joomla
ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ НАД ДЕРЖАВНОЮ ВЛАДОЮ ЯК ПРИНЦИП ДЕМОКРАТІЇ
Юрист України

У статті розкривається роль громадського суспільства у здійсненні контролю над інститутами публічної влади в умовах С. А. Косінов

кандидат юридичних наук, доцент, началь­ник Державної фінансової інспекції в Хар­ківській області

демократичної держави. З’ясовується співвідношення громадського і державного контролю, проаналізовано та узагальнено існуючі в юридичній науці підходи до визначення громадського контролю. У статті також встановлено об’єкт та риси громадського контролю, що дозволило визначити завдання, що ним вирішуються в демократичній державі.

Ключові слова: громадянське суспільство, громадський контроль, демократія, державна влада.

В статье раскрывается роль гражданского общества в осуществлении контроля над институтами публичной власти в условиях демократического государства. Устанавливается соотношение общественного и государственного контроля, проанализированы и обобщены существующие в юридической науке подходы к определению общественного контроля. В статье также раскрывается объект и признаки общественного контроля, что позволило определить задачи, которые им решаются в демократическом государстве.

Ключевые слова: гражданское общество, общественный контроль, демократия, государственная власть.

Authority control problem is of current importance. To form a public control system exercised by the civil society institutes is crucial under democracy. The thesis focuses on the research of public control of activity. In this thesis the order of realization of public control of the activity of state authority in the legal perspective is analyzed.

Key words: civil society, public control, democracy, state authority.



У сучасній юридичній літературі слушно зазначається, що навіть демо­кратичний суверен втрачає міру, якщо йому надається абсолютна влада [3, с. 24]. Історія західного суспільства довела необхідність обмеження влади не лише внутрішньо, але й зовнішньо [14, с. 385]. Саме тому створення реальної можли­вості, коли суспільство має право здій­снювати контроль за діяльністю органів державної влади, є визначальним прин­ципом в системі реалізації демократич­них механізмів в державі [5, с. 214]. Адже якщо немає громадського контр­олю над механізмом державної влади, то ніколи не буде і реального народовлад­дя. «Держава є організація, що володіє правом застосування насильства. Тому дуже важливо, щоб це право застосову­валося під належним контролем сус­пільства» [1, с. 12; 45, с. 26]. Необхідно, щоб народ мав прагнення і засоби для встановлення свого контролю над дер­жавою [29, с. 34]. А отже, в сучасних умовах поряд з державним контролем значне місце повинно відводитися і гро­мадській формі контролю, яка є нео­дмінною умовою оптимізації контроль­ної діяльності в масштабах всієї держа­ви [42, с. 65].


Загальні проблеми становлення, роз­витку та організації громадського контр­олю в України досліджували такі вітчиз­няні науковці, як В. Б. Авер’янов, М. І. Ануфрієв, В. С. Бакіров, О. М. Бандурка,

0. О. Бандурка, В. Т. Білоус, Ю. П. Битяк,

1. Л. Бородін, І. П. Голосніченко, В. Л. Гро- хольський, С. М. Гусаров, В. С. Гуслав - ський, В. С. Журавський, Р. А. Калюжний,

В. В. Коваленко, В. В. Ковальська, А. Т. Комзюк, Я. Ю. Кондратьєв, В. В. Коноп - льов, О. В. Негодченко, В. І. Олефір, Н. М. Оніщенко, О. І. Остапенко, В. П. Пєтков,

В. М. Плішкін, Т. О. Проценко, С. Т. Сте - ценко, В. Я. Тацій, В. К. Шкарупа, Х. П. Ярмакі, О. Н. Ярмиш та ін.

Метою цієї статті є розкриття ролі громадського суспільства у здійсненні контролю над інститутами публічної влади в умовах демократичної держави. Для її досягнення необхідним є вирішен­ня таких завдань: з’ясувати співвідно­шення громадського і державного контр­олю, проаналізувати та узагальнити іс­нуючі в юридичній науці підходи до визначення громадського контролю, встановити об’єкт громадського контр­олю та його риси, що дозволить сформу­лювати поняття громадського контролю та визначити завдання, що ним вирішу­ються в демократичній державі.

Дієвий контроль над владою можли­вий лише в межах демократичної консти­туційної держави, де влада розосеред­жена, врегульована, обмежена правом, доступна, передбачувана, ефективна. Де­мократія як принцип внутрішньої орга­нізації й діяльності політичних інститу­тів - явище високорозвинутого грома­дянського суспільства [23, с. 28]. Лише за наявності громадянського суспільства держава покликана здійснювати упоряд­кування своїх відносин з населенням, взаємоконтроль, взаємообмеження дер­жавних і недержавних органів і рухів. «Здатність суспільства до контролю над владою - ознака громадянського суспіль­ства. Тільки контроль, набуваючи право­ві форми, здатний підпорядкувати владу праву і лише за умови існування грома­дянського суспільства держава опиня­ється «під правом», стає «правовою»» [28, с. 27].

Вказана ідея відповідає підходу, за яким природа контролю розкривається як обмежувальна функція системи, що виконує задачі зворотного зв’язку [9, с.

10] , забезпечує нагляд за станом системи в цілому. За такого підходу найбільш по­вно проявляється значення контролю у демократичній державі, адже саме «ін- ституціоналізований зворотній зв’язок держави з громадською думкою[25] забез­печує контроль суспільства над держав­ним апаратом» [30, с. 117].

Соціокультурний простір демокра­тичного суспільства, середовище, в яко­му народжуються, функціонують та зміцнюються демократичні інституції завдяки діяльності самих громадян, а також створеним ними об’єднанням та іншим формам впливу народу на владу: мас-медіа, громадської думки, різнома­нітних громадянських ініціатив та форм політичної участі. Активність громадян, їхня небайдужість до суспільних справ, бажання і вміння захищати свої права та інтереси на місцевому й загальнодержав­ному рівні породжує явище, яке назива­ють громадянським, або цивільним, сус­пільством [34, с. 145], “новою сферою демократичного життя” [40, с. 246].

Ідея громадянського суспільства за­снована саме на необхідності ефективно­го регулювання взаємовідносин людини з політичною владою та суспільства з державою [12, с. 92].

Як вбачається, “одним з найбільш плідних підходів є інтерпретація понят­тя громадянського суспільства крізь при­зму прав людини”. Вказане поняття “... стосується такого суспільства, в якому кожна людина офіційно визнається юри­дично рівноправною як щодо всіх інших членів суспільства, так і стосовно держа­ви та різноманітних суспільних об’єднань.

Водночас поняття громадянського сус­пільства не пов’язується безпосередньо з юридичним громадянством людини, тобто з певним узаконеним зв’язком між нею та державою. Йдеться про, так би мовити, громадськість у загальносоці - альному сенсі: громадськість як можли­вість бути вільним і рівним з іншими учасниками суспільного життя...” [39, с. 30-34]. Громадськість, як найбільш свідо­ма й активна частина суспільства, вико­ристовуючи свій внутрішній потенціал і закономірності розвитку, бере на себе направляючу функцію в механізмі взає­модії з органами влади і впливає на по­літичні процеси так, щоб спрямовувати державну політику і запобігати прояву деструктивних чинників у державі. Ко­жен член суспільства, що проявляє по­літичну активність, тим самим відно­ситься до громадськості.

Отже, особа, її соціальні зв’язки є основою розвитку та становлення гро­мадянського суспільства. На думку пере­важної більшості спеціалістів, у нашій країні тільки розпочинається формуван­ня громадянського суспільства, його ін - ституційних основ. Так, Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року № 2411-

VI [16, ст. 527] серед основних засад вну­трішньої політики у сфері формування інститутів громадянського суспільства називає утвердження громадянського суспільства як гарантії демократичного розвитку держави (ч. 1 ст. 5). Крім того, Указом Президента України від 24 берез­ня 2012 року № 212/2012 затверджено Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні [41, ст. 966], при Президенті України діє Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства, положення про яку затверджено Указом Президента України від 25 січня 2012 року № 32/2012 [36, ст. 317], а у Посланні Президента України до Верховної Ради України в 2012 році відзначено, що од­ним із основних напрямів політики нової української влади на сьогодні є розвиток і залучення громадянського суспільства до процесу вироблення та реалізації дер­жавного курсу, адже успіх реформ не­можливий без громадської консолідації та широкої суспільної підтримки. Шлях до цього пролягає через подальше зрос­тання відкритості публічної політики й державного управління для безпосеред­ньої участі в них громадян і громадських об’єднань [38, с. 8].

Отже, якщо державний контроль, як традиційна функція держави, має давні історичні корені і здійснюється структу­рами держави, представлений безліччю форм і видів, то система громадського контролю тільки формується [31, с. 14; 44, с. 28][26].

Слід визнати: в сучасній юридичній науці, як це часто мало місце і в радян­ській літературі, визначення поняття «громадський контроль» великою мірою зводяться до вказівки на суб’єктів, що здійснюють контрольну діяльність. Так, якщо звернутися до досліджень радян­ського періоду, то, зокрема, В. А. Власов під громадським контролем розумів «контроль, здійснюваний громадськими організаціями трудящих», і відповідно до цієї вихідної тези виділяв такі його фор­ми як громадський контроль, здійснюва­ний партіями, профспілками, комсомо­лом та постійними комісіями місцевих Рад депутатів трудящих [7, с. 49]. О. П. Попова наводила уточнене, але близьке до попереднього визначення поняття громадського контролю як масового, са­модіяльного контролю, що здійснюється в добровільному порядку громадськими організаціями, добровільними товари­ствами та спілками, органами громад­ської самодіяльності населення і грома­дянами, за діяльністю органів державно­го управління [37, с. 148].

Суб’єктний критерій в основу свого визначення поклав і А. Кожухов, який визначає громадський контроль як здій­снювану в особливому процедурному порядку діяльність спеціальних суб’єктів (інститутів громадянського суспільства, окремих громадян) з перевірки, оцінки якості державного управління, дотри­мання прав і свобод людини на предмет відповідності пропонованим вимогам. Це контроль, здійснюваний громадськи­ми організаціями та об’єднаннями, ЗМІ, окремими громадянами [24].

Втім, більш обґрунтованим видаєть­ся підхід тих вчених, які розкривають природу громадського контролю, вихо­дячи із його сутнісних рис, мети, на реа­лізацію якої він спрямований (І. С. Дрей - слер [13, с. 35], В. П. Беляєв [4, с. 4]). За­значений підхід було використано і законопроектній роботі. Так, у Верховній Раді України свого часу було зареєстро­вано проект Закону України «Про гро­мадський контроль» (реєстраційний но­мер 6246; народними депутатами не роз­глядався). У вказаному проекті було визначено громадський контроль як здійснення правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання органами дер­жавної влади та місцевого самоврядуван­ня положень Конституції, законів Укра­їни, інших нормативно-правових актів з метою сприяння їхній ефективній діяль­ності і виконання покладених на них функцій, захисту прав, свобод, інтересів громадян.

Ми не можемо погодитись із пропо­зиціями, що іноді висловлюються в юридичній науці щодо необхідності роз­витку громадського контролю з боку самої держави [33, с. 19], яка має спри­яти визначенню порядку участі у контр­ольній діяльності громадських рад, ко­місій, «суспільно активних інститутів» (некомерційних організацій), виявлен­ню таких інститутів на основі кваліфі­кації кадрового складу, досвіду роботи організації та інших характеристик. А. С. Полещук, обґрунтовуючи аналогічну думку, підкреслює, що ставлення сус­пільства і держави визначаються як від­носини суб’єкта й об’єкта контрольних правовідносин з достатньою долею умовності[27], перш за все, з тієї причини, що контроль, так чи інакше, має засно­вуватись на відносинах «влада - підпо­рядкування». Якщо щодо контролю, здійснюваного державою як пануючим суб’єктом по відношенню до суспіль­ства, вказана умова дотримується, то у зворотному варіанті доводиться стика­тися з певними труднощами. Саме з цієї причини суспільство в більшості ви­падків розглядається лише як об’єкт контролю. На цій підставі вчений ро­бить висновок: в сучасних умовах саме державі належить керівна роль у ство­ренні та організації системи громад­ського контролю [35, с. 90].

Як видається, наведена точка зору є помилковою. Створення відповідних інститутів громадського контролю по­винно базуватися на громадській актив­ності та засадах самоорганізації. Більш прийнятним видається варіант, коли ін­ститути громадського контролю класи­фікуються на дві групи. Перша представ­лена чисельними громадськими органі­заціями, які засновуються без будь-якої участі держави. У більшості своїй вони з’являються спонтанно, стихійно і ви­ступають в якості противаги державі, нерідко жорстко критикуючи її діяль­ність не тільки всередині країни, але і на міжнародній арені. Друга група інститу­тів включає організації, створювані за участю держави або при органах держав­ної влади: різноманітні громадські пала­ти, громадські ради тощо. Близькість цих суб’єктів до влади, до органів держави дає підстави говорити, що контроль, ними здійснюваний, не є громадським повною мірою.

Громадський контроль являє собою одну з двох різновидів контролю соціаль­ного, другим видом якого виступає дер­жавний контроль. Ці різновиди соціаль­ного контролю, володіючи поруч поді­бних і відмінних ознак: єдністю цілей і корінних завдань, збігом принципів, в той же час розрізняються за способом виникнення, здійснення, по правовому положенню, характеру повноважень. Се­ред ознак громадського контролю, що відрізняють його від інших видів соці­ального контролю, виокремлюють такі:

1) є механізмом участі громадян в управ­лінні державними справами, що генерує інтереси і потреби всіх членів суспіль­ства; 2) суб’єкти громадського контролю виступають від імені громадськості, а не держави; при цьому громадський контр­оль є основним засобом забезпечення балансу інтересів різних соціальних груп і попередження конфліктів їх інтересів; 3) є об’єктивним і невід’ємним повнова­женням будь-якого суспільства і одним з основних його інститутів [10, с. 53; 27, с. 23]; у процесі здійснення громадського контролю контролюється виконання саме соціальних завдань, безпосередньо пов’язаних із захистом і реалізацією прав і свобод громадян, задоволенням й узго­дженням соціальних потреб та інтересів населення [21, с. 30]; 4) є набагато менш структурованим порівняно із державним чи міжнародним контролем, характер­ною є низька формалізація та норматив­на регламентація [43, с. 19]; 5) виступає як форма соціальної активності грома­дян, не обумовлена діями влади [32, с. 43]; 6) рішення суб’єктів громадського контролю мають, як правило, рекомен­даційний характер.

Першоосновою громадського контр­олю виступає активність населення, яка проявляється в діяльності громадських організацій та рухів, засобів масової ін­формації, профспілок. Це суспільне яви­ще, що вдосконалює систему політично­го управління [26, с. 218].

Слід зазначити, що наведена харак­теристика громадського контролю хоча і є такою, що переважає в юридичній на­уці і науці державного управління, не є загальновизнаною. Так, В. М. Гаращук вважає, що діяльність різних громад­ських формувань громадським контро­лем можна визнати лише з певною долею умовності, оскільки в їх діяльності від­сутні такі важливі ознаки контролю, як право втручання в діяльність контрольо­ваного об’єкту і право самостійно при­тягати його до правової відповідальнос­ті [8, с. 107]. Втім, вказана особливість, як видається, не заперечує природу гро­мадського контролю, а лише доповнює його характеристику. Так, Ю. П. Битяк серед ознак громадського контролю на­зиває відсутність права втручатися в оперативну діяльність підконтрольних осіб і право самостійно притягати ви­нних до правової відповідальності. Хоча, наголошує, що окремі громадські утво­рення мають контрольні повноваження, які наближають їх до державних контр­олюючих органів і передусім органів ад­міністративної юрисдикції [2, с. 224].

У науці також підкреслюється, що діяльність суб’єктів, наділених державно- владними повноваженнями, - не єдиний об’єкт громадського контролю. А тому поняття «громадський контроль» вклю­чає в себе не тільки контроль за діяльніс­тю державних органів, їх посадових осіб та інших публічних органів влади, але також і контроль за дотриманням прав і свобод людини іншими суб’єктами неза­лежно від їх організаційно-правової фор­ми та форми власності [20, с. 77]. Так, за чинним законодавством України можна також залежно від об’єкта контрольної діяльності виділити також громадський контроль за використанням та охороною земель, у сфері питної води та питного водопостачання [19, ст. 112], з питань охорони культурної спадщини [18, ст. 333], у сфері благоустрою населених пунктів [15, ст. 517], наукова і науково- технічна діяльність [17, ст. 56] тощо.

Громадський контроль покликаний сприяти вирішенню цілої низки завдань, зокрема, визнанню, забезпеченню і за­хисту основних прав і свобод людини і громадянина; підвищенню рівня участі громадян та їх об’єднань у діяльності дер­жави; забезпеченню прозорості та підви­щенню ефективності органів державної влади та органів самоврядування; здій­сненню громадянських ініціатив, спрямо­ваних на просування та захист громад­ських інтересів; забезпеченню зворотного зв’язку між суспільством і державою, по­передженню та вирішенню соціальних конфліктів; зниженню ризиків прийняття та реалізації органами державної влади та органами місцевого самоврядування про­типравних і таких, що суперечать суспіль­ним інтересам, рішень.



Література ____________________________________________________________

1. Rhonheimer M. The Political Ethos of Constitutional Democracy and the Place of Natural Law in Public Reason: Rawls’s “Political Liberalism” Revisited / Martin Rhonheimer // The American Journal of Jurisprudece. - 2005. - Vol. 50. - Р. 1-50.

2. Адміністративне право України : підручник [для юрид. вузів і фак. ] ; за ред. Ю. П. Битяка. - Х. : Право, 2000. - 520 с.

3. Альбрехт Петер-Алексис. Забытая свобода. Принципы уголовного права в европейской дискуссии

о безопасности / Петер-Алексис Альбрехт ; [пер. с нем. Г. Г. Мошака]. - Х. : Право, 2012. - 184 с.

4. Беляев В. П. Общественный контроль в современной России / В. П. Беляев // Конституционное и муниципальное право. - 2006. - № 6. - C. 2-6.

5. Бондарь Н. Ю. Институт общественного контроля за органами государственной власти в России / Н. Ю. Бондарь // Российский юридический журнал. - Екатеринбург: Изд-во УрГЮА. - 2009. - №

4 (67). - С. 213-218.

6. Братель С. Г. Громадський контроль за діяльністю міліції: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / С. Г. Братель ; Київ. нац. ун-т внутр. справ. - К., 2007. - 20 с.

7. Власов В. А. Обеспечение социалистической законности в советском государственном управлении / В. А. Власов. - М., 1958. - 67 с.

8. Гаращук В. Н. Контроль общественных формирований и граждан как способ защиты прав личнос­ти в сфере государственного управления / В. Н. Гаращук // Проблеми законності - 1998. - Вип.

36. - С. 105-109.

9. Гурицька М. С. Основні моделі взаємодії громадянського суспільства і держави : автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / М. С. Гурицька ; Київ. нац. ун-т ім. Т Шевченка. - К., 2009. - 16 с.

10. Давтян Д. В. Гражданский контроль как механизм обратной связи в процессе взаимодействия власти и общества / Д. В. Давтян // Исторические, философские, политические и юридические на­уки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. - 2012. - № 7. - С. 52-54.

11. Денисюк С. Ф. Організація громадського контролю у сфері забезпечення правоохоронними орга­нами громадського порядку / С. Ф. Денисюк // Форум права. - 2009. - № 2. - С. 102-107.

12. Денисюк М. В. Правовий механізм контролю громадянським суспільством діяльності органів державної влади [Текст] / М. В. Денисюк // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр. / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. - Вип. 53. - С. 91-96.

13. Дрейслер И. С. О соотношении государственного и общественного контроля как гарантий социа­листической законности / И. С. Дрейслер // Проблемы социалистической законности на современ­ном этапе развития советского государства. - 1968. - С. 35-37.

14. Жувенель Б. де. Власть: Естественная история ее возрастания / Бертран де Жувенель ; пер. с франц.

В. П. Гайдамака и А. В. Матешук. - М.: ИРИСЭН, Мысль, 2011. - 546 с.

15. Закон України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 49 (09.12.2005). - Ст. 517.

16. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року № 2411-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 40. (08.10.2010). - Ст. 527.

17. Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 року № 51/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 9 (28.02.95). - Ст. 56.

18. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 39 (29.10.2000). - Ст. 333.

19. Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 року № 2918-III // Відо­мості Верховної Ради України. - 2002. - № 16 (19.04.2002). - Ст. 112.

20. Земскова О. А. Понятие общественного контроля и его современные трактовки / О. А. Земскова // Альманах современной науки и образования. Тамбов: Грамота. - 2008. - № 6. - Ч. 2. - С. 76-79.

21. Ісаєв К. А. Громадський контроль над діяльністю політичних партій у системі публічної влади / К.

А. Ісаєв // Держава та регіони. - 2011. - № 4. - С. 29-34.

22. Капралова Ю. Г. Роль представительных институтов гражданского общества в достижении юри­дического консенсуса во взаимоотношениях с государством [Текст] / Ю. Г. Капралова, Е. Г. Сиза - рова // Вестник Владимирского юридического института. - 2009. - № 4. - С. 82-85.

23. Ковлер А. И. Кризис демократии? Демократия на рубеже ХХІ века. /А. И. Ковлер. - М.: Институт государства и права РАН, Серия «Новое в юридической науке и практике», 1997. - 103 с.

24. Кожухов А. На пути к правовому государству / А. Кожухов // Юридическая практика. - 24.04.2002. - № 17 (227).

25. Комзюк А. Т. Громадський контроль як засіб забезпечення законності у сфері державного управ­ління / А. Т. Комзюк // Вісник Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2003. - № 23. - С. 160-164.

26. Кривец А. П. К вопросу о гражданском контроле в современной России как механизме взаимодей­ствия власти и общества / А. П. Кривец // Научные ведомости БелГУ Серия: История. Политология. Экономика. Информатика. - 2010. - № 16. - Т. 19. - С. 216-223.

27. Кулешова Н. Н. О современном состоянии общественного контроля в России / Н. Н. Кулешова // Юридическая наука. - 2011. - № 2. - С. 21-24.

28. Лучин В. О. Конституционный строй России: основные политико-правовые характеристики / В.

О. Лучин, Н. А. Боброва // Право и политика. - 2006. - № 10. - С. 27-31.

29. Маритен Ж. Человек и государство / Жак Маритен ; пер. с англ. Т. Лифинцевой. - М.: Идея-Пресс, 2000. - 196 с.

30. Мацука О. Генеза поняття «правової держави» з точки зору соціальної філософії / О. Мацука // Схід. - 2009. - № 8 (99). - С. 117-121.

31. Наливайко Т В. Громадський контроль в Україні як інститут громадського суспільства: теоретико - правовий контроль : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Т. В. Наливайко ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Л., 2010. - 15 с.

32. Нисневич Ю. А. Гражданский контроль как механизм противодействия коррупции: проблемы реализации в России / Ю. А. Нисневич // Право и государство: теория и практика. - 2010. - № 4. -

С. 42-48.

33. Ноздрачев А. Ф. Контроль: правовые новеллы и нерешенные проблемы. / А. Ф. Ноздрачев // Жур­нал российского права. - 2012. - № 6. - С. 18-28.

34. Основи демократії : навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарчук та ін.; за заг. ред. А. Колодій ; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України, Укр.-канад. проект «демократична освіта», Ін-т вищої освіти. - К.: Ай Бі, 2009. - 684 с.

35. Полещук А. С. О некоторых вопросах, связанных с проблемой обеспечения общественного (граж­данского) контроля в сфере деятельности правоохранительных органов / А. С. Полещук // Юристъ - Правоведъ. - Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. юрид. ин-та МВД России. - 2011. - № 3. - С. 89-95.

36. Положення про Координаційну раду з питань розвитку громадянського суспільства : затверджене Указом Президента України від 25 січня 2012 року № 32/2012 // Офіційний вісник України. - 2012. - № 9 (10.02.2012). - Ст. 317.

37. Попова Е. П. О понятии общественного контроля в советском государственном управлении / Е. П. Попова // Правоведение. - 1961. - № 3. - С. 147-152.

38. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році : Щорічне Послання Президента Укра­їни до Верховної Ради України. - К. : НІСД, 2012. - 256 с.

39. Рабінович П. М. Громадянське суспільство і правова держава (загально-теоретичні міркування) / П. М. Рабінович // Українське право. - 1996. - № 3. - С. 30 - 34.

40. Розанвалон П. Демократична легітимність. Безсторонність, рефлексивність, наближеність / П. Розанвалон ; пер. з фр. Євгена Марічева. - Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2009. - 287 с.

41. Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні : затвер­джена Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212/2012 // Офіційний вісник Укра­їни. - 2012. - № 26 (13.04.2012). - Ст. 966.

42. Усманова Е. Ф. Институт общественного контроля как неотъемлемая составляющая правового государства / Е. Ф. Усманова // Социально-политические науки. - 2011. - № 1. - С. 62-65.

43. Федоров В. В. Общественный контроль за деятельностью уголовно-исполнительной системы как форма взаимодействия гражданского общества с государством : автореф. дисс. .. .канд. юрид. наук / В. В. Федоров. - Владимир, 2006. - 19 с.

44. Цыбулевская О. И. Общественный контроль как фактор ограничения власти / О. И. Цыбулевская, Т. В. Милушева // Право и управление. XXI век. - 2008. - № 3. - С. 28-33.

45. Ясин Е. Г. Приживется ли демократия в России. - 2-е изд., расшир. и доп. / Евгений Ясин. - М. : Фонд «Либеральная миссия»; Новое литературное обозрение, 2012. - 864 с.