joomla
АДМІНІСТРУВАННЯ В СУДОВІЙ СИСТЕМІ: ПОНЯТТЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ
Юрист України

О. Ю. Дудченко

аспірант, Національний університет «Юри­дична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті досліджено ряд наукових підходів до визначення змісту понять, які застосовуються при характеристиці управлінських відносин, що існують у судовій системі, а саме розкривається значення «судового управління», «організаційного керівництва судами», «організаційного забезпечення діяльності судів». Проаналізовано їх правову природу та запропоновано власні погляди щодо їх значення та застосування.

Ключові слова: судове управління, організаційне керівництво судами, організаційне забезпечення діяльності судів, адміністрування в судовій системі.

В статье исследован ряд научных подходов к определению содержания понятий, которые применяются при характеристике управленческих отношений, существующих в судебной системе, а именно раскрывается значение «судебного управления», «организационного руководства судами», «организационного обеспечения деятельности судов». Проанализирована их правовая природа и предложены собственные взгляды относительно их значения и применения.

Ключевые слова: судебное управление, организационное руководство судами, организационное обеспечение деятельности судов, администрирование в судебной системе.

The different going near determination of concepts that are used in administrative relations into the court system is researched, the sense of concepts «judicial management», «organizational management by the courts», «organizational provision of the court activity» are considered in the article. The legal essences of the investigated concepts are analyzed and author’s opinion about its meaning and application is reported.

Key words: judicial management, organizational management by the courts, organizational provision of the court activity, administration in the court system.



Питання належного функціонування судової системи слід розглядати не лише з позиції її правової регламентації органі­зації й функціонування, а й через аналіз управлінських процесів, що протікають у ній, і мають не менше значення [1, с. 117]. Однак для однакового розуміння зазна­чених процесів необхідно визначитися з ключовим поняттями, які застосову­ються при здійсненні адміністрування у судовій системі нашої країни.

Питання, присвячені теоретичним та практичним проблемам здійснення ад­міністративних повноважень в судовій системі України, досліджувались у науко­вих працях таких вчених, як В. Д. Бринцев, Л. М. Москвич, С. Ю. Обрусна, Д. М. При­тика, А. А. Стрижак, О. В. Федькович, С. Г. Штогун та інших науковців і прак­тиків. Разом з тим проблеми адміністру­вання в судовій системі не були дослі­джені повною мірою. При цьому позиції авторів щодо визначення понять, які за­стосовуються у сфері адміністрування у судовій системі, в багатьох випадках є протилежними та застосовуються не­ однаково. Це стосується як самої діяль­ності осіб, що займають адміністративні посади в судовій системі, так і форму­вання понятійно-категоріального апара­ту в цій сфері. Тому метою даної публі­кації є вивчення і узагальнення існуючих понять та визначень у сфері адміністру­вання в судовій системі, дослідження їх природи та надання авторського погляду стосовно цієї проблематики.

У наукових джерелах адмініструван­ня в судовій системі визначалось по - різному. У різні періоди розвитку сус­пільства наукового обґрунтування та нормативного закріплення набули по­няття «судове управління», «організацій­не керівництво судами», «організаційне забезпечення діяльності судів». Термін «судове управління» вперше вжито в ст. 8 Основ законодавства СРСР і союзних республік про судоустрій від 29 жовтня 1924 р. Він широко використовувався у радянському законодавстві до першої половини 1950-х р. Потім його було за­мінено на «організаційне керівництво судами», а наприкінці 80-х рр. - на «ор­ганізаційне забезпечення діяльності су­дів». Однак незважаючи на те, що ці тер­міни виникли за різних часів та за своєю природою мали змінювати один одного, вони і сьогодні продовжують використо­вуватися в юридичній літературі. Більше того, існує ряд різних підходів щодо тлумачення кожного з цих визначень. Тому вважаємо за необхідне з’ясувати зміст цих понять, розкрити їх значення з метою однакового використання та закріплення їх на законодавчому рівні, що сприятиме розумінню сутності, принципів, форм, способів здійснення адміністративної діяльності в судовій системі.

На нашу думку, для повного розкрит­тя зазначених дефініцій слід спочатку визначитись із тим, що взагалі являє со­бою таке явище, як управління.

Управління є складним і універсаль­ним суспільним феноменом. Розвиток суспільства, окремих його сфер немож­ливий без встановлення і реалізації пев­ного набору законів, правил, норм, алго­ритму його поведінки в цілому і його складових зокрема. Різноманітність під­ходів до визначення цього поняття зу­мовлена багатоаспектністю і складністю цього унікального явища, якому складно дати однозначне визначення [2, с. 24].

В етимологічному розумінні термін «управляти» визначає наступне: «1) спрямовувати діяльність, роботу ко - го-небудь, чого-небудь; бути на чолі ко­гось, чогось, керувати; 2) користуватися кермом та іншими регулювальними при­строями, спрямовувати рух, хід, роботу чого-небудь. Спрямовувати хід, перебіг якогось процесу, впливати на розвиток, стан чого-небудь» [3, с. 1511].

Щодо визначення поняття «управлін­ня» в юридичних джерелах, слід зазна­чити, що різні автори вкладають у нього різний зміст. Так, деякі автори визнача­ють управління як комплекс необхідних заходів впливу на групу, суспільство або окремі ланки з метою їх впорядкування, збереження якісної специфіки, удоско­налення та розвитку [4, с. 11], інші нада­ють більш широке визначення управлін­ню як одній із різноманітних форм (спо­собів) зв’язку, що поєднують у єдине ціле суспільство і середовище, в якому воно існує. Сприяючи корисним впливам, здій­снюючи опір шкідливим, залишаючи без уваги впливи, що не мають для системи істотного значення, управління виконує важливу функцію з підтримки і зміцнен­ня її цілісності. Використовуючи механізм управління, суспільство реагує на зміни, що відбуваються у навколишньому сере­довищі, здійснює необхідні перетворення. Сутність і зміст таких перетворень по­лягають у тому, щоб підтримати якісну визначеність даної суспільної системи, не обмежуючись простим пристосуванням до середовища, а освоюючи його шляхом пізнання і використання об’єктивних за­конів [5, с. 160].

Іншими словами, процес управління є не що інше, як упорядкування системи. На сучасному етапі дослідження склад­них динамічних систем і процесів управ­лінської діяльності найбільш загальне поняття управління вироблено кіберне­тикою. Однак не можна забувати, що по­няття управління в таких науках, як біо­логія, соціологія, техніка формулювалося ще задовго до виникнення кібернетики. Але неоціненне значення останньої по­лягає в тому, що вона розкрила загальні риси, притаманні управлінським про­цесам у всіх відомих сферах, галузях управління. В узагальненому вигляді управління може бути визначене як впо­рядкування системи, тобто приведення її у відповідність з об’єктивною законо­мірністю, що діє в даному середовищі, причому сама система складається з двох підсистем: тієї, що управляє (суб’єкт управління), і тієї, що зазнає впливу (об’єкт управління) [6, с. 25-26]. Суб’єкт управління здійснює управлінські функ­ції, спрямовуючи свій вплив на об’єкт. Хоча суб’єкт управління виступає як ак­тивний елемент щодо об’єкта, але мож­ливість, зміст і межі його активності «за­даються» і визначаються об’єктом, що, на думку В. Г. Афанасьєва, лише відтворю­ються в суб’єкті [6, с. 158]. Отже, специ­фіка управління нерозривно пов’язана з об’єктом управління і зумовлена його особливостями.

Крім терміна «управління» часто вживається «адміністрування». На думку більшості дослідників, ці поняття можна визначити як тотожні, оскільки термін «адміністрування» у перекладі з латин­ської <^тіпІ8І:гаІ:іо» означає «управлін­ня». Однак, на нашу думку, слід погоди­тись з Н. І. Глазуновою, яка, досліджуючи проблеми державного управління, роз­межовує такі поняття, як «державне управління» і «державне адмініструван­ня». З її точки зору, історично державне управління виникло перш за все як за­гальне політичне керівництво і регулю­вання (у формі ідеологічного впливу і контролю). Державне адмініструван­ня - це власне практична діяльність дер­жавних органів, технологічний процес підготовки, прийняття і виконання управлінських рішень у сукупності ме­тодів і засобів, за допомогою яких вирі­шуються завдання держави і її структур різного рівня, здійснюється прямий, сис­тематичний і цілеспрямований вплив органів управління на підвідомчі їм ор­гани і об’єкти на основі адміністративної відповідальності за виконання рішень. Отже, державне адміністрування - це широка сфера практичної діяльності дер­жавних органів, установ, посадових осіб і особливий вид занять на державній службі, і особливе мистецтво професіо - налів-управлінців, що набувається за до­помогою практики, знань і таланту [7, с. 10]. Таким чином, можна стверджува­ти, що управління та адміністрування не є тотожними поняттями. Управління - це упорядкування системи, а адміністру­вання - це керування конкретними, окремими елементами цієї системи, це власне практична діяльність, технологіч­ний процес підготовки, прийняття і ви­конання управлінських рішень.

Аналізуючи наукову літературу, при­свячену проблематиці управлінських від­носин у судовій системі, зустрічається таке визначення, як «організаційне за­безпечення судів». Ця дефініція перед­бачена і в Законі України «Про судо­устрій і статус суддів» від 07.07.2010 р., однак є різні погляди науковців стосовно цього поняття. Так А. А. Стрижак визна­чає організаційне забезпечення судів як реалізацію дій щодо задоволення потреб судової системи, надання їй достатніх матеріальних засобів здійснення функцій з відправлення повного і незалежного правосуддя в державі, та стверджує, що організаційне забезпечення судів є скла­довою судового управління [8, с. 29]. Цю точку зору підтримує і С. Ю. Обрусна, вказуючи, що поняття «судове управлін­ня» включає як діяльність з організацій­ного керівництва судами, так і організа­ційне забезпечення судів. Воно більш широко охоплює всі напрямки управлін­ської діяльності у судовій сфері і варте законодавчого закріплення [9, с. 18]. На нашу думку, не можна відносити органі­заційне забезпечення судів до управлін­ської діяльності. З цією точкою зору не погоджується і Л. М. Москвич, вказуючи що згідно з Конституцією України, фі­нансування судової системи здійснює держава. Конституційна норма є гаран­тією, тобто повинна додержуватись не­залежно від бажань державних органів управління. Джерелом конституційних норм є воля народу, і держава повинна її виконувати. Держава не повинна вико­ристовувати свій обов’язок щодо фінан­сування судової системи як важіль впли­ву (або управління) судовою системою [10, с. 274].

Найчастіше для визначення адміні­стрування в судовій системі науковцями використовується поняття «судове управління». Так, А. А. Стрижак вважає, що категорія «судове управління» засто­совується в юридичній науці для харак­теристики діяльності державного управ­ління в галузі правосуддя, має комплекс­ний характер і включає на сучасному етапі розвитку судової системи України як діяльність з організаційного керівни­цтва судами, так і організаційне забез­печення судів, а також здійснення відпо­відних установчих (кадрових) щодо су­дової влади функцій Верховною Радою України та Президентом України [8, с. 29]. У своїх дослідженнях він ототож­нює поняття «судове управління» з по­няттям «державне управління судовою системою», яке визначає як діяльність адміністративно-розпорядчого характе­ру уповноважених державних органів і посадових осіб по організаційному за­безпеченню і керівництву судами, спря­муванню їх роботи, що здійснюється на виконання Конституції і законів України за неухильного дотримання принципу незалежності суддів, їх підзвітності й підкорення тільки закону [8, с. 22]. Та­кої позиції дотримується і С. Ю. Обрусна, додаючи лише, що судове управління - це різновид соціального управління, що поєднує в собі ознаки державного управлін­ня і самоуправління [11, с. 46]. Д. М. При­тика зазначає, що судове управління - це така діяльність, що не поширюється на сферу правосуддя, здійснюваного судом. З його точки зору, предметом судового управління (адміністрування) є: питан­ня організації судових органів, відбір суддів і народних засідателів; управлін­ня кадрами судових органів; перевірка організації роботи судових органів; ви­вчення та узагальнення судової практи­ки; організація роботи з ведення судової статистики [5, с. 174].

З позиції морфології прикметник «су­дове» виражає якісну ознаку управління, тобто вказує на те, що саме суд є суб’єктом управління, який, як визначає Л. М. Мо­сквич, відповідно до свого статусу є пуб­лічною установою, що забезпечує право­порядок та законність у державі. Саме суд, розв’язуючи правові конфлікти, отримав можливість впливати на зміст та характер суспільно-політичних відносин, форму­ючи тим самим правову культуру членів суспільства. Розв’язуючи правові кон­флікти, суд застосовує загальну правову норму до конкретної ситуації, сам формує загальнообов’язкові правила вирішення конкретної ситуації [12, с. 242-243]. На нашу думку, застосовуючи норми права, суд здійснює не тільки функцію соціаль­ного контролю, як зазначає Л. М. Мо­сквич, а й більшою мірою функцію судо­вого управління, забезпечуючи необхід­ний ступінь одноманітної поведінки громадян відповідно до правових при­писів. Оскільки, як було зазначено вище, суд має можливість впливати на зміст та характер суспільно-політичних відно­син, змінювати їх, тобто здійснювати вплив, що є головним в управлінні. Управління має місце лише тоді, коли певний суб’єкт на щось впливає, щось змінює, перетворює, переводить з одно­го стану в інший, чомусь надає новий напрямок руху або розвитку [2, с. 24].

Отже, вважаємо, що використовува­ти термін «судове управління» для визна­чення управлінських процесів які про­тікають в судовій системі, не є корек­тним. На наш погляд, судове управлін­ня - це цілеспрямоване упорядкування суспільних відносин, яке здійснюється судом шляхом застосування впливу на зміст та характер відносин між окреми­ми суб’єктами, дії яких не відповідають встановленим правовим нормам, що ді­ють у цьому суспільстві, з метою захисту законних прав і свобод громадян, закон­них інтересів юридичних осіб, суспіль­ства та держави, а також забезпечення однакового застосуванням і дотримання норм права всіма членами суспільства та оптимізації функціонування суспільства в цілому.

У наукових джерелах зустрічається також термін «організаційне управління судами». Деякі автори стверджують, що це останнє рівнозначне «судовому управ­лінню» [13, с. 3-4], інші стверджують, що організаційне управління судами є скла­довою частиною судового управління [8, с. 29; 9, с. 18]. На нашу думку, з ураху­ванням діючого законодавства, вказане поняття на сьогодні не є актуальним.

А. А. Стрижак вказує, що «організаційне керівництво судами» означає таку діяль­ність керівника (голови) певного судово­го органу, яка передбачає підготовку умов, спрямування роботи суддів як но­сіїв судової влади щодо своєчасного, пов­ного і всебічного розгляду кожної спра­ви, що знаходиться на розгляді у відпо­відному судовому органі і не передбачає надання їм вказівок за суттю порушених спірних питань і порядку застосування норм матеріального і процесуального права [8, с. 28]. Це поняття було актуаль­ним до прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. Воно було введено у юри­дичну практику у зв’язку із передачею функції управління судовими органами від органів юстиції до Верховного та об­ласних судів. Термін «організаційне ке­рівництво судами» певний час продо­вжував вживатися й після відновлення повноважень Міністерства юстиції СРСР та його органів на місцях на позначення їх виконавчо-розпорядчої діяльності [9, с. 17]. У період дії Закону України «Про судоустрій» від 07.07.2002 р. організацій­не керівництво діяльністю суду було пе­редбачено в нормативно регламентова­них повноваженнях голови суду. Однак на сьогодні законодавство прямо не пе­редбачає такої функції голови суду та виділяти її в теорії теж немає підстав.

Тому вважаємо, що природу управ­лінських процесів, що протікають у суді, більш точно передає поняття «адміні­стрування в суді», якому можна надати визначення як цілеспрямованої практич­ної діяльності осіб, які займають адміні­стративні посади в певному суді, що пе­редбачає керування конкретним, окре­мим елементом судової системи (судом), і полягає в технологічному процесі під­готовки, прийняття і виконання управ­лінських рішень, направлених на забез­печення належного функціонування суду з метою забезпечення ефективного здійснення правосуддя.

Звісно, такий підхід до розуміння управлінських відносин у судовій систе­мі не є вичерпним. Указані поняття по­требують подальшого дослідження та наукового обґрунтування, з перспекти­вою в подальшому однакового застосу­вання вказаних понять у законодавстві та наукових джерелах.



1. Москвич Л. М. Ефективність судової системи: концептуальний аналіз : монографія / Л. М. Москвич. - Х. : ФІНН, 2011. - 384 с.

2. Васіна А. Ю. Державне управління : підручник / А. Ю. Васіна, А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський. - К. : Знання, 2009. - 582 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бу­сел. - К., Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с.

4. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удо­сконалення / О. М. Бандурка. - Х. : Основа, 1996. - 398 с.


5. Притика Д. М. Правові засади організації і діяльності господарської юрисдикції та шляхи їх удо­сконалення / Д. М. Притика. - К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2003. - 328 с.

6. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом. (Опыт системного исследования) / В. Г. Афана­сьев. - 2-е изд., доп. - М. : Политиздат, 1973. - 390 с.

7. Глазунова Н. И. Государственное управление : учеб. для вузов / Н. И. Глазунова. - М. : Муницип. мир, 2004. - 456 с.

8. Стрижак А. А. Судове управління в Україні: теоретичні основи і правове регулювання : монографія / А. А. Стрижак. - Ужгород : Патент, 2004. - 120 с.

9. Обрусна С. Ю. Адміністративно-правові засади судової реформи в Україні: теорія, історія, сучас­ність : монографія / С. Ю. Обрусна. - Х. : ХНУВС, 2010. - 303 с.

10. Москвич Л. М. Проблеми підвищення ефективності судової системи : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.10. / Л. М. Москвич. - Х., 2011. - 485 с.

11. Обрусна С. Ю. Поняття судового управління: проблеми дефініції / С. Ю. Обрусна // Право і безпека : наук. жур. - 2010. - № 2 (34). - С. 42-46.

12. Москвич Л. М. Суд як складний політико-правовий феномен / Л. М. Москвич // Питання боротьби зі злочинністю : зб. наук. пр. - Х. : Право / Нац. акад. прав. наук України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, Ін-т вивчення проблем злочинності Нац. акад. прав. наук України, 2010. - Вип. 20. - С. 237-247.

13. Стумбина Э. Я. Судебное управление : учеб. пособие / Э. Я. Стумбина. - Рига : Ред.-издат. отдел ЛГУ им. П. Стучки, 1973. - 30 с.