joomla
ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ПОТЕРПІЛИХ ВІД ЯТРОГЕННИХ ЗЛОЧИНІВ
Юрист України

УДК 347.965.45:343.98 А. В. Іванцова

кандидат юридичних наук, асистент кафедри організації судових та правоохоронних орга­нів Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»;

Є. Є. Демидова асистент кафедри криміналістики Націо­нального університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті розглядаються проблемні питання щодо надання правової допомоги адвокатом потерпілим від злочинів у сфері медицини. З’ясовується завдання адвоката при доведенні вини лікарів. Зазначаються причини лікарських помилок та види злочинів, за які медичні працівники притягаються до кримінальної відповідальності. Приділено увагу питанням щодо залучення адвокатом обізнаних осіб.

Ключові слова: правова допомога, адвокат з медичного права, лікарська помилка, спеціаліст, судова експертиза.

В статье рассматриваются проблемные вопросы оказания правовой помощи адвокатом потерпевшим от преступлений в сфере медицины. Выясняется задача адвоката при доказывании вины врачей. Указываются причины врачебных ошибок и виды преступлений, за которые медицинские работники привлекаются к уголовной ответственности. Уделено внимание вопросам привлечения адвокатом сведущих лиц.

Ключевые слова: правовая помощь, адвокат по медицинскому праву, врачебная ошибка, специалист, судебная экспертиза.

The issues of provision of legal aid by lawyer for victims of crime in the field of medicine are considered in the article. The task of lawyer in the proof of guilt of doctors is clarified. Causes of medical errors and the types of crimes for which medical professionals are made answerable are pointed. The problems of attracting by lawyer of versed persons are noted.

Key words: legal aid, medical lawyer, medical error, specialist, judicial examination.

Вітчизняні та закордонні досліджен­ня довели, що ризик померти від лікар­ської помилки або лікарської халатнос­ті - в десятки, а інколи і в сотні разів перевищує ризик загибелі в ДТП. Досвід медичних адвокатів та організацій, які займаються захистом прав пацієнтів, аналіз багатьох медичних документів на судових процесах показав, що до 50-70 % офіційної інформації, відображеної в ме­дичних документах, є абсолютно або частково хибною [2].

Проблема лікарських помилок є од­нією з найважливіших у медичному пра­ві. Їх кількість, на жаль, не скорочується, а зростає. Так, наприклад, у США жерт­вами лікарських помилок щорічно ста­ють від 40 до 87 тис. американців. Медич­ний персонал притягують до криміналь­ної відповідальності, а медичні клініки несуть величезні збитки у вигляді виплат як компенсації за заподіяну моральну шкоду та шкоду, заподіяну здоров’ю [2]. На жаль, у нашій країні дуже складно довести вину лікарів. З цього випливає два питання. Перше - що таке лікарська помилка? Друге питання більш складне - яка лікарська помилка тягне за собою відповідальність, а яка ні.

Дати визначення лікарської помилки не так просто. Потрібно сказати, що в лі­тературі поширена точка зору, згідно якою, якщо здійснена лікарська помилка, то вже є підстави для притягнення лікаря до кримінальної відповідальності. Даний підхід ускладнюється ще й тим, що, як правило, слідчий не вникає в тонкощі медичної практики, лікарської деонтоло­гії, не аналізує судову практику по даній категорії справ. Усе це призводить до не­правильної правової кваліфікації діянь. Ситуація може виправитися, якщо за справу візьметься досвідчений адвокат, який має відповідну практику, а інколи і медичну освіту. Але, на жаль, таких в нашій країні всього декілька, в той час як, наприклад, у США, Великобританії та ФРН існують цілі адвокатські контори, де працюють адвокати, які спеціалізу­ються виключно на питаннях медичного та фармацевтичного права [2].

Причиною лікарської (медичної) по­милки, на нашу точку зору, є низькій рі­вень знань та недостатній досвід лікаря, що призводить до невірного клінічного діагнозу, а в підсумку - неправильного лікування.

На думку І. В. Давидовського, лікар­ська помилка - це брак у діяльності ліка­ря. Тобто медичне порушення, неправо­мірний уклін від виконання медичних стандартів [3].

Виникнення лікарських помилок має як об’єктивні, так і суб’єктивні переду­мови. Об’єктивні - пов’язані з незалеж­ними від особистості лікаря факторами: неякісні ліки, поломка медичного облад­нання, фізіологічні особливості організ­му хворого тощо. Суб’єктивні передумо­ви - це досвід, кваліфікація лікаря, ви­конання інструкцій та стандартів, осо­бисті відносини лікар - пацієнт, тобто ступінь їх взаємодовіри.

Аналіз судової практики країн Захід­ної Європи, де медичне право і преце­дентна практика більш розвинені, по­казує, що суди виносять рішення на ко­ристь позивача, присуджуючи певну суму, приблизно в 30-40 % справ порів­няно з 86 % загальної кількості всіх ін­ших справ.

Так, ще у 1838 р. в Англії було вине­сено цікаве рішення. Суддя Тіндалл, який розглядав справу про лікарську помилку, заявив: «Кожна особа, яка купує профе­сію, бере на себе тягар здійснення даної професії з певним ступенем уміння і ста­ранності. Але при цьому такий тягар не має на увазі того, що дана особа, напри­клад адвокат, бере на себе забов’язання виграти справу свого клієнта. Так і про­фесіоналізм хірурга не має на увазі того, що за будь-яких обставин він виконає лікування на найвищому професійному рівні, абсолютно виключаючи негативні наслідки.» Обставини, в яких лікар лі­кує свого пацієнта, також будуть при­йняті до уваги. Не раз вказувалося, що суд повинен враховувати те, що від ліка­ря, який працює в надзвичайній ситуації і не має всіх необхідних коштів і умов, не можна вимагати таких самих результатів, як від лікаря, що працює в ідеальних умовах. Ця точка зору була підтримана і суддею Мастіллом у справі Вілшер, де він вказав, що якщо лікар «...знаходить­ся в скрутному становищі через надзви­чайну ситуацію і йому доводиться роби­ти безліч дій одночасно, то той факт, що одну з цих дій він здійснив неправильно, не повинно бути підставою для притяг­нення його до відповідальності.» [2].

Згідно з принципами медичного пра­ва, лікар повинен ставити діагноз із тією ж ретельністю, з якою він діє завжди при спілкуванні з пацієнтами. Відомий вче­ний І. А. Касирський писав, що в клініч­ній медицині, немає кордонів по різно­маніттю хвороб та їх симптоматології і дуже часто причиною діагностичних помилок стає недостатня компетентність або необізнаність лікаря [4].

Однак судова практика зарубіжних країн виробила деякі принципи для ви­значення відповідальності лікаря за вчи­нення діагностичної помилки. Так, від­повідно до англійської судової практики, помилка при постановці діагнозу не буде вважатися злочинною недбалістю, якщо при цьому «.був дотриманий відповід­ний стандарт по догляду за пацієнтом, але буде вважатися однією з неминучих небезпек, супутніх медичній практи­ці...». Відповідальність може бути по­кладена на лікаря в тому випадку, якщо помилка при постановці діагнозу була допущена у зв’язку з тим, що лікар, на­приклад, переплутав історії хвороб.

У ст. 41 КК РФ зазначено:

1. Не є злочином заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам при обґрунтованому ризику для досягнення суспільно корисної мети.

2. Ризик визнається обґрунтованим, якщо вказана мета не могла бути досяг­нута не пов’язаними з ризиком діями (бездіяльністю) і особа, яка допустила ризик, вжила достатніх заходів для запо­бігання шкоди охоронюваним кримі­нальним законом інтересам.

3. Ризик не визнається обґрунтова­ним, якщо він завідомо був пов’язаний із загрозою для життя багатьох людей, з загрозою екологічної катастрофи або суспільного лиха» [5].

Ясно, що «відсоток ризику» в медич­ній практиці високий, бо лікар має спра­ву не з механізмом або роботом, а з жи­вим організмом. Тому проблема лікар­ської помилки і відповідальності лікаря є, мабуть, ключовим питанням медично­го права.

Коли заподіяно шкоду, виникає головне питання - виплата компенсації. Пацієнт, для того щоб отримати компен­сацію, перш за все повинен довести, що мала місце недбалість (груба медична помилка) з боку лікаря. Це особливо важко зробити, коли лікар є визнаним професіоналом у своїй справі. При цьому суди, виносячи рішення за такими позо­вами, часто посилаються на доктрину гезірза^шШг. Відповідно до даної док­трини, передбачається, що з боку обви­нуваченого мала місце злочинна недба­лість. Якщо обвинувачений не зможе спростувати це, то вважається, що по­зивач довів свою правоту. Крім того, resipsaloguitur може розглядатися як про­тидія «корпоративній солідарності», згід­но з якою багато лікарів підтримують своїх колег, навіть знаючи, що вони ско­їли злочин.

Необхідно зазначити, що проблеми злочинів та кримінальної відповідаль­ності медиків є однією з найбільш дис­кусійних тем у медико-правовій літера­турі. Під професійним медичним зло­чином слід розуміти умисне або необе­режне діяння, вчинене медичним праців­ником при виконанні професійних обов’язків.

Умисним злочином є ненадання до­помоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ). Серед необережних зло­чинів є неналежне виконання професій­них обов’язків медичним або фармацев­тичним працівником (ст. 140 ККУ), вбив­ство через необережність (ст. 119 ККУ) і необережне тяжке або середньої тяжко­сті тілесне ушкодження (ст. 128 ККУ).

Виділяють наступні види злочинів, за які медичні працівники можуть бути притягнуті до кримінальної відповідаль­ності:

1) професійні медичні злочини;

2) службові медичні злочини;

3) злочини, за які медичні працівни­ки притягуються до кримінальної відпо­відальності на загальних підставах.

До першої групи належать злочини, які пов’язані з професійною діяльніс­тю медичних працівників. Неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої неви­ліковної інфекційної хвороби (ст. 131); розголошення відомостей про проведен­ня медичного огляду на виявлення зара­ження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132); незаконне проведення аборту (ст. 134); неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137); незаконна лікувальна діяль­ність (ст. 138); ненадання допомоги хво­рому медичним працівником (ст. 139); неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтич­ним працівником (ст. 140); порушення прав пацієнта (ст. 141); незаконне про­ведення дослідів над людиною (ст. 142); порушення встановленого законом по­рядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143); насильницьке донорство (ст. 144); незаконне розголошення лікар­ської таємниці (ст. 145); підміна дитини (ст. 148); незаконне поміщення в психіа­тричний заклад (ст. 151); незаконна вида­ча рецепта на право придбання наркотич­них засобів або психотропних речовин (ст. 319); порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотроп­них речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320); порушення правил боротьби з епідеміями (ст. 325) тощо.

Другу групу злочинів, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, склада­ють суспільно небезпечні діяння, які пов’язані з виконанням медиком служ­бових обов’язків. Мова йде про такі зло­чини, як: розголошення відомостей про проведення медичного огляду на вияв­лення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекцій­ної хвороби (ст. 132); неналежне вико­нання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137); порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184); зловживання владою або служ­бовим становищем (ст. 364); перевищен­ня влади або службових повноважень (ст. 365); службове підроблення (ст. 366); службова недбалість (ст. 367); одержання хабара (ст. 368) та інші.

Третю групу з представленої класифі­кації складають злочини, за які медичні працівники притягуються до криміналь­ної відповідальності на загальних підста­вах. До них можуть відноситись ті зло­чини, за які медичний працівник притя­гується до кримінальної відповідальності як загальний суб’єкт цього злочину.

Найбільш показовим з позиції зло­чинних діянь медичних працівників є не - надання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ). Відмінною особливістю такого злочину є те, що суб’єктом його вчинення може бути тіль­ки медичний працівник (лікар, фель­дшер, медична сестра, акушер, працівни­ки служби швидкої медичної допомоги та державної служби медицини ката­строф). Кримінальна відповідальність настає за наявності наслідків у вигляді смерті, заподіянні тяжкої або середньої тяжкості шкоди здоров’ю людини [6].

Таким чином, необхідно зазначити, що на сьогодні в медичному праві є бага­то протиріч і прогалин, і тому суперечки у цій галузі є одними із найскладніших. Не варто намагатися самостійно виріши­ти спір, пов’язаний з наданням неякісних медичних послуг. На жаль, закони та нор­мативні акти, які повинні гарантувати громадянину право на життя та забезпе­чення його здоров’я, в нашій країні трак­туються по-різному. І часто, як показує досвід, не у бік потерпілої особи.

Довести винуватість лікаря, медпер­соналу або медичного закладу - справа надто складна, бо потребує спеціальних знань і кваліфікації. Тому для вирішен­ня складних медичних справ необхідний досвідчений фахівець, такий як адвокат із медичного права. Участь у справі та­кого спеціаліста є дуже важливою, адже, якщо скарга буде складена юридично грамотно, то питання можна буде в де­яких випадках вирішити навіть у досу - довому порядку. Крім того, професійно оформлений запит до медустанови - збільшує шанс отримати конкретну відповідь.

Наявність вузької спеціалізації адво­ката, спрямованої на надання правової допомоги потерпілим від злочинів у сфе­рі медицини, має багато переваг, оскіль­ки дозволяє ґрунтовно вникнути в тон­кощі такої діяльності та стати провідним фахівцем у цій галузі. Однак, ураховуючи різноманітність сфер надання медичних послуг, навіть отримання значного до­свіду такої адвокатської практики не ви­ключає необхідність звернення до осіб, що володіють спеціальними знаннями у галузі медицини, - судового експерта та спеціаліста.

Обов’язковою умовою відповідаль­ності за заподіяння шкоди є причинний зв’язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Тому адвокату у першу чергу необхідно довести, що шкода, завдана потерпілому, є наслідком протиправної поведінки (дії або безді­яльності) медичного працівника, а не на­стала з інших причин, наприклад, вна­слідок індивідуальних особливостей організму пацієнта. При цьому необхідно враховувати, що згідно з ч. 4 ст. 34 Основ законодавства України про охорону здоров’я лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого у разі відмови остан­нього від медичних приписів або пору­шення пацієнтом встановленого для ньо­го режиму [7]. Тому найбільш вагоме значення у випадках притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за «професійні правопору­шення» має висновок судово-медичної експертизи.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-медичні експертизи проводяться виключно дер­жавними спеціалізованими установами

[8] . Крім того, необхідно зазначити, що згідно п. 2.4 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи у прова­дженнях щодо притягнення до кримі­нальної відповідальності медичних пра­цівників за професійні правопорушення обов’язково проводяться комісійні екс­пертизи, тобто у складі не менше трьох експертів. Проведення цих експертиз здійснюється у відділах комісійних екс­пертиз, бюро судово-медичних експер­тиз, управлінь охорони здоров’я облас­них виконавчих комітетів, у відділі комі­сійних експертиз республіканського бюро (Автономної Республіки Крим), а також у судово-медичному відділі Го­ловного бюро судово-медичної експер­тизи МОЗ України [9].

КПК 2012 р. порівняно з КПК 1960 р. значно розширив права сторони захисту щодо використання спеціальних знань, надавши їй не лише право заявляти кло­потання про залучення судового експер­та для проведення судової експертизи (ч. 1 ст. 243), а й право на самостійне його залучення (ч. 2 ст. 243) [6].

Підставою для проведеня експертиз відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або письмове звернення по­терпілого чи сторони захисту криміналь­ного провадження, у якому обов’язково зазначаються реквізити, перелік питань, поставлених експерту, а також об’єкти, що підлягають дослідженню [10]. Таким чином, адвокат має право отримати ви­сновок судової експертизи шляхом по­дання письмового звернення (заяви) до відповідної експертної установи. Однак необхідно звернути увагу, що норматив­ні акти, що регулюють порядок прове­дення судово-медичної експертизи, у т. ч. Інструкція про проведення судово-ме­дичної експертизи, не відповідають чин­ному КПК та потребують внесення від­повідних змін.

Актуальною проблемою є також ви­бір експертної установи, де буде прово­дитись судово-медична експертиза. Міс­цеві бюро судово-медичних експертиз, а також та установа, де було вчинено правопорушення, підпорядковані одно­му територіальному відомству. Крім того, розповсюдженим явищем є так звана «корпоративна етика» лікарів. Тому з ме­тою забезпечення незалежності експер­тів та об’єктивності їх висновків, як ві­рно зазначає М. В. Капустіна, доцільно залучати експертів з інших регіональних експертних установ [11, с. 161].

Важливість правильності формулю­вання питань експерту не викликає жод­них сумнівів. Однак адвокат не є фахів­цем у галузі медицини, тому вагоме зна­чення має отримання консультацій спе­ціалістів (лікарів, фармацевтів), а також використання спеціалізованої літерату­ри. Так, на вирішення судово-медичної експертизи можуть бути поставлені такі питання: 1. Чи правильно встановлено діагноз хворому при первинному звер­ненні до лікаря та при наступному об­стеженні? 2. Чи своєчасно встановлено правильний діагноз? 3. Якщо діагноз встановлено неправильно або несвоєчас­но, що було причиною цього, як це впли­нуло на лікування хворого та на його стан? 4. Чи повноцінно проведено об­стеження хворого; якщо ні, то яких за­ходів необхідно було вжити, якими до­кументами це регламентовано? 5. Чи правильно проводилось лікування хво­рого; якщо ні, то яких заходів необхідно було вжити, якими документами це ре­гламентовано? 6. Чи було протипоказа­ним призначене хворому лікування? 7. Якщо мали місце дефекти обстеження та лікування, то яка їх причина, до яких наслідків вони призвели на час прове­дення експертизи і можуть призвести в майбутньому? 8. Чи пов’язані виявле­ні дефекти з погіршанням стану здоров’я хворого або його смертю; якщо так, то який характер цього зв’язку - прямий чи непрямий? 9. Якими документами повинні керуватися лікарі при прове­денні обстеження та лікування хворого, чи мало місце порушення цих вимог? 10. Що було причиною смерті - захво­рювання (ушкодження) чи дефекти ме­дичної допомоги? 11. Чи пов’язано зні­вечення обличчя або захворювання з проведеним косметологічним втручан­ням? Чи мав можливість лікар при да­ному захворюванні, травмі або їх ускладненнях вжити необхідних заходів для порятунку хворого і яких саме? [12, с. 206-207; 13, с. 540-541]. Питання кон­кретизуються залежно від певних об­ставин провадження (справи) та необ­хідності їх з’ясування.

Іншою формою використання спеці­альних знань обізнаних осіб є отримання консультацій та висновків експертних досліджень спеціалістів. При викорис­танні медичних знань як консультатив­ної допомоги адвокат стикається з про­блемою вибору фахівця певного профі­лю. Для оцінки правильності проведених заходів з надання медичної допомоги, їх відповідності стандартам, правилам слід залучати фахівців вузького профілю, які можуть дати кваліфіковані висновки щодо окремих розділів, елементів надан­ня медичної допомоги. Такими фахівця­ми доцільно залучати співробітників кафедр медичних вищих навчальних за­кладів [11, с. 161; 14, с. 26].

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що звичайно жодний судовий позов не змо­же повернути або відновити втрачене здоров’я у зв’язку з лікарською помил­кою чи халатністю. Але послуги адвоката з медичного права можуть посприяти отриманню належної компенсації, яка необхідна для лікування та реабілітації, або, у разі втрати годувальника, - для матеріальної допомоги його сім’ї.


Література ___________________________________________________________

1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Айвазян Д. В. / Медицинский адвокат Дмитрий Айвазян [Електронний ресурс] / Д. В. Айвазян. - Режим доступу : www. adv1.ru - Заголовок з екрана.

3. Давыдовский И. В. Советская медицина [Електронний ресурс] / И. В. Давыдовский. - № 10. - 1957. - Режим доступу : www. medbook. net. ru - Заголовок з екрана.

4. Кассирский И. А. Проблемы и ученые: деятели русской медицины [Електронний ресурс] / И. А. Кас­сирский. - М., 1949. - Режим доступу : www. publ. lib. ru./ archives /K/Kassirskiy I/A/ - Заголовок з екрана.

5. Уголовный кодекс РФ от 13.06.1996 № 63 - ФЗ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www/ozpp. ru. - Заголовок з екрана.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI // Офіц. вісн. України. - 2012. - № 37. - Ст. 1370.

7. Основи законодавства України про охорону здоров’я [Електронний ресурс]: Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII // Верховна Рада України : офіц. веб-сайт. - Режим доступу: http://zakon1. rada. gov. ua/laws/show/2801-12. - Заголовок з екрана.

8. Про судову експертизу : Закон України від 25 лютого 1994 р. №4038-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - №28. - Ст. 232.

9. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи [Електронний ресурс] : інструкція МОЗ України від 17.01.1995 № 6 // Верховна Рада України : офіц. веб-сайт. - Режим доступу: http://zakon2. rada. gov. ua/ laws/show/z0254-95. - Заголовок з екрана.

10. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-ме­тодичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень [Електронний ресурс] : наказ Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 р. // Верховна Рада України : офіц. веб-сайт. - Режим доступу : ttp://zakon2.rada. gov. ua/laws/show/ z0705-98. - Заголовок з екрана.

11. Капустина М. В. Проблемы использования специальных знаний при расследовании ятрогенных преступлений / М. В. Капустина // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики : зб. наук. пр. - Вип. 9. - Х. : Право, 2008. - С. 159-162.

12. Експертизи в судовій практиці: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. В. Г. Гончаренка. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К. : Юрінком Інтер, 2010. - 400 с.

13. Россинская Е. Р. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе / Е. Р. Россинская. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Норма, 2009. - 656 с.

14. Золоев А. План проверки по плану ятрогении / А. Золоев // Законность. - 2007. - № 9. - С. 25-26.