joomla
АЛЬТЕРНАТИВНЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЯК ОСОБЛИВА ПРАВОВА КОНСТРУКЦІЯ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ
Юрист України

УДК 347.4 Т. О. Музика

аспірантка кафедри цивільного права № 2 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті досліджено проблеми теоретичного та практичного характеру, пов’язані з визначенням правової природи альтернативного зобов’язання як цивілістичної конструкції. Відзначено особливості альтернативного зобов’язання, зокрема, проаналізовано його предмет та зміст. Проведено розмежування між альтернативним та подібними йому видами зобов’язань: родовим, факультативним зобов’язаннями та зобов’язанням із декількома неподільними предметами. Здійснено класифікацію альтернативних зобов’язань за підставами їх виникнення.

Ключові слова: альтернативне зобов’язання, вибір, множинність предмета зобов’язання, родове зобов’язання, факультативне зобов’язання.

В статье исследованы проблемы теоретического и практического характера, связанные с определением правовой природы альтернативного обязательства как цивилистической конструкции. Отмечены особенности альтернативного обязательства, в том числе проанализированы его предмет и содержание. Проведено разграничение между альтернативным и подобными ему видами обязательств: родовым, факультативным обязательствами и обязательством с несколькими неделимыми предметами. Осуществлена классификация альтернативных обязательств по основаниям их возникновения.

Ключевые слова: альтернативное обязательство, выбор, множественность предмета обязательства, родовое обязательство, факультативное обязательство.

In the article the theoretical and practical issues connected with determination of legal nature of alternative obligation as the civil legal category are explored. The peculiarities of alternative obligation are mentioned. Its object and substance are also analyzed. The distinction between alter­native obligation and similar to it types of obligations (facultative, generic types of obligations and obligations with several indivisible objects) is made. Alternative obligations are classified according to reasons for an obligation.

Keywords: an alternative obligation, a choice, plurality of objects of an obligation, generic obligation, facultative obligation.



Правова конструкція альтернатив­ного зобов’язання не є новою ні для цивільного законодавства України, ні для закордонного законодавства. Однак у зв’язку із занадто обмеженим законо­давчим регулюванням його практичне застосування є не дуже поширеним. У зарубіжних нормативних актах пра­вова регламентація пов’язаних з аль­тернативним зобов’язанням питань є досить детальною. Однак в Україні не було взято до уваги такого досвіду регулювання відносин, що виникають із альтернативних зобов’язань, на­томість цьому питанню присвячено лише одну статтю з назвою «Виконан­ня альтернативного зобов’язання», де наводиться коротке його визначення, а також загальне правило про надання права вибору боржникові. У літературі також, як правило, згадування про аль­тернативне зобов’язання обмежуєть­ся кількома рядками в контексті кла­сифікації зобов’язань. Більш детально альтернативне зобов’язання розгляда­ли М. М. Агарков, О. С. Іоффе, І. Б. Но - вицький, С. Н. Ландкоф, Л. А. Лунц та ін., сучасні дослідження цієї конструкції належать Є. Л. Альохіній, М. І. Брагін - ському, В. В. Вітрянському, В. С. Петрову, С. Ю. Філіпповій та ін.

Натомість на практиці виникають проблеми й непорозуміння, пов’язані з такою обмеженістю правового регулю­вання, суди, застосовуючи норми ст. 539 ЦК України, припускаються по­милок. Крім того, у науковій літературі деякі питання, пов’язані з правовою при­родою, властивостями предмета альтер­нативного зобов’язання, є дискусійними. Тому метою цієї статті є перш за все до­слідити правову природу альтернативно­го зобов’язання як цивілістичної кон­струкції, зосередити увагу на його особ­ливостях, а також провести його відме­жування від суміжних видів зобов’язань. Для цього розглянуто наукові публікації з цього питання, а також проаналізовано вітчизняну судову практику застосуван­ня норм про альтернативне зобов’язання.

Відповідно до ст. 539 ЦК України аль­тернативним є зобов’язання, у якому боржник зобов’язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має пра­во вибору предмета зобов’язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Подібне визначення міститься й у цивільних кодексах Російської Феде­рації [3], Франції [4, с. 378] та Квебека (Канада) [17, с. 279], надається у Black’s Law Dictionary [16, с. 1074]. Однак, на від­міну від французького та квебекського кодексів, у Цивільних кодексах України та Росії цим положенням правове регу­лювання відносин, що виникають під час укладення, виконання та припинення альтернативних зобов’язань, вичерпу­ються.

С. Ю. Філіппова, досліджуючи аль­тернативне зобов’язання, робить висно­вок, що воно взагалі не є цивільно-пра­вовим зобов’язанням, оскільки не відпо­відає поняттю зобов’язання, не містить необхідних для зобов’язання елементів, зокрема, предмета і змісту, спрямованос­ті, не задовольняє потреб кредитора, тобто «позбавлене невід’ємної власти­вості зобов’язання - корисності». На­впаки, за своєю юридичною природою альтернативне зобов’язання є умовою договору, що надає йому (договору) ха­рактер організаційного. Крім того, С. Ю. Філіппова наголошує на тому, що договір про встановлення альтернатив­ного зобов’язання організує правові цілі суб’єктів до закінчення процесу їх фор­мування, що призводить до потенційно більшого ризику незадоволення потреб кредитора під час виконання зобо­в’язання, яке виникло після зробленого боржником вибору [13, с. 113]. Однак вважаємо, що цей висновок є недостат­ньо доведеним. Є очевидним, що альтер­нативне зобов’язання - зобов’язальне, а не лише організаційне правовідношен - ня, і предмет, і зміст, і мета, і корисність в альтернативному зобов’язанні є. Про­аналізуємо їх далі.

Аналіз норм актів цивільного зако­нодавства дозволяє виділити такі види альтернативних зобов’язань: 1) договірні альтернативні зобов’язання, які встанов­люються сторонами самостійно в дого­ворі; 2) альтернативні зобов’язання, ви­значені актами цивільного законодав­ства (як правило, пов’язані з порушен­ням цивільного законодавства чи умов договору).

Типовим прикладом договірного аль­тернативного зобов’язання є зобов’я­зання, що виникають із договору оренди землі. Зокрема, в ухвалі Апеляційного суду Черкаської області у справі № 22ц - 7282/2010 суд установив, що за корис­тування земельними ділянками догово­рами оренди визначено альтернативне зобов’язання, під яким розуміється зобо­в’язання, в якому боржник зобов’язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Тоб­то альтернативними є зобов’язання, в яких є не один, а декілька предметів, причому передача будь-якого з цих пред­ метів буде вважатися належним вико­нанням [12].

Більшість законодавчо встановлених видових конструкцій альтернативних зобов’язань пов’язані з порушенням ци­вільного законодавства України чи умов договору. І зазвичай у таких випадках право вибору надається кредитору - по­терпілій стороні. Так сформульовано, зокрема, норми статей 708 (право вибору покупця в разі виявлення ним протягом гарантійного або інших строків, установ­лених обов’язковими для сторін прави­лами чи договором, недоліків, не засте­режених продавцем, або фальсифікації товару), 768 (право вибору наймача, якщо в речі, яка була передана наймаче­ві з гарантією якості, виявляться недо­ліки, що перешкоджають її використан­ню відповідно до договору), 852 та 872 (право вибору замовника в разі пору­шення підрядником відповідно договору підряду та договору побутового підряду), 1164 (право вибору заінтересованої осо­би внаслідок неусунення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або май­ну юридичної особи) ЦК України.

Змістовні, узагальнювальні визна­чення альтернативного зобов’язання на­дають вчені, що поглиблено досліджують проблеми, пов’язані з цим видом зобов’язання. Автори цих визначень справедливо стверджують, що альтерна­тивне зобов’язання є все ж зобов’я­зальним правовідношенням, тобто вста­новлює права й обов’язки для його сто­рін в обсязі, характерному для будь - якого зобов’язання.

Так, В. С. Петров стверджує, що тео­ретична конструкція альтернативного зобов’язання має бути визначена таким чином: альтернативне зобов’язання - єдине зобов’язальне правовідношення, змістом якого є суб’єктивні права та юридичні обов’язки з надання невизна - ченого предмета виконання, одного з де­якої множини можливих предметів ви­конання, ускладнене залежно від ситуації або секундарним правом здійснити ви­бір, або юридичним обов’язком здійсни­ти вибір та суб’єктивним правом вима­гати здійснення вибору [9, с. 8].

О. Л. Альохіна визначає альтернативне зобов’язання як урегульоване правовою нормою засноване на юридичній рівно­правності сторін та їх майновій відо­кремленості відносне суспільне відно­шення майнового характеру з альтерна­тивно встановленою множинністю об’єкта або предмета зобов’язання, що характеризується наявністю права (обов’язку) вибору відносно об’єкта чи предмета виконання та юридичною рів­нозначністю всіх установлених об’єктів або предметів виконання, кожен з яких окремо визнається належним виконан­ням зобов’язання [2, с. 9].

Основною особливістю альтернатив­ного зобов’язання є множинність його предмета: боржник має обов’язок викона­ти не якусь одну визначену дію, а одну з двох чи декількох раніше вказаних дій[56] (альтернативно) - на свій вибір (як прави­ло) чи на вибір кредитора [8, с. 102]. Інши­ми словами, альтернативне зобов’язання - це зобов’язання, змістом якого є право вимоги й відповідний йому обов’язок здій­снити одну з декількох дій на вибір. Ви­конання зобов’язання при цьому стано­вить здійснення однієї з декількох дій [5, с. 186]. Крім того, належне виконання аль­тернативного зобов’язання залежить від того, кому надане право вибору.

Однак слід пам’ятати про те, що зобов’язання є простим, навіть якщо воно й було укладене в альтернативній формі, якщо одна з двох обіцяних речей не могла бути предметом зобов’язання (таке пра­вило прямо закріплене у ст. 1192 ЦК Франції [4, с. 380] та ст. 1551 ЦК Квебека [17, с. 280]). Це положення є втіленням загальних ознак предмета зобов’язання, відповідно до яких предмет зобов’язання має: 1) представляти інтерес для креди­тора; 2) бути визначеним; 3) бути можли­вим; 4) бути дозволеним [7, с. 256].

У рішенні Господарського суду Хар­ківської області у справі № 5023/757/12 про стягнення заборгованості за догово­ром купівлі-продажу було слушно заува­жено про те, що альтернативне зобо­в’язання існує лише тоді, коли дії борж­ника, одну з яких він має виконати на користь кредитора, чітко визначені. Згід­но з обставинами справи, у договорі між сторонами спору було передбачено лише один чітко визначений варіант розрахун­ків (у грошовій формі), а також було за­значено про можливість сплатити за при­дбаний товар «іншим способом, не за­бороненим чинним законодавством України», на що посилався відповідач (покупець), пропонуючи сплатити борг за допомогою векселів. Суд визнав, що в цьому випадку не існувало альтерна­тивного зобов’язання, а отже - сплата боргу за допомогою векселів, яку не було прямо передбачено договором, не є на­лежним виконанням зобов’язання, і від­повідач не вправі вимагати від позивача прийняття векселя замість грошей [11].

Наступною ознакою альтернативного зобов’язання є те, що боржник не звіль­няється від свого обов’язку, виконавши частково одну з передбачених зобов’я­занням дій та частково - іншу. Таке по­ложення не закріплено безпосередньо в ЦК України, однак знайшло своє відо­браження в ЦК Франції (ст. 1189 та ст. 1191) [4, с. 388]. Це є конкретним ви­падком застосування правила про те, що боржник зобов’язаний виконати саме те, до чого він зобов’язався. Оскільки він зобов’язаний виконати одну з двох обі­цяних ним дій, то необхідно й достатньо, аби він виконав або одну з цих дій, або іншу, але виконав повністю [7, с. 630]. Крім того, це є певною гарантією для боржника, який так само не може бути примушений виконувати частину одного обов’язку й частину іншого. Однак від­повідно до принципу свободи договору, за згодою сторін альтернативного зобов’язання боржник може виконати частково одну дію та частково іншу, і таке виконання буде належним.

Специфіку альтернативного зобо­в’язання становить така його складова, як вибір. Вважають, що, здійснивши пра­во вибору, правомочна сторона остаточ­но визначає предмет зобов’язання [15, с. 391]. Причому можливість вибору може об’єднувати в одному альтернатив­ному зобов’язанні конкретні предмети, які не мають між собою нічого спільного. Ця особливість відрізняє альтернативне зобов’язання від так званого родового зобов’язання. У випадку родового зобов’язання за загальним правилом як для кредитора, так і для боржника важ­ливі лише деякі ознаки, відомі власти­вості предметів, але не їх індивідуаль­ність. Зокрема, для кредитора важливо, щоб предмет виконання був з визначе­ного комплексу (однорідних предметів), але індивідуальність предмета, який саме предмет зі складу цього комплексу буде надано, значення не має. У родовому зобов’язанні відбувається не вибір пред­мета (бо всі можливі предмети виконан­ня однакові), а тільки відокремлення або виділення із загальної маси потрібної кількості. В альтернативному зобов’я­занні особа, враховуючи свої потреби, якість та вартість окремих предметів і т. ін., здійснює вибір, зосереджуючи його на тому предметі, який краще задоволь­няє її інтерес [8, с. 106-108].

Альтернативне зобов’язання як зобов’язання з множинністю предмета має спільні риси із зобов’язаннями з декілько­ма неподільними предметами, однак все ж вони істотно відрізняються. Унаслідок зобов’язання з декількома неподільними предметами боржник повинен одночасно здійснити декілька дій, передати декілька речей - на відміну від альтернативного зобов’язання - і тільки таке виконання припиняє зобов’язання [7, с. 629].

Особливої уваги потребує відмежу­вання альтернативного зобов’язання від зобов’язання факультативного. По - перше, відповідно до прийнятих у літе­ратурі класифікацій цивільно-правових зобов’язань альтернативне зобов’язання ставиться в один ряд із факультативним зобов’язанням. По-друге, їх схожість призводить до того, що на практиці їх безпідставно ототожнюють.

Зокрема, у рішенні Господарського суду м. Києва у справі № 50/235 про стяг­нення заборгованості за договором по­зики зобов’язання, яке є факультатив­ним, було неправильно кваліфіковане як альтернативне. В одному з положень до­говору сторони погодили, що у випадку неповернення позичальником позики позикодавцю у визначений цим догово­ром термін до позикодавця переходить у власність квартира, що належить від­повідачеві (позичальнику) на праві влас­ності. Позичальник у визначений дого­вором термін позику не повернув, тому суд побачив підстави для визнання пра­ва власності позивача на квартиру і, по­силаючись на ст. 539 ЦК України, визна­чив, що зобов’язання відповідача пере­дати у власність позивача майно є аль­тернативним, а згідно з договором термін виконання цього альтернативного зобов’язання настає у випадку неможли­вості виконання грошового зобов’язання [10]. Слід зазначити, що така помилка є типовою для судової практики.

Так, в альтернативному зобов’язанні боржник повинен виконати на користь кредитора за власним вибором одну з де­кількох дій, які передбачені в зобов’язанні, або відмовитися від виконання однієї з пе­редбачених дій, наприклад, за договором особа повинна або передати певну річ, або оплатити її вартість. Логічна конструкція цього виду зобов’язань опосередковується алгоритмом: або - або (ст. 539 ЦК України). У факультативних зобов’язаннях боржник повинен виконати на користь кредитора конкретну дію чи відмовитися від її вико­нання, а в разі невиконання цього зобов’язання - має право замінити його іншим конкретно визначеним зобов’я­занням, наприклад, за зобов’язанням осо­ба повинна передати певну річ, а в разі не­виконання цього зобов’язання особа по­винна передати іншу річ. Логічна кон­струкція цього виду зобов’язань опосеред­ковується алгоритмом: якщо ні - то [14, с. 240-241]. Крім того, можливість вибору відрізняє альтернативне зобов’язання від факультативного: «в альтернативному зобов’язанні боржник може мати право вибору, а у факультативному йому нада­ється право заміни» [6, с. 93]. Тобто борж­ник (кредитор), якому належить право вибору, обирає більш зручну для себе аль­тернативу (щодо наведеного випадку - боржник мав би право повернути гроші або передати у власність позикодавця квартиру), а інша сторона під час укладен­ня договору з умовою про альтернативне зобов’язання погоджується, що обидва ви­конання однаково задовольнять її інтереси і будуть як прийняті кредитором, так і здійснені боржником. Власне, в цьому й полягає корисність альтернативного зобов’язання як для боржника, так і для кредитора. Але оскільки йдеться про фа­культативне зобов’язання, то права вибору ні боржник, ні кредитор не має: оскільки боржник вчасно не сплатив грошову суму, то повинен передати у власність кредитора квартиру. А для позикодавця, якщо вихо­дити із суті позикових відносин, а також брати до уваги, що він є суб’єктом підпри­ємницької діяльності, інтерес становить насамперед грошова сума (основний пред­мет), а квартира як факультативний пред­мет виконує забезпечувальну функцію. Тобто в наведеній справі йдеться саме про факультативне зобов’язання, право заміни в якому настає у випадку прострочення.

Підсумовуючи вищевикладене, мож­на зробити такі висновки:

1. Альтернативне зобов’язання - це цивільне правовідношення, змістом яко­го є обов’язок боржника виконати на користь кредитора повністю одну з двох або кількох раніше визначених ними дій, яка обирається за загальним правилом боржником, а у випадках, передбачених договором чи законом, - кредитором.

2. Залежно від підстав виникнення аль­тернативні зобов’язання можна поділити на такі, що встановлені договором, та такі, що встановлені актами цивільного законо­давства України. Більшість альтернатив­них зобов’язань, установлених актами цивільного законодавства України, пов’язані із заходами цивільно-правової відповідальності: договірної або деліктної.

3. Специфічною рисою альтернатив­ного зобов’язання є альтернативна мно­жинність його предмета, яка проявляєть­ся в існуванні обов’язку боржника ви­конати повністю лише один з чітко ви­значених у зобов’язанні предметів. Інша особливість - наявність ускладнення змісту - вибору.

4. Особливість предмета та змісту відрізняють альтернативне зобов’язання від факультативного, родового зобов’я­зань та зобов’язання з декількома непо­дільними предметами. На практиці най­більше помилок існує у зв’язку з розме­жуванням альтернативного й факульта­тивного зобов’язань, відмінність яких полягає в тому, що в альтернативному зобов’язанні боржник (кредитор) може мати право вибору одного з деякої кіль­кості предметів, а у факультативному - право заміни основного та факультатив­ного предметів один одним.

Напрями подальших наукових до­сліджень можуть бути такими: більш детально розглянути обидва види аль­тернативних зобов’язань (ті, що встанов­лені договором, та ті, що встановлені актами цивільного законодавства Укра­їни) у контексті їх функціональних особ­ливостей; провести окреме дослідження стосовно вибору як складової альтерна­тивного зобов’язання, його правової природи, строків і форми здійснення; спираючись на результати, отримані під час дослідження, проаналізувати підста­ви виникнення, порядок виконання та особливості припинення альтернативно­го зобов’язання.



Література ____________________________________________________________

1. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон від 16.01.2003 № 435-IV зі змін. // Офіц. портал Верхов. Ради України. - Режим доступу : http://zakon1.rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? page=9&nreg=435-15. - Заголовок з екрана.

2. Алёхина Е. Л. Гражданско-правовое регулирование возникновения и исполнения альтернативного обязательства : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Е. Л. Алёхина ; Моск. город. ун-т управ. Правительства Москвы. - М., 2011. - 24 с.

3. Гражданский кодекс Российской Федерации. Ч. 1 [Электронный ресурс] : Закон от 30.11.1994 № 51-ФЗ // КонсультантПлюс. - Режим доступа : http://www. consultant. ru/popular/gkrf1/. - Загол. с экрана.

4. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / пер. с франц. В. Захватаев / предисл. : А. Довгерт, В. Захватаев / Приложения 1-4 : В. Захватаев / отв. ред. А. Довгерт. - Киев : Истина, 2006. - 1008 с.

5. Заіка Ю. О. Українське цивільне право : навч. посіб. / Ю. О. Заіка. - 2-ге вид. змін. і допов. - К. : Всеукр. ас. видавців «Прав. єдність», 2008. - 368 с.

6. Иоффе О. С. Обязательственное право / О. С. Иоффе. - М. : Юрид. лит., 1975. - 880 с.

7. Морандьер, Л. Жюллио де ла. Гражданское право Франции / Л. Жюллио де ла Морандьер ; пер. с франц. Е. А. Флейшиц. - М. : Изд-во иностр. лит., 1960. - 728 с.

8. Новицкий И. Б. Общее учение об обязательствах / И. Б. Новицкий, Л. А. Лунц. - М. : Юрид. лит., 1950. - 412 с.

9. Петров В. С. Альтернативное обязательство по российскому гражданскому праву : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / В. С. Петров ; МГУ им. М. В. Ломоносова. - М., 2006. - 31 с.

10. Рішення Господарського суду м. Києва [Електронний ресурс] : справа № 50/235 від 15 трав. 2009 р. - Режим доступу : http://reyestr. court. gov. ua/Review/5976667. - Заголовок з екрана.

11. Рішення Господарського суду Харківської області [Електронний ресурс] : справа № 5023/757/12 від 18 верес. 2012 р. - Режим доступу : http://reyestr. court. gov. ua/Review/26078572. - Заголовок з екрана.

12. Ухвала Апеляційного суду Черкаської області [Електронний ресурс] : справа № 22ц-7282/2010 від 30 листоп. 2010 р. - Режим доступу : http://reyestr. court. gov. ua/Review/13220945. - Заголовок з екрана.

13. Филиппова С. Ю. Условие договора об альтернативном обязательстве как правовое средство орга­низации несформировавшихся правовых целей / С. Ю. Филиппова // Вісн. Запоріз. нац. ун-ту. -

2011. - № 1. - С. 109-114.

14. Цивільне право України : навч. посіб. / Ю. В. Білоусов, В. А. Ватрас, С. Д. Гринько та ін. ; за ред. Р. О. Стефанчука. - К. : Прав. єдність, 2009. - 536 с.

15. Цивільний кодекс України : коментар. - Х. : ТОВ «Одіссей», 2003. - 856 с.

16. Black Henry Cambel, M. A. Blacks Law Dictionary. - St. Paul, Minn. : West Publishing CO, 1990. - 1657 р.

17. Code Civil du Québec / Civil Code of Québec. - Cowansville : LES EDITIONS YVON BLAIS INC., 1992. - 748 p.