joomla
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ШСТАНЩЙНОСП ЦИВІЛЬНИХ СУДІВ
Юрист України

Попов О. І

аспірант кафедри цивільного процесу На­ціонального університету «Юридична ака­демія України імені Ярослава Мудрого»

У статті, на підставі аналізу положень чинного законодавства, досліджуються проблеми інстанційного статусу Верховного Суду України в системі цивільних судів. Розглянуто основні ознаки Верховного Суду України як судової інстанції в цивільному процесі та основні напрямки його діяльності. Вносяться окремі пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює правовий статус Верховного Суду України.

Ключові слова: Верховний Суд України, інстанційність, перегляд судових рішень Верховним Судом України, єдність судової практики.

В статье, на основе анализа положений действующего законодательства, исследуются проблемы инстанционного статуса Верховного Суда Украины в системе гражданских судов. Рассмотрено основные признаки Верховного Суда Украины как судебной инстанции в гражданском процессе, а также основные направления его деятельности. Вносятся отдельные предложения по усовершенствованию действующего законодательства, регулирующего правовой статус Верховного Суда Украины.

Ключевые слова: Верховный Суд Украины, инстанционность, пересмотр судебных ре­шений Верховным Судом Украины, единство судебной практики.

In article, based on an analysis of the provisions of applicable law, investigates the problems of instance status of the Supreme Court of Ukraine in the system of civil courts. Considered the main features of the Supreme Court of Ukraine as an instance in civil proceedings, as well as mail direc­tions of its activity. Made some suggestions to improve the existing legislation governing the legal status of the Supreme Court of Ukraine.

Keywords: The Supreme Court of Ukraine, instance, review of judicial decisions by the Supreme Court of Ukraine, unity of jurisprudence.



Невід’ємною складовою сучасних процесів державотворення в Україні є судова реформа, покликана забезпечити ефективний механізм судового захисту прав людини. Вона потребує активізації наукових досліджень проблем функціо­нування судових установ та розробки належних судових процедур.

Сьогодні однією з центральних про­блем судової реформи є проблема ви­значення місця Верховного Суду Украї­ни в інстанційній системі цивільних судів, яка набула своєї актуальності піс­ля ґрунтовних законодавчих змін 2010 року й потребує подальшого досліджен­ня в контексті підвищення ефективнос­ті діяльності найвищого судового орга­ну держави.

Останнім часом проблеми функціо­нування Верховного Суду України в сис­темі цивільного судочинства піднімали­ся в роботах В. В. Комарова, К. В. Гусарова, Д. Д. Луспеника, О. С. Ткачука, В. В. Сер­дюка, І. Б. Шицького та ін. Водночас такі дослідження не містять єдиних шляхів вирішення проблем цивільної процесу­альної правосуб’єктності Верховного Суду України.

Метою цієї статті є аналіз положень сучасного законодавства, що регулює правовий статус Верховного Суду Укра­їни, визначення місця Верховного Суду України в системі інстанційності цивіль­них судів та його особливостей, а також формування власних пропозицій удо­сконалення законодавства в частині перегляду судових рішень у цивільних справах Верховним Судом України.

Інстанційність являє собою такий механізм побудови системи судів цивіль­ної юрисдикції, за яким створюється можливість реалізації права на справед­ливий судовий розгляд та перегляд судо­вого рішення у цивільній справі з метою забезпечення законності й обґрунтова­ності прийнятих рішень та усунення по­рушень закону, що допускаються судами. Сутність інстанційної системи полягає в тому, що рішення по справі, яке було роз­глянуто однією судовою інстанцією може бути переглянуто, іншою судовою ін­станцією або інстанціями.

Сучасний правовий статус Верховно­го Суду України в інстанційній системі цивільних судів визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і деталізований у цивільному процесу­альному законодавстві. Зазначеним за­коном, прийнятим у 2010 році, Верхо­вний Суд України, як відомо, було по­збавлено повноважень касаційної інстанції й передано їх Вищому спеціалі­зованому суду України з розгляду ци­вільних і кримінальних справ. Натомість за Верховним Судом було закріплено по­вноваження перегляду судових рішень у встановлених законом випадках.

Поштовхом до таких законодавчих змін стало Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010, прийняте 11 березня 2010 року, яким було встановлено необ­ґрунтованість наявності у Верховного Суду повноважень касаційної інстанції [1].

Подібна зміна законодавчих повно­важень обумовила появу в юридичній літературі думок щодо втрати Верховним Судом України ознак судової інстанції. Так, О. П. Кучинська, аналізуючи поло­ження Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зазначає, що Верховний Суд України, як найвищій судовий орган у сучасній системі судів юридично не визнається судовою інстанцією і тому, власне, стає незрозуміло, в який спосіб він здійснюватиме правосуддя та які пра­вила судочинства запроваджуватимуть­ся для його позаінстанційного судоу - стрійного статусу [2, с. 202]. Таку ж саму позицію підтримує й Л. І. Фесенко [3, с. 4]. Більш яскраво щодо статусу Верхо­вного Суду висловився Ю. М. Грошевий, відзначивши, що позбавлення суду функ­ції розгляду справ у касаційному поряд­ку не лише позбавляє Верховний Суд України статусу найвищого судового ор­гану, а й статусу судового органу взагалі [4, с. 554]. Не погоджуючись із переліче­ними вище позиціями, спробуємо до­вести наявність у Верховного Суду Укра­їни ознак судової інстанції.

Найпершою й найголовнішою озна­кою, яка характеризує Верховний Суд України як судову інстанцію є здійснення ним функції правосуддя у цивільних справах. Таке положення випливає зі змісту статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що правосуддя в Украї­ні здійснюється виключно судами, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у держа­ві, а також підтверджується положення­ми статті 44-1 Закону України «Про су­доустрій та статус суддів», яка визначає, що судові палати Верховного Суду Укра­їни здійснюють судочинство. Крім цього, як справедливо відмічає В. В. Сердюк, лише надання на конституційному рівні, у статті 125 Конституції України, Верхо­вному Суду статусу найвищого судового органу є підтвердженням того, що голов­ною й основоположною функцією Верхо­вного Суду України є здійснення право­суддя [5, с. 147].

Верховний Суд України здійснює правосуддя у цивільних справах, шляхом перегляду судових рішень, у випадках, встановлених законом. Підстави для та­кого перегляду встановлені у статті 355 ЦПК України. Відповідно до цієї статті, судове рішення у цивільній справі може бути переглянуто виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що по­тягло ухвалення різних за змістом судо­вих рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судо­вою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжна­родних зобов’язань при вирішенні спра­ви судом.

Існування першої підстави обумовле­но необхідністю забезпечення одноманіт­ного й правильного застосування законів судами при здійсненні правосуддя у ци­вільних справах, а також єдності судової практики. Така необхідність пов’язана з тим, що у суспільній свідомості різне ви­рішення подібних справ сприймається як абсолютна несправедливість.

Друга підстава для перегляду судових рішень обумовлена прагненням України дотримуватись взятих на себе міжнарод­них зобов’язань, зокрема, щодо забез­печення верховенства права, незалежно­го суду, імплементації в національну практику положень Європейської кон­венції про захист прав людини й осно­воположних свобод (далі - Конвенція), а також з метою реалізації принципу restitutio in integrum.

На теперішній час, в контексті фун - даменталізації прав людини і визнання права особи на справедливий судовий розгляд, необхідно підтримати позицію

В. В. Комарова, що проблема імплемента­ції положень Конвенції, а також механіз­мів використання практики Європей­ського суду з прав людини є пріоритет­ною для вітчизняної науки цивільного процесу [6, с. 15]. З моменту приєднання України до Конвенції у 1997 році, Євро­пейським судом з прав людини було ви­несено близько 800 рішень [7], де однією із сторін у справі була Україна, що свід­чить про актуальність проблеми забез­печення належних механізмів перегляду судових рішень за вказаною підставою.

Сьогодні в юридичній літературі та­кож дискутується питання про необхід­ність розширення повноважень Верхо­вного Суду України з перегляду судових рішень у цивільних справах, а саме на­дання Верховному Суду України права переглядати судові рішення з підстав неоднакового застосування норм про­цесуального права [8, с. 342], [9, с. 95], [10, с. 111]. Долучаючись до такої дис­кусії вважаємо таку позицію обґрунто­ваною та потребуючою свого втілення у законодавстві, в контексті розширення ролі Верховного Суду України в забез­печенні єдності судової практики.

Іншими ознаками, які характеризу­ють Верховний Суд України як судову інстанцію у цивільному процесі, на нашу думку, слід віднести наявність особливо­го процесуального порядку перегляду су­дових рішень та специфічного обсягу про­цесуальних повноважень. Перегляд судо­вих рішень у цивільних справах Верховним судом України здійснюється відповідно до чітко регламентованої про­цедури, встановленої у главі 3 розділу 5 ЦПК України. Повноваження Верховно­го Суду, а також акти, які він може ви­давати за результатами перегляду судо­вих рішень, перелічені у статті 360-3 ЦПК України.

В юридичній літературі, присвяченій аналізу правового статусу Верховного Суду України зустрічаються думки щодо дублювання цим органом функцій інших судових інстанцій, що негативно впливає на ефективність правосуддя у цивільних справах [11, с. 42-43], [12, с. 39], [13, с. 135-136]. На сьогодні, внаслідок при­йняття Закону України «Про судоустрій та статус суддів», в інстанційній системі цивільних судів нарешті реалізовано правило «суд одного рівня = суд однієї інстанції», за якого Верховний Суд Укра­їни жодним чином не дублює функцій жодної інстанції, а має власний особли­вій інстанційний статус у цивільному процесі, що характеризується, зокрема, вище переліченими ознаками.

Досліджуючи особливості інстанцій - ного статусу Верховного Суду України не можна оминути увагою й позапроцесу - альний напрямок його діяльності по за­безпеченню одноманітного й правильно­го застосування законів судами та єднос­ті судової практики. Як справедливо зазначає російський дослідник І. О. Яс - тржембський, ідея соціальної справедли­вості диктує необхідність одноманітнос­ті у судовому правозастосуванні, інакше свобода суддівського розсуду в окремих судах межуватиме з судовим свавіллям. Із конституційних принципів рівності й справедливості випливає вимога визна­ченості, ясності, недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпе­чити її одноманітне застосування, не ви­ключає безмежний розсуд у правозасто - совчій практиці й, відповідно, неминуче веде до свавілля [14, с. 31-32].

Водночас законодавчими змінами 2010 року були внесені значні корективи у систему повноважень Верховного Суду України щодо здійснення вищевказаної функції, а саме розподілено такі повно­важення між ним та Вищим спеціалізо­ваним судом України з розгляду цивіль­них і кримінальних справ. Така законо­давча конструкція, на нашу думку, є досить проблемною, оскільки створює можливість формування діаметрально протилежних і взаємовиключних роз’яснень щодо застосування однієї й тієї ж самої правової норми.

Не заперечуючи принципову можли­вість Вищого спеціалізованого суду Укра­їни з розгляду цивільних і кримінальних справ сприяти одноманітному застосу­ванню законів судами, вважаємо за до­цільне розширення повноважень Верхо­вного Суду України, шляхом закріплення за ним права надавати судам рекоменда­ційні роз’яснення на основі узагальнення судової практики й аналізу судової ста­тистики, а також визнавати недійсними (повністю чи частково) роз’яснення Пле­нуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримі­нальних справ, якщо такі суперечать нормам чинного законодавства або ре­комендаційним роз’ясненням самого Верховного Суду. Такі законодавчі зміни дозволять уникати можливих протиріч між судовими актами Верховного та Ви­щого спеціалізованого судів.

Вирішення окреслених вище завдань потребує розробки законодавчих меха­нізмів реалізації пропонованих повно­важень Верховним Судом України. Задля цього вважаємо за необхідне передбачен­ня у законодавстві, по-перше, можливос­ті Верховного Суду активно й оператив­но вивчати судову практику не тільки судів касаційної інстанції, а й судів апе­ляційної та першої інстанцій, з метою надання, в подальшому, керівних роз’яснень судам і, по-друге, надання статусу обов’язковості судової практики Верховного Суду України та його роз’яснень, наданих за результатами уза­гальнення судової практики. Остання проблема є важливою, в контексті дис­кусії про прецедентний характер актів Верховного Суду, однак перші кроки щодо її вирішення українським законо­давцем вже зроблені, що, безумовно, є позитивним моментом. Відповідно до статті 360-7 ЦПК України, рішення Вер­ховного Суду України, прийняте за на­слідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднаково­го застосування судом (судами) касацій­ної інстанції одних і тих самих норм ма­теріального права у подібних правовід­носинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, а суди зобов’язані привести свою судову прак­тику у відповідність із рішенням Верхо­вного Суду України.

Таким чином, дослідження положень чинного законодавства свідчить про на­явність у Верховного Суду України всіх необхідних ознак судової інстанції у ци­вільному процесі.

Верховний Суд України здійснює функцію правосуддя у цивільних справах шляхом перегляду судових рішень з під­став, встановлених у статті 355 ЦПК Укра­їни та відповідно до чітко регламентова­ної процесуальним законодавством про­цедури. Така модель перегляду судових рішень має свої особливості, що визна­чають специфічне місце Верховного Суду України в інстанційній побудові цивіль­них судів. Вони полягають у тому, що, по - перше, перегляд судових рішень здійсню­ється виключно за наявності особливих підстав, вичерпний перелік яких визна­чений у законі й, по-друге, основною ме­тою такого перегляду є, насамперед, не захист цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, а забезпечення одно­манітності й правильності у застосуванні норм права судами та єдності судової практики, а також виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань. В цьому випадку мова йде про пріоритет­ність захисту публічних інтересів в рам­ках інституту перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Важливість і необхідність функціо­нування Верховного Суду України в ін - станційній системі цивільних судів є очевидною й яскраво підкреслюється думкою В. В. Комарова про те, що і док­тринально, і практично наявність у судо­вій системі саме найвищої з точки зору функцій та впливу на правову систему і правопорядок судової інстанції призво­дить до певної збалансованості та гармо­нізації механізму судового правозасто - сування [15, с. 94].

Водночас норми сучасного вітчизня­ного законодавства, які визначають пра­вовий статус Верховного Суду України в системі цивільних судів, потребують по­дальшого вдосконалення з метою підви­щення ефективності функціонування найвищого судового органу.



Література ____________________________________________________________

1. Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010 по справі № 1-1/2010 [Електронний ресурс]: режим доступу: http://zakon1.rada. gov. ua/laws/show/v008p710-10.

2. Кучинська, О. Проблеми єдності системи судів загальної юрисдикції у світлі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [Текст] / О. Кучинська // Право України. - 2010. - № 11. - С. 200-205.

3. Фесенко, Л. І. Правовий статус Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кри­мінальних справ у системі судового устрою [Текст]: автореферат дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10 - Судоустрій; прокуратура та адвокатура / Л. І. Фесенко. - О. : Б. в., 2011. - 20 с.

4. Грошевий, Ю. М. Інстанційна побудова судової системи України [Текст] / Ю. М. Грошевий // Ви­брані праці / Ю. М. Грошевий; упоряд.: О. В. Капліна, В. І. Маринів. - Х. : Право / Ю. М. Грошевий; упоряд.:О. В. Капліна, В. І. Маринів, 2011. - С. 552-555.

5. Сердюк, В. В. Верховний Суд України в системі розподілу функцій влади [Текст]: монографія / В. В. Сердюк. - К.: Істина, 2007. - 232 с.

6. Комаров, В. В. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства [Текст]: монографія / за заг. ред. В. В. Комаров; авт. В. В. Комаров [та ін.]. - Х.: Харків юрид., 2008. - 928 с.

7. Електронна база судових рішень Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс]: режим доступу: http://cmiskp. echr. coe. int/ tkp197/search. asp? skin=hudoc-en.

8. Гусаров, К. В. Інстанційний перегляд судових рішень у цивільному судочинстві [Текст]: дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 - Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / К. В. Гусаров. - Х. : б. в., 2011. - 431 с.

9. Комаров, В. В. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України [Текст] / В. В. Комаров. - Х.:Право, 2012. - 624 с.

10. Ткачук, О. С. Перегляд судових рішень Верховним Судом України: проблемні питання правозасто - сування [Текст]/ О. С. Ткачук, Д. Д. Луспеник // Право України. - 2011. - № 10. - С. 107-117.

11. Гусаров, К. В. Повторная кассация и производство по исключительным обстоятельствам в про­цессуальном праве Украины: позиция Конституционного Суда [Текст] / К. В. Гусаров // Арбитражный и гражданский процесс. - 2010. - № 5. - С. 41-44.

12. Сердюк, В. В. Дублювання касаційних повноважень судів як викривлення суті касації [Текст] / В. В. Сердюк // Вісник Верховного Суду України. - 2008. - № 3. - С. 39-42.

13. Губань, Р. Подвійна касація: pro et contra [текст] / Р. Губань // Юридичний журнал. - 2009. - № 6. - С. 135-136.

14. Ястржембский, И. А. Как сделать судебную практику единообразной? [Текст] / И. А. Ястржембский // Российский ежегодник гражданского и арбитражного процесса. №2. 2002-2003 / Под ред. В. В. Яркова. - СПб.: Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та., 2004. - С. 30-37.

15. Комаров, В. В. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України [Текст] / В. В. Комаров. - Х.: Право, 2012. - 624 с.