеральної асамблеї ООН, а саме Резолюція ГА ООН 53/576 (1998 р.) "Роль науки і техніки в контексті міжнародної безпеки, роззбро­єння та інших, пов'язаних з цим сфер"; Резолюція ГА ООН 54/49 (1999 р.) "Досяг­нення у сфері інформатизації і телекому - нікацій в контексті міжнародної безпе­ки"; Резолюція ГА ООН 55/28 (2000 р.) "Досягнення у сфері інформатизації і те - лекомунікацій в контексті міжнародної безпеки"; Резолюція ГА ООН 60/45 (2005 р.) "Досягнення у сфері інформати­зації і телекомунікацій у контексті міжна­родної безпеки" та багато інших.

Саме безпека на інформаційному рівні часто є пріоритетною для країни, оскільки визначає, з одного боку, рівень захище­ності і, як наслідок, стійкості основних сфер життєдіяльності суспільства (країни) щодо небезпечного інформаційного впли­ву (дестабілізуючого, деструктивного, уразливого тощо) [5, с. 41], а з іншого - інтенсивність розвитку суспільства в тій чи іншій сфері за рахунок ефективного ви­користання накопичених людством знань.

Зважаючи на гостру актуальність тео­ретичної та практичної розробки питання інформаційної безпеки, на сьогодні існує велика кількість наукових і науково - практичних досліджень у сфері інфор­маційної безпеки взагалі та таких її окре­мих аспектах, як інформаційна безпека держави, інформаційна безпека в автома­тизованих системах даних, інформаційна безпека підприємства і тощо. Серед цих робіт можна відзначити праці О. Банної, І. Бачило, О. Баранова, В. Богуша, Ю. Бондара, А. Венгерова, В. Карпенко, В. Лопатіна., Б. Кормича, І. Маланича, М. Федотова, В. Ярочкіна та багатьох інших.

Як показує аналіз наукової літератури, присвяченої питанню інформаційної без­пеки, більшість фахівців сходяться на думці, що інформаційна безпека - це складова частина національної безпеки та представляє собою : 1) стан захищеності життєво-важливих інтересів особи, суспільства і держави, за якого зводиться до мінімуму нанесення шкоди через не­повність, несвоєчасність та недос - товірність інформації або негативного інформаційного впливу через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій, а також через несанкціонова­не поширення інформації (Л. Харченко,

В. Ліпкан, О. Логінов [20, с. 47], А. Бара­нов [4, с. 72], В. Богуш, О. Юдін [5, с. 39],

І. Чиж та ін.); 2) стан захищеності інфор­маційного середовища/простору, який за­безпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, органі­зацій, держави [В. Богуш, Юдін [5, с. 39], А. Поздняков [18, с. 14 ], В. Ярочкін [21, с. 13], Ю. Бондар [6, с. 21] та ін.).

З точки зору більшості науковців, інформаційна безпека являє собою здат­ність системи протистояти випадковим чи навмисним внутрішнім та зовнішнім заг­розам - здатність забезпечити захист суб'єктів від негативного інформаційного впливу, тобто вона насамперед пов'язуєть­ся з діяльністю держави, оскільки в біль­шості випадків йдеться про певні несанк­ціоновані дії з інформацією.

Цікава позиція О. В. Литвиненка, який, провівши аналіз емпіричного мате­ріалу та наукових праць, дійшов виснов­ку, що інформаційна безпека - захист інформації; захист і контроль національ­ного інформаційного простору; забезпе­чення належного рівня інформаційної до­статності [12, с. 10].

Дещо інше визначення даного терміна дає Б. Кормич : "...інформаційна безпека

- це захищеність встановлених законом правил, за якими відбуваються інфор­маційні процеси в державі, що забезпечу­ють гарантовані Конституцією умови існу­вання і розвитку людини, всього суспільс­тва і держави" [9; 92]. Крім того, він під­креслює, що вадою більшості визначень даного терміна є орієнтація на захище­ність інтересів, а не умов існування суб'єк­та цієї безпеки, що невиправдано розши­рює її сферу та підмінює собою звичайні функції держави і, крім того, значно обме­жує демократичні права та свободи люди­ни. З цим можна погодитись, але частко­во.

Дійсно, для того, щоб юридична норма стимулювала розвиток відносин згідно із встановленими цілями, чого потребує та­ка сфера, як національна безпека, та особ­ливо її різновид - інформаційна безпека, норма повинна бути орієнтована не на стан

- статику, а на умови - динаміку. Тому, на нашу думку, логічною є позиція В. Логі - нова, який зазначає, що інформаційну безпеку не можна розглядати лише як ок­ремий стан - вона має враховувати май­бутнє. Отож її слід розглядати крізь орга­нічну єдність ознак, таких як стан, влас­тивість, управління загрозами та небезпе­ками, за допомогою якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків [14, с. 7].

Щоб норма права не базувалась вик­лючно на накопиченому емпіричному ма­теріалі, а враховувала також ті зміни, які можуть виникнути в майбутньому, вона повинна відображувати найбільш важливі риси певного виду відносин, а не специфі­ку кожного з них. В результаті розширю­ється сфера діяльності норми [19, с. 23]. Якщо норма виписана занадто конкретно, це призводить до необхідності змінювати її відповідно до тих потреб, які виникати­муть у майбутньому і вимагатимуть відповідного правового регулювання.

Розмитість понять "інтереси суспільс­тва", "інтереси особи" та "інтереси держа­ви", на які вказує Б. Кормич [10, с. 58], дійсно, з одного боку, може призвести до того, що, прикриваючись такими не виз­наченими конкретно інтересами, держава та інші учасники інформаційних відносин зможуть суттєво обмежувати свободу ви­раження думок. Проте, з іншого боку, "розмитість", неконкретність даних по­нять дає можливість захистити певні інте­реси суб'єктів інформаційних правовідно­син, які можуть виникнути у майбутньо­му. Саме тому не можна погодитись із дум­кою, що найбільш логічною є позиція країн - членів Ради Європи щодо змісту терміну "інформаційна безпека", яку було висловлено при обговоренні питань міжнародної інформаційної безпеки на 56-й сесії Генеральної Асамблеї ООН: "Інформаційна та мережева безпека озна­чає захист особистої інформації про від­правників і одержувачів, захист інформа­ції від несанкціонованих змін, захист від несанкціонованого доступу до інформації і створення надійного джерела постачання обладнання, послуг та інформації. Інфор­маційна безпека також охоплює захист інформації, що стосується військового по­тенціалу та інших аспектів національної безпеки. Недостатній захист життєво важ­ливих інформаційних ресурсів і інформа­ційних і телекомунікаційних систем може створити загрозу для міжнародної безпе­ки".

Нарікання вчених справедливо викли­кає і неоднозначність понять "інформа­ційний простір держави", "національний інформаційний простір", "інформаційне середовище", які часто використовуються для визначення поняття інформаційної безпеки. Наприклад, О. В. Литвиненко визначає національний інформаційний простір як сукупність інформаційних по­токів як національного, так і іноземного походження, які доступні з території дер­жави [13, с. 6]. О. В. Карпенко вказує, що інформаційний простір - середовище в якому і завдяки якому, виробляється, існує, циркулює, обертається інформація [8, с. 240-241]. На аналогічних позиціях стоїть і О. М. Городецька: "...Інформацій­ний простір (інфосфера) - сфера людської діяльності, яка зв'язана із створенням, пе­ретворенням і споживанням інформації" [7, с. 101]. О. С. Панарін тлумачить на­ціональний інформаційний простір як інформаційний простір, в будь-якій точці якого з території держави доступні інфор­мація та інформаційні потоки як на­ціонального, так й іноземного походжен­ня [17, с. 30].

Є. А. Макаренко дає таке визначення

Інформаційного простору: "...... підсистема

Середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої іншої системи в тому числі системи міжнародних інфор­маційних відносин" [16, с. 285].

Отже, узагальнюючи підходи нау­ковців щодо визначення поняття інфор­маційного простору, даний об'єкт можна визначити як середовище, пов'язане із створенням, перетворенням, розповсюд­женням і споживанням інформації і яке забезпечує життєдіяльність будь-якої іншої системи.

До того ж деякі науковці ототожнюють поняття "інформаційна безпека" та "без­пека інформації", що є не дуже корект­ним, оскільки інформаційна безпека за­безпечує безпеку інформації, яка являє со­бою стан захищеності інформації від внутрішніх та зовнішніх загроз, тобто за­хист від впливів, які порушують її (інфор­мації) статус.

Можна погодитись із думкою Б. Кор - мича та інших науковців, які вважають, що до соціальних об'єктів інформаційної безпеки належать: 1) фізичні особи;

2) юридичні особи; 3) суспільні об'єднан­ня; 4) суспільство; 5) держава [5, с. 41]. Це логічно, оскільки саме на захист їхніх прав та інтересів спрямована інформацій­на безпека. Водночас звичайними об'єкта­ми чи предметом інформаційної безпеки є різні види інформації; інформаційні сис­теми; свідомість та психіка людей.

Розвиток як природничої, так і гу­манітарної сфери науки і виробництва значно змінив акценти і розкрив усю бага­топлановість і комплексність поняття "інформаційна безпека". Саме на аспекті багатоплановості поняття "інформаційна безпека" наголошує цілий ряд фахівців у галузі інформаційного права, зокрема підкреслюється, що "інформаційна безпе­ка і, головне, її забезпечення формується як комплексне завдання, яке створює ба­ланс між потребою в інформації великого різноманіття суб'єктів та необхідністю ро­зумно використовувати наявний інфор­маційний ресурс під девізом "не зашкодь" [9, с. 97].

Все це зумовлює, як підкреслюють на­уковці, необхідність формування і розвит­ку окремих теорій інформаційної безпеки у таких аспектах: організаційному, інже­нерно-технологічному та пов'язаному з ними правовому.

Підводячи підсумки і беручи до уваги те, що визначення інформаційної безпеки повинно бути всеохоплюючим, багатопла­новим, як відбивати реальність, так і пе­редбачати майбутні можливості, розу­міючи усю складність і дискусійність да­ного питання і не претендуючи на доктри- нальність, можемо зробити висновок, що: інформаційна безпека - стан та умови за­хищеності інформаційного середовища суспільства, держави та особи, які забез­печують його формування, використання та розвиток в інтересах об'єктів інфор­маційної безпеки, включених у це середо­вище, і за яких не допускається (чи міні­мізується) завдання шкоди їхнім інтере­сам через незаконні дії з інформаційними ресурсами та через негативний інформа­ційний вплив та негативні наслідки функ­ціонування інформаційних технологій.

Основні напрями забезпечення інфор­маційної безпеки пов'язані з такими суб'єктами, як людина, суспільство, дер­жава. Саме захист їхніх інтересів, прав, свобод щодо правовідносин у інформацій­ній сфері потребує правового регулюван­ня.

Нині, після трагедії 11 вересня 2001 р., традиційні підходи до інформаційної без­пеки змінюються. Дедалі більше дослід­ників доходить висновку, що національна безпека окремої країни, побудована на принципах закритих систем, стає неефек­тивною, оскільки глобальні загрози вима­гають спільних зусиль, співробітництва, а не конкуренції, на принципах якої побу­довано більшість національних систем безпеки.

Вчені різних країн наголошують, що використання нових інформаційних тех­нологій і засобів впливу високорозвину - тих країн на менш технологічні країни світу призвело до зміни глобального і ре­гіонального балансів сили, зумовило нові сфери конфронтації між традиційними і новими центрами глобального протисто­яння, уможливило досягнення переваг в інформаційних технологіях і засобах ма­ніпулювання суспільною свідомістю для широкомасштабної експансії із застосу­ванням не обмежених міжнародним пра­вом видів озброєнь. Разом з тим до нових інформаційних видів зброї виявляють інтерес як політичні угруповання, так і те­рористичні та кримінальні організації, що загрожує новим витком гонки озброєнь, втратою міжнародних ресурсів для вирі­шення глобальних проблем бідності, сти­хійних лих, техногенних катастроф, голо­ду, епідемій тощо [15, с. 652].

Розуміння цих факторів створює заса­ди теоретичного і практичного обґрунту­вання так званої системи глобальної со­ціальної безпеки, побудованої на відкри­тості і широкому співробітництві. Ця проблема є надзвичайно актуальною для сфери інформаційної безпеки.

У науковій праці Є. А. Макаренко, М. М. Рижикова, М. А. Ожеван, В. І. Го - ловченко, В. П. Гондюла "Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози", яка вийшла у світ 2006 р., наве­дено визначення міжнародної інформа­ційної безпеки як взаємодії акторів між­народних відносин з операцій підтриман­ня сталого миру на основі захисту міжна­родної інфосфери, глобальної інфраструк­тури та суспільної свідомості світової спільноти від реальних і потенціальних інформаційних загроз. Дане визначення охоплює усі напрями та усіх суб'єктів міжнародних інформаційних відносин, і, отже, є досить повним та логічним з точки зору політології.

З точки зору юриспруденції, враховую­чи вищенаведене визначення (яке ґрун­тується на великій кількості емпіричного та наукового матеріалу), доцільніше, як ми вважаємо, міжнародну інформаційну безпеку визначити як стан та умови захи­щеності міжнародного інформаційного се­редовища, які забезпечують його форму­вання, використання та розвиток в інтере­сах акторів міжнародних відносин, вклю­чених в це інформаційне середовище, за яких підтримується сталий мир на основі захисту міжнародної інфосфери, глобаль­ної інфраструктури та суспільної свідо­мості світової спільноти від інформацій­них загроз, і, отже, не допускається (чи мінімізується) завдання шкоди їхнім інте­ресам через незаконні дії з інформаційни­ми ресурсами та через негативний інфор­маційний вплив та негативні наслідки функціонування інформаційних техно­логій.

Актуальними проблемами міжнарод­ної інформаційної безпеки фахівці визна­чають: 1) формування належної соціаль­ної бази інформаційної безпеки та подо­лання інформаційної нерівності між краї­нами; 2) практичну реалізацію потенцій­них можливостей інформаційної безпеки для різних соціальних верств населення з метою забезпечення їхньої нормальної діяльності та інтеграції у світову систему;

3) ефективне використання національних і наднаціональних структур інформацій­ної безпеки у системі вільної міжнародної комунікації, співробітництва в різних сферах життя з метою формування взаєморозуміння й довіри та попереджен­ня міжнародних і регіональних конфлік­тів; 4) переорієнтацію систем інформа­ційної безпеки від виконання завдань суто охоронних і захисних на завдання кон­структивної модернізації структур на­ціональної свідомості та формування єди­ної планетарної свідомості як "інфраст­руктури" збереження цивілізації й забез­печення виживання людства [15, с. 4].

Засновуючись на аналізі міжнародних документів та науковій літературі, яка торкається комплексу питань інформацій­ної безпеки людини, установи, суспільс­тва та держави [9; 12; 21 тощо], ми може­мо рекомендувати включити до майбутнь­ого міжнародного нормативного акта в сфері інформаційної безпеки (створення якого, як вже вказувалось, передбачено численними Резолюціями ГА ООН) такі види міжнародної інформаційної безпеки, як глобальна інформаційна безпека (тобто безпека міжнародного співтовариства); інформаційна безпека окремих держав у міжнародному інформаційному просторі; інформаційна безпека установ у міжна­родному інформаційному просторі; інфор­маційна безпека людини в міжнародному інформаційному просторі. Виділення да­них видів (включених до напрямів інфор­маційної безпеки - безпека інформації, безпека інформаційного простору та інформаційно-аналітична діяльність), в принципі, можна побачити і в документах ООН: інформаційна безпека людини та суспільства є предметом розгляду Загаль­ної декларації прав людини 1948 р., Між­народного пакту про громадянські і полі­тичні права 1966 р., Резолюції 45/95 ГА ООН про керівні принципи регламентації комп'ютеризованих картотек, що містять дані особистого характеру 1990 р. тощо; міжнародна інформаційна безпека на гло­бальному рівні - Резолюції ГА ООН 53/70 "Досягнення у сфері інформатизації та те- лекомунікацій у контексті міжнародної безпеки" (1999 р.), Резолюції ГА ООН 53/576 (1998 р.) "Роль науки та техніки в контексті міжнародної безпеки, роззбро­єння та інших, пов'язаних з цим сфер", Резолюції ГА ООН 54/49 (1999 р.) "Досяг­нення у сфері інформатизації і телеко - мунікацій в контексті міжнародної безпе­ки", Резолюції ГА ООН 55/28 (2000 р.) "Досягнення у сфері інформатизації і те - лекомунікацій в контексті міжнародної безпеки" тощо; розповсюдження новітніх технологій - Резолюції ГА ООН 53/73 (1999 р.) "Роль науки і техніки в контексті міжнародної безпеки і роззброєння"; Дек­ларації тисячоліття ООН 2000 р., Декла­рації ЄКОСОР "Роль інформаційних тех­нологій у контексті глобальної економіки, що базується на знаннях" 2000 р., Резолю­ції ГА ООН 57/239 (2002 р.) "Створення глобальної культури кібербезпеки", Резо­люції ГА ООН 60/51 (2005 р.) "Роль науки

І техніки в контексті міжнародної безпеки

І роззброєння" тощо; боротьба з кіберзлочинністю - Резолюції ГА ООН 56/121 (2001 р.) "Боротьба зі злочинним викорис­танням інформаційних технологій, Резо­люції ГА ООН 56/27 "Заходи з ліквідації міжнародного тероризму" (2003 р.), Дек­лараціях ООН 2005 р.; збереження інформаційного надбання людства висвітлено в документах спеціалізованої установи ООН - ЮНЕСКО.

Відповідно до своїх видів міжнародна інформаційна безпека, на нашу думку, мо­же включати в себе такі вектори:

1. Глобальна інформаційна безпека: 1) безпека розвитку міжнародної інфор­маційної сфери; 2) захист міжнародного інформаційного ринку від незаконних по­сягань акторів міжнародних інформацій­них відносин; 3) захист та обмеження обі­гу інформації в цілях глобальної інформа­ційної безпеки; 4) захист міжнародної інформаційної інфраструктури; 5) захист міжнародних інформаційних ресурсів;

6) побудова глобального інформаційного суспільства тощо;

2. Інформаційна безпека окремих дер­жав у міжнародному інформаційному просторі: 1) безпека інформаційного прос­тору держави від інформаційних загроз, інформаційних операцій, інформаційного тиску та інформаційних війн з боку інших акторів міжнародних інформаційних від­носин; 2) захист державного інформацій­ного ринку від незаконних посягань ак­торів міжнародних інформаційних відно­син; 3) захист та обмеження міжнародного обігу інформації в цілях державної інфор­маційної безпеки; 4) побудова та забезпе­чення належного функціонування інфор­маційного суспільства; 5) захист своїх приватних осіб від незаконних посягань акторів міжнародних інформаційних від­носин тощо;

3. Інформаційна безпека установ у міжнародному інформаційному просторі: 1) захист інформації з обмеженим досту­пом, яка належить установі, від несанк­ціонованих дій з боку інших акторів між­народної інформаційної сфери; 2) доступ до загальнодоступної інформації та інфор­мації, доступ до якої не може бути обме­жено; 3) захист від випадкового чи нав­мисного втручання в нормальний процес функціонування автоматизованої інфор­маційної системи організації (установи) з боку інших акторів міжнародної інфор­маційної сфери тощо;

4. Інформаційна безпека людини в міжнародному інформаційному просторі: 1) захист інформаційної і комунікаційної приватності (особливо персональних да­них); 2) вільний доступ до масової та суспільно-значущої інформації; 3) захист від негативного інформаційного впливу;

4) захист інформаційних і комунікацій­них прав на міжнародному рівні тощо.

Крім того, беручи до уваги думку про­відних науковців, можемо наголосити, що норми такого міжнародного нормативного акта, зважаючи на те, що захист прав лю­дини є одним з фундаментальних пріори­тетів сучасного міжнародного права, по­винні утворити оптимальний баланс інте­ресів особи, суспільства та держави у сфе­рі міжнародної інформаційної безпеки.

Annotation

In this article an author tries to give an answer on the issue of "informational securi­ty" and "international informational securi­ty" definition from juridical point of view. Probability of inclusing of humans, institu­tion’s and nationality informational securi­ty to kinds of the international information­al security is considered in this work also. Probable directions of international infor­mational security are considered to corre­spondently of its kinds.



Список використаних джерел:

1. Резолюція ГА ООН 54/49 (1999 р.) "Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки".

2. Резолюція ГА ООН 55/28 (2000 р.) "Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки".

3. Резолюція ГА ООН 60/45 (2005 р.) "Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій у контексті міжнародної безпеки".

4. Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность // Національна безпека і оборона. - 2001. - № 1. - С. 70-76.

5. Богуш В. М., Юдін О. К. Інформаційна безпека держави. - К.: МК-Прес, 2005. - 432 с.

6. Бондар Ю. В. Національний інформаційний простір новітньої України: Становлення та функціонування у процесі політичної трансформації суспільства. - К.: МАУП, 2007. - 184 с.

7. Городецька О. М. Міжнародна інформація: Навч. посіб. для вищих навч. закл. - К.: МІЛП,

2001. - 164 с.

8. Карпенко О. В. Інформаційна політика та безпека: Підручник. - К.: Нора-Друк, 2006. - 320 с.

9. Кормич БА. Інформаційна безпека: Організаційно-правові основи: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2004. - 384 с.

10. Кормич БА. Поняття та правовий зміст категорії "інформаційна безпека" // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - Т.3. - Одеса: Юридична література, 2004.

- С. 54-55.

11. Кузнецов И. Н. Информация: Сбор, защита, анализ: Учебник по информационно-аналити­ческой работе. - М.: ООО Изд. Яуза, 2001. - 92 с.

12. Литвиненко О. В. Проблеми забезпечення інформаційної безпеки у пострадянських країнах (на прикладі України та Росії): Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.04. - К., 1997. - 18 с.

13. Литвиненко О. В., Бінько І. Ф., Потіха В. М. Інформаційний простір як чинник забезпечення національних інтересів України: Монографія. - К.: ІМВ КУ ім. Т. Шевченка, 1998. - 247с.

14. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконав­чої влади: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005. - 22 с.

15. Макаренко Є. А., Рижиков М. М., Ожеван М. А., Головченко В. І., Гондюл В. П. Міжнародна інформаційна безпека: Сучасні виклики та загрози. - К.: Центр вільної преси, 2006. - 916 с.

16. Макаренко ЄА. Інформаційна політика Європейського Союзу. - К: 2000. - 288 с.

17. Панарин А. С. Информационные политические технологии в условиях открытого общества // Кентавр. - 1994. - №2. - С. 30-31.

18. Поздняков А. И. Информационная безопасность личности, общества, государства // Военная мысль. - 1993. - №10. - С. 13-18.

19. Тазиев Н. Д. Международное нормотворчество: современные способы создания правовых норм. - Казань: Казан. гос. ун-т., 2002. - 186 с.

20. Харченко Л. С., Ліпкан В. А., Логінов О. В. Інформаційна безпека України: Глосарій /

Р. А. Калюжний (заг. ред.). - К. : Текст, 2004. - 135 с.

21. Ярочкин В. И. Информационная безопасность: Учеб. для студ. вузов, обуч. по гуманит. и соц.-экон. спец. - М.: Фонд Мир, 2003. - 640 с.