joomla
ПРИНЦИПИ ПРАВА ЯК ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА КАТЕГОРІЯ
Юрист України

О. О. Уварова

кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорії держави і права Національного уні­верситету «Юридична академія України іме­ні Ярослава Мудрого»

У статті на підставі аналізу ознак, що є спільними для принципів і норм права, а також виокремлення рис, за якими принципи права відрізняються від загальних правил поведінки, подається їх загальнотеоретична характеристика та розкривається значення в системі правового регулювання суспільних відносин.

Ключові слова: принципи права, норми права, національна правова система.

В статье на основании анализа признаков, которые являются общими для принципов и норм права, а также выделения черт, отличающих правовые принципы от общих правил поведения, дается их общетеоретическая характеристика, раскрывается значение в системе правового регулирования общественных отношений.

Ключевые слова: принципы права, нормы права, национальная правовая система.

The article is devoted to the study of principles of law, their role in the system of legal regulation. The essence and characteristics of law principles are analyzed.

Key words: principles of law, legal norms, national legal system.


Як справедливо зазначають сучасні дослідники, питанню про принципи пра­ва пощастило в науці за кількістю й якіс­тю присвяченої йому літератури, але не пощастило в частині загальноприйнят - ного його вирішення [1, с. 9]. Це, зважа­ючи на роль принципів права у право­вому регулюванні суспільних відносин, ставить перед теорією держави і права завдання розкриття природи принципів права як загальнотеоретичної категорії, до якої могли б звертатися інші юридич­ні науки та використовувати її в науко­вих дослідженнях у межах свого пред­мета вивчення.

Значення принципів для права по­лягає в тому, що саме в них найяскраві­ше виражена його сутність у всій бага­томанітності утворюючих її сторін і за­кономірностей, відображені найбільш істотні риси змісту правового регулю­вання суспільних відносин [2, с. 49], а отже, у них мають у концентрованій формі відображатись ознаки права. Се­ред ознак права, які є спільними для таких його елементів, як принципи і нор­ми права, слід назвати:

1. Нормативність принципів і норм права. Як і правові норми, принципи права наділені нормативністю, під якою розуміється загальнообов’язковий ха­рактер їх вимог, що дозволяє їм викону­вати функцію регулювання суспільних процесів, причому не тільки опосеред­ковано через норми, але й самостійно [3, с. 189]. Нормативність завжди пов’язана з категорією регулювання і саме через властивість нормативності право висту­пає одним із соціальних регуляторів, адже упорядковувати (регулювати) значить «підпорядковувати життєдіяльність сус­пільства певним правилам-вимогам, зміст яких, об’єктивно обумовлений» [4, с. 11].


Обґрунтованою й такою, що розкриває природу нормативності права, є її харак­теристика, запропонована М. В. Цвіком: «Нормативність права полягає у тому, що воно містить загальнообов’язкові права і обов’язки для невизначеного кола суб’єктів, тривало та багаторазово за­стосовується до передбачених ним жит­тєвих ситуацій. Головні прояви права - правові відносини, норми, принципи і правосвідомість - мають при встанов­ленні та реалізації повторюваний харак­тер і в цьому сенсі є теж нормативними». Таким чином, нормативність права за­безпечує його обов’язковість, яка, на думку М. В. Цвіка, набувається у резуль­таті того, що повторюваність певних дій, які зрештою стають зразком поведінки, приводить до внутрішнього їх сприйнят­тя людьми як обов’язкових [5, с. 4], при цьому повторюваність певних суспіль­них відносин спрямована на утверджен­ня визнаних у цьому суспільстві ціннос­тей, які й стають першоджерелом норма­тивності.

Отже, така риса права, як його норма­тивність, проявляється перш за все через дію норм права, які й виступають тими сформованими в результаті багаторазо­вого повторення зразками поведінки. Але жодна правова норма не є самодос­татньою. Вона вказує на дещо більш об’єктивне, більш реальне та безпосеред­нє, ніж будь-яка інша норма, вона апелює до підґрунтя своєї зобов’язальної сили - до визнаних у суспільстві цінностей, без­посереднім виразом яких у праві висту­пають його принципи.

2. Загальний характер вимог, що скла­дають зміст принципів і норм права, який проявляється в їх неперсоніфікованості і невичерпності. Неперсоніфікованість, тобто відсутність указівки на конкретно­го адресата, дозволяє нормам і принци­пам адресуватися не до якоїсь однієї осо­би, а відразу до багатьох поіменно не пере­рахованих. Невичерпність норми і прин­ципу означає можливість їх багаторазової реалізації. Іншими словами, норма (прин­цип) встановлює правило (стандарт) для невідомої (потенційно нескінченної) кіль­кості випадків певного виду і невідомої кількості осіб певної категорії [6, с. 22]. У цьому влучним є зауваження Г. Харта щодо правового регулювання: «У будь - якій великій групі загальні правила, зраз­ки і принципи мають бути основним ін­струментом соціального контролю, а не окремою вказівкою, що надається кожно­му індивіду окремо» [7, с. 127].

3. Суспільну обумовленість, спрямо­ваність на захист суспільно визнаних цінностей. Зміст принципів права об­умовлений об’єктивними соціальними закономірностями. Основоположні ідеї права виступають не довільними кон­струкціями людського розуму, а особли­вою формою вираження об’єктивних соціальних закономірностей. Принципи права фіксують у своєму змісті необхідні й суттєві зв’язки, наявні в суспільстві і в праві, дозволяють установити такий по­рядок, який найбільшою мірою сприяє їх зміцненню й розвитку.

Спрямованість принципів і норм права на захист суспільно визнаних цін­ностей знайшла відображення у практи­ці Конституційного Суду України, який в одному зі своїх рішень указав, що кон­ституційні норми захищають і відобра­жають цінності, закладені в Конституції України [8, ст. 2396].

4. Принципи й норми права об’єднує також те, що з точки зору логіки вони представляють собою судження про на­лежне, фіксують не те, що є, а те, як по­винно бути.

У той же час принципи і норми права не є тотожними елементами права. Серед ознак, що відрізняють принципи від норм та мають значення для цілей цього дослідження, можна відзначити такі.

1. Принципи права мають більший ступінь об’єктивності порівняно з нор­мами права. Як справедливо вказує проф. М. В. Цвік, принципи слід розглядати не як привнесені в правову систему суб’єктивні за своєю природою ідеї, а як іманентно їй властиві незаперечні ви­моги, пізнання яких пов’язане з аналізом самої суті права і закономірностей його розвитку [9, с. 34].

На відміну від принципів, правові норми в процесі правоутворення мають пройти етап правозакріплення, етап, коли в процесі правоутворення беруть участь уповноважені державні органи, а отже - такий, що вносить до нього пев­ний елемент суб’єктивності. Якщо право­ві норми не здобувають формальної ви­значеності через закріплення у визнаних державою формах, це призводить до не­доліків у правовому регулюванні, до іс­нування прогалин у формальному праві. Принципи права, щоб мати регулятивне значення, не обов’язково здобувають формальну визначеність.

Ця теза знайшла визнання в юридич­ній науці. Зокрема, вказується, що прин­ципами права є не тільки ті положення, що закріплені в законодавстві й інших джерелах правових норм, але й основопо­ложні ідеї правосвідомості, які отримали загальне визнання в діяльності органів правосуддя, інших суб’єктів внутрішньо­державного і міжнародного права, незва­жаючи на відсутність їхньої формальної фіксації в об’єктивному праві.

Ознака більшої порівняно з нормами права об’єктивності принципів права по­яснюється тим, що, зокрема, з філософ­ської точки зору правові ідеї і принципи є вихідним логічно першим компонентом правової реальності. Найбільш загальний, абстрактний вираз сутності права, його «проект» або задача («регулятивна ідея»), ідеальний аспект буття права, його форма (в арістотельському сенсі). Принципи права пронизують всю юридичну форму суспільних відносин [10, с. 149].

У той же час принципи права як ре­гулятори можуть бути присутніми в пра­ві неявно, не будучи сформульовані окремо й ніби розчинюючись у нормах. Саме через те, що норми права часто ра­ніше за принципи отримують формальну визначеність, поширеним є уявлення про першість норм права, з яких потім мо­жуть виводитись принципи права, яке, на думку автора, не відображає дійсного процесу формування принципів і норм права. Ф. А. Гайєк пропонує таке наукове пояснення цієї тези: «Мова нерідко ви­являється неспроможною висловити те, на що цілком здатний зважити розум, зу­мовлюючи якісь дії, і ми часто не можемо передати словами те, що добре вміємо за­стосовувати на практиці. З цим фактом тісно пов’язане те, що правила, які керу­ють діями, часто набагато абстрактніші й загальніші, ніж усе, що коли-небудь уда­валося висловити мовою. Таких абстракт­них правил людина навчається, насліду­ючи конкретні дії та засвоюючи “за ана­логією” здатність діяти в інших випадках за такими самими принципами, але сфор­мулювати їх як принципи вона неспро­можна» [11, с. 112].

Слід зазначити, що право в значенні обов’язкових норм поведінки виникло, безсумнівно, одночасно із суспільством: мирне співіснування людей у суспільстві можливе лише завдяки додержанню за­гальних норм. Ці правила могли бути у певному сенсі невідомі, вони ще мали бути виявлені, адже від «знати як» діяти, тобто від здатності розпізнати відповід­ність чи невідповідність дій інших людей визнаним звичаям, ще дуже далеко до здатності сформулювати такі правила словами. Однак хоча всі могли визнавати, що виявлення та констатація прийнятих норм (або чітке формулювання норм, схвалюваних у процесі дій на їх підставі) - це завдання, яке потребує особливої роз­важливості, ніхто все ж таки не уявляв собі право як річ, яку людина може ство­рити за своїм бажанням [12, с. 106-107].

Об’єктивний характер принципів пра­ва дає підстави для висновку про аксіома­тичний пріоритет принципів над іншими нормами права, з якого випливає, що більшість норм формується під впливом або на розвиток того чи іншого принципу або групи принципів і не повинні їм су­перечити. Правові норми є зазвичай лише різними проявами дії принципів, засо­бами їх конкретизації. Проте в деяких ви­падках, спеціально передбачених законом, норми права можуть встановлювати ви - нятки з принципів - заради інших прин­ципів права, дотримання яких у цій ситу­ації має більший суспільний інтерес. Так, окремі норми Кримінального процесуаль­ного кодексу України і Цивільного про­цесуального кодексу України як виняток із принципу гласності встановлюють осо­бливості закритого судового розгляду для забезпечення прав людини. Винятком з принципу свободи договору є норма, що передбачає укладення договорів за дер­жавним замовленням. Прикладом вста­новлення винятку із принципів може бути виняток із принципу непорушності права приватної власності й недопустимості протиправного позбавлення такого пра­ва, який Конституційний Суд України розглядає проявом принципу верховен­ства права. Таким винятком є допусти­мість примусового відчуження об’єктів права приватної власності з мотивів сус­пільної необхідності на підставі і в по­рядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості (п. 5 рішення КСУ у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства “Гра - добанк” у державну власність», Постано­ви Верховної Ради України «Про визнання колекції образотворчого мистецтва на­ціональним надбанням України» у справі № 1-34/2008 від 16 жовтня 2008 року № 24-рп/2008 [10, ст. 2768]). На цю особли­вість звертав увагу Є. В. Васьковський, указуючи на те, що певні відносини мо­жуть бути як виняток виведені законодав­цем з-під дії принципів права [13, с. 229].

Останньою стадією формування принципу права є його визнання учасни­ками суспільних відносин, що підляга­ють правовому регулюванню. Влучним є зауваження Т. Р. С. Аллана з цього при­воду, який підкреслює, що принципи по­винні збігатися із розумінням широкою спільнотою категорій «правильно» і «не­правильно»: загальне право, попри те, що його артикулюють судді, мало б в іде­алі окреслювати поле правової згоди всіх членів спільноти, узгоджене з їхнім ро­зумінням суспільного блага [14, с. 32].

Таким чином, принципи права в уза­гальненому вигляді відображають законо­мірності суспільного розвитку, вони об’єктивно обумовлені характером суспіль­них відносин. Принципи не застосовуються до природи і до людської історії, а абстрагу­ються з них. У цьому проявляється об’єктивний характер принципів права.

2. Різний характер нормативності принципів і норм права. Як уже зазнача­лось вище, якщо нормативний характер принципів права має своїм джерелом цін­ності, які знаходять вираження у принци­пах, то умовою набуття нормативного характеру нормами права є їх відповід­ність принципам права. Це обумовлює й різний механізм забезпечення легітим - ності принципів і норм права: легітим - ність принципів забезпечується через втілення в них визнаних у суспільстві цін­ностей, легітимність норм права - через їх відповідність принципам права.

Особливий характер нормативності принципів права проявляється серед ін­шого в тому, що вирішення конфліктів між принципами права відбувається за іншим механізмом, ніж подолання колізій між нормами права. Так, цінності без­пеки держави і публічного порядку, а та­кож суспільної безпеки можуть конкуру­вати зі свободою слова, свободою демон­страцій, свободою релігії і віросповідан­ня і свободою інформації тощо.

Пояснення механізму вирішення конфлікту між принципами права дає Р. Дворкін. Колізія між нормами права вирішується за правилом «все або нічо­го», одне з них має бути або скасоване, або змінено так, щоб допускати виняток, або ж має бути визнано, що у випадку конфлікту правил одному з них завжди надається перевага. Принципи ж можуть прийматися до уваги й суперечити один одному при розгляді однієї й тієї ж спра­ви. Це не означає, що справа має бути ви­рішена на підставі одного з них, а інші ма­ють бути відкинуті чи змінені. Незмінне формулювання принципу може мати зна­чення у багатьох справах, але виявитися вирішальним лише в деяких із них. Р. Двор - кін називає цю якість (істотну для прин­ципів і невластиву для норм, або, як їх на­зиває сам вчений, правил) вагою. Ті прин­ципи, які «програють» у конкретній справі, не скасовуються і не змінюються, оскільки значення кожного принципу залишається незмінним, навіть якщо у певному кон­кретному випадку його переважають інші принципи. Кожний принцип наступного разу може знову, без жодних змін, «всту­пити у боротьбу». Принципи - підстави для дій, а підстава для дій не припиняє бути такою, навіть якщо у цьому конкрет­ному випадку якась інша підстава є більш важливою [7, с. 287].

Правило вирішення конфліктів між принципами права підтверджують і суд­ді Конституційного Суду України: «Якщо колізія між нормами права долається шляхом віддання пріоритету одній з норм, то суперечність між принципами права має бути вирішена шляхом враху­вання вимог кожного з принципів права, що вступили у протиріччя один з одним» (див. окрему думку судді Конституцій­ного Суду України Савенка М. Д. у спра­ві про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесу­ального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) № 1-зп від 13.05.1997 р.) [15, с. 117].

3. Більш стабільний характер прин­ципів права. Як зазначають Р. Давід і К. Жоффре-Спінозі, норми права можуть змінюватись від розчерку пера законо­давця. Проте в них багато таких елемен­тів, які не можуть бути вільно змінені, оскільки вони тісно зв’язані з нашою ци­вілізацією й нашим способом мислення. Законодавець не може впливати на ці елементи [16, с. 19-20]. Є підстави вва­жати, що ці слова присвячені саме прин­ципам права, які Л. Фрідмен називав по­стійними, такими, що довго живуть, частинами правової системи, що були в системі завжди і будуть такими ж упро­довж ще довгого часу [12, с. 10].

Слід підкреслити, що чим вищу ланку в ієрархічній системі принципів займає певний принцип, тим менш змінний ха­рактер він носить. Такі принципи, як прин­цип справедливості, рівності, свободи, гуманізму, що є загальнолюдськими прин­ципами права, носять найбільш сталий характер, чим забезпечується стабільність правового регулювання. Хоча принципи і піддаються тлумаченню, яке змінює та розвиває їх зміст, є, проте, ядро, котре не­обхідно оберігати, якщо ми бажаємо нада­ти принципам певне значення [6, с. 31].

4. Принципи права виступають сис­темоутворюючим елементом права. Вони вносять єдність у всю систему норм; на­дають глибоку єдність правовому регу­люванню суспільних відносин [17, с. 53], є конструкцією, навколо якої формують­ся його норми, інститути, галузі й вся система [18, с. 32].

5. Різна внутрішня структура прин­ципів і норм права: норми права закріп­люють певне правило поведінки, яке має уповноважувально-зобов’язальний характер, принципи права концентрують у собі цілу систему вимог найбільш за­гального характеру. Іншими словами, норма права - це завжди визначене пра­вило поведінки, імперативне чи диспо­зитивне. Принцип права - це абстрактні імперативні вимоги.

Отже, принципи права можна визна­чити як систему вимог до належної і можливої поведінки людей, які відо­бражають визнані у суспільстві цінності і утворюють спрямовану на регулювання суспільних відносин ієрархічну єдність. Кожна з вимог, що становить зміст пев­ного принципу права, також може на­бувати характер принципу, але нижчого рівня. Уся система принципів права пред­ставляє собою певне розгортання прин­ципу справедливості через виведення з його змісту системи вимог, яким має відповідати практика суспільних відно­син, і вимог, що висуваються до самого механізму правового регулювання.


Література ____________________________________________________________

1. Кузьмина М. Н. Юридический конфликт: теория и практика разрешения / М. Н. Кузьмина. - М. : Юрлитинформ, 2008. - 256 с.

2. Полежай П. Т. Сущность права / П. Т. Полежай. - Х. : Юрид. ин-т, 1964. - 73 с.

3. Козюбра Н. И. Социалистическое право и общественное сознание / Н. И. Козюбра. - К. : Наук. думка, 1979. - 208 с.

4. Пеньков Е. М. Социальные нормы - регуляторы поведения личности. Некоторые вопросы мето­дологии и теории / Е. М. Пеньков. - М. : Мысль, 1972. - 198 с.

5. Цвік М. В. Про сучасне праворозуміння / М. В. Цвік // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2001. - № 4 (27). - С. 3-13.

6. Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика) : монографія / С. П. Погребняк. - Х. : Право, 2008. - 240 с.

7. Харт Г. Л. А. Понятие права : пер. с англ. / Г. Л. А. Харт ; под общ. ред. Е. В. Афонасина и С. В. Мои­сеева. - СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2007. - 302 с.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депу­татів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 1, час­тини першої статті 7, статей 8, 9, 10, частини четвертої статті 14, статті 17, частини першої статті

20, частини третьої статті 29 Закону України «Про прокуратуру» (справа про повноваження про­куратури відповідно до пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України) у спра­ві № 1-29/2008 від 10 вересня 2008 року № 15-рп/2008 // Офіц. вісн. України. - 2008. - № 71 (29.09.2008 р.). - Ст. 2396.

9. Цвік М. В. Методологічне значення принципів права / М. В. Цвік // Проблеми методології сучасного правознавства : матеріали конф., 9-10 жовт. 1996 р. - К., 1996. - С. 34.

10. Явич Л. С. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений / Л. С. Явич. - М. : Юрид. лит., 1961. - 172 с.

11. Хайєк Ф. А. Право, законодавство та свободи: Нове викладення широких принципів справедли­вості та політичної економії : в 3 т. : пер. з англ. / Ф. А. Хайєк. - К. : Сфера, 1999. - Т. І: Правила та порядок. - 196 с.

12. Фридмэн Л. Введение в американское право : пер. с англ. / Л. Фридмэн ; под ред. М. Калантаровой. - М. : Прогресс, Универс, 1993. - 286 с.

13. Васьковский Е. В. Цивилистическая методология. Учение о толковании и применении гражданских законов / Е. В. Васьковский. - М. : Центр ЮрИнфоР, 2002. - 508 с.

14. Аллан Т. Р. С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права / Т. Р С. Аллан ; пер. з англ. Р Семківа. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 385 с.

15. Рішення Конституційного Суду України «Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конститу­ції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у спра­ві щодо несумісності депутатського мандата)» у справі № 03/29-97від 13.05.1997 року № 1-зп // Офіц. вісн. України. - 1997. - № 20. - С. 117.

16. Давид Р Основные правовые системы современности / Р Давид, К. Жоффе-Спинози ; пер. с фр.

В. А. Туманова. - М. : Междунар. отношения, 1999. - 400 с.

17. Явич Л. С. Общая теория права / Л. С. Явич. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. - 288 с.

18. Явич Л. С. Проблемы правового регулирования советских общественных отношений / Л. С. Явич. - М. : Юрид. лит., 1961. - 172 с.