joomla
НОРМОТВОРЧІСТЬ В АР КРИМ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ І УЧАСТЬ У НІЙ РЕГІОНАЛЬНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У 1990-2000 рр
Юрист України

Б. В. Змерзлий

доктор історичних наук, доцент, професор кафедри історії і теорії держави та права Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського

У роботі автор розглядає і дає характеристику основним групам документів, прийнятих органами влади АР Крим для вирішення питань, пов’язаних з облаштуванням репатрійованих кримських татар. Вивчається питання участі в підготовці цих документів національно спрямованих громадських організацій.

Ключові слова: нормотворчість, кримські татари, регіон, громадські організації.

В работе автор рассматривает и дает характеристику основным группам документов, принятых органами власти АР Крым для разрешения вопросов, связанных с обустройством репатриированных крымских татар. Изучается вопрос участия в подготовке этих документов национально направленных общественных организаций.

Ключевые слова: нормотворчество, крымские татары, регион, общественные организации.

In-process an author examines and gives description the basic groups of documents, accepted the organs of power ARE Crimea for permission of questions of the repatriated Crimean Tatars related to обустройством. The question of participating in preparation of these documents of the nationally directed public organizations is studied.

Key words: a norm is creation, Crimean Tatars, region, public organizations.



Актуальність обраної для досліджен­ня проблеми викликана необхідністю правового регулювання широкого кола питань, пов’язаних з різними аспектами життєдіяльності кримського поліетніч - ного соціуму.

Важливим аспектом регіональної нормотворчості у справі вирішення та регулювання національних проблем і проблем депортованих народів є діяль­ність Верховної Ради АРК і Ради Міні­стрів АРК, а ще раніше й Кримської об­ласної ради народних депутатів, що у правовій площині вбачається у розроб­ці й ухваленні різних правових докумен­тів у цій сфері. Необхідно відразу під­креслити, що, враховуючи важливість проблеми, ці регіональні органи влади у своїй діяльності неодноразово зверта­лися до даного питання, що втілилося у створенні десятків різних нормативно - правових актів, детальне вивчення і роз­гляд яких, зважаючи на обмежені рамки статті, фактично неможливі. Їх умовно можна об’єднати у три групи:

1) акти, які покликані вирішити пи­тання устрою і поселення репатріантів:

- рішення Кримської обласної ради народних депутатів «Про деякі питання вилучення і виділення земельних діля­нок» від 05.07.1990 р. № 11, «Про основні принципи розселення кримських татар на території області» (11.09.1990 р.); «Про надзвичайну ситуацію і необхідні додат­кові заходи, пов’язані з поверненням крим­ських татар» (11.09.1990 р.); «Про факт самовільного захоплення землі в Сімфе­ропольському районі» (1991 р.); «Про практичні заходи щодо організовано­го повернення депортованих вірмен, болгар, греків, німців у Кримську АРСР» (22.11.1991 р.), «Про неприпус­тимість самовільних захоплень землі

та заходи щодо забезпечення земель­ного законодавства на території Криму» (02.04.1992 р.);

- постанови Президії Верховної Ради АРК «Про відведення землі для розселення депортованих громадян» (25.03.1993 р.), «Про Указ Президента Республіки Крим “Про Тимчасове положення про порядок ведення квартирного обліку, розподілу та надання житлових приміщень, побудова­них за рахунок цільових бюджетних ко­штів за Державною програмою повернення та облаштування депортованих з Криму громадян в 1941-1944 роках”» (13.02.1995 р.), «Про присвоєння найменування ново­утвореному побудованому населеному пункту в Сімферопольському районі (Айк- ван)» (23.03.1995 р.);

2) акти, розроблені й прийняті з метою комплексного вирішення питань соціально - економічного и культурного характеру:

- постанови Верховної Ради АРК «Про першочергові заходи АР Крим по підтримці повернення, облаштування, національного розвитку і забезпечення прав громадян, депортованих з Криму за національною ознакою» (18.12.1997 р.), «Про Програму облаштування і соціально- культурного розвитку депортованих гро­мадян в АР Крим на 2000 рік, здійснюва­ну за рахунок коштів бюджету Автоном­ної Республіки Крим» (18.08.1999 р.), «Про хід виконання постанов Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року, № 636 “Про заходи щодо вирішення політико-правових, соціально-еконо­мічних та етнічних проблем в Автоном­ній Республіці Крим” та від 18 березня 1996 року, № 331 “Про реалізацію заходів щодо вирішення соціально-економічних, етніч­них та гуманітарних проблем в Автоном­ній Республіці Крим”» (14.05.1996 р.), «Про відкриття загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів з кримськотатарською мовою навчання в с. Червоному Кіровського ра­йону» (24.12.1996 р.), «Про Програму розвитку мережі освітніх закладів, класів з українською, кримськотатарською мо­вами навчання, шкіл і класів з двома мо­вами навчання» (27.08.1997 р.);

- постанови Ради Міністрів АРК «На виконання постанови Кабінету Міністрів

України № 636 “Про заходи щодо вирі­шення політико-правових, соціально - економічних та етнічних проблем в Авто­номній Республіці Крим”» (11.08.1995 р.), «Про реалізацію заходів щодо вирішення соціально-економічних, етнічних та гу­манітарних проблем в Автономній Рес­публіці Крим» (18.03.1996 р.), «Про хід виконання постанови Кабінету Міні­стрів України від 11 серпня 1995 р. № 636 “Про заходи щодо вирішення політико - правових, соціально-економічних та ет­нічних проблем в Автономній Республі­ці Крим”» (14.05.1996 р.);

3) акти, прийняті з метою вирішити окремі політичні питання, пов’язані з по­верненням і облаштуванням кримських татар:

- постанови Верховної Ради АРК «Про утворення Комітету у справах де­портованих народів» (1990 р.), «Про по­повнення складу Верховної Ради Крим­ської АРСР (Про квоти національним депутатам)» (22.03.1991 р.), «Про з’їзд (курултай) представників кримських та­тар» (29.07.1991 р.), «Про ситуацію в Кри­му у зв’язку із антиконституційною ді­яльністю “меджлісу кримськотатарсько­го народу” і Організації кримськотатар­ського національного руху (ОКНР)» (08.10.1992 р.), «Про керівника депутат­ської комісії Верховної Ради Криму щодо здійснення економічних зв’язків і вирі­шення проблем депортованих народів з Російською Федерацією» (16.10.1992 р.), «Про інформацію тимчасової депутат­ської комісії Верховної Ради Криму, ство­реної для проведення парламентського розслідування подій, що відбулися 1, 5 і 6 жовтня 1992 р. в Криму» (18.12.1992 р.), «Про встановлення святкових днів для громадян Республіки Крим, які сповідують іслам» (26.03.1993 р.), «Про призначення заступника Голови Ради Міністрів Криму - голови Державного комітету у справах на­ціональностей» (17.09.1993 р.), «Про за­конодавчу ініціативу Верховної Ради Криму про внесення доповнень до статті 42 Кодексу законів України про працю» (28.09.1993 р.), «Про назву національнос­ті “кримські татари”» (09.12.1993 р.),


«Про визнання недійсними та припинен­ня дії деяких рішень Кримської обласної ради народних депутатів, її виконкому, Ради Міністрів Криму з питань розселен­ня депортованих» (26.03.1997 р.);

- постанови Президії Верховної Ради АРК «Про ситуацію в Республіці Крим у зв’язку із подіями, що відбулися 5 і 6 жовтня 1992 р. в Сімферополі» (06.10.1992 р.), «Про звернення Президії Верховної Ради і Пре­зидії Ради Міністрів Криму до громадян Республіки Крим» (06.10.1992 р.), «Про ро­бочу групу з доопрацювання проекту За­кону Республіки Крим “Про відновлення прав кримськотатарського народу, вірмен, болгар, греків і німців, депортованих із Кри­му в 1941 і 1944 роках”» (17.04.1996 р.);

- закони Республіки Крим «Про до­повнення до Закону Республіки Крим “Про вибори Верховної Ради Криму”» (14.10.1993 р.), «Про законодавчу ініціа­тиву з питань набуття громадянства України особами з числа депортованих з Криму народів» (14.10.1993 р.), «Про доповнення до Закону Республіки Крим “Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах Рад”» (18.01.1995 р.).

Ці та інші прийняті Верховною Радою і Радою Міністрів АРК правові документи вироблялися в надзвичайно складних по­літичних і міжнаціональних умовах, осо­бливо характерних для життя автономії в 1990-х рр. У даному випадку можна умовно виділити кілька основних етапів даного процесу. Перший з них - це кон­фронтаційний, він охоплює кінець 1980-х - першу половину 1990-х рр. Своєю назвою він зобов’язаний найбільш гострим кон­фліктам, що виникли на тлі повернення кримських татар у регіон, і їх спробам ле­галізації і розселення. Представники кримської влади в ці роки, за умов полі­тичної і економічної нестабільності, складності взаємин з офіційним Києвом, боротьби за владу і ресурси півострова, вважали кримських татар та їх громадські організації швидше дратівливим чинни­ком, ніж частиною єдиного загальнонаціо­нального громадського суспільства, на­родом, що постраждав від депортації і переслідувань тоталітарного режиму. Якщо місцева влада і йшла на ухвалення якихось рішень, то було це вимушено, прагнучи мінімізувати збиток для себе. Рішення ж ухвалювалися здебільшого «навздогін» реальних подій і потреб репа­тріантів, а не на випередження.

З іншого боку, такому підходу сприяв настрій політичної еліти кримських та­тар, агресивно налаштованих на ради­кальні зміни в державному і суспільному устрої регіону, виключно у власних ін­тересах, без урахування історичних, по­літичних, економічних і культурних осо­бливостей його розвитку і життя, що склалися у попередніх десятиліттях.

Другий етап охоплює час із другої по­ловини 1990-х рр. до кінця першого де­сятиліття XXI ст. Умовно можна назвати його стабілізаційним. Із становленням державності України і посиленням ролі і діяльності її органів влади, зміною і конкретизацією статусу АРК за допо­могою ухвалення Конституцій України в 1996 р. і АРК у 1998 р., не дивлячись на складну економічну ситуацію в країні, склалися певні передумови для зняття гостроти у вирішенні основних проблем у взаєминах кримських татар і влади. У першу чергу це пов’язано з появою кримськотатарських представників у се­редовищі депутатського корпусу АРК (заступник Голови Верховної Ради Криму Д. Т. Аблямітов) і Верховній Раді України (М. Джемільов, Р. Чубаров), завдяки чому проблеми народу-репатріанта отримали великий розголос і, як наслідок, почали прийматися окремі кроки з їх вирішення. По-друге, стабілізація діяльності органів влади і початок економічного зростання сприяли ефективнішому вирішенню основ­них проблем кримських татар - праце­влаштування, виділення земельних ділянок для будівництва житла, устаткування ко­мунікацій у місцях компактного мешкан­ня, поява національно орієнтованих вузів (Кримський державний інженерно- педагогічний інститут), шкіл з кримсько­татарською мовою викладання тощо.

Проте складнощі у взаєминах різних політичних, суспільних і релігійних орга­нізацій кримських татар з місцевою і цен­тральною владою, викликані, зокрема, спробою знайти своє, особливе місце в умовах сучасної української державності, продовжуються і сьогодні. Гострими є пи­тання, як завжди, економічного характе­ру - облаштування місць компактного мешкання переселенців і, звичайно ж, про­блема самозахватів землі. Конфлікти на цьому ґрунті між представниками окремих організацій кримських татар і органами влади Криму продовжуються й до сьогод­ні. Невирішеною залишається і проблема спорудження соборної мечеті в Сімферо­полі, рішення про будівництво якої не­одноразово ухвалювалося і скасовувалося органами влади міста і автономії.

Із становленням на пострадянському просторі демократичного суспільства, зрос­танням активності громадськості в поста­новці і виборі способів вирішення різних державних, політичних, економічних, куль­турних і національних проблем значний вплив на національну правотворчість і, зви­чайно ж, на регіональну нормотворчість справляє діяльність громадських організа­цій. Вони беруть активну участь у форму­ванні суспільного світогляду в найрізно­манітніших сферах суспільно-політичного життя, тим самим певним чином впливаю­чи на державні і політичні структури.

У посттоталітарному суспільстві роль громадських організацій величезна. Особливо різко вона зростає на тлі по­глиблення кризи в політичній сфері, втрати інтересу і довіри населення до по­літичних інститутів та партій. В умовах деполітизації суспільного життя країни, очевидного застою політичної активнос­ті саме громадські об’єднання різних рів­нів, створених за професійною, ідеоло­гічною, культурною або ж національною ознакою, чинять зростаючий вплив на державний апарат при ухваленні ним по­літичних, а іноді й економічних рішень.

В історії сучасної України до таких найбільш яскравих громадських органі­зацій можна віднести Народний Рух Укра­їни і Меджліс кримськотатарського на­роду. Безумовно, не можна порівнювати рівень впливу цих організацій на розви­ток політичної ситуації в країні. Народ­ний Рух України в роки свого найбільшо­го розквіту виступав як одна з найбільш масових і впливових організацій, пере­творившись на могутню політичну силу з власною парламентською фракцією.

Меджліс кримськотатарського на­роду через свій об’єктивний регіоналізм і менш масову в кількісних показниках підтримку з боку населення, обумовле­ну опорою виключно на представників кримських татар, певна річ, робить мен­ший вплив на політичну обстановку в країні. У той же час дана організація де-факто є однією з найбільш впливових політичних сил в Автономній Республіці Крим, зважувати на думку якої доводить­ся представникам інших політичних пар­тій і об’єднань різної спрямованості.

Історія Меджлісу почалася в червні 1991 р. Тоді в Сімферополі зібрався її Ку­рултай - з’їзд, делегати від якого були об­рані від всього кримськотатарського на­роду. Саме цей з’їзд проголосував за склад першого Меджлісу. Меджліс виступає представницьким органом кримських та­тар у період між засіданнями Курултаю, саме тому його політичний вплив у на­роді такий великий. Меджліс спирається на створену до низу структуру меджлісів на місцях - міських, районних тощо. Саме тому представники Меджлісу виступають проти реєстрації своєї структури як по­літичної партії або організації, а вимага­ють офіційного визнання його повно­правним представником усього крим­ськотатарського народу.

Окрім Меджлісу, серед кримськота­тарських організацій слід назвати Орга­нізацію кримськотатарського національ­ного руху, створену в Ташкенті у 1989 р. Її першим керівником став М. Джемільов.

Із серпня 1993 р. в Україні офіційно зареєстрований Національний рух крим­ських татар. Ця організація виникла на­прикінці 1980-х рр. навколо Ферганської ініціативної групи Ю. Османова.

На початку 2000-х рр. активізувала свою діяльність і партія мусульман України на чолі з Е. Брагіним. Проте ці і багато інших організацій кримських татар не можуть змагатися з меджлісом у впливі на маси.

Взаємини української і кримської вла­ди з меджлісом складаються непросто. У першу чергу це пояснюється, по-перше, небажанням влади визнавати меджліс пов­ноправним і повноважним представ­ницьким органом кримськотатарського народу, оскільки це не передбачено Кон­ституцією України, чинним законодав­ством. По-друге, агресивною політикою меджлісу, що ставить за мету створення в регіоні кримськотатарської національно - адміністративної або ж національно - культурної автономії з визнанням крим­ськотатарської мови державною, а крим­ськотатарського народу корінним. Усе це суперечить не тільки Конституціям Укра­їни і АРК, але й інтересам і бажанням більшості населення країни.

Конфліктні настрої серед кримських татар провокувалися також і тим, що крим­ська влада тривалий час обмежувала їх участь не тільки в представницькому ви­борному органі автономії, але й у виконав­чих структурах при розгляді питань і ре­алізації проектів, де наявність представни­ків народу репатріанта була б корисною. Так, уповноважені від Меджлісу, який в 1992 р. мав певні домовленості з владою в Києві, навіть не були введені в оргкомітет з проведення днів кримськотатарської культури і мистецтва в Києві в червні 1993 р. Не було їх і у складі створеної в 1998 р. робочої групи з реалізації домовленостей між Україною і Узбекистаном для вирішен­ня питань набуття громадянства України депортованими громадянами і їх спадко­ємцями. У квітні 1999 р. не без бажання ослабити вплив меджлісу серед кримських татар тодішній спікер кримського парла­менту Л. Грач створив при своїй посаді консультативну структуру - «Раду крим­ськотатарських старійшин». При цьому консультації з іншими національними ор­ганізаціями не проводилися [2, с. 28-31].

Складною була ситуація і щодо участі кримських татар в органах влади автоно­мії. У зв’язку із створеними владою умова­ми розселення репатріантів кримські та­тари перший час не могли провести своїх представників у Верховну Раду Криму.

Тільки після ухвалення змін до Закону «Про вибори у Верховну Раду АРК» 14 жовтня 1993 р. кримським татарам було виділено 14 гарантованих депутатських місць. Саме завдяки цьому в 1994 - на почат­ку 1998 р. у Верховній Раді АРК активно діяла кримськотатарська фракція. Проте з 1998 р. квоти під тиском комуністів було ліквідовано. У результаті в 1998 р. лише один кримський татарин був обраний у Верховну Раду, і той від фракції комуніс­тів [1]. Не були запрошені представники кримських татар і до участі у підготовці Конституції АРК [3, с. 241, 242, 245].

До цього періоду діяльності кримсько­татарських депутатів у Верховній Раді АРК відноситься один із нечисленних до­кументів, прийнятих Верховною Радою Криму, покликаних вирішити певні куль­турні проблеми кримських татар. Ним є Ухвала Верховної Ради Криму про алфа­віт кримськотатарської мови від 9 квітня 1997 р. за № 1139-1 [4, с. 28; 5]. Даним рі­шенням писемність кримськотатарського народу знов повернулася до використан­ня алфавіту на латинізованій основі, тій, що існувала до 1938 р. [10, с. 66].

Тільки наприкінці 1990-х рр. намітив­ся діалог кримськотатарської громадськос­ті і влади. Свою роль зіграло і створення в травні 1999 р. при Президентові України консультаційної ради представників крим­ськотатарського народу, до складу якої уві­йшли всі 33 члени Меджлісу. 24 травня 1999 р. Ухвалою Ради Міністрів АРК № 182 подібна рада була створена при кримсько­му уряді [6]. Проте це не вирішило про­блему входження представників цього на­роду в законодавчі і виконавчі органи вла­ди. Лише після виборів 31 березня 2002 р. представництво кримських татар серед депутатів різного рівня значно покращало. Вони отримали 8 мандатів у Верховній Раді АРК і 992 (13,9 %) в місцевих радах [7, с. 24-27]. Проте при цьому Меджліс не ство­рив власну фракцію у Верховній Раді АРК, наполягаючи на своєму варіантові легалі­зації даної організації.

Юристи з числа політичних активістів кримськотатарського національного руху підготували проекти «Концепції держав­ної політики України щодо корінних на­родів» і закону «Про статус кримськота­тарського народу» [8]. Законопроект «Про статус кримськотатарського народу», за­реєстрований за ініціативою народних депутатів Р. Безсмертного, М. Джемільова і Р. Чубарова у Верховній Раді України 3 вересня 2003 р. за № 4098, лише деякими редакційними моментами відрізняється від тексту однойменного проекту, опублі­кованого в бюлетені Центру інформації і документації кримських татар «Кримські студії» [9]. Окремі положення даних за­конопроектів не відповідають чинному законодавству України.

Однією із спроб вирішення проблем депортованих народів став законопроект про відновлення прав осіб депортованих за національною ознакою, внесений до парламенту Кабінетом Міністрів України. Цей проект був зареєстрований за № 4526 18 грудня 2003 р., і на початку 2004 р. його схвалили в першому читанні. У процесі роботи над документом депутати його істотно вдосконалили, зокрема з ураху­ванням однойменного законопроекту, по­даного керівниками Меджлісу народними депутатами М. Джемільовим і Р. Чубаро - вим. У червні 2004 р. проект був схвале­ний парламентом, але не набув чинності через вето Президента. Глава держави за­пропонував перелік редакційних змін тек­сту документа з метою його вдосконален­ня і приведення у відповідність з Консти­туцією та іншими законами України. Голов­не науково-експертне управління Верхов­ної Ради України погодилося з цими пропозиціями [1, с. 111].

Таким чином, стисло розглянувши особливості становлення нормотворчості в АРК під впливом кримськотатарського чинника, можна відзначити, що, по-перше, вирішенню цих проблем в автономії при­діляється значна увага; по-друге, вплив на­ціональних політичних і суспільних орга­нізацій кримських татар не тільки на регіо­нальну нормотворчість, але й на еконо­мічне, політичне, культурне і релігійне життя півострова вельми значне, хоча і не визначальне; по-третє, місцеві органи вла­ди через обмежене коло їх компетенції можуть вирішити багато, але далеко не всі проблеми, що стоять перед народом-репа - тріантом для його нормальної інтеграції в сучасне українське суспільство. Тому це завдання радше покладено на найвищі ор­гани влади держави, суспільні, громадські та міжнародні організації.