joomla
КОЛО УЧАСНИКІВ ДОГОВОРУ РЕНТИ
Юрист України

УДК. 347.464 М. П. Апанасюк

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально - наукового інституту права та масових кому­нікацій ХНУВС

Висвітлюються проблеми визначення суб’єктного складу договору ренти. Звер­тається увага на взаємозв’язок термінів «одержувач ренти» і «рантьє»

Ключова термінологія: договір ренти, фізичні особи, юридичні особи, платник ренти, одержувач ренти, рантьє

Освещаются проблемы определения субъектного состава договора ренты. Об­ращается внимание на взаимосвязь терминов «получатель ренты» и «рантье»

Ключевая терминология: договор ренты, физические лица, юридические лица, плательщик ренты, получатель ренты, рантье

Highlights the problem of defining the subject composition contract rents. Attention is paid to the relationship of the terms “receiver of rent” and “rentier”

Key terminology: rent contract, individuals and legal entities taxpayer rents, receiver of rents rentier



На перший погляд, розгляд питання винесеного в назву статті може уявлятися не актуальним або надуманим, оскільки коло учасників договірних правовідносин завжди, більш-менш чітко, може бути ви­значено на підставі аналізу спеціальних норм цивільного законодавства. Якщо за допомогою спеціальних норм це зробити не видається можливим, тоді потрібно ана­лізувати загальні норми цивільного зако­нодавства і, зокрема, загальні норми до­говірного права. У випадку з договором ренти проблема як раз полягає в тому, що на підставі аналізу спеціальних норм Глави 56 (Рента), віднайти конкретну відповідь, так би мовити сходу, досить не просто. Не просто не тому, що її там немає, а тому, що вона є не на поверхні, є в загальному ви­гляді та вимагає додаткового спеціального тлумачення, внаслідок специфічних осо­бливостей правового врегулювання дого­вору ренти в українському цивільном законознавстві. Саме тому дана проблема­тика привертає до себе увагу.

З метою упередження критики в не­актуальності обраного напрямку публі­кації не зайвим буде відмітити, що з мо­менту прийняття Цивільного кодексу України (2003р.) і введення в майновий обіг договору ренти, «ажіотажного інтер­есу» до нього на практиці поки що, дій­сно, не спостерігалося. Це і не дивно, бо замість нього учасникам цивільного обо­роту зручніше скористатися договором купівлі-продажу[35]. Поки покупці майна в змозі одразу заплатити за нього повну ціну, договір ренти мало кого цікавить. Як тільки платоспроможність покупців стає невисокою або знижується, скажімо через фінансову кризу, одразу розгляда­ються альтернативні варіанти заміни до­говору купівлі-продажу, одним з яких є договір ренти. Саме цим пояснюється той невеликий інтерес серед учасників цивільних правовідносин до договору ренти, який до нього є сьогодні на прак­тиці. Підігрітий він також тим, що у на­явній періодичній літературі та в мережі Шегпе^ договір ренти постійно популя­ризується. Тому розгляд питання стосов­но кола учасників договору ренти в сво­їй актуальності не викликає сумнівів.

Договір ренти, як було вже сказано, врегульовано в Главі 56 (Рента) ЦК Укра­їни. За його умовами одна сторона (одер­жувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ч.1 ст. 731 ЦК). Згідно цьо­го визначення його сторонами виступа­ють, з одного боку, відчужувач майна (одержувач ренти), а з другого, набувач майна (платник ренти). Якщо договір рен­ти укладається на користь третьої особи, відчужувач майна і одержувач ренти мо­жуть бути різними особами[36].

Потрібно відмітити, що безпосереднє коло учасників договору ренти залежить від того, який конкретно різновид дого­вору ренти буде укладено. Так, згідно ч.

2 ст. 731 ЦК договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Отже, згід­но ЦК України можливим є укладення двох різновидів договору ренти: безстро­кового і строкового. Спеціального виді­лення різновидів договору ренти, скажі­мо, так як це має місце в ЦК РФ, в ЦК України немає.

Варто наголосити, що справедливість здійснення даної класифікації зовсім не означає, що ті самі різновиди договору ренти (безстроковий і строковий) коли - небудь мали або матимуть місце в реаль­ному житті, тому що так записано в за­коні (ЦК України). Відомо, що замість безстрокового різновиду договору ренти практикувалося укладання договору ві­чної або постійної ренти [1, с. 253-254]. А, замість строкового різновиду договору ренти, переважно укладався договір дові­чної ренти [2, с. 218]. Чинний ЦК України чомусь не врахував цієї тенденції майно­вого обороту, передбачаючи регламента­цію договору ренти в Главі 56 (Рента).

Між тим добре відомо, що культурні традиції і, зокрема, правові традиції на­довго осідають в «пам’яті» суспільства. Особливо в тому випадку, коли ці право­ві традиції викликані об’єктивними по­требами суспільного життя, коли їх за­родженню сприяють певні соціально - економічні передумови, про що вже згадувалося вище. Отже потрібно бути послідовним, що неможливо без враху­вання попереднього суспільного досвіду розвитку договірних рентних відносин, серед яких ніколи не зустрічався без­строковий і строковий різновиди дого­вору ренти. Тому ми будемо виходи не з «легальної класифікації» договору ренти, підставою здійснення якої є вказана нор­ма ЦК, а з тієї, яка фактично мала місце на практиці, у повсякденному реальному житті, в процесі об’єктивного розвитку суспільно-економічних, договірних рент­них правовідносин. Таким чином, різно­видами договору ренти є: договір вічної ренти, договір постійної ренти та договір довічної ренти.

По своїй юридичній природі ці дого­вори близькі, але не однакові. Вони мають різну спрямованість. Договори вічної і постійної ренти - це різновиди довготри­валих позикових відносин з виплатою процентів [3, с. 440]. Де, рента - це про­центи. Для повернення позики (еквіва­ленту відчуженого капіталу) в них має застосовуватися викуп ренти (ст. 739-741 ЦК). А договір довічної ренти - це різно­вид відносин купівлі-продажу [4, с. 812], ризиковий правочин у якому рента сприймається як нееквівалентна ціна майна. До нього, норми про викуп ренти застосовуватися не повинні, про що в за­коні чомусь не згадується. Але, їх поєднує в один договір ренти - спільний правовий режим нормативного врегулювання до­говірних рентних відносин в Главі 56 (Рен­та). Про застосування такого підходу, звісно, можна сперечатися, мова зараз про інше. Коло учасників договору ренти в кожному з його різновидів буде різним. І з цим не можна не рахуватися.

Отже, хто конкретно може укладати договір ренти? За загальним правилом договір ренти може укладатися як фізич­ними так і юридичними особами. Про це згадується в ст. 733 ЦК України. При цьо­му, в цій нормі прямо не вказується, які саме фізичні та юридичні особи можуть брати участь в договорі ренти. У такому разі, відповідь на це питання для спеціа­ліста представляється більш ніж очевид­ною. Якщо норма закону сформульована настільки загально, то тоді будь-які фі­зичні і юридичні особи можуть бути сто­ронами договору ренти. Закон, прямо, не забороняє конкретним фізичним і юри­дичним особам укладати договір ренти.

Водночас, якщо проаналізувати від­повідні різновиди договору ренти, то важко одразу погодитися, що сторонами договору ренти можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. Це припущен­ня випливає з низки формальних вимог, що пред’являються законодавством до фізичних і юридичних осіб як суб’єктів права, які в кожному окремому випадку мають завжди прийматися до уваги.

По-перше, за загальним правилом фізичною особою відповідно до ст. 24 ЦК визнається людина як учасник цивільних відносин. Це насамперед, громадяни України і особи без громадянства, а та­кож, іноземці. Згідно ст-й. 25, 30 ЦК фі­зична особа наділяється цивільною пра - во-дієздатністю та, відповідно, може са­мостійно або через представника набувати суб’єктивні цивільні права і обов’язки. Маючи конкретні цивільні права і обов’язки фізична особа розгля­дається в якості суб’єкта цивільного пра­ва, тощо. Отже, реалізуючи свою право - дієздатність фізична особа може уклада­ти будь-які цивільно-правові правочини, у тому числі договори й договір ренти, зокрема.

Аналіз норм Глави 56 (Рента) ЦК до­зволяє стверджувати, що фізичні особи можуть укладати будь-який різновид до­говору ренти. Вони можуть бути як від - чужувачами майна (одержувачами рен­ти), так і його набувачами (платниками ренти). Відчужувати майно під виплату ренти може тільки його власник, а на­бувати будь-яка особа, яка здатна плати­ти ренту. Платниками й одержувачами ренти можуть бути навіть недієздатні фізичні особи, якщо договір ренти здій­снюють від їх імені та в їх інтересах опі­куни або піклувальники. Самостійно укладати договір ренти ці особи, звичай­но, не можуть, а за допомогою законного представника й з дозволу органу опіки та піклування, така можливість у них є. Фізичні особи також можуть брати участь в договорі ренти на боці одержу­вача ренти, якщо рента на їх користь має виплачуватися на умовах її виплати на користь третьої особи (ст. 636 ЦК).

На відміну від фізичних осіб, юри­дичні особи публічного і приватного права можливістю укладати будь-який різновид договору ренти в повній мірі не наділені. Так, за загальним правилом юридичною особою відповідно до ст. 80 ЦК України визнається організація, ство­рена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Як організація - юри­дична особа характеризується наявністю організаційної єдності, майновою відо­кремленістю, можливістю виступати в цивільному обороті від власного імені, здатністю нести цивільно-правову відпо­відальність. З моменту реєстрації юри­дичної особи, вона набуває цивільної право-дієздатності та може самостійно набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов’язки.

Згідно ЦК України цивільна право­здатність юридичної особи носить універ­сальний характер, що передбачає наяв­ність в неї здатності до набуття таких са­мих цивільних прав і обов’язків (цивільну правоздатність), як і у фізичної особи, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК Украї­ни). У такому різновиді договору ренти як договір довічної ренти, якщо його трива­лість обумовлена життям платника або одержувача ренти, юридична особа не може бути однією із зазначених сторін даного договору, оскільки ці права та обов’язки за своєю природою можуть на­лежати лише людині. В інших випадках юридичні особи безперешкодно можуть брати участь в цьому договорі.

По-друге, на можливість фізичних і юридичних осіб бути одержувачами ренти впливає те, що рента представляє собою періодичний доход, одержання якого не пов’язано зі здійсненням підприємницької діяльності. Для її одержання немає потре­би займатися підприємницькою діяльніс­тю, а достатньо укласти договір ренти та вимагати його виконання. У такому ви­падку одержувачами ренти можуть бути лише рантьє1 - фізичні особи, що живуть на проценти та непідприємницькі товари­ства, а також інші установи або громадські організації, що мають статус юридичної особи, якщо це дозволяє їм більш повно задовольняти свої приватні інтереси й не суперечить меті їх діяльності.

Стосовно діяльності підприємниць­ких товариств, та їх можливості виступа­ти в якості рантьє, С. А. Хохловим була виказана думка, що рента: “не должна превращать коммерческую организа­цию - получателя постоянной ренты в рантье” [5, с. 320]. Його підтримав М. І. Брагінський “постоянная рента как раз­новидность ренты сохраняет основные черты последней - её некоммерческий характер. Поскольку., (скорочення наше - Авт.) рента не является прибылью, которая как таковая имманентна пред­принимательской деятельности” [6, с.642]. А також, В. С. Єм “коммерческие юриди­ческие лица не могут быть получателями ренты будучи субъектами предпринима­тельской деятельности, неразрывно свя­занной с оборотом имущества и потому не совместимой с положением рантье. Данное ограничение вытекает из самой сущности ренты” [7, с. 360]. Тим самим, її авторами обстоюється точка зору, що ко­мерційні юридичні особи не можуть бути одержувачами ренти, а отже не можуть брати участь в договорі ренти.

Й дійсно, якщо виходити з того, хто такі рантьє, то цілком послідовним ви­глядає висновок, що такі юридичні особи як підприємницькі товариства, для яких даний вид діяльності є основним, не по­винні прирівнюватися до рантьє. До них можна віднести всіх юридичних осіб приватного права, що самостійно, ініці­ативно і систематично, на власний ризик здійснюють діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання по­слуг та заняття торгівлею з метою одер­жання прибутку (ст. 42 ГК України). Від­повідно, юридичні особи, метою яких є здійснення підприємницької діяльності не можуть бути одержувачами ренти.

У той же час, якщо прийняти до ува­ги те, що відповідно до чинного законо­давства України підприємницьким това­риствам як юридичним особам, крім основної підприємницької діяльності, дозволяється здійснювати інші види ді­яльності, скажімо, займатися благодій­ною діяльністю[37], у такому випадку поді­бна точка зору виглядає досить катего­ричною. Тим більше, не варто забувати, що на сьогодні правоздатність юридич­них осіб є не спеціальною, а універсаль­ною (ст. 91 ЦК України). А отже, здат­ність бути рантьє не є такою, що за своєю природою може належати лише людині, вона може належати й юридичній особі. Це дозволяє підприємницьким товари­ствам бути рантьє й отримувати ренту, якщо про це записано в їх установчих документах. Таким чином, не менш по­слідовним виглядає висновок, що під­приємницькі товариства можуть отри­мувати пасивні доходи у вигляді ренти й, відповідно, брати участь в договорі рен­ти в якості одержувача ренти - рантьє.

По-третє, у зв’язку з тим, що одержу­вачем ренти може бути будь-яка фізична або юридична особа, яка може виступати в якості рантьє, певна увага має бути прикута щодо правильності вживання наукової термінології, зокрема, мова йде про вживання терміну «одержувач рен­ти» замість терміну «рантьє», у назві сто­рін цього договору.

Крім того, відома іще одна назва сто­рони договору ренти, що отримує право на ренту - це «покупець ренти». Похо­дження даної назви бере свій початок від тих часів, коли договір ренти прирівнюва­ли до договору купівлі-продажу. Особу, яка відчуженням майна набувала право на ренту вважали покупцем ренти, а особу, яка набувала це майно - продавцем ренти. До тих же часів відноситься походження терміну «викуп ренти» [4, с. 800- 801].

Ні для кого тепер не секрет, що ЦК України передбачає можливість укладан­ня договору ренти як по моделі договору позики, так і по моделі договору купівлі - продажу (ст. 734 ЦК). Внаслідок чого припустимим, також, є застосування термінології властивої договору позики. Від договору позики договір ренти від­різняється тим, що одержувач ренти не має права вимагати повернення майна (капіталу), відчуженого під виплату рен­ти. А від купівлі-продажу, тим, що рента це дох, а не ціна майна. Тому цілком зро­зумілим виглядає використання в дого­ворі ренти відмінної від близьких йому договорів спеціальної термінології, що заслуговує лише на підтримку.

Разом з тим використання терміну «одержувач ренти» замість терміну «ран­тьє», у назві сторін цього договору міс­тить певну неточність і умовність, про яку не варто забувати. Вона полягає в тому, що якою б не була точною або не­точною назва сторони договору ренти, котра отримує ренту, за нею завжди «приховується» фігура рантьє. Рантьє - це та особа, яка отримує право на ренту, незалежно від виду договору ренти. Та­ким чином, рантьє - найбільш точна на­зва сторони договору ренти, що одержує ренту. Вживання терміну «одержувач ренти» буде припустимим, якщо під ним розглядати особу рантьє.

Ось власне, ті проблемні питання до яких планувалося привернути увагу науко­вого товариства. Звичайно, все сказане може носити дискусійний характер, як же без дискусій в науці? І це не дивно, адже в наукових дискусіях, як відомо, народжу­ється істина. Істина в юридичних дискусі­ях, поняття, у відомій мірі, також умовне. Та про це поговоримо вже іншим разом.