joomla
СИСТЕМА ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ: ПИТАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Юрист України

Остапенко Ю. І

стажист-дослідник Національного універ­ситету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Присвячено проблемі систематизації телекомунікаційних відносин на інформаційно - телекомунікаційному ринку України, що мають бути покладені в основу модернізації законодавства в цій сфері. Необхідність систематизації викликана, по-перше, процесом подальшої господарської автоматизації телекомунікаційної інфраструктури в сфері інформаційно - телекомунікаційних відносин з утворенням власного ринку телекомунікаційних послуг, а по-друге, випереджаючим розвитком та конвергенцією самих технічних засобів передачі сигналу, що постійно модифікує систему телекомунікаційних відносин.

Ключові слова: інформаційні відносини, телекомунікаційні послуги, телекомунікаційний ринок, інфраструктура телекомунікаційного ринку.

Посвящена проблеме систематизации телекоммуникационных отношений на инфор­мационно-телекоммуникационном рынке Украины, которые должны быть положены в основу модернизации законодательства в этой сфере. Необходимость систематизации вызвана, во - первых, процессом дальнейшей хозяйственной автоматизации телекоммуникационной инфраструктуры в сфере информационно-телекоммуникационных отношений с образованием собственного рынка телекоммуникационных услуг, а во-вторых, опережающим развитием и конвергенцией самих технических средств передачи сигнала, что постоянно модифицирует систему телекоммуникационных отношений.

Ключевые слова: информационные отношения, телекоммуникационные услуги, телеком­муникационный рынок, инфраструктура телекоммуникационного рынка.

Devoted to the systematization of telecommunication relations for information and telecom­munication market of Ukraine to be the basis for the modernization of legislation in this area. The need for systematic due, firstly, the further automation of business telecommunications infrastruc­ture in information and telecommunication relations to form their own telecom services market, and second, ahead of the development and convergence of most hardware signal that continuously modifies the system of telecommunication relations.

Key words: information relationships, telecommunications services, telecommunications mar­ket, the infrastructure of the telecommunications market.



Сьогодні усі ми є свідками переходу до нового етапу в розвитку суспільства - інф ормаційно-телекомунікаційного. Ін­формація і головним чином науково-тех­нічна починає відігравати провідну роль у різних сферах суспільно-економічного, перетворюючись на один з ключових факторів виробництва.

Інтенсивна інформатизація біль­шості сфер суспільного життя та діяль­ності є набуває значення одного з най­важливіших глобальних і визначальних чинників для процесів подальшого со­ціально-економічного та інтелектуаль-но-духовного розвитку людства. Відтак, одним з головних чинників розвитку держави є забезпечення населення та суб’єктів господарювання інформацією за допомогою телекомунікаційних ме­реж, каналів телекомунікаційного зв’язку.

Сьогоднішня різноманітність інфор­маційно-телекомунікаційних послуг, по­стійний розвиток технічних приладів, що використовуються, відсутність систем­ного та детального законодавчого забез­печення цієї сфери призводить до втрати адекватного розуміння перспектив роз­ 71


витку процесів передачі інформації. Таке відставання від поступу науково-техніч­ного розвитку легко діагностується: ве­ликою кількістю прогалин, включаючи і масштаб окремих інститутів в системах інформаційного та телекомунікаційного права, а також значною колізійністю за­конодавства. Особливого значення на­бувають проблеми сучасного господар­сько-правового забезпечення державно­го регулювання телекомунікаційних від­носин. Окрему проблему також складає питання забезпечення передачі високо­якісного інформаційного продукту від виробника до споживача.

Усі вищеперелічені фактори обумо­вили актуальність та необхідність до­слідження проблематики господарсько- правового забезпечення передачі інфор­мації за допомогою засобів електрозв’язку в сучасних умовах їх технологічного роз­витку.

Слід зазначити, що тематика право­вого забезпечення відносин з передачі інформації засобами телекомунікації отримала недостатню увагу вчених-пра - вознавців. Виключенням можна назвати Ю. В. Волкова, що видав низку робіт з цієї теми: «Телекоммуникационное пра­во», «Основы телекоммуникационного права» [2; 3].

У 60-70 рр. минулого століття питан­ня співвідношення права та інформатики торкалися також і такі радянські вчені, як Ю. В. Кудрявцев, С. С. Москвін, Н. С. По­льовий, М. М. Рассолов, А. Р. Шляхов,

А. А. Ейсман, Г. Г. Яновський [9]. У роботах цих науковців висвітлюються окремі пи­тання правового регулювання діяльності телекомунікацій, в той же час аналіз спів­відношення інформаційного продукту та засобів телекомунікації в їх динамічному господарсько-правовому аспекті зали­шився фактично поза увагою дослідників.

Метою статті є дослідження системи та змісту сучасних господарських від­носин на ринку інформаційно-телекому­нікаційних послуг, а відтак і правової природи цих відносин та також встанов­лення завдань їх законодавчого забез­печення.

Інформація сьогодні стала головним об’єктом господарських відносин в су­часній економіці та виступає найцінні­шим продуктом для розвитку людини, а відтак і людського капіталу. Всі суспіль­ні відносини, які виникають при збиран­ні, одержанні, зберіганні, використанні, поширенні та захисті (охороні) інформа­ції відносяться до інформаційних. Відтак їх аналіз потребує застосування засобів системологічної методології.

У першу чергу, треба зазначити, що предметом інформаційних відносин ви­ступають інформаційний продукт (інте­лектуальні цінності) та відносини, які виникають щодо нього. Відтак, визна­чення такого продукту та засобів пере­дачі (трансляції) одними суб’єктами ін­формаційних відносин до інших набуває значення актуальної правової проблеми. що опосередковані відповідними дого­вірними правовідносинами.

Відповідно до статті 200 ЦК України інформація визначена як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у сус­пільстві, державі та навколишньому при­родному середовищі, тобто невід’ємною властивістю інформації є її існування в будь-якому вигляді чи формі, яка сприймається людиною, в тому числі з використанням сучасних електронно - технічних засобів. Аналогічне визначен­ня дається і у статті 1 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.

Власне, вся суспільна взаємодія ни­нішнього тисячоліття основана на об­міні інформацією, що пояснює певні труднощі у формуванні особливих прав на неї, оскільки суспільство зацікавлене у вільному обігу інформації і одночасно прагне захистити кожного свого члена від негативних та шкідливих її видів.

З правової точки зору інформація є видом нематеріальних благ, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. Інформацію можна розподі­лити на види за кількома ознаками: за способом сприйняття - візуальна (сприймається органами зору), аудіальна (сприймається органами слуху) і таке інше; за формою подання - текстова (пе­редається у вигляді символів, призначе­них позначати лексеми мови), числова (у вигляді цифр і знаків, що позначають математичні дії), графічна (у вигляді зо­бражень, подій, предметів, графіків), зву­кова (усна або у вигляді запису передачі мови аудіальним шляхом); за призначен­ням - масова (містить тривалі відомості і оперує набором понять, зрозумілішим більшій частині соціуму), спеціальна (містить специфічний набір понять, при використанні відбувається передача ві­домостей, які можуть бути не зрозумілі основній масі соціуму, але необхідні і зрозумілі в рамках вузької соціальної групи, де використовується дана інфор­мація), особиста (набір відомостей про яку-небудь особистість, що визначає со­ціальний стан і типи соціальних взаємо­дій всередині популяції).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про інформацію» інформація поділя­ється на статистичну інформацію, масо­ву інформацію, інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального само­врядування, правову інформацію, інформацію про особу, інформацію довідково-енциклопедичного характеру, соціологічну інформацію.

У сучасному суспільстві одне з про­відних місць у розвитку особистості та націй в цілому займають засоби масової інформації, до яких так само відноситься Інтернет, телебачення, радіо. Завдяки цим засобам людина отримує інформа­цію у вигляді масового продукту, будь то телевізійна передача чи Інтернет-стаття, фільм чи реклама по радіо. Відтак, сучас­ний спосіб отримання інформації - це отримання її переважно в вигляді інфор­маційного продукту, обіг якого перед­бачає наявність відповідної ринкової за сутністю та договірною за формою сис­теми суспільних відносин.

Відповідно до статті 23 Закону Украї­ни «Про інформацію» зазначено, що ін­формаційна продукція - це матеріалізо­ваний результат інформаційної діяльнос­ті, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, держав­них органів, підприємств, установ і орга­нізацій. Інше, більш детальне визначення, міститься у статті 1 Закону України «Про Національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 року: «Інформаційний продукт - це результат праці, слідство обробки інформаційного ресурсу, мате­ріалізований результат інформаційної діяльності, документований на будь - якому носії або оголошений публічно і призначений для забезпечення інфор­маційних потреб користувача».

Інформаційну продукцію можна по­ділити як за змістом, так і за формою. Змістом інформаційної продукції мо­жуть бути відомості, твори, програми, видання, телерадіоканали, сайти, бази і банки даних та інша документована ін­формація, підготовлена згідно з потре­бами користувачів. А формою - носії інформації - диски, відео-, аудіокасети, книги, публікації тощо.

Відтак інформаційний продукт ство­рюється у процесі творчої, виробничої, аналітичної, синтетичної та інших видів діяльності; це будь-яка інформація, під­готовлена для споживача. Передача його здійснюється за допомогою телекомуні­каційних засобів зв’язку, тобто який саме продукт приходить від виробника до споживача по телекомунікаційних кана­лах зв’язку. Якщо за критерій класифіка­ції інформаційного продукту брати різ­новиди надходження його по сучасних телекомунікаційних мережах, то існують три типи таких різновидів - мова як про­дукт, відео та дані; все інше являє собою синтез останніх.

Сучасне національне законодавство не дає обґрунтованих визначень вище - переліченим різновидам інформаційного продукту. Якщо говорити про система­тику названих відносин, а саме послуг у інформаційно-телекомунікаційній сфе­рі, то українське законодавство не регу­лює ні сам процес надання цих послуг, не встановлює предметного договірно-пра­вового регулювання, а також не враховує фактор постійного розвитку системати­ки ринку, що організований як система телекомунікаційних послуг, яка власне виконує функцію інфраструктури даного ринку.

В українському законодавстві необ­хідно розрізняти як сам процес передачі від виробника до споживача інформацій­ного продукту за допомогою засобів те- лекомунікацій, що утворює сферу інфор­маційно-телекомунікаційних послуг, так і відносини між суб’єктами господарю­вання всередині самих мереж передачі, що є достатньо автономними і можуть визначатися як власне ринок телекому­нікаційних послуг.

Чинний Закон України «Про телеко­мунікації» був прийнятий відносно не­давно - у 2003 році, і хоча з того часу в його зміст внесено більше двадцяти поправок, разом з тим слід констатувати, що значна частина відносин у телекому­нікаційній галузі залишається поза ува­гою законодавця. Основний акцент в За­коні було зроблено на статиці телекому­нікаційних правовідносин, в той же час їх динаміка та ієрархічна структура рин­ку не була взагалі взята до розрахунку українським законодавцем. Так, основ­ний набір термінів, який міститься у статті 1 Закону, та його структура не відповідають рівню сучасних технологій, не розкривають технічні види і підвиди телекомунікаційного зв’язку, не дають вичерпний перелік телекомунікаційних послуг та послуг, що надаються в межах самої телемунікаційної мережі і взагалі не регулюють сам процес передачі інфор­маційного продукту від виробника до користувача, що робить неможливим зо­крема застосування засобів господар­сько-правової відповідальності за нена­лежну технічну якість інформаційного продукту, що передається. Можна вказа­ти на абсолютну нетотожність, що існує сьогодні в сфері розвитку та розповсю­дження мобільного зв’язку, параметрів господарської діяльності та її капіталіза­ції в цій сфері та рівнем законодавчого забезпечення цієї телекомунікаційної послуги. Мова не йде навіть про необхід­ність прийняття окремого предметного Закону України «Про мобільний зв’язок». В чинному Законі України «Про телеко­мунікації» мобільний зв’язок не визна­чено навіть в переліку базових понять. Тобто всі перелічені аргументи дають право стверджувати, що сучасне законо­давче регулювання телекомунікаційних відносин не містить необхідної системної розбудови власного нормативного мате­ріалу.

Відтак сучасне телекомунікаційне за­конодавство потребує суттєвої модерні­зації у формі створення системи законів України, центральне місце в якій має за­йняти новий кодифікований законодав­чий. Його основним завданням має стати систематизація телекомунікаційних від­носин у форматі їх сучасного існування, концентрація норм, що уособлюють уні­фікацію правового регулювання в теле­комунікаційній сфері як такій.

Відтак повнота систематизації має визначитись, зокрема, виходячи з реаль­ного переліку телекомунікаційних послуг, які надаються в інформаційній сфері.

Так, телекомунікаційні послуги як об’єкт законодавчого регулювання мож­на розділити на п’ять видів: послуги по­штового зв’язку, послуги телефонного зв’язку, послуги передачі та прийому те­левізійних та радіопрограм, послуги до­ступу до мережі Інтернет та інші додат­кові послуги. Кожен з цих видів послуг має свої особливості як у функціональ­но-технічному, так і в правовому аспекті, а відтак утворює власні підсистемні рин­кові механізми своєї реалізації і вимагає статусу окремих об’єктів політики дер­жави в сфері телекомунікацій.

Слід зазначити факт існування над­звичайно прямого, функціонального зв’язку самих телекомунікаційних послуг та генези їх розвитку із запровадженням інновацій у названій сфері. Так, перший вид послуг на ринку телекомунікацій - це послуги поштового зв’язку, тобто про­дукт діяльності оператора поштового зв’язку з приймання, обробки, переве­зення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень корис­тувачів щодо поштових переказів, бан­ківських операцій, спрямований на задо­волення потреб користувачів. Цей вид телекомунікаційних послуг є дуже по­ширеним, простим і зручним. Він діє вже з давніх часів і існує до сьогодення. Спо­чатку він існував на рівні передачі люди­ною голосових повідомлень, потім люди­ною, або точніше гінцем передавався лист. А в сьогоднішні часи цей зв’язок має систематизовану форму у вигляді спеціалізованої служби.

Другий вид послуг на ринку - це по­слуги телефонного зв’язку, які бувають у вигляді наземного (фіксованого чи дротового) телефонного зв’язку та радіозв’язку. Взагалі ідея телефонування була розроблена ще у 1849-1854 рр. Шар­лем Бурселем, інженером-механіком та віце-інспектором паризького телеграфа. І через 150 років дана послуга на ринку телекомунікацій була представлена прак­тично всіма підприємствами телекому - нікацій (оператори фіксованого зв’язку, оператори мобільного зв’язку, провайде­ри Інтернет-доступу і навіть оператори кабельного телебачення).

Третій вид телекомунікаційних по­слуг - це послуги передачі та прийому телевізійних та радіопрограм, які нада­ються операторами цифрового, кабель­ного та супутникового телебачення. Ри­нок даних послуг ще не розвинений.

Четвертий вид послуг - це послуги доступу до мережі Інтернет чи міжме - режжя, система об’єднаних комп’ютерних мереж глобального загальнолюдського суспільства, яка в наш час покриває практично всю поверхню земної кулі. Інтернет-мережа побудована на викорис­танні протоколу ІР і маршрутизації па­кетів даних. У наш час Інтернет відіграє важливе значення у створенні інформа­ційного простору глобального суспіль­ства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоко­лів) передачі даних. Це міжмережжя - практично нескінченний інформаційний ресурс, він є всесвітнім джерелом знань, глобальним і загальнодоступним по сво­їй суті.

Слід також зазначити, що всупереч надзвичайному зростанню ролі мережі Інтернет та широкому колу приватних та публічних інтересів, що потребують сус­пільно прийнятої гармонізації та опти - мізації, цей сегмент телекомунікаційних послуг в Україні функціонує та розви­вається поза системним законодавчим забезпеченням. Хоча логічно було б очі­кувати на розробку та прийняття окре­мого Закону.

Останній, п’ятий вид послуг - це інші додаткові послуги, які надаються всіма підприємствами телекомунікацій. На­приклад, в українській приватній теле­комунікаційній компанії «Укртелеком» частка додаткових послуг становить більше 20%, це й виклик абонента за од­ним з п’яти зазначених у замовленні но­мерів телефонів, й ведення розмови за споживача (передавання телефоногра­ми), й довідка про тривалість розмови, сюди можна віднести і обмеження три­валості розмови на прохання абонента та інші додаткові послуги. (Слід зазна­чити, що Укртелеком та Укрпошта, їх тех­нічна інфраструктура утворюють в Укра­їні один із різновидів природної моно­полії).

Усі п’ять видів телекомунікаційних послуг відповідно до сучасного законо­давства на основі договору про надання телекомунікаційних послуг, обов’язкові вимоги до якого містяться у Рішенні Ко­місії України з регулювання зв’язку від 26 березня 2009 року № 1420. В той же час це не дає можливості встановити взаємо­зв’язок між телекомунікаційною послу­гою та особливостями договірно-право­вого значення кожної з них. Зрозуміло, що функціонування ринку інформаційної продукції в свою чергу має бути забезпе­чено функціонуванням ринку телекому­нікаційних послуг. Їх співвідношення є доволі складним, але має своєрідну інф­раструктуру, яку легко переглянути за до­помогою суб’єктного критерію.

Практично власник (творець) про­дукту самостійно чи за допомогою свого посередника надає інформаційний про­дукт, використовуючи телекомунікаційні мережі та укладаючи договори на переда­чу продукту з суб’єктами телекомуніка­ційної сфери. Наприклад, продукт - теле­візійна передача, яка захищена авторськи­ми правами (суб’єкт-володілець), тран­слюється споживачеві засобами електрозв’язку (суб’єктом телекомуніка­ційних послуг) телеканалом або за допо­могою сайтів у мережі Інтернет (суб’єктом - видавником). Споживач на підставі від­повідного договору з мультимедійною компанією, яка здійснює трансляцію че­рез визначений телевізійний канал тех­нічними засобами телекомунікації (об­ладнання, станції та лінійні споруди, призначені для утворення телекомуніка­ційних мереж (стаття 1 Закону України «Про телекомунікації»). В свою чергу компанія-оператор на підставі договору

з каналом, який в свою чергу є власником програми чи уклав договір з автором програми, який має авторське право на продукт інтелектуальної власності (теле­візійну програму).

Таким чином, передача інформації за допомогою телекомунікаційної мережі може включати в себе до чотирьох видів суб’єктів інформаційної діяльності: суб’єктів-власників інформаційного про­дукту; суб’єктів-відправників інформацій­ного продукту; суб’єктів-постачальників інформаційного продукту; суб’єктів теле­комунікаційного ринку; суб’єктів - споживачів такого продукту. Особливіс­тю даної сфери є те, що початковий суб’єкт може бути не пов’язаний договір­ними відносинами з кінцевим суб’єктом. Таким чином, інфраструктура надання інформаційних послуг має доволі склад­ний характер, бо базується на процесах створення, надання, передачі, отримання цих послуг, що в свою чергу призвело до появи всередині мережного самостійно­го ринку (ринку передачі як такої) з на­дання телекомунікаційних послуг як та­ких, підґрунтя яких складає і технічна, і економічна інфраструктури.

Перша - технічна інфраструктура те­лекомунікаційної сфери, як ціле, поді­ляється на два великих сегменти: електрозв’язок (телекомунікації) та по­штовий зв’язок. На побутовому рівні дану галузь ототожнюють тільки з пер­шою складовою, звідси і синонімічна складова слів електрозв’язок та телеко­мунікації.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» електрозв’язок (теле­комунікація), визначається як переда­вання, випромінювання та/або прийман­ня знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Дана сфера є складовою части­ною галузі зв’язку України.

Електрозв’язок як сегмент телекому­нікаційного простору, в свою чергу, по­діляють за допомогою різноманітних критеріїв. Відповідно до типів зв’язку існують: дротовий, оптоволоконний та радіозв’язок.

Перший з них відповідно до статті 1 Закону України «Про телекомунікації» - це різновид телекомунікації, який здій­снюється за допомогою стаціонарного (нерухомого) обладнання, як правило, включає телефонний, телефонний місь­кий, телефонний сільський, телефонний міжміський, телефонний міжнародний зв’язок. Сюди ж можна віднести Інтернет (хоча зараз Інтернет переміщується й у інші різновиди).

Другий відповідно до статті 1 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» № 1770-ІІІ від 1 червня 2000 року - це вид електрозв’язку, який мож­на назвати електрозв’язком, який здій­снюється шляхом поширення електро­магнітних хвиль у вільному просторі без штучного спрямовуючого середовища. Існують такі різновиди радіозв’язку: ДХ-, СХ-, КХ - та УКХ-зв’язок без застосуван­ня ретрансляторів, супутниковий зв’язок, радіорелейний зв’язок, стільни­ковий зв’язок, транкінговий зв’язок.

Між дротовим та радіозв’язком зна­ходиться синтезуюча складова - оптово - локонний зв’язок, визначення якого міс­титься тільки у технічній літературі - це технологія, що використовує скляне (або пластикове) волокно (кабель) для переда­чі даних, який складається з пучка скля­них жил, кожна з яких може передавати повідомлення, модульовані на світловий хвилі. Як ми бачимо, сегменти ринку до­сить різноманітні і регулювання відносин, пов’язаних з ними, відбувається завдяки великій кількості нормативних актів.

Якщо брати інші критерії, то за динамі­кою джерела або одержувача інформації існують - стаціонарний та рухомий зв’язки; за середовищем передачі даних - супутни­кові, повітряні, наземні, підводні та підзем­ні зв’язки; за часом - працюючі у реальному просторі та здійснюючі відкладену доставку повідомлень. Також дуже важливим техніч­ним критерієм електрозв’язку є розподіл за типом переданого сигналу на аналоговий та цифровий.

Якщо технічна інфраструктура має більш менш зрозумілий вигляд, то еко­номічна інфраструктура телекомуніка­ційної сфери має більш складні складові: суб’єктів, послуги та їх різновиди, а та­кож державне регулювання.

Перші з цього переліку - це суб’єкти телекомунікаційних правовідносин, ви­значення яких у законодавстві не містить­ся, але міститься перелік у статті 1 Закону України «Про телекомунікації». До них відносяться: оператори, провайдери теле- комунікацій, споживачі телекомунікацій­них послуг, абоненти, виробники та/або постачальники технічних засобів теле - комунікацій, власник (володілець) ка­бельної каналізації електрозв’язку.

Так, оператор телекомунікацій - це суб’єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері теле - комунікацій із правом на технічне об­слуговування та експлуатацію телекому­нікаційних мереж.

Провайдер телекомунікацій - це суб’єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері теле­комунікації без права на технічне обслу­говування та експлуатацію телекомуні­каційних мереж і надання в користуван­ня каналів електрозв’язку.

Треба зазначити, що існують у теле­комунікаційній сфері такі суб’єкти, як виробники та/або постачальники техніч­них засобів телекомунікацій, тобто об­ладнань, станційних та лінійній споруд, призначених для утворення телекомуні­каційних мереж. Дані суб’єкти є суб’єктами тільки телекомунікаційної сфери, однак до суб’єктів інформаційно - телекомунікаційних відносин вони не відносяться, бо мова йде про макроеко - номічний контекст у даному випадку.

Суб’єкт телекомунікаційних послуг - власник (володілець) кабельної каналі­зації електрозв’язку - суб’єкт господарю­вання, у власності (володінні) якого пе­ребувають уся інфраструктура кабельної каналізації електрозв’язку або окремі її елементи, набуті на належній правовій підставі, призначені для забезпечення доступу до телекомунікаційної мережі загального користування.

Слід зазначити, що значну сферу те­лекомунікаційних послуг утворюють по­слуги, які надають дані суб’єкти один одному. Наприклад, на основі одноймен­ного договору оператори чи власники кабельної каналізації електрозв’язку на­дають провайдеру послуги з користуван­ня ККЕ. Інший приклад послуг - це по­слуга взаємоз’єднання операторів, яку надають оператори один одному на осно­ві договору про взаємоз’єднання.

Виходячи із структурування госпо­дарських відносин відповідно до пункту

4 статті 3 Господарського кодексу Укра­їни на види, зокрема господарсько-ви­робничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини, можна зробити висновок, що системне законодавче забезпечення певної сфери господарювання має адекватно та зба­лансовано враховувати їх наявність. Слід зазначити, що телекомунікаційна сфера як така отримала достатньо глибоке вре­гулювання її державного регулювання, а відтак - системи організаційно госпо­дарського забезпечення. У той же час інформаційно-телекомунікаційні відно­сини як різновид господарсько-вироб­ничих відносин не отримали адекватної правової деталізації, що стримує розви­ток телекомунікаційної сфери як такої.

Відтак у результаті вищевикладеного стає зрозумілим, що специфіка сфери, тобто поєднання економічної діяльності з технічною сферою, потребує створення спеціального кодифікованого акта, який повинен відповідати комплексній при­роді інформаційно-телекомунікаційних ринкових відносин.

Але зведення всіх особливостей функціонування ринку телекомунікацій­них послуг в єдиний кодифікований акт є не можливим. Тому для розкриття де­яких більш вузьких питань, окремих ви­дів телекомунікаційних послуг, виникає необхідність у створенні цілої низки системно-підпорядкованих спеціалізованих нормативно-правових актів у цій сфері.

Таким чином, ринок телекомуніка­ційних послуг отримав відповідне за­конодавче забезпечення в Україні. Разом з тим, зростаюче значення цього ринку в системі бурхливого розвитку інфор­маційних відносин, а також в умовах надзвичайної інноваційної активності в сфері технічного забезпечення функ­ціонування телекомунікаційних мереж суттєво ускладнюють систематику ін­формаційно-телекомунікаційних від­носин, часто руйнуючи традиційний розподіл інформаційних продуктів та інформаційних послуг за видами електрозв’язку тощо. Відтак система телекомунікаційних послуг потребує постійного аналізу та упорядкування. Визначення кола основних суб’єктів ринку телекомунікаційних послуг, їх функціональної ролі та змісту відносин між ними дозволяє розбудовувати увесь механізм його функціонування в сучас­них умовах та поставити питання про систематизаційні законотворчі роботи в цій сфері правового, що, як уявляєть­ся, є в часі.



Організація правової роботи на підприємствах, установах, організаціях : навч. посіб. /Р. П. Бойчук, Д. В. Задихайло, В. М. Пашков. - Х. : Вид-во «ФІНН», 2010. - 384 с.

Подпись:Волков, Ю. В. 4. Телекоммуникационное право : учеб. пособие / Ю. В. Волков. - Екатеринбург,

2011. - 94 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. telecomlaw. ru/studyguides/ Ге1есот%201-5^£

Телекоммуникационное право : учеб. пособие / Ю. В. Волков. - Екатеринбург, 2008. - 56 с. [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: http://www. te1ecom1aw. ru/studyguides/UP_TLKLaw_08.htm.

Волков, Ю. В. Субъекты телекоммуникационного рынка / Ю. В. Волков. - Екатеринбург, 2007. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. us1a. ru/structure/dissovet/Vo1kov-aref. pdf. Волков, Ю. В. Анонимные субъекты телекоммуникационных сделок / Ю. В. Волков //Право и экономика. - 2006. - № 7. - С. 56-58.

Цхведиани, В. Телекоммуникации Украины - перспективы развития и основные проблемы / В. Цхведиани // Фонд. рынок. - 2000. - № 16.

Волков, Ю. В. Предмет телекоммуникационного права / Ю. В. Волков // Право и экономика. - 2006. - № 10. - С. 123.

Волков, Ю. В. Правовые подходы к решению проблемы терминологии в электросвязи / Ю. В. Вол­ков // Вестн. связи. - 2006. - № 4. - С. 69-71.

Гольдштейн, Б. С. Сети связи : учеб. для ВУЗов / Б. С. Гольдштейн, Н. А. Соколов, Г. Г. Яновский. - СПб. : БХВ-Петербург, 2010. - 400 с., илл.