joomla
ДЕЯКІ ПИТАННЯ РОЗМЕЖУВАННЯ ВИЗНАЧЕНЬ ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА ТА ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Юрист України

УДК 342.95:35.078.3(477) Л. П. Коваленко

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті розглядається поняття та сутність, особливість, значення інформаційних норм і відносин. Наводиться класифікація груп суспільних відносин, що складають предмет інформаційного права.

Ключові слова: інформаційне право, інформаційне законодавство, предмет інформа­ційного права.

В статье рассматривается понятие и сущность, особенности, значение информационных норм и отношений. Приводится классификация групп общественных отношений, состав­ляющих предмет информационного права.

Ключевые слова: информационное право, информационное законодательство, предмет информационного права.

This article discusses the concept and nature, characteristics, importance of information standards and relations, the classification of groups of social relations, which are the subject of Information Law.

Keywords: information law, information legislation, the subject of information law.



Дуже своєчасним при дослідженні системи інформаційного права, природи та складу цієї галузі є з’ясування співвід­ношення галузі права та галузі законо­давства. «Кожна галузь права представ­лена відповідною галуззю законодавства, але не кожна галузь законодавства без­посередньо є формою галузі права» . Принципово важливим є зіставлення предмета в умовах, коли предмет галузі законодавства збігається безпосередньо з предметом правового регулювання га­лузі права або коли регулюється норма­ми різних галузей права. Інформаційно - правове регулювання на рівні складових галузі демонструє обидва варіанти.

Науковим підґрунтям для проведення цього дослідження послужили праці правознавців у галузі інформаційного пра­ва - М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного, М. С. Демкової, М. З. Згуровського, А. А. Пись- менського та інших [1, С. 135-142; 2; 3; 4; 5]. Інформаційне законодавство виступає як дуже складна, певним чином узгодже­на система. Абсолютний збіг предмета регулювання йде на рівні деяких складо­вих частин системи інформаційного пра­ва. У цій ситуації інформаційно-правовий аспект такої складової системи інформа­ційного права буде стосуватися лише не­значної частки системи законодавства.

Слід погодитись із тим, що «мно­жинна сфера суспільної діяльності обу­мовлює пошук об’єктивних меж дифе­ренціації законодавства на різні галузі. На наш погляд, системоутворюючим фактором міжгалузевої (з точки зору системи права) інтеграції виступають основні напрями діяльності держави, тобто її функції, у відповідності з якими групується нормативний матеріал». Саме виділення такого напряму обумов­лює мету, темпи, послідовність право - творчої діяльності, у ході якої накопи­чення нормативного матеріалу і при­водить до утворення відповідної галузі законодавства. Необхідність інформа­ційного забезпечення реалізації функ­цій держави та органів місцевого само­врядування обумовлює відповідне відо­браження в системі законодавчих норм, формування та розвиток такої сукуп­ності законодавчих актів.

Урахування структурного та функці­онального підходу обумовлює декілька варіантів співвідношення галузі права та галузі законодавства: а) галузь права на­буває вираження у відповідній галузі за­конодавства; б) частина норм галузі пра­ва (у тому числі загальні норми) вираже­на в декількох або одній галузі законодавства, яка відповідає такій галу­зі права, а інша в одній або декількох комплексних галузях. Але ще більш яскравим прикладом, на наш погляд, є інститут відповідальності за порушення інформаційного законодавства, який об’єктивно передбачає поєднання кон­ституційних законодавчих норм, норм Кодексу про адміністративні правопору­шення та норм Кримінального кодексу України.

«Можливо, як із факту, що беззапере­чно визнається в науці, виходить лише те, що система законодавства складаєть­ся із галузевих (норм однієї галузі права) та комплексних (таких, що об’єднують норми двох або декількох галузей права) нормативних актів... Уже природа трудо­вого, земельного, інформаційного зако­нодавства стане предметом розбіжнос­тей, оскільки не всі вчені визнають іс­нування відповідних галузей права» [1,

С. 137]. При цьому, на нашу думку, треба чітко розмежовувати інформаційне за­конодавство та законодавство, що регу­лює рух інформації узагалі або інформа­ційні відносини в цілому, як об’єкт між­галузевого регулювання.

У першому випадку сукупність за­конодавчих норм обмежуватиметься лише сферою предметного впливу інформаційно-правової галузі, тобто до цього угруповання будуть входити всі законодавчі акти, які врегульовують по­ведінку учасників відносин у зв’язку з обігом інформації. При цьому галузь ін­формаційного законодавства буде скла­датись: а) із кодифікованих законів (у перспективі - Інформаційний кодекс України); б) із цілісних законодавчих ак­тів (законів України, указів Президента, постанов та декретів Кабінету Міністрів України); в) окремих законодавчих норм або предметних блоків, частин чи розді­лів окремих законів.

Підвести будь-який узагальнений знаменник під галузеву відокремленість або певну автономну цілісність та об­меженість щодо законодавства, яке регу­лює інформаційні відносини в цілому, - завдання, мабуть, неможливе. Справа в тому, що ті чи інші категорії, поняття, які пов’язані з інформацією, використову­ють майже всі галузі права. Достатньо згадати лише законодавчі галузеві нор­ми, що закріплюють поняття штрафу, і т. д., щоб дійти висновку стосовно вико­ристання таких родових понять майже кожною галуззю права в особливій галу­зевій редакції. Саме тому склад законо­давства, яке регулює інформаційні від­носини, навряд чи взагалі можна роз­глядати як систему. Це сукупність, що складається із поєднання автономних та не завжди узгоджених блоків галузевих законодавств.

Галузева диференціація законодав­ства безпосередньо пов’язана з реаліза­цією функцій нормотворчості. Органи, які мають відповідні повноваження сто­совно цього, розробляючи та запрова­джуючи ті чи інші складові в галузі ін­формаційного законодавства, виходять із структури системи існуючих суспіль­них відносин, що потребують відповід­ ного правового відображення. «Форма права не може бути відірваною від свого змісту (права), а тому і галузева диферен­ціація законодавства об’єктивно не може бути іншою, ніж система самого права - галузей законодавства рівно стільки, скільки галузей права. В іншому випадку форма перестає бути формою свого зміс­ту та відповідно перетвориться або в без­змістовну оболонку («юридичну прима­ру»), або, відірвавшись від «свого» змісту, стане обслуговувати якісно інший («чу­жий») зміст, за яким і необхідно з’ясовувати галузеву приналежність та­кої «суперечливої» форми. Саме тому немає не тільки «комплексних галузей» права, але і «комплексних галузей» за­конодавства».

Стосовно цього хотілося б додати та звернути увагу на ситуацію, коли досить стрімко розвиваються внутрішні струк­турні утворення в межах інформаційно­го права. На сьогодні необхідно конста­тувати стрімкий розвиток цієї галузі права перш за все через інститути осо­бливої частини. У цих умовах ми стика­ємося з існуванням галузі законодав­ства, яка виражає внутрішнє структур­не угруповання інформаційно-правових норм. Виходячи з цієї логіки, необхідно визначитись іще з однією проблемою - з яких внутрішніх складових елементів формується система інформаційного законодавства. Виходячи із нашої по­передньої логіки, до галузевого інфор­маційного законодавства треба вклю­чати галузеві бюджетне та податкове законодавство (поряд з іншими інсти - туційними групами законодавчих норм). Разом із тим складно зрозуміти місце галузі законодавства як складової галузі законодавства. Слід прийти до висновку щодо того, що або податкове та бюджетне законодавство не утворю­ють галузеві сукупності законодавчих норм, або система інформаційного за­конодавства має дуже специфічну фор­му закріплення та структурування. Нам видається, що має сенс замислитись над останнім положенням.

Інформаційне законодавство важко підвести під певний єдиний знаменник та розділити цю галузь по певних блоках. Складно в межах галузі інформаційного законодавства виділити ту підставу, на яку мають спиратися всі законодавчі сис­теми інститутів чи підгалузей інформа­ційного права, ту підставу, яка буде при­сутня в будь-якому структурному еле­менті інформаційного права, набуваючи видової специфіки. Обговорення пер­спектив появи Інформаційного кодексу в контексті вирішення цього завдання фактично ні до чого не призвели, і на сьогодні подальші дискусії в цьому на­прямі навряд чи є необхідними. Саме тому, нам видається, можна в перспекти­ві розглядати інформаційне законодав­ство як певну систему, що поєднує інсти - туційні (на базі окремих інститутів ін­формаційного права), підгалузеві (в основі побудови яких має бути окрема підгалузь інформаційного права) та га­лузеві (на базі складних специфічних інформаційно-правових підгалузей) су­купності законодавчих норм.

Дуже цікавий аспект у співвідношенні галузевих та міжгалузевих утворень за­конодавства пропонує К. Бєляков. Він під­креслює: «Галузеве законодавство, будучи безпосередньо пов’язаним із розподілом права на галузі, з притаманними кожній із них особливими засобами впливу на суспільні відносини, своєю основою має диференціацію в праві. Навпаки, міжга­лузеве законодавство, яке є зовнішньою формою, проявом, засобом взаємодії га­лузей права, в основі має інтеграцію в праві. Відмічене пояснює й існування роз­біжностей галузевого та комплексного законодавства за їх юридичною приро­дою» [6, С. 57-59]. Галузеве законодавство базується на чіткому відображенні пред­мета правового регулювання. Те саме, власне, може йтися і при характеристиці інституційного чи підгалузевого законо­давства. Іншими словами, напрям впливу певним чином об’єднаних законодавчих норм обумовлюється та знаходиться в межах предмета регулювання галузі ін­формаційного права. Міжгалузеве зако­нодавство передбачає як напрям, вплив на певний вид суспільних відносин, який обумовлює безпосередню участь у цьому декількох галузей права, що не збігаються між собою. «Предмет галузі права - це з точки зору необхідної для їх опосередку­вання правової форми група однорідних відносин. Навпаки, предмет комплексно­го утворення - певна сфера, наприклад, господарської діяльності, різнорідні від­носини якої потребують єдиного управ­ління шляхом узгодженого застосування різних галузевих форм регулювання» [6,

С. 58].

У будь-якому разі хотілося б зверну­ти увагу, що в цій ситуації мова йде про динамічні відносини. Визначати співвід­ношення галузей законодавства, їх межу та на підставі цього будувати галузеві чи комплексні законодавчі системи можна, лише виходячи з того, яким чином регу­люється поведінка учасників відносин.

Зіставляючи галузь права та галузь законодавства, треба виходити ще з од­нієї підстави розмежування: сукупність інформаційно-правових норм як галузе­ве утворення має об’єктивний характер, тоді як галузь інформаційного законо­давства є відображенням творчої діяль­ності людини, суб’єктивного розуміння стану правової природи інформаційно - правових відносин на сучасному етапі та уміння чітко та послідовно відобразити їх у певному законодавчому приписі. При цьому дуже важливим стає формування об’єктивних засад саме щодо системи інформаційного законодавства. «Під за­конодавством слід розуміти всю сукуп­ність нормативних форм права, тобто нормативних актів, якими встановлю­ються (змінюються чи відміняються) певні правові норми. Законодавство є сукупністю нормативно-правових форм. Тобто і система законодавства не може бути не чим іншим, як системою даних форм вираження правових норм (а не системою самих норм). Галузь законодав­ства являє собою не сукупність галузе­вих норм права, а сукупність юридичних форм (у даному випадку актів), у яких вказані норми находять своє реальне ві­дображення та закріплення, - сукупність нормативних актів» [7, С. 306]. Подібна нормативно-правова форма може відо­бражатися як в окремій нормі, так і в їх сукупності, які характеризуються пев - ною універсальністю та самостійністю. Це приводить до того, що в єдиному за­коні можуть поєднуватись у цілісну кон­струкцію норми різних галузей. Вико­ристання та зміст нормативно-правових форм залежить від умов існування сус­пільства, характеру та рівня розвитку суспільних відносин, волі законодавця.

На систему законодавства справля­ють безпосередній вплив також і об’єктивні підстави. Якщо не враховува­ти цього, «то необхідно визнати, що в основі системи законодавства немає будь-яких закономірностей немає під­став для наукового аналізу і рекоменда­цій з підвищення ефективності право­вого регулювання. Однак такий висновок був би помилковим, тому що він супер­ечив би практиці розвитку системи за­конодавства, яка свідчить про те, що суттєві зміни в цій системі є реакцією на наявні суспільні потреби» .

Безумовно, з цим можна погодитись, але тут ми наштовхуємося на певне діа­лектичне протиріччя об’єктивного та суб’єктивного у формуванні системи ін­формаційного законодавства та співвід­ношення його із системою інформацій­ного права. Об’єктивна необхідність у появі тих чи інших норм може наштов­хуватись та досить тривалий час гальму­ватися тими чи іншими суб’єктивними інтересами в ході лобіювання законот­ворчого процесу.

З’ясування чітких критеріїв побудови та розвитку системи інформаційного за­конодавства обумовлює визначення як логіки формування та співвідношення її складових, так і зв’язок із об’єктивно сфор­мованою системою інформаційного права. Оволодіння критеріями побудови системи інформаційного законодавства передбачає врахування декількох положень.

По-перше, важливо чітко з’ясувати систему інформаційно-правової галузі та на цій підставі узгоджувати та вдоскона­лювати як складові інформаційного за­конодавства, так і його зв’язки з іншими галузевими законодавствами. «Без по­передньо проведених досліджень щодо з’ясування структури права науково об­ґрунтована робота щодо вдосконалення системи законодавства неможлива» [8,

С. 245].

По-друге, з’ясування внутрішніх за­сад та мотивів побудови системи інфор­маційного законодавства має сприяти розвитку міжгалузевого регулювання, розробці комплексних законодавчих ак­тів на межі окремих галузей права. Це сформує можливості більш чіткого та точного врегулювання суспільних від­носин, які стрімко розвиваються та змі­нюються.

По-третє, в умовах побудови склад­ного комплексу міжгалузевих зв’язків законодавчих норм необхідно більш ак­тивно застосовувати прогностичну, сти­мулюючу можливість права та в основу проектів законодавчих актів закладати найбільш раціональні та обґрунтовані рекомендації, формувати оптимальні за­конодавчі конструкції.

Практика нормотворчої діяльності свідчить, що оптимальною формою вдо­сконалення галузевого законодавства є його кодифікація. Вона дозволяє при­вести всі галузеві норми в струнку сис­тему, винести за дужки загальні поло­ження та сформувати загальну частину, узгодити всі конкретні норми з найбільш загальними, провідними для даної галу­зі права встановленнями. Безумовно, кодифікаційні процеси не могли не тор­кнутися і інформаційно-правового регу­лювання. Але проявитися вони тут ма­ють дуже специфічно, тому що не склад­но аргументувати можливість появи у інформаційному законодавстві єдиного кодифікованого акта - Інформаційного кодексу України.