joomla
КРИМІНАЛЬНА СУБКУЛЬТУРА ЯК СУСПІЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ
Юрист України

В. О. Радзієвський

кандидат культурології, старший викладач Київського національного університету культури і мистецтв

Радзієвський В. О. Кримінальна субкультура як суспільна реальність

У статті розглянуті окремі питання кримінальної субкультури. Зокрема, проблеми суб - культури злочинців, підходи та напрями вивчення кримінальної субкультури, структура субкультури.

Ключові слова: злочин, кримінологія, культура, субкультура, культурологія, кримінальна субкультура, право.

Радзиевский В. А. Уголовная субкультура как общественная реальность

В статье рассмотрены отдельные вопросы криминальной субкультуры. В часности, проб­лемы субкультуры преступников, подходы и направления изучения криминальной субкуль­туры, структура субкультуры.

Ключевые слова: преступление, криминология, культура, субкультура, культурология, криминальная субкультура, право.

Radzievskiy V. Criminal subculture as a public reality

Some issues of criminal subculture are considered in the article. In particular, problems of criminals subculture, approaches and directions of researching of criminal subculture, subculture structure.

Key words: crime, criminology, culture, subculture, culturology, criminal subculture, law.



Унаслідок зникнення радянської системи цінностей, ідеологічну і виховну порожнечу в суспільстві почали заповню­вати поряд із загальнолюдськими ціннос­тями й різноманітні духовні сурогати та псевдоцінності. Руйнація багатьох сталих радянських норм культури призвела до збільшення проявів девіантної поведінки, розвою делінквентного способу життя, росту злочинності, яка є «одним із най­головніших дестабілізаторів суспільного розвитку» [22, с. 3]. Сумним явищем став розвиток кримінальної субкультури як об’єктивної суспільної реальності.

Ряд учених звертались до питань кримінальної субкультури (Ю. Александров, В. Анісімков, Ю. Антонян, О. Ба - греєва, Ю. Блохін, Д. Виговський, Д. Дон­ських, В. Дрьомін, Ю. Дубягін, І. Карпец, Д. Корецький, Д. Лі, Д. Лихачов, В. Пи­рожков, Ж. Россі, О. Старков, Ф. Сунду­ков, В. Тулегенов, Г. Хохряков, В. Чалідзе, В. Южанін та ін.). Однак, в українській кримінології не було ґрунтовних дослі­джень кримінологічних засад впливу кримінальної субкультури на формуван­ня протиправної поведінки, комплексно та всебічно не аналізувалась криміналь­на субкультура як об’єктивна суспільна реальність.

З кінця ХХ ст. поняття «субкультура» почало частіше використовуватись в негативному значенні: «асоціальна субкуль­тура», «тюремна субкультура» [11, с. 466], «злочинна субкультура», «кримінальна субкультура» тощо, а з часом започатко­вується і розвивається нове вчення - кримінокультурологія [19, с. 14].

Зв’язок свідомості та моралі зі зло­чинами розглядали давно. Ще М. Гамбур­гер знайшов зв’язок між поширенням в певному окрузі злочинів проти моралі і проданою на цю тему літературою [11, с. 337]. П. Люблінський зазначав, що за­хоплення кримінальними та порногра­фічними романами є «немаловажним соціальним фактором дитячої злочин­ності» [11, с. 337].

На початку XXI ст., особливо у другій половині першого десятиріччя XXI ст., значного поширення набула пропаганда західних цінностей і західного способу життя. На жаль, в переважній більшості далеко не найкращі і не високоякісні культурні надбання західної цивілізації потрапляли до українських глядачів і слухачів. Яскраві повідомлення ЗМІ стосувались подекуди того, що скоріше є предметом сорому і псевдоморалі, ніж є прикладом для наслідування та зразком для виховання дітей та підлітків. Так, по­відомлення про досягнення в «оголеному світі» фотографа Спенсера Туніка, якого у першій половині 1990-х років п’ять разів арештовували, подробиці життя й кар’єри акторки і фотомоделі, «зірки» Памели Андерсон або «зіркової» співач­ки, любительки міцних напоїв та нарко­тиків, Ліндсі Лохан, яка «три роки три­малась на волосині від в’язниці» [7, с. 16], а в 2010 р. все-таки потрапила у в’язницю, проте за «$ 300 000 адвокати досягли звільнення актриси» [7, с. 16].

До зразків «вітчизняного» арго [25;

26] почали долучатись іноземні («fack you» тощо). Так, «The Getawey» «не тільки відкриває деталі, але і яскраво демон­струє як до цих деталей відносяться пер­сонажі з кримінальної субкультури Лон­дона» [18, с. 202], а «традиційний кримі­нал стає «своїм», меншим злом, готовим активно боротись з «чужими». Криміналь­на субкультура, яка стала потрібним то­варом, посилено поширюється як еталон «справді народної культури» [8, с. 257]. Таким чином, «деструктивна і аморальна субкультура була нав’язана суспільству, а держава не відреагувала на цей негатив відповідним чином» [9, с. 7].

Прикладом протилежного впливу, правомірної поведінки і гуманізму, як, наприклад, засвідчує професор кафедри кримінального права Військового уні­верситету К. Xарабет, є вже не популярна серед значної частини підлітків класична література (Т. Шевченко, М. Гоголь,

A. Чехов, Ф. Достоєвський, О. Пушкін, Л. Толстой, М. Лермонтов, І. Тургенєв, М. Салтиков-Щедрін та ін.).

Поняття субкультури набуло в XXI ст. значного поширення і стосується про­фесійних, вікових, національних, релігій­них та інших прошарків і страт населен­ня. Тому в системі культури українського суспільства є, наприклад, субкультура юристів, є адміністративна субкультура, причому «найважливішим компонентом субкультури державного чиновника є ду­ховність» [15, с. 75]. За Т. Селліним, кри­мінальна субкультура - це середовище, в якому «людина розвивається в групі собі подібних чи зграї, члени якої мають стійку систему цінностей, що відрізня­ється від загальноприйнятої» [6, с. 20].

B. Фокс писав про «теорії субкультур», які розглядають злочинця і його психологію, а факультативно - їх групи [21, с. 158].

Кримінальна субкультура як кримі­нологічний чинник стає ще більш акту­альною проблемою, враховуючи, що на­прикінці XX і на початку XXI ст. «сфор­мувались різноманітні субкультури зло­чинного світу, у т. ч. мафіозні. Деякі про­шарки населення практично не мислять свого життя (не хочуть, а часто вже не можуть) без протиправної та криміналь­ної діяльності» [14, с. 851]. Доречніше говорити про єдину кримінальну суб­культуру, до складу якої входять як скла­дові частини (субсубкультури, підсуб-


культури) різних злочинних елементів. У літературі є чимало пояснень кримі­нальної субкультури, бо вона є важли­вим чинником культурної деградації суспільства.

Кримінальної субкультура - це «су­купність цінностей, звичаїв, традицій, норм і правил поведінки злочинців як соціальної групи» [20, с. 5], «узгодженість волі і свідомості із псевдозаконами кри­мінального середовища» [6, с. 21], «спосіб життєдіяльності осіб, які об’єдналися в кримінальні групи і дотримуються пев­них законів та традицій» [2, с. 8], сукуп­ність цінностей, які регламентують «жит­тя і кримінальну діяльність кримінальних угруповань» і яка сприяє їх живучості, єдності, кримінальній активності, мобіль­ності, спадковості поколінь правопоруш­ників [17, с. 7] або розгляд «кримінальної субкультури суспільства» як специфічно­го поняття, яке відрізняється від загаль­ноприйнятого кримінологічного поняття «кримінальна субкультура професійних злочинців» [10, с. 7] чи поняття «субкуль- тури злочинного світу», яке «є тим сере­довищем, в якому злочинець відчуває себе «своїм» [4, с. 11].

За О. Старковим - «це опрацьована злочинним світом під себе система люд­ських цінностей, духовних, інтелектуаль­них, матеріальних, естетичних, яка про­тиставлена загальнолюдським надбан­ням і оцінкам» [19, с. 18]. Краще, на нашу думку, не «опрацьована», а «осмислена» та не «під себе», а під своїм світоглядом (або кутом зору). Кримінальна субкуль­тура - це осмислена злочинним світом або під його впливом (під кутом зору кримінального середовища) картина сві­ту, яка переглядає на свій лад основні людські цінності (духовні, інтелектуаль­ні, матеріальні, естетичні тощо) та не узгоджується (і часто входить у проти­річчя) з традиційними нормами моралі і права.

Разом з тим, хіба є правильним на­віть умовно ставити в один ряд такі поняття як «дитяча субкультура», «суб - культура юристів», «субкультура праців­ників органів внутрішніх справ» і... «субкультура розбійників» або «субкуль­тура грабіжників»? Чому, наприклад, не кримінальна контркультура або кримі­нальна антикультура? Щоправда, О. Стар­ков, посилаючись на американську кри­мінологічну літературу (Емпі), пояснює, що кримінальна субкультура «не спря­мована проти культури, вона є її розви­тком, але регресивним, зворотнім; крім того, вона находиться ніби під культу­рою, нижче неї, тому і називається суб­культурою» [19, с. 48].

Д. Донських, досліджуючи кримі­нальну субкультуру, теж звертається до контркультури (в широкому і вузькому значеннях) та антикультури, підкреслю­ючи, що контркультура опозиційна до панівної культури [10, с. 17].

Контркультура і антикультура не то­тожні, але важко не погодитись, що «суб­культура, народжена у злочинній групі неповнолітніх, є вже контркультурою, бо виражає протест і виправдовує діяль­ність, яка носить кримінально караний характер, проти офіційно узаконених у суспільстві норм і цінностей» [4, с. 49]. Логічніше не кримінальна субкультура, а кримінальна інфракультура (лат. Infra - під, нижче) або низкультура.

Під «питанням назви» (суб-, контр-, анті-, під-, низ-, інфра - тощо), можна за­пропонувати замість поняття «субкуль­тура» поняття «квазікультура» («квазі» у звичайному сенсі «псевдо»). Псевдо - цінності і псевдоідеали домінують у зло­чинному середовищі, водночас проти - стуючи як контр - та антикультура та знаходячись нижче традиційної культу­ри як під-, суб - та низ-, інфра - культури. Або замінити поняття «кримінальна суб­культура» поняттям «кримінальна не - культура» (чи псевдокультура). Питання кримінальної (і не лише!) квазі-, суб-, контр-, анті-, під-, низ-, інфра - тощо культури є доволі спірним. Так, «культу­ра правоохоронної системи також має складну систему і складається з безлічі суб - (а іноді й контр-) культур» [12, с. 28]. Питаннями кримінальної субкультури активно займались і закордонні дослід­ники (М. Платок, В. Фокс та ін.). Проте, якщо в юридичній літературі вже прак­тично утвердилось таке поняття як кри­мінальна субкультура, то відмовитись від нього буде непросто.

Більшість дослідників, визначаючи злочинців як носіїв кримінальної суб­культури цілком праві, але злочинці є пе­редусім носіями своєї субкультури, суб­культури злочинців. Має рацію Д. Дон­ських, виокремлюючи «кримінальну субкультуру суспільства», «яка є части­ною загальнолюдської культури суспіль­ства» [10, с. 11], де немає таких елементів, як клятви, прописки, прокльони тощо, які притаманні субкультурі професійних злочинців [10, с. 11].

Постає паралель з елітарною і масо­вою культурою та, в кримінологічному випадку, «субкультура злочинців» і «по­пулярна», завдяки і ЗМІ, криміналізова - на «мас-культура» («кримінальна суб­культура суспільства»).

З ототожненням кримінальної суб - культури і злочинної субкультури до певної міри можна погодитись, хоча зло­чинна субкультура має витоки через зло­чин від зла (етимологічно і семантично зло - основа і початок злочину).

Кримінальна субкультура (crime - кримінал, злочин) гносеологічно, аксіо - логічно і онтологічно вторинна, похідна від своєї першооснови - «злої», злочин­ної субкультури і зла. Споживачами та інколи її носіями і поширювачами є не лише злочинці. Підліток, який в Амстер­дамському музеї татуювань фотографує або перемальовує, а потім демонструє та поширює кримінальні татуювання або хлопець, який переглянув «Місце зустрі­чі змінити не можна» та почав співати «Мурку», теж є споживачами криміналь­ної субкультури. «Мурка» - це унікаль­ний випадок, це один з яскравих шедев­рів, «класичне» досягнення криміналь­ного шансону, чи не найкращий його зразок. Не дивно, що до неї, завдяки її високій естетичній довершеності, вда­ються не лише у «певних колах», але й вельмишановні посадовці. «Мурка» як мистецький доробок є прикладом непе­ресічного, талановитого явища субкуль - тури, вона стала популярним, загально­визнаним, «народним» твором.

У цілому ж, кримінальний (суб)фоль - клор на теренах СНД наприкінці XX ст. був доволі примітивним: співвідношення «класичних» пісень у ньому до «тюрем­ного» жанру у дорослих злочинців скла­дав 1 : 20, у середовищі неповнолітніх - 1 : 40 [4, с. 112-113]. Але інтерес до кримі­нальної естетики є малодослідженим і (суб)мистецтво злочинців заслуговує на ґрунтовні дослідження, у т. ч. у контексті кримінальної субкультури. Субкультура злочинців за своєю суттю злочинна і є квінтесенцією, ядром кримінальної суб­культури. Кажучи про кримінальну суб­культуру, необхідно зазначити і злочин­не середовище, злочинний фон та де­структивні фонові явища, умови та при­чини її поширення тощо.

Злочинна субкультура, маючи зло­чинну ідеологію, структуру, типологіза - цію, «свою» історію, як поняття значно ширше, ніж «субкультура сучасних зло­чинців». Так, відома за часів Володимира Святого боротьба з певними проявами поганської, «злої», «злодійської» субкуль - тури [3, с. 37-49], яка у трансформовано­му вигляді існує і в наш час, або явище професійної злочинності (не пізніше XVII ст.). Субкультура злочинців і зло­чинці як її носії не мають (того ж самого) відношення до тих знань, умінь і нави­чок, які опановують студенти-юристи або застосовують співробітники право­охоронних органів в боротьбі зі злочин­ністю. Не можна ж порівнювати профе­сійну культуру юриста і правову культу­ру взагалі (носії - не лише юристи і чи­новники). Не варто ототожнювати, - але варто осмислювати і порівнювати - кри­мінальну субкультуру і субкультуру зло­чинців (їх відношення, зв’язки); окремо варто виділити і дослідити дитячу та жі­ночу субкультурні девіації.

Потребують досліджень історичні й загальнотеоретичні аспекти вивчення і аналізу кримінальної субкультури. Так, доречно запропонувати підходи (гносе­ологічний, аксіологічний, онтологічний, етимологічний тощо) та напрями (кри­мінологічний, культурологічний, психо­логічний, педагогічний, соціологічний, біологічний та ін.) вивчення цієї субкуль - тури. Ці напрями не можна плутати з загальновідомими теоріями (біологіч­ними, психологічними, соціологічними, культурологічними та ін.), які пропону­ють свої пояснення і причини виникнен­ня девіантної поведінки. Варто аналізу­вати базові (первинні) й похідні (вторин­ні) складові субкультур та кримінальної субкультури.

Питання взаємозв’язку кримінальної субкультури і кримінального середовища субкультури - це складне багаторівневе питання. При більшій чи меншій касто­вості (мастості) та зашореності, різні форми кримінальної субкультури не є повністю ізольованими. У цьому сенсі важливо досліджувати тюремну субкуль­туру, кримінальну субкультуру в суспіль­стві, субкультуру кримінального світу, субкультуру злочинців, субкультуру ор­ганізованої злочинності, субкультуру професійних та інших злочинців.

Кримінальне середовище може роз­глядатись, виходячи з місця перебування злочинців (тюремна субкультура тощо), з кола носіїв за певним родом чи, вужче, видом (середовища контрабандистів, ви - магателів, шахраїв та ін.), а більш широ­ко - на багатьох «мікро-» та «макро-» рівнях. У цілому, питання злочинного «мікро-» середовища (професійна зло­чинність, наркомани, бандити, терорис­ти тощо), маючи свою специфіку, при оцінці їх як негативного явища, не ви­кликають особливих суперечок. Питання макросередовища не настільки одно­значні. Так, порівнюють радянське ма - кросередовище (або макросередовища цього типу) - через свою «замкненість» - з тюремним середовищем. Прикладом замкненої культури є «радянське сус­пільство, а також субкультура кримі­нального світу» [4, с. 313], безперечна схожість «конгруентності тюремного співтовариства і суспільства радянського типу» [16, с. 105]. Питання ж проведення певних паралелей у макросередовищі («СРСР - велика в’язниця», есхатологіч­ні очікування: «нас чекає великий все­світній електронний концтабор», «попе­реду - біометричне царство антихриста» тощо) можуть викликати дискусії.

Загальновідомо, що «кримінологічні аспекти естетичного виховання аналізу­ються на основі досліджень науки есте­тики» [1, с. 102].

Кримінальне (суб)мистецтво як яви­ще не варто спрощувати або ігнорувати. Якщо б воно дійсно було б не варте уваги і осмислення, то не відбувалось би роз­витку кримінальної субкультури суспіль­ства та не спостерігались би процеси деградації, примітивізації, люмпенізації, вульгаризації, маргіналізації, криміналі - зації та деморалізації суспільства, а кри­мінальна субкультура не була б об’єк­тивною реальністю.

У сприйнятті, оцінці та передачі різні елементи та складові кримінальної суб­культури відрізняються у різних пред­ставників професійної злочинності з її різноманіттям (повій, крадіїв тощо), ор­ганізованої злочинності, «звичайних» злочинців, рецидивістів, в’язнів тощо. Ця схема потребує вдосконалення, адже є важливі перехрестні, безпосередні і опосередковані впливи, світові, закор­донні та інші позагрупові запозичення, «рідні» впливи навіть на рівні виду, низ­ка своєрідних підсистем, - мінігрупи і мі - нісубкультури (своєрідні підсубкульту - ри), наприклад, професійних злочинців та ін., які знаходяться в межах однієї, за своєї суттю єдиної, розгалуженої кримі­нальної субкультури.

Кримінальна субкультура - явище не просте, бо навіть в субкультурі злочин­ців є багато взаємовпливів і взаємовідно­син (тим більше враховуючи трансформа­ційні процеси в усьому глобалізованому світі та відображення цього і у злочинному вимірі). Вплив «норм» кримінальної суб­культури всередині угрупувань професій­них злочинців, зокрема субсубкультури шахраїв на субсубкультуру повій або вплив від професійної на позавидову субкульту­ру організованої злочинності або на суб­культуру в’язнів та ін.

Доцільно вітати розвиток правової етнології, правової культурології та пра­вового мистецтвознавства, зокрема, кри- мінокультурології [19].

Аналізуючи злочинну субкультуру як реальність, слід звернути особливу увагу на її вплив на протиправну поведінку. Для цього не обмежуватимемось рівнями кримінальної субкультури, а, враховую­чи, зокрема, її видову специфіку, запро­понуємо, й, не минаючи тенденцій сучас­ності (враховуючи, «що криміногенність глобалізації набагато перевищує її анти- криміногенні можливості» [13, с. 50]), усвідомлюючи небезпеки глобалізації «як кримінологічного феномена і факто­ра інституціоналізації злочинності» [11, с. 499], глобальні, детальні та конкретні градації кримінальної субкультури.

Наприкінці 2009 р. в Пекіні на I Кон­ференції міжнародного форуму «Зло­чинність і кримінальне право в епоху глобалізації» зазначалось, що «потрібне оновлення концепцій і методик кримі­нально-правових та кримінологічних до­сліджень» [5, с. 53]. Ці питання, у т. ч. оновлення концепцій, підходів і методів та розвитку кримінології, викликають інтерес і в Україні, їх грунтовно дослі­джує проф. В. Шакун [22; 23; 24].

Кримінальна субкультура - це прояв деструкції і дегенерації (відносно куль­тури та культуротворчих субкультур). Градації кримінальної субкультури ма­ють значення, при дослідженні вони мо­жуть розглядатись як своєрідні криміно­логічні чинники. Взагалі доцільна кримі­нологічна шкала, яка б відображала пев­ні рівні деградації різних складових кримінальної субкультури, виходячи з криміналізації окремих страт кримі­нальної субкультури. Наприклад, рівень деградації субкультури таких професій­них злочинців, як шахраї вище, ніж у наркоманів, а у бандитів вище, ніж у повій тощо. Окремо зазначимо наяв­ність етногрупових, жіночих і дитячих градацій протиправної субкультури.

Сутність загальної градації кримі­нальної субкультури - це, передусім, кри - міногенність, суспільна небезпечність, протиправність, асоціальність. Сутність окремої градації кримінальної субкульту - ри обумовлена не лише загальною, але й специфічною окремою складовою, зі своїми внутрішніми характеристиками (субкультуру організованої злочинності, етнокримінальні субкультури, субкульту­ру професійних злочинців тощо). Так, кримінальна субкультура організованої злочинності має внутрішні родові харак­теристики (організованість, згуртова­ність, розподіл ролей тощо).

Видові градації кримінальної суб - культури, у межах родової, мають вужчу градацію. Так, серед «типових» професій­них злочинців професійні хакери або професійні автовикрадачі мають глибші технічні знання, кращу освіченість, хи­трість, спритність тощо на відміну від, наприклад, професійних повій чи нарко­манів. Можливе більше розгалуження градацій кримінальної субкультури (під - роди, групи, загони тощо), співставлення їх з градаціями іноземної кримінальної субкультури (для майбутньої протидії).

Ця тенденція (від загального через особливе до окремого) зводиться зре­штою до індивідуального носія кримі­нальної субкультури, певного правопо­рушника. Але кримінальна субкультура як реальність торкається і законослухня­них громадян.

Переважна більшість громадян Укра­їни не має відношення до кримінальних страт та кастово-індивідуальних кримі­нальних (де)градацій, законослухняні громадяни не є репрезантами і ретран­сляторами кримінальної субкультури.

Треба враховувати і специфічні ню­анси тих чи інших носіїв кримінальної субкультури. Наприклад, вуличний кра­дій з жіночих сумочок може бути відне­сений до групи «сумочників» (спосіб крадіжки) або до «вуличників» (місце вчинення злочину) не обмежуючись гра­дацією «воровського» виду чи «професі­йно-злочинного» роду та загальної гра­дації - злочинна діяльність.

Доречно ретельно та чітко класифіку­вати діячів кримінальної субкультури. Ця класифікація повинна зводитись до кон­кретного носія та навіть ретранслятора злочинної субкультури, вносячи окремі випадки у загальну схему кримінальної субкультури. Треба враховувати юридично - психологічні, юридично-соціологічні та інші комплекси, адже недарма деякі «ліхі» й вдалі злочинці та їх образи знайшли відо­браження при міфологізації та романтиза­ції злочинного способу життя.

Кримінальна субкультура - найниж­чий, найнебезпечніший щабель у струк­турі субкультур. Субкультури як куль­турна реальність з точки зору правової аксіології умовно складаються з трьох блоків: позитивні (культуротворчі, пра­вомірні) субкультури, нейтральні (без­відносні) та негативні (деструктивні, протиправні) субкультури. До складових протиправної субкультури належать суб­культура правопорушників та субкуль­тура злочинців.

Дослідження кримінальної субкульту - ри як суспільної реальності сьогодення розширює та збільшує можливості для ґрунтовної протидії злочинності та до по­слаблення її впливу, стає запорукою вдо­сконалення профілактичної роботи та антикримінальної діяльності, спрямованої на зменшення суспільно небезпечного і протиправного впливу кримінальної суб­культури на конкретну особу, окрему гру­пу, на державу та суспільство в цілому.

Слід визнати, що кримінальна суб­культура певною мірою впливає на по­ширення протиправної поведінки. В останні роки та навіть десятиріччя вплив кримінальної субкультури й про­типравної поведінки на соціум і на окре­мого індивіда посилювались, набуваючи масового характеру. Так, за даними Держ - комстату України, в 2007 р. всього було зареєстровано 408 170 злочинів, в 2008 р. всього було зареєстровано 390 162 зло­чинів, в 2009 р. - 439 459 злочинів (для порівняння, в 1990 р. - 369 809 злочинів). Якщо в 2005 р. притягнутих до адміні­стративної відповідальності (тис. осіб) було 6370,3, то в 2006 р. притягнутих до адміністративної відповідальності (тис. осіб) було 7677,9, а в 2007 р. притягну­тих до адміністративної відповідаль­ності було 8867,5 (тис. осіб), в 2008 р. - 9874,9 (тис. осіб).

Не покращується криміногенна ситу­ація навіть з огляду на різке зменшення чисельності населення. За даними Держ - комстату України, в 1993 р. кількість на­явного населення була (тис. осіб) 52 244,1, в 2007 р. кількість наявного населення була (тис. осіб) 46 646,0, в 2008 р. кількість наявного населення була (тис. осіб) 46 372,7, в 2009 р. - 46 143, 7 (тис. осіб) , в 2010 р. - 45 962,9 (тис. осіб). Таким чи­ном, в 2007 р. на 46 646 000 громадян України всього було зареєстровано 408 170 злочинів, в 2008 р. на 46 372 700 осіб було зареєстровано 390 162 злочинів, в 2009 р. відповідно - 439 459 злочинів на 46 143 700 жителів.

За даними Держкомстату України, коефіцієнт злочинності (зареєстрованих злочинів на 100 тис. населення) становив у 2007 р. - 878, у 2008 р. - 843, у 2009 р. - 954. Збільшення рівня злочинності від­бувається на фоні валу звернень грома­дян до міліції. За останні десять років їх кількість збільшилась у тричі і досягла трьох млн на рік.

Література ____________________________________________________________

1. Аванесов Г. А. Криминологическая и социальная профілактика / Г. А. Аванесов - М. : Академія МВД СССР, 1980. - 526 с.

2. Александров Ю. К. Очерки по криминальной субкультуре / Ю. К. Александров - М. : Права чело­века, 2001. -148 с.

3. Ануфриев Н. И. Тайны сыска / Н. И. Ануфриев, А. М. Пиджаренко - К. : «Преса України», 2002. - Кн. I. - 524 с. : 54 ил.

4. Багреева Е. Г. Социокультурные основы ресоциализации преступников : дис. докт. юрид. наук / Елена Геннадиевна Багреева - М., 2001. - 369 с.

5. Бинсун Xе. Основные направления развития организованной преступности в епоху глобализации / Xе Бинсун, Пан Дунмэй, А. Л. Репецкая // Криминологический журнал - 2009. - № 4. - С. 53-58.

6. Виговський Д. Л. Кримінальна субкультура в механізмі злочинності неповнолітніх : автореф. дис. канд. юрид. наук. : спец. 12.00.08. / Д. Л. Виговський - К., 2006. - 207 с.

7. Галанджий Е. Лохан спасается от тюрьмы / Е. Галанджий // БЛИК - 2010. - 3 октября.

8. Долгова А. И. Организованная преступность, тероризм, коррупция, в их проявлених и борьба с ними / А. И. Долгова - М. : Российская криминологическая ассоциация, 2005. - 332 с.

9. Долгова А. И. Проблемы правовой и криминологической культуры борьбы с преступностью /

А. И. Долгова - М. : Российская криминологическая ассоциация, 2002. - 111 с.

10. Донских Д. Г. Противодействие криминальной субкультуре в обществе (криминологические проблемы) : автореф. дис. канд. юрид. наук. : спец. 12.00.08. / Д. Г. Донских. - М., 2009 - 35 с.

11. Дрьомін В. М. Злочинність як соціальна практика: інституціональна теорія криміналізації суспіль­ства : монографія / В. М. Дрьомін - Одеса : Юридична література, 2009. - 616 с.

12. Зеленко I. П. Правова культура працівників органів внутрішніх справ (загальнотеоретичний аспект) : дис. канд. юрид. наук. : спец. 12.01.01. / I. П. Зеленко - X., 2006. - 176 с.

13. Лунеев В. В. Криминологические проблемы глобализации / В. В. Лунеев // Гос. и право. - 2010. - № 1.

14. Лунеев В. В. Преступность XX века: мировые, региональные и российские тенденции / В. В. Луне - ев - М., 2005 - 912 с.

15. Науменко О. М. Становление и развитие административной субкультуры в Украине : автореф. дис. канд. филос. наук. : спец. 09.00.03. / О. М. Науменко - Одеса, 2006. - 199 с.

16. Олейник А. Н. Тюремная субкультура в России: от повседневной жизни до государственной влас­ти / А. Н. Олейник - М. : ИНФРА-М, 2001. - XIV, 418 с.

17. Пирожков В. Ф. Криминальная субкультура учащихся подростков и юношей. : автореф. дис. докт. психол. наук. : спец. 19.00.06. / В. Ф. Пирожков - М., 1992 - 80 с.

18. Роллингс Эндрю. Проэктирование и архитектура игр : пер с англ. / Эндрю Роллингс, Дейв Моррис // М. : Изд. дом «Вильямс», 2006. - 1040 с.: ил.

19. Старков О. В. Криминальная субкультура : спецкурс / О. В. Старков. - М. : Волтерс Клівер, 2010. - 240 с.

20. Тулегенов В. В. Криминальная субкультура и ее криминологическое значение : автореф. дис. канд. юрид. наук. : спец. 12.00.08. / В. В. Тулегенов - Ростов н/Д, 2003. - 30 с.

21. Фокс В. Введение в кримінологію / В. Фокс - М. : Прогресс, 1980. - 210 с.

22. Шакун В. I. Влада і злочинність / В. I. Шакун - К. : «Пам’ять століть», 1997. - 226 с.

23. Шакун В. I. Онтологічний вимір у кримінології / В. I. Шакун // Право України. - 2010 - № 7. - С. 136-143.

24. Шакун В. I. Суспільство і злочинність / В. I. Шакун - К. : Атіка, 2003. - 784 с.

25. Язык блатных, язык мафиози. Энциклопедический синонимический словарь. Авт.-сост. Xоменко О. Б. : В 2 т. - Т. 1. - К. : «Форт-М», 1997. - 531 с.

26. Там само. - 643 с.