joomla
М’ЯКЕ ПРАВО У РЕГУЛЮВАННІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН: ДЕЯКІ ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОГО ВИЗНАЧЕННЯ
Юрист України

Гладій Я

студентка 1 групи 5 курсу 7 факультету На­ціонального університету «Юридична ака­демія України імені Ярослава Мудрого»

У статті на основі аналізу наукової літератури досліджується явище «м’якого права», його природа та структура, аналізуються теоретичні погляди науковців на сутність та зна­чення вказаного феномену.

Ключові слова: м’яке право, soft law, джерела міжнародного права.

В статье на основе анализа научной литературы исследуется явление «мягкого права», его природа и структура, анализируются теоретические взгляды ученых на сущность и значение указанного феномена.

Ключевые слова: мягкое право, soft law, источники международного права.

On the basis of analysis of the scientific literature examines the phenomenon of «soft law», its nature and structure, analyzes the theoretical views of scientists on the nature and significance of this phenomenon.

Key words: soft law, sources of international law.



Загальновизнаним є твердження, що виникнення поняття «м’якого права» обумовлено стрімким розвитком між­народних відносин, їх урізноманітнен­ням і ускладненням їхнього змісту. Пра­вила поведінки, які у зарубіжній доктри­ні отримали назву «soft law», за своїми ознаками відрізняються від традиційних норм міжнародного права. Однак той суттєвий вплив, який вони здатні здій­снювати на міжнародні відносини, по­ставив питання про необхідність їх де­тального вивчення і, зокрема, визначен­ня їх особливих рис.

Незважаючи на сорокалітню історію досліджень, питання природи, структури та взагалі явища «м’якого права» навіть сьогодні породжує численні дискусії та відзначається значною неоднорідністю поглядів на них, що свідчить про акту­альність цієї проблеми і необхідність її подальшого вивчення.

Поняття «м’якого права» в його су­часному розумінні сформувалось в се­редині 70-х років XX ст. у західноєвро­пейській доктрині і отримало широке поширення у сфері міжнародного права та міжнародних відносин. Ефективність засобів «м’якого права» пояснюється тим, що вони тісно пов’язані з подіями та процесами, що відбуваються у світі. Дослідженню норм «м’якого права» були присвячені роботи таких науковців як

І. І. Лукашука, Р. А. Колодкіна, Т. М. Не - шатаєвої, Кім Док Чжу, П. Вейля, Дж. Голд, М. Сіні, Дж. П. Бургеса, Д. М. Трубека, П. Коттрелла, М. Нансе.

Американський науковець Анна Ді Робілант, досліджуючи правову природу «soft law», наприклад, виділяє два під­ходи до походження «м’якого права». Так, відповідно до першого, передумови появи «м’якого права» містяться у серед­ньовічному плюралізмі, а також в lex mercatoria; другий підхід пов’язує «м’яке право» з поняттями соціального права та правового плюралізму, які отримали свій розвиток завдяки європейським юристам-«антиформалістам» в кінці ХІХст. та пізніше [1, с.500-501].

Більшість вчених розглядають по­няття «м’якого права» (soft law) в сукуп­ності з «твердим правом» (hard law). Так у підручнику з міжнародного права під ред. Р. М. Валєєва та Г. І. Курдюкова вка­зується: «За останні роки в науковій лі­тературі та практиці міжнародних орга­нізацій з’явились термін та поняття нор­ми «твердого права» (англ. hard law) та норми «м’якого права» (англ. soft law)» [2, с.142]. На це явище також звертає ува­гу російська вчена Т. М. Нєшатаєва, вка­зуючи, що в західній правовій літературі «сформувалась концепція поділу між­народного публічного права на «м’яке» право (soft law) - рекомендаційні норми та «тверде право» (hard law) - обов’язкові норми» [3, с.108].

У теорії сучасного міжнародного пра­ва, як вже було вказано, до сьогодні не існує єдності у поглядах щодо того, чим є «м’яке право» і які саме норми охоплю­ються цим поняттям. Аналізуючи теоре­тичні підходи до визначення сутності феномену «м’якого права», можна виді­лити дві основні концепції його розумін­ня - широке та вузьке.

Згідно з широким розумінням в меж­ах «м’якого права» виділяють невизна - чені за своїм змістом норми міжнарод­них договорів, які не породжують для держав конкретних прав та обов’язків і положення резолюцій міжнародних ор­ганізацій та органів, які не мають обов’язкової юридичної сили [4, с.124].

Більш розширений перелік складо­вих елементів «м’якого права» пропо­нується Р. Р. Бекстером, відповідно до якого нормами «м’якого права» є: 1) pactum de contrahendo, тобто положення міжнародних договорів, які потребують уточнення в наступних угодах; 2) «не - самовиконувані» положення міжнарод­ного договору, які потребують наступно­го погодження для наділення їх силою, а також програмні положення договорів, що не створюють правових обов’язків, які підлягають обов’язковому виконан­ню; 3) декларації, заключні акти, резолю­ції та інші форми вираження згоди, котрі певною мірою можуть впливати на по­ведінку держав та індивідів, навіть при тому, що їх норми не є формально обов’язковими [5].

А у підручнику під редакцією Р. М. Валєєва та Г. І. Курдюкова в межах «soft law» вирізняються норми, які «містяться в політичних договорах («прагнути», «за­стосовувати необхідні заходи») і в резо­люціях міжнародних організацій, конфе­ренцій, в комюніке, в спільних заявах» [2, с.142].

На нашу думку, недоліком широкого підходу до розуміння «м’якого права», є визначення в межах зазначеного явища елементів, що характеризуються різною правовою природою. Адже неконкрети - зовані договірні норми, відносячись до правових, про що детальніше буде іти мова далі, недоцільно об’єднувати з по­ложеннями резолюцій міжнародних ор­ганізацій, які мають неправовий харак­тер, так як, таким чином значною мірою ускладнюється розуміння та застосуван­ня терміну «soft law».

В рамках вузького підходу також можна виокремити два напрямки. Так, К. А. Бекяшев, визначаючи особливості джерел міжнародного економічного пра­ва застосовує термін «м’якого права» від­носно неконкретизованих договірних норм: «Особливістю міжнародного еко­номічного права і його джерел є значна роль так званого «м’якого» права, тобто правових норм, що використовують фор­мулювання типу «застосовувати необхід­ні заходи», «сприяти розвитку або реалі­зації», «прагнути до реалізації» і так далі. Такі норми не містять чітких прав та обов’язків, однак, тим не менш, є юри­дично обов’язковими» [6, с.384].

Проте єдиного погляду щодо обов’язковості неконкретизованих до­говірних норм також не існує. Так, І. І. Лукашук зазначає, що як з точки зору науки, так і практики «існують два про­тилежні погляди» щодо даної проблеми. Неконкретизовані договірні норми, на думку деяких вчених, хоча за своєю фор­мою і є обов’язковими, проте з огляду на те, що у їхньому змісті не деталізуються взаємні права та обов’язки сторін такого договору, не можуть вважатися міжнародно-правовими. Однак, разом з тим неможливо заперечувати, що існу­вання згаданих норм дозволяє визначити загальну спрямованість співпраці, цілі держав-учасниць тих чи інших договір­них відносин, на підставі яких сторони повинні виконувати більш конкретні до­говірні положення [4, с.124-127].

Одночасно вітчизняний вчений В. В. Мицик зазначає: «з практичною метою поділ договірних, обов’язкових правових норм на норми «твердого права» і «м’якого права» навряд чи необхідний і доцільний. Наведена термінологія за змістом набагато ближча до узвичаєного поділу норм міжнародного права залеж­но від юридичної сили на імперативні та диспозитивні» [7, с.180]. З даним висно­вком погодитися важко.

Разом з тим, на нашу думку, більш ви­правданим є віднесення неконкретизова - них договірних норм до нетипових або спеціалізованих норм міжнародного пра­ва, що обумовлюється особливостями їх змісту. Так, С. С. Алексєєв, характеризую­чи спеціалізовані норми в теорії права, зазначає: «Спеціалізовані приписи на від­міну від регулятивних чи охоронних ма­ють додатковий характер. Вони не явля­ють собою самостійної нормативної осно­ви для виникнення правовідносин. При регламентації суспільних відносин вони приєднуються до регулятивних та охо­ронних приписів, утворюючи в комплек­сі з ними єдиний регулятор» [8, с.319].

Таким чином, договірні норми вказа­ного типу слід виключати зі складу soft law, так як, будучи юридично обов’язковими, що обумовлюється їх­ньою формою, вони можуть розглядати­ся як повноцінну норму міжнародного договору, який в свою чергу є традицій­ним джерелом міжнародного права.

Існує також точка зору, що під норма­ми м’якого права розуміються міжнарод­ні акти, які не мають характеру договору, проте відзначаються значною морально - політичною силою (резолюції, декларації, програми дій тощо) [9, с.24-25]. В підтрим­ку цієї думки можна навести міркування Вольфганга Графа Вітцтума, який зазна­чає: «Рішення міжнародних організацій, в особливості резолюції Генеральної Асамблеї ООН, які можуть називатися «деклараціями» або «хартіями», набува­ють значення, однак не в якості всесвіт­нього законодавця, якого, як і раніше, не існує. Вони завойовують своє значення або як доказ правового переконання, що складає основу міжнародного звичаєвого права, або як вказівка на можливий по - літико-правовий розвиток. Зазначені рі­шення можуть відображати норми пове­дінки, які, знаходячись у просторі між необов’язковими та обов’язковими нор­мами (soft law), дотримуються, хоча їм і не вистачає «твердості» позитивного права (hard law), тобто якості правового джере­ла» [10, с. 12-13].

Наголошуючи на виключному зна­ченні вказаних рішень, Кім Док Чжу по­силається на те, що концепція «м’якого права» була висунута в доктрині міжна­родного права саме у зв’язку з питанням юридичної сили резолюцій міжнародних міжурядових організацій [11, с.2].

Проблема м’якого права у російській доктрині успішно розроблялася професо­ром Т. Н. Нешатаєвою, яка розглядала в рамках м’якого права резолюції-рекомен - дації організацій у системі ООН, що вклю­чають формулювання, які являють собою нові правила у сфері міждержавних від­носин. До резолюцій такого роду слід від­носити: декларації, що встановлюють нові правила; програми розвитку певної галузі співпраці держав; кодекси поведінки дер­жав у сфері спеціального міжнародно-пра­вового регулювання. Даним нормативним актам притаманні такі спільні риси: назва, яка свідчить про те що даний акт, не під­лягає терміновій реалізації (Програма, Хартія, Кодекс); наявність формулювань, які вказують на необов’язковість даного правила поведінки (в англійському тексті, наприклад, вживається «should» замість «shell», в російській мові - «может» замість «должен», а також словосполучення типу «по мірі необхідності», «настільки це мож­ливо»). Такі акти містять особливо багато посилань на моральні постулати та ціннос­ті; характер викладення правила поведінки дає можливість для суб’єктивного тлума­чення [3, с.100-101].

У вітчизняній доктрині міжнародно­го права досить поширеним є погляд, що «основними джерелами норм так звано­го «м’якого права» є резолюції міжуря­дових організацій системи ООН та її органів, насамперед Генеральної Асамб­леї ООН, політичні акти регіональних конференцій та організацій, інші між­народні акти, прийняті державами, між­урядовими організаціями, які мають не юридичний, а морально-політичний ха­рактер» [7, с.180].

Таким чином, значна кількість вчених розглядає явище «soft law» саме в аспекті резолюцій міжнародних організацій. Така тенденція вочевидь обумовлена зростан­ням авторитету міжнародних організацій як суб’єктів міжнародного публічного права, диверсифікацією сфер їхньої ді­яльності, розширенням масиву рішень, що ними приймається, а також активним проникненням національних норматив­них систем у сферу міжнародних відносин і визначення ними свого місця та позиції в умовах політико-правового співіснуван­ня. Варто зазначити, що хоча положення, що розглядаються, і не мають правового характеру, так як є політичними, проте це, безумовно, не позбавляє їх ознаки норма­тивності. Такі положення складають осно­ву для подальшого формування міжна­родного права, в той же час визначаючи його політико-правове спрямування.

Проблемним є також визначення характеру обов’язковості або необо­в’язковості «м’якого права». І з цього приводу можна навести різноманітні міркування. Так, можна цілком погоди­тися із Кім Док Чжу, який наголошує: «Поділ міжнародного публічного права на «м’яке» право (soft law) та «тверде» право (hard law), запропонований в за­хідній доктрині міжнародного права, відображає реальні процеси в міжна­родних відносинах, проте навряд є слушним щодо до міжнародного публіч­ного права в цілому» [11, с. 6-7].

Мицик В. В. робить висновок, що «нормами так званого м’якого права є інституційні, рекомендаційні неправові норми, які містяться в документах між­народних міжурядових організацій, на­станови яких можуть мати обов’язковий політичний, але не юридичний характер» [7, с.182].

Звертаючи увагу на ступінь обов’язковості норм «м’якого права», італійський вчений Френсіс Снайдер запропонував таке визначення норм soft law, як «правила поведінки, які, в прин­ципі, не мають юридично обов’язкової сили, але які, не дивлячись на це, мають практичний ефект» [12, с.2].

Є ще більш категоричні заперечення юридичної сили норм «м’якого права». Вольфганг Граф Вітцтум зазначає: «Дже­релом міжнародного права також не є «м’яке» право (soft law). Право є правом, якщо воно визначається діючим на за­конних підставах органом, впоноваже - ним на нормотворчість. Воно або діє, або не є правом на відповідний момент часу; «більш сильної» або «більш слабкої» нор­ми логічно не може існувати» [10, с. 102]. У даному твердженні вбачається харак­терний для німецької доктрини міжна­родного права і права взагалі юридичний позитивізм.

Йому кореспондує майже аналогіч­ний підхід, запропонований російським вченим, Р. А. Колодкіним, який дотриму­вався думки, що концепція «м’якого» права - це намагання втиснути в межі міжнародного права положення, що не формулюють міжнародно-правових норм, з однієї сторони, а з іншої - при­ведення до часткової деюридизації ціло­го ряду зобов’язань у міжнародному пра­ві» [13, с.95-96].

На нашу думку доцільно стверджу­вати, що «м’яке право» являє собою сис­тему необов’язкових норм, які в той же час вирізняються значним практичним значенням та широким застосуванням. Так як такі положення мають політичний характер, саме в силу їхньої природи за­безпечується досить швидка реакція на необхідність врегулювання тих чи інших відносин. Таким чином soft law виступає своєрідним індикатором проблемних ас­пектів міждержавного співіснування.

Soft law є органічним явищем, поро­дженим, у першу чергу, активізацією ді­яльності міжнародних організацій, які опосередковують спрямованість зусиль держав на забезпечення міжнародного правопорядку. Не дивлячись на численні праці, присвячені обґрунтуванню при­роди, сутності м’якого права, ці питання залишаються дискусійними. Така ситуа­ція свідчить про безумовну актуальність та значимість даної проблеми. На сьогод­ні ми можемо із впевненістю констату­вати, що в значній мірі саме завдяки м’якому праву забезпечується адаптація діючого нормативного масиву до існую­чого міжнародного становища. Так, м’яке право являє собою дієвий інструмент, що сприяє визнанню та встановленню нових міжнародно-правових норм, які забез­печували б регулювання відносин, що мають найбільш актуальне значення на даний момент, забезпечуючи тим самим ефективне функціонування міжнародної нормативної системи.



Література ____________________________________________________________

1. Аnna Di Robilant Genealogies of Soft Law // The American Journal of Comparative Law. Vol. 54 №3, 2006. C.499-555.

2. Валеев Р М. Международное право. Общая часть / Р. М. Валеев, Г. И. Курдюков. - М. : Статут, 2011. - 542 с.

3. Нешатаева Т. Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-право­вом регулировании / Т. Н. Нешатаева. - М. : Дело, 1998 - 272 с.

4. Лукашук И. И. Нормы международного права в международной нормативной системе / И. И. Лу - кашук. - М. : Спарк, 1997 - 322 с.

5. Baxter R. International Law in “Her Infinite Variety” // The International and Comparative Law Quarterly. Vol. 29, №4, ОсЬЬєг 1980. - С. 549-566.

6. Международное публичное право: учебник / под ред. К. А. Бекяшева. - М. : Проспект, 2003 - 779 с.

7. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. За - дорожній; за ред. В. Г.Буткевича. - К. : Либідь, 2002. - 608 с.

8. Алексеев С. С. Общая теория права: учеб. / С. С. Алексеев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - 576 с.

9. Международное право: учебник / отв. ред. Ю. М. Колосов, Э. С. Кривчикова - 2-е изд., перераб и доп. - М. : Международные отношения, 2006. - 816 с

10. Международное право = Volkerrecht / Вольфганг Граф Витцтум [и др.]; пер. с нем. - М. : Инфотропик Медиа, 2011 - 992 с.

11. Ким Док Чжу. Концепция «мягкого» права и практика межправительственных организаций системы ООН: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. / МГУ им. М. В. Ломоносова. - М., 1995 - 21 с.

12. Snyder F Soft law and institutional practice in the European Community // European University institute Working Paper, LAW. Florence, № 93/5, 1993. - 36 с.

13. Колодкин Р. А. Критика концепции «мягкого права» / Р. А. Колодкин // Совет, государство и право. - 1985. - №12. - С. 95-99.