joomla
НЕДІЙСНІСТЬ ПРАВОЧИНІВ, УЧИНЕНИХ ПІД ВПЛИВОМ ПОМИЛКИ
Юрист України

В. І. Крат

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного універ­ситету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті піддано аналізу специфіку визнання правочинів недійсними, учинених під впливом помилки. Виокремлено види помилок, що мають істотне значення, визначено суб’єктів, які можуть оспорювати такі правочини.

Ключові слова: вади внутрішньої волі, недійсність, недійсність правочинів, природа правочину, помилка.

В статье автор анализирует специфику признания сделок недействительными вследствие ошибки. В частности, выделяет виды ошибок, имеющих существенное значение, определяет субъектов, которые могут оспаривать такие сделки.

Ключевые слова: дефекты внутренней воли, недействительность, недействительность сделок, природа сделки, ошибка.

The article examines the specific recognition of invalid transactions committed under the influ­ence of errors. Specifically it identifies types of essential errors and defines entities that may challenge such transactions.

Key words: internal defects of will, invalidity, the invalidity of contracts, nature of the transac­tion, an error.



Аналіз як узагалі недійсності право­чинів [1, 2, 3], так і вчинених під впливом помилки [4, 5, 6, 7, 8, 9] завжди викликав підвищену увагу в доктрині та практиці. Утім у літературі відсутнє сучасне комп­лексне дослідження проблематики тако­го виду правочину з вадами волі. Однак це не у повній мірі відповідає сучасним реаліям, і в першу чергу практика по­требує вироблення рекомендацій щодо цього виду недійсних правочинів. Тому метою цієї статті є з’ясування особливос­тей визнання недійсними правочинів, учинених під впливом помилки.

Правочини, учинені під впливом по­милки, належать до правочинів з вадами внутрішньої волі, оскільки вона форму­ється в умовах спотвореного уявлення особи про обставини, що мають істотне значення для вчинення правочину.

Ігнорування або зневажання справж­ньої волі особи, яка вчиняє правочин під впливом помилки, було б несправедли­вим і неправильним. Однак визнавати недійсним будь-який правочин, в якому внутрішня воля сформувалася під впли­вом спотворених уявлень, було б теж не­правильно, адже це, безперечно, впливає на стабільність цивільного обороту й охорону прав та інтересів інших осіб.

З огляду на це можливість оспорю­вання правочинів, учинених внаслідок помилки, має відбуватися в умовах чіт­кого та однозначного тлумачення поло­жень ст. 229 ЦК України стосовно видів помилок, що мають істотне значення, кола суб’єктів, які можуть оспорювати правочин, та його правових наслідків, що дозволить забезпечити баланс інтересів у цивільному обороті.


Конструкція правочину, учиненого під впливом помилки, побудована за мо­деллю оспорюваного правочину, тобто в кожному конкретному випадку існує спір щодо формування волевиявлення учасника правочину завдяки помилці і потрібно довести, що мала місце по­милка.

При цьому слід ураховувати, що на волю особи не впливали ані сторонні особи, ані інші причини, тобто не було деформації волі ззовні. Помилкове уяв­лення особи про певні обставини, що мають значення для правовідносин, які складаються внаслідок вчинення право - чину, було сформоване самою особою, її світоглядом, власними уявленнями та оцінками. Тобто, на відміну від обману, помилка не є результатом навмисних дій іншого учасника правочину. Помилці може сприяти відсутність належної обач­ності, переоцінка учасником правочину свого досвіду чи можливостей.

Помилка, яка істотним чином впли­ває на формування волі однієї зі сторін правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Такий висновок зумов­люється, окрім змісту загальних вимог, яких необхідно дотримуватися при вчи­ненні правочину (ст. 203 ЦК), й слово­сполученням «вчинено під впливом по­милки».

В абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивіль­них справ про визнання правочинів не­дійсними» вказується, що обставини, від­носно яких помилилася сторона право­чину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно існувала, а також те, що вона має істотне значення [10].

Схематично вплив обставин, які ма­ють істотне значення, можна відобрази­ти таким чином: «немає істотної помил­ки - відсутнє вчинення правочину».

Необхідним є перш за все встанов­лення виду правочинів, які можуть бути оспорені як такі, що вчинені під впливом помилки. У науково-практичній літера­турі, як і в Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійс­ними», цей момент залишено без належ­ної уваги.

Аналіз ст. 229 ЦК України у контексті наявності в ній таких формулювань, як, зокрема, «прав та обов’язків сторін», «другій стороні», дозволяє зробити ви­сновок, що законодавець допускає оспо­рювання переважно дво - та багатосто­ронніх правочинів. Однак це не виклю­чає можливості оспорювання й одно­сторонніх правочинів.

В абз. 5 п. 25 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» вказується, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною за підстав, передбаче­них статтями 225, 229-231, 233 ЦК [11]. За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином. Причому її оспорювання можливе тільки у випадку, коли особа, яка відмовляється від прийняття спадщини, помилялася щодо природи такого правочину.

Неможливим є застосування помилки до суміжних правових конструкцій, які за своєю сутністю не є правочинами.

Зокрема, Сокирянським районним судом Чернівецької області було вста­новлено, що відповідачі подали до ви­конкому архівний витяг протоколу № 9 від 11.05.1994 року, згідно з яким у спис­ках гаражного кооперативу «Автомобі­ліст» зазначений ОСОБА_6, спадкоєм­цями за заповітом якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_5, та на підставі даного доку­мента було прийнято рішення № 23/1 від 14.01.2009 року про надання їм дозволу на виготовлення свідоцтва про право власності, а тому суд зробив висновок, що виконкомом це рішення було прий­нято під впливом помилки стосовно прав відповідачів на майно [12].

Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним як вчиненого внаслідок по­милки, ст. 229 ЦК України не обмежуєть­ся. Наприклад, непоодинокі випадки, коли з вимогою про визнання правочину як вчиненого під впливом помилки звер­таються різноманітні державні органи або спадкоємці померлої особи, яка вчи­няла правочин під впливом помилки. Зокрема:

а) ВГСУ розглядалася справа, в якій прокурор як на єдину підставу обґрун­тування заявлених позовних вимог по­силався на те, що договір у частині пере­дачі простого векселя № 32073513827 було укладено сторонами під впливом помилки щодо властивостей або якостей простого векселя, а тому останній є не­дійсним на підставі ст. 229 ЦК [13];

б) ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним до­говору дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, земельної ділянки, укладеного 04.04.2008 року між його матір’ю ОСОБА_5 і пле­мінником ОСОБА_4 та посвідченого приватним нотаріусом Кам’янець - Подільського районного нотаріального округу. На обґрунтування позову було зазначено, що мати склала заповіт, яким заповідала все своє майно йому та сестрі ОСОБА_7. Проте в липні 2008 року він дізнався про укладення оспорюваного договору 04.04.2008 року і вважає, що мати не могла такого зробити - підпису­ючи договір дарування, вона помилялася щодо змісту та наслідків своїх дій, була людиною похилого віку, малограмотною, хворіла, погано бачила [14].

Разом із тим слід відмітити, що уяв­лення про справжню волю може існувати тільки в особи, яка помилялася, а зов­нішньому сприйняттю це може бути вза­галі недоступно.

Відтак видається, що логічним і об­ґрунтованим буде висновок, що тільки особа, яка помилялась, і може ставити під сумнів неправильне формування волі за наявності помилки та оспорювати на цій підставі вчинений нею правочин.

Під помилкою варто розуміти непра­вильне, помилкове, таке, що не відпові­дає дійсності, уявлення особи про при­роду чи елементи вчинюваного нею пра­вочину.

Важливим є визначення видів поми­лок, що мають істотне значення, внаслі­док чого допускається оспорювання пра - вочину. Законодавець надає істотне зна­чення помилці щодо:

а) природи правочину;

б) прав та обов’язків сторін;

в) властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність;

г) властивостей і якостей речі, що значно знижують можливість викорис­тання її за цільовим призначенням.

У результаті цього постає цілком за­кономірне запитання, чи є цей перелік відкритим або ж допускається кваліфі­кація правочину як вчиненого під впли­вом помилки і за існування інших об­ставин?

У науково-практичній літературі вка­зується, що можуть бути наявними, окрім наведених у ст. 229 ЦК, помилки, зокрема, стосовно предмета правочину, учасника правочину. Причому з доволі «оригінальним» поясненням. Наприклад,

З. В. Ромовська констатує, що «помилка в суб’єкті випадково не була віднесена до числа тих, що за статтею 229 ЦК мають істотне значення» [15, с. 391].

На підтримку позиції, що наведений перелік помилок не є вичерпним, слугує частково юридична техніка викладення абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК України. Оскільки законодавець спочатку перелічує обста­вини, що кваліфікуються як істотна по­милка, а згодом тільки вказує, що мотив не має істотного значення.

Разом із тим вичерпність переліку помилок зумовлюється необхідністю за­безпечення стабільності цивільного обо­роту та інтересів учасників, які діяли добросовісно. Саме тому видається, що перелік, наведений в абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК, є вичерпним і розширювальному тлума­ченню не підлягає.

Як наслідок, за тих випадків, коли по­милка не охоплюється змістом абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК України, правочин не може бути визнано недійсним як такий, що вчинений під впливом помилки. Та у ви­няткових випадках і за наявності під­твердження можуть бути розцінені як обставини, що мають істотне значення, зокрема, помилка щодо сторони право - чину, тотожності предмета правочину. Однак їхнє застосування потребує ви­важеного обґрунтування і наведення під­став, які послугували передумовою для необхідності використати аналогію (ст. 8 ЦК України).

Під природою правочину мається на увазі сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюва­тиме собою його характеристику з по­зицій:

а) оплатності або безоплатності (на­приклад, особа вважала, що укладає до­говір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування);

б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був до­говір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

На основі цього різновиду помилки можуть оспорюватися будь-які різно­види правочинів.

Хибні уявлення про права та обов’язки сторін можуть слугувати під­ставою визнання правочину недійсним як вчиненого за наявності істотної по­милки. Наприклад, на думку певної осо­би, вона має виконувати тільки дії щодо утримання другої сторони, вважаючи, що в цьому - сутність спадкового дого­вору, а виявилося, що вона повинна здій­снювати досить широке коло дій за ви­могою відчужувача (ст. 1302 ЦК України). Такий вид помилки є підставою для оспо­рювання тільки договорів.

Наприклад, як зазначено ВГСУ, суди попередніх інстанцій дійшли правомір­ного висновку, що укладення договорів гарантії при помилковому уявленні про істотні обставини (а саме такі, як права та обов’язки сторін, і зокрема обов’язок відповідача сплачувати суму гарантії, а позивача - відшкодувати відповідачеві завдані в такому випадку збитки, права відповідача регресного звернення до по­зивача, обов’язку відповідача встановити відповідність вимоги до умов гарантії) призвело до неправильного тлумачення норм цивільного законодавства та по­рушення прав позивача [16].

Помилковими можуть бути й уявлен­ня про властивості та якості речі, які ви­явилися насправді такими, що значно знижують її цінність або можливість її використання за цільовим призначен­ням. Може статися, що природна власти­вість речі проявиться лише згодом і по­мітити хибне уявлення щодо неї як пред­мета правочину можливо лише зі спли - вом певного часу. У будь-якому випадку особа має довести, що вона вчинила пра - вочин під впливом помилки і за наявнос­ті правильного уявлення про обставини, з яких вона помилялася, правочин нею б не укладався. Цей вид помилки слугує підставою для оспорення тільки догово­рів, на підставі яких набувається річ у власність чи користування.

Поза віднесенням до обставин, що можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Як відомо, мотив правочи - ну - це психологічний стимул його вчи­нення. Мотив дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Зокрема, мотив придбання букета квітів для по­дарунка чи ж заради власного естетич­ного задоволення жодним чином не може впливати на дійсність правочину купівлі - продажу [17, с. 272].

Таким чином, мотив, через який вчи­нено правочин, правового значення не має, хоча законодавець і вказує на до­пустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, указаних у законі.

Типовим прикладом надання зако­ном мотиву значення, який наводиться в літературі, є право на обмін товару належної якості [15, с. 395], якщо він не підходить за розміром, формою, габари­том, фасоном тощо (ст. 707 ЦК України). Утім слід відмітити, що правове регулю­вання відбувається в межах договору купівлі-продажу та в цьому разі право - чин не визнається недійсним, як вчине­ний під впливом помилки, а настає об­мін товару або ж припинення договір­ного зобов’язання і повернення грошо­вої суми.

Основним правовим наслідком ви­знання недійсним правочину, вчиненого внаслідок помилки, є реституція, тобто повернення сторін до первісного стану (ст. 216 ЦК України).

За умови, якщо особа, яка вчиняла правочин унаслідок помилки, робила це в результаті власного недбальства, то на неї покладаються додаткові майнові об­тяження у вигляді обов’язку відшкоду­вати другій стороні завдані цим збитки.

Утім можлива і протилежна ситуація, за якої інша сторона своєю необережною поведінкою сприяла помилці. У цьому разі вона зобов’язана відшкодувати другій стороні, яка вчинила правочин під впли­вом помилки, завдані їй збитки. У випад­ку впливу на помилку дій третіх осіб збит­ки сторін відшкодуванню не підлягають.

Отже, на підставі вищевикладеного можна зробити певні висновки.

1. Уявлення про справжню волю може існувати тільки в особи, яка по­милялася, а зовнішньому сприйняттю це може бути взагалі недоступно. Тому тіль­ки особа, яка помилялась, і може ставити під сумнів неправильне формування волі за наявності помилки та оспорювати на цій підставі вчинений нею правочин.

2. Під помилкою слід розуміти не­правильне, помилкове, таке, що не від­повідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину.

3. Вичерпність переліку помилок зу­мовлюється необхідністю забезпечення стабільності цивільного обороту та ін­тересів учасників, які діяли добросовіс­но. Саме тому видається, що перелік, на­ведений в абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК, є вичерп­ним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

4. Під природою правочину слід ро­зуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюва­тиме собою його характеристику з по­зицій оплатності або безоплатності та правових наслідків його вчинення.



1. Растеряев Н. Недействительность юридических сделок по русскому праву: Часть общая и часть особенная. Руководство к торговым и гражданским сделкам / Н. Растеряев. - СПб. : Тип. т-ва «Об­ществ. польза», 1900. - 386 с.

2. Рабинович Н. В. Недействительность сделок и ее последствия / Н. В. Рабинович. - Л. : Изд-во Ле - нингр. ун-та, 1960. - 171 с.

3. Хейфец Ф. С. Недействительность сделок по российскому гражданскому праву / Ф. С. Хейфец. - 2-е изд., доп. - М. : Юрайт, 2000. - 162 с.

4. Загоровский А. Принуждение, ошибка и обман и их влияние на юридическую сделку / А. Загоров- ский // Юрид. вестн. - 1890. - № 1. - С. 3-21.

5. Гаврилов П. Недействительность сделок, заключенных под влиянием заблуждения и обмана / П. Гаврилов, Т. Илларионова // Сов. юстиция. - 1978. - № 19. - С. 13-14.

6. Эрделевский А. Заблуждения относительно природы сделки (недействительность сделок) /

А. Эрделевский // Закон. - 2002. - № 1. - С. 27-29.

7. Коломиец Е. А. Заблуждение и обман как условия недействительности сделок : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Е. А. Коломиец. - Краснодар, 2005. - 24 с.

8. Зезекало А. Ю. Заблуждение в тождестве предмета и в природе сделки: теория и практика /

А. Ю. Зезекало // Вестн. Высш. Арбитраж. Суда Рос. Федерации. - 2007. - № 9. - С. 60-73.

9. Зезекало А. Ю. Заблуждение при совершении сделки / А. Ю. Зезекало. - Томск : Изд-во Том. ун-та, 2011. - 198 с.

10. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними [Електрон­ний ресурс] : Постанова Пленуму Верхов. Суду України № 9 від 06.11.2009 р. // БД «НАУ - ЕКС­ПЕРТ». Версія: 9.7.3.

11. Про судову практику у справах про спадкування [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Вер­хов. Суду України № 7 від 30.05.2008 р. // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.7.3.

12. Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10.09.2009 р. у справі № 2-343/09 [Електронний ресурс] // БД «НАУ - Судові рішення». Версія: 9.7.3.

13. Постанова Вищого господарського суду України від 03.06.2008 р. у справі № 38/374 [Електронний ресурс] // БД «НАУ - Судові рішення». Версія: 9.7.3.

14. Рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25.12.2009 р. у справі № 2-1797 [Електронний ресурс] // БД «НАУ - Судові рішення». Версія: 9.7.3.

15. Ромовська З. В. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс : підручник /

З. В. Ромовська. - К. : Атіка, 2005. - 560 с.

16. Постанова Вищого господарського суду України від 24.12.2008 р. у справі № 24/483-49/80 [Електрон­ний ресурс] // БД «НАУ - Судові рішення». Версія: 9.7.3.

17. Крат В. І. § 1-5 Глави 11 Правочини / В. І. Крат // Цивільне право : підручник : у 2 т. / за ред.

В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - Х. : Право, 2011. - Т. 1. - С. 271-302.