joomla
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКСПЕРТИЗИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
Юрист України

М. В. Джафарова

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного права та процесу Харків­ського національного університету внутріш­ніх справ

Статтю присвячено дослідженню інституту судової експертизи в адміністративному судочинстві, зокрема визначенню його поняття, ролі та змісту. Проаналізовано наукові підходи до визначення меж застосування експертизи в адміністративному судочинстві, сформульовано авторський погляд щодо її формулювання.

Ключові слова: експертиза, судова експертиза, ухвала про призначення експертизи, висновок експерта.

Статья посвящена исследованию института судебной экспертизы в административном судопроизводстве Украины, в частности определению его понятия, сути и значения. Проанализированы научные подходы к определению границ применения экспертизы в административном судопроизводстве, изложен авторский взгляд на формулирование понятия экспертизы.

Ключевые слова: экспертиза, судебная экспертиза, определение о назначении экспертизы, заключение эксперта.

The article is devoted to the research of institute of the expert testimony in administrative proceedings of Ukraine, its concept, maintenance, significance and place in administrative proces - sual law. A number of scientific approaches to define the limit application of expert testimony notion is analyzed. Its legal nature is researched author’s own views according to its formation are ex­pressed.

Key words: expertise, expert testimony in court, assigning expertise definition, expert examina­tion.

Зміцнення законності і правопорядку є одним із першочергових завдань держа­ви. Вирішення його вимагає не лише по­стійної й активної діяльності правоохо­ронних органів, але й ефективного функ­ціонування інституту судової експертизи, оскільки висновок експерта - один із най­важливіших засобів доказування при су­довому розгляді юридичних справ.

В адміністративному процесі екс­пертиза визнається основною формою використання спеціальних знань і науково-технічних досягнень при роз­гляді публічно-правових спорів. Судова експертиза значно розширює пізнаваль­ні можливості судового розгляду адміні­стративних справ, дозволяє використати весь арсенал науково-технічних засобів у встановленні всіх обставин, що мають значення для справи.

Важливість розгляду інституту судо­вої експертизи в адміністративному про­цесі обумовлена також низкою інших факторів. По-перше, в орбіту судочин­ства залучаються нові види об’єктів, які несуть інформацію про публічно - правовий спір. По-друге, в результаті розвитку судово-експертних методів і методик використовуються досягнення нових галузей наукового знання. Ці тен­денції зумовлюють формування нових і вдосконалення існуючих видів судових експертиз. Кожний новий вид експертиз вимагає від особи, яка її призначила, ви­рішення численних і непростих завдань, що включають чітке визначення пред­мета й можливостей експертизи, підго­товку об’єктів для спеціального дослі­дження, вибір експерта й експертної установи, а після одержання висновку експерта - його оцінку і використання при розгляді конкретної адміністратив­ної справи.

У процесуальній науці дослідженню проблем доказування, у тому числі й су­дової експертизи, приділялася значна увага. Дані питання розглядалися у пра­цях вітчизняних і зарубіжних учених, таких як: С. М. Абрамов, В. Д. Арсеньєв, Р. С. Бєлкін, В. Є. Бергер, С. В. Бородін, О. М. Васильєв, І. В. Виноградов, В. М. Гал - кін, В. Г. Гончаренко, Ю. М. Жуков, О. Ф. Клейнман, В. В. Комаров, С. В. Ку - рильов, Т. О. Лілуашвілі, Г. М. Надгор - ний, О. В. Немировська, Ю. К. Орлов,

A. Я. Паліашвілі, І. Л. Петрухін, Т. В. Сахно­ва, М. Я. Сегай, М. О. Селіванов, С. М. Ста - хівський, М. С. Строгович, М. В. Терзієв,

B. І. Тертишников, М. К. Треушніков, О. Р. Шляхов, М. Й. Штефан, О. О. Ей - сман, К. С. Юдельсон та ін.

Хоча окремі питання доказування, у тому числі й судової експертизи, у різні часи були предметом вивчення, проце­суальні питання інституту судової екс­пертизи в адміністративному судочин­стві ґрунтовно не досліджувалися. Цей правовий інститут потребує глибокого вивчення, ураховуючи зміни, яких зазна­ло адміністративно-процесуальне зако­нодавство України останнім часом.

Питання, пов’язані із призначенням і проведенням судових експертиз, регла­ментуються законодавством України щодо здійснення судово-експертної ді­яльності, що передбачає порядок підго­товки матеріалів, призначення, прове­дення судових експертиз, та стосуються інших питань, пов’язаних із використан­ням спеціальних знань у різних видах судочинства.

Закон України «Про судову експерти­зу» від 25.02.1994 року № 4038-ХІІ (із змі­нами) [1] є основним з точки зору судово - експертної діяльності в Україні. Він ви­значає правові, організаційні та фінансо­ві основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя Укра­їни незалежною, кваліфікованою й об’єктивною експертизою, орієнтова­ною на максимальне використання до­сягнень науки і техніки.

У Законі можна виділити такі блоки питань: 1) загальні положення процесу­ального та організаційного характеру; 2) питання забезпечення діяльності дер­жавних спеціалізованих установ судових експертиз та відомчих судово-експертних служб; 3) питання міжнародного співро­бітництва в галузі судово-експертної ді­яльності.

Окрім того, правове забезпечення судово-експертної діяльності становлять підзаконні нормативні акти державних органів виконавчої влади, які регулюють організаційні, методичні аспекти роботи експертних установ, порядок проведення судової експертизи й експертних дослі­джень, визначають правила оформлення експертних висновків. До них належать: Інструкція про призначення та прове­дення судових експертиз та експертних досліджень від 8 жовтня 1998 року № 53/5, із змінами і доповненнями, внесе­ними наказами Міністерства юстиції України від 30 грудня 2004 року № 144/5, від 10 червня 2005 року № 59/5, від 29 грудня 2006 року № 126/5 [2]; Інструкція про особливості здійснення судово - експертної діяльності атестованими су­довими експертами, які не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затверджена наказом Мініс­терства юстиції України від 14 липня 2010 року № 1549/5 [3]; Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України, затверджена на­казом МВС України від 30 серпня 1999 року № 682 із змінами, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ від 20 грудня 2000 року № 900 тощо.

Регламентація порядку призначення й проведення судової експертизи у Ко­дексі адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) доволі лаконічна. Це пояснюється тим, що проведення спе­ціального дослідження не є предметом правового регулювання. Зокрема, про­цедура та послідовність здійснення опе­рацій відносно дослідження об’єктів су­дової експертизи визначаються специфі­кою предмета експертизи та застосову­ваними методами. Указівки на окремі процедури містяться у методичних, ін­структивних матеріалах відомчого ха­рактеру. Підкреслимо, що природа таких процедур залишається спеціальною, від­носиться до сфери професійних знань та досвіду.

Експертні дослідження провадяться на основі та з погляду спеціальних знань експерта, якими, як правило, не володі­ють судді, які здійснюють провадження в адміністративній справі.

Неможливість вирішення певних пи­тань, що виникають у процесі розгляду справи, без застосування спеціальних знань і є підставою для проведення дослі­дження, тією основною причиною, яка зу­мовлює призначення експертизи адміні­стративним судом. Дослідження передба­чає одержання таких нових фактичних даних, які до цього часу не були відомі суду і які іншим способом отримати неможли­во. Так, ч. 1 ст. 81 КАСУ встановлює, що судова експертиза проводиться лише у ви­падках, коли для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спе­ціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла тощо.

Законодавець установив можливість призначення експертизи для вивчення, перевірки, аналітичного дослідження, кількісної і якісної оцінки висококвалі­фікованим фахівцем, установою, органі­зацією певного питання, явища, процесу, предмета тощо, які вимагають спеціаль­них знань у відповідній сфері суспільної діяльності [4, с. 550].

Одразу зазначимо, що поняття «спе­ціальні знання» у законодавчих актах не роз’яснено. Серед наукових робіт радян­ського періоду можна відзначити публі­кації Г. М. Надгорного [5, с. 37], З. С. Со - коловського [6, с. 201]. Ці автори під спеціальними знаннями розуміють знан­ня, які не є загальнодоступними, по­ширеними і котрими володіє обмежене коло осіб. Вони здобуваються в резуль­таті професійної підготовки і містять у собі як власне знання, так і практичні навички з їх використання.

Як випливає з ч. 1 ст. 81 КАСУ, тільки адміністративний суд вправі призначити експертизу, саме для цього на нього по­кладається обов’язок визначити наяв­ність підстави її призначення. Разом з тим, визначаючи необхідність викорис­тання спеціальних знань, адміністратив­ний суд повинен виявити об’єктивно існуючу необхідність у застосуванні та­ких знань для отримання судового до­казу. Саме тому, вирішуючи питання про доцільність призначення судової експер­тизи, суд повинен ураховувати ряд об­ставин, серед яких найважливішими є такі: а) чи має значення для справи факт, який експерт повинен установити; б) чи потрібні спеціальні знання для встановлення даного факту; в) чи не до­ведений цей факт уже зібраними у спра­ві доказами; г) наукові можливості пев­ного виду судової експертизи.

Варто звернути увагу на те, що п. 10 ч. 4 ст. 160 КАСУ вказує, що окремим документом викладається ухвала з при­воду призначення експертизи. Особли­вість постановлення такої ухвали поля­гає у тому, що вона не може виноситися в усній формі із відповідним записом до протоколу судового засідання або до журналу судового засідання (ст. 42 КАСУ), а має оформлюватися письмово окремим процесуальним документом. Усі ухвали, які оформлюються окремим процесуальним документом, постанов­ляються тільки в нарадчій кімнаті та під­писуються складом суду, який розглядає справу (ч. 5 ст. 160 кАсУ).

Проведення експертизи можуть іні­ціювати окрім суду також особи, що бе­руть участь в адміністративній справі. Подання клопотання про призначення експертизи особами, що беруть участь у справі, свідчить про реалізацію перед­баченого у п. 3 ст. 11 КАСУ принципу диспозитивності, який надає право сто­ронам розпоряджатися своїми вимогами на свій розсуд, зокрема й правом клопо­тання про проведення експертизи. Кож­на з цих осіб має право надати суду пи­тання, які повинні бути роз’яснені екс­пертом. Однак кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом (ч. 2 ст. 81 КАСУ). Тобто суд, розглядаючи питання, пред­ставлені особами, які беруть участь у справі, повинен виключити ті з них, які не мають відношення до справи чи ви­ходять за межі компетенції експерта, або сформулювати їх з власної ініціативи.

Окремої уваги заслуговує вирішення питання: на якій стадії адміністративно­го процесу можливо призначити експер­тизу. КАСУ допускає призначити екс­пертизу під час підготовки адміністра­тивної справи до судового розгляду (п. 1 ч. 2 ст. 110 КАСУ). До того ж ст. 74 КАСУ серед способів забезпечення доказів, по­ряд із допитом свідків та витребуванням та оглядом письмових або речових дока­зів, у тому числі за місцем їх знаходження, називає і такий, як призначення експер­тизи. Із заявою про забезпечення доказів, відповідно до ч. 2 ст. 73 КАСУ, мають пра­во звернутись заінтересовані особи до відкриття провадження у справі. Цей пра­вовий припис випливає зі ст. 110 КАСУ, де зазначається, що на стадії підготовчого провадження суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходів для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи.

Зміст припису ч. 2 ст. 195 КАСУ, що регулює межі перегляду адміністратив­ної справи апеляційною інстанцією, до­зволяє суду досліджувати докази, які до­сліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАСУ. Таке прави­ло, на наш погляд, не виключає можли­вості призначення експертизи і в суді апеляційної інстанції. Однак це допус­тимо у виняткових випадках, за клопо­танням заінтересованої особи і в межах закону - якщо суд визнає, що такий до­каз, як висновок експерта, не міг бути отриманий в адміністративному суді першої інстанції.

Ще одним украй важливим питанням для практики призначення експертизи виступає питання про визначення екс­перта (експертів). Відповідно до ч. 1 ст. 66 КАСУ експертом є особа, яка має необхідні знання і якій доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціаль­них знань цієї особи, шляхом досліджен­ня матеріальних об’єктів, явищ та про­цесів, що містять інформацію про об­ставини у справі.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено імперативне правило, відповідно до яко­го як експерт може залучатися тільки особа, яка відповідає вимогам, встанов­леним Законом України «Про судову екс­пертизу». Слід відмітити, що розділ ІІ Закону України «Про судову експертизу» містить п’ять статей (статті 10-14), якими безпосередньо встановлюються вимоги щодо осіб, яким дозволено бути профе­сійними судовими експертами, і умови, за яких це заборонено, загальні права та обов’язки судового експерта, а також його відповідальність як професійного і процесуального суб’єкта судово - експертної діяльності.

Основною вимогою до особи експер­та, що висувається у ч. 1 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу», є на­явність відповідних знань для надання висновку з досліджуваних питань. Тим самим законодавець відмічає, що ос­новним критерієм і одночасно вимогою, що ставиться до експерта, є наявність у нього професійних знань, його наукова компетентність.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про судову експертизу» не можуть залучати­ся до виконання обов’язків судового екс­перта особи, які: 1) визнані у встановле­ному законом порядку недієздатними; 2) мають судимість. Звичайно, особа не може бути залучена до проведення екс­пертного дослідження також у випадках, коли є підстави для відводу її як експер­та (ст. 27 КАСУ).

Відповідно до ч. 5 ст. 81 КАСУ в ухва­лі про призначення експертизи суд по­переджає експерта про кримінальну від­повідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

Пункт 13 ч. 3 ст. 66 КАСУ так само встановлює припис, за яким попереджає експерта про кримінальну відповідаль­ність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Отже, експерт несе кримінальну відпо­відальність за: 1) завідомо неправдивий висновок (ст. 384 Кримінального кодексу України); 2) відмову без поважних при­чин від виконання покладених на нього обов’язків (ст. 385 Кримінального кодек­су України). Відповідне попередження про кримінальну відповідальність адмі­ністративний суд робить у своїй ухвалі, що є гарантією підвищення рівня об’єктивності та достовірності як про­веденого експертного дослідження, так і висновку експерта.

Закон України «Про судову експерти­зу» на перше місце виносить саме обов’язки судового експерта незалежно від виду судочинства (ст. 12 Закону), а потім уже його права (ст. 13 Закону). Це свідчить про те, що статус експерта під­порядкований основній меті судочин­ства - дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок. На цей факт свого часу звернула увагу Т. В. Сахнова. На її думку, експерт у справі участі не бере і не має юридичного інтересу, тим самим участь у процесі взагалі для нього обу­мовлюється не певними правами, а голов­ним обов’язком - дати об’єктивний ви­сновок на поставлені перед ним питан­ня [7, с. 174].

При визначенні процесуальних прав, обов’язків і відповідальності експерта КАСУ у ст. 66 так само спочатку пере­раховує саме обов’язки, а потім уже про­цесуальні права експерта. п. 6 ч. 10 ст. 66 КАСУ експерту надається також право користуватися іншими правами, вста­новленими Законом України «Про судо­ву експертизу».

Обов’язком експерта відповідно до ч. 3 ст. 66 КАСУ є проведення повного дослідження і надання обґрунтованого та об’єктивного письмового висновку на задані йому питання, а у разі необхіднос­ті - з’явитися за викликом суду, дати ви­сновок або роз’яснити його в судовому засіданні.

Відповідно до статей 82 та 148 КАСУ висновок експерта оголошується у судо­вому засіданні для його безпосереднього сприйняття всіма особами, що беруть участь у справі, і відповідно до принципу гласності та відкритості адміністратив­ного процесу (ст. 12 КАСУ).

Для роз’яснення і доповнення висно­вку експерта особи, які беруть участь в адміністративній справі, а також суд можуть поставити питання експерту. Письмовий висновок експерта приєдну­ється до матеріалів адміністративної справи. При цьому суд має право за за­явою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати екс­пертові дати усне пояснення свого висно­вку (ч. 4 ст. 82 та ст. 148 КАСУ). Слід урахувати, що реальна необхідність роз’яснень і доповнень висновку виникає тоді, коли експертиза визнається недо­статньо повною чи ясною.

Звертає на себе увагу той факт, що експерт у разі необхідності зобов’язаний з’явитися за викликом суду. Наслідки неявки в судове засідання експерта ви­значені у ст. 129 КАСУ. Цією нормою ви­рішуються два питання: щодо можливос­ті розгляду справи у відсутності експер­та, що не з’явився, а також щодо засто­сування до нього заходів приводу.

Наступним обов’язком експерта, згід­но із ч. 4 ст. 66 КАСУ, є збереження об’єкта експертизи під час проведення досліджен­ня. Тобто експерт повинен уживати всіх необхідних заходів щодо збереження пе­реданих йому об’єктів, щоб не допустити їх знищення або пошкодження. Забезпе­чення схоронності об’єктів експертизи необхідне для їх подальшої оцінки судом як доказів у справі, для забезпечення про­ведення можливості повторної, додатко­вої, комплексної чи комісійної експертизи (статті 83-85 КАСУ).

Частина 6 ст. 66 КАСУ регламентує положення: експерт зобов’язаний невід­кладно повідомляти суд про неможли­вість проведення ним експертизи з од­нієї з цих підстав: а) через відсутність у нього необхідних знань; б) без залучен­ня інших експертів. Зокрема, якщо екс­перт, якому доручено проведення екс­пертизи, не володіє необхідними знання­ми або йому потрібна допомога інших фахівців, повинен невідкладно або термі­ново повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи. Вважаємо, що в такому разі, якщо з’ясування обста­вин, які мають значення для справи, ви­ходять за межі сфери спеціальних знань експерта, то він повинен заявити само­відвід (частини 1, 2 ст. 29, ч. 1 ст. 30 КАСУ), а не повідомляти суд про неможливості проведення ним експертизи.

Стосовно процесуальних прав екс­перта зазначимо, що вони також визна­чаються Законом України «Про судову експертизу», Інструкцією про призначен­ня та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від

8 жовтня 1998 року № 53/5 (із змінами), діючим процесуальним законодавством, а також іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи.

У ст. 13 Закону України «Про судову експертизу» наведено перелік прав судо­вого експерта незалежно від виду судо­чинства із зазначенням того, що інші права судового експерта передбачаються процесуальним законодавством.

У цілому частини 10-12 ст. 66 КАСУ передбачають норми щодо повноважень судового експерта в адміністративному процесі, однак окремі процесуальні пра­ва експерта передбачені також і в інших положеннях кодифікованого акта.

Аналіз норм діючого КАСУ щодо основних питань здійснення судово - експертної діяльності під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів до­зволяє розглядати експертизу в адміні­стративному судочинстві як призначене за ухвалою адміністративного суду спеці­альне дослідження для з’ясування обста­вин, що мають значення для адміністра­тивної справи і потребують необхідних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, що проводиться обізнаною особою - експертом - у певній процесу­альній формі для отримання судового до­казу в справі (висновку експерта).



Література ____________________________________________________________

1. Про судову експертизу : Закон України від 25 лют. 1994 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 28. - Ст. 232 (із змінами, внес. згідно із Законом № 1992-ГУ від 09.09.2004 р.) // Відом. Верхов. Ради України. - 2005. - № 1. - Ст. 14.

2. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомен­дацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень : затв. на­казом М-ва юстиції № 53/5 від 08.10.1998 р. // Офіц. вісн. України. - 1998. - № 46. (із змінами, внес. згідно з Наказом М-ва юстиції № 965/5 від 01.06.2009 р.).

3. Інструкція про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими екс­пертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах : затв. наказом М-ва юстиції України № 170/5 від 24.12.2003 р. (із змінами, внес. згідно з наказом М-ва юстиції від 14.07.2010 р. № 1549/5).

4. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України : в 2 т. /

В. К. Матвійчук, І. О. Хар. - [Вид. 2-ге, змін. та доп. ] / [за заг. ред. В. К. Матвійчука]. - Т. 1. - К. : Алерта, КНТ, 2008. - 787 с.

5. Надгорный Г. М. Гносеологические аспекты понятия «специальные знания» / Г. М. Надгорный // Криминалистика и судебная экспертиза : респ. междувед. науч.-метод. сб. - К. : Изд-во при Киев. гос. ун-те изд. об-ния «Вища школа», 1982. - Вып. 21. - С. 37-42.

6. Соколовский З. М. Вопросы использования экспертом материалов дела : справ. пособие /

З. М. Соколовский ; [отв. ред. В. П. Колмаков]. - Х. : Изд-во ХГУ, 1964. - 71 с.

7. Сахнова Т. В. Судебная экспертиза : учебник / Т. В. Сахнова. - М. : Городец, 2000. - 368 с.