joomla
ПРИНЦИП ДОБРОСОВІСНОСТІ ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВА
Юрист України

Прийма С. В

кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорії держави і права Національного уні­верситету «Юридична академія України іме­ні Ярослава Мудрого»

У статті здійснена загальнотеоретична характеристика добросовісності інтерпретатора як одного з основних принципів тлумачення права, який відображає внутрішню, суб’єктивну сторону його діяльності. Розглянута важливість цього принципу для оцінки суб’єктом юридичної інтерпретації своїх намірів або вчинків, яка залежить від сформованого ним ставлення до власного морального обов’язку. Також досліджене питання про співвідношення принципу добросовісності правотлумачення з різними доктринами міжнародного та цивільного права.

Ключові слова: добросовісність, принципи тлумачення права, заборона зловживання права, недопустимість обходу закону.

В статье осуществлена общетеоретическая характеристика добросовестности интерпретатора как одного из основных принципов толкования права, который отражает внутреннюю, субъективную сторону его деятельности. Рассмотрена необходимость этого принципа для оценки субъектом юридической интерпретации своих намерений или поступков, которая зависит от сформированного им отношения к собственному моральному долгу. Также исследован вопрос о соотношении принципа добросовестности правотолкования с разнообразными доктринами международного и гражданского права.

Ключевые слова: добросовестность, принципы толкования права, запрет злоупотребления субъективным правом, недопустимость обхода закона.

In the article general theoretic characteristic of good faith of the interpreter as one of main principles of interpretation of legal rules, which reflects the internal, subjective party of his activity, is carried out. Necessity of this principle for an estimation by the subject of legal interpretation of his own intentions or acts, which depends on the generated relation by the own moral imperative is considered. A question about correlation of principle of good faith of interpretation of law with the various doctrines of international and civil law is investigated also.

Key words: good faith, principles of interpretation of law, prohibition of abuse of right, unal­lowable of evade of law.



ХХІ століття - епоха швидкоплинних процесів, невгамовного розвитку сус­пільного життя, нестримного потоку людських ідей, що дозволяє вже сьогодні вести мову про існування інформаційно­го суспільства. А ще ця епоха характери­зується величезним досвідом людства. Однак яка вона, сучасна людина? Чи стала вона краще за минулі тисячоліття? На ці питання майже безуспішно на­магається відповісти сучасна наука про мораль. Все частіше з’являються студії, присвячені дослідженням моралі в різ­номанітних соціальних сферах: політи­ці, кібернетиці, економіці, генетиці, праві. Проте однозначної відповіді досі немає.

Цю статтю ми присвячуємо не менш важливій проблемі зі сфери моралі, яка стосується такої чесноти людини, як до­бросовісність. І почати її хотілося б з де­яких міркувань щодо стану добросовіс­ності, який спостерігається у наш час. Тож сучасна людина, попри існування розмаїття помічників у вигляді комп’ю­терів, сканерів, електронних книжок тощо, має безліч перешкод до сумлінно­го виконання своїх обов’язків, і не лише юридичних. Ці перешкоди можемо поді­лити на певні групи.


До першої групи слід віднести вплив науково-технічного прогресу, з яким пов’язується поява так званих новітніх технологій, що полегшують існування лю­дини. Саме це тягне підвищені сподівання людини на відповідні дивайси, що в під­сумку спричиняє певне розхолодження до своєї роботи через посилення недовіри власним силам, знанням, навичкам.

Друга група причин пов’язана з вели­кою кількістю спокус, які переслідують сучасну людину та спричиняють розпа­лювання різноманітних інстинктів [1, с. 24]. Наприклад, метою численної ре­клами, що розповсюджується на величез­ні відстані завдяки засобам масової ін­формації, є реалізація товарів і надання послуг для полегшення чи прикрашення життя людей. Це спричиняє збільшення питомої ваги дозвілля у житті людини і відповідно викликає бажання якомога швидше закінчити свою роботу.

Третя група перешкод органічно пов’язана з попередніми. Ці перешкоди виникають через інформаційні переван­таження людського розуму. Не випадко­во, до типових психічних розладів сього­дення відносять депресії, які найчастіше виникають через довгострокове вико­нання великого обсягу роботи в умовах дефіциту часу. Ці розлади взагалі не до­зволяють здійснювати свою роботу, не кажучи вже про добросовісне її виконан­ня. Так, підраховано, що в економічно розвинутих країнах в 70-ті роки ХХ ст. кожна людина отримувала за один рік більше інформації, ніж людина в 1900 році протягом усього життя. У наш час приблизно 25% населення Землі зазна­ють інформаційних перевантажень. А колишній віце-президент США А. Гор взагалі пов’язує «забруднення навколиш­нього середовища» з перенасиченням простору зайвою інформацією - статис­тичними даними, формулами, умовиво­дами [2, с. 91].

Однак на цьому необхідно зупинити­ся, аби не перетнути окреслені темою межі. Отже, далі йтиметься про добро­совісність саме у сфері права. І перше, на чому необхідно наголосити, - добросо­вісність наповнює доброякісним змістом всю юридичну діяльність, оберігаючи її від шкідливих явищ і процесів. Напри­клад, згідно з ч. 2 ст. 19 Основного За­кону України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх по­садові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спо­сіб, що передбачені Конституцією та за­конами України. Це конституційне по­ложення традиційно розглядається як одне з найважливіших щодо гарантуван­ня реалізації принципу законності. Про­те загальновідомо, що авторитетність права, довіра йому з боку соціуму значно підвищується, якщо відповідні службові та посадові особи дотримуються право­вих приписів не лише формально, а й щиросердо.

Утім, обов’язок дотримуватися за­конодавчих приписів встановлюється не лише для суб’єктів публічного права. Так, загальний припис неухильно додержу­ватися законодавства України міститься в ст. 68 Конституції. У зв’язку з цим од­нією з вимог до суб’єктів права є вимога сумлінного використання ними своїх прав, виконання обов’язків та додержан­ня заборон, про що йдеться, наприклад, у ч. 3 ст. 5 Конституції Швейцарської Конфедерації: «Державні органи та при­ватні особи мають діяти добросовісно». Таким чином, засада добросовісності або ж сумлінності має своїм підґрунтям мо­ральний обов’язок належно, старанно здійснювати свою діяльність. Отже, на добросовісності має будуватися будь-яка діяльність. Не є виключенням і тлума­чення норм права як різновиду діяльнос­ті юридичної.

Принцип добросовісності тлумачен­ня є тим принципом, що відображає вну­трішню, суб’єктивну сторону діяльності інтерпретатора. Ця засада має місце тоді, коли суб’єкт тлумачення права залиша­ється «на одинці» зі своєю совістю, оці­нюючи власні наміри або вчинки. Без­сумнівним є те, що ефективність та діє­вість інтерпретаційної діяльності визна­ чається діями інтерпретатора, а саме ступенем сумлінного здійснення своїх повноважень. У зв’язку з цим постає природне питання про сутність самого принципу добросовісності та визначення поняття «добросовісність», адже, як за­значається в юридичній літературі, до­бросовісність є дуже розповсюдженою, проте малодослідженою категорією юри­дичної науки [3, с. 104].

Термін «добросовісність» утворений завдяки поєднанню двох слів: «добро», тобто те, що є чистим, позитивним, за­вжди гарним, та «совість» - властивість людини критично оцінювати свої дії та їх результати; її внутрішній трибунал [4, с. 127]. У зв’язку з цим добросовісним можна визнати діяння, вчинене за до­брою совістю, тобто таке, що здійснюєть­ся з повною концентрацією фізичних та інтелектуальних сил і не залишає після себе негативних, «тяжких» вражень. Як зазначається у тлумачному словнику, до­бросовісний - це той, хто чесно виконує свої обов’язки [5, с. 165].

У загальному розумінні сумління - це почуття моральної відповідальності людини за свою поведінку перед суспіль­ством [6, с. 184]; воно виражає здатність особистості здійснювати моральний са­моконтроль, самостійно формулювати моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і робити самооцінку власних вчинків.

У філософських словниках добросо­вісність так само позначає таке ставлення до своїх зобов’язань, яке має моральну природу та становить собою стан чеснос­ті, сумління, порядності, передбачає пере­конаність у необхідності ретельного ви­конання соціальних обов’язків, повагу до інших, нездатність до низьких вчинків [7, с. 206-207]. Добросовісність також несе в собі доброзичливість, елемент довіри, упевненість, що моральні засади беруть­ся до уваги, що кожний враховує їх у сво­їй поведінці [8, с. 131].

Очевидно, на основі цих визначень український законодавець сформулював у ст. 1 Закону України «Про рекламу» по­няття недобросовісної реклами, що озна­чає рекламу, яка вводить або може ввес­ти в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчу­вання. Можливий наслідок такої рекла­ми - хибність у тлумаченні життєвих реалій, хоча ймовірною може бути й не­добросовісність самого споживача, особ­ливо коли він не бере до уваги застере­ження, що містить реклама. Наприклад, один із судів Німеччини зіштовхнувся з такою справою. Житель Німеччини звинуватив концерн BMW у створенні недостовірного рекламного ролика щодо одного з автомобілів цієї марки, коли спробував перетнути водоймище на ав- тівці, взятій на прокат, але зробити цьо­го не зміг, оскільки автомобіль потонув. У відповідь на претензію наймодавця він зазначив, що, відповідно до реклами, тех­нічні характеристики автомобіля дозво­ляють їздити по воді, та відшкодувати збитки відмовився. Розглянувши цю справу, суд задовольнив позов наймодав - ця та визнав дії водія непоміркованими й недбалими.

Також термін «недобросовісний» час­то використовується в сполуці зі словом конкуренція. Так, відповідно до ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь - які дії у конкуренції, що суперечать тор­говим та іншим чесним звичаям у госпо­дарській діяльності, серед яких: неправо­мірне використання позначень, товару іншого виробника, копіювання зовніш­нього виду виробу, порівнювальна ре­клама, дискредитація суб’єкта господа­рювання, поширення інформації, що вводить в оману, схилення до розголо­шення комерційної таємниці та ін.

Отже, принцип добросовісності відо­бражає якісну сторону людської поведін­ки, і саме цим відрізняється, наприклад, від принципу «pacta sunt servanda», або «stare pactis» (з лат. дотримуватися угод), оскільки договорів можна дотримувати­ся лише «по букві», у той час як добро­совісність вимагає дотримання не лише букви, але й духу норми.

Говорячи про генезу принципу до­бросовісності, слід зауважити, що він має вельми багату історію. Цей принцип ґрунтується на відомій ще римському праву доктрині добросовісності (bona fides), за якою учасникам цивільного обороту рекомендувалося визначати і будувати свої взаємовідносини так, як це прийнято серед чесних, добропоряд­них людей. Взагалі, відповідно до давньо­римської юридичної термінології, bona fides - це власна чесність і довіра до чу­жої чесності, вірність даному слову, мо­ральний обов’язок усіх людей виконувати власні зобов’язання, у чому б вони не вті­лювалися [9, с. 131]. Разом з цим згадки про необхідність діяти добросовісно мож­на відшукати ще у Новому Завіті, де апос­тол Павел говорить: «підкорюйтесь госпо­дам своїм за плоттю зі страхом і трепетан­ням, як Христу, не з видимою лише по­служливістю, як чоловіковгодники, а як раби Христові, слугуючи старанно, немов Господеві, а не людям (Ефес. 6, 5-7); князі бо острах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро; коритися слід не лише зі страху покарання, але й за совістю (Рим. 13, 3,5)».

Наразі принцип добросовісності ви­знаний правовими системами більшості розвинутих держав. Зокрема, він знахо­диться в основі німецької концепції «Treu und Glauben» (вірність і довіра), амери­канської доктрини «Good Faith» (добра совість), французької теорії «abus de droit» (зловживання правом) [7, с. 205-206].

Необхідно також зазначити, що в наш час принцип добросовісності най­частіше знаходить свій вираз у міжна­родному та цивільному праві.

Так, у міжнародному праві він розу­міється як: 1) усвідомлення лояльності, поваги права, вірності зобов’язанням з боку того, про чиї дії йдеться, відсут­ність скритності, намагань подати до­стовірні факти у неправильному світлі, спроб ввести в оману, обману у відноси­нах з іншими; 2) як вірність прийнятим зобов’язанням без спроб їх зменшення чи перебільшення (при тлумаченні чи виконанні міжнародних обов’язків) [10, с. 57].

Крім того, у сфері цієї галузі права принцип добросовісності нерозривно пов’язаний з інститутом естопелю (англ. estoppel - відхилення; від estop - позбав­ляти права заперечення), який означає заборону для держави заперечувати те, що вона раніше вже прийняла чи визна­ла на основі явно виражених актів або своєї поведінки [10, с. 73].

З погляду міжнародного звичаєвого права принцип добросовісності полягає в такому:

1) сторони консенсуальних зобов’я­зань повинні тлумачити і виконувати такі зобов’язання добросовісно; у межах їх зобов’язуючого характеру подібні зобов’язання виникають з проголошених належним чином односторонніх актів; якщо консенсуальне зобов’язання, котре є предметом ратифікації, у цей час ратифі­кується, то принцип добросовісності регу­лює права й обов’язки сторін, що домов­ляються, протягом часу між підписанням і ратифікацією, а іноді навіть на більш три­валий період; за відсутності норм більш спеціального характеру і виходячи з того, що міжнародні організації набувають сво­їх повноважень у результаті консенсуаль - ної згоди держав, їх акти, які суперечать принципу добросовісності, є недійсними;

2) норми міжнародного звичаєвого права, що становлять частину юс еквум (лат. jus aequum - рівне, справедливе пра­во), повинні тлумачитися як відносні права, тобто як пов’язані між собою;

3) інші норми міжнародного звичає­вого права повинні тлумачитися як аб­солютні права або юс стріктум (лат. jus strictum - суворе право), або відповідно до етичного мінімуму стандартів, спеці­ально встановленого в таких нормах. Їх довільне чи неприйнятне (незвичайне) здійснення не є незаконним, але прирів­нюється до недружнього акту;

4) на міжнародному судовому рівні абсолютні права мають тенденцію пере­творюватися на відносні внаслідок того, що в цьому процесі визначальна роль належить принципу добросовісності [11, с. 112-113].

Необхідно у зв’язку з цим відмітити, що принцип добросовісності отримав своє висвітлення в численних міжнарод­них нормативних актах. Так, Віденська конвенція про право міжнародних до­говорів (1969 р.) розкриває його зміст у загальному правилі тлумачення: «До­говір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньо­му контексті, а також у світлі об’єкта та цілей договору» (п. 1 ст. 31). Це положен­ня вимагає від інтерпретаторів чесності, відсутності намірів ошукати інших учас­ників договору [12, с. 123]. Важливою для обґрунтування принципу добросовіс­ності є ст. 4.7 принципів УНІДРУА, де міститься правило, відповідно до якого за відсутності важливої для визначення прав і обов’язків умови договору має враховуватися, зокрема, сумлінність і чесна ділова практика.

Принцип добросовісності також за­кріплений у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співпраці між держа­вами відповідно до Статуту ООН 1970 р. (де підкреслюється, що добросовісне до­держання принципів міжнародного пра­ва, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами, має найважливіше значення для підтримання міжнародного миру та безпеки), та в само­му Статуті ООН (п. 2 ст. 2); у Заключному акті ОБСЄ 1975 р., у Рекомендації № R (2000)21 Комітету міністрів Ради Єв­ропи державам-учасницям про свободу професійної діяльності адвокатів від

25 жовтня 2000 р. та багатьох інших.

Разом з цим, оцінюючи практику міжнародних судових органів, можна го­ворити про те, що, наприклад, Міжна­родний суд ООН досить рідко посила­ється у своїх рішеннях на принцип до­бросовісності. Така стриманість поясню­ється, безсумнівно, тим, що цей принцип зазвичай припускається: не існує необ­хідності кожного разу повторювати, що він діє в багатьох галузях міжнародного права. Принцип добросовісності роз­глядається як керівний принцип між­народних відносин і в цій якості при­сутній ipso facto в усіх інших основопо­ложних принципах міжнародного права [10, с. 62].

Наука цивільного права так само має власні доробки щодо принципу добро­совісності. Цивілісти зазначають, що особу слід вважати добросовісною тоді, коли вона діє без наміру заподіяти шкоду іншій особі, а також не допускає легко­важності (самовпевненості) та недбаль­ства щодо можливого заподіяння шкоди [13, с. 91]. Таке визначення випливає із змісту ч. 1 ст. 388 ЦК України, відповідно до якої добросовісним набувачем є осо­ба, котра не знала і не могла знати те, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати.

Корисним для теорії тлумачення є та­кож встановлення вимог добросовіснос­ті при виконанні умов цивільного дого­вору: виконання договору не повинно порушувати прав і свобод іншої сторони і третіх осіб; дії сторін мають виключати обман, скритність, намір ввести в оману, скористатися залежним становищем ін­шої сторони; угода має бути виконана від­повідно до її мети й об’єкта; сторони ма­ють прагнути максимально точно вико­нати зобов’язання, дотримуючись умов щодо строків, якості, місця виконання тощо; не дозволяється лише формальне виконання зобов’язань та ін. [14, с. 19-20]. Наприклад, у Китаї обман чоловіка дру­жиною щодо її зовнішності (вона скорис­талася послугами пластичних хірургів ще до їх знайомства, але перед шлюбом не сповістила про це майбутнього чоловіка), як прояв недобросовісної поведінки, по­тяг розлучення та виплату чоловікові мо­ральної компенсації.

Усе вищенаведене дає змогу охарак­теризувати власне принцип добросовіс­ності тлумачення норм права. Насампе­ред слід зазначити, що він полягає у про­вадженні інтерпретаційної діяльності відповідно до ціннісних орієнтирів сус­пільства, усвідомленні людиною необхід­ності сумлінно ставитися до будь-яких актів своєї поведінки. Наприклад, у ст. 2 КАС України цей принцип є принципом оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Сутність цього інтерпретаційного принципу - це прояв поваги до права, вірності власним зобов’язанням. Він означає суворо об’єктивний, без ознак свавілля, зловживань правом і спроб отримати незаконні переваги, підхід до з’ясування й уточнення намірів його ав­торів з метою забезпечення найповнішо­го та беззаперечного виконання всіх його приписів [15, с. 160].

Як зазначає М. Л. Дворніков, прин­цип добросовісності становить собою імперативне начало, відповідно до якого процес тлумачення має здійснюватися всіма суб’єктами так, ніби вони діють у своїх власних інтересах. Добросовісно - означає за певною процедурою, не до­пускаючи ніяких помилок, бездоганно, так, щоб тобі не було соромно. Цей прин­цип важливий у зв’язку з тим, що інтер­претовані положення згодом будуть ре­алізовані на практиці й у разі допущення похибок існуватиме можливість при­йняття неправильних рішень [16, с. 68]. Отже, очевидно, що реалізація цього принципу вимагає від інтерпретатора великих знань і професіоналізму, а та­кож напруження волі та розумових зді­бностей. При цьому, на нашу думку, добросовісність офіційного та неофі­ційного інтерпретаторів мають різний обсяг, оскільки суттєво відрізняються наслідки діяльності та відповідальність цих суб’єктів тлумачення права, що, не в останню чергу, визначається правовою регламентацією діяльності перших. Так, відповідно до ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді присягають сумлінно виконувати свої обов’язки, до кола яких входить, зокре­ма, роз’яснення судом свого рішення, а отже, тлумачення.

Таким чином, принцип добросовіс­ності відіграє важливу роль в інтер - претаційній діяльності. Добросовіс­ність є загальнолюдською чеснотою, котра сприяє підвищенню і покращен­ню соціальної комунікації та дозволяє суб’єктам повністю довіряти один од­ному через взаємні очікування діяти чес­но і надійно. Можна собі уявити, наскіль­ки підвищиться авторитет правотлумач - ної діяльності, якщо кожна особа буде впевнена в добросовісності дій інтерпре­татора (у разі офіційної інтерпретації) чи якщо кожен суб’єкт тлумачення сам ді­ятиме сумлінно (при неофіційній інтер­претації).

У зв’язку з цим слід відзначити, що важливою вимогою принципу добросо­вісності тлумачення є заборона зловжи­вання правом (у німецькому цивільному праві воно називається шиканою), оскіль­ки при ньому особа надає своїм діям по­вної видимості юридичної правильності, використовуючи насправді свої права, окремі норми й інститути права в цілях, протилежних тим, які переслідує пози­тивне право. Через це принцип добро­совісності є критерієм для визначення наявності факту зловживання правом. Саме він встановлює справедливі кордо­ни прав і обов’язків сторін. Недотриман­ня цих кордонів тягне порушення прин­ципу добросовісності і становить собою зловживання правом. Цей принцип зобов’язує суб’єктів інтерпретаційної ді­яльності здійснювати дії з метою реалі­зації своїх інтересів таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода закон­ним правам та інтересам інших суб’єктів [17]. У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у ст. 17, яка так і називається «заборона зловживання правами», зазначається, що жодне з по­ложень Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, гру­пі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенці­єю, або на їх обмеження в більшому об­сязі, ніж це передбачено в Конвенції. Інтерпретуючи цю норму, Європейський суд з прав людини неодноразово наголо­шував, що метою ст. 17 є перешкоджання зловживанню принципами, викладени­ми у Конвенції, будь-ким, хто міг би їх використати для скасування прав і сво­бод, які визнані Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Гліммервеєн та Хаген - беєк проти Нідерландів» (Glimmerveen and Hagenbeek v. Netherlands) від 11 жов­тня 1979 р.).

Крім цього, реалізація принципу до­бросовісності вимагає неприпустимості обходу закону (fraus lege), тобто ухилення від застосування обов’язкового правила шляхом використання легального засобу, але з явно шахрайськими намірами. Обхід закону відрізняється від зловживання правом тим, що останнє передбачає ви­користання заздалегідь наданих прерога­тив, у той час як обхід втілюється не у ви­користанні вже наданого права, а в ухи­ленні від юридичного правила з метою отримати певне право чи привілей, яких ця особа не має. Красномовним прикла­дом до цього є випадок, який стався в Ро­сійській Федерації. Суддя в день свого звільнення видалився до нарадчої кімна­ти для винесення рішення, однак рішення не ухвалив, а полишив приміщення суду. Матеріали справи він тримав 10 місяців й на прохання повернути їх відповідав, що знаходиться в нарадчій кімнаті. При цьому пропонував обмін - матеріали на поновлення його на посаді. Після ж звіль­нення подав скаргу, в якій зазначав, що звільнення є незаконним, оскільки його звільнили прямо з нарадчої кімнати.

Отже, основними вимогами принци­пу добросовісності правотлумачення є недопустимість зловживання правом і заборона обходу закону, які можна та­кож назвати критеріями, дотримання яких дозволить говорити про сумлін­ність інтерпретаційної діяльності. Вод­ночас ці критерії мають доволі прихова­ний, глибинний характер. Тому важли­вою проблемою, що постає перед нами, є з’ясування більш очевидного, зовніш­нього або поверхового критерію для від­межування добросовісного тлумачення від недобросовісного, хоча й безсумнів­но, що таке відмежування пояснюється будь-ким за допомогою особистих по­глядів, адже оцінка добросовісності та недобросовісності засновується на суб’єктивізмі. Ми вважаємо, що таким критерієм є аргументованість інтерпре - таційного висновку, оскільки належність рівня доказової бази, на якій ґрунтується цей висновок, та логічна послідовність, стрункість його викладення може бути безпосередньо досліджена, що свідчить про чесно виконану, якісну роботу.

Насамкінець, розглянувши сутність й основні вимоги принципу добросовіс­ності тлумачення права, можна визна­чити його як принцип інтерпретаційної діяльності, що відображає чесне та по­рядне ставлення інтерпретатора до влас­них дій з наміром старанного їх виконан­ня й уникнення помилок і вимагає здій­снення обов’язків таким чином, щоб був досягнутий стан поваги та довіри між суб’єктами тлумачення і максимально зменшена можливість обману чи введен­ня в оману у відносинах з іншими.



1. Патриарх и молодежь: разговор без дипломатии. - М. : Даниловский благовестник, 2009. - 208 с.

2. Gore, A. Earth in the Balance. Forging a New Common Purpose. - L., 1992. - P. 182-185. Цит. за: Чест - нов, И. Л. Проблемы и перспективы юридической науки ХХІ века / И. Л. Честнов // Юриспруденция XXI века: горизонты развития. Очерки / [Под ред. Р. А. Ромашова, Н. С. Нижник]. - СПб. : Санкт - Петерб. ун-т МВД России, 2006. - С. 69-110.

3. Юдин, А. В. Категория «добросовестность» в гражданском процессуальном праве / А. В. Юдин // Університ. наук. зап. - 2007. - № 1 (21). - С. 104-113.

4. Циппеліус, Р. Філософія права : підручник / Р. Циппеліус ; пер. з нім. Є. М. Перепічія, Л. А. Ситничен - ко, С. В. Пролєєва. - К. : Тандем, 2000. - 300 с.

5. Ожегов, С. И. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова ; Рос. АН; Рос. фонд культуры. - М. : АЗЪ, 1995. - 928 с.

6. Черных, П. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка в 2 томах / П. Я. Черных. - 3-е изд., стереотип. - М. : Изд-во «Русский язык», 1999. - Т. 2. - 560 с.

7. Погребняк, С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика) : монографія / С. П. По­гребняк. - Х. : Право, 2008. - 240 с.

8. Новицкий, И. Б. Принцип доброй совести в проекте обязательственного права / И. Б. Новицкий // Вестн. гражд. права. - 2006. - № 1 (Т. 6). - С. 124-181.

9. Бартошек, М. Римское право: понятие, термины, определения / М. Бартошек ; пер с чеш. - М. : Юрид. лит., 1989. - 448 с.

10. Каламкарян, Р. А. Международное право : учебник / Р. А. Каламкарян, Ю. И. Мигачев. - М. : Изд-во Эксмо, 2004. - 688 с.

11. Денисов, В. Н. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань / В. Н. Денисов // Юридична енциклопедія: у 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2003. - Т 5: П-С. - С. 112-113.

12. Юдін, З. М. Загальна теорія інтерпретації договору : монографія / З. М. Юдін. - О. : Фенікс, 2008. - 156 с.

13. Емельянов, В. И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами /

В. И. Емельянов. - М. : «Лекс-Книга», 2002. - 160 с.

14. Попова, А. В. Принцип добросовестности в международном коммерческом обороте: законодатель­ство и судебная практика Российской Федерации и стран-членов Европейского Союза : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права. История полити­ческих и правовых учений» / А. В. Попова. - М., 2005. - 31 с.

15. Каламкарян, Р А. Господство права (Rule of Law) в международных отношениях / Р А. Каламка­рян. - М. : Наука, 2004. - 494 с.

16. Дворников, Н. Л. Системное толкование норм права : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Николай Леонидович Дворников. - Нижний Новгород, 2007. - 189 с.

17. Вердиян, Г. Добросовестность как один из пределов осуществления гражданских прав / Г. Вер - диян // Право и жизнь. - 2012. - № 2 (64) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. law-n-life. ru/arch/n162.aspx