joomla
ПРИНЦИПИ ДОБРОСОВІСНОЇ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ЗАВДАННЯ НОРМОТВОРЧОЇ ТЕХНІКИ
Юрист України

УДК 346.9:366 Р. В. Ваксман

стажист-дослідник Національного універси­тету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Присвячено проблемам розмежування добросовісної та недобросовісної реклами через встановлення в Законі України «Про рекламу» принципів рекламної діяльності. Пропонується розподіл добросовісної та недобросовісної реклами на явну та приховану, при цьому формулюються критерії відмежування вказаних видів реклами та зазначається, які саме методи психологічного впливу використовує кожний вид реклами. Відтак обґрунтовується необхідність вдосконалення чинного законодавства України про рекламну діяльність.

Ключові слова: господарська діяльність, принципи рекламної діяльності, недобросовісна реклама, прихована реклама.

Посвящено проблемам разграничения добросовестной и недобросовестной рекламы путем установления в Законе Украины «О рекламе» принципов рекламной деятельности. Предлагается разделение добросовестной и недобросовестной рекламы на явную и скрытую, при этом формулируются критерии отграничения указанных видов рекламы и определяется, какие именно методы психологического воздействия использует каждый вид рекламы. Поэтому обосновывается необходимость совершенствования действующего законодательства Украины о рекламной деятельности.

Ключевые слова: хозяйственная деятельность, принципы рекламной деятельности, недобросовестная реклама, скрытая реклама.

Devoted to problems of fair division and unfair advertising by establishing the Law of Ukraine «On Advertising» principles of advertising. A distribution of fair and unfair advertising fo rex - plicitand implicit, with the formulated criteria for distinguishing the setypes of advertisements and states that it uses methods of psychological influence each type of advertising. Hence the necessity of improving the current legislation of Ukraine on advertising.

Key words: economic activity, the principles of advertising, unfair advertising, hidden adver­tisements.



З урахуванням визначення закону як нормативно-правового акта, який регу­лює найбільш важливі суспільні відно­сини і для цього наділений юридичною силою, можна стверджувати, що сферу рекламування товарів та послуг слід розглядати як важливі відносини у жит­ті суспільства, адже ці відносини врегу­льовано саме Законом України «Про рекламу». Слід зазначити, що названі відносини зачіпають законні інтереси та встановлені Конституцією та законами України права споживачів, суть яких полягає у тому, що споживач має право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, тобто у своєму суб’єктивному інтересі, а не в інтересах недобросовісного суб’єкта господарю­вання. Таким чином добросовісна пове­дінка виробника товарів та послуг, а та­кож рекламних кампаній має виключати маніпулятивний психологічний вплив на свідомість чи підсвідомість споживача та відповідне підштовхування до здійснен­ня вибору. Адже реклама повинна добро­совісно інформувати про переваги та


позитивні якості товару та не може здій­снювати вплив на підсвідомість грома­дянина, який виступає як споживач і має право вільного споживчого вибору. Ра­зом з тим викликає здивування занадто формальний підхід законодавця в ЗУ «Про рекламу» до проблеми обмеження або виключення застосування маніпуля - тивних технологій у практиці створення рекламного продукту та його донесення до споживача. Так, слід констатувати не­достатню урегульованість питання пси­хологічного впливу на споживача, його правову кваліфікацію та визначення на­слідків застосування саме такого впливу в рекламній діяльності як законодав­ством України про рекламну діяльність, так і за аналогічними актами інших дер­жав. Відтак можна підсумувати, що та­кий стан речей об’єктивно створює за­грозу порушення конституційних прав та законних інтересів громадян у сфері реалізації та споживання товарів та по­слуг.

Слід визначити, що проблемам ре­кламної діяльності в економічному та правовому аспекті приділялася певна увага науковців у багатьох країнах. Слід навести дослідження у сфері ре­кламної діяльності Н. Саніахметової, К. Тотьєва, Є. Ромата, а також Л. Мики - тенко та ін. Також слід зазначити ав­торський колектив, який дослідив про­блеми рекламної діяльності у комента­рі до Закону України «Про рекламу» в особі Д. Табачник, Л. Школьника, О. Со­колової та інших. Неможливо не згада­ти достатньо цікаві та глибокі дослі­дження Ч. Сендіджа, В. Фрайбургера, К. Ротцолла у підручнику «Реклама: те­орія и практика», який перекладено з англійської мови. У роботах цих на­уковців висвітлюються окремі питання регулювання рекламної діяльності, але системно-структурному зв’язку між принципами, вимогами та встановле­ною відповідальністю за порушення законодавства про рекламу в господар­сько-правовому аспекті приділялося недостатньо уваги.

Метою цієї статті є формулювання та систематизація принципів щодо здій­снення рекламної діяльності як засобів законодавчої техніки, що їх використо­вує законодавець в тексті Закону України «Про рекламу» задля підвищення ефек­тивності його нормативного регулюван­ня, мінімізації можливостей проявів не­добросовісності в рекламній діяльності, а також встановлення системного зв’язку з іншими нормами закону.

Враховуючи те, що недобросовісна рекламна практика зачіпає в першу чер­гу принципи економічної конкуренції як основоположний чинник правового гос­подарського порядку, виникають питан­ня щодо ефективності норм законодав­ства України, якими врегульовано від­носини у сфері конкуренції та захисту прав споживачів. У принциповому плані маємо виходити з положень Конституції України - Основного Закону держави відповідно до частин 2, 3 ст. 42 КУ, згідно з якими держава забезпечує захист кон­куренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання моно­польним становищем на ринку, неправо­мірне обмеження конкуренції та недо­бросовісна конкуренція. Держава також захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю про­дукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій спо­живачів.

Слушним є положення ч. 1 ст. 25 ГК України: держава підтримує конкурен­цію як змагання між суб’єктами госпо­дарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб’єкти господарю­вання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання не визнача­ють умови реалізації товару на ринку

[11] . Разом із тим згідно з положення­ми ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється не­чесна підприємницька практика, яка включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або безді­яльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

У ч. 4 цієї статті надано тлумачення агресивної форми підприємницької практики, отже агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впли­ває чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно при­дбання продукції. В ч. 5 цієї ж статті вка­зано, що як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики, перелік яких не є вичерпним:

1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продав­ця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати;

2) здійснення тривалих та/або періо­дичних візитів до житла споживача, не­зважаючи на вимогу споживача про при­пинення таких дій або залишення житла;

3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача;

4) вимога оплати продукції, постав­леної споживачем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвознач­ної згоди на її придбання [10].

Слушно звернути увагу на преамбулу Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка вказує, що цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обме­ження монополізму в господарській ді­яльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурент­них відносин. А також преамбула Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачає, що цей Закон визначає правові засади захисту суб’єктів господарювання і споживачів від недо­бросовісної конкуренції. Закон спрямо­ваний на встановлення, розвиток і забез­печення торгових та інших чесних зви­чаїв ведення конкуренції при здійсненні господарської діяльності в умовах рин­кових відносин [7; 9].

Слід зазначити, що рекламній діяль­ності притаманна подвійна сутність: з одного боку, її можна розглядати як різ­новид господарської діяльності, що спря­мована на надання послуг і отримання прибутку. В цьому сенсі вона повинна ґрунтуватися на засадах добросовісної економічної конкуренції, як і будь-який інший вид господарської діяльності. З ін­шого боку, реклама, виходячи з функці­онального призначення, забезпечує реа­лізацію товарів і послуг різноманітних суб’єктів господарювання, що їх вироб­ляють для споживання. І в цьому сенсі сама по собі рекламна діяльність може здійснюватися на засадах добросовісної конкуренції, якщо розглядати таку в кон­тексті функціонування саме ринку ре­кламних послуг, внутрішньогалузевої конкуренції рекламних компаній як суб’єктів господарювання. Але в той же час реклама може використовуватись в якості інструмента недобросовісної конкуренції, що застосовується іншими суб’єктами господарювання для отри­мання економічних переваг на визначе­них товарних ринках. Адже в рекламно­му продукті часто використовуються маніпулятивні технології для отримання ринкових переваг позаекономічними способами. Позаекономічними вони бу­дуть саме тому, що більшість сучасних економічних концепцій ґрунтується на засадах економічної поведінки людини як раціональної. Презюмується, що спо­живач повинен діяти і здійснювати свій вибір раціонально. Відтак, вказані мані - пулятивні технології застосовуються саме для впливу на підсвідомість, що до­зволяє викривити процес раціонального вибору товарів або послуг, тому умовно їх можна назвати «позаекономічними». Таким чином, в цьому сенсі рекламна діяльність, точніше рекламний продукт, а також і спосіб донесення такого про­дукту до споживача, інструментально є засобами, що можуть сукупно складати діяння, яке може бути кваліфіковане саме як недобросовісна реклама.

Досліджуючи дану проблематику, можна дійти висновку, що серед реклами добросовісної та недобросовісної додат­ково слід виділити явну і приховану ре­кламу. Явною добросовісною рекламою є реклама, яка цілком відповідає вимогам та принципам законодавства України про рекламну діяльність та міжнародним актам. Споживач у цьому випадку іден­тифікує інформаційне звернення саме як рекламу та може спостерігати, яким чи­ном привертається його увага до пред­мета реклами. Слід зазначити, що занад­то загально сформульовані норми права об’єктивно створюють умови для дій, що підлягають кваліфікації як факти зло­вживання правом. Відтак необхідно ви­ходити з того, що практика, розбудована на зловживанні правом, не є добросовіс­ною, але характеризується проблематич­ністю визнання її протизаконною. Прак­тика рекламної діяльності дає широке коло фактів такого роду випадків. В цьо­му сенсі слід акцентувати увагу на різни­ці між явною та прихованою недобро­совісною рекламою. Отже, під явною недобросовісною рекламою ми розуміє­мо рекламу, яка не відповідає вимогам законодавства України про рекламну діяльність та міжнародним актам, оскільки містить в собі зазвичай агре­сивні технології, але споживач іденти­фікує дане повідомлення, саме як рекла­му. При цьому споживач не розпізнає, які саме технології (методи, прийоми) використовуються задля досягнення ефективності рекламного звернення.

Слід відмітити, що найнебезпечні - шим видом реклами є недобросовісна прихована реклама, тобто реклама, яка не відповідає вимогам законодавства у сфері реклами та міжнародним актам. Здійснює грубий вплив не тільки на свідомість, а й на підсвідомість людини, позбавляє її права вибору та може спонукати на дії, їй не властиві; використовує агресивні технології, не розпізнається та не іденти­фікується споживачем як змушення та спонукання до певних дій.

Для правової кваліфікації добросо­вісної реклами необхідно виділити кри­терії добросовісності, які у відповідності до методу від противного формулюють принципи й заборони реклами. До до­бросовісної явної реклами слід віднести такі її властивості:

- реклама заснована на позитивних почуттях, переконливих аргументах та логіці;

- достовірність (чесність) - відповід­ність рекламної інформації в цілому та окремих її елементів дійсним фактам, а саме: характеристик товарів їх призна­ченню та походженню [13];

- законність (юридична бездоган­ність) - відповідність вимогам та прин­ципам законодавства про рекламну ді­яльність;

- точність - відсутність перебіль­шень і недомовок, за рахунок яких рекла­модавцям вдавалося б створити у спо­живачів враження, що рекламований товар наділений позитивними рисами чи ознаками [13];

- пристойність - реклама, яка не вмі­щує інформацію або зображення, які по­рушують етичні, гуманістичні чи мо­ральні норми;

- реклама, яка використовує засоби та форми, які не завдають споживачеві реклами шкоди, - реклама, яка не під­риває довіру до суспільства щодо рек­лами, враховує особливу чутливість дітей, тобто яка не завдає моральної, фізичної чи матеріальної шкоди спо­живачу.

Керуючись нормами закону, прак­тичним досвідом рекламної діяльності, можна сформувати такі критерії. В той же час недобросовісна реклама може бути кваліфікована за наявності таких ознак:

- прихована: не ідентифікується споживачем, діє на підсвідомість лю­дини;

- недостовірна: реклама, яка вводить або може ввести в оману, неправдива;

- неточна: вміщує перебільшення та недомовки для створення враження у споживача, що товар наділений пози­тивними рисами;

- дифамація: рекламне повідомлен­ня прямо чи побічно недобросовісно ата­кує інші товари, рекламодавців чи інші рекламні повідомлення, очорнює конку­рентів;

- непристойна: некоректна; негуман­на; аморальна;

- яка впливає на емоційний стан лю­дини, грає на почуттях та може виклика­ти фобії, негативні переживання;

- яка використовує незаконні ре­кламні засоби (агресивні технології).

Неможливо не звернути увагу, які саме методи психологічного впливу на споживача використовуються у добро­совісній та недобросовісній (явній, при­хованій) рекламі, де у цьому контексті необхідно розмежувати використання технологій у прихованій рекламі, а також використання «технологій» як засобів рекламної діяльності в явній рекламі. Відтак добросовісна явна реклама ви­користовує явні технології (методи) в яв­ній рекламі та здійснює вплив за допо­могою таких методів та прийомів:

- Метод переконання.

Добросовісна реклама вибірково ви­користовує прийоми зазначеного методу, які адресовані логіці, критиці та розум­ному вибору. Використовує оперування достовірними фактами.

- Прийом порівняння.

Дає змогу продемонструвати доміну­вання одного продукту реклами над про­дуктом (товаром) конкурентів, виключа­ючи дифамацію.

Розглянемо недобросовісну рекламу, яка використовує приховані технології (методи, прийоми) в явній рекламі. Се­ред них можна виділити:

- NLP;

- трансова індукція;

- переконання: недобросовісна явна реклама вибірково використовує методи та прийоми, які належать до зазначеного методу;

- метод «ореолу»;

- метод «наслідування».

У цьому випадку споживач ідентифі­кує звернення саме як рекламне та розу­міє, що безпосередньо йому презентують продукт реклами. Але яким чином його намагаються змусити здійснити вибір та придбати цей продукт і які саме техно­логії (методи, прийоми) використовує виробник реклами, споживач ідентифі­кувати змоги не має.

Достатньо небезпечним видом рекла­ми є недобросовісна реклама, яка вико­ристовує приховані технології (методи, прийоми) в прихованій рекламі. Такими методами є:

- гіпноз;

- технологія «25-го кадру»;

- зараження;

- навіювання.

Відтак споживач не ідентифікує звер­нення як рекламу і не розпізнає, які саме технології (методи, прийоми) використо­вує рекламодавець задля досягнення ефективності рекламного повідомлення. Ці агресивні технології (методи, прийоми) здійснюють вплив на підсвідомість спо­живача та позбавляють його права ви­бору - «хочу - дивлюся, не хочу - не див­люся, не сприймаю», при цьому омина­ючи волю споживача.

Слід зазначити, що Закон України «Про рекламу» містить заборони та фор­мулює принципи рекламної діяльності, з яких витікає в цілому негативне став­лення законодавця до цих проявів. З ура­хуванням широкого арсеналу психологіч­них технологій (методів, прийомів), що застосовуються в рекламній практиці і можуть здійснювати вплив на спожива­ча, доцільно проаналізувати норми ст. 7 ЗУ «Про рекламу», в яких закріплено принципи рекламної діяльності. Окремо слід зазначити, що потребує вдосконален­ня відповідальність за порушення прин­ципів та вимог до рекламної діяльності, де певний системний зв’язок між остан­німи відсутній. Отже, метою вдосконален­ня законодавчого закріплення принципів здійснення рекламної діяльності повинно бути виконання ними своєї інструмен­тальної функції, а не виключно їх про­голошення в законодавстві. Таким чи­ном, вказані норми повинні отримати пряму дію, а також системно-структурний зв’язок з іншими нормами закону, що утво­рюють безпосередні механізми правового регулювання рекламної діяльності.

Відтак пропонуємо пп.1, 2, 3, 4 ст. 7 Закону України «Про рекламу» вдоско­налити за такими напрямами у відповід­ності до чинного законодавства про ре­кламу. У п. 1 ст. 7 ЗУ «Про рекламу» пере­лічені загальні принципи, з якими зага­лом слід погодитись за виключенням зауваження щодо необхідності створен­ня дефінітивного визначення шкоди. У цьому Законі не міститься положення, що саме слід розуміти під шкодою і які взагалі заходи державного примусу мо­жуть бути застосовані за порушення принципів рекламної діяльності.

У п. 2 цієї ж статті слід звернути увагу на те, що у законодавстві України у сфері конкуренції взагалі не міститься визна­чення добросовісної конкуренції, таким чином вважаємо недоцільним викорис­товувати цей термін у принципах, які проголошують основоположні засади зайняття таким видом діяльності. Отже, пропонуємо у цьому контексті вжити тер­мін «недобросовісна конкуренція» та від­значити, що реклама не повинна підрива­ти довіру суспільства до реклами та не повинна здійснюватися на засадах недо­бросовісної конкуренції. Слід зазначити, що наслідком недотримання цього прин­ципу може стати перешкоджання суб’єктам господарювання, що знаходять­ся у стані конкурентної боротьби, а також стати результатом досягнення неправо­мірних переваг над конкурентами.

Вважаємо за необхідне вдосконалити п. 3 цієї статті, який передбачає, що ре­клама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гума­ністичні, моральні норми, нехтують пра­вилами пристойності [8], оскільки таке формулювання на наш погляд, є недо­статньо вдалим і не містить роз’яснень, що охоплює та що слід розуміти під мо­ральними, етичними та гуманістичними нормами. Ці поняття слід вважати оці­ночними і тому вони потребують певної деталізації. В цьому випадку, на нашу думку, слушним є сформульована дефі­ніція у Законі України «Про захист сус­пільної моралі», де зазначено, що під сус­пільною мораллю слід розуміти систему етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традицій­них, духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, гро­мадський обов’язок, совість, справедли­вість [12]. Отже, цей принцип можна вдо­сконалити у такому напрямку: реклама повинна вироблятися та розповсюджува­тися з урахуванням правил суспільної моралі, пристойності та гуманізму.

При цьому досить важливим є забез­печення цих принципів певним видом юридичної відповідальності, оскільки наслідки розповсюдження та вироблення такої реклами можуть викликати сус­пільний резонанс, обурення споживачів та здійснювати негативний вплив на спо­живчу аудиторію, а також вносити у ши­рокі маси і пропагувати насильство, ци­нізм, порнографію та жорстокість та ін. Принцип, закріплений у п. 4 ст. 7, також має достатньо велике значення і потре­бує певного вдосконалення, оскільки мова йде про дітей, які не є повноцінни­ми споживачами з точки зору сформова­ної психіки, але сприймають численні рекламні продукти. Виникає питання: чи можуть діти бути адресатом добросовіс­ної реклами? У відповідь на це питання можна навести положення ст. 31 Цивіль­ного кодексу України щодо часткової діє­здатності малолітньої особи до 14 років, таким чином, обсяг цивільної дієздат­ності обмежений і внаслідок цього діти не можуть бути адресатом добросовісно­го рекламного повідомлення в принципі. У випадку якщо вони є адресатом, то це можна кваліфікувати як прояв маніпу­лювання свідомістю з метою викорис­тання дітей для впливу на їх батьків як осіб, які здійснюють правочини в інте­ресах своїх дітей. Тим не менш, діти мо­жуть бути фактичними суб’єктами сприйняття рекламного продукту, а тому зміст поняття «добросовісна реклама» має включати в себе презумпцію того, що будь-який рекламний продукт може сприйматися дітьми і в цьому випадку створення цього продукту має бути авто­матично обмежене вимогами не заподі­яння шкоди психіці дитини. Як відомо, емоції у дітей є більш розвинутими, ніж логіка, і внаслідок цього слід зазначити, що кваліфікуючою ознакою є те, що в процесі створення реклами навмисно використовують свідомість дітей і це є взагалі недопустимим. У цьому сенсі необхідно встановити більш високі стан­дарти та говорити про додаткові вимоги до рекламного продукту, що адресовані ди­тячій психіці, або, можливо, слід виклю­чити певний перелік емоцій, які не мо­жуть використовуватися у рекламі, задля відсутності впливу як свідомого, так і під­свідомого на повністю несформовану психіку дітей. Пропонуємо сформулюва­ти цей принцип таким чином: реклама повинна враховувати особливості та чут­ливість дитячої психіки та не завдавати їй шкоди. Адже таке явище, як реклама згубно впливає на дитячу психіку, збіль­шує потреби дитини, які не завжди в змо­зі задовольнити батьки, як наслідок ре­клама може впливати на стосунки у ро­дині та викликає у дитини розчарування, образи, озлобленість, при цьому герої реклами стають еталоном шляхом фор­мування у дітей фальшивих цінностей та ідеалів. Вважаємо за необхідне доповни­ти ст. 7 цього Закону п. 5 таким принци­пом: реклама не повинна містити психо­логічні технології (методи, прийоми), внаслідок використання яких відбува­ється несанкціоноване вторгнення у під­свідомість споживача. Критеріями реа­лізації цього принципу можна вважати:

- інформативність - означає, що рекла­ма повинна наводити тільки інформацію про товари та послуги, при цьому оминаю­чи психологічний вплив на споживача;

- критичність - типовий споживач під впливом реклами повинен зберігати кри­тичність сприйняття продукту реклами;

- усвідомленість - потенційний спо­живач усвідомлено (осмислено) здійснює свій вибір, при цьому реалізуючи свою здатність придбати товар у відповіднос­ті з потребами, інтересами та можливос­тями;

- виключення вторгнення у підсвідо­мість споживача - обмежується викорис­тання будь-якого виду психологічних технологій (методів, прийомів) на під­свідомість споживача;

- не спотворення вільного спожив­чого вибору - є наслідком здійснення психологічного впливу на підсвідомість споживача реклами.

Отже, зазначимо, що запропонова­ний п. 5 цієї статті безпосередньо стосу­ється предмета нашого дослідження, також неможливо не акцентувати увагу на п. 1 у контексті спричинення шкоди споживачеві та звуження споживчого «суверенітету», що є недопустимим.

Підсумовуючи розгляд проблеми, слід констатувати, що сформульовані в Законі України «Про рекламу» прин­ципи мають загальний, занадто декла­ративний характер. Відтак, норми за­кону не можуть бути використані як юридичні конструкції, що призначені надати кваліфікацію рекламній діяль­ності як добросовісній. Відтак законо­давство України про рекламну діяль­ність потребує вдосконалення та дета­лізації, зокрема в цьому напрямі. Пи­тання щодо забезпечення принципів засобами юридичної(господарсько - правової) відповідальності також за­лишається відкритим і потребує чіткого врегулювання. Таким чином, доцільно модифікувати чинне законодавство про рекламну діяльність шляхом встанов­лення принципів реклами, що мають суттєво підвищити ефективність зако­нодавства у сфері реклами та створити заслін численним випадкам застосуван­ня маніпулятивних технологій в рекламі та інших проявів її недобросовісного характеру.


Література ____________________________________________________________

1. Реклама: 1001 совет / Л. Дюпон ; пер. с англ. И. В. Гродель. - Минск : Попурри, 2008. - 288 с.: ил.

2. Тотьев, К. Ненадлежащая реклама: законодательные запреты и ограничения / К. Тотьев // Хозяйство и право. -1996. - № 1. - С. 60.

3. Саниахметова, Н. Законодательство Украины о коммерческой рекламе / Н. Саниахметова, А. Че - ремнова. - Харьков : Одиссей, 1999. - 256 с.

4. Алексеенко, А. «Рекламная опасность» : недобросовестная реклама: отдельные аспекты ответствен­ности / А. Алексеенко, А. Яловой // Юрид. практика. - 2011. - № 11(15 марта). - С. 1, 11: портр.

5. Сэндидж, Ч. Реклама: теория и практика / Ч. Сэндидж, В. Фрайбургер, К. Ротцолл ; пер. с англ. ; общ. ред. и вступ. ст. Е. М. Пенькова. - М., 1989. - 630 с.: ил.

6. Зоріна, Ю. Правове регулювання недобросовісної конкуренції в рекламі / Ю. Зоріна // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2004. - № 4 (39). - Х. : Право, 2004. - С. 214-224.

7. Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України від 07.06.1996// Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - №36. - Ст. 194.

8. Про рекламу : Закон України від 03.07.1996 // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 39. - Ст. 181.

9. Про захист економічної конкуренції : Закон України від 11.01.2001 // Відом. Верхов. Ради України.

- 2001. - № 12. - Ст. 64.

10. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991// Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 30 - Ст. 379.

11. Господарський кодекс України : Закон України від 16.01.2003 // Відом. Верхов. Ради України. - 2003.

- № 18, 19-20, 21-22. - Ст. 144.

12. Про захист суспільної моралі : Закон України від 20.11.2003// Відом. Верхов. Ради України. - 2004, № 14. - Ст. 192.

13. Табачник, Д. Коментар до Закону України «Про рекламу» [Електронний ресурс] / Д. Табачник, Л. Школьник, О. Соколова, О. Кобельков та ін. - Режим доступу: http://www. adcoalition. org. ua/ upload/koment. pdf.

14. Мокшанцев, Р. Психология рекламы : учеб. пособие / Р. Мокшанцев. - М. : Инфра-М., 2005. - 230 с.

15. Лебедев-Любимов, А. Н. Психология рекламы / А. Н. Лебедев-Любимов. - 2-е изд. - СПб. : Питер, 2008. - 384 с.