joomla
ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Юрист України

Швидка Т. І

аспірантка кафедри господарського права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті аналізуються питання загострення світової конкуренції на глобальних ринках товарів, капіталів та технологій, що актуалізує проблему інституалізації державної політики у сфері зростання національної економічної конкурентоздатності. Розгляд стратегій підвищення конкурентоздатності національних економік, видів виробництв та окремих суб’єктів господарювання зроблено з метою формування національної правової та законодавчої політики в цій сфері.

Ключові слова: конкурентоздатність, глобалізація, транснаціональна корпорація, економічна політика держави, національний товаровиробник.

В статье анализируются вопросы заострения мировой конкуренции на глобальных рынках товаров, капиталов и технологий, что актуализирует проблему институализации государственной политики в сфере роста национальной экономической конкурентоспособности. Рассмотрение стратегий повышения конкурентоспособности национальных экономик, видов производств и отдельных субъектов хозяйственной деятельности сделано с целью формирования национальной правовой и законодательной политики в этой сфере.

Ключевые слова: конкурентоспособность, глобализация, транснациональная корпорация, экономическая политика государства, национальный товаропроизводитель.

In this article are analyzed the issues of the world competition’s point at global markets of products, the capitals and technologies that actualize a problem of a state policy’s institutionalization in the sphere of growth of the national economic competitiveness. The consideration of strategy of increas­ing the national economies’ competitiveness; types of productions and certain subjects of economic activity, is made for the purpose of the national legal formation and legislative policy in this sphere.

Key words: competitiveness, globalization, transnational corporation, economic state’s policy, national commodity producer.



В умовах світової економічної глобалі­зації та інтернаціоналізації зокрема від­бувається надзвичайне загострення між­народної економічної конкуренції. Це над­звичайна конкуренція між транснаціо­нальними корпораціями і відповідно за­гострення конкурентної боротьби між ними та національними компаніями на національних ринках, в тих чи інших галу­зях виробництва. Весь світ стає ареною діяльності провідних транснаціональних корпорацій (ТНК), поглиблюється між­народний поділ праці, багаторазово зрос­тають обсяги, динаміка і значення зовніш­ньої торгівлі і міжнародних економічних відносин. Конкурентоздатність є ключовою властивістю, що дозволяє націо­нальним економікам та національним то­варовиробникам існувати та розвиватися, а населенню відповідних країн розбудову­вати особисті оптимістичні плани на май­бутнє.

Серед наукових праць, в яких дослі­джуються теоретичні основи конкурен­ції, її сучасні форми, міжнародне конку­рентне середовище, аналіз причин і умов виникнення конкурентних пере­ваг, а також проблеми забезпечення ви­сокої конкурентоспроможності окремих країн та пошуку ними новітніх форм її досягнення, необхідно виділити дослі­дження таких зарубіжних вчених, як:


A. Бранденбургер, Р. Вернон, Г. Грубер, Ч. Джонсон, Р. Кантер, П. Катцентшейн, І. Кірцнер, С. Коуен, П. Кругман, Леонтьєв, С. Ліндер, Ф. Ліст, А. Мар­шалл, Дж. Міль, Дж. Мур, Р. Нельсон, Б. Олін, М. Познер, Д. Рікард, Дж. Робін - сон, Дж. Сакс, П. Самуельсон, А. Сли - воцький, А. Смітт, Р. Солоу, С. Уінтер, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер, Ф. Хайєк, Г. Хамел, Е. Хекшер, Дж. Хікс; росій­ських вчених Г. Азоєва, М. Гальванов - ського, С. Ємельянова, О. Михайлова, А. Селезньова, І. Спиридонова, Р. Фат - хутдінова, О. Юданова та вітчизня­них вчених О. Білоруса, Б. Губського, Д. Лук’яненка, Ю. Пахомова, А. Поруч­ника та багатьох інших. Найбільш зна­чимими дослідженнями міжнародної конкуренції та теорії конкурентних пере­ваг країн, факторів, що визначають кон­курентоспроможність на мікро - та мезо - рівнях були зроблені американським вченим М. Портером.

Разом з тим багато аспектів даної на­укової проблеми залишається недостат­ньо розкритими та обґрунтованими. По­требують подальшого дослідження тео - ретикометодологічні засади феномену конкурентоспроможності в глобальному середовищі.

На сьогодні актуальним є досліджен­ня конкурентоспроможності національ­ної економіки. Питання зростання кон­курентоспроможності національної еко­номіки мають стати, по-перше, ядром економічної політики держави як такої, а по-друге, теоретико-методологічною базою для формування законодавчої по­літики держави в цьому напрямі, а також формування цілої низки окремих норма­тивно-правових актів, що мають забез­печувати названі якісні властивості в економічній сфері.

У сучасному конкурентному сере­довищі адекватно відображаються якіс­ні зміни структури світової економіки, обумовлені насамперед динамічними інтеграційними процесами на мікро- та макроекономічному рівнях. Як функці­онально, так і географічно суттєво змі­нився світовий ринок, а характер кон­куренції у всіх його сегментах набув нових глобальних рис. Відтак, універ­сальною вимогою до сучасних націо­нальних економік та національних суб’єктів господарювання є конкурен­тоспроможність товарів та послуг, що ними виробляються.

В Україні необхідною є розробка на­прямів підвищення глобальної конку­рентоспроможності. Підвищення конку­рентоспроможності економіки та перехід на інноваційний шлях розвитку є клю­човим завданням державної економічної політики. Конкурентоздатність як мета господарсько-правового впливу держави та систематика господарсько-правових засобів, що мають бути застосованими, повинна бути диференційована між рів­нями її реалізації, що є базовим чинни­ком підвищення конкурентоздатності, тому що конкурентоздатність національ­ної економіки на внутрішньому та зо­внішніх ринках; конкурентоздатність галузей, кластерів, визначених вироб­ництв, товаровиробників - суб’єктів гос­подарювання, окремих товарів та послуг, що ними виробляються, залежить від кількості товарів та послуг, що мають конкурентні переваги на відповідних ринках.

Досвід країн з високим рейтингом конкурентоспроможності свідчить, що процес формування конкурентних пере­ваг є довгостроковим і комплексним, і потребує активізації державної політи­ки в напрямі підвищення конкуренто­спроможності економіки. Істотний вплив на конкурентоздатність підпри­ємства справляє виробництво, поширен­ня та використання знань і технологій, які є конкурентними не тільки в поточ­ному періоді, але і в майбутньому. При­кладом може слугувати досвід країн-чле - нів ЄС, які активно розробляють і ви­конують спеціальні рамкові програми у сферах досліджень, технології і розви­тку. Сьома Рамкова Програма підтримує заходи по закріпленню конкурентоздатності та інноваційного потенціалу в ЄС. Зокрема вона орієнтує на використання інформаційних технологій, природоохо­ронних технологій та поновлюваних джерел енергії [8].

Україна, яка за багатьма показниками рейтингів займає середні позиції, має всі можливості для того, щоб знайти свій шлях у підвищенні конкурентоспромож­ності національної економіки. Для забез­печення конкурентоспроможності на­ціональної економіки необхідно зосере­дитися не тільки на власних, але й про­грамних орієнтирах економічної політи­ки розвинених країн світу. Отже, однією із передумов виходу України на конку­рентоспроможний шлях економічного розвитку є вивчення та сприйняття пе­редового досвіду інших розвинених кра­їн у реалізації політики підвищення кон­курентоспроможності економіки [10].

Підвищення конкурентоспромож­ності країни на світових ринках залежить від:

- сформованого відповідного вну­трішнього конкурентного середовища, яке визначає рівень конкурентної бо­ротьби між фірмами;

- лібералізації зовнішньоекономіч­ної діяльності, рівень якої залежить від кількості укладених двосторонніх угод з країнами - торговельними партнерами та участі України в роботі міжнародних і європейських організацій;

- формування інноваційної економі­ки, що, в свою чергу, підвищить некон­курентоспроможність вітчизняної про­дукції на світових товарних ринках [9].

Конкурентоспроможність у загаль­ному визначенні - це володіння суб’єк­том певними властивостями, які дають йому можливість розвиватись на іннова­ційній основі та перемагати у конкурент­ній боротьбі. Якщо суб’єкт їх не має, то не спроможний вступити у тривалу кон­курентну боротьбу на відповідному рин­ку. Основним фактором високої конку­рентоспроможності суб’єктів міжнарод­них економічних відносин є їх сприйнят­ливість до інновацій. Тобто усі конкурен­тоспроможні суб’єкти дотримуються інноваційного типу поведінки. Це спра­ведливо і на державному рівні. Саме по­тужний економічний потенціал дає змо­гу країні та її фірмам успішно конкуру­вати на світових ринках. Втім, конкурен­тоспроможність країни перетворюється на динамічний процес постійних змін і оновлень, які дають імпульс до еволю­ційного розвитку, та додаткові конку­рентні переваги.

Важливою ознакою конкурентоспро­можності країни є також здатність її суб’єктів оперативно реагувати на зміни у світовому попиті та структурі вироб­ництва. Для цього необхідно, щоб у кра­їні існував сприятливий інвестиційно - інноваційний клімат, а також модифіку­валось та підтримувалось національне середовище для ефективного функціону­вання суб’єктів господарювання. Тому висока конкурентоспроможність країни характеризується наявністю в ній меха­нізмів формування умов і засобів, які сприяють вирішенню завдань загально­національної безпеки, економічного роз­витку та підвищенню рівня життя насе­лення [11].

Головними суб’єктами процесу гло­балізації світової економіки є транснаціо­нальні компанії. Саме ТНК відіграють провідну роль у розвитку світових гос­подарських зв’язків шляхом реалізації глобальних стратегій, що об’єднують на­ціональні, регіональні та світові ринки. При цьому глобалізація світової еконо­міки, політичні, технологічні та демогра­фічні трансформації формують зовнішні умови діяльності міжнародних фірм, що об’єктивно впливають на всі рівні і сфе­ри їх взаємодії з навколишнім середови­щем. Переваги присутності транснаціо­нальних корпорацій в економіках країн визначаються таким:

- ТНК забезпечують найбільш ефек­тивну комбінацію довгострокового фі­нансування, технології, навчання, управ­лінського та ринкового досвіду;

- ТНК доповнюють наявні внутрішні фактори виробництва, розкриваючи можливості збільшення зайнятості, до­ходів, стимулюючи економічне зростання;

- ТНК розширюють ринкові можли­вості країни, здійснюючи доступ до сві­тових ринків;

- ТНК підвищують конкурентоспро­можність товарів, створюючи додаткові умови зростання економіки країни в ці­лому [14].

За офіційним визначенням ЮНК­ТАД, транснаціональна корпорація (transnational corporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) - це підприєм­ство, що об’єднує юридичних осіб будь - яких організаційно-правових форм і ви­дів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику і загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень [7].

Англійські економісти П. Баклі й М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певних класифікацій­них ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створити власну теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухвалення рі­шення про закордонні інвестиції зале­жить від балансу між чотирма групами факторів, які вони визначають так:

- фактори, специфічні для даної га­лузі промисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробни­цтва);

- фактори, специфічні для регіону (розмір території, транспортні зв’язки, культурні особливості й традиції);

- фактори, специфічні для націй або держави (тобто політичні фактори, по­даткове й фінансове законодавство й ін.);

- фактори, специфічні для фірми (управлінський і виробничий досвід) [13].

Причини прискореного росту транс­національних корпорацій полягають, на­самперед, у тому, що вони сконцентру­вали в межах власних структур іннова­ційні підрозділи, накопичили науково - технічний потенціал, забезпечивши собі монополію на створені новітні зразки техніки та технології для використання їх в обраних площинах діяльності. Саме це забезпечує високу ефективність і рен­табельність виробництва. Не випадково такі фірми прагнуть повною мірою реа­лізувати свої переваги за рахунок екс­пансії на зовнішніх ринках. Експорт ка­піталу та організація виробництва за кордоном ще більше підвищують конку­рентоспроможність корпорацій.

Однією із основних складових конку­рентоспроможності ТНК, поряд із пере­довою технологією й використанням кра­щих світових ресурсів, є інтеграція в од­них руках всього технологічного ланцюга від сировини до готової продукції, а та­кож суміжних виробництв. Це дозволяє найбільш ефективно розвивати міжна­родний поділ праці й створювати висо­коефективні комбінації виробництва, за­безпечуючи наскрізний контроль якості від сировини до кінцевої продукції.

Транснаціональні компанії вважають­ся основними чинниками формування конкурентоспроможності країн і реаліза­ції їх конкурентних переваг на міжнарод­них ринках. Можливості і діяльність по технічному і технологічному розвитку виробництва, продажу, раціоналізації і усуненню ризиків роблять їх основними учасниками конкуренції на світовому ринку, а також безпосередніми перемож­цями або переможеними в її ході.

Процвітання країни в значній мірі залежить від успіхів тих корпорацій, що функціонують на її території, при цьому велику роль відіграє державна економіч­на політика. З цього і виникла свого роду взаємозалежність між транснаціональ­ними корпораціями, з одного боку, і дер­жавними інститутами і організаціями, з іншого [14].

Про ступінь економічної могутності ТНК свідчить, як правило, олігополісний характер їх положення на ринках. Дій­сно, світові ринки, наприклад виробни­цтва автомобілів (Тоуоіа, Nissan, Mersedes-Benz, Volkswagen, Honda, Ford, Renault і т. д.), телекомунікаційного облад­нання (Panasonic, 8опу, Ріопєєг і т. д.), мо­більних телефонів (N0^, Samsung, НТС та ІрЬопе) та інші, це ринки від декількох до десяти основних виробників, якими як раз і є надзвичайно великі ТНК. Це свідчить про тотальне загострення кон­курентної боротьби на світових ринках, а також про принципову необхідність державної підтримки тим товаровироб­никам, що не мають можливості на рів­них засадах конкурувати з названими ТНК, але мають перспективи в цій сфері.

Щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках, потрібно ство­рювати власні, українські транснаціо­нальні структури, як це зробили про­мислово розвинені країни, створивши сотні великих власних ТНК. Досвід цих держав свідчить, що національний капі­тал здатний витримувати конкуренцію з ТНК лише тоді, якщо він сам структу - рується в потужні фінансово-промисло­ві утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зо­внішньоекономічну політику.

Формування українських ТНК може стати одним із стратегічних пріоритетів державної політики. Створення на конку­рентних засадах вітчизняних ТНК, форму­вання вертикально-інтегрованих структур із замкнутим технологічним циклом може відбуватися як в традиційних галузях, шляхом модернізації технологічного рівня виробництва, створення відповідного зо­внішнього середовища (податкового сти­мулювання, у тому числі вибіркове стиму­лювання перспективних підприємств і об­ластей), так і в нових перспективних галу­зях. Найперспективнішими для формуван­ня українських ТНК областями є ВПК, машинобудування, авіаційна, ракетно-кос­мічна, металургійна і хімічна промисло­вість, електроніка, транспорт, легка і хар­чова промисловість, наукові дослідження, програмування і веб-дизайн [15]. Але тре­ба зробити застереження щодо неприпус­тимості отримання державної підтримки через використання власного політичного впливу на державу.

На сьогодні в Україні сформувалось більше десяти основних домінуючих еко­номічних груп, які розподіляють між со­бою основний виробничий потенціал кра­їн, значну частку її банківського капіталу та активів у сфері послуг, будівництва тощо. Серед названих груп слід вказати на «СКМ», «Eastone», «Приват», «Group DF», «Укрпромінвест», «ИСД», «Фінанси та кре­дит», «ТАС», «Донецьксталь», «Укравто», «Roshen» та декілька ще.

Таким чином, конкурентоздатність національної економіки, національних товаровиробників та окремих товарів та послуг, що ними виробляються, є най­важливішим і визначальним показником ефективності економічної політики дер­жави. Враховуючи це, слід передбачити, що завдання такого масштабу має отри­мати власне, цілком системне законодав­че забезпечення, як з позицій господар­сько-правового регулювання, так і з по­зиції правового забезпечення державно­го менеджменту, бюджетних пріоритетів в економічній сфері.

Суттєвого реформування вимагає чин­ний Закон України «Про державно-при­ватне партнерство», який визначає органі­заційно-правові засади взаємодії держав­них партнерів з приватними партнерами та основні принципи державно-приватно­го партнерства на договірній основі [15]. В умовах коли примусовий розподіл кон­солідованих активів олігархічних груп може супроводжуватись втратою еконо­мічної динаміки розвитку, втратою ринків збуту, логістичних мереж тощо, вважаємо, що відносини між державою та відповід­ними холдингами повинні будуватися на рівні формування індивідуалізованих умов господарської діяльності та відносин з при­воду неї з державою. Для попередження ви­користання ними свого впливу на державу, доцільно ввести процедури затвердження умов таких договорів у формі прийняття спеціальних законів, скажімо, «Про особли­вості державно-приватного партнерства з групою “СКМ” на період до 2015 року» тощо [16].

Господарсько-правові засоби є діє­вим механізмом у сфері підвищення кон - курентоздатності національної економі­ки. Господарсько-правовими засобами цілком можливо впливати на умови на­копичення капіталу, інноваційну політи­ку держави, визначаючи правові режими інноваційного інвестування. Необхідно визнати, що тією чи іншою мірою усі на­прями економічної політики держави більше або менше, але впливають на стан конкурентоздатності національної еко­номіки, конкурентоздатності виробничої бази та виробленої продукції суб’єктів господарювання, адже не можна залиши­ти за дужками антимонопольно-конку- рентну, валютну, інвестиційну та інші напрями економічної політики держави.

Разом з тим вирішальним чинником підвищення та забезпечення конкуренто - здатності національної економіки є постій­не впровадження у виробничий прогрес інновацій, а фактично створення та впро­вадження нових технологій виробництва, нових за своїми споживчими якостями товарів та послуг. Підвищення конкурен­тоспроможності національної економіки неможливе за існуючого рівня інновацій­ної активності підприємств, для підвищен­ня якої необхідними є формування націо­нальної інноваційної системи, розширення та інвестиційних можливостей для реалі­зації інноваційних проектів. Як зазначено в «Державній цільовій економічній про­грамі “Створення в Україні інноваційної інфраструктури” на 2009-2013 роки», утвердження інноваційної моделі розви­тку - один із найважливіших системних факторів підвищення рівня конкуренто­спроможності національної економіки та національної безпеки держави. Метою цієї програми є створення у 2009-2013 роках в Україні інноваційної інфраструктури, здатної забезпечити ефективне викорис­тання вітчизняного науково-технічного потенціалу, підвищення рівня інновацій - ності та конкурентоспроможності націо­нальної економіки [3].

Зокрема, регуляторна політика держа­ви є невід’ємним атрибутом ринкових економічних відносин. Згідно із Законом України «Про засади державної регуля­торної політики у сфері господарської ді­яльності» вона є напрямом державної по­літики, що спрямований на вдосконален­ня правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних від­носин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання [1]. Необхід­на розробка дієвого механізму реалізації регуляторної політики держави в частині оподаткування та зниження адміністратив­ного тиску, адже це спричиняє зниження трансакційних витрат підприємців і та­ким чином впливає на зниження собівар­тості і відтак зростання конкурентоздат - ності суб’єктів господарювання.

Таким чином, мета спеціально-еконо­мічного розвитку, що полягає в створенні в Україні висококонкурентної сучасної економіки має стати об’єктом масштаб­них господарсько-правових наукових до­сліджень. Їх результатом має стати на- працювання системи господарсько-пра­вових засобів та механізмів реалізації цього, чи не найголовнішого завдання економічної політики держави.



ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV// Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 9. - Ст. 79.

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР// Відом. Верхов. Ради України (ВВР). - 1996. - № 19. - Ст. 80.

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки» від 14 травня 2008 р. № 447.

4. Концепція проекту Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки, схвалена Розпорядженням КМУ від 29 вересня 2010 р. № 1900-р.

5. Власюк, О. С. Стратегії розвитку України: теорія і практика / О. С. Власюк. - К. : НІСД, 2002.

6. Портер, М. Стратегія конкуренції / М. Портер; пер. з англ. А. Олейник, Р. Скільський. - К. : Основа, 1997. - 390 с.

7. ЮНКТАД (англ. UNCTAD, United Nations Conference for Trading and Development - Конференция ООН по торговле и развитию) орган Генеральной ассамблеи ООН, не являющийся международной торговой


организацией. Создан в 1964 г. и насчитывает 168 стран-членов // Райзберг, Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. - 2-е изд., испр. - М. : ИНФРА-М., 1999. - 479 с.

8. Competitiveness and Innovation Framework Programme (CIP) (2007-2013) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://europa. eu/legislation_summaries/information_society/strategies/n26104_en. htm.

9. Скороход, І. С. Напрями підвищення конкурентоспроможності України на світових ринках [Елек­тронний ресурс] / І. С. Скороход. - Режим доступу: http://www. archive. nbuv. gov. ua.

10. Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2012. - К. : Фонд ефективного управління,

2012. - 208 с.

11. Антонюк, Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність і регіональний аспект / Л. Л. Антонюк // Міжнар. екон. політика : наук. журн. - Вип. 2 (1). - К. : КНЕУ 2005. - С. 44-68.

12. Закон Україн «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV// Відом. Верхов. Ради України (ВВР). - 2003. - № 39. - Ст. з51.

13. Buckly, P. The Economic Theory of the multinational enterprise / P. Buckly, M. Casson. - London : Macmillan, 1985.

14. ТНК і держава: вплив на формування зовнішньої політики [Електронний ресурс]. - Режим до­ступу: http://www. bookbrains. com.

15. Транснаціональні корпорації і Україна [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. geograf. com. ua.

16. Задихайло, Д. В. Господарсько-правове забезпечення економічної політики держави : монографія / Д. В. Задихайло. - Х. : Юрайт, 2012. - 456 с.