joomla
ДЕЯКІ АСПЕКТИ МОДЕЛЮВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В КРИМІНАЛІСТИЦІ
Юрист України

УДК 343.985 О. В. Фунікова

кандидат юридичних наук, доцент кафедри криміналістики Національного університету «Юридична академія України імені Яросла­ва Мудрого»

Досліджено різні наукові концепції щодо моделювання комунікативних процесів, розглянуто моделі комунікації згідно з інформаційно-технологічним підходом, визначено пріоритети діяльнісного підходу в процесі розслідування та розкриття злочинів.

Ключові слова: комунікативні технології, моделювання, діяльнісний підхід.

Исследованы различные научные концепции моделирования коммуникативных процессов, рассмотрены модели коммуникации в соответствии с информационно­технологическим подходом, определены приоритеты деятельностного подхода в процессе расследования и раскрытия преступлений.

Ключевые слова: коммуникативные технологии, моделирование, деятельностный подход.

Researched ariety of scientific modeling concepts of communication processes are considered models of communication in accordance with the information and technological approach, pri­oritized activity approach in the process of investigating and solving crimes.

Key words: communication technologies, modeling, active approach.

Діяльність з розкриття та розсліду­вання злочинів та інформація - дві не­розривно пов’язані категорії, причому основу першої складають інформаційні процеси, які реалізуються шляхом здій­снення комплексу дій, що направлені на виявлення, аналіз та оцінку отримуваної інформації [12, с. 4]. Базовою основою для комунікативних технологій висту­пають різнопланові інформаційні про­цеси, обумовлені багатьма факторами (правовим статусом та психічним станом суб’єктів комунікації, слідчою ситуацією, ситуацією в межах конкретної слідчої дії та ін.). Комунікативна технологія може бути розглянута як певний вид діяль­ності, яка, в свою чергу, підпорядкована загальним принципам процесу переда­чі та отримання інформації. Відповід­но структура комунікативної технології складає чітко визначену інформаційну © Фунікова О. В., 2013 систему, яка може бути виражена за до­помогою моделі, елементи якої повинні знаходитися у постійному динамічному взаємозв’язку. Саме моделювання, як ефективний метод пізнання, є найбільш доцільним у тому випадку, коли об’єктом пізнання є така складна та недоступна для безпосереднього сприйняття категорія, як комунікативні технології. Взагалі, будь - яка криміналістична модель - це штучно створена матеріальна або ідеальна систе­ма, що відтворює з певним ступенем поді­бності замінюваний нею об’єкт, вивчення та перевірка якої дозволяє отримати нові знання щодо цього об’єкта та викорис­товувати їх для розв’язання пошукових, пізнавальних, ідентифікаційних та інших завдань у процесі розслідування злочинів [11, с. 80].

В юридичній літературі зустрічають­ся різні класифікації моделей за різними критеріями [10, с. 17; 14, с. 36]. Найбільш поширеним є поділ моделей на матері­альні, ідеальні (уявні, абстрактні), логі - ко-математичні (кібернетичні) та інформаційно-комп’ютерні. Особливе місце у пізнавальній діяльності слідчого займають саме ідеальні моделі у вигляді образів, що мають певний зміст, який виражено у визначених поняттях [13, с. 81]. Такі моделі будуються на основі подій, об’єкта в цілому або його окремих сторін, частин та елементів. Ідеальна мо­дель складається з мисленнєвих компо­нентів і виконує функцію відображення, інтерпретації фактів, наочного виражен­ня уявлень[9, с. 70]. Ідеальні моделі, в свою чергу, поділяються на:

- образні (іконічні, неформальні) мо­делі, що за своєю формою є психологіч­ним образом, а в гносеологічному аспек­ті - одним із засобів отримання нового знання; такі моделі використовуються найчастіше;

- образно-знакові (символічні, част - ково-формалізовані) моделі, що пред­ставлені у вигляді різного роду умовних знаків (буквені, графічні);

- імовірні моделі, які виступають як засіб пізнання;

- достовірні моделі, які є результатом процесу пізнання та кінцевою метою [10, с.115; 13, с.191].

За допомогою розробки ідеальної об­разної моделі комунікативних технологій в криміналістиці виникає реальна мож­ливість відображення складних струк­турних та функціональних зв’язків все­редині досліджуваної системи.

У зв’язку з викладеним здається за необхідне нагадати про те, що досліджу­вана категорія, а саме «комунікативні технології», має складну природу. Це означає, що, з одного боку, вона може бути розглянута як певний вид діяльнос­ті, але з іншого - вона все ж таки має складну соціальну основу, і саме тому структура цієї системи повинна відпо­відати аналоговим моделям інших кому­нікативних систем. Досліджуючи понят­тя комунікативних технологій, вважаємо за необхідне виокремити основні підходи щодо теорії комунікації взагалі з метою проведення подальшого наукового до­слідження в контексті визначених по­ложень. Так, у науковій літературі ви­кладено відповідні підходи, які розробле­но в межах інших соціальних наук:

1) інформаційно-технологічний під­хід (процесно-інформаційний);

2) семіотичний підхід, який розгля­дає соціальні процеси крізь призму кате­горії «знак»;

3) діяльнісний підхід, в якому осно­вою є категорія «діяльність суб’єктів ко­мунікації»;

4) системний (структурно-функціо­нальний) підхід, в якому основними ка­тегоріями виступають «система», «струк­тура», «функція» [3, с. 27].

На окрему увагу заслуговує інформа­ційно-технологічний підхід (процесно - інформаційний), який використовується з метою теоретичного аналізу вивчення загальнонаукової категорії «інформація», а також різних теоретичних схем, які розкривають процеси її передачі; згідно з таким підходом комунікація трактуєть­ся як цілеспрямована дія джерела інфор­мації, яка виконується з метою отриман­ня певного результату. Типовим прикла­дом процесно-інформаційної моделі комунікації є модель Р. Лассвелла, який зазначив, що для визначення комунікації необхідно відповісти на 5 запитань:

1. Хто (повідомляє)? - SOURCE.

2. Що? - MESSAGE.

3. Через який канал? - CHANNEL.

4. Кому? - RECEIVER.

5. З яким ефектом? EFFECT.

Автор цієї концепції вважає, що від­повіді на зазначені 5 запитань дають ре­альну можливість розкрити будь-яку комунікаційну дію.

Таким чином формулюється відпо­відна графічна модель:

SOURCE - MESSAGE - CHANNEL - RECEIVER - EFFECT (S - M - C - R - E ) [17, с. 37].

Р. Вердербер включає до комуніка­тивного процесу такі елементи:


1) учасники - відправники та отри­мувачі інформації;

2) контекст - це фізичне, соціальне, історичне, психологічне та культурне оточення, в якому триває процес кому­нікації;

3) повідомлення, які включають в себе: значення, символи, кодування та декоду­вання, форму або організацію;

4) канали - маршрути повідомлень та засоби їх передачі; повідомлення переда­ються через відповідні сенсорні канали (чим більше каналів використано для пе­редачі повідомлень, тим більшою є імовір­ність того, що комунікація буде успішною);

5) шум - це будь-який зовнішній, вну­трішній або семантичний подразник, який заважає процесу обміну інформацією;

6) зворотний зв’язок - це реакція на повідомлення, яка вказує на те, чи було воно отримане взагалі та яким чином сприйняте отримувачем [1, с. 20-23].

0. Я. Гойхман, окрім зазначених ком­понентів (відправник, отримувач, пові­домлення), виокремлює ще один - кому­нікативний акт (фрагмент комунікації, пов’язаний із окремою мовною дією) [4, с. 14-15].

1. М. Цимбалюк, суттєво не змінюючи інформаційну структуру комунікації, пропонує включати до неї такі елементи:

- адресант - суб’єкт спілкування;

- адресат - кому спрямоване повідом­лення;

- повідомлення - зміст, що переда­ється;

- код - засоби передачі повідомлення;

- канал зв’язку і результат - що до­сягнуто в ході спілкування [15, с. 47].

М. Ю. Коноваленко до структури ко­мунікативного процесу включає такі обов’язкові елементи [7, с. 31]:

- джерело передачі інформації (від­правник);

- канали передачі інформації;

- канали отримання інформації;

- переробка, декодування отриманої інформації.

О. О. Гулевичем запропоновано до­сить цікаву концепцію, за якою процес кодування, передачі та декодування ін­формації відбувається у так званому «ко­мунікативному полі», яке охоплює певні норми комунікації, скрипти комунікації, стилі комунікації та когнітивну загрузку. Під нормами комунікації розуміються загальні правила поведінки, які прита­манні будь-якому процесу спілкування (тематика, термінологія та ін.). Порушен­ня цих норм породжує непорозуміння та негативне відношення учасників один до одного. Скрипт комунікації - буденна уява про типову послідовність дій у пев­ній комунікативній ситуації. Під стилем комунікації розуміється сукупність норм, які визначають форму повідомлень. Ког - нітивне навантаження визначається об­сягом інформації, яку людина повинна проаналізувати одночасно [5, с. 12].

Ні в якому разі не намагаючись при­низити роль інформаційно-технологіч­ного підходу в теорії соціальної комуні­кації в цілому, вважаємо за необхідне підкреслити, що в процесі діяльності, пов’язаної із розкриттям злочинів, пере­вага надається, безумовно, діяльнісному підходу до визначеної категорії, за таких аргументів:

1) на сьогодні в криміналістиці кому­нікація розглядається саме як один із ви­дів слідчої (судової) діяльності [8, с. 77];

2) у межах діяльності по розслідуван­ню та розкриттю злочинів застосування комунікативних технологій обумовлено у першу чергу суб’єктним складом учас­ників; інформаційні, семіотичні та струк­турно-функціональні аспекти комуніка­тивних процесів завжди залежать від того, хто виступає учасниками комуніка­тивної взаємодії;

3) будь-яка комунікація завжди є вза­ємодією, а взаємодія можлива тільки за умови контакту та двостороннього зв’язку між певними суб’єктами; відпо­відно, за умов відсутності хоча б одного із суб’єктів комунікаційного процесу процес застосування комунікативних технологій не є ефективним.

Таким чином, за умов діяльнісного підходу під комунікацією розуміється сумісна діяльність її учасників, у процесі якої формується загальний (до певної межі) погляд на речі й дії з ними. Для діяльнісного підходу характерними є процесуальність, континуальність, кон- текстуальність [7, с. 24].

Як уже було зазначено, щодо процесу розслідування злочинів, пріоритетним вбачається саме діяльнісний підхід, від­повідно модель комунікативного про­цесу може бути розглянута по аналогії із іншими видами діяльності, направленої на розслідування та розкриття злочинів. Так, В. А. Образцов пропонує наступну структуру об’єкта дослідження в плані діяльності уповноважених законом ор­ганів та посадових осіб, які ведуть бо­ротьбу зі злочинністю кримінально-про­цесуальними засобами:

- суб’єкт (слідчий, працівник органу дізнання і т. д.);

- мета (реалізація норм кримінально­го законодавства);

- завдання (виявлення, розкриття, припинення, запобігання злочинам);

- об’єкт пізнання (злочин та інші пов’язані зі злочином події);

- об’єкти пошуку та вивчення (ін­формація, що має значення для відповід­ного виробництва, а також носії інфор­мації, що збирається);

- засоби пошуку й пізнання (версії, інші розумові моделі, засоби криміналіс­тичної та оперативної техніки, методи пізнання, тактичні прийоми);

- технологія (механізм, процедура) пошуку і пізнання;

- результати пошукової та пізнаваль­ної діяльності [9, с. 11].

І. А. Возгрин виділяє чотири компо­ненти судово-слідчої практики: суб’єкти, цілі і завдання, засоби, прийоми і методи, а також результати цієї діяльності [2, с. 70].

На думку А. Ю. Головіна, діяльність з розкриття та розслідування злочинів може бути розглянута як складна дина­мічна керована соціальна система, що включає в себе наступні елементи:

- об’єкт діяльності;

- мета і завдання діяльності;

- суб’єкти діяльності;

- дії, прийоми, способи діяльності;

- місце, час і обстановка діяльності;

- результати діяльності [6, с. 139].

О. В. Шмонін вважає, що структура

технології розслідування злочинів скла­дається з наступних елементів: суб’єкт розслідування; об’єкт розслідування; мета розслідування; кошти розслідування:

1) суб’єкт розслідування (дізнавач, орган дізнання, слідчий, слідчий-кримі - наліст, керівник слідчого органу та ін.);

2) об’єкт розслідування - подія, що підлягає розслідуванню, яка може носити як незлочинний, так і злочинний харак­тер. Об’єкт розслідування має дві сторо­ни. Одна сторона характеризується ін­формацією про розслідувану подію, якою володіє орган розслідування на всіх ета­пах попереднього розслідування (дина­мічно змінюється), друга - предметом доказування. Під предметом доказування автор розуміє абстрактне наукове понят­тя про інформаційну модель обставин розслідуваної події, засноване на нормах кримінально-процесуального та кримі­нального закону, а в ряді випадків деталі­зованих нормами цивільного, фінансово­го, банківського та інших галузей права;

3) засоби розслідування - найбільш різноманітний елемент типових техноло­гій розслідування злочинів, який склада­ється з: прийомів (їх комплексів), обста­новки розслідування (місце, час і т. ін.), організаційних заходів (у тому числі пла­нування розслідування), криміналістич­ної техніки, окремих криміналістичних методик та інших підструктурних еле­ментів. До основних прийомів (їх комп­лексів), що становлять зміст засобів роз­слідування, О. В. Шмонін відносить:

- тактичні прийоми слідчих та інших процесуальних дій;

- слідчі та інші процесуальні дії;

- непроцесуальні заходи;

- комплекси перерахованих дій та за­ходів, які охоплюються єдиною метою, направленою на вирішення поставлених завдань розслідування (тактичні опера­ції, тактичні комбінації);

- загальна криміногенна обстановка в регіоні, яка відображає стан боротьби зі злочинами як в цілому, так і з певними їх категоріями;

- конкретна обстановка розслідуван­ня злочину, яка склалася на певний мо­мент часу - слідча ситуація, що грає клю­чову роль у прийнятті рішень органом розслідування, визначенні напрямків та тактики розслідування [16, с. 367-368].

Специфікою комунікативного про­цесу, пов’язаного з розкриттям злочину, є те, що відправником інформації, як правило, виступає слідчий (прокурор, суддя), оскільки саме ця особа визначає предмет інформаційного обміну та межі інформаційної взаємодії. Будь-якій пере­дачі інформації передує її кодування за допомогою певних символів та обрання відповідного каналу інформування шля­хом використання відповідних засобів комунікативного процесу. Засобами ко­мунікативного процесу є різноманітні знакові системи: перш за все мова, пара­та екстралінгвістична системи знаків (інтонація, темп мови та ін.), оптико-ки - нетична система знаків (рухи, міміка, пантоміміка), система організації про­стору та часу комунікаційного процесу (проксеміка), система візуального спіл­кування та ін. До окремої групи можна віднести так звану мовно-знакову кому­нікацію, або групу психологічних реаген­тів (тобто речі матеріального походжен­ня, які можуть використовуватися як самостійні знаки кодування певної ін­формації). Від того, за допомогою яких систем відбувається передача інформації, залежить ефективність процесу комуні­кації. Саме визначеними положеннями обумовлена необхідність детального до­слідження ролі та меж використання ко­мунікативних технологій у правозасто - совній діяльності.



Література ___________________________________________________________

1. Вердербер Р. Психология общения. Полный курс / Р. Вердербер, К. Вердербер. - СПб. : Прайм- ЕВРОЗНАК, 2007. - 416 с.

2. Возгрин И. А. Объект, предмет и понятие криминалистики / И. А. Возгрин // Вестн. С.-Петерб. ун­та МВД России. - СПб., 2000. - № 4 (8). - С. 70-74

3. Гавра Д. П. Основы теории коммуникации : учеб. пособие. Стандарт третьего поколения / Д. П. Гавра. - СПб. : Питер, 2011. - 285 с.

4. Гойхман О. Я. Речевая коммуникация : учебник / О. Я. Гойхман, Т. М. Надеина. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : ИНФРА-М, 2011. - 272 с.

5. Гулевич О. А. Психология коммуникации : учеб. пособие / О. А. Гулевич: - М. : НОУ ВПО Моск. психол.-социал. ин-т, 2008. - 384 с.

6. Головин М. В. Проблемы целеопределения в расследовании : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / М. В. Головин. - Краснодар, 2003. - 198 с.

7. Коноваленко М. Ю. Теория коммуникации : учеб. для бакалавров / М. Ю. Коноваленко, В. А. Коно- валенко. - М. : Юрайт, 2012. - 415 с.

8. Коновалова В. О. Юридична психологія : підручник / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько. - 2-ге вид., переробл. і допов. - Х. : Право, 2008. - 352 с.

9. Криминалистика : учебник / под ред. проф. В. А. Образцова. - М. : Юристъ, 1997. - 208 с.

10. Лузгин И. М. Моделирование при расследовании преступлений / И. М. Лузгин. - М. : Юрид. лит., 1981. - 152 с.

11. Лукашевич В. Г. Моделювання у криміналістиці та пізнавальній діяльності слідчого : монографія /

В. Г. Лукашевич, О. В. Юнацький. - К. : КНТ, 2008. - 184 с.

12. Нестерова А. А. Развитие представлений об информации и информационное взаимодействие в криминалистике / А. А. Нестерова // Рос. следователь. - 2010. - № 1. - С. 4-6.

13. Ратинов А. Р. Вопросы следственного мышления в свете теории информации / А. Р. Ратинов // Вопросы кибернетики и право. - М. : Наука, 1967. - С. 190-193.

14. Хлынцов М. Н. Криминалистическая информация и моделирование при расследовании престу­плений / М. Н. Хлынцов. - Саратов : Сарат. ун-т, 1982. - 159 с.

15. Цимбалюк І. М. Психологія спілкування : навч. посіб. / І. М. Цимбалюк - 2-ге вид., випр. та доп. - К. : ВД «Професіонал», 2007. - 464 с.

16. Шмонин А. В Методология криминалистической методики : монография / А. В. Шмонин. - М. : Юрлитинформ, 2010. - 416 с.

17. Lasswell H. D. The Structure and Function of Communication in society. The Communication of Ideas (ed. by Bryson) / H. D. Lasswell. - New York, 1984. - 216 р.