Слуцька Т. І.,
Здобувач кафедри кримінального права КНУВС, ст. викладач БІММ при МАУП
Анотація
У статті розглянуто питання об'єкта посягання перевищення влади або службових повноважень. Проведено дослідження загального, родового та безпосереднього об'єктів посягання зазначеного злочину, визначено їх зміст.
Одним з чотирьох загальнообов'язкових елементів складу злочину є його об'єкт. Кожен злочин має свій об'єкт злочинного посягання. Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Його визначення дає можливість установити межі злочинного, обмежити злочин від незлочинних посягань та правопорушень. З огляду на вище - викладене та зважаючи на ступінь суспільної небезпечності такого злочину, як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), беручи до уваги проблеми, що виникають в практичній діяльності при його кваліфікації та відмежуванні, актуальним є питання дослідження об'єкта посягання цього злочину.
Серед науковців-сучасників дослідженню об'єкта присвятили свої роботи
М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, Ф. Г. Бурчак, С. Б. Гавриш, В. П. Ємельянов, М. І. Ковальов, М. Й. Коржанський, В. М. Кудрявцев, А. В. Наумов, Б. С. Никифоров, М. І. Панов, А. О. Пінаєв, О. О. Піонтковсь - кий, С. В. Познишев, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, А. Н. Трайнін, В. М. Трубников, Є. В. Фесенко та інші автори. Питання об'єкта посягання злочинів у сфері службової діяльності і перевищення влади або службових повноважень у тому числі розглядали такі вчені, як М. І. Мельник, М. І. Хавронюк, П. П. Андрушко, К. П. За - доя, Б. В. Здравомислов, А. Б. Сахаров, О. Я. Свєтлов, О. Ф. Бантишев, І. Г. Філа - новський, І. Зейкан, М. Д. Лисов, А. В. Дулов, Б. С. Волков, В. Г. Хашев та ін. Але незважаючи на це, дане питання було і залишається актуальним. Тому основним завданням статті є дослідження об'єкта посягання такого злочину, як перевищення влади або службових повноважень.
Згідно з чинним законодавством об'єктом злочину є те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. У теорії кримінального права під об'єктами злочинів С. В. Познишев розумів конкретні відносини, речі та стани осіб чи речей [24, с.53], А. Н. Трайнін - матеріальні та нематеріальні цінності [29, с.123], Б. С. Нікіфо - ров - суспільні інтереси [23, с.4], С. Б. Гав - риш - охоронювані кримінальним правом блага [8, с.65], В. П. Емельянов - сфери життєдіяльності [10, с.68], Є. В. Фесенко - охоронювані законом цінності [31, с. 10].
Слід зазначити, що деякі вчені визначають об'єкт злочину через категорію "інтерес". Наприклад, В. Я. Тацій писав, що інтерес - це самостійно існуючий поряд з суспільним відношенням і, в кінцевому підсумку, породжений ним соціальний феномен. Так, коли ми вказуємо на інтерес як на об'єкт існуючого злочину, то водночас розуміємо під цим і ті поставлені під охорону кримінального закону "невидимі" суспільні відносини, які стоять за відповідними інтересами [27. с. 78].
На даний час найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою, об'єктом будь - якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Тобто, об'єктом злочинів є не будь-які відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність [14, с.89]. Суспільні відносини, як об'єкт злочину, мають об'єктивний характер, тобто існують поза і незалежно від нашої свідомості, а значить, і незалежно від кримінального закону, і є первинними щодо нього [14, с.90]. П. П. Андрушко виступав щодо сумнівності визнання об'єктом злочину суспільних відносин, оскільки це не відповідає ст. 3 Конституції України, де найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека [13, с.123]. На цій підставі він пропонує замінити визнання об'єкта злочину з суспільних відносин на суспільні цінності. Ми підтримуємо думку П. П. Андрушка в частині визначення деяких об'єктів суспільними відносинами та хочемо зазначити, що, крім невідповідності поняття "суспільні відносини" як об'єкта злочину до норм Конституції України, також воно не відповідає встановленому у ст. 1 Кримінального кодексу України переліку найбільш важливих об'єктів, що беруться під охорону, в тому числі й такі цінності, як права і свободи людини і громадянина [20, с.908]. Саме цінності, тому що визнавати права і свободи людини і громадянина суспільними відносинами - це просто нелогічно.
Щодо поняття суспільних відносин, то воно включає в себе чотири різних елементи в їх сукупності: 1) предмет відносин - це певні блага, з приводу яких виникають відносини (особисті блага - життя, здоров'я, тілесна недоторканність; права та свободи особистості; майно, особиста та суспільна безпека тощо); 2) суб'єкти (учасники) цих відносин; 3) зв'язок, який існує між суб'єктами відносин з приводу предмета відносин; 4) умови реалізації відносин, що встановлюються державою у відповідних нормах права (нормативний елемент). Багато криміналістів у загальних відносинах як в об'єкті посягання виділяють тільки три структурних елементи. Е. А. Фролов вважав, що умови реалізації суспільних відносин входять як елемент цих відносин лише в окремих випадках [32, с.208]. Нормативний момент у визначенні об'єкта, зазначав М. І. Бажанов, як правило, необхідний, оскільки не будь-які відносини є об'єктом злочину, а лише поставлені під охорону, що захищаються нормами кримінального права [1, с.31]. Хоча всі елементи суспільних відносин виступають в єдності, але кожен з них по - своєму відображає конкретний бік цих відносин. Неоднакова роль елементів суспільних відносин в житті суспільства не може не впливати на юридичну структуру об'єкта посягання, яку, на думку В. М. Кудрявцева, має кожен об'єкт. В одних випадках він цілком входить в число елементів складу, в інших - тільки частково, деякими своїми ознаками [15, с.37].
Для кримінального законодавства будь-якої держави завдання охорони визначених об'єктів сформульовано за ознакою розташування пріоритетів кримінально-правової охорони. В КК УРСР 1960 р. на перше місце було поставлено завдання охорони державних інтересів, потім - суспільних і тільки потім - особи. За чинним КК України в Особливій частині більш пріоритетною визнається охорона такого об'єкта, як національна безпека (розділ І "Злочини проти основ національної безпеки України"), а життя та здоров'я людини посідають лише друге (розділ ІІ "Злочини проти життя та здоров'я особи"). Для порівняння, Кримінальний кодекс Російської Федерації визнає загальнолюдські цінності і змінив послідовність вказаних інтересів (людина - суспільство - держава), як наслідок - перший розділ Особливої частини КК РФ має назву "Злочини проти особи", а тільки третім розділом Особливої частини КК РФ є "Злочини проти суспільної безпеки і громадського порядку" [22]. Тут наявна невідповідність Кримінального кодексу Конституції України, оскільки остання визнає життя людини найвищою соціальною цінністю. Розташування пріоритетів кримінально-правової охорони відповідно до визначальних цінностей Конституції України, дасть можливість при призначенні покарання судами більш суттєво враховувати ту обставину, що при вчиненні злочину винний посягнув на здоров'я, життя та гідність особи. Отже, об'єктом злочину є ті суспільні відносини та цінності, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.
У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів за "вертикаллю" (загальний, родовий та безпосередній). Така класифікація була запропонована В. Д. Меншагіним ще у 1938 р., вона стала загальноприйнятою і підтримується більшістю вчених- криміналістів.
Так, загальний об'єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин, поставлених під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність. У ст. 1 Кримінального кодексу України перелічуються ці цінності - права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України [20, с.908]. Суспільні відносини не є сталими, вони можуть змінюватися. Тому цілком логічним і обґрунтованим є думка В. Я. Тація, який визначав, що загальним об'єктом (злочину) є не постійна система суспільних відносин, а рушійна (змінювальна) система, цілком залежна від кримінального закону, зі зміною якого змінюється і система суспільних відносин, що створює у своїй сукупності загальний об'єкт кримінально - правової охорони [28, с.9].
Під родовим об'єктом розуміють об'єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, що охороняються Законом про кримінальну відповідальність. Г. А. Кри - гер писав, що родовий об'єкт поєднує більш-менш широке коло однорідних взаємозалежних відносин і визначає характер суспільної небезпеки цілої групи злочинів, спрямованих проти них. А характер суспільно небезпечних наслідків дозволяє не тільки зібрати подібні злочини в одну главу особливої частини кримінального кодексу, але і послідовно розташувати ці глави.
Щодо перевищення влади або службових повноважень, то, на думку В. Ф. Кири - ченка, родовим об'єктом є ті суспільні відносини, які складають зміст нормальної роботи державного апарату по управлінню державою та господарством, і водночас він називає об'єктом правильну діяльність державного апарату [16, с.9]. Родовим об'єктом злочинів у сфері службової діяльності, як зазначає М. І. Мельник, є суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату і апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності [20, с.908]. У свою чергу, В. Г. Хашеф визначав, що злочини, передбачені розділом XVII Особливої частини КК, можуть посягати на два родові об'єкти: перший - суспільні відносини, що визначають і регулюють зміст правильної роботи апарату органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх підприємств, установ чи організацій щодо реалізації завдань, які стоять перед цими органами; другий - суспільні відносини, що визначають і регулюють зміст правильної роботи апарату підприємств, установ чи організацій недержавних форм власності щодо реалізації завдань, які стоять перед ними [33, с.13]. Таке твердження автора зумовлене бажанням розділити службові злочини, що вчиняються публічними та приватними посадовими особами, для реалізації принципу справедливості покарання.
Слід зазначити, що під державним апаратом потрібно розуміти систему усіх державних органів, які здійснюють завдання та функції держави [17, с.51]. Всі державні органи в цій системі є структурно відокремленими. Серед них виділяють органи законодавчої влади, органи виконавчої влади, органи судової влади, наглядові органи, органи місцевого самоврядування тощо [11, с.192-193]. На нашу думку, під правильною (нормальною) роботою потрібно розуміти діяльність в межах та відповідно до законодавчо-нормативних актів. Отже, родовим об'єктом перевищення влади або службових повноважень, як і усіх злочинів у сфері службової діяльності, є суспільні відносини, які регулюють зміст правильної (відповідно до законодавчо-нормативних актів) роботи державного апарату і апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, та службові повноваження службових осіб як складова частина правильної діяльності даних органів. Також треба вказати на авторитет державних чи громадських організацій, підприємств, установ та інших структур, як на частину родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності, яким внаслідок вчинення відповідних злочинів заподіюється шкода.
Правильне визначення безпосереднього об'єкта злочину має суттєве значення при його кваліфікації. Теорія кримінального права безпосереднім об'єктом злочину визнає конкретні суспільні відносини, поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК, на які посягає злочин і яким він заподіює шкоду.
Визначаючи безпосередній об'єкт злочинів у сфері службової діяльності, за основу слід брати функціональну ознаку. Так, В. Ф. Кириченко зазначав, що безпосереднім об'єктом конкретних посадових злочинів будуть окремі види діяльності державного апарату, які завжди можуть бути встановлені при аналізі кожного конкретного складу посадового злочину, тобто безпосередній об'єкт не збігається з родовим об'єктом, але дати йому визначення неможливо [16, с.10]. М. І. Мельник писав, що безпосереднім об'єктом цих злочинів є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремої організації місцевого самоврядування, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій [20, с.908]. О. Я. Свєтлов вказував, що поняття безпосереднього об'єкта посадових злочинів повинно ґрунтуватися на тих конкретних суспільних відносинах, які (в рамках родового об'єкта) безпосередньо зачіпаються цими злочинами. Безпосереднім об'єктом перевищення влади чи посадових повноважень він пропонував визнавати обов'язок посадової особи здійснювати діяльність тільки в межах своїх прав та повноважень [30, с.270].
Ми погоджуємося з думкою О. Я. Свєтлова, що безпосереднім об'єктом перевищення влади або службових повноважень є суспільні відносини, які ставляться під охорону конкретної норми, в рамках родового об'єкта. Отже, можна зробити висновок, що безпосереднім об'єктом перевищення влади або службових повноважень є суспільні відносини, що визначають і регулюють правильний порядок, відповідно до закріплених норм, здійснення службовою особою державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, у межах своїх повноважень, визначених законодавством та нормативними актами, а також авторитет цього органу.
У теорії кримінального права також широко відома класифікація безпосередніх об'єктів злочинів "за горизонталлю". Сутність цієї класифікації становить те, що на рівні безпосереднього об'єкта відокремлюються основний (головний) та додатковий об'єкти. Спрямованість суспільних відносин щодо здійснення службовою особою державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, у межах своїх повноважень, визначених законодавством та нормативними актами для захисту прав та інтересів окремих громадян, державних чи громадських інтересів або інтересів юридичних осіб, дозволяє виділити в аналізованому складі злочину додаткові безпосередні об'єкти. Частина 1 ст. 364 КК встановлює кримінальну відповідальність лише в разі заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.
При цьому під правами та інтересами окремих громадян потрібно розуміти права, визначені та закріплені Конституцією та законами України. Наприклад, голова сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перемога" Камінь-Каширського району Волинської області, який виконував організаційно-розпорядчі обов'язки, 23 травня 2005 р. близько 22-ої години на території згаданого СВК затримав потерпілого і, не переконавшись у тому чи вчиняє той крадіжку колективного май на, він, перевищуючи свої службові повноваження, завдав потерпілому декілька ударів дерев'яною палицею по спині, умисно заподіявши цим йому тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді перелому поперечних відростків 3, 4 поперекових хребців справа [6], тобто порушив конституційне право особи щодо особистої недоторканності. Або викладач навчального закладу, будучи службовою особою, перевищила владу та службові повноваження, вийшовши за межі наданих їй повноважень, а саме: давала вказівку студентам здати гроші на придбання підручників для навчального закладу, вказавши при цьому, що це покращить їхні оцінки при здачі заліку [7], чим заподіяла істотну шкоду охоронюваному Конституцією та законами України праву людини на безоплатну освіту. Законні інтереси особистості, як зазначав М. В. Вітрук, безпосередньо не охоплюються змістом встановлених законом прав і свобод. До таких віднесено інтереси збереження життя людини, законні інтереси у сфері політичного інформування та ін. [ 2, с. 11].
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 8 квітня 1999 р. зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо [25].
На наш погляд, це правильне тлумачення інтересів держави. Наведемо приклад із судової практики. Голова ТОВ "Відродження" протягом періоду з 2002 по 2004 роки розкомплектував та реалізував описане та арештоване майно [3], в результаті цих дій винним заподіяно шкоду державним інтересам на загальну суму 104891,7 грн. Але треба зазначити, що державні інтереси не зводяться лише до матеріальних, їх треба розглядати значно ширше.
Під громадськими інтересами слід розуміти права та інтереси, які гарантовані та відповідають законодавству України, належать певній групі суспільства - територіальній громаді, трудовому колективу, акціонерам та ін. Наприклад, внаслідок перевищення Воздвиженським сільським головою наданих йому владних повноважень при продажу комунальної власності - будівельних матеріалів вартістю 39376,00 грн згідно з договором купівлі- продажу від 08.12.2006 р. за ціною 4519 грн охоронюваним законом громадським інтересам в особі територіальної громади с. Воздвиженське заподіяно істотну шкоду на суму 34857 грн [4].
Під інтересами юридичної особи треба розуміти права та інтереси, які відповідають нормам права та реалізація яких необхідна для нормальної роботи останньої, а в разі порушення її прав чи інтересів настають чи можуть настати негативні наслідки для неї. Наприклад, директор ТОВ, виконуючи організаційно-розпорядчі функції по керівництву та організації господарської діяльності підприємства М., уклав кредитний договір з Кіровоградською філією ВАТ "Мегабанк", згідно з яким підприємство уклало кредит у сумі 700 тис. грн. Для забезпечення кредиту директором ТОВ надано в заставу банку 27 одиниць тракторів та сільськогосподарської техніки загальною вартістю 313041 грн. Протягом 2005 р. директор ТОВ без згоди банку, перевищуючи свої службові повноваження, реалізував 19 одиниць заставленої техніки. Кошти, отримані від реалізації, в сумі 122599,17 грн в установу банку не надійшли, чим заподіяно підприємству матеріальних збитків на вказану суму [5]. Тобто заподіяв істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам юридичної особи, а матеріальні збитки спричинили тяжкі наслідки.
Варто зазначити, що ч. 2 ст. 365 КК встановлює кримінальну відповідальність лише в разі застосування, застосування зброї та дій, що ображають особисту гідність потерпілого. Тобто для злочину, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України, такі блага особи, як здоров'я і гідність, є обов'язковим додатковим об'єктом. А частина 3 ст. 365 КК встановлює кримінальну відповідальність лише в разі спричинення тяжких наслідків, які у свою чергу, можуть полягати у матеріальній, фізичній, моральній шкоді. Так, якщо тяжкі наслідки полягають у заподіянні матеріальних збитків, ними, відповідно до п.4 примітки до ст.364 КК, вважається шкода, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. До тяжких наслідків, які полягають у фізичній шкоді, належать необережне заподіяння смерті, умисне або необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.
Отож розглядувана норма має, окрім основного безпосереднього об'єкта - правильна робота у межах наданих законом повноважень, додаткові безпосередні об'єкти: права та інтереси окремих громадян, державні інтереси, громадські інтереси, інтереси юридичних осіб, життя особи, здоров'я особи, власність. Тобто при вчиненні злочину, передбаченого ст. 365 КК України, можливі комбінації основного та додаткових обов'язкових безпосередніх об'єктів.
Крім того, при перевищенні влади або службових повноважень можливе заподіяння шкоди додатковому факультативному об'єкту. При цьому додатковий факультативний об'єкт - це такий об'єкт, який при скоєнні певного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім [14, с.101]. Наприклад, при перевищенні влади або службових повноважень може посягати і на охоронювані законом блага особи (трудові, політичні та інші права і свободи людини і громадянина, власність тощо), які є факультативним додатковим об'єктом для злочину, передбаченого ст. 365 КК України. П. С. Мати- шевський, розглядаючи дану класифікацію об'єкта злочину, зазначав, що ознаки складу конкретного злочину не можуть бути факультативними, вони завжди обов'язкові [18, с.104]. При цьому В. Я. Тацій стверджував, що встановлення того, що внаслідок певного злочинного посягання заподіяно шкоди також і факультативному об'єкту, за всіх інших рівних умов, є свідченням більшої суспільної небезпеки скоєного діяння і повинно враховуватися при визначенні міри покарання винному [14, с.101].
Також слід зазначити, що у складі суспільних відносин, на які посягає злочинне діяння, виділяють предмет, з приводу яких вони існують. У теорії кримінального права існують кілька поглядів щодо визначення предмета злочину. Так, В. М. Кудрявцев вважає, що предметом злочинів є матеріальне виявлення відповідних суспільних відносин [26, с.85]. В. Я. Тацій у предметі злочину вбачає будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину [28, с.33]. М. Й. Коржанський стверджував, що під предметом злочину потрібно мати на увазі конкретний матеріальний об'єкт, у якому виявляються певні сторони, властивості суспільних відносин (об'єкта злочину), впливом фізичної або психічної дії на який заподіюється суспільно небезпечна шкода у сфері цих суспільних відносин [12, с.122]. Аналіз диспозиції ст. 365 КК України показав, що законодавець не виділяє в цій нормі предмет як обов'язкову ознаку даного злочину, тому що не вказує у ній на речі матеріального світу. Також не містить відповідних посилань і постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" за № 15 від 26.12.2003 року.
Отже, аналіз ст. 365 КК України, дозволяє зробити такі висновки. Оскільки норма встановлює відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, то основним безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що визначають і регулюють правильний порядок відповідно до закріплених норм, діяльность службової особи державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, у межах своїх повноважень, визначених законодавством та нормативними актами, а також авторитет цього органу. Спрямованість суспільних відносин щодо діяльності службової особи державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, у межах своїх повноважень, визначених законодавством та нормативними актами для захисту прав та інтересів окремих громадян, державних чи громадських інтересів, або інтересів юридичних осіб дозволяє виділити в аналізованому складі злочину додаткові безпосередні об'єкти: права та інтереси окремих громадян, державні інтереси, громадські інтереси, інтереси юридичних осіб, життя особи, здоров'я особи, власність. Крім того, буквальне тлумачення диспозиції ст. 365 КК України дозволяє зробити висновок, що законодавець не виділяє в цій нормі предмет як обов'язкову ознаку цього злочину.
Summary
The article discussed the issue of object of encroachment on powers abuse or official authorities. There were studied general, allied and direct objects of infringement on mentioned offense, it was defined their content.
Список використаних джерел:
1. Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Общая часть: Конспект лекций. - Днепропетровск: Порош, 1992. - 166 с.
2. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР. - М.: Юрид. лит., 1985. - 176 с.
3. Вирок по справі №1-56/2007 від 12 лютого 2007 року Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. Заголовок з екрану.
4. Вирок по справі №1-63/2008 від 25 червня 2008 року Ямпільського районного суду Сумської області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. Заголовок з екрану.
5. Вирок по справі №1-5/2007 від 26 лютого 2007 року Устинівського районного суду Кіровоградської області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. Заголовок з екрану.
6. Вирок по справі №1-146/2007 від 12 грудня 2007 року Камінь-Каширського районного суду Волинської області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. Заголовок з екрану.
7. Вирок по справі №1-70/07 від 19 березня 2007 року Ковельського міськрайонного суду Волинської області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. reyestr. court. gov. ua. Заголовок з екрану.
8. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины// Проблемы теории и развития законодательства. -Х., 1994.- 640 с.
9. Дудоров О. О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара: Авто - реф. дис. ... канд. юрид. наук/ Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 1994. - 23 с.
10. Емельянов В. П. Концептуальные аспекты исследования объекта преступления // Право и политика. - 2003. - № 2. - С.67-77.
11. Клименко ВА, Мельник М. І., Хавронюк М. І. Кримінальна відповідальність за посадові злочини / Мельник М. І., Омельченко Г. О., Хавронюк М. І. // Коментар до Закону України "Про боротьбу з корупцією".- К.: Бліц - Інформ, 1996. - 512 с.
12. Коржанський М. Й. Об'єкт і предмет злочину: Монографія. - Дніпропетровськ: Юрид. акад. МВС: Ліра ЛТД. - 2005. - 252 с.
13. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак./ Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. - К., 1997. - 512 с.
14. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажано - ва, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К.; Х.: Юрінком Інтер - Право, 2002. - 416 с.
15. Кудрявцев В. Н. Теоретические основы квалификации преступления. - М.: Госюриздат, 1963. - 324 с.
16. Курс советского уголовного права. - Т. 4. - М.: Наука, 1971. - 560 с.
17. Рабинович П. М. Основи загальної теорії права та держави. - Вид. 2-ге. - К., 1994 - С.51.
18. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. - К.: А. С.К., 2001. - 352 с.
19. МучникА. Г. Комментарий к конституции Украины. - 2-е изд., исправ. и доп. - К.: Парламентское издательство, 2003. - Кн. 1. - 400 с.
20. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - 1104 с.
21. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І.Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.
22. Наумов АВ. Практика применения Уголовного кодекса Российской Федерации / Под ред. Г. М. Резника. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 1024 с.
23. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву. - М., 1960. - 229 с.
24. Познышев С. В. Учебник уголовного права: Очерк основных начал Общей и Особенной части науки уголовного права. - 1: Общая часть.- М.: Юриздат НАРКОМЮСТА, 1923. - 280 с.
25. Рішення Конституційного суду України № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу: // Http://www. ccu. gov. ua/ doccatalog/document? id=9327. - Заголовок з екрану.
26. Савченко АВ. Сучасне кримінальне право України / А. В. Савченко, В. В. Кузнецов,
О. Ф. Шанько. - К.: ПАЛИВОДА А. В., 2005. - 640 с.
27. Тацій В. Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України. - Х.: УкрЮА, 1994. - 75 с.
28. Таций В. Я. Объект преступления по советскому уголовному праву. - Х. - 1992. - С.77-82.
29. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления. - М., 1957. - 364 с.
30. Уголовное право Украинской ССР на современном етапе. - Часть Особенная. - К.: Наук. думка, 1986. - С.270.
31. Фесенко В. П. Об'єкт злочину під кутом зору теорії цінностей, а також опонентів цієї концепції // Адвокат. - 2003. - № 6. - С.9-12.
32. Фролов Е. А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления / Сборник научных трудов Свердловского юрид. ин-та. - Вып.10. - Свердловск, 1969. - С. 184-225.
33. Хашев В. Г. Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. - Дніпропетровськ, 2007. - 20 с.
|