joomla
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (ГЕТЬМАНЩИНИ) У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХУІІ-ХУІН СТОЛІТЬ
Юрист України

Головко О. М

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, перший проректор з навчальної та методичної роботи Харківського національ­ного університету внутрішніх справ

Головко О. М. Організаційно-правові засади фінансової діяльності Української дер­жави (Гетьманщини) у другій половині ХУІІ-ХУШ століть

Стаття присвячена з’ясуванню загальних правових і організаційних характеристик діяльності Гетьманської держави другої половини ХУІІ-ХУШ століть у фінансовій галузі.

Ключові слова: державні фінанси, військовий скарб, податки і збори, справляння податків, індукта, евекта.

Головко А. Н. Организационно-правовые основы финансовой деятельности Укра­инской державы (Гетманщины) во второй половине XVII-XVIII ст.

Статья посвящена выяснению общих правових и организационных характеристик дея­тельности Гетманской державы второй половины ХУІІ-ХУШ веков в финансовой сфере.

Ключевые слова: государственные финансы, военная казна, налоги и сборы, взимание налогов, индукта, эвекта.

Golovko A. Organizational-legal bases of financial activity of the Ukrainian state (Hetmanshiny) in second half of XVII-XVIII century.

The article is devoted to finding-out of the general legal and organizational characteristics of Hetman power activity in second half of ХУІІ-ХУІІІ centuries in financial sphere.

Key words: public finances, military treasury, taxes and dues, tax collections, indukta, evekta.



Одним із неодмінних атрибутів дер­жави є власна економіка та фінансова система — наскільки б нерозвиненою вона не була. Так, у одному з кращих за часи незалежності України підручників із теорії держави і права, підготовленому за науковою редакцією академіків Наці­ональної академії правових наук України М. В. Цвіка та О. В. Петришина, серед основних ознак держави як територіаль­ної організації публічної влади надається і та, яка безпосередньо пов’язана із дер­жавними фінансами: «Для фінансового забезпечення своєї діяльності вона [дер­жава. — О. Г] встановлює бюджет, курс, систему податків, здійснює у разі необ­хідності внутрішні та зовнішні позики» [1, с. 76]. Таким чином, держава мала не лише створити свою фінансову систему, а й інституційно її забезпечити.

Завданням даної розвідки є з’ясуван­ня загальних правових і організаційних характеристик діяльності Гетьманської держави у фінансовій галузі. Спеціально ця проблема у вітчизняній науці історії держави і права практично не досліджу­валася. Окрему увагу їй приділяли до­слідники хіба що у першій третині ХХ ст. Можемо назвати монографію М. Є. Слаб - ченка «Хозяйство Гетманщины в ХУІІ - ХУІІІ столетиях» [2, с. 7] та роботу В. О. Ро - мановського [3, с. 779-785]. Інших спеці­альних звернень до проблеми фінансо­вого права Гетьманщини до сьогодні не спостерігаємо.

Процеси українського державотво­рення середини ХУІІ ст., пов’язані з ді­яльністю Б. Хмельницького, супрово­джувалися і початком становлення фі­нансової системи. Гетьман здійснював вище управління державними фінансами («військовим скарбом»), встановлював та контролював витрати, призначав спе­ціальних збирачів податків. Саме з тих часів на Гетьманщині почалося карбу­вання власної монети. Нормативно - правові акти з фінансових питань вида­вали і наступники Хмельницького І. Брюховецький, І. Самойлович, І. Мазепа [4, с. 26-27] та ін. Функцію центрального органу управління фінансами виконува­ла фінансова канцелярія, очолювана гетьманським підскарбієм.

Одним із найважливіших результатів Визвольної війни українського народу середини ХУІІ ст. стали суттєві зміни сус­пільного устрою. Сформувалася й фак­тично змінила попередню (польсько - литовську й українську спольщену) нова, національна політична і соціальна еліта. Її склали представники козацької стар­шини і православної шляхти. Високим став статус козацтва, полегшилося і ста­новище селянства. Селяни (так званих вільних військових сіл) були особисто вільними і разом із міщанами (а в окре­мих випадках і козаками) сплачували загальнонародні податки [5, с. 166-167]. У цей час загальних і спеціальних по­датків нараховувалося чимало: податки з різників, винокурів, калачниць та ін­ших ремісників; з воскобоєнь, солодо­вень і броварень; з винокурних казанів, пасік і бортних дерев; ступних і фолюш - них кіл млинів; ратушних корчем і від­купних і відкупних дворів; торгових місць і ратушних комор, з різницьких комор і рибних ловель, за продані на тор­гах сіль, хліб, рибу, волоське вино, брагу та інші дрібні товари; «ярмаркове» з ку­пецьких підвід; «повідне» з виведеної на продаж худоби; «покуховне» з вивезених на продаж горілки і дьогтю; «скатне» з продаваних оптом горілки і дьогтю; «відкупне», «поківшове» і «повідерне» зі «скатної» горілки; «скапщина» (за при­готування пива); «вагове» з продаваних на пуди товарів; тютюнова десятина; «пе­ревізне» через ріки; «стація» (натураль­ний податок на утримання війська); гро­шовий чинш; «куничне» з весіль тощо. Населення також окремо оподатковува­лося на утримання полкового, сотенного уряду та органів станового самовряду­вання (найперше, міського) [6, с. 170­171]. Така складна система податків не мала відповідного організаційного забез­печення, що свідчило про недостатність і нерозвиненість апарату управління дер­жавними фінансами в Гетьманщині.

Фінансова система Гетьманщини за структурою була громіздкою й недостат­ньо упорядкованою. Податки і збори справлялися як у грошовій, так і нату­ральній формі. Дуже часто вони поши­рювалися лише на певні групи населення; сама система оподаткування була неста­більною; існувало багато зборів, які мали місцевий характер і встановлювалися полковими, міськими і навіть сотенними управліннями [7, с. 81]. Гетьманська фі­нансова («скарбова») канцелярія мала характер приватної установи і набула статусу органу державної влади лише у 1728 р. [8, с. 44]. Її штати були більш ніж скромними. Навіть у 1768 р. тут працю­вали усього 15 канцеляристів віком від 22 до 47 років, які отримували жалуван­ня від 60 до 120 руб. [9].

Наприкінці ХУІІ — на початку ХУІІІ ст. гетьмани не тільки не відчували по­треби у заміщенні посади генерального підскарбія, а й облікували державні фі­нанси окремо від Генеральної канцелярії. Один з останніх українських гетьманів Д. Апостол доповідав російському уря­дові: «Сколко с означенных городов и принадлежащих к нам сел и деревен яких доходов и куда збирались о том в ге­неральной войсковой канцелярии не из­вестно и справиться не по чему, понеже тие доходи собственно ведомы были при дворе гетманском, а генеральная войско­вая канцелярия оные доходы не ведала» [10, с. 181]. У той же час царат підкрес­лював формальну самостійність фінан­сово-управлінської діяльності україн­ської адміністрації у податкових (як про­відних серед фінансових) питаннях: «...Не токмо те зборы, но и всякие по­рядки и устроения в малороссийских городах ведает он, гетман» [11, с. 170].

На початку ХУІІІ ст. певною мірою структурувалися місцеві органи фінансо­вого управління в Україні. З’явилися три комісії у складі полкових канцелярій (ра­хункова, скарбова та судова) [12, с. 57]. Отже, із трьох підрозділів полкової кан­целярії два були орієнтовані на адміні­стрування державних фінансів. У сотнях фінансами розпоряджалися самі сотники. Відповідні технічні (облікові й контроль­ні) функції здійснював сотенний пи­сар [13, с. 56]. За часів Б. Хмельницького колишній повіт (повєт) Речі Посполитої припинив існування разом із воєвод­ством, поступившись місцем козацькій сотні та полку. Однак і в сотні, як і в пол­ку, серед урядовців не було посадової особи, яка відповідала б за фінансові справи [14, с. 162]. Сотник забезпечував надходження податків (переважно не­прямих — з горілки, солі тощо). Так само складалися справи і на Слобідській Укра­їні [15, с. 70].

Організаційно-технічні функції з ад­міністрування податкової справи, яка була серцевиною фінансово-управлінської діяльності на Гетьманщині, здійснювали виборні полкові й сотенні збирачі («збор - щики») і рахівники («щетчики»). Вони обиралися у грудні кожного року на на­ступний рік. Якихось визначених штатів не було. Так, у 1735 р. у Гадяцькому полку (очолюваному в той час відомим Г. Гра - бянкою) полковий збирач був обраний один (Іван Терентьєв), а водночас у Ста - родубському — двоє (Яків Бриліон та Іван Чалабан) [16].

Українська система управління фі­нансами до завершення уніфікаторських послідовних організаційно-правових за­ходів царату в останній чверті ХУІІІ ст. стабільністю не відзначалася. Єдиного по всій автономії фінансового обліку не ве­лося. Незважаючи на те що у полках, як адміністративно-територіальних і війсь­ково-мобілізаційних одиницях, склада­лися фінансові звіти (так звані «веде­ния») про прибутки і витрати полкової казни, згідно з якими відправлялися гро­ші до гетьманського скарбу, полковники часто-густо фактично безконтрольно ви­трачали полкові кошти. Непоодинокими були й факти хабарництва полкової стар­шини, зокрема, за безпідставне знижен­ня ставок тих чи інших податків чи звіль­нення від них [17, с. 209-211].

На українських землях склалася влас­на, відмінна від московських правових традицій, система непрямого оподатку­вання і його регламентації. Основними надходженнями тут були кошти з оренд. Зважаючи на їх тогочасний правовий ре­жим, можемо (з певними застереження­ми) віднести ці збори до податкових, оскільки орендувалося не стільки майно держави, скільки певні функції, належні до її компетенції як інтегруючого соці­ального інституту, нерозривно пов’яза­ного з правом. Однією з форм оренди був відкуп на збір податків (як правило, не­прямих), а також — передача державою іншим суб’єктам свого права монополь­ного продажу певних товарів і послуг (від реалізації спиртних напоїв у певній місцевості до таврування мір і ваг тощо). Щорічні надходження від оренд до геть­манського скарбу сягали 100 тис. золотих [18, с. 84].

Вітчизняна історія права кінця ХУІІ ст. знала і таку форму оренди, як надання її юридичній особі, найперше, міським громадам [18]. Тут, на нашу думку, мож­на говорити скоріше не про оренду не­прямого податку (як український відпо­відник російського відкупу), а про спе­цифічне (на компенсаційній основі) де­легування державою повноважень орга­нам місцевого самоврядування.

Скасування Петром І у 1708 р. непо­пулярних у народі оренд у Гетьманщині мало передусім політичне завдання — звузити соціальну базу І. Мазепи та його прибічників після їхнього виступу проти російської влади [19, с. 55]. Такі дії здійснювалися при тому, що у етнічній Росії у цей час існувала, скажімо, на спиртні напої жорстка відкупна система: «У 1705 ро­ці Петро І переходить до відверто від­купної системи поєднуючи її з казенним продажем і даючи відкупи найбільш енергійним, багатим і безсовісним, жор­стоким людям» [20, с. 303].

У XVIII ст. царат прагнув удоскона­лити управління збором непрямих по­датків, найперше зі спиртних напоїв. Створені на території імперії для нагляду за обігом і оподаткуванням алкогольних напоїв корчемні контори 17 серпня 1761 р. були підпорядковані губернським кан­целяріям [21, с. 11187]. Як указував Ю. В. Готьє, «будучи однією на всю губернію і до певної міри рівною губернській кан­целярії, корчемна контора старалася ста­ти в начальницькі відносини до нижчих обласних установ» [22, с. 98]. Це було першою спробою створити фінансову акцизну адміністрацію Російської імперії на українських землях.

Автономія України у складі російської держави протягом тривалого часу забез­печувалася і формальним невтручанням імперської адміністрації до українських фінансових справ. Однак уже у 1709 р. резидент Петра І на українських землях, ближній стольник А. Ізмайлов, мав контро­лювати надходження податків з населен­ня і витрату зібраних сум. Раніше це було віднесено до виключної компетенції геть­мана та генерального уряду [23, с. 194]. Порядок справляння податків визначався універсалами гетьмана [23, с. 149].

Важливим елементом державності, незалежно від історичного етапу її існу­вання, є наявність власної митної систе­ми. Уже Б. Хмельницьким були встанов­лені зовнішні мита на користь військо­вого скарбу: індукта (від ввезення това­рів), евекта (від їх вивезення). Ця систе­ма була юридично закріплена (із визна­ченням митного тарифу) універсалом гетьмана від 28 квітня 1654 р. [24, с. 69] Розміри цих мит становили близько 2 % від вартості товарів. Загальне надхо­дження індукти та евекти за часів геть­манування І. Мазепи досягало 50 тис. золотих на рік [25, с. 83, 84].

Царат довгий час законодавчо збері­гав митну систему Гетьманщини. Так, ще 8 грудня 1747 р. мав місце указ Урядуючо - го Сенату [26, с. 9457] про стягнення з 1748 р. портового мита згідно з «Торго­вим статутом Російської імперії» з това­рів, що довозилися з Росії в Україну, в при­кордонних митницях Сєвській, Курській, Брянській так само, як і з закордонних товарів, що переміщувалися транзитом через Україну всередину імперії. Сенат­ським указом від 8 грудня 1748 р. [27, с. 9557] було підтверджено не лише легі - тимність індуктного збору, а і те, що суб’єктом його справляння залишалась Генеральна військова канцелярія, тобто уряд Гетьманщини. 10 травня 1749 р. се­натським указом [28, с. 9613] було створе­но низку митниць на межі Слобожанщи­ни чи Новгород-Сіверщини і етнічних «великоросійських» земель. Це, зокрема, митниці в Путивлі, Рильську, Бахмуті, Торі та Чугуєві. Пройшло небагато часу (усього п’ять років), і вони припинили існування, разом із самими українськими митами внаслідок скасування митного кордону між Росією та Україною.

Вітчизняна історія у ХУІІІ ст., особли­во починаючи з його середини, відзнача­лася невпинним посиленням російських впливів і поступовим обмеженням укра­їнської автономії. Ці процеси позначали­ся і на регулюванні фінансових відносин. Утім, Російська імперія на той час навряд чи могла дати Україні власні «високі зраз­ки» організаційно-правових засад фінан­сової адміністрації. До доби Петра І одно­манітно упорядкованого управління фі­нансами у Московському царстві не було. Загальнодержавний бюджет виник у се­редині ХУІІ ст. [29, с. 17]. Однак цей бю­джетний процес був значною мірою не - керованим, що давалося взнаки аж до воцаріння Катерини ІІ [29, с. 26].

Реформи Петра І у галузі управління державними фінансами були спричинені, на нашу думку, з одного боку, його мо - дернізаторськими планами, а з друго­го — потребами у коштах, викликаними багаторічною і виснажливою Північною війною [30, с. 67]. На кінець ХУІІ ст. бю­джет Росії складався переважно з дохо­дів, отримуваних від податків і зборів, із державних монополій, державних рега­лій і казенної власності [31, с. 147]. Фак­тично не існувало спеціалізованого фі­нансового відомства — функції управ­ління державними фінансами мали май­же всі прикази. У повітах контроль за збором значної частини податків пере­бував у віданні воєвод [32, с. 17-18].

У 1708-1709 роках Петром І була про­ведена місцева реформа, яка пересліду­вала, передусім, фінансові цілі [33, с. 7]. Виникли губернії. Управління фінансами в кожній губернії чи провінції було відне­сене до компетенції губернатора (воєво­ди) і мало здійснюватися безпосередньо камериром (відав усіма губернськими до­ходами, його апаратом була земська кон­тора). Казначейські (касові) функції ви­конував земський рентмейстер. Адміні­стративно-фінансовою посадовою особою на рівні повіту виступав земський комісар [34, с. 7-8]. Значну роль у зборі податків із міських станів та селян у Росії відігравали (як і слід було чекати щодо такого етапу розвитку апарату управління державни­ми фінансами) органи самоврядування відповідних громад.

Технічна сторона ведення бюджетних операцій у Російській імперії з точки зору сьогоднішнього дня виглядала при­мітивно. Державний бюджет являв со­бою доволі заплутану відомість, у якій відмічалися отримані доходи і видатки. Цей документ складався так: фіксувало­ся, що отриманий певний дохід (напри­клад, від податків), і тут же вказувалося, на що були витрачені ці кошти. Такий вигляд державний бюджет мав до гу­бернської реформи 1775 р., коли значні функції щодо його виконання були пере­дані до казенних палат. Новий бюджет набув вигляду, який ураховував поділ держави на губернії. По кожній із них щомісячні відомості про надходження і витрати направлялися до Санкт-Петер­бурга [35, с. 175]. За таким саме принци­пом будувався і державний бюджет Геть­манщини [36, с. 254].

У ХУІІІ ст. адміністрація самодер­жавства загальної компетенції на міс­цях поєднувала у своїй діяльності різні за спрямуванням управлінські функції. Обласні (тобто губернські або наміс­ницькі) установи одночасно були й ор­ганами фінансового управління. Губер­натор зобов’язувався, зокрема, бути присутнім при вирішенні питань щодо видачі грошей, визначення відкупів і ка­зенних підрядів. Воєводи і губернатори відповідали за збір недоїмок, з чим справлялися далеко не завжди [37, с. 437-441 ]. Про фінансові повноваження докатерининських губернаторів писав І. Блінов: «У фінансовому відношенні гу­бернатор був виконавцем указівок уря­ду, самостійність його юридично була незначна, увести новий податок він не мав права, фактично ж губернатори зна­ходили нові джерела доходів і користу­валися ними без відома Сенату і колегій» [36, с. 81-82]. Однак у ті часи в умовах автономії на Гетьманщині та Слобідській Україні вплив губернаторів на податко­ву справу і на місцеві фінанси був мен­шим, ніж у етнічних російських губер­ніях.

Діяльність губернаторів регламенту­вали «Наказ губернаторам і воєводам і їх товаришам, за яким вони повинні чини­ти» від 12 вересня 1725 р. і «Настанова губернаторам» від 21 квітня 1764 р. [37, с. 1803] З 52 пунктів чи статей Наказу питанням фінансового управління були присвячені 16, тобто майже третина. Їх назви свідчать про те, що губернатор і воєводи мали відати всіма відомими на той час місцевими фінансовими справа­ми. У Настанові Катерини ІІ «фінансові питання» зводилися переважно до завдань губернатора боротися з «лихоим­ством» і хабарництвом. У той же час ука­зувалося, що всі місцеві («земські») уста­нови підпорядковуються губернаторам, у тому числі митниці. На такій правовій основі й розв’язували фінансово-управ­лінські питання губернатори на україн­ських землях на початку останньої тре­тини ХУІІІ ст. У цей час певні функції фінансового управління виконували такі посадові особи загальної місцевої адмі­ністрації, як губернські, провінційні та повітові земські комісари. Серед інших завдань, віднесених до їх компетенції, слід виділити проведення ревізій насе­лення (тобто визначення фіскальної бази в умовах подушного оподаткування) та збір податей [38, с. 151].

У середині ХУІІІ ст. у фінансово - управлінській діяльності на українських землях у складі Російської імперії відбу­лися нові зміни, пов’язані, передусім, із митною реформою. У Росії внаслідок реформ П. Шувалова, що мали місце у 1753-1754 роках, сформувалась єдина митна система. Завдяки цьому митні опе­рації були зосереджені на митному кор­доні держави [39, с. 72]. Ліквідація вну­трішніх митниць і митних зборів мала принципове значення для формування єдиного економічного простору в держа­ві та включення до нього українських територій: «Неодмінною умовою існу­вання цілісної держави є єдність вну­трішнього ринку, вільне від всяких об­межень переміщення всередині країни товарів, капіталів» [40, с. 84]. Розпочало­ся функціонування на території України загальноімперської митної системи, ґрунтованої на першому російському «Митному статуті» 1755 р. [41, с. 10486]

Одночасно з ліквідацією митниць на українсько-російському адміністратив­ному кордоні, царат спільно з органами управління Гетьманщини зміцнював за­хідний митний кордон з Польщею. Чет­вертого жовтня 1754 р. було ухвалено створити низку митних органів у Київ­ській губернії. Зокрема, була ліквідована прикордонна митниця власне у Києві й створена у Васильківському форпості, а також у Добрянці, Злинці, Переяславі, Кременчуці та Переволочній (тобто на основних місцях переправи через Дні­про) [42]. На Півдні України, окрім Бах - мутської митниці, сенатським указом від 15 квітня 1755 р. створювались під її ке­рівництвом ще дві «малі» митниці: Ізюм- ська та Луганська [43]. Та ці митні органи вже не належали до української митної системи, вони мали забезпечувати мит­ний контроль на кордонах з Кримським ханством, яке доживало останні десяти­річчя.

У другій половині XVIII ст. відбула­ся низка визначальних для історії Укра­їни, її держави і права подій, що при­звели до досить довготривалої втрати автономії та ознак державності, погли­нання її Російською імперією. Указом

10 листопада 1764 р. було остаточно скасо­вано гетьманство. Влада на українських землях перейшла до другої Малоросій­ської колегії (припинила існування у 1786 р.) [44, с. 588]. У 1765 р. припини­ла існування автономія Слобідської України [45, с. 86]. У 1775 р. була лікві­дована Запорізька Січ. Сотенно - полковий уряд скасований на україн­ських землях у 1781 р. Рештки автономії зникли у 1782 р., що негативно відобра­зилося «на подальшому розвитку наці­онального й політичного життя на усій Україні» [46, с. 12]. На українських зем­лях був уведений загальноімперський адміністративно-територіальний поділ на губернії та повіти. Органами фінан­сово-господарського управління на рів­ні губерній були створені казенні пала­ти, а у повітах — казначейства як органи управління державними фінансами.

Фінансова система Гетьманщини та українські органи управління державни­ми фінансами припинили існування. Була ліквідована одна із головних ознак української козацької держави другої по­ловини XVП-XVШ століть.


Література ____________________________________________________________

1. Загальна теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / М. В. Цвік, О. В. Петри - шин, Л. В. Авраменко та ін. ; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. - Х., 2009.

2. Слабченко М. Е. Хозяйство Гетманщины в ХУІІ-ХУІІІ столетиях. Т. 4 : Состав и управление государственным хозяйством Гетманщины / М. Е. Слабченко. - Одесса, 1925.

3. Романовський В. О. До історії бюджетового права Гетьманщини за Кирила Розумовського / В. О. Романовський // Ювілейний збірник на пошану академіка Д. І. Багалія з нагоди 70-ї річниці життя та 50-х роковин наукової діяльності. - К., 1927.

4. Єрмолаєв В. М. Органи влади і управління Української держави (друга половина ХУІІ - ХУІІІ ст.): навч. посіб. / В. М. Єромалаєв, А. І. Козаченко. - Х., 2002.

5. Борисенко В. Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині ХУІІ ст. / В. Й. Борисенко. - К., 1986.

6. Борисенко В. Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині ХУІІ ст. / В. Й. Борисенко. - К., 1986.

7. Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХУІІ - по­чатку ХУІІІ ст. / В. А. Дядиченко. - К., 1959.

8. Єрмолаєв В. М. Органи влади і управління Української держави (друга половина ХУІІ - ХУІІІ ст.) : навч. посіб. / В. М. Єрмолаєв, А. И. Козаченко. - Х., 2002.

9. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). - Ф. 763. Канцелярия малороссийского генерал-губернатора П. А. Румянцева-Задунайского. - Оп. 1. - Спр. 366. Ведомости о штатах генерального войскового суда, канцелярии малороссийского скарба и генеральной счетной комиссии (1768), 108 л. - арк.16.

10. Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХУІІ - по­чатку ХУІІІ ст. / В. А. Дядиченко. - К., 1959.

11. Борисенко В. Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині ХУІІ ст. / В. Й. Борисенко. - К., 1986.

12. Єрмолаєв В. М. Органи влади і управління Української держави (друга половина ХУІІ-ХУІІІ ст.): навч. посіб. / В. М. Єрмолаєв, А. І. Козаченко. - Х., 2002.

13. Дорошенко Д. І. Нарис історії України в 2-х т. Т. 2 (Від половини ХУІІ століття) / Д. І. Дорошенко. - К., 1992. - С. 118; Н. Д. Полонська-Василенко. Історія України: у 2 т. Т. 2 : Від середини ХУІІ століт­тя до 1923 року / Н. Д. Полонська-Василенко. - К., 1992.

14. Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій. - Х., 1993

15. ЦДІАК України. - Ф. 51. Генеральна військова канцелярія. - Оп. 3. - Спр. 5175. Донесення полков­ників за грудень 1735 р. про вибори зборщиків і лічильників на 1736 рік (1735), 7 л. - арк. 2,6.

16. Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХУІІ - по­чатку ХУІІІ ст. / В. А. Дядиченко. - К., 1959. - С. 209-211.

17. Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХУІІ - по­чатку ХУІІІ ст. / В. А. Дядиченко. - К., 1959.

18. Гончарук В. Я. Правове регулювання виробництва і обігу спиртних напоїв у Російській імперії в кін­ці ХУІІІ - на початку ХХ ст. : монографія / за наук. ред. О. Н. Ярмиша / В. Я. Гончарук. - Х., 2002.

19. Похлебкин В. В. История водки / В. В. Похлебкин. - М., 2000.

20. О причислении корчемных канцелярий и контор к камер-коллегии, камер-конторе и к губернским канцеляриям, и о новом составе и обязанности сих мест: Сенат. указ 17 янв. 1761 г. // Полное со­брание законов Российской империи. Собр.1-е (ПСЗ - І). - Т. ХУ. - № 11187.

21. Готье Ю. В. История областного управления в России от Петра І до Екатерины ІІ. - Т. 2: Органы надзора / Ю. В. Готье. - М.; Л., 1941.

22. Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХУІІ - по­чатку ХУІІІ ст. / В. А. Дядиченко. - К., 1959.

23. Чорний В. Б. Україна і митна справа : Історичний нарис / В. Б. Чорний. - К., 2000.

24. Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХУІІ - по­чатку ХУІІІ ст. / В. А. Дядиченко - К., 1959.

25. О взимании с 1748 года с привозимых из Великой России в Малую Россию товаров в пограничных таможнях: Севской, Курской, Брянской общей портовой пошлины по таможенному уставу так, как и с ввозимых через Малую Россию внутрь государства заграничных товаров: Сенат. указ 8 дек. 1747 г. // ПСЗ - І. - Т. ХІІ. - № 9457.

26. О подведомстве индуктного сбора в Малороссии генеральной войсковой канцелярии; О неупо­треблении свободных денег ни на какие расходы, и о донесении Сенату о числе сбора каждую треть: Сенат. указ 8 дек. 1748 г. // ПСЗ-І. - Т. ХІІ. - № 9557.

27. О подведомстве индуктного сбора в Малороссии генеральной войсковой канцелярии; о неупо­треблении сборных денег ни на какие расходы, и о донесении Сенату о числе сбора каждую треть: Сенат. указ 8 декабря 1748 г. // ПСЗ-І. - Т. ХІІІ. - № 9613.


28. Сорокина Ю. В. Система правового регулирования финансовых отношений в России в ХУІІІ - ХХ веках : дис. докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Ю. В. Сорокина. - Н. Новгород, 2001.

29. Сабанти Б. М. Развитие финансов и финансовой науки в России (период феодализма) / Б. М. Са - банти. - Иркутск, 1986.

30. Новицкая Т. Е. Правовое регулирование имущественных отношений в России во второй половине

XVIII века : монография / Т. Е. Новицкая. - М., 2005.

31. Троицкий С. М. Финансовая политика русского абсолютизма в ХУІІІ веке / С. М. Троицкий. - М., 1966.

32. Бутков Д. А. История финансов СССР (Финансы Российской империи в ХУІІІ и первой половине

XIX столетий) / Д. А. Бутков. - М., 1944.

33. Новицкая Т. Е. Правовое регулирование имущественных отношений в России во второй половине ХУІІІ века : монография / Т. Е. Новицкая. - М., 2005.

34. Слабченко М. Е. Хозяйство Гетманщины в ХУІІ-ХУІІІ столетиях. Т. 4 : Состав и управление государственным хозяйством Гетманщины / М. Е. Слабченко. - Одесса, 1925.

35. Готье Ю. В. История областного управления в России от Петра І до Екатерины ІІ / Готье Ю. В. - Т. 1. - М. ; Л., 1941. - С. 437-441.

36. Блинов И. Губернаторы: Историко-юридический очерк / И. Блинов. - СПб., 1905.

37. Обидва документи вміщено в: Наказ губернаторам и воеводам и их товарищам, по которому они должны поступать. - М., 1803.

38. Саксонов В. Б. Організаційно-правове забезпечення фіскальної політики Російської імперії на території Південної України (остання третина ХУІІІ століття) : дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. / В. Б. Саксонов. - Х., 2004.

39. Мовчан И. И. Таможенные вопросы в деятельности российских предпринимателей : практич. по­собие : в 2 т. / И. И. Мовчан. - М., 1995. - Т. 1.

40. Габричидзе Б. Таможенная система России: между прошлым и будущим / Б. Габричидзе, Е. Козлов // Народный депутат. - 1992. - № 11.

41. О дозволении привозить хлеб из Малороссии в Россию и из России в Малороссию; о взимании акци­денции по одной копейке с российских товаров, внутри государства потребляемых, а с товаров иностранных, привозимых из-за границы и с российских, отпускаемых за границу, по 4 копейки, и о выдаче квитанции и ярлыков на гербовой бумаге со взысканием пошлины: Сенат. указ 2 мая 1754 г. // ПСЗ - І. - Т. ХІУ - № 10218; Таможенный устав: Высоч. утв. 1 декабря 1755 г. // ПСЗ - І. - Т. ХІУ - № 10486.

42. Об учреждении по польской границе таможень, застав и форпостов, об определении на онде для разъездов достаточного числа конных войск: Сенат. указ 5 октября 1754 г. // ПСЗ - І. - Т. ХІУ. - № 10310.

43. О неимении при пограничних Сеньковской, Тайповской и Дерптской таможнях карантинних домов и об устройстве таковых при Бахмутской и Царицынской: Сенат. указ 5 октября 1754 г. // ПСЗ - І. - Т. ХІУ. - № 10393.

44. Чехович В. А. Гетьманщина / В. А. Чехович // Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. Ю. С. Шем - шученко (відп. ред.) та ін. - К., 1998. - Т. 1.

45. Багалій Д. І. Історія Слобідської України: передм., комент. В. В. Кравченка; худож., упоряд. іл.

В. О. Ріяка / Д. І. Багалій. - Х., 1993.

46. Верига В. Нариси з історії України (кінець ХУІІІ - початок ХХ ст.) / В. Верига. Львів, 1996.