joomla
ПОСЛУГИ МОБІЛЬНОГО ЗВ’ЯЗКУ: ПРОБЛЕМА ПОДОЛАННЯ ПРОГАЛИНИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Юрист України

УДК 346:621.39(477) Ю. І. Остапенко

стажист-дослідник, Національний універси­тет «Юридична академія України імені Яро­слава Мудрого»

Стаття присвячена питанню необхідності правової урегульованості суспільних відносин з приводу надання послуг мобільного зв’язку. Сьогодні в цій сфері господарсько-правового регулювання існує прогалина. Отже, у статті пропонується ціла система законотворчих заходів її подолання.

Ключові слова: телекомунікації, мобільний зв’язок, види мобільного зв’язку.

Статья посвящена вопросу необходимости правового регулирования общественных отношений, по поводу, предоставления услуг мобильной связи. Сегодня в этой сфере хозяйственно-правового регулирования существует пробел. Следовательно, в статье предлагается целая система законотворческих мероприятий его преодоления.

Ключевые слова: телекоммуникации, мобильная связь, виды мобильной связи.

The article is sanctified to the question of necessity of the legal adjusting of public relations, on an occasion, grants of services to mobile communication. Today there is a blank in this sphere of the economic-legal regulation. Consequently, the whole system of lawmaking measures of his overcoming is offered in the article.

Key words: telecommunications, mobile communications, mobile communications species.



Постановка проблеми. В умовах сьо­годення відбувається бурхлива інформа­ційна революція. Інформація є ключо­вою категорією у всіх сферах: без переда­чі інформації неможливе функціонуван­ня ні економіки, ні політики, ні будь-якої іншої існуючої сфери.

Люди здавна навчились передавати інформацію один одному. Засобами теле­комунікації спочатку виступали вогонь, пташки, а згодом листи, телеграф, теле­фон. Останній засіб телекомунікації і сьогодні є найпопулярнішим видом зв’язку. Його інноваційні удосконалення у вигляді мобільного зв’язку заполонили Всесвіт. З часу появи і дотепер мобільний зв’язок є найактуальнішим способом пе­редачі даних, інформації. За допомогою сучасних удосконалених інноваційних функцій мобільного зв’язку людина отримує всі існуючй в світі телекомуні­каційні послуги. До основних переваг мобільного зв’язку відносять: мобіль­ність, простоту користування, швидкість зв’язку, відносну дешевість, можливість передачі письмової (SMS) та графічної (MMS) інформації, наявність додаткових функцій - нагадування, записник, бу­дильник, годинник, калькулятор, ігри, музика та багато інших зручностей.

Статистика свідчить про те, що ко­жен третій українець сьогодні має мо­більний телефон та кожна сьома дитина до 10 років має власний чи часто корис­тується батьківським телефоном. Отже, мова йде про такий масштаб реалізації відповідних телекомунікаційних відно­син, що утворюють суспільно-економіч­ну проблему на соціальному рівні і від­повідно вимагають прямої та детальної правової урегульованості. Особливо слід зазначити, що об’єктом правового регу­лювання мають стати не тільки відноси­ни між споживачами та виробниками телекомунікаційної послуги - мобільно­го зв’язку, а й весь цикл відносин, що за­© Остапенко Ю. І., 2013 безпечують функціонування достатньо складної інфраструктури названого виду комунікації. Так, в основі встановлення мобільного зв’язку є передача інформації за допомогою електромагнітних хвиль, які здійснюють складні устаткування - ретрансляційні вежі, що потребує втру­чання держави на всіх стадіях розбудови та функціонування технічної інфра­структури передачі самої інформації.

Разом з тим слід зазначити, що сьо­годнішній стан законодавчого регулю­вання у сфері мобільного зв’язку в дер­жаві абсолютно не відповідає рівню його поширеності та розвитку. Тому актуаль­ність розробки спеціального закону або законів України у сфері є суспільно об­ґрунтованою.

Аналіз останніх досліджень і публі­кацій. За роки незалежності тема мобіль­ного зв’язку не залишалась поза увагою юристів-теоретиків. Зокрема, такі право­знавці в галузі кримінального права та криміналістики, як А. Крижанівський,

В. Пазнинич, І. А. Горбач-Кудря, О. С. Сер - бінов та інші, розглядали детально проб­леми, пов’язані з шахрайством у сфері послуг мобільного зв’язку, проблеми роз­голошення інформації про особу в ході проведення оперативно розшукових дій, правила проведення фоноскопічних екс­пертиз у даній сфері та інші проблеми, пов’язані зі зловживанням законодавчих норм у сфері послуг мобільного зв’язку.

Останніми роками стала модною тен­денцією серед юристів-теоретиків у сфе­рі екологічного права говорити про юри­дичний аспект небезпеки впливу мобіль­ного зв’язку на здоров’я людини, зокре­ма, І. Диба, Я. Жарков, В. Калініченко, М. Симороз та інші вчені працювали у даному напрямку.

Тема самих послуг мобільного зв’язку стала актуальною в юриспруденції тільки у 2003 р. У цьому напрямку працювали такі вчені, як: В. П. Кохан, І. Лукіш, Р. О. Євтушенко, О. Віхров, Н. М. Капус - тін, М. А. Самбор, А. Бурчак та інші. Слід зазначити, що в цілому наявні дослі­дження мають поверховий характер та потребують систематизації. Звідси, як уявляється, необхідно зробити системне дослідження з приводу предмета регу­лювання послуг мобільного зв’язку.

Формування цілей. Метою даної статті є визначення предмета право­вого регулювання послуг мобільного зв’язку та диференціація його на окремі види із визначенням принципових особ­ливостей.

Виклад основного матеріалу. У про­цесі економічного розвитку активне ви­користання телекомунікаційних техно­логій забезпечує перехід до так званого інформаційного суспільства, коли інфор­мація стає найважливішим економічним ресурсом. Відтак активний розвиток те - лекомунікацій, а саме сфери послуг мо­більного зв’язку сьогодні є необхідною умовою функціонування взагалі усіх сфер суспільного життя та досягнення розвитку постіндустріального суспіль­ства особливо для країн із перехідною економікою.

Мобільний телефонний зв’язок, як такий, - це одна зі сфер радіозв’язку, що найбільш успішно і динамічно розвива­ється. Велика кількість людей користу­ється мобільними телефонами як зви­чайним та необхідним засобом комуні­кації, адже дані технології дозволяють абонентам залишатись на зв’язку під час руху, вдома, на роботі, в транспорті, в ро - умінгу.

В Україні мобільний зв’язок з’явився ще у 1993 р. Першою на ринку мобільно­го зв’язку стала компанія «Український Мобільний Зв’язок» (иМС), а вже на сьо­годні в Україні налічується вже більш як 51 млн абонентів різних мобільних опе­раторів. Рівень проникнення мобільного зв’язку складає близько 108 %. За 10 років користування мобільним зв’язком кіль­кість абонентів збільшилася в 1000 разів у порівнянні з 1997 р.

Однак бурхливий науково-технічний розвиток мобільного зв’язку та господар­ські відносини, що виникають у даній сфері, не підкріплені достатнім рівнем законодавчого забезпечення. Так, базо­вий закон у вітчизняній телекомуніка­ційній сфері «Про телекомунікації» не відповідає сучасним реаліям, адже він був прийнятий ще у 2003 р. та слід зазна­чити, що за цей період в нього внесено понад двадцять доповнень, але в той же час значна частина телекомунікаційної сфери так і залишається поза увагою за­конодавця. І в першу чергу це стосується мобільного зв’язку.

Сьогодні законодавці, регулюючи дану сферу, обмежилися тільки діфіні - цією мобільного зв’язку у ст. 1 Закону України «Про телекомунікації», де роз­міщено основний понятійний апарат всієї телекомунікаційної сфери. Відповід­но до даного визначення мобільний зв’язок - це електрозв’язок із застосуван­ням радіотехнологій, під час якого кінце­ве обладнання хоча б одного із спожива­чів може вільно переміщатися в межах усіх пунктів закінчення телекомунікацій­ної мережі, зберігаючи єдиний унікаль­ний ідентифікаційний номер мобільної станції. У Законі основний акцент було зроблено на технічній складовій теле­комунікаційних правовідносин, у той же час їх зміст та динаміка, і це слід зазна­чити, значною мірою залишилася поза увагою законодавця. Адже в правовому сенсі мобільний зв’язок можна визна­чити як вид телекомунікацій, при якому голосова, текстова та графічна інформа­ція передається на абонентські бездро­тові термінали, не прив’язані до певного місця або території.

Отже, наведене визначення мобіль­ного зв’язку не розкриває специфіку тех­нічних видів і підвидів телекомунікацій­ного зв’язку, не регулює сам процес пе­редачі інформаційного продукту від ви­робника до користувача, що, зокрема, робить неможливою законодавчу регла­ментацію застосування санкцій за недо­броякісну послугу тощо.

Якщо мова йде про регулювання сфе­ри послуг мобільного зв’язку на рівні підзаконного регулювання, то мобільний зв’язок визначається Постановою Кабі­нету Міністрів України від 9 серпня 2005 р. № 720 «Про затвердження Пра­вил надання та отримання телекомуні­каційних послуг», де в п. 3 у переліку основних термінів використано анало­гічне визначення як і у Законі України «Про телекомунікації». У той же час роз­діл четвертий названої Постанови КМУ присвячено окремим питанням мобіль­ного зв’язку, зокрема: перелічені назви послуг та розділив їх за видами, але вза­галі не розкрито правовий зміст відповід­них відносин, що опосередковуються даними послугами з урахуванням їх суб’єктного складу, предмета договору, а також форм реалізації; зазначені права та обов’язки як оператора, так і спожива­ча; встановлена система розрахунків за послуги рухомого (мобільного) зв’язку, але і вона не є досконалою, бо не зазна­чено, хто взагалі здійснює нагляд над чіт­кою фіксацією продовжності з’єднання операторами мобільного зв’язку.

Треба зазначити, що існують такі тех­нічні види мобільного зв’язку, як: стіль­никовий, пейджинговий, супутниковий, транкінговий та інші; однак останні у су­часному законодавстві взагалі відсутні. Кожний із цих видів має свою унікальну технічну складову функціонування, від­сутність опису правових аспектів якої призводить до нездатності держави ре­гулювати, зокрема, такий важливий по­казник, як якість надання кожного з ви­дів послуг мобільного зв’язку. Як уявля­ється, ці прогалини правового регулю­вання названих телекомунікаційних послуг вимагають від законодавця чітко­го визначення у законодавстві кожного виду та розкриття змісту їх функціону­вання.

Ефективність правового регулюван­ня відносин у сфері мобільного зв’язку вимагає не тільки його урегульованості на рівні окремого Закону України, врахо­вуючи важливість відповідних суспіль­них відносин, що зачіпають інтереси суб’єктів господарювання, десятків міль­йонів споживачів, а також держави, але і прямого виділення як видові об’єкти такого регулювання - цілої низки видів мобільного зв’язку, враховуючи їх суттє­ву специфіку.

Перший - стільниковий зв’язок - це система радіозв’язку, в основі якої ле­жить стільникова побудова та розподіл частот, відповідно до якої зона обслуго­вування поділяється на велику кількість невеликих осередків («чарунок») радіусом 1,5-5 км, що обслуговується окремою базовою радіостанцією невеликої потуж­ності, що знаходиться у центрі чарунки. Це дозволяє на технічному рівні реалізу­вати основну перевагу стільникової сис­теми - забезпечити високоякісним зв’язком значну кількість абонентів в умовах обмеженої кількості частотних каналів. Сукупність чарунок утворює зону обслуговування. У центрі зони зна­ходиться центральна станція, яка з’єднана провідними, опто-волоконними чи радіорелейними лініями з телефон­ною мережею загального користування і з усіма базовими станціями, що знахо­дяться в зоні обслуговування. Абоненти за допомогою своїх абонентських систем можуть здійснювати зв’язок між собою і через центральну станцію виходити на будь-якого абонента телефонної мережі загального користування. Стільники частково перекриваються й разом утво­рюють мережу.

Стільниковий зв’язок є основним за­собом забезпечення телефонного зв’язку, передачі даних і документального обміну в районах нової забудови, забезпечення зв’язком абонентів у важкодоступних районах та у зв’язку з рухомими абонен­тами. Однак на законодавчому рівні не існує навіть визначення стільниковій системі зв’язку, відсутні такі поняття, як стандарти стільникової системи зв’язку, надано невичерпне поняття роумінгу. Тобто законодавство в даній сфері стає фікцією, а не засобом регулювання.

У світі існують так звані спеціальні стандарти стільникового зв’язку, кожно­му з яких притаманний свій фіксований частотний ресурс та спеціальна технічна база, на основі якої відбувається з’єднання. Якщо звернутися до історії, то ще у 70-х роках почалися роботи зі ство­рення єдиного стандарту стільникового зв’язку, який одержав назву NMT - 450 (Nordic Mobile Telephone) та призначався для роботи в діапазоні 450 МГц (треба зазначити, що модифікації даного стан­дарту актуальні і зараз та широко вико­ристовуються вітчизняними оператора­ми). Крім цього стандарту в світі існує велика кількість аналогових стандартів, які згодом перетворилися на цифрові: AMPS чи Advanced Mobil Phone Service розроблений у США; TACS чи Total Access Communications System розроб­лений у Великобританії на основі по­переднього стандарту (нова версія його отримала назву ETACS чи Enhanced TACS); Rediocom-2000 був створений у Франції. Із розвитком технологій та по­явою оцифровки інформативних даних у Європі з’явився новий світовий стан­дарт, який працював у діапазоні 900 МГЦ під назвою Global System for Mobile Communications (GSM), який сьогодні належить до другого покоління або 2G, та другий світовий стандарт зв’язку - це DcS-1800 чи Digital Cellur Sustem 1800, а в США в цей же час з’являються IS-54 та CDMA - Code Division Multiple Access стандарти [1, с. 6-10].

У сучасному національному телеко­мунікаційному законодавстві світові стандарти стільникового зв’язку - вели­ка прогалина, через неурегульованість якої відсутній один із головних еконо­мічних показників - рівень якості послуг. Оскільки науково-технічний прогрес в розвитку та створенню нових стандар­тів розвивається великим темпом, то за­конодавчі акти, які б регулювали це пи­тання, повинні оновлюватись щорічно. Цей процес оновлення, як уявляється, повинен бути в центрі уваги спеціально створеного для цього комітету у Верхов­ній Раді України.

Останніми роками в Україні реально діють 6 операторів стільникового зв’язку, серед яких поділені 5 млн споживачів послуг. Два з них МТС та «Київстар» - контролюють більш ніж 90 % українсько - го ринку мобільного зв’язку. Лідер віт­чизняних операторів на ринку мобільно­го зв’язку компанія МТС (у попередньо­му UMC (Українські мобільні телекому­нікації)) - це перший та найбільший оператор мобільного зв’язку в Україні, який надає послуги GSM 900/1800 та NMT-450 і у діапазоні 450, 900, 1800 МГц

[6] . Мережа компанії покриває більш ніж 300 великих та малих міст України. З кожним роком компанія розширює асортименти послуг та території роумін - гу (надання взаємних послуг зв’язку між різними операторами), тобто на сьогодні компанія МТС уклала угоди про роумінг із 187 операторами GSM та 6 операторами NMT у 86 країнах світу. Інший великий оператор мобільного зв’язку - це «Київ - стар», працює у стандарті GSM 900/1800

[7] . Мережа компанії трохи поступається покриттям компанії МТС, проте вона покриває всі обласні центри та районні центри України, та постійно розвиваєть­ся. Однак сучасні проблеми якості по­криття існують і досі, особливо це стосу­ється питання національного роумінгу (ст. 1 Закону України «Про телекомуніка­ції» : «роумінг національний - телекому­нікаційна послуга, яка забезпечує можли­вість абонентам одного оператора теле- комунікацій, що надає послуги рухомого (мобільного) зв’язку на території України, отримувати телекомунікаційні послуги в телекомунікаційній мережі іншого опе­ратора (операторів) у межах України) та міжнародного роумінгу (поняття в зако­нодавстві відсутнє), бо абоненти, які зна­ходяться поблизу кордону країни з інши­ми державами, дуже часто опиняються не в національному, а в міжнародному роу­мінгу. Дана технічна помилка та законо­давча прогалина в регулюванні цього пи­тання призводить до відсутності будь - якого регулювання та незахищеності абонентів.

Слід також зазначити, що оператори у своїх звітах про кількість абонентів, які вони надають Національній комісії, що здійснює регулювання у сфері зв’язку та інформації (НКРЗІ), частіше показують кількість не поточних абонентів, а тих, хто підключився до операторів протягом його присутності на ринку, тому можли­во стверджувати, що реально користу­ються послугами мобільного зв’язку у півтора разу менше людей, ніж це за­значається у підрахунках операторів су­марної кількості абонентів.

Отже, у сучасному законодавстві не регулюється ні сама система стільнико­вого зв’язку, та порядок її функціонуван­ня, ні її окремі важливі властивості, зо­крема, стандарти стільникового зв’язку, та відносини щодо національного роу - мінгу. Дані законодавчі прогалини при­зводять до низького рівня якості мобіль­них послуг, відсутності достатнього рів­ня державного контролю всередині даної системи і як наслідок зловживання з боку компаній операторів диспозитивністю правового регулювання договірних від­носин у цій сфері.

Другий технічний вид мобільного зв’язку - пейджинговий зв’язок - різно­вид радіозв’язку, який полягає в одно­сторонній передачі інформації обмеже­ного обсягу в межах зони обслуговуван­ня. Найчастіше персональний пейджин­говий зв’язок призначений для виклику абонентів, місце розташування яких не відоме, тому такі системи також назива­ються пошуковими [4]. Абонент отримує повідомлення через індивідуальний ра­діоприймач - пейджер. Система радіови­клику на відміну від стільникових та транкінгових систем працює на одній робочій частоті.

Сьогодні пейджинговий зв’язок як телекомунікаційна послуга повністю зник. Останні його проблиски з’являлися влітку 2011 р., коли Держкомстат зафіксу­вав 26 працюючих пристроїв. Останнім часом пейджери використовувалися біз - нес-клієнтами, в основному це служби таксі в регіонах [11]. Що ж до законодав­ства, то даний вид зв’язку не урегульовано жодним законодавчим актом, відсутнє навіть його визначення. Незважаючи на те, що він не є актуальним, а його функції та призначення замінили дешеві припейд- пропозиції від мобільних операторів, а також бурхливий розвиток СМС - послуги, однак у законодавстві повинно міститись хоча б визначення даного виду мобільного зв’язку як такого, враховуючи потенціал можливості повернення ринку до нього в тій чи іншій формі.

Третій - супутниковий зв’язок - один із видів радіозв’язку, заснований на ви­користанні штучних супутників Землі, на яких змонтовані ретранслятори. Су - путниковий зв’язок здійснюється між земними станціями. Оскільки супутни - ковий зв’язок є радіозв’язком, для пере­дачі через супутник сигнал повинен бути промодульованим. Модуляція відбува­ється на земній станції. Модульований сигнал переноситься на потрібну часто­ту, підсилюється та надходить на переда­вальну антену. В спосіб, за яким відбува­ється модуляція, розрізняють два види супутникового зв’язку: звичайний та регенеративний.

На сьогоднішній день у світі нарахо­вується більш як 30 національних і між­народних (регіональних і глобальних) проектів, призначених для радіотелефон­ного супутникового зв’язку (як вдалих, так і не дуже). Серед них найвідоміші: Globalstar, Indern, ICO (Айко), Inmarsat, Orbcomm, ELLIPSO, Thuraya, а також ро­сійські низькоорбітальні «Гонець» і «Сиг­нал» та геостаціонарні «Банкір» і «Ямал». В Україні цю послугу надають «Турая - Україна» (Thuraya) і «Елсаком-Україна» (Globalstar) за допомогою мобільного супутникового радіотелефону - звичай­ного двостандартного телефону, що крім стандарту супутникового зв’язку підтри­мує ще якийсь зі стандартів стільнико­вого зв’язку, наприклад GSM-900/ Globalstar. Абонентові послуги мобільно­го супутникового зв’язку забезпечувати­меться якісний телефонний зв’язок (а з недавніх пір і відеозв’язок) практич­но з будь-якої ділянки земної кулі. Це досягається безпосередньою передачею радіосигналу з телефонного апарата на один із супутників тієї або іншої глобаль­ної системи зв’язку. Окрім передачі голо­су абонентам надаються також послуги: відправлення коротких повідомлень, голосової пошти і переадресування, ви­значення місцезнаходження, очікування й утримання виклику, глобальний ро - умінг і закриті абонентські групи [12]. Однак і даний вид зв’язку відсутній у су­часному законодавстві як такий.

Четвертий - транкінговий. Цей вид радіозв’язку призначений для забезпе­чення голосового зв’язку між великою кількістю рухомих абонентів при обме­женій кількості радіоканалів; з цієї кіль­кості один радіоканал дається кожному абоненту на час з’єднання.

У силу специфіки транкінгового зв’язку він застосовується у професійних службах (швидка, пожежна служба, різ­номанітні аварійні служби, охоронні ор­ганізації тощо). Перші системи транкін - гового зв’язку з’явились у широкому застосуванні в середині 60-х років мину­лого сторіччя. У СРСР - це була система «Алтай», в північній Америці - це систе­ми РТТ (Push-to-talk); MTS (Mobile Telephone Service) та в подальшому IMTS (Improved Mobile Telephone Service). По­дальшим розвитком транкінгового зв’язку в СРСР стала поява системи «ВО - ЛЕМОТ» (скорочення від назв міст, де відбувалась розробка системи: Вороніж, Ленінград, Молодечно, Тернопіль). Особ­ливістю системи була можливість вико­ристання функції «хендовер», тобто пе­рехід від однієї базової станції до іншої без втрати зв’язку (що притаманне стіль­никовому зв’язку). На сьогодні в Україні і досі існує система зв’язку «Алтай», як показник актуальності даного виду мо­більного зв’язку. Відповідно на перший квартал 2012 р. кількість абонентів тран­кінгового зв’язку склала 6 тис. осіб (0,9 тис. - домашні користувачі), що на 1,1 тис. менше, ніж в 2-му кварталі 2011 р. [13]. Однак неурегульованість даної сфе­ри на законодавчому рівні - відсутність поняття «транкінгова система мобільно­го зв’язку» та специфіки її функціону­вання призводить до певного гальмуван­ня розвитку цього виду зв’язку.

Відповідно недостатній законодав­чий розвиток такого прибуткового сег­менту ринку телекомунікаційних послуг та національної економіки в цілому як мобільний зв’язок дозволяє вітчизняним операторам встановлювати свої «прави­ла гри» на національному телекомуніка­ційному ринку. Недоброякісність послуг, що надаються мобільними компаніями, визначається відсутністю виваженої за­конодавчої політики держави та егоїс­тичної поведінки самих компаній на рин­ку телекомунікаційного зв’язку, адже недосконалість чи відсутність типових договорів із чітким переліком умов якос­ті мобільних послуг, цінові умови даних договорів повинні бути інтересом держа­ви в цій сфері. Також законодавство по­винно містити перелік правовідносин операторів та абонентів у сфері мобіль­ного зв’язку, які підлягають регулюван­ню та нагляду з боку самої держави, а які види правовідносин можуть регулюва­тися на основі домовленості в даних ви­дів договорів між сторонами самостійно. Як уявляється, недостатність чітких меж регулювання державної політики та контролю можна пояснити лобіюванням інтересів мобільних компаній, які заці­кавлені у збереженні правового законо­давчого вакууму в названій сфері.

Висновки.

1. Сучасне телекомунікаційне законо­давство потребує суттєвої модернізації у формі створення системи законів Украї­ни, центральне місце серед яких має за­йняти нова редакція кодифікованого За­кону України «Про телекомунікації». Його основним завданням має стати системати­зація телекомунікаційних відносин у фор­маті їх сучасного існування, концентрація норм, що притаманні всій телекомуніка­ційній сфері та відповідно до пріоритетних видів телекомунікаційних послуг, що, як уявляється, фактично утворюють відносно окремі автономні ринки: мобільного зв’язку, телефонного (стаціонарного) зв’язку, Інтернету, телевізійного зв’язку, радіозв’язку та інших видів послуг. Така нова редакція може отримати вигляд «Те­лекомунікаційного кодексу України».

2. Світовий науково-технічний про­грес та повноцінне існування на теренах світової економіки сфери послуг мобіль­ного зв’язку як окремого ринку (кількість та несхожість послуг, які надаються сучас­ними операторами мобільного зв’язку) та специфіка технічних видів з’єднання (різ­номанітний частотний ресурс) потребує створення, як уявляється, комплексного за природою Закону України «Про мобіль­ний зв’язок», який у свою чергу, складав­ся б із двох окремих частин: Загальної та Особливої. Остання має структурно об’єднати групи норм, що включає різні види мобільного зв’язку, - стільниковий зв’язок, транкінговий зв’язок, супутнико- вий зв’язок, пейджинговий зв’язок. Від­сутність у сучасному законодавстві Украї­ни окремого Закону України «Про мобіль­ний зв’язок», за наявності взагалі десятків мільйонів користувачів, та обсяг грошово­го обороту у цій сфері свідчить нам про те, що існує лобіювання відсутності вирішен­ня даного питання операторами великих мобільних компаній та їх влив на органі­зацію законодавчого процесу.

3. Концептуально, для забезпечення функціональної ефективності достатньо­го рівня регулювання телекомунікацій­них відносин засобами пропонованого проекту Телекомунікаційного кодексу України, а також Закону України «Про мобільний зв’язок», доцільно, як уявля­ється, поставити у фокус правового ре­гулювання саме інформаційний продукт, його різновиди та специфіку передачі.



Література ___________________________________________________________

1. Бойко М. П. Системи стільникового зв’язку: конспект лекцій [Електронний ресурс] / М. П. Бойко. - Одеса : ОНАЗ, 2004. - 76 с. - Режим доступу: http://www. twirpx. com/file/78656//.

2. Мухин А. М. Системы связи подвижной службы : учеб. пособие / А. М. Мухин. - К. : Світ знань,

2001. - 216 с.


3. Владимиров В. Мобильная связь / В. Владимиров // Бизнес. - 2004. - № 1-2. - 12 янв.

4. Кичак В. М. Засоби оргтехніки та зв’язку [Електронний ресурс] : навч. посіб. / В. М. Кичак, Г. Г. Бортник, О. А. Семенюк. - Вінниця : ВДТУ, 2001. - 151 с. - Режим доступу: http://posibnyky. vntu. edu. ua/org_teh/85.html.

5. Сокол П. М. Маркетингове дослідження конкурентоспроможності послуг зв’язку мобільних опера­торів України [Електронний ресурс] / П. М. Сокол, Г. О. Гребеньова. - Дніпропетровськ. 2009. - Режим доступу: http://http://www. nbuv. gov. ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2009_27/Stati/10PDF. pdf//.

6. Офіційний сайт оператора «МТС - Украина» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. mts. com. ua//.

7. Офіційний сайт оператора «Київстар» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. kyivstar. net//.

8. Офіційний сайт оператора «Білайн» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. beeline. ua.//

9. Офіційний сайт оператора «Лайф» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. life. com. ua.//

10. Сотовик. Сотовая связь. Телекоммуникации. База данных. Новости. Аналитика. Мобильные телефоны [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. sotovik. ru//

11. «Коментарі». Коментарі Чернівців. Новини (3 верес. 2012). Десять телеком-послуг, які українці забудуть через 8 років [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://chernivtsi. comments. ua/ article/2012/09/03/130126.html//

12. Козак І. А. Телекомунікації в бізнесі [Електронний ресурс]: навч. посіб. / І. А. Козак - К. : КНЕУ 2004. - 367 с. - Режим доступу: http://ubooks. com. ua/books/000252/inx23.php//

13. «Finance. UA». Про гроші. Новини (14.08.2012). У другому кварталі в Україні різко зросла кількість інтернет-абонентів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://news. finance. ua/ua/~/1/0/ all/2012/08/14/285603//