joomla
ПРАВОВА ДОПОМОГА: ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ
Юрист України

Ісакова В. М

аспірантка кафедри теорії держави і права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті виокремлено підходи до розуміння сутності категорії “правова допомога”. Обґрунтовано висновок, що відмежування поняття “правова допомога” від інших суміжних понять, з якими воно часто ототожнюється (“правові послуги”, “юридична діяльність”, “правозахисна діяльність”, “адвокатські послуги” тощо), має базуватися не на критерії оплатності (чи безоплатності) тих чи інших дій в сфері права, а також не залежати від суб’єкта надання такої допомоги: право на правову допомогу має характеризуватися з точки зору взаємовідносин особи і держави, тобто як правова можливість, що одночасно виступає гарантією реалізації такого елемента суб’єктивного права особи як право на його захист.

Ключові слова: правова допомога, суб’єктивне право, право на захист.

В статье выделены подходы к пониманию сущности категории «правовая помощь». Обоснован вывод, что отмежевание понятия «правовая помощь» от других смежных по­нятий, с которыми оно часто отождествляется («правовые услуги», «юридическая деятель­ность», «правозащитная деятельность», «адвокатские услуги» и т. д.), должно базироваться не на критерии возмездности (либо бесплатности) тех или иных действий в сфере права, а также не зависеть от субъекта предоставления такой помощи: право на правовую помощь должна характеризоваться с точки зрения взаимоотношений личности и государства, т. е. как правовая возможность, одновременно выступающая гарантией реализации такого эле­мента субъективного права человека как право на его защиту.

Ключевые слова: правовая помощь, субъективное право, право на защиту.

The article highlights the approaches to the understanding of the category “legal assistance”. The conclusion that the break with the concept of “legal aid” from other related concepts with which it is often identified (“legal services”, “legal activities”, “human rights work,” “legal services”, etc.), should be based not criteria for retribution (or free) of any action in the field of law, nor does it depend on the subject of the provision of such assistance: the right to legal aid should be character­ized in terms of the relationship of the individual and the state, that is, as a legal possibility, simul­taneously acts as a guarantor of the implementation of the subjective element of human rights as the right to protection.

Keywords: legal aid, the subjective right, the right to defense.



Незважаючи на конституційний ха­рактер права на правову допомогу, єди­ного підходу до його розуміння юридич­ною наукою не вироблено. Дослідження з цього питання переважно зосереджу­ється на вивченні статусу адвокатури та її ролі в кримінальному і цивільному процесах [1; 2; 3; 4; 5; 6].

Вчені, що в своїх дослідженнях звер­таються до проблем реалізації права на правову допомогу, пропонують починати його дослідження із визначення терміну “допомога” [7, с. 15]. Так, згідно із тлумач­ним словником С. І. Ожегова і Н. Ю. Шве - дової допомога представляє собою спри­яння кому-небудь у чомусь, участь в чому - небудь, що приносить полегшення [8, с. 550]. Як вбачається, сенс розглядуваного поняття полягає в наданні особі, яка цьо­го потребує, того чи іншого блага, яке така особа не може отримати самостійно з тієї чи іншої причини. При цьому вказане благо є для особи дійсно є необхідним, оскільки приносить їй полегшення.

В науці пропонуються нарізноманті - ніші визначення поняття «кваліфікована


правова допомога»: як «діяльність осіб, що володіють спеціальними знаннями в галузі права, з надання якісних правових послуг» [9, с. 39]; «насамперед, консульта­ційні послуги та представництво інтере­сів» [10, с. 156]; «не стільки право підозрю­ваного, обвинуваченого або підсудного використовувати в якості захисника будь - яка особа, яку вони вважатимуть кваліфі­кованим, скільки залучення для здійснен­ня захисту особи, дійсно має відповідні професійні навички (адвоката)» [11, с. 9]; «право кожного на звернення до адвоката, який здійснює на професійній основі за­хист прав, свобод та інтересів людини і громадянина, іншій особі, надання яких кваліфікованої юридичної допомоги ви­знано законодавчо під внутринациональ­ном та міжнародному механізмах здій­снення правосуддя» [12, с. 15]; «гаранто­вана законом можливість особи отримувати необхідну йому допомогу від осіб, що володіють спеціальними юридич­ними знаннями, вміннями і навичками, що дозволяють людині ефективно захи­щати і відстоювати свої права та законні інтереси» [13, с. 21]; «цілеспрямована ді­яльність адвоката щодо сприяння у ви­користанні наданих законом можливос­тей особі, залучаються до сфери кримі­нально-процесуальних відносин» [14, с. 17]; «діяльність уповноважених на те за­коном суб’єктів, що здійснюється в уста­новленому законом порядку з викорис­танням, своєчасно, належних правових засобів, які співрозмірні процесуальним обставинам і вимогам закону і є необхід­ними в цілях сприяння в реалізації, за­хисту прав, свобод і законних інтересів кожного в кримінальному судочинстві, відновлення порушених прав, запобіган­ня незаконного, необгрунтованого обме­ження прав, свобод і законних інтересів» [15, с. 23] тощо.

Вивчення юридичної літератури з питання визначення природи правової допомоги дозволяє виділити такі підходи до її розкриття:

1. Правова допомога розглядається виключно як послуги, що надаються на платній чи безоплатній основі лише у випадку захисту від обвинувачення в кримінальних справах і тільки адвоката­ми [16, с. 21]. Ключові моменти, що об­ґрунтовують право на правову допомогу в рамках кримінального судочинства, досить прості: держава не може позбави­ти кого б то не було свободи без справед­ливого судового розгляду; справедливо­го судового розгляду не може бути без представництва; фундаментальні прин­ципи правосуддя вимагають, щоб держа­ва надала захисника, якщо обвинуваче­ний не може собі його дозволити.

Проте, з таким вузьким підходом не можна погодитись, адже сьогодні право практично повністю регулює життя лю­дини, і приватноправова сфера стано­вить найбільшу частину такого регулю­вання. Тому більшості людей є потріб­ним фахівець, який зміг би допомогти зорієнтуватися у світі права. Відсутність такої можливості підриває принцип вер­ховенства права, особливо враховуючи той факт, що вимога рівного доступу до закону йде рука об руку з принципом рівності. Це, однак, не потрібно розуміти в тому сенсі, що право на правову допо­могу для тих, хто не може забезпечити її самостійно, має бути необмеженим. Ро­зумний підхід вимагає, щоб зобов’язання держави надати правову допомогу роз­ширювалося в міру ускладнення законо­давства, посилення впливу або тягаря, що надаються або накладених законом на осіб, які не можуть отримати підтрим­ки для забезпечення реального доступу до закону, тобто зрозуміти зміст норм. Крім цього, обґрунтування, що випливає з принципу верховенства права, поши­рюється і на кримінальні, і на цивільні справи рівним чином, цей принцип пе­редбачає ефективний доступ до закону та ефективні засоби захисту щодо всіх прав людини [17, с. 475].

2. Правова допомога - будь-яка допо­мога юридичного характеру, яка надаєть­ся безоплатно на підставах, визначених законом, та суб’єктам, передбаченим у законі. За критерієм оплатності (безоплат­ності) правова допомога відрізняється від правових послуг, які завжди надаються на платній основі згідно із положеннями Ци­вільного кодексу України. Ю. І. Стецов- ський дає таку характеристику: “Правова допомога - це війна за права з викорис­танням усіх законних засобів і способів захисту прав та інтересів громадянина шляхом роз’яснень, складання скарг, за­яви клопотань, витребування документів, активного вчинення інших дій як в судо­чинстві, так і поза ним” [18, с. 7].

3. Правова допомога - це будь-який вид допомоги, який надається адвоката­ми, на відміну від приватно-практикую - чих юристів, які не мають свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльніс­тю, та юридичних осіб приватного права (юридичних фірм, юридичних компаній), що надають правові послуги. Такий підхід пояснюється тим, що діяльність адвокатів не є підприємницькою, в той час як інші фахівці у галузі права діють з метою отри­мання прибутку [4, с. 50].

4. Правова допомога ототожнюється із представництвом у правовідносинах [19, с. 5]. Виділяють представництво в матеріальному і процесуальному праві: “Якщо в цивільному праві представни­цтво пов’язане з вчиненням юридичних дій від імені особи, яку представляють, що породжують для неї обов’язкові юри­дичні наслідки, то в кримінальному та цивільному процесі представниками іме­нуються також особи, які надають такій особі юридичну допомогу” [20, с. 9].

5. Правова допомога являє собою ді­яльність осіб, які не обов’язково повинні мати спеціальну юридичну освіту, така діяльність спрямована на сприяння в ознайомленні й осмисленні правових на­станов, що регламентують різні сторони життя суспільства і держави, відповідні права й свободи громадян, а також на надання допомоги в реалізації цих прав і свобод у формі консультування, роз’яснення положень законодавства та складання відповідних документів. Така допомога може надаватися також у ході реалізації своїх функціональних обов’язків окремими категоріями спеці - алістів-правників - нотаріусами, аудито­рами тощо. При цьому слід мати на ува­зі, що на практиці такого роду правову допомогу можуть надавати не тільки осо­би, які мають спеціальну юридичну осві­ту, а й ті, хто мають іншу відповідну осві­ту (економісти, фінансові працівники, аудитори) і у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків стикаються з пи­таннями правового характеру і зобов’язані знати відповідні положення законодавства. Правова допомога вклю­чає в себе правове просвітництво насе­лення; правове інформування та кон­сультування населення, захист поруше­них прав і охоронюваних законом інтересів громадян, здійснюваний дер­жавними органами та іншими суб’єктами права, а також професійний юридичний захист, що надається адвокатами та дер­жавними юридичними бюро [21, с. 156].

У міжнародних документах викорис­товується декілька термінів для позна­чення правової допомоги або права на представництво, і тоді використовують­ся терміни «юрист» або «адвокат», тоді як термін «захисник» найбільш вжива­ним у міжнародних угодах, коли мова йде про державний захисника. Проте термін «захисник», безумовно, відноситься до юриста, набуваючи більш широке зна­чення. Історія створення Міжнародного пакту про громадянські і політичні пра­ва, в якому використовується термін «за­хисник», ясно дає зрозуміти, що в наміри розробників входило вживання поняття в більш широкому сенсі, так як «відсут­ність юристів або організації, що надає юридичні послуги, часто не дозволяє ре­алізувати право на юридичну допомогу в максимальному обсязі [22, с. 15].

У більш вузькому аспекті правова до­помога в межах представленого підходу розуміється як діяльність, що здійснюєть­ся чітко визначеними уповноваженими суб’єктами, спрямована на захист і пред­ставництво інтересів осіб у конкретній юридичній справі і оформлена згідно з вимогами законодавства [23, с. 293].

Наведені підходи до розкриття при­роди правової допомоги великою мірою ілюструють динаміку доктрини про її предмет. Первісно предметом правової допомоги вважалися відносини, що скла­даються в процесі притягнення особи до кримінальної відповідальності. Потім право на захист стало поширюватися і на осіб, залучених до будь-якого виду юри­дичної відповідальності [24, с. 24].

Наступним етапом наукової думки було поширення сфери реалізації право­вої допомоги не тільки на кримінальне та адміністративне, а й на цивільне судо­чинство. Саме таке трактування право­вої допомоги дає М. В. Баглай: «Це право передбачає, що кожен, хто потребує ква­ліфікованої правової допомоги, може отримати її, звернувшись до адвоката. У кримінальному процесі адвокат виступає захисником підозрюваного, обвинуваче­ного, підсудного і засудженого, а в ци­вільному - представляє інтереси позива­ча, відповідача, третьої особи. Правова допомога може надаватися також осо­бам, які залучаються до адміністративної відповідальності» [25, с. 254].

Різні підходи до питання визначення правової допомоги спостерігаються також у міжнародному праві і в праві окремих країн [26, с. 10]. Так, аналіз документів ООН свідчить про розширене розуміння права на правову допомогу, під яким, зо­крема, розуміється: право на звернення за допомогою адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту на всіх стадіях кримінальної процедури; право на юридичну допомогу бідних і незаможних людей; право на консультацію про права і обов’язки, з роз’ясненням принципів роботи правової системи, оскільки вони стосуються прав і обов’язків клієнта; пра­во на отримання допомоги клієнтом будь - яким законним способом та вчинення адвокатом правових дій для захисту ін­тересів клієнта; право на отримання до­помоги в судах, трибуналах та адміністра­тивних органах.

З наведеного переліку можна зроби­ти висновок про широкий підхід до ви­значення правової допомоги, в поняття якої включаються різні види правових послуг, що можуть надаватися як безо­платно, так і на платній основі. Крім того, кваліфіковану юридичну допомогу мо­жуть отримувати всі учасники право­відносин, що виникають, змінюються чи припиняються в будь-якій галузі сус­пільного життя [27, с. 9]. Отже, право на кваліфіковану юридичну допомогу як суб’єктивне право - це гарантована за­коном можливість особи отримувати необхідну їй допомогу від осіб, які мають спеціальні юридичні знання, уміння і навички, що дозволяють людині ефек­тивно захищати і відстоювати свої права і законні інтереси. Воно не підлягає об­меженню ні за яких умов, включаючи і надзвичайне становище [28, с. 13].

Рада Європи розрізняє поняття пра­вової допомоги і правової консультації. Під правовою допомогою тут розумієть­ся: можливість особи використовувати або захищати свої права у будь-яких су­дах, компетентних виносити рішення у цивільних, торгових, адміністративних, соціальних, податкових спорах (пункт 1 Резолюції № (78) 8 Комітету міністрів про правову допомогу і консультації від 1978 року); усі витрати, понесені особою, якій надається правова допомога, у ході захисту своїх прав, і, зокрема, гонорари адвокатів, мита, витрати на експертизу, відшкодування витрат свідків і витрати на переклад (пункт 3 Резолюції № (78)8); звільнення від внесення застави або де­позиту на покриття судових витрат (пункт 3 Резолюції № (78)8).

Слід зазначити, що у чинному законо­давстві України поняття «правова допо­мога» вживається в контексті права на за­хист під час розгляду кримінальних, ци­вільних або адміністративних справ (в господарському судочинстві йдеться про процесуальне представництво). Так, Кри­мінальний процесуальний кодекс України (набув чинності 19.11.2012 р.) гарантує право на отримання правової допомоги. Цивільний процесуальний кодекс України і Кодекс адміністративного судочинства України також оперують терміном «право­ва допомога», називаючи серед суб’єктів її надання як адвокатів, так і інших фахівців у галузі права. Закон України «Про судоу­стрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453^1 також вказує на право на право­ву допомогу як елемент права на захист, проте серед суб’єктів, уповноважених на її надання називає лише адвокатів.

Більш широкий підхід до розуміння терміну «правова допомога» було вико­ристано законодавцем при прийнятті низки нормативно-правових актів, спря­мованих на забезпечення права на без­оплатну правову допомогу, в яких по­няття правової допомоги розкривається як надання правових послуг, спрямова­них на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення, що включають надання пра­вової інформації; надання консультацій і роз’яснень з правових питань; складен­ня заяв, скарг та інших документів пра­вового характеру (крім документів про­цесуального характеру); надання допо­моги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Широке розуміння права на правову допомогу було запропоноване і Консти­туційним Судом України в рішенні у спра­ві за конституційним зверненням грома­дянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 верес­ня 2009 року № 23-рп/2009. Положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову до­помогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі не­залежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місце­вого самоврядування, об’єднаннями гро­мадян, юридичними та фізичними осо­бами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних пи­тань в обсязі і формах, як вона того потребує. Положення частини другої статті 59 Конституції України «для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» в аспекті консти­туційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в ор­ганах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можли­вості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цьо­го не встановлено обмежень. При цьому окремо в мотивувальній частині було під­креслено, що у частині першій статті 59 Конституції України не міститься обме­жень стосовно кола суб’єктів надання правової допомоги та вимог щодо їх про­фесійної підготовки, які мають визнача­тися в законах України [29].

На наш погляд, відмежування понят­тя “правова допомога” від інших суміж­них понять, з якими воно часто ототож­нюється (“правові послуги”, “юридична діяльність”, “правозахисна діяльність”, “адвокатські послуги” тощо), має базува­тися не за критерієм оплатності чи безо­платності тих чи інших дій в сфері права, а також не залежати від суб’єкта надання такої допомоги (це можуть бути як адво­кати, так і інші спеціалісти в сфері права або особи, що юридичної освіти не мають; як приватні структури, так і державні або навіть міжнародні організації). Право на правову допомогу має характеризуватися з точки зору взаємовідносин особи і дер­жави, тобто як правова можливість, що одночасно виступає гарантією реалізації такого елемента суб’єктивного права осо­би як право на його захист.


4. Барщевский М. Ю. Адвокат, адвокатская фирма, адвокатура. [Текст] / М. Ю. Барщевский. - М.: Белые альвы, 1995. - 143 с.

5. Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве [Текст] / Т. В. Варфоломеева ; Институт адвокатуры при Киевском ун-те им. Тараса Шевченко. - К. : [б. и.], 1998. - 204 с.

6. Святоцький О. Д. Адвокатура: історія і сучасність. [Текст] / О. Д. Святоцький, В. В. Медведчук. - К.: Ін Юре, 1997. - 319 с.

7. Мельниченко Р. Г. Право на юридическую помощь: конституционные аспекты: Монография. / Р. Г. Мельниченко. - Волгоград: Изд-во ВАГС, 2003. - 200 с.

8. Ожегов С. И. Словарь русского языка. / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. - М.: Рус. яз., 1992. - 921 с.

9. Невская О. В. Что такое квалифицированная юридическая помощь? / О. В. Невская // Адвокат. - 2004. - № 11. - С. 39.

10. Кудрявцева А. В. Участие адвоката-защитника на стадии предварительного расследования и в суде первой инстанции: Монография / А. В. Кудрявцева, В. С. Попов. - Челябинск: Полиграф-Мастер, 2006. - 202 с.

11. Орлов А. В. Конституционные нормы, обеспечивающие обвиняемому право на защиту в российском уголовном процессе : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. / А. В. Орлов. - Саратов, 2004. - 24 с.

12. Шатаев И. В. Особенности реализации конституционного права на квалифицированную юриди­ческую помощь в Европейском суде по правам человека : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. / И. В. Шатаев. - М., 2007. - 23 с.

13. Смагин Г. А. Конституционно-правовые вопросы оказания юридической помощи в Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук. / Г. А. Смагин. - М., 2003. - 24 с.

14. Азизова О. А. Адвокат как участник уголовного судопроизводства со стороны защиты : дис. ... канд. юрид. наук. / О. А. Азизова. - Владимир, 2006. - 24 с.

15. Мухудинова Н. Р. Обеспечение конституционного права каждого на получение квалифицирован­ной юридической помощи в российском уголовном процессе : дис. ... канд. юрид. наук. / Н. Р. Му - худинова. - Саранск, 2005. - 24 с.

16. Бірюкова А. М. Щодо проекту Закону України “Про правову допомогу”, розробленого Міністерством юстиції України. Зауваження і пропозиції. / А. М. Бірюкова, С. В. Гончаренко. // Адвокат. - 2004. - № 1. - С. 21.

17. Dyzenhaus D. Normative Justifications for the Provision of Legal Aid // Report of the Ontario Legal Aid Review: A Blueprint for Publicly Funded Legal Services. Toronto, 1997. - Vol. 2. - P. 475.

18. Стецовский Ю. И. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. / Сте- цовский Ю. И., Ларин А. М. - М.: Наука, 1988. - 317 с.

19. Кожевников А. В. Адвокат - представитель потерпевшего, гражданского истца, гражданского ответчика в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. / А. В. Кожевников. - Свердловск, 1974. - 24 с.

20. Невзгодина Е. Л. Представительство по советскому гражданскому праву : научное издание / Е. Л. Невзгодина; ред. Л. К. Меренкова. - Томск : Томский гос. ун-т, 1980. - 156 с.

21. Бесплатная юридическая помощь и обеспечение доступа к правосудию в России / Институт права и публичной политики. - М.: ООО «ЛигалСтадис. РУ: консалтинг и коммуникации», 2010. - 214 с.

22. Marasinghe C. The Right to Legal Assistance in International Law, with Special Reference to the ICCPR, the ECHR, and the ACHR // Asian Yearbook of International Law. Vol 5: 1995. - The Hague: Kluwer Law International, 1997. - P. 15-18.

23. Сіліч І. І. Правова допомога і забезпечення прав громадян в адміністративному процесі / І. І. Сіліч // Сучасні проблеми юридичної науки та практики: Тези доп. та наук. повідомл. всеукр. наук.- практ. конф. молодих учених та здобувачів. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - С. 293-296.

24. Стецовский Ю. И., Ларин А. М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. / Ю. И. Стецовский. - М.: Наука, 1988. - 317 с.

25. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации: Учеб. для вузов. / М. В. Баглай. - М.: Норма: норма-Инфра-М, 2001. - 784 с.

26. Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники О. А. Бан - чук, М. С. Демкова. - К.: Факт, 2004. - 336 с.

27. Титикало Р. С. Захисна функція юридичної допомоги в адміністративно-деліктному процесі: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Р. С. Титикало ; Київ. нац. ун-т внутр. справ. - К., 2009. - 18 с.

28. Козьміних А. В. Роль інституту адвокатури в реалізації правозахисної функції громадянського суспільства: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / А. В. Козьміних ; Одес. нац. юрид. акад. - О., 2008. - 17 с.

29. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. // Офіцій­ний вісник України. - 2009. - № 79. - Ст. 2694.