joomla
МОЛОДЬ ЯК ОБ’ЄКТ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Юрист України

В. О. Закриницька

аспірант кафедри адміністративного права Національного університету «Юридична ака­демія України імені Ярослава Мудрого»

Стаття присвячена визначенню поняття «молодь» як об’єкта системи соціального захисту. Аналізуються питання організації і функціонування національної системи соціального захисту, перспективні напрями її удосконалення.

Ключові слова: молодь, молодіжна політика, система соціального захисту.

Статья посвящена определению понятия «молодежь» как объекта системы социальной защиты. Анализируются вопросы организации и функционирования национальной системы социальной защиты, перспективные направления ее усовершенствования.

Ключевые слова: молодежь, молодежная политика, система социальной защиты.

The article is devoted to the definition of the youth conception as the object of the social protec­tion systems. The problems of the organization and functioning of the national social security system, the perspective directions of its improvement have been analyzed.

Key words: young, youth, social protection system.



Рівень життя суспільства, авторитет держави, її майбутнє у світі залежить від того, як вона сьогодні захищає дітей і мо­лодь. Соціальний захист молоді є одним із найважливіших факторів існування майбутньої держави, її економічного, со­ціального, культурного розвитку. Право на отримання від держави такого захис­ту закріплено у міжнародних конвенціях, односторонніх і багатосторонніх догово­рах, підписаних Україною, міжнародних правових стандартах і конституціях біль­шості країн.

Молодь має характерні відмінності від інших соціальних груп - вік, особли­вості сприйняття, невизначеність, низь­кий рівень доходів тощо. Визначальним фактором цієї соціальної групи є те, що її представники визначаються у виборі професії, з початком трудового життя, створення сімї, тобто здійснюють процес соціального самовизначення. Разом з тим молодіжні проблеми повною мірою віддзеркалюють проблеми суспільного і економічного життя країни.

Молодь як соціальна група в більшос­ті досліджень аналізується в якості об’єкта історії, педагогіки, психології. Глибинні до­слідження молоді як соціальної групи здій­снені соціологами Т. Токарською, Ю. Ви - шневським, Г. Немировським, В. Лисов - ським. Економічні проблеми молоді до­сліджувалися С. Ушакіним, Е. Сарухано - вим, В. Чупровою, Н. Поляковою. Серед вітчизняних правників виділимо наукові дослідження молоді і молодіжної політи­ки, здійснені Д. Андрєєвою, С. Денисовим, М. Канавець, Д. Назаровим, О. Німко,

Н. Яницькою. Разом з тим зазначимо, що комплексного аналізу системи соціального захисту молоді у національному науковому полі не здійснювалося.

Поряд з вітчизняними дослідниками проблемам створення системи соціально­го захисту, соціальної адаптації молоді у соціумі приділяли увагу такі зарубіжні дослідники, як Л. Ерхард, Х. Ламперт, М. Хансенн, Д. Остеррайх, Р. Хекманн та ін.

Метою представленої публікації є ви­значення молоді як об’єкта соціального захисту з позицій організації і функціо­нування системи управління соціальним захистом молоді.

Система соціального захисту молоді має багаторівневий характер. Для об’єд­нання зусиль органів захисту на всіх рівнях виступає закон як базовий акт у сфері від­носин молоді і молодіжної політики, яка здійснюється в державі. Існують об’єктивні фактори, які впливають на виникнення потреби в наявності окремих норм, що регулюють найбільш складні проблеми молоді, зокрема проблеми молодих сі­мей, їх професійної орієнтації і працев­лаштування. Саме тому для здійснення аналізу молоді як об’єкта системи соці­ального захисту необхідно проаналізу­вати наукові підходи до визначення по­няття «молодь».

Тлумачний словник С. І. Ожегова ви­значає молодь як особу, що не досягла зрі­лого віку, а «молодість» - як вік між отро­цтвом і зрілістю [1, с. 363]. У «Словнику соціологічних і політологічних термінів» надається визначення молоді як великої соціальної групи, «що має специфічні со­ціальні й психологічні риси, наявність яких визначається за віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їхнє соціаль­но-економічне і суспільно-політичне ста­новище, духовний світ перебувають у ста­новленні, формуванні» [2, с. 48].

Молодь як категорію дослідження можна знайти в різних науках й вони ма­ють специфіку, притаманну цим наукам. Такі підходи необхідно аналізувати при формуванні системи соціального захис­ту, тому що вони не тільки акцентують увагу на віковій характеристиці дослі­джуваної категорії, але й визначають притаманні їй особливості. Наприклад, з точки зору соціології акцентується ува­га на питаннях соціальної диференціації молоді, різних формах її поведінки, вклю­чаючи й асоціальні. Зокрема, професор М. Ф. Басов зазначає, що «у широкому сенсі - це сукупність групових спільнос­тей, які утворюються на основі вікових ознак і пов’язаних з ними видів діяльнос­ті. У більш вузькому значенні молодь - це соціально-демографічна група, яка виді­ляється на основі обумовлених віком особливостей соціального положення молодих людей, їх місця і функцій у со­ціальній структурі суспільства, їх специ­фічних інтересів і цінностей» [3, с. 8]. І. С. Кон визначає молодь в якості соці­ально-демографічної групи, яка виділя­ється на основі сукупності вікових ха­рактеристик, особливостей соціального статусу, обумовлених тими чи іншими соціально-психологічними властивостя­ми [4, с. 33].

У психології «молодь» визначається як соціально-демографічна група, що знаходиться на перехідній стадії від ди­тинства до дорослості, яка переживає етап соціалізації, інтернаціоналізації норм і цінностей, становлення прита­манних цій групі соціальних і професій­них очікувань, ролей і статуса, що отри­мує вираження у молодіжних формах поведінки і свідомості [5, с. 11]. З позицій економічних наук молодь - це особлива соціально-демографічна група суспіль­ства з характерними соціально-психоло­гічними властивостями, професіональ­ними і соціальними орієнтирами, які визначаються рівнем соціально-еконо­мічного і культурного розвитку. Вона знаходиться на етапі свого соціального становлення, засвоєння соціальної ролі, має певні обмеження в дієздатності у різ­них сферах участі в житті суспільства і користується пільгами у період станов­лення [6, с. 12-13]. У медицині молодь вивчається в контексті здорового спосо­бу життя, функціональних і морфологіч­них особливостей організму. Урахування цих факторів безумовно впливає на дер­жавну політику при організації мережі спеціальних закладів медичної, спортив­но-оздоровчої спрямованості.

Усі представлені визначення підтвер­джують тезу про те, що своєрідність мо­лоді як соціальної групи заключається у наявності специфічних соціально-пси­хологічних властивостей, що й визнача­ють процес становлення молодої людини як особистості. Зазначимо, що у значної частини молоді не має у повному сенсі слова власного соціального положення, а соціальні особливості різних груп мо­лоді визначаються не тільки за їх фор­мальною належністю до різних структур суспільства, але й безпосередньо за їх безпосередньою включеністю у масовий рух [7, с. 11].

У законодавстві при визначенні тер­міна «молодь» використовується фор­мальний підхід - вікова ознака. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Укра­їні» надає такі визначення: молодь, мо­лоді громадяни - громадяни України ві­ком від 14 до 35 років; неповнолітні - громадяни віком до 18 років; молода сім’я - подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років, або неповна сім’я, в якій мати (батько) віком до 35 років [8, с. 167]. Модельний закон про виховання дітей і молоді, прийнятий на тридцятому пленарному засідання Міжпарламентської Асамблеї держав - учасниць СНД від 14.05.2009 р. визначає вік молоді у межах 18-29 років, якщо у відповідності з національним законо­давством не встановлено інше.

Визначення терміна «молодь» міс­титься не тільки у законах, але й у знач­ній кількості актів виконавчої влади. Вікові ознаки молоді закладено у систему національного законодавства: Кодекс за­конів про працю, Цивільний, Сімейний кодекси, Кримінальний, Кримінальний процесуальний кодекси, Кодекс про ад­міністративні правопорушення тощо.

Таким чином, проаналізувавши всі представлені ознаки, можна зробити ви­сновок, що молодь в Україні - це багато - чисельна соціально-демографічна група осіб віком від 14 до 35 років, яка потребує і має право на соціальний захист.

При здійсненні аналізу формування системи соціального захисту молоді, оцін­ці її ефективності слід звернути увагу на те, що у правовій літературі активно викорис­товуються такі терміни, як «молодіжна по­літика», «соціальна політика», «соціальний захист» цієї категорії громадян.

Державна молодіжна політика є, на нашу думку, одним із визначальних фак­торів розбудови системи соціального захисту молоді в країні і виступає як складова системи соціального захисту. М. П. Переверзєв і З. М. Калініна пропо­нують розглядати термін «державна мо­лодіжна політика «в його широкому і вузькому значеннях. У широкому зна­ченні це поняття означає цілеспрямовану діяльність всіх державних органів влади (на центральному і регіональному рів­нях) і органів місцевого самоврядування по роботі з молоддю в різних сферах життєдіяльності» [9, с. 12]. В. В. Нехаєв визначає державну молодіжну політику як «один з напрямів діяльності законо­давчих (представницьких) і виконавчих органів влади, який здійснюється з ме­тою створення оптимальних соціально - економічних, правових, організаційних умов і гарантій соціального становлення і розвитку молодих громадян, їх най­більш повної самореалізації в інтересах всього суспільства» [10, с. 3].

На думку Т. О. Євстратової, найваж­ливіші напрями «молодіжної політики повинні розвивати соціальну активність молоді й такі якості, як ініціативність, мобільність, підприємництво, у відповід­ності до потреб молоді, виявленими на конкретних територіях і диференційова­ними за віковими категоріями» [7, с. 18].

Таким чином, основною ознакою дер­жавної молодіжної політики є організо­вана і спрямована діяльність централь­них і регіональних органів влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Тут можна підтримати думку В. Д. Сорокіна відносно того, що характерною рисою соціально-правового середовища є множинність суб’єктного складу учасників цих відносин [11, с. 821]. Разом з тим першочергове місце у системі належить державі і органам, які її уособ­люють, бо саме «її діяльність у сучасному світі стала сприйматися як об’єктивно необхідне явище» [12, с. 9].

Особливістю державної молодіжної політики по відношенню до молоді є те, що на відміну від інших категорій грома­дян, які потребують насамперед матері­альної допомоги, система роботи з мо­лоддю повинна передбачати і захист мо­лодих членів суспільства від соціального відторження, забезпечення умов для со­ціальної інтеграції в суспільство в руслі ідей соціальної солідарності і соціальної безпеки. Ефективна система соціального захисту повинна забезпечити членам свого суспільства доступ до послуг у га­лузі охорони здоров’я, освіти, професій­ної підготовки, медичного обслуговуван­ня, підготовки до трудової діяльності, надання гарантованого першого робочо­го місця.

Сутність адміністративно-правового захисту молоді зводиться до створення системи адміністративно-правових ін­ститутів, за допомогою яких цей захист здійснюється. Держава реалізує політику соціально-правового захисту через: сис­тему законів і нормативно-правових ак­тів; мережу установ, які функціонально з державницьких позицій забезпечують діяльність органів соціального захисту молоді; державні програми; місцеве са­моврядування; громадські об’єднання. Якщо розглядати соціально-правовий захист з позицій системного підходу, то основним системоутворюючим факто­ром можна визначити законодавчо- нормативну базу. На основі законів та інших нормативних актів формуються державні органи управління соціально - правовим захистом, регламентуються їх відносини з недержавними організація­ми та населенням.

Основними показниками, які харак­теризують створення ефективної (чи не­ефективної) державної системи захисту молоді, є об’єктивні (відповідність визна­них міжнародними стандартами соціаль­но-економічних, матеріально-побутових умов життя молоді, їх правовий захист тощо) і суб’єктивні (індикатори, які ха­рактеризують ступінь задоволення (не­задоволення) молоді їх соціальним за­хистом, а також оціночні характеристики фахівців у галузі соціального захисту.

За часи незалежності в Україні здій­снено значну роботу по створенню і удо­сконаленню системи соціального захисту молоді. Аналіз, здійснений за електрон­ною базою Верховної Ради «Законодав­ство», представив понад 100 документів різного рівня, де передбачаються ті чи інші заходи з соціального захисту молоді та її найбільш вразливих верств (підліт­ків, інвалідів, молодих матерів, молодих сімей тощо).

Нині діючий базовий комплекс моло­діжних законів складається з Декларації «Про загальні засади державної молодіж­ної політики в Україні» (1992 р.), законів України «Про сприяння соціальному ста­новленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 р., «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р., «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 01.12.1998 р. Вирішенню проблем молоді присвячені укази Президента України, постанови Верховної Ради України і Кабінету Міні­стрів України, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, які опікуються проблемами молоді.

Важливою складовою в системі со­ціального захисту виступають державні цільові програми як засіб вирішення го­стрих проблем захисту молоді. Слід за­значити, що з боку держави була запро­понована досить значна кількість цільо­вих програм для вирішення проблем молоді: Державна цільова соціальна про­грама «Молодь України» на 2009-2015 рр.; Державна програма «Репродуктивне здоров’я нації»; Державна програма за­безпечення молоді житлом на 2002­2012 рр. та багато інших.

Проаналізуємо і мережу спеціальних установ, закладів для дітей і молоді та їх підпорядкованість різним органам дер­жавної влади:

- Національна рада з питань станов­лення та розвитку молоді - консульта - тивно-дорадчий орган при Президенто­ві України;

- Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України опікується загально­освітніми навчальним закладами, шко­лами та професійними училищами со­ціальної реабілітації, дитячими будинка­ми і школами-інтернатами. Для підви­щення ефективності діяльності при Мі­ністерстві створено Державний інститут сімейної та молодіжної політики, призна­чення якого - внесення науково обґрун­тованих пропозицій щодо перспектив і напрямів молодіжної політики в Украї­ні і представлення їх результатів Пре­зидентові України, Верховній Раді Укра­їни, Кабінету Міністрів України;

- Міністерство соціальної політики - центрами соціальних служб для сім’ї, ді­тей та молоді;

- Міністерство охорони здоров’я України - центрами медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

Окремими напрямами соціального захисту молоді займаються МВС, Мініс­терство культури тощо. На регіональних рівнях діють Координаційні ради всіх рівнів із питань сім’ї, дітей, молоді та жі­нок при органах влади та органи місце­вого самоврядування.

Важливе значення у системі соціаль­ного захисту молоді займають громадські організації. Це є характерним не тільки для України, але й для інших країн світу. Наприклад, у США система соціального захисту є значною мірою децентралізова­ною. Роль держави у забезпеченні ефек­тивно функціонуючої системи соціально­го захисту є проведення державної полі­тики на підтримку подібних структур: це державні замовлення на наукові дослі­дження, пільгове оподаткування благо­дійницької діяльності, державне корегу­вання напрямів і видів соціальної допо­моги, забезпечення координації і функціо­нального розмежування між владними структурами і громадськими благодійни­ми організаціями. У зв’язку з цим однією з задач Уряду, в першу чергу, головного координатора Міністерства соціальної політики України, є, на нашу думку, роз - робка програм активного стимулювання розширення мережі благодійних органі­зацій на базі політик заохочування і піль­гового оподаткування.

Таким чином, можна зробити висно­вок, що в Україні здійснено досить зна­чну роботу по роботі з молоддю. Разом з тим не можна не погодитися з виснов­ками, що містяться у щорічній доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні, підготовле­ними Державним інститутом сімейної та молодіжної політики про те, що до основ­них проблем, які необхідно розв’язати на сучасному етапі, належать питання щодо подолання розриву між задекларовани­ми підходами у сфері державної моло­діжної політики та фактичним станом її реалізації. З одного боку, українське мо­лодіжне законодавство можна назвати таким, що має всі підстави вважатися одним з найкращих у Європі. Однак практика реалізації державної молодіж­ної політики характеризується тим, що задекларовані в законодавстві положен­ня знаходять втілення у вигляді обмеже­них «пілотних проектів», а не реальних можливостей для всіх або переважної більшості молодих громадян [15, с. 138].

Звернемо увагу й на те, що ст. 4 За­кону «Про сприяння соціальному ста­новленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 р. № 2998-ХІІ передбачає, що координуючу роль щодо проведення державної політики у сфері соціального становлення та розвитку молоді здій­снює спеціально уповноважений цен­тральний орган виконавчої влади, який забезпечує її реалізацію та несе відпові­дальність за її виконання. Створення органу, який би об’єднував і координу­вав всю роботу з дітьми і молоддю у кра­їні є і в зобов’язаннях, які приймала на себе Україна, підписуючи міжнародні конвенції щодо захисту цієї категорії гро­мадян.

Результатом проведеного дослідження став висновок про те, що сьогодні можна говорити тільки про становлення системи соціального захисту молоді в Україні:

- структурної перебудови потребує багаторівнева система суб’єктів соціаль­ного захисту молоді, зокрема, це створен­ня єдиного державного центрального органу управління у справах дітей і мо­лоді. Це дозволить удосконалити коор­динаційну взаємодію суб’єктів системи;

- система соціального захисту молоді не має науково обґрунтованої адресної спря­мованості і критеріїв диференціації віднос­но осіб, які цієї допомоги потребують;

- діяльність державних і недержавних органів у сфері соціального захисту моло­ді повинні супроводжуватися постійним проведенням соціологічних досліджень для отримання більш актуальної інфор­мації, можливостей аналізу, а як резуль­тат - чіткого корегування і подальшої розробки спеціальних програм для моло­ді. У цьому зв’язку надзвичайно корисним було б і вивчення зарубіжного досвіду, зокрема таких програм для молоді у США, як житлова, медична, продовольча тощо;

- не можна визнати завершеною й іс­нуючу законодавчу базу для проведення соціальної молодіжної політики: не до кін­ця вирішеними залишаються питання створення податкових пільг та інших за­ходів заохочування з боку держави для структур благодійницької спрямованості, для підприємств та організацій, що будуть надавати робочі місця для молоді, створю­вати умови для адаптації молоді на ринку праці, підтримувати молоді сім’ї тощо;

- важливим напрямом, на нашу дум­ку, є активізація діяльності регіональних систем соціального захисту, роз­ширення повноважень місцевих орга­нів влади і місцевого самоврядування у розробці регіональних молодіжних програм, дослідженні місцевого ринку праці, підвищенні уваги до вирішення проблем молодих сімей за рахунок бу­дівництва сімейних гуртожитків, на­дання безкоштовної медичної допо­моги.

Регіональний рівень ефективної сис­теми управління соціальним захистом дітей і молоді дозволить урахувати знач­но більший спектр вирішення проблем молоді, ніж на державному рівні; більш ефективно інформувати спеціалізовані соціальні служби, орієнтовані на надан­ня соціальної допомоги; створювати умо­ви для більш раціонального використан­ня матеріальних, фінансових, комуніка­ційних, організаційних та інших ресур­сів; розробляти і приймати управлінські рішення, що більш адресно враховують фактори і обставини, які впливають на ситуацію; цілеспрямовано використову­вати знання, звичаї, традиції населення, різноманітні форми соціальної допомоги і підтримки, що практикується у кон­кретному соціумі. Важливим представ­ляється впровадження в практику не «пілотних проектів», а довгострокових цільових регіональних програм з про­блем соціального захисту молоді, які б реалізовувалися на паритетних засадах з боку державних органів, органів місце­вого самоврядування, громадських і бла­годійних організацій.



1. Ожегов, С. И. Толковый словарь русского языка : 80 000 слов и фразеологических выражений / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова; Ин-т рус. языка им. В. В. Виноградова. - 4-е изд., доп. - М. : Азбу­ковник, 1999. - 944 с.

2. Словник соціологічних і політологічних термінів / за ред. В. Астахової, В. Даниленка, А. Панова. - К. : Вища шк., 1993. - 141 с.

3. Социальная работа с молодежью : учеб. пособие / под ред. Н. Ф. Басова. - М. : Изд.-торг. Корп. «Дашков и К», 2008. - 311с.

4. Социология молодежи : учебник /под ред. В. Т. Лисовского. - СПб. : Изд-во СПбГУ, 1996. - 460 с.

5. Серегина, А. А. Социально-психологические условия преодоления инфантилизма у безработной молодежи : автореф. дис. ... канд. психолог. наук / А. А. Серегина. - М. : Рос. гос. соц. ун-т,

2006. - 21 с.

6. Экономические основы работы с молодежью : учеб. пособие / М. П. Переверзев, З. И. Калинина ; под общ. ред. М. П. Переверзева. - М. : ИНФРА-М, 2008. - 208 с.

7. Евстратова, Т. А. Молодежь в местном самоуправлении России: социолого-управленческий аспект : автореф. дис. . канд. социолог. наук / Т. А. Евстратова. - М. : Рос. гос. соц. ун-т, 2006. - 20 с.

8. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні : Закон України від 5 лютого 1993 р. № 2998-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України (ВВР). - 1993. - № 16. - Ст. 167.

9. Менеджмент в молодежной политике : учеб. пособие / М. П. Переверзев, З. Н. Калинина ; под общ. ред. М. П. Переверзева. - М. : ИНФРА-М, 2007. - 228 с.

10.Нехаев, В. В. Правовое обеспечение государственной молодежной политики России: Середина 1980-х - 1993 годы : автореф. дис. .канд. юрид. наук /В. В. Нехаев. - М. : СПб. юрид. ин-т, 2006. - 19 с.

11. Сорокин, В. Д. Избранные труды /В. Д. Сорокин. - СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс»,

2005. - 338 с.

12. Курченко, О. С. Государство как субъект права социального обеспечения : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / О. С. Курченко. - Омск : Омск. гос. ун-т им. Ф. М. Достоевского, 2010. - 18 с.

13. Молодь в умовах становлення незалежної України (1991-2011 роки): Щорічна доповідь Президен­тові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Держ. служба молоді та спорту України, Держ. ін-т сімейної та молодіжної політики. - К. : ТОВ «Компанія ВАІТЕ», 2012. - 314 с.