joomla
ОБ'ЄКТ ПОСЯГАННЯ ПЕРЕВИЩЕННЯ ВЛАДИ АБО СЛУЖБОВИХ ПОВНОВАЖЕНЬ (ст.365 КК України)
Юриспруденція теорія і практика

Слуцька Т. І.,

Здобувач кафедри кримінального права КНУВС, ст. викладач БІММ при МАУП



Анотація

У статті розглянуто питання об'єкта посягання перевищення влади або службових повноважень. Проведено дослідження загального, родового та без­посереднього об'єктів посягання зазначе­ного злочину, визначено їх зміст.

Одним з чотирьох загальнообов'язко­вих елементів складу злочину є його об'єкт. Кожен злочин має свій об'єкт злочинного посягання. Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Його визначення дає можливість установити межі злочинного, обмежити злочин від незлочинних пося­гань та правопорушень. З огляду на вище - викладене та зважаючи на ступінь суспіль­ної небезпечності такого злочину, як пере­вищення влади або службових повнова­жень (ст. 365 КК), беручи до уваги пробле­ми, що виникають в практичній діяльності при його кваліфікації та відмежуванні, ак­туальним є питання дослідження об'єкта посягання цього злочину.

Серед науковців-сучасників дослід­женню об'єкта присвятили свої роботи

М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, Ф. Г. Бурчак, С. Б. Гавриш, В. П. Ємельянов, М. І. Ко­вальов, М. Й. Коржанський, В. М. Кудряв­цев, А. В. Наумов, Б. С. Никифоров, М. І. Панов, А. О. Пінаєв, О. О. Піонтковсь - кий, С. В. Познишев, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, А. Н. Трайнін, В. М. Трубни­ков, Є. В. Фесенко та інші автори. Питан­ня об'єкта посягання злочинів у сфері службової діяльності і перевищення влади або службових повноважень у тому числі розглядали такі вчені, як М. І. Мельник, М. І. Хавронюк, П. П. Андрушко, К. П. За - доя, Б. В. Здравомислов, А. Б. Сахаров, О. Я. Свєтлов, О. Ф. Бантишев, І. Г. Філа - новський, І. Зейкан, М. Д. Лисов, А. В. Ду­лов, Б. С. Волков, В. Г. Хашев та ін. Але незважаючи на це, дане питання було і за­лишається актуальним. Тому основним завданням статті є дослідження об'єкта посягання такого злочину, як перевищен­ня влади або службових повноважень.

Згідно з чинним законодавством об'єк­том злочину є те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. У теорії кримінального права під об'єктами злочинів С. В. Познишев розумів конкретні відносини, речі та стани осіб чи речей [24, с.53], А. Н. Трайнін - матеріальні та нема­теріальні цінності [29, с.123], Б. С. Нікіфо - ров - суспільні інтереси [23, с.4], С. Б. Гав - риш - охоронювані кримінальним правом блага [8, с.65], В. П. Емельянов - сфери життєдіяльності [10, с.68], Є. В. Фесенко - охоронювані законом цінності [31, с. 10].

Слід зазначити, що деякі вчені визна­чають об'єкт злочину через категорію "інтерес". Наприклад, В. Я. Тацій писав, що інтерес - це самостійно існуючий по­ряд з суспільним відношенням і, в кінце­вому підсумку, породжений ним соціаль­ний феномен. Так, коли ми вказуємо на інтерес як на об'єкт існуючого злочину, то водночас розуміємо під цим і ті поставлені під охорону кримінального закону "неви­димі" суспільні відносини, які стоять за відповідними інтересами [27. с. 78].

На даний час найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою, об'єктом будь - якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Тобто, об'єктом злочинів є не будь-які відносини, а лише ті, які постав­лені під охорону закону про кримінальну відповідальність [14, с.89]. Суспільні від­носини, як об'єкт злочину, мають об'єк­тивний характер, тобто існують поза і не­залежно від нашої свідомості, а значить, і незалежно від кримінального закону, і є первинними щодо нього [14, с.90]. П. П. Андрушко виступав щодо сумнівно­сті визнання об'єктом злочину суспільних відносин, оскільки це не відповідає ст. 3 Конституції України, де найвищою со­ціальною цінністю визнаються людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека [13, с.123]. На цій підставі він пропонує замінити визнання об'єкта зло­чину з суспільних відносин на суспільні цінності. Ми підтримуємо думку П. П. Андрушка в частині визначення дея­ких об'єктів суспільними відносинами та хочемо зазначити, що, крім невідповідно­сті поняття "суспільні відносини" як об'єкта злочину до норм Конституції Ук­раїни, також воно не відповідає встановле­ному у ст. 1 Кримінального кодексу Украї­ни переліку найбільш важливих об'єктів, що беруться під охорону, в тому числі й такі цінності, як права і свободи людини і громадянина [20, с.908]. Саме цінності, тому що визнавати права і свободи люди­ни і громадянина суспільними відносина­ми - це просто нелогічно.

Щодо поняття суспільних відносин, то воно включає в себе чотири різних елемен­ти в їх сукупності: 1) предмет відносин - це певні блага, з приводу яких виникають відносини (особисті блага - життя, здо­ров'я, тілесна недоторканність; права та свободи особистості; майно, особиста та суспільна безпека тощо); 2) суб'єкти (учас­ники) цих відносин; 3) зв'язок, який існує між суб'єктами відносин з приводу пред­мета відносин; 4) умови реалізації відно­син, що встановлюються державою у від­повідних нормах права (нормативний еле­мент). Багато криміналістів у загальних відносинах як в об'єкті посягання виділя­ють тільки три структурних елементи. Е. А. Фролов вважав, що умови реалізації суспільних відносин входять як елемент цих відносин лише в окремих випадках [32, с.208]. Нормативний момент у визна­ченні об'єкта, зазначав М. І. Бажанов, як правило, необхідний, оскільки не будь-які відносини є об'єктом злочину, а лише пос­тавлені під охорону, що захищаються нор­мами кримінального права [1, с.31]. Хоча всі елементи суспільних відносин висту­пають в єдності, але кожен з них по - своєму відображає конкретний бік цих відносин. Неоднакова роль елементів су­спільних відносин в житті суспільства не може не впливати на юридичну структуру об'єкта посягання, яку, на думку В. М. Кудрявцева, має кожен об'єкт. В од­них випадках він цілком входить в число елементів складу, в інших - тільки част­ково, деякими своїми ознаками [15, с.37].

Для кримінального законодавства будь-якої держави завдання охорони виз­начених об'єктів сформульовано за озна­кою розташування пріоритетів кримі­нально-правової охорони. В КК УРСР 1960 р. на перше місце було поставлено завдання охорони державних інтересів, потім - суспільних і тільки потім - особи. За чинним КК України в Особливій час­тині більш пріоритетною визнається охо­рона такого об'єкта, як національна безпе­ка (розділ І "Злочини проти основ на­ціональної безпеки України"), а життя та здоров'я людини посідають лише друге (розділ ІІ "Злочини проти життя та здо­ров'я особи"). Для порівняння, Кримі­нальний кодекс Російської Федерації виз­нає загальнолюдські цінності і змінив по­слідовність вказаних інтересів (людина - суспільство - держава), як наслідок - пер­ший розділ Особливої частини КК РФ має назву "Злочини проти особи", а тільки третім розділом Особливої частини КК РФ є "Злочини проти суспільної безпеки і гро­мадського порядку" [22]. Тут наявна не­відповідність Кримінального кодексу Конституції України, оскільки остання визнає життя людини найвищою соціаль­ною цінністю. Розташування пріоритетів кримінально-правової охорони відповідно до визначальних цінностей Конституції України, дасть можливість при призна­ченні покарання судами більш суттєво враховувати ту обставину, що при вчи­ненні злочину винний посягнув на здо­ров'я, життя та гідність особи. Отже, об'єктом злочину є ті суспільні відносини та цінності, на які посягає злочин, завдаю­чи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відпові­дальність.

У науці кримінального права найпо­ширенішою є триступенева класифікація об'єктів за "вертикаллю" (загальний, ро­довий та безпосередній). Така класифіка­ція була запропонована В. Д. Меншагіним ще у 1938 р., вона стала загальноприйня­тою і підтримується більшістю вчених- криміналістів.

Так, загальний об'єкт утворює сукуп­ність усіх суспільних відносин, поставле­них під охорону чинного закону про кри­мінальну відповідальність. У ст. 1 Кримі­нального кодексу України перелічуються ці цінності - права і свободи людини і гро­мадянина, власність, громадський поря­док та громадська безпека, довкілля, конс­титуційний устрій України [20, с.908]. Суспільні відносини не є сталими, вони мо­жуть змінюватися. Тому цілком логічним і обґрунтованим є думка В. Я. Тація, який визначав, що загальним об'єктом (злочи­ну) є не постійна система суспільних відно­син, а рушійна (змінювальна) система, цілком залежна від кримінального закону, зі зміною якого змінюється і система суспільних відносин, що створює у своїй сукупності загальний об'єкт кримінально - правової охорони [28, с.9].

Під родовим об'єктом розуміють об'єкт, яким охоплюється певне коло то­тожних чи однорідних за своєю соціаль­ною і економічною сутністю суспільних відносин, що охороняються Законом про кримінальну відповідальність. Г. А. Кри - гер писав, що родовий об'єкт поєднує більш-менш широке коло однорідних взаємозалежних відносин і визначає ха­рактер суспільної небезпеки цілої групи злочинів, спрямованих проти них. А ха­рактер суспільно небезпечних наслідків дозволяє не тільки зібрати подібні злочи­ни в одну главу особливої частини кримі­нального кодексу, але і послідовно розта­шувати ці глави.

Щодо перевищення влади або службо­вих повноважень, то, на думку В. Ф. Кири - ченка, родовим об'єктом є ті суспільні від­носини, які складають зміст нормальної роботи державного апарату по управлінню державою та господарством, і водночас він називає об'єктом правильну діяльність державного апарату [16, с.9]. Родовим об'єктом злочинів у сфері службової діяльності, як зазначає М. І. Мельник, є суспільні відносини, які визначають і ре­гулюють зміст правильної роботи держав­ного апарату і апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій неза­лежно від форм власності [20, с.908]. У свою чергу, В. Г. Хашеф визначав, що зло­чини, передбачені розділом XVII Особли­вої частини КК, можуть посягати на два родові об'єкти: перший - суспільні відно­сини, що визначають і регулюють зміст правильної роботи апарату органів дер­жавної влади та органів місцевого самов­рядування, їх підприємств, установ чи ор­ганізацій щодо реалізації завдань, які сто­ять перед цими органами; другий - су­спільні відносини, що визначають і регу­люють зміст правильної роботи апарату підприємств, установ чи організацій не­державних форм власності щодо реаліза­ції завдань, які стоять перед ними [33, с.13]. Таке твердження автора зумовлене бажанням розділити службові злочини, що вчиняються публічними та приватни­ми посадовими особами, для реалізації принципу справедливості покарання.

Слід зазначити, що під державним апа­ратом потрібно розуміти систему усіх дер­жавних органів, які здійснюють завдання та функції держави [17, с.51]. Всі дер­жавні органи в цій системі є структурно відокремленими. Серед них виділяють ор­гани законодавчої влади, органи виконав­чої влади, органи судової влади, наглядові органи, органи місцевого самоврядування тощо [11, с.192-193]. На нашу думку, під правильною (нормальною) роботою по­трібно розуміти діяльність в межах та від­повідно до законодавчо-нормативних актів. Отже, родовим об'єктом переви­щення влади або службових повноважень, як і усіх злочинів у сфері службової діяль­ності, є суспільні відносини, які регулю­ють зміст правильної (відповідно до зако­нодавчо-нормативних актів) роботи дер­жавного апарату і апарату органів місце­вого самоврядування, об'єднань грома­дян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, та службові повноваження службових осіб як складо­ва частина правильної діяльності даних органів. Також треба вказати на авторитет державних чи громадських організацій, підприємств, установ та інших структур, як на частину родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності, яким внаслі­док вчинення відповідних злочинів запо­діюється шкода.

Правильне визначення безпосередньо­го об'єкта злочину має суттєве значення при його кваліфікації. Теорія криміналь­ного права безпосереднім об'єктом злочи­ну визнає конкретні суспільні відносини, поставлені законодавцем під охорону пев­ної статті Особливої частини КК, на які посягає злочин і яким він заподіює шкоду.

Визначаючи безпосередній об'єкт зло­чинів у сфері службової діяльності, за ос­нову слід брати функціональну ознаку. Так, В. Ф. Кириченко зазначав, що безпо­середнім об'єктом конкретних посадових злочинів будуть окремі види діяльності державного апарату, які завжди можуть бути встановлені при аналізі кожного конкретного складу посадового злочину, тобто безпосередній об'єкт не збігається з родовим об'єктом, але дати йому визна­чення неможливо [16, с.10]. М. І. Мельник писав, що безпосереднім об'єктом цих зло­чинів є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самов­рядування, об'єднань громадян, окремої організації місцевого самоврядування, ус­танови, підприємства (незалежно від фор­ми власності), зміст якої визначається за­конодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцево­го самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій [20, с.908]. О. Я. Свєтлов вказував, що поняття безпосереднього об'єкта посадових зло­чинів повинно ґрунтуватися на тих конк­ретних суспільних відносинах, які (в рам­ках родового об'єкта) безпосередньо зачі­паються цими злочинами. Безпосереднім об'єктом перевищення влади чи посадо­вих повноважень він пропонував визнава­ти обов'язок посадової особи здійснювати діяльність тільки в межах своїх прав та повноважень [30, с.270].

Ми погоджуємося з думкою О. Я. Свєтлова, що безпосереднім об'єктом переви­щення влади або службових повноважень є суспільні відносини, які ставляться під охорону конкретної норми, в рамках родо­вого об'єкта. Отже, можна зробити висно­вок, що безпосереднім об'єктом переви­щення влади або службових повноважень є суспільні відносини, що визначають і ре­гулюють правильний порядок, відповідно до закріплених норм, здійснення службо­вою особою державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об'єд­нань громадян, підприємств, установ і ор­ганізацій незалежно від форм власності, у межах своїх повноважень, визначених за­конодавством та нормативними актами, а також авторитет цього органу.

У теорії кримінального права також широко відома класифікація безпосеред­ніх об'єктів злочинів "за горизонталлю". Сутність цієї класифікації становить те, що на рівні безпосереднього об'єкта відок­ремлюються основний (головний) та до­датковий об'єкти. Спрямованість суспіль­них відносин щодо здійснення службовою особою державного апарату, апарату ор­ганів місцевого самоврядування, об'єд­нань громадян, підприємств, установ і ор­ганізацій незалежно від форм власності, у межах своїх повноважень, визначених за­конодавством та нормативними актами для захисту прав та інтересів окремих гро­мадян, державних чи громадських інте­ресів або інтересів юридичних осіб, дозво­ляє виділити в аналізованому складі зло­чину додаткові безпосередні об'єкти. Час­тина 1 ст. 364 КК встановлює кримінальну відповідальність лише в разі заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.

При цьому під правами та інтересами окремих громадян потрібно розуміти пра­ва, визначені та закріплені Конституцією та законами України. Наприклад, голова сільськогосподарського виробничого ко­оперативу "Перемога" Камінь-Каширського району Волинської області, який ви­конував організаційно-розпорядчі обо­в'язки, 23 травня 2005 р. близько 22-ої го­дини на території згаданого СВК затримав потерпілого і, не переконавшись у тому чи вчиняє той крадіжку колективного май­ на, він, перевищуючи свої службові пов­новаження, завдав потерпілому декілька ударів дерев'яною палицею по спині, умисно заподіявши цим йому тілесні уш­кодження середньої тяжкості у вигляді перелому поперечних відростків 3, 4 попе­рекових хребців справа [6], тобто порушив конституційне право особи щодо особистої недоторканності. Або викладач навчаль­ного закладу, будучи службовою особою, перевищила владу та службові повнова­ження, вийшовши за межі наданих їй пов­новажень, а саме: давала вказівку студен­там здати гроші на придбання підруч­ників для навчального закладу, вказавши при цьому, що це покращить їхні оцінки при здачі заліку [7], чим заподіяла істотну шкоду охоронюваному Конституцією та законами України праву людини на безоп­латну освіту. Законні інтереси особисто­сті, як зазначав М. В. Вітрук, безпосеред­ньо не охоплюються змістом встановлених законом прав і свобод. До таких віднесено інтереси збереження життя людини, за­конні інтереси у сфері політичного інфор­мування та ін. [ 2, с. 11].

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999 р. зазначив, що державні інтереси закріплюються як нор­мами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учас­ників суспільних відносин. В основі пер­ших завжди є потреба у здійсненні загаль­нодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спря­мованих на захист суверенітету, тери­торіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, еко­номічної, інформаційної, екологічної без­пеки, охорону землі як національного ба­гатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо [25].

На наш погляд, це правильне тлумачення інтересів держави. Наведемо приклад із судової практики. Голова ТОВ "Відрод­ження" протягом періоду з 2002 по 2004 роки розкомплектував та реалізував описане та арештоване майно [3], в резуль­таті цих дій винним заподіяно шкоду дер­жавним інтересам на загальну суму 104891,7 грн. Але треба зазначити, що державні інтереси не зводяться лише до матеріальних, їх треба розглядати значно ширше.

Під громадськими інтересами слід ро­зуміти права та інтереси, які гарантовані та відповідають законодавству України, належать певній групі суспільства - тери­торіальній громаді, трудовому колективу, акціонерам та ін. Наприклад, внаслідок перевищення Воздвиженським сільським головою наданих йому владних повнова­жень при продажу комунальної власно­сті - будівельних матеріалів вартістю 39376,00 грн згідно з договором купівлі- продажу від 08.12.2006 р. за ціною 4519 грн охоронюваним законом гро­мадським інтересам в особі територіальної громади с. Воздвиженське заподіяно істот­ну шкоду на суму 34857 грн [4].

Під інтересами юридичної особи треба розуміти права та інтереси, які відповіда­ють нормам права та реалізація яких не­обхідна для нормальної роботи останньої, а в разі порушення її прав чи інтересів нас­тають чи можуть настати негативні на­слідки для неї. Наприклад, директор ТОВ, виконуючи організаційно-розпорядчі функції по керівництву та організації гос­подарської діяльності підприємства М., уклав кредитний договір з Кіровоградсь­кою філією ВАТ "Мегабанк", згідно з яким підприємство уклало кредит у сумі 700 тис. грн. Для забезпечення кредиту директором ТОВ надано в заставу банку 27 одиниць тракторів та сільськогоспо­дарської техніки загальною вартістю 313041 грн. Протягом 2005 р. директор ТОВ без згоди банку, перевищуючи свої службові повноваження, реалізував 19 одиниць заставленої техніки. Кошти, отримані від реалізації, в сумі 122599,17 грн в установу банку не надійшли, чим за­подіяно підприємству матеріальних збит­ків на вказану суму [5]. Тобто заподіяв істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам юридичної особи, а матеріальні збитки спричинили тяжкі наслідки.

Варто зазначити, що ч. 2 ст. 365 КК встановлює кримінальну відповідальність лише в разі застосування, застосування зброї та дій, що ображають особисту гід­ність потерпілого. Тобто для злочину, пе­редбаченого ч.2 ст. 365 КК України, такі блага особи, як здоров'я і гідність, є обо­в'язковим додатковим об'єктом. А части­на 3 ст. 365 КК встановлює кримінальну відповідальність лише в разі спричинення тяжких наслідків, які у свою чергу, мо­жуть полягати у матеріальній, фізичній, моральній шкоді. Так, якщо тяжкі наслід­ки полягають у заподіянні матеріальних збитків, ними, відповідно до п.4 примітки до ст.364 КК, вважається шкода, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів гро­мадян. До тяжких наслідків, які поляга­ють у фізичній шкоді, належать необереж­не заподіяння смерті, умисне або необе­режне заподіяння тяжкого тілесного уш­кодження.

Отож розглядувана норма має, окрім основного безпосереднього об'єкта - пра­вильна робота у межах наданих законом повноважень, додаткові безпосередні об'єкти: права та інтереси окремих грома­дян, державні інтереси, громадські інте­реси, інтереси юридичних осіб, життя осо­би, здоров'я особи, власність. Тобто при вчиненні злочину, передбаченого ст. 365 КК України, можливі комбінації основно­го та додаткових обов'язкових безпосе­редніх об'єктів.

Крім того, при перевищенні влади або службових повноважень можливе запо­діяння шкоди додатковому факультатив­ному об'єкту. При цьому додатковий фа­культативний об'єкт - це такий об'єкт, який при скоєнні певного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім [14, с.101]. Наприклад, при пе­ревищенні влади або службових повнова­жень може посягати і на охоронювані за­коном блага особи (трудові, політичні та інші права і свободи людини і громадяни­на, власність тощо), які є факультативним додатковим об'єктом для злочину, перед­баченого ст. 365 КК України. П. С. Мати- шевський, розглядаючи дану класифіка­цію об'єкта злочину, зазначав, що ознаки складу конкретного злочину не можуть бути факультативними, вони завжди обо­в'язкові [18, с.104]. При цьому В. Я. Тацій стверджував, що встановлення того, що внаслідок певного злочинного посягання заподіяно шкоди також і факультативно­му об'єкту, за всіх інших рівних умов, є свідченням більшої суспільної небезпеки скоєного діяння і повинно враховуватися при визначенні міри покарання винному [14, с.101].

Також слід зазначити, що у складі суспільних відносин, на які посягає зло­чинне діяння, виділяють предмет, з при­воду яких вони існують. У теорії кримі­нального права існують кілька поглядів щодо визначення предмета злочину. Так, В. М. Кудрявцев вважає, що предметом злочинів є матеріальне виявлення відпо­відних суспільних відносин [26, с.85]. В. Я. Тацій у предметі злочину вбачає будь-які речі матеріального світу, з певни­ми властивостями яких кримінальний за­кон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину [28, с.33]. М. Й. Коржанський стверджував, що під предметом злочину потрібно мати на увазі конкретний матеріальний об'єкт, у якому виявляються певні сторони, властивості суспільних відносин (об'єкта злочину), впливом фізичної або психічної дії на який заподіюється суспільно небезпечна шкода у сфері цих суспільних відносин [12, с.122]. Аналіз диспозиції ст. 365 КК України показав, що законодавець не виділяє в цій нормі предмет як обов'язко­ву ознаку даного злочину, тому що не вка­зує у ній на речі матеріального світу. Та­кож не містить відповідних посилань і постанова Пленуму Верховного Суду Ук­раїни "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повно­важень" за № 15 від 26.12.2003 року.

Отже, аналіз ст. 365 КК України, доз­воляє зробити такі висновки. Оскільки норма встановлює відповідальність за пе­ревищення влади або службових повнова­жень, то основним безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що визначають і регулюють правильний по­рядок відповідно до закріплених норм, діяльность службової особи державного апарату, апарату органів місцевого самов­рядування, об'єднань громадян, під­приємств, установ і організацій незалеж­но від форм власності, у межах своїх пов­новажень, визначених законодавством та нормативними актами, а також авторитет цього органу. Спрямованість суспільних відносин щодо діяльності службової особи державного апарату, апарату органів міс­цевого самоврядування, об'єднань грома­дян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, у межах своїх повноважень, визначених законода­вством та нормативними актами для за­хисту прав та інтересів окремих громадян, державних чи громадських інтересів, або інтересів юридичних осіб дозволяє виділи­ти в аналізованому складі злочину додат­кові безпосередні об'єкти: права та інтере­си окремих громадян, державні інтереси, громадські інтереси, інтереси юридичних осіб, життя особи, здоров'я особи, влас­ність. Крім того, буквальне тлумачення диспозиції ст. 365 КК України дозволяє зробити висновок, що законодавець не виділяє в цій нормі предмет як обов'язко­ву ознаку цього злочину.

Summary

The article discussed the issue of object of encroachment on powers abuse or official au­thorities. There were studied general, allied and direct objects of infringement on men­tioned offense, it was defined their content.



Список використаних джерел:

1. Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Общая часть: Конспект лекций. - Днепропетровск: Порош, 1992. - 166 с.

2. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР. - М.: Юрид. лит., 1985. - 176 с.

3. Вирок по справі №1-56/2007 від 12 лютого 2007 року Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. Заголовок з екрану.

4. Вирок по справі №1-63/2008 від 25 червня 2008 року Ямпільського районного суду Сумської об­ласті. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. Заголовок з екрану.

5. Вирок по справі №1-5/2007 від 26 лютого 2007 року Устинівського районного суду Кіровог­радської області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. Заголовок з екрану.

6. Вирок по справі №1-146/2007 від 12 грудня 2007 року Камінь-Каширського районного суду Волинської області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. Заголовок з екрану.

7. Вирок по справі №1-70/07 від 19 березня 2007 року Ковельського міськрайонного суду Во­линської області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. За­головок з екрану.

8. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины// Проблемы теории и раз­вития законодательства. -Х., 1994.- 640 с.

9. Дудоров О. О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара: Авто - реф. дис. ... канд. юрид. наук/ Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 1994. - 23 с.

10. Емельянов В. П. Концептуальные аспекты исследования объекта преступления // Право и политика. - 2003. - № 2. - С.67-77.

11. Клименко ВА, Мельник М. І., Хавронюк М. І. Кримінальна відповідальність за посадові зло­чини / Мельник М. І., Омельченко Г. О., Хавронюк М. І. // Коментар до Закону України "Про бо­ротьбу з корупцією".- К.: Бліц - Інформ, 1996. - 512 с.

12. Коржанський М. Й. Об'єкт і предмет злочину: Монографія. - Дніпропетровськ: Юрид. акад. МВС: Ліра ЛТД. - 2005. - 252 с.

13. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак./ Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. - К., 1997. - 512 с.

14. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажано - ва, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К.; Х.: Юрінком Інтер - Право, 2002. - 416 с.

15. Кудрявцев В. Н. Теоретические основы квалификации преступления. - М.: Госюриздат, 1963. - 324 с.

16. Курс советского уголовного права. - Т. 4. - М.: Наука, 1971. - 560 с.

17. Рабинович П. М. Основи загальної теорії права та держави. - Вид. 2-ге. - К., 1994 - С.51.

18. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. - К.: А. С.К., 2001. - 352 с.

19. МучникА. Г. Комментарий к конституции Украины. - 2-е изд., исправ. и доп. - К.: Парла­ментское издательство, 2003. - Кн. 1. - 400 с.

20. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - 1104 с.

21. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І.Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.

22. Наумов АВ. Практика применения Уголовного кодекса Российской Федерации / Под ред. Г. М. Резника. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 1024 с.

23. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву. - М., 1960. - 229 с.

24. Познышев С. В. Учебник уголовного права: Очерк основных начал Общей и Особенной части науки уголовного права. - 1: Общая часть.- М.: Юриздат НАРКОМЮСТА, 1923. - 280 с.

25. Рішення Конституційного суду України № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 р. [Електронний ре­сурс] - Режим доступу: // Http://www. ccu. gov. ua/ doccatalog/document? id=9327. - Заголовок з екрану.

26. Савченко АВ. Сучасне кримінальне право України / А. В. Савченко, В. В. Кузнецов,

О. Ф. Шанько. - К.: ПАЛИВОДА А. В., 2005. - 640 с.

27. Тацій В. Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України. - Х.: УкрЮА, 1994. - 75 с.

28. Таций В. Я. Объект преступления по советскому уголовному праву. - Х. - 1992. - С.77-82.

29. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления. - М., 1957. - 364 с.

30. Уголовное право Украинской ССР на современном етапе. - Часть Особенная. - К.: Наук. думка, 1986. - С.270.

31. Фесенко В. П. Об'єкт злочину під кутом зору теорії цінностей, а також опонентів цієї кон­цепції // Адвокат. - 2003. - № 6. - С.9-12.

32. Фролов Е. А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления / Сборник научных трудов Свердловского юрид. ин-та. - Вып.10. - Свердловск, 1969. - С. 184-225.

33. Хашев В. Г. Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим станови­щем: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. - Дніпропетровськ, 2007. - 20 с.