joomla
ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ СІМ’Ї, ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ : ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Юрист України

Закриницька В. О.


аспірант кафедри адміністративного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті висвітлюється зарубіжний досвід становлення, організації та правового забезпечення систем соціального захисту. Акцентується увага на особливостях соціального захисту сім’ї, дітей і молоді у країнах Європи та США.

Ключові слова:зарубіжні системи соціального захисту, механізм захисту, сім’я, діти, молодь

В статье освещается зарубежный опыт становления, организации и правового обеспе­чения систем социальной защиты. Акцентируется внимание на особенностях социальной защиты семьи, детей и молодежи в странах Европы и США.

Ключевые слова: зарубежные системы социальной защиты, механизм защиты, семья, дети, молодежь

In this article the foreign experience of the formation, organization and legal support of the social security systems protection has been covered. The particularity of the social protection of family, children and youth in such countries as Europe and the USA has been given special attention.

Key words: foreign systems of the social security, mechanism of the protection, family, chil­dren, youth.



Система соціального захисту дітей і молоді виступає одним з інститутів реа­лізації соціально-економічної політики, мета якої полягає у забезпеченні соціаль­ної стабільності і розвитку суспільства. Для досягнення цієї мети необхідним є наявність дієвого механізму захисту сім’ї, дітей і молоді від соціальних ризи­ків та інших небезпек..

Соціальний захист - це „система юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів держави щодо захисту населення від соціальних ризи­ків” [1, с. 828].

Повноцінно функціонуюча система соціального захисту сімї, дітей і молоді повинна гарантувати:

1. гідне соціальне існування дитини, повагу до її честі і гідності

2. максимально повний охват систе­мою соціального простору

3. Обгрунтований і законодавчо ви­значений розподіл соціальних послуг, виплат і пільг в межах створеної системи

4. Забезпечення ефективності функ­ціонування закладів соціального захисту Для вирішення поставлених завдань створюється державна система, яка включає законодавче забезпечення її іс­нування, систему органів різних рівнів від Президента до органів місцевої вла­ди, контроль за їх діяльністю, державне фінансування визначених програм, за­лучення громадськості до участі у систе­мі соціального захисту громадськості через громадські організації, фонди, не­урядові і міжнародні фонди.

Вивчення досвіду зарубіжних країн має для України важливе значення для розбудови власної системи соціального захисту сім’ї, дітей і молоді. Виникає можливість для проведення аналогій, здійснення вже перевірених історією кроків на шляху демократизації націо­нальної захисної системи. У межах даної статті головна увага приділена дослі­дженню особливостей організаційно - правового забезпечення створення та розвитку системи соціального захисту сім’ї, дітей і молоді в окремих країнах Європи та США.

На сторінках наукових джерел зазна­чена проблема ще не отримала цілісно­го висвітлення. Певна увага цим питан­ням приділялась у працях таких вітчиз­няних авторів як В. Авер’янова, С. Алексєєва, Ю. Битяка, Н. Карпачової, Б. Цвєткової, І. Ярошенко та ін. Одне з пер­ших комплексних досліджень проведено Л. Князькою, але воно охоплює пробле­ми адміністративно-правового регулю­вання в галузі соціального захисту на­селення в цілому. Що стосується орга­нізації системи соціального захисту сім’ї, дітей і молоді, як в Україні, так і в зарубіжних країнах, то з позицій адмі­ністративного права проблема майже не розглядалася. Цим зумовлена актуаль­ність, наукове та практичне значення статті, що пропонується.

Кожна з національних систем соці­ального захисту дітей і молоді в Європі має визнані традиції становлення і роз­витку. Зокрема, у Великій Британії перші укази, які стосувалися соціальних про­блем з’явилися ще у XVI ст. за часів прав­ління Генріха VIII (1531р.). Пропонува­лося здійснювати реєстрацію осіб, які жили за рахунок подаяння і зобов’язувати місцеву владу здійснювати відчислення у фонди для бідних. Так з боку держави було здійснено першу спробу перейти від церковної неконтрольованої благодій­ницької діяльності до централізованої системи соціального захисту [2, с.12] . У 1607 р. королева Єлизавета зробила пев­ну кодифікацію законів і указів щодо со­ціального захисту, об’єднавши їх в єди­ний «Закон про бідних», який існував протягом декількох століть. З середини XIX ст. в Англії впроваджуються адресні програми допомоги, серед яких діти і молодь визначалися у числі пріоритет­них категорій захисту. З 1909 р. у країні приймаються нові закони, які віддзерка­люють певні зміни у державній соціаль­ній політиці, оголошуються визначені принципи соціальної допомоги - загаль­ність, обов’язковість, орієнтація на усу­нення соціальних проблем. Зокрема, в 1911р. було прийнято Закон про націо­нальне страхування, у 1925р. - Закон про пенсії по старості і допомогу для вдів і сиріт. Для аналізу етапів становлення англійської системи важливе значення має дослідження Закону про місцеві ад­міністрації, прийнятого у 1929р., у відпо­відності з яким були створені комітети соціальної допомоги, що були підзвітни­ми місцевим адміністраціям (радам графств) і здійснювали соціальну допо­могу на місцях.

В інших європейських країнах, зо­крема у Німеччині, Швеції, Данії, Фін­ляндії, соціальний захист як система законодавчих, економічних і соціальних гарантій також формується до кінця XIX ст. Зокрема, у Німеччині канцлер Бісмарк видає декілька соціальних за­конів, в яких держава гарантує захист у випадку інвалідності, хвороби, нещас­ного випадку на виробництві [3, с. 21] тощо. Певні заходи передбачаються і для молоді, що працює на підприєм­ствах: вікові обмеження, заборона ви­користання праці молоді у шкідливих умовах праці тощо.

У Швеції як і у Німеччині надання соціальної допомоги з боку держави та­кож акцентувалося на трудових правах, але у 1929р. у країні вийшов Закон про соціальні послуги, який включив всі сфе­ри соціальної діяльності держави. Чітко визначалися категорії надання соціаль­них послуг, у тому числі діти-сироти, діти-інваліди, працююча молодь, матері з малолітніми дітьми [ 4, с.28] .

У США, як пишуть американські вчені , федеральний уряд «довгий час не відчував за собою ніякої відповідаль­ності за благодійність» [5,с.12 ] . Ство­рювалися агенції, лікарні, але соціальна політика у цьому напрямі не визначала­ся на урядовому рівні. Ш. Бечки зазна­чає, що у Сполучених Штатах Америки довгий час панувала впевненість, що кожна людина є ковалем свого щастя і держава не повинна втручатися в його життя [6, с.51 ]. А опікувалися категорі­ями населення, що потребували допо­моги, насамперед, благодійні організа­ції. Перші кроки уряду у цьому напрямі були започатковані у 20-х роках XX ст. Власне, й розбудова державної системи соціального захисту розпочалася у США з визначення термінів: «соціальне забез­печення», «соціальна робота», «соціаль­на служба», а поняття «система соціаль­ного захисту» включало мережу про­грам і агенцій, що забезпечують надання соціальної допомоги [5, с.23] .

Американській моделі соціального захисту вітчизняні вчені надали назву «американський індивідуалізм», а євро­пейській, як протиставлення американ­ській - «європейський традиціоналізм» [ 7, с. 47].

На розвиток систем соціального за­хисту дітей і молоді у зарубіжних країнах значний вплив справила «концепція за­гального добробуту». Вперше основні принципи цієї концепції сформулював у 1942р. видатний англійський економіст УБеверидж. Основною її ідеєю є те, що держава загального добробуту - це дер­жава, яка гарантує всім громадянам пра­во на підтримку певного рівня життя, на охорону здоров’я і освіту за участі насе­лення країни у фінансуванні означених програм (тобто за рахунок державних податків) [ 8, с.98 ]. Ця концепція отри­мала розповсюдження у всіх країнах За­хідної Європи і США. Наприклад, лібе­ральні кола США значною мірою впли­нули на появу і розвиток національної ідеології держави соціального добробу­ту. На початок 60-х років було здійснено перші кроки до виконання проектів вве­дення «держави загального добробуту » в США і Великій Британії та «соціально­го суспільства» у ФРН та Австрії. Пропо­нувалося, що в умовах економічного роз­витку і здійсненні перерозподілу націо­нального доходу можливо досягти певного вирівнювання доходів і ліквіда­ції бідності.

В наш час більшість західних вчених визнають, що ідеологія держави загаль­ного добробуту певним чином застаріла і сьогодні не відповідає реаліям життям. У докладі Міністерства соціального за­хисту населення Великої Британії було підкреслено, що система забезпечення, яка виходила з потреб минулих поколінь, не відповідає сучасним умовам.

У США досвід виникнення і викорис­тання концепції держави загального до­бробуту виявив негативні аспекти над­мірного захоплення принципом «рівно­сті результатів», на яких довгий час будувалася державна система надання допомоги. З одного боку, система нада­вала можливість пережити нелегкий час тим, хто здатен працювати. З іншого - вона допомагала й тим, хто не здатен це робити. Серед негативних наслідків впровадження “рівності результатів» на­уковці визначають певні соціальні ускладнення, що породжуються систе­мою: насамперед, це «консервація» бід­ності і розбещення своїх підопічних, які звикають до державної допомоги і не ба­жають вирішувати свої проблеми [9, с. 43]. В цих умовах погіршується стан тих категорій громадян, які не здатні само­стійно вирішити проблеми життєдіяль­ності без допомоги держави: діти з бідних сімей, діти-інваліди, малолітні право­порушники, молодь, люди похилого віку. Дослідження показують, що за останні десятиліття змінився склад бідних: біль­шість з них відійшла від праці. Моральне неприйняття такої ситуації - одна з ха­рактерних рис сучасного американського суспільства, яке вбачає вихід у жорстко­му обмеженні контингенту отримувачів довгострокової допомоги. До цього кон­тингенту повинні входити тільки ті, хто не здатен працювати: діти, інваліди, по­хилі люди.

Наприкінці XX ст. модель держави загального добробуту у більшості розви­нутих країн була реконструйована на базі теорії неоконсерватизму. Заповзяти­ми прибічниками цієї теорії були Пре­зидент США Р. Рейган і Прем’єр - міністр Великої Британії М. Тетчер, які вважали, що постійний бюджетний дефіцит при­зводить до економічного спаду, а тому пропонували суттєве скорочення дер­жавного фінансування соціальної сфери. Ідея була підтримана більшістю західних країн, проведені певні кроки щодо ре­формування з цих позицій системи охо­рони здоров’я, призначення пенсій і до­помог. Якщо проаналізувати такий підхід з позицій сучасної національної соціаль­ної політики, то, на нашу думку, тут мож­на знайти певне раціональне зерно, по­силити контроль з боку держави за на­данням допомоги тим категоріям громадян, які можуть і повинні працю­вати, що сприятиме більш стабільній до­помозі таким незахищеним категоріям як діти-інваліди, діти з багатодітних сі­мей, талановиті діти, студентська молодь тощо.

Серед тенденцій сучасного розвитку західних систем соціального захисту чіт­ко простежується курс на залученя до вирішення проблем недержавних інсти­тутів суспільства. Зокрема в більшості розвинутих країн створюються податко­ві пільги для стимулювання недержавних фондів соціального забезпечення. Саме такий підхід, на нашу думку, є певним орієнтиром і для України.

Особливу увагу дослідників при­вертає так звана Скандинавська модель системи соціального захисту (Швеція, Норвегія, Фінляндія). Соціальне забез­печення як інститут соціального за­хисту використовується в цих країнах у більшому обсязі ніж у інших європей­ських країнах. У скандинавських краї­нах домінує державна модель організа­ції соціального захисту (за визнаною у цих країнах термінологією „ соціаль­ний добробут”) [4, с.28]. Ця модель включає в себе соціальну політику, яка гарантується і регулюється державою, а також зрівнювальний, загальний харак­тер соціальних пільг та різних видів допомоги.

Не дивлячись на схожі риси системи соціального захисту, в різних країнах Скандинавії вони мають свої відміннос­ті за характером і організаційними фор­мами реалізації соціальної політики. Так модель соціального забезпечення Швеції складається з соціального страхування і соціальної суспільної допомоги. Держав­не страхове управління знаходиться під юрисдикцією Міністерств охорони здоров’я та соціальних справ і відповідає за систему загального страхування. У наш час вся система соціального захисту країни регулюється Законом про загаль­не страхування” (діє з 1962р.), який пе­редбачає три типи дотацій: систему стра­хування при захворюванні і страхування батьків; систему народних пенсій; систе­му додаткових пенсій.

В якості приклада державного під­ходу до соціального захисту дітей і мо­лоді наведемо декілька фактів: на всіх дітей з дня народження до 16 років дер­жава сплачує допомогу у розмірі понад 10000 крон, які не оподатковуються. Ба­гатодітні сім’ї з трьома і більшою кіль­кістю дітей щорічно отримують додат­кову матеріальну допомогу на дітей. Кожний з батьків має право на держав­ну підтримку у разі хвороби дитини. За законом країни стоматологічна допо­мога дітям і молоді до 20 років надаєть­ся безкоштовно при чому не тільки дер­жавними, але й приватними дантиста­ми. Цим категоріям хворих повністю компенсується придбання ліків, хворий безкоштовно може перебувати в лікарні до 2-х років. Існують види додаткової державної допомоги для освіти дітей і молоді.

Система соціального захисту сім’ї, дітей та молоді в США є складною і до­сить різноманітною. ЇЇ відмінною рисою є децентралізація. Єдиної загальнонаці­ональної централізованої системи соці­ального забезпечення у США не існує. Вона утворюється з різного роду про­грам, регламентованих або федеральни­ми органами, або законодавством штату, або їх спільними зусиллями. Окремі про­грами приймаються органами місцевої влади.

Державна система соціального забез­печення чітко підрозділяється на два на­прями: соціальне страхування і соціаль­на допомога. Різнить їх між собою ви­користання різних джерел фінансування, зокрема державна допомога сплачується виключно з бюджетних коштів: феде­рального бюджету, бюджетів штатів або місцевих органів влади. Ця система, якою передбачалося створення структур для допомоги бідним отримала розвиток, починаючи з 60-х років XX ст.

На нашу думку, важливим кроком до розбудови американської системи соці­ального захисту стало визначення на державному рівні науково обґрунтова­ного поняття «межа бідності». Вчені спи­ралися на офіційні стандарти мінімаль­ної вартості так званої прожиткової кор­зини харчування, а визначали її шляхом потроєння мінімально достатнього хар­чування для сім’ї.

Сьогодні в США існує понад декілька значних і понад 70 обмежених державних програм допомоги. Головними серед них є - програма забезпечення гарантовано­го доходу, програма допомоги сім’ям з дітьми (ПФДС) , продовольча програма, програма житлових субсидій і програма медичної допомоги (Медикейд).

Програма допомоги сім’ям з дітьми - федерально-штатна, але головну роль у її здійсненні грають органи влади штатів. Допомогу за цією програмою отримують багатодітні сім’ї з низьким доходом, вдо­ви з дітьми, матері-одиначки, розведені жінки, які виховують дітей. В межах про­довольчої програми надається допомога бідним матерям з немовлятами до року, надаються безкоштовні шкільні сніданки тощо. Програма Медикейд надає безко­штовну медичну допомогу дітям з бідних сімей. Ці послуги сплачуються за раху­нок бюджетних коштів.

Програми соціального забезпечення знаходяться у віданні різних державних органів. Так, виплати за системою соці­ального страхування і програмі гаранто­ваного доходу здійснюються Міністер­ством охорони здоров’я і соціальних служб. Житлові субсидії сім’ям з дітьми надаються Міністерством житлового бу­дівництва і міського розвитку, продо­вольчі програми керуються Міністер­ством сільського господарства.

Безпосередніми організаторами со­ціального захисту виступають державні організації, які фінансуються федераль­ним урядом, органами влади штатів і округів. Вони координують діяльність по здійсненню програм соціального захисту з іншими офіційними установами, а та­кож з неприбутковими організаціями і бізнесом.

В США (до речі як і в Україні) струк­тура державних органів, які займаються соціальною політикою не є досконалою, як, наприклад, у країнах Скандинавії. Але важливим представляється те, що розробка соціальних програм як складо­вих соціальної політики базується на до­слідженнях, які здійснюють «мозкові центри» - університети, урядові і неуря­дові асоціації, благодійні фонди тощо і саме на них спирається держава як га­рант забезпечення соціального захисту дітей і молоді країни. Їх діяльність є ба­зовою засадою для Управління з соціаль­ного забезпечення США, яке має 1200 відділень по всій країні [10, с.103 ] .

Особливе місце в системі займає створене у 1912р. Дитяче бюро, яке пла­нує, координує, і проводить в життя про­грами з захисту прав дітей. Воно здій­снює соціальні, медичні, юридичні та опікунські послуги, вивчає випадки на­силля по відношенню до дітей, надає ре­комендації службам соціального забез­печення та юридичним органам.

Слід звернути увагу на роль місцевих органів влади і організацій в системі со­ціального захисту дітей і молоді. Їх голо­вне завдання - здійснення соціальної політики на місцевому рівні. Як і в Укра­їні їх призначення - організація соціаль­них послуг в межах свого регіону, вирі­шення питань про надання допомоги на своїй території, інформування про пере­лік послуг і умови їх отримання, дослі­дження контингенту претендентів на отримання послуг. Але зазначимо, що у країнах Західної Європи і США повно­важення таких органів значно більші, ніж в аналогічних українських структу­рах. І це також дає підстави для роздумів щодо певної децентралізації в межах сис­теми соціального захисту дітей і молоді.

Що відрізняє США від інших країн, так це надзвичайно велика кількість при­ватних (комерційних) соціальних орга­нізацій. Вони фінансуються як за раху­нок благодійних внесків, надходжень як від приватних осіб, так і урядових асиг­нувань на окремі програми. Ці організа­ції відрізняються не тільки характером своєї діяльності, специфікою послуг, але й масштабом дій в межах громади, регі­ону і країни.

Основною ланкою в цій системі ви­ступають так звані соціальні агентства. До таких організацій в США відносяться наступні:

- Американська служба сім’ї (Family Service America). Це агентство забезпечує громадські зв’язки і освітні програми, виступає спонсором досліджень і публі­кацій в галузі соціальної роботи з сім’ями, бере участь у формуванні дер­жавної і надає рекомендації законодав­чим органам про потреби американських сімей. Місцеві підрозділи забезпечують сімейну і шлюбну терапію (особливо для молодих сімей), розробляють навчальні програми, надають соціальні послуги громадам.

- Організація з надання послуг сім’ям (Family Service Organization), першочер­говим завданням якої є надання послуг сім’ї, особливо молодим та багатодітним сім’ям.

- Лютеранська соціальна служба представляє собою мережу агентств, які надають головним чином допомогу дітям

і людям похилого віку.

В систему соціального захисту дітей та молоді входять й так звані неприбут­кові організації. Типовим прикладом та­кої організації є, наприклад, Американ­ський Червоний Хрест. Не дивлячись на те, що її щорічний бюджет складає де­кілька сотень мільярдів, доходи органі­зації не підлягають оподаткуванню, тому що весь отриманий прибуток направля­ється на розширення благодійної діяль­ності. До сфер діяльності подібних струк­тур відносять систему соціального об­слуговування (доставка продуктів, дружні візити і консультації сімей, які опинилися у тяжких умовах), захист їх прав, збір средств і пожертвований для благодійництва. Працюють у цьому на­прямі так звані фанддрайвери, які ви­являють і складають списки потенційних донорів, проводять з ними роботу і до­бувають необхідні кошти, які і вклада­ються у благодійний фонд. Безумовно, що подібний є досить перспективним і для розбудови національної системи со­ціального захисту.

Здійснений аналіз формування сис­тем соціального захисту дітей і молоді у західних країнах дозволяє певним чином зробити паралелі, виявити слабкі ланки національної системи соціального за­хисту, попрацювати над удосконаленням її адміністративно-правової складової. Серед пріоритетів на нашу думку, можна визначити наступні:

• система соціального захисту Укра­їни потребує поглибленого наукового ана­лізу з позицій виявлення нових шляхів і напрямів її удосконалення;

• слід залучати механізми, які недо­статньо ще використовуються для під­вищення ефективності діяльності сис­теми, насамперед, сприянняз боку держа­ви розширенню кола недержавних структур, які б хотіли займатися благо­дійництвом, опікуватися соціальним за­хистом сім’ї, дітей та молоді. Для цього потребує удосконалення система подат­кових пільг і привілеїв для організацій або приватних осіб, національних корпорацій та інших установ, які б могли вилучати значні кошти на підтримку системи со­ціального захисту;

• виявити реальні механізми забез­печення часткової децентралізації і на­дання більших повноважень місцевим органам державної влади і місцевого само­врядування для вирішення проблем соці­ального захисту дітей і молоді в регіонах.


Література ____________________________________________________________

1. Великий енциклопедичний юридичний словник /за ред. академіка НАН Ю. С.Шемшученка.-К.:Вид - во „Юридична думка”, 2007. - 990с.

2. Schweinitz K. England s road Social Security /Karl De Schweinitz. - New York: A. S. Barnes & Co., 1961. - 281 p.

3. Дубинский С. А. Социальная работа в Германии - - М.: Государственная Академия сферы быта и социальных услуг, 1996. - 146с.

4. Социальное обеспечение в странах Северной Европы: Сборник - М.: МГСУ, 1994. - 154с.

5. Доуэл М. Практика социальной работы./М. Доуэл, С. Шадлоу; пер. с англ. - М.: Аспект Пресс, 1997. - 157 с.

6. Бечки Ш. Молодежь и помощь несовершеннолетним в США /Ш. Бечки; пер. с англ. - М.: Институт молодежи, 1991.- 142с.

7. Корнюшина Р. В. Зарубежный опыт социальной работы /Р. В. Корнюшина - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2004.- 88с.

8. Государство всеобщего благосостояния (WELFARE STATE) // Социологический словарь /Н. Абер­кромби, С. Хилл, Б. Тернер; пер. с англ. - М.: Экономика, 2004. - 620 с.

9. Чорбинский С. А. Социальная работа и социальные программы в США /С. А. Чорбинский. - М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1994. - 232с.

10. Войтенкова Г. Ф. Социальная поддержка семей с детьми в США /Г. Ф.Войтенкова, Е. В.Лебедева // Народонаселение. - 2007. - №4. - С. 94-106