joomla
РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН НА ВИКОНАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИХ РОБІТ
Юрист України

В. А. Андрейцев

центр правничої допомоги і досліджень (м. Київ)

Андрейцев В. А. Розвиток правового регулювання договірних відносин на виконан­ня науково-дослідних робіт

Стаття присвячена аналізу правового регулювання договірних правовідносин на вико­нання науково-дослідних робіт; запропоновані шляхи удосконалення законодавства у цій сфері.

Ключові слова: договірні правовідносини, науково-технічна продукція, інтелектуальна власність, результати дослідження.

Андрейцев В. А. Развитие правового регулирования договорных отношений на вы­полнение научно-исследовательских работ

Статья посвящена анализу правового регулирования договорных правоотношений на выполнение научно-исследовательских работ; предложены пути усовершенствования за­конодательства в этой сфере.

Ключевые слова: договорные правоотношения, научно-техническая продукция, интел­лектуальная собственность, результаты исследования.

Andrejtsev V. Development of legal regulation of contractual relations on performance of research works

The article is devoted to the analysis of legal regulation of contractual legal relationship on performance of research works; ways of the legislation improvement in this sphere are offered.

Key words: contractual legal relationship, scientific and technical production, intellectual property, results of research.

Новітній період законодавчого регу­лювання договірних правовідносин на виконання науково-дослідних робіт за­початковано Основами цивільного за­конодавства Союзу РСР і союзних рес­публік від 31 травня 1991 р. [1, с. 913—

957], які у главі ХІІ «Підряд» передбача­ють договір на виконання науково-до­слідних і дослідно-конструкторських і технологічних робіт (ст. 97).

Указаний законодавчий акт перед­бачив, що за цим договором виконавець зобов’язується провести наукове дослі­дження, обумовлене завданням, а замов­ник зобов’язується прийняти та оплати­ти цю роботу. При цьому виконавець може провести як весь цикл наукового дослідження, так і окремі види дослі­джень.

Особливістю цих договірних право­відносин є те, що у разі неможливості досягти запланованого результату науко­вого дослідження замовник зобов’язаний сплатити виконавцю витрати на ті дослі­дження, які були проведені до виявлення неможливості отримання передбаченого договором наукового результату.

Отже, законодавець передбачив до­говір на виконання науково-дослідних робіт як різновид підрядних договорів, виходячи з того, що в основі договірних зобов’язань закладено виконання саме робіт, не уточнюючи їх природу як твор­чої, інтелектуальної діяльності та маючи на увазі отримання певного результату, не характеризуючи його саме як об’єкт творчості та інтелектуальної власності, що і вирізняє його із класу підрядних до­говорів, виходячи із того, що деталізація цих договорів, їх складових умов та ви­мог мала деталізуватися у цивільних ко­дексах союзних республік.

Однак за часом прийняття та легалі­зації Основ цивільного законодавства збіглися із кардинальною зміною дер­жавного та суспільно-політичного устрою колишнього СРСР і появою на мапі Євразії нових незалежних і суверен­них держав, зокрема України, яка визна­ла чинною ту частину законів колишньо­го СРСР, що не суперечать законодавству незалежної України.

Тому ідеї, закладені в Основах ци­вільного законодавства Союзу РСР і рес­публік від 31 травня 1991 р., були кон­кретизовані у Модельному цивільному кодексі країн СНД 1993 р., який згідно з постановою Міжпарламентської Асамб­леї держав - учасниць Співдружності Не­залежних Держав від 29 жовтня 1994 р. у частині першій був прийнятий для дер­жав - учасниць СНД як рекомендацій­ний законодавчий акт Міжпарламент­ської Асамблеї держав - учасниць СНД та направлений державам-учасницям для використання при розробці національ­ного законодавства, а робочій групі фа­хівців та вчених доручено було заверши­ти його підготовку до липня 1995 року частини другої цього Модельного кодек­су [2, с. 964].

Глава 37 «Підряд» § 5 «Підряд на нау­ково-дослідні роботи. Підряд на дос­лідно-конструкторські і технологічні роботи» Модельного цивільного кодексу країн СНД 1993 р. містить одинадцять статей, які розглядають договір на ви­конання науково-дослідних робіт, як різ­новид підрядних договорів, та передба­чено регулювання відносин, що виника­ють із цих договорів, окрім власне вказа­ного Кодексу ще спеціальним законом про договори на науково-дослідні, дослідно-конструкторські та технологіч­ні роботи (ст. 720).

Указаний Кодекс містить систему при­писів щодо визначення договору на науково-дослідні роботи, особливості виконання цих робіт виконавцями та співвиконавцями (третіми особами), по­ложення щодо конфіденційності відо­мостей про договір, права сторін догово­ру на результати виконаних робіт, зобов’язання замовника та виконавця, наслідки неможливості досягнення на­укових результатів, відповідальність ви­конавця за порушення умов договору та правове регулювання договорів на нау­ково-дослідні роботи.

Із перерахованого очевидно, що ціла низка питань, які мали б отримати за­вершене правове регулювання, містять прогалини, зокрема:

а) відсутні приписи щодо істотних умов договору на виконання науково - дослідних робіт;

б) назва договору на науково-дослідні роботи не передбачає власне процесу їх виконання, стадії проведення фундамен­тальних та прикладних наукових дослі­джень;

в) не розкрита специфіка науково - дослідних робіт як процесу пізнання об’єктів наукових досліджень у процесі творчої, інтелектуальної праці вчених;

г) надзвичайно обмежені права сто­рін на результати науково-дослідних ро­біт та обов’язки замовників, що ставить їх правовий стан у вигідніше становище, ніж виконавців;

д) суттєво переобтяжені обов’язки виконавця, які ототожнюються з підряд­ником, що не можна визнати виправда­ним, зважаючи на особливості проведен­ня фундаментальних і прикладних нау­кових досліджень, та не мають спільного із іншими різновидами підрядних дого­ворів (будівельних, побутових тощо);

е) відсутні приписи щодо юридичної, зокрема майнової відповідальності замов­ників. Проте відповідальність виконавця встановлена за невиконання або неналеж­не виконання договору, якщо не доказано, що таке порушення сталося з його вини, зобов’язання щодо компенсації збитків у формі реальної шкоди у межах вартості науково-дослідних робіт, якщо договором не встановлено інші вимоги.

Однак, ураховуючи рекомендаційне призначення Модельного цивільного кодексу країн СНД 1993 р., треба визна­ти позитивним факт правового урегулю­вання договірних правовідносин на ви­конання науково-дослідних робіт, що має особливо практичне значення для подальшої кодифікації цивільного за­конодавства, зокрема для розробки і ле­галізації нового Цивільного кодексу України, гл. 62 «Виконання науково - дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт», щодо визначення підстав договірних правовідносин у за­значеній сфері (статті 892-900).

ЦК України наводить визначення вказаного договору, вказує на сторони договірних зобов’язань, зокрема зобов’я­зання виконавця щодо проведення нау­кових досліджень, замовника — щодо прийняття виконаної роботи та оплати. Однак характер виконуваних робіт не розкривається, а також поза межами ви­значення залишилося питання про нау­ковий результат як погоджений сторона­ми бажаний об’єкт правового регулю­вання, що знижує цінність офіційного визначення, оскільки чітко не встанов­лює істотні ознаки як договору на ви­конання науково-дослідних робіт, що мали б спрямовуватися на отримання конкретного, індивідуально обумовлено­го сторонами наукового результату.

У запропонованій офіційній редакції вказується лише на сам процес проведен­ня наукового дослідження, а не на ви­конання конкретних науково-дослідних робіт фундаментального або прикладно­го спрямування.

У цьому аспекті певний інтерес має «договір на створення і передачу науково - технічної продукції», передбачений ст. 331 ГК України, який навіть за назвою вказує, що це мають бути наукові дослі­дження, у процесі яких передбачаються створення і передача науково-технічної продукції, під якою зазначена стаття ви­знає завершені науково-дослідні, проек­тні, конструкторські, технологічні роботи та послуги тощо, погодженими із замов­ником, що виконуються чи надаються суб’єктами господарювання (науково - дослідними, конструкторськими, про­ектно-конструкторськими і технологіч­ними установами, організаціями), а та­кож науково-дослідними та подібними підрозділами підприємств, установ, ор­ганізацій.

Отже, і в цьому визначенні та найме­нуванні договору на створення і передачу науково-технічної продукції є певна не­узгодженість, оскільки за основними озна­ками зазначеного договору зобов’язання виконавця зводяться до виконання науково-дослідних робіт, відповідно до завдань замовника і зовсім не йдеться про створення відповідного наукового результату як наслідку завершення ви­конання вказаних робіт, який і мав би передаватися замовнику відповідно до встановленого Акта приймання-передачі створеної науково-технічної продукції.

Далі законодавчі приписи ЦК Украї­ни визначають особистий характер ви­конання науково-дослідних робіт та можливість залучення до їх виконання інших осіб за згодою замовника, підстави передання, прийняття та оплати цих ро­біт, або їх окремих етапів, встановлюють конфіденційність відомостей щодо пред­мета договору, ходу виконання та одер­жаних наукових результатів.

Зміст договірних правовідносин від­повідно до вимог ЦК України складають права та обов’язки сторін договору на виконання науково-дослідних робіт, дещо обмежені обов’язки виконавця, на­слідки неможливості досягнення науко­вого результату не з вини виконавця та обов’язки замовника щодо компенсації витрат виконавця, одностороння відпо­відальність виконавця за порушення до­говору на виконання науково-дослідних робіт.

Очевидно, що прорахунки Модель­ного цивільного кодексу країн СНД 1993 р. відтворені певною мірою і у ЦК України, як, до речі, і у ЦК Російської Федера­ції (статті 769-778), із тією лише від­мінністю, що, скажімо, у російському


ЦК міститься окрема ст. 778 про правове регулювання договорів на виконання за­значених робіт, в якій міститься поси­лання як щодо застосування окремих загальних норм цього Кодексу, так і норм, що регулюють різні види підряд­них робіт, договору купівлі-продажу, по­ставки товарів та ін., тобто як це перед­бачено у Модельному цивільному кодек­сі країн СНД 1993 р.

У той же час наявний позитивний досвід законодавчого правового регулю­вання договірних правовідносин на ви­конання науково-дослідних робіт, що пов’язується із кодифікацією Цивільного кодексу України, зокрема, сукупності за­конодавчих приписів, які спрямовані на правове опосередкування виконання на­укових фундаментальних та прикладних досліджень.

Із проведеного аналізу законодавства у цій сфері слідує, що така сукупність правових приписів утворює відповідну самостійну підсистему в регулюванні ци­вільних договірних правовідносин, яка є складовою цивільного договірного пра­ва та утворює відносно упорядковану правову спільність як інститут цивіль­ного законодавства і права, що відрізня­ються за характером наукової і науково - технічної діяльності, науковим результа­том завершених науково-дослідних робіт від договірних підрядних правовідносин та відповідного інституту будівельного чи побутового підряду.

Це обумовлюється не лише наявніс­тю окремого розділу в ЦК України та на­явних законодавчих приписів, а й засто­суванням у процесі правореалізації субсидіарно-правових норм, що регулю­ють відносини у галузі науки і науково - технічної діяльності, інших споріднених галузей законодавства України, пов’язаних із науковою і науково-педагогічною ді­яльністю та проведенням наукових до­сліджень відповідними суб’єктами з ме­тою досягнення певних наукових резуль­татів, як об’єктів правовідносин на ви­конання науково-дослідних робіт та можливих об’єктів права інтелектуальної власності.

Діалектичний зв’язок у механізмі правового регулювання договірних пра­вовідносин на виконання науково- дослідних робіт та їх різновиду на ство­рення і передачу науково-технічної про­дукції мають такі законодавчі акти Укра­їни: Закон України «Про наукову і нау­ково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. (у редакції Закону України від

1 грудня 1998 р.) [3], Закон України «Про освіту» (у редакції Закону Украї­ни від 23 березня 1996 р.) [4, с. 18-50], Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. [5], Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р. [6], Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності техно­логічних парків» від 12 січня 2006 р. [7, с. 20], Закон України «Про особливос­ті правового режиму діяльності Націо­нальної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх національно­го комплексу» від 7 лютого 2002 р. (у редакції Закону України від 29 грудня

2004 р. [8], Закон України «Про науко­ві парки» від 25 червня 2009 р. [9], інші закони та акти законодавства Укра­їни [10].

Зокрема, у Законі України «Про нау­кову і науково-технічну діяльність» да­ється визначення наукової, науково- технічної діяльності, інших видів науко­вої діяльності (науково-педагогічної, науково-організаційної), фундаменталь­них та прикладних наукових досліджень, наукової роботи, наукового результату, науково-прикладного результату, а та­кож визначення вченого (молодого вче­ного), наукового, науково-педагогічного працівника науково-дослідної уста­нови.

Просте і лаконічне визначення нау­кової діяльності орієнтує дослідника до­говірних правовідносин на виконання науково-дослідних робіт та розмежуван­ня цих правовідносин із підрядними саме з точки зору інтелектуальної, творчої діяльності, спрямованої на одержання і ви­користання нових знань, яка реалізуєть­ся у формі фундаментальних та приклад­них наукових досліджень, у той час, як підрядні правовідносини спрямовуються на проведення будівельних, монтажних робіт тощо або надання відповідних по­слуг щодо створення матеріального, тех­нічного тощо об’єкта чи його обслугову­вання.

Виходячи з того, що наукова робо­та — дослідження з метою одержання наукового результату, тобто нових знань, виділяємо іншу істотну ознаку, яка ха­рактеризує зазначені договірні право­відносини, як самостійні у системі до­говірного цивільного права.

Важливим для визначення особли­востей договірних правовідносин є ви­явлення виконавців науково-дослідних робіт, які відповідно до зазначеного за­кону можуть бути лише суб’єкти науко­вої і науково-технічної діяльності.

Закон України «Про наукову і нау­ково-технічну діяльність» дозволяє ви­явити особливості правового становища державних та недержавних наукових установ, національних наукових центрів, Національної академії наук України та галузевих академій, вищих навчальних закладів щодо здійснення наукової і науково-технічної діяльності, громад­ських наукових організацій та категорії вченого, як суб’єктів наукової і науково- технічної діяльності та носіїв відповід­них прав, обов’язків та юридичної відпо­відальності договірних правовідносин на виконання науково-дослідних робіт.

У той же час зазначений закон визна­чає законодавчі засади бюджетного фі­нансування наукової та науково-тех­нічної діяльності, яке здійснюється шля­хом базового та програмно-цільового фінансування, передбачає порядок фор­мування державного замовлення на науково-технічну продукцію, яке форму­ється щорічно центральним органом ви­конавчої влади у сфері наукової, науково - технічної та інноваційної діяльності та центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на основі переліку найважливіших розробок, спря­мованих на створення новітніх техноло­гій і продукції і затверджується Кабіне­том Міністрів України, відповідно до законодавства. Зазначений закон регла­ментує також інші питання, пов’язані з виконанням фундаментальних та при­кладних науково-дослідних робіт, зокре­ма засади конкурсного відбору — (виді­лено нами. — В. А.), на основі цільових проектів державних цільових та науково - технічних програм із пріоритетних на­прямів розвитку науки і техніки, здій­снення на конкурсних засадах фінансової та матеріально-технічної підтримки за­ходів, спрямованих на впровадження пріоритетних науково-технічних роз­робок та новітніх технологій у виробни­цтво тощо.

Проте зазначений закон не передба­чає можливостей поширення на зазна­чені правовідносини, особливо у частині укладання договорів на виконання нау­ково-дослідних робіт, законодавства, що регулює закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, оскільки виконання цих робіт за відповідними договорами не є у прямому розумінні підрядними, ура­ховуючи що в їх основі закладається творча, інтелектуальна праця виключно суб’єктів наукової, науково-технічної ді­яльності, яка спрямована на отримання саме наукового результату як об’єкта права інтелектуальної власності, що від­різняє зазначені правовідносини від ка­тегорії підрядних, та на які не повинно поширюватися законодавство про тен­дерну закупівлю товарів, робіт і послуг. Таким чином, конкурс є найбільш опти­мальною організаційно-правовою фор­мою визначення виконавців науково - дослідних робіт в означених правовідно­синах.

Передбачено також захист права ін­телектуальної власності розробників науково-дослідних робіт. Із цією метою обов’язковими умовами договору (контр-


акту), на підставі якого виконуються науково-дослідні роботи, що фінансу­ються за рахунок коштів Державного бюджету України, є визначення суб’єктів права інтелектуальної власності, зобов’я­зання сторін щодо охорони прав на ство­рені об’єкти інтелектуальної власності, визначення сторони, яка буде сплачувати винагороду суб’єктам права інтелекту­альної власності, згідно із законодавством України, що є реальною гарантією забез­печення прав виконавців договірних правовідносин на виконання науково - дослідних робіт.

У регулюванні договірних правовід­носин на виконання науково-дослідних робіт чільне місце належить приписам законодавства про освіту, зокрема вищу освіту, беручи до уваги, що вищий на­вчальний заклад, зокрема ІІІ-ІУ рівнів акредитації, поряд з іншими завданнями здійснює наукову та науково-технічну діяльність — (підкреслено нами. — В. А.) та належить до одного з головних за­вдань зазначених вищих навчальних за­кладів (п. 2. ст. 22 Закону України «Про вищу освіту»).

Наукова та науково-технічна діяль­ність у вищих навчальних закладах є невід’ємною складовою освітньої ді­яльності і здійснюється з метою інтегра­ції наукової, навчальної і виробничої ді­яльності у системі вищої освіти, яка за­безпечується, зокрема, спрямуванням фундаментальних, прикладних дослі­джень і розробок на створення і впрова­дження нових конкурентоздатних техні­ки, технологій та матеріалів.

Із цією метою вищі навчальні закла­ди укладають договори на виконання науково-дослідних робіт, визнаються суб’єктами наукової та науково-технічної діяльності і можуть виступати виконав­цями фундаментальних і прикладних на­укових досліджень, залучаючи для ви­конання науково-дослідних робіт науко­вих та науково-педагогічних працівників ВНЗ у межах основного робочого часу, а також провідних учених і науковців, науково-педагогічних працівників інших закладів та наукових установ і організа­цій, участі в організації наукових, науко­во-практичних, науково-методичних, на­уково-методологічних семінарів, конфе­ренцій, конкурсів та інших наукових робіт на підставі окремих договорів на виконання зазначених досліджень.

Безпосереднє відношення до регулю­вання договірних правовідносин на ви­конання науково-дослідних робіт мають приписи інноваційного законодавства, які встановлюють принципи забезпечен­ня взаємодії науки і освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності, об’єкти цієї ді­яльності, зокрема нові знання та інтелек­туальні продукти, інноваційні програми і проекти тощо, різноманітні суб’єкти, що проводять в Україні зазначену діяль­ність і (або) залучають майнові та інте­лектуальні цінності, вкладають кошти у реалізацію інноваційних проектів, встановлюють правовий режим цього проекту, визначають юридичне значення державної реєстрації таких проектів, а також режим інноваційного продукту як результату виконання інноваційного проекту і науково-дослідної розробки нової технології чи продукції з виготов­лення експериментального зразка чи до­слідної партії, інноваційної продукції та правове становище інноваційного під­приємства як юридичної особи, якщо понад 70 % обсягу його продукції — це інноваційні продукти, або вказана про­дукція встановлює організаційно-правові форми інноваційних підприємств (інно­ваційних центрів, бізнес-інкубаторів, технополісів, технопарків тощо), особли­вості окремих форм регулювання у цій сфері. Це набуває особливого значення щодо залучення вказаних підприємств до виконання науково-дослідних робіт як їх виконавців, визначення їх право­вого становища, як можливих суб’єктів договірних правовідносин на виконання науково-дослідних робіт та отримання якісних наукових результатів у формі інноваційних продуктів, інноваційної про­дукції тощо.

У контексті викладеного науково - практичну спрямованість у регулюванні договірних правовідносин на виконання науково-дослідних робіт та деталізації положень Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» має спе­ціальний Закон України «Про особливос­ті правового режиму діяльності НАН України, галузевих академій наук та ста­тусу їх національного комплексу» у ре­дакції закону від 29 грудня 2004 р. [11], діяльність та цільове призначення якого власне відбито у назві цього За­кону, який встановлює особливості вка­заних академій як суб’єктів наукової і на­уково-технічної діяльності та виконавців- суб’єктів договірних правовідносин на виконання науково-дослідних ро­біт. У той же час, на наш погляд, надан­ня правового статусу «Національної» Академії правових наук України не лише уточнює нинішню назву, а вносить ко­рективи щодо визнання зазначеної ака­демії як Національної за рівнем органі­зації наукових досліджень у галузі дер­жавотворення і права в Україні, що про­водить комплексні наукові дослідження загальнодержавного значення, має світо­ве визнання своєї діяльності та повинна бути прирівняна за рівнем наукових до­сліджень із визнанням відповідних функ­цій та преференцій до НАН України.

Певні особливості у регулюванні до­говірних правовідносин на виконання науково-дослідних робіт, особливо у час­тині суб’єктного складу цих правовідно­син, привносить Закон України «Про на­укові парки» від 25 червня 2009 р., [12] як нову форму інтеграції науки, освіти, виробництва, інноваційних компонентів щодо проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, отри­мання інноваційних конкурентоспро­можних наукових результатів.

Суттєвий вплив на формування право - суб’єктності сторін, наповнення договір­них правовідносин на виконання нау­ково-дослідних робіт сьогодні справляє

Закон України «Про авторське право та суміжні права» у редакції Закону від

11 липня 2001 р. [13] стосовно автор­ського права на створені об’єкти, тобто твори у галузі науки, літератури та мис­тецтва, визначені ст. 8, що підлягають правовому захисту відповідно до при­писів цього закону.

На підставі проведеного аналізу пра­вового регулювання договірних право­відносин на виконання науково-дослід­них робіт можна вважати, що:

1. З прийняттям нового ЦК України, приписи якого унормували договірні за­сади виконання науково-дослідних робіт, створені законодавчі основи для форму­вання і подальшого розвитку комплекс­ного міжгалузевого правового інституту цивільного законодавства і відповідної галузі права, різновидом якого можна вважати інноваційний господарський договір на створення і передачу науково - технічної продукції.

2. Зазначений правовий інститут унор­мовує договірні правовідносини на вико­нання науково-дослідних робіт, які вио­кремилися як самостійні цивільні право­відносини договірного права із підрядних правовідносин на виконання науково - дослідних робіт та відповідно на створення і передачу науково-технічної продукції.

3. Очевидно, що сучасний рівень роз­витку правового регулювання договірних правовідносин на виконання науково - дослідних робіт не повною мірою відпо­відає кодифікаційним потребам і запитам практики застосування законодавства України про наукову та науково-технічну діяльність, у цілому законодавства про науку і вищу освіту, інноваційну діяль­ність тощо, що обумовлює доцільність синхронізувати у цій частині принципи їх законодавчих засад, привести їх у відпо­відність до соціальних запитів і потреб держави з тим, щоби підняти на рівень європейських і світових стандартів якість і конкурентоспроможність результатів науково-дослідних робіт як можливих об’єктів виключного і абсолютного права інтелектуальної власності.


Література ____________________________________________________________

1. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях / за наук. ред. Р. О. Стефанчука, М. О. Стефанчука. - К., 2009. - Т. 2.

2. Там само.

3. Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 23. - Ст. 20.

4. Вища освіта в Україні. Нормативно-правове регулювання. - К., 2003.

5. Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 20. - Ст. 134.

6. Офіц. вісн. України. - 2002. - № 31. - Ст. 1447.

7. Уряд. кур’єр. - 2006. - 9 лют. - № 27.

8. Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 51. - Ст. 547.

9. Голос України. - 2009. - 12 серп.

10. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні : Закон України від 16 січня 2003 року // Голос України. - 2003. - 13 лют. - № 28; Про авторське право і суміжні права : Закон України від

23 грудня 1993 р. (у ред. Закону України від 11 лип. 2001 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 13. - Ст. 214.

11. Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 51. - Ст. 547.

12. Голос України. - 2009. - 12 серп.

13. Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.