joomla
ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ПОЛОЖЕННЯ СЛІДЧОГО ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
Юрист України

С. В. Добровольський

пошукувач Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені акаде­міка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України

У статті розглядається правове регулювання статусу слідчого у кримінальному процесі відповідно до Кримінального процесуального кодексу України 2012 року. Аналізується по­няття „слідчого”, його співвідношення із поняттям „суб’єкти кримінального судочинства”. Акцентується увага на необхідності уніфікації термінів у чинному Кримінальному проце­суальному кодексі, якими позначають суб’єктів кримінального судочинства.

Ключові слова: слідчий, суб’єкти кримінального судочинства, досудове розслідування.

В статье рассматривается правовое регулирование статуса следователя в уголовном про­цессе в соответствии с Уголовным процессуальным кодексом Украины 2012 года. Анализирует­ся понятие «следователя», его соотношение с понятием «субъекты уголовного судопроизводства». Акцентируется внимание на необходимости унификации терминов в действующем Уголовном процессуальном кодексе, которыми обозначают субъектов уголовного судопроизводства.

Ключевые слова: следователь, субъекты уголовного судопроизводства, досудебное рас­следование.

In the article analyzed legal regulation of the status of the investigator in the criminal proceed­ings accordingly the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012 year. Analyzes the definition of «investigator», his relationship with the definition of «subjects of criminal proceedings.» The atten­tion of the need for harmonization of the terms in the current Criminal Procedure Code, which meant a subject of criminal proceedings.

Key words: the investigator, the subjects of the criminal proceedings, pre-trial investigation.



Реформування кримінально-проце­суального законодавства у сфері бороть­би зі злочинністю, подальша демократи­зація його положень та приведення у відповідність до Конституції й міжна­родно-правових стандартів на сьогодні є одним з головних напрямків державної політики нашої країни. 20 листопада 2012 року набрав чинності новий Кримі­нальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 №4651-ІУ (далі - КПК України). У зв’язку із цим виникає низка важливих теоретичних і практичних пи­тань його застосування, зокрема, що сто­сується правового положення слідчого. Відповідно, дослідження правового по­ложення слідчого у кримінальному про­цесі України, виявлення недоліків чин­© Добровольський С. В., 2012 ного законодавства та розробка шляхів удосконалення правового регулювання значно актуалізується.

Проблема дослідження правового положення слідчого у зв’язку з її склад­ністю та багатоплановістю привертала увагу вітчизняних науковців ще в ХІХ столітті, зокрема Я. І. Баршева, С. В. Ві - кторського, В. П. Даневського, В. М. Духо- вського, О. Ф. Кистяківського, А. Ф. Коні, В. А. Ліновського, П. І. Люблінського,

B. Л. Случевського, М. І. Стояновського,

І. Я. Фойницького та ін. Вагомий внесок у розробку згаданої проблематики зробили як українські науковці, так і вчені країн співдружності незалежних держав:

C. А. Альперт, М. І. Бажанов, О. В. Баулін, В. П. Бахін, Б. А. Вікторов, І. Д. Гончаров,


В. Г. Гончаренко, Г. Ф. Горський, Ю. О. Гри­шин, Ю. М. Грошевий, А. П. Гуляєв,

A. Я. Дубинський, М. Ч. Когамов, Г. К. Ко - жевніков, В. С. Кузьмічов, О. М. Ларін,

B. К. Лисиченко, О. І. Литвинчук, Л. С. Лі - марченко, В. Г. Лукашевич, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, П. П. Михайленко, М. М. Михеєнко, О. А. Солдатенков, В. Т. Нор, В. А. Стремовський, М. С. Стро - гович, О. Ю. Татаров, В. Т. Томін, Ф. Н. Фат - куллін, В. П. Шибіко, М. Є. Шумило та ін.

У вказаних працях науковці виходи­ли з положень існуючого на той момент законодавства. Єдиного ґрунтовного до­слідження присвяченого правовому по­ложенню слідчого у кримінальному про­цесі згідно діючого законодавства, на жаль, в сучасній науці ще не проведено.

Слідчий є одним із суб’єктів кримі­нального судочинства на якого покладено завдання - здійснення досудового розслі­дування кримінальних правопорушень. КПК 1960 р. не містив визначення суб’єктів кримінального судочинства та не подав їх класифікацію. Тому до прийняття КПК України 2012 року у теорії кримінального процесу тривали активні дискусії щодо цієї дефініції і осіб, які брали участь у кримі­нальному судочинстві називали «учасники кримінального процесу» [11, с. 78; 14, с. 21], «учасники кримінального судочинства» [15, с. 36], «суб’єкти кримінального про­цесу» [12, с. 80] тощо.

У чинному КПК України також від­сутнє визначення суб’єктів кримінально­го судочинства та їх класифікація. Аналіз норм КПК дозволяє зробити висновок, що у деяких статтях їх називають: учасни­ками кримінального провадження (на­приклад, статті 27, 113, 237 КПК), учасни­ками судового провадження (наприклад, статті 34, 107, 317, 347 КПК та ін.); особи, які беруть участь у процесуальній дії (на­приклад, статті 104, 107 КПК); сторонами кримінального провадження (наприклад, статті 22, 26, 68, 69, 71 КПК та ін.). Для уточнення процесуального статусу зазна­чених осіб, доцільною та необхідною є уніфікація термінів у чинному КПК, яким позначають суб’єктів кримінального су­дочинства. На нашу думку, осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві, необхідно називати «суб’єктами кримі­нального судочинства», оскільки саме це поняття включає до себе як державні ор­гани та посадові особи, які здійснюють провадження по кримінальній справі, так й інших юридичних, посадових та фізич­них осіб, які залучені у сферу криміналь­ного судочинства, у зв’язку з чим вони є носіями певних прав і обов’язків.

Нормативне регулювання правового положення слідчого у кримінальному процесі міститься у КПК України [1], По­датковому кодексі України [2], Кодексі України про адміністративні правопору­шення [3], Законах України «Про проку­ратуру» [4], «Про службу безпеки Украї­ни» [5], «Про забезпечення безпеки осіб, котрі беруть участь у кримінальному су­дочинстві» [6]; а також відомчих локаль­них нормативних актах, зокрема, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 р. № 686 «Про органі­зацію діяльності органів досудового роз­слідування Міністерства внутрішніх справ України» [7], Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 серпня 2012 р. № 700 «Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з інши­ми органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та роз­слідуванні кримінальних правопору­шень», Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 червня 2011 р. № 336 «Про проведення експерименту щодо апробації вертикальної системи підпо­рядкування слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України» [8], Наказом Генерального прокурора України «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» від 17 серпня 2012 р. № 69 [9].

Існування такої значної кількості нормативних актів, присвяченнях регу­лювання правового положення слідчого обумовлено існуванням слідчих підроз­ділів у різних правоохоронних органах: Міністерстві внутрішніх справ України, прокуратурі, податковій міліції, Службі безпеки України, а також відповідних повноважень, пов’язаних із статусом цієї посадової особи.

Так, статті 348.1, 348.2. Податкового кодексу України [2] встановлюють струк­туру податкової міліції, яка складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з по­датковими правопорушеннями, та перед­бачають наступні завдання податкової міліції: запобігання кримінальним та ін­шим правопорушенням у сфері оподатку­вання та бюджетній сфері, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; роз­шук осіб, які переховуються від слідства та суду за кримінальні та інші правопорушен­ня у сфері оподаткування та бюджетній сфері; запобігання і протидія корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від проти­правних посягань, пов’язаних з виконан­ням службових обов’язків.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» [4] у Генеральній про­куратурі України, прокуратурі Автоном­ної Республіки Крим є старші слідчі в осо­бливо важливих справах і слідчі в осо­бливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слід­чі; у районних, міжрайонних, міських - старші слідчі і слідчі. Дання стаття наділяє слідчого прокуратури повноваженнями проводити досудове слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їх підслідності, а та­кож в інших справах, переданих їм про­курором. Закон України „Про прокурату­ру” регулює вимоги до осіб, яки призна­чаються на посаду слідчих. Зокрема, слідчими можуть призначатися громадя­ни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості та відповідний досвід практичної роботи за спеціальністю. У випадку відсутності такого досвіду особи проходять стажу­вання в органах прокуратури строком до одного року у порядку, визначеному Гене­ральной прокуратурою України. Закон України «Про службу безпеки України»

[5] також передбачає існування слідчого

аппарату в управлінні Служби безпеки україни (ст. 10 Закону).

У Кодексі України про адміністративні правопорушення [3] закріплена відпові­дальність свідка, потерпілого, експерта, перекладача за злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування чи про­курора (ст. ст.185-4, 185-6 КпАП України). Тоді як, Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, котрі беруть участь у кримі­нальному судочинстві» регламентує по­вноваження слідчого щодо прийняття рі­шення про застосування заходів безпеки осіб, які мають на це право, а також відпо­відних повноважень, які з’являються у ньо­го у зв’язку із реалізацію вищезазначених заходів (ст. ст. 3, 6 Закону).

У відомчих локальних нормативних актах містяться норми, присвячені орга­нізаційній побудові слідчих підрозділів, їх взаємодії, а також функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань. Так, наприклад, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 р. № 686 «Про організацію діяльнос­ті органів досудового розслідування Мі­ністерства внутрішніх справ України» [7] закріплено: 1) Положення про органи до - судового розслідування Міністерства внутрішніх справ України; 2) Положення про Головне слідче управління МВС Укра­їни; 3) Типове положення про слідче управління (відділ) головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті; 4) Типове положення про слідчий відділ (відділен­ня) міського, районного, лінійного управ­ління (відділу) головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті; 5) Інструк­цію з організації діяльності органів до- судового розслідування Міністерства внутрішніх справ України.

Таким чином, правове регулювання правового положення слідчого у кримі­нальному процесі представляється роз­галуженою системою нормативно-право­вих актів. Центральне місце в даній сис­темі займає КПК України, який детально регламентує порядок проведення досу - дового розслідування слідчими.

Перш ніж аналізувати правове регулю­вання слідчого у чинному законодавстві України, слід зазначити, що етимологічне значення поняття «слідчий» походить від слова «слід» та має відношення до таких понять, як «слідити», «слідкувати», «дослі­джувати», «розслідувати», «переслідувати», «слідство» [10, с. 591-592]. До прийняття чинного КПК у законодавстві було відсутнє поняття «слідчий», процесуальний статус був визначений не у повному обсязі, а за­кріплені лише повноваження. Пункт 3 стат­ті 17 КПК України визначає слідчого, як службову особу орану внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контр­оль за додержанням податкового законо­давства, органу державного бюро розсліду­вань, уповноважену в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних пра­вопорушень. Зазначена дефініція містить у собі вказівку на наступні ознаки поняття «слідчого»: по-перше, це службова особа; по-друге, ця зазначена службова особа від­носиться до чітко визначеного відомства; по-третє, основним завданням особи слід­чого є здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень в межах сво­єї компетенції. Таким чином, слідчий - це службова особа, уповноважена в межах компетенції, передбаченої кримінально - процесуальним законодавством, здійсню­вати досудове розслідування у криміналь­ному провадженні.

Статті присвячені правовому регулю­вання органів досудового розслідування взагалі, та зокрема, статусу слідчого (ст. ст. 38-41 КПК України) містяться у параграфі

2, що має назву „сторона обвинувачення”. Досить логічним, крізь призму принципу змагальності у кримінальному процесі, є віднесення слідчого до сторони обвинува­чення. Адже, відповідно до КПК 1960 р. слідчий мав виявляти як докази які мали значення для обвинувачення особи, так і обставини, що виправдовували обвинува­ченого чи пом’якшували його відповідаль­ність. Таке поєднання протилежних функ­цій (обвинувачення і захисту) в одній осо­бі було хибним, та об’єктивно призводило до обвинувального ухилу досудового слід­ства, тому що слідчий був зацікавлений у доведенні висунутого обвинувачення по кримінальній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КПК України органами досудового розслідування (ор­ганами, що здійснюють дізнання і досу - дове слідство) є слідчі підрозділи:

1) органів внутрішніх справ;

2) органів безпеки;

3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

4) органів державного бюро розслі­дувань.

Доцільно звернути увагу на те, що за­значена норма містить у собі перелік не службових осіб правоохоронних органів, як це мало місце у КПК 1960 р., а перелік пев­них державних установ. Тобто, КПК Украї­ни містить вказівку саме на слідчі підрозді­ли, як органи досудового розслідування. Наявність слідчих підрозділів у цих органах передбачена відповідними нормами зако­нодавства України. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 348 Податкового кодексу України [2] податкова міліція складається із спеці­альних підрозділів по боротьбі з податко­вими правопорушеннями, що діють у скла­ді відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержан­ням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-про­цесуальну та охоронну функції.

Безпосереднє значення такої дефініції у КПК України, як «слідчі підрозділи» полягає у обов’язку слідчого під час складання про­цесуальних актів зазначити не лише свою посаду, а й вказувати слідчим якого підроз­ділу він є. У Положенні про органи досудо - вого розслідування Міністерства внутріш­ніх справ України, закріплене Наказом Мі­ністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 р. № 686 «Про організацію ді­яльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України» [7], зазначено, що під поняттям «слідчий», яке застосовується в цьому Положенні, слід розуміти службових осіб органів внутріш­ніх справ, уповноважених в межах компе­тенції, передбаченої КПК, здійснювати досудове розслідування кримінальних право­порушень, які перебувають на посадах керівників органів досудового розслідуван­ня, їх заступників, керівників структурних підрозділів органів досудового розслідуван­ня і їх заступників та старших слідчих в особливо важливих справах, слідчих в осо­бливо важливих справах, старших слідчих, слідчих (п. 4.1).

Організація досудового розслідування покладена КПК України на керівників ор­ганів досудового розслідування, тобто від­повідних службових осіб, призначених на посаду в порядку, передбаченому законо­давством України, наділеного організацій­ними та іншими повноваженнями відпо­відною посадовою інструкцією. Згідно п. 8

ч. 1 ст. З КПК керівник органу досудового розслідування це начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового за­конодавства, органу державного бюро роз­слідувань та його заступники, які діють у межах своїх повноважень. Зазначені служ­бові особи наділені організаційними і кри­мінально-процесуальними повноваження­ми. При цьому, організаційні повноважен­ня керівника відповідного органу досудового розслідування визначаються відомчими нормативними актами. Так, наприклад, відповідно до. п.4.1 Типового положення про слідче управління (відділ) головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті [7], крім повноважень, перед­бачених кримінальним процесуальним за­конодавством, перший заступник началь­ника ГУМВС, УМВС - начальник слідчого управління (відділу): здійснює керівництво ГУМВС, УМВС у межах делегованих йому начальником ГУМВС, УМВС повнова­жень; керує діяльністю слідчого управлін­ня (відділу) ГУМВС, УМВС і органів до - судового розслідування, є відповідальним за організацію і забезпечення виконання покладених на них завдань, дотримання ними вимог чинного законодавства Укра­їни, а також письмових вказівок прокура­тури, рішень суду з питань діяльності ор­ганів досудового розслідування; у межах повноважень приймає рішення та дає до­ручення, організовує та контролює їх ви­конання. Дає вказівки з питань організації роботи органів досудового розслідування, які є обов’язковими для виконання керів­никами органів і підрозділів внутрішніх справ ГУМВС, УМВС; безпосередньо ор­ганізовує та проводить перевірку діяльнос­ті підрозділів органів досудового розсліду­вання, їх керівників, а також окремих слід­чих тощо.

Таким чином, органами, що здійсню­ють досудове розслідування (дізнання та досудове слідство) є слідчі підрозділи. Слідчі при цьому виступають службовими особами відповідних слідчих підрозділів. Саме слідчого діюче законодавство наділяє широкими повноваженнями щодо ведення досудового розслідування, гарантіями са­мостійності, обов’язками та відповідаль­ністю. Так, КПК України містить наступ­ний перелік повноваження слідчого для проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК України;

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випад­ках, встановлених КПК України;

3) доручати проведення слідчих (роз - шукових) дій та негласних слідчих (роз - шукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

4) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

5) звертатися за погодженням із про­курором до слідчого судді з клопотання­ми про застосування заходів забезпечен­ня кримінального провадження, прове­дення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів ме­дичного або виховного характеру та по­давати їх прокурору на затвердження;

8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, пе­редбачених статтею 284 КПК України (ч.

2 ст. 40 КПК України).

Даний перелік не є вичерпним, оскіль­ки КПК України передбачає, що слідчий здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом. До таких повноважень, наприклад, можна віднести право слідчо­го витребувати й отримати від переліче­них у ч. 2 ст. 93 КПК державних органів, юридичних, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей тощо.

Аналіз наведених у КПК України по­вноважень слідчого дозволяє зробити ви­сновок про те, що пріоритетним завдан­ням даного суб’єкту кримінального про­цесу є проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій при проведенні досудового розслідуван­ня. Потерпілий та сторона захисту мо­жуть лише ініціювати їх проведення, шля­хом подання відповідного клопотання слідчому або прокурору. При цьому, якщо проводити слідчі дії в одному криміналь­ному провадженні крім слідчого може і прокурор, то негласні слідчі (розшукові) дії може проводити лише слідчий, якщо не було відповідного подання на їх про­ведення оперативним підрозділам.

КПК України закріплює положення, згідно якого слідчий є самостійний у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повнова­жень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого (ч. 5 ст. 40 КПК). Тобто, втручання у процесуальну діяльність слідчого, крім керівника органу досудового розслідування, прокурора, слід­чого судді, суду є незаконним і в деяких випадках, навіть, може бути підставою при­тягнення винної особи до кримінальної від­повідальності за ст. 343 Кримінального ко­дексу України. Наприклад, відповідно до п. 5.4. Положення про органи досудового роз­слідування Міністерства внутрішніх справ України службові особи органів та підрозділів внутрішніх справ, крім безпо­середніх керівників органів досудового розслідування, вищих керівників органів досудового розслідування, працівників організаційно-методичних підрозділів, слідчих-криміналістів, які діють у межах повноважень, визначених КПК, не можуть мати доступу до матеріалів кримінальних проваджень, витребувати їх у слідчого для перевірки стану розслідування криміналь­ного правопорушення, вивчення і надання вказівок, визначення кваліфікації кримі­нального правопорушення чи будь-яким іншим способом утручатися в процесуаль­ну діяльність слідчого.

Окрім цього, до елементів процесу­альної самостійності слідчого слід відне­сти його право починати досудове роз­слідування, приймати процесуальні рі­шення у кримінальному провадженні, оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, право оскаржувати рішен­ня прокурора відносно процесуальної ді­яльності слідчого. Так, у ч. 3 ст. 40 КПК встановлено особливий порядок оскар­ження слідчим відмови наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального проваджен­ня, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій. Зазначене право на особисте оскарження є невід’ємним елементом процесуальної самостійності слідчого. Адже, положення КПК 1960 р. не зовсім узгоджувалися з правовим положенням слідчого у кримі­нальному процесі, в аспекті його проце­суальної самостійності. Це виявлялося у подвійній підпорядкованості слідчого на­чальнику слідчого управління (відділу) або начальнику органу дізнання, та про­курору. Перелічені особи мали право да­вати обов’язкові до виконання вказівки по будь-яким питанням розслідування справи (ст. 114-1, 227 КПК 1960 р.).

Література ____________________________________________________________

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квіт. 2012 р. // Голос України. - 2012. - 19 травня (№ 90—91).

2. Податковий кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 13-14, N 15-16, N

17, ст.112.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР - 1984. - додаток до №51. - Ст.1122 (з наступними змінами та доповненнями).

4. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №53. - Ст.793 (з наступними змінами та доповненнями).

5. Про службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №27. - Ст.382 (з наступними змінами та доповненнями).

6. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від

23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №11. - Ст.51. (з наступними зміна­ми та доповненнями).

7. Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 09 серпня 2012 р. № 686. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 жовтня 2012 р. за N 1769/22081. [Електронне джерело]: Ьйр:// search. ligazakon. ua/l_doc2.nsf/link1/RE22081.html

8. Про проведення експерименту щодо апробації вертикальної системи підпорядкування слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України : наказ МВС України від 15 черв. 2011 р. № 336. [Електронне джерело]: http://mvs. gov. ua

9. Про Єдиний реєстр досудових розслідувань: наказ Генерального прокурора України від 17 серпня

2012 р. № 69. [Електронне джерело]: http://www. gp. gov. ua

10. Великий тлумачний словник української мови / Упоряд. Т. В. Ковальова,. - Х.: Фоліо, 2005. - 767 с.

11. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України : [підруч.] / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 704 с.

12. Кримінальний процес: підручник / за ред. Ю. М. Грошевого та О. В. Капліної. - Х.: Право, 2010. - 608 с.

13. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В, Портно­ва. - Х.: Право, 2012. - 768 с.

14. Молдован А. В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посіб­ник. - К.: Центр навчальної літератури, 2010. - 352 с.

15. Прилуцький П., Роль і місце учасників кримінального судочинства при встановленні істини у справі. // Право України. - 2003. - № 10. - С. 36-40.