joomla
ПРОБЛЕМИ ЮРИДИЧНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МИРУ І БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА
Юрист України

С. М. Мохончук

кандидат юридичних наук, доцент, началь­ник Головного управління юстиції у Харків­ській області

Розглянуто актуальну для України проблему правильної кваліфікації злочинів проти миру і безпеки людства з огляду на міжнародні норми. Проаналізовано різні оціночні критерії та існуючі концепції цих злочинів у міжнародному і вітчизняному кримінальному праві.

Ключові слова: злочини проти миру та безпеки людства, кваліфікація злочину, склад злочину, об’єкт злочину, суб’єкт злочину, кримінальна юстиція, імплементація.

Рассматривается актуальная для Украины проблема правильной квалификации преступлений против мира и безопасности человечества с учетом международно-правовых норм. Акцентируется внимание на различных оценочных критериях и существующих концепциях этих преступлений в международном и отечественном уголовном праве.

Ключевые слова: преступления против мира и безопасности человечества, квалификация преступления, состав преступления, объект преступления, субъект преступления, уголовная юстиция, имплементация.

In the article the actual problem for Ukraine of the professional qualification of crimes against peace and security in the context of the national legislation implementation in accordance with the international-legal norms have been given grounds. The different evaluating criteria and conceptions having place at present in international and national criminal law have been given the special attention.

Key words: crimes against peace and security of mankind, qualification of a crime, formal components of a crime, object of a crime, subject of a crime, criminal justice, international norms implementation.



Правильна кримінально-правова оцінка злочинного діяння, тобто юри­дична кваліфікація злочинів, є запору­кою справедливого судочинства в будь - якій державі. Особливо складним про­цесом є кваліфікація міжнародних зло­чинів, зокрема злочинів проти миру та безпеки людства.

Організація Об’єднаних Націй серед пріоритетів своєї діяльності визначає сприяння членам світової спільноти у проведенні практичних і дослідницьких заходів у галузі кримінальної юстиції, на­цілює на створення правових документів щодо врегулювання міждержавного спів­робітництва у сфері боротьби зі злочин­ністю, порушує питання про територіаль - ність та екстратериторіальність міжна­родного кримінального права [1, р. 50].

Зацікавленість держав світу в підтри­манні справедливості і законності в межах своєї юрисдикції сприяє поглибленню всебічного співробітництва членів світо­вого співтовариства у сфері попереджен­ня злочинності і кримінального право­суддя. Зазначимо, що в наш час загально­визнаною нормою міжнародного кримі­нального права є обов’язковість для кожної держави брати участь у спільних діях у сфері кримінальної юстиції.

На шостій сесії Комісії ООН з попе­редження злочинності і кримінального судочинства (28 квітня 1997 р.) було прий­нято спеціальну резолюцію «Міжнарод­не співробітництво з питань криміналь­ного права» [2, р. 14]. У цьому документі державам - членам міжнародної спіль­ноти в межах національних правових


систем пропонувалося прийняти низку необхідних заходів з метою вдосконален­ня участі держав у системі міжнародної співпраці. Мова йде насамперед про за­безпечення ефективного застосування принципу aut dedere aut judicare. Цей уні­версальний принцип сучасного міжна­родного права встановлює обов’язок «судити або видати» [3, р. 96]. Зафіксова­ний більш як у сімдесяти конвенціях у галузі міжнародного кримінального права, зазначений принцип забезпечує у непрямій формі правозастосовну функцію на міждержавному рівні. Меха­нізм схеми непрямого забезпечення діє через зобов’язання держав включити від­повідні положення у своє національне законодавство з метою визнати кримі­нально караним злочином переслідуване міжнародним правопорядком діяння.

Вступ України у процес міжнародної співпраці у галузі кримінальної юстиції потребує особливої уваги і до проблем удосконалення кваліфікації міжнародних злочинів, передусім злочинів проти миру та безпеки людства як найскладніших для її здійснення.

Слід зазначити, що в науковій літера­турі кваліфікації злочинів проти миру та безпеки людства не приділено належної уваги. Загальні принципи юридичної кваліфікації висвітлювалися в моногра­фічних дослідженнях О. А. Герцензона,

В. М. Кудрявцева, Г. О. Левицького, А. В. Наумова, О. С. Новиченка, О. І. Раро - га та ін.; окремі аспекти знаходимо у пра­цях А. Н. Трайніна, П. С. Ромашкіна, Ю. О. Решетова, О. Г. Кібальника, І. Г. Со - ломоненка.

Між тим кваліфікація злочинів про­ти миру і безпеки людства є надзвичайно важливою проблемою, адже в її основі не тільки складність у розмежуванні загаль- ноправових та міжнародних злочинів і визначенні їх складу, але й труднощі встановлення нормативної тотожності з міжнародними нормами та національ­ним кримінальним законом.

У межах статті зробимо спробу окрес­лити найбільш проблемні аспекти квалі­фікації злочинів проти миру та безпеки людства з огляду на міжнародні норми.

Розпочати слід із термінологічного визначення кваліфікації у контексті оці­ночної характеристики злочину. Саме слово «кваліфікація» походить від латин­ських слів quails (якість), facere (робити), що свідчить про те, що застосування тер­міна передбачає встановлення якісної характеристики об’єкта, що оцінюється. У словнику Брокгауза і Ефрона подано наступне визначення: «У кримінальному праві під кваліфікацією розуміють виді­лення за особливими обтяжувальними ознаками деяких видів із цілого роду зло­чинів» [4, с. 845].

Новий тлумачний словник україн­ської мови називає кваліфікацією «ви­значення, означення» [12, с. 234]. Вели­кий енциклопедичний юридичний слов­ник подає кваліфікацію злочинів як ви­значення конкретної суті якості певного суспільно небезпечного діяння, його фактичних об’єктивних і суб’єктивних ознак, встановлення їх тотожності юри­дичним об’єктивним та суб’єктивним ознакам певного складу злочинів [6, с. 353].

Наука кримінального права визначає кваліфікацію злочину як точну кримі­нально-правову оцінку конкретного сус­пільно небезпечного діяння. Її суть - в установленні точної відповідності між ознаками здійсненого діяння й ознаками, передбаченими в нормах кримінального закону. Юридичною основою кваліфікації є склад злочину, зокрема його об’єкт. У кримінальному праві таким об’єктом виступає вчинене особою діяння, яке міс­тить всі або декілька ознак діяння, що опи­сані у відповідній статті Особливої частини Кримінального кодексу [7, с. 10].

Для правильного застосування кри­мінального закону діянню необхідно дати кримінально-правову оцінку, тобто ви­рішити питання про наявність у ньому складу певного злочину, визначення його юридичної сутності, оцінку з боку закону, його співвідношення з визначенням його окремих фактів об’єктивної дійсності [8, с. 4]. На думку О. В. Наумова і О. С. Нови - ченка, кваліфікація - це констатація то­тожності суспільно небезпечного діяння, що кваліфікується, та ознак кримінально - правової норми, яка передбачає відпові­дальність за ці діяння [9, с. 30]. А. А. Гер - цензон вважає, що кваліфікація злочину полягає в установленні відповідності да­ного конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, що передбачений кримінальним законом [10, с. 3].

Отже, більшість учених визначають головною ознакою правильної кваліфіка­ції її відповідність «між реальним діянням і його законодавчою моделлю» [7, с. 1].

Але зауважимо, що кримінально - правовій конструкції злочинів проти миру і безпеки людства притаманні де­які специфічні риси. Звичайно, принци­пи і норми, що визначають боротьбу з цими злочинами, органічно пов’язані з принципами і нормами, які регулюють боротьбу з іншими посяганнями проти держави й особи. Цей органічний зв’язок виражається в тому, що зміст і система злочинів проти людства розвиваються у колі понять і інститутів (винуватості, співучасті тощо), відомих національному кримінальному праву. Але було б помил­кою робити звідси висновок, що така спорідненість інститутів і понять пере­ходить в їх тотожність і що злочини про­ти людства - це лише різновид загально - кримінальних злочинів. Навпаки, варто підкреслити, що такі інститути націо­нального кримінального права, як склад злочину, співучасть, підготування тощо, отримують у боротьбі зі злочинами про­ти людства деякі нові риси.

У зв’язку з цим кваліфікація злочинів проти миру та безпеки людства пов’язана з вирішенням двох задач:

- з одного боку, слід визначити те основне, загальне, що поріднює злочини проти людства з іншими злочинами;

- з іншого - установити те специфіч­не, що складає особливість таких зло­чинів.

Насамперед акцентуємо увагу на тому, що кримінальний закон, описуючи склад того чи іншого злочину, вказує їх конкрет­ні риси. Склад злочинів проти людства набагато ширший. Адже його елементами є не окремі ознаки, а часом цілі склади загальнокримінальних злочинів, перед­бачених кримінальним законом. Злочини проти людства, особливо коли мова йде про агресію або порушення законів і зви­чаїв війни, охоплюють значну і різнорідну групу деліктів, об’єднаних в єдине понят­тя, єдиний склад злочинів проти людства. Наприклад, склад воєнних злочинів уза­гальнює цілі групи загальнокримінальних злочинів (вбивства, зґвалтування, кра­діжки тощо). У той же час «війна» як еле­мент складу агресії, у свою чергу, також значно відрізняється від «дії» як елементу складу кожного злочину, бо війна - це складна система дій.

Таким чином, як елементи складу злочинів проти людства фігурує досить значне коло самостійних загальнокримі - нальних складів. Як зазначає М. Ш. Бас - сіоні, термін «злочини проти людства» об’єднує всі звірства, вчинені у значних масштабах. Злочини проти людства пев­ним чином «змішуються» зі злочинами проти миру і військовими злочинами. Але злочини проти людяності юридично відрізняються від воєнних злочинів саме тим, що вони застосовуються не тільки в контексті «війна», бо «час війни і миру для вчинення цих злочинів не має зна­чення» [11, р. 23-25].

На думку О. Г. Кібальника і І. Г. Со - ломоненка, вчинення однією особою (особами) злочинів проти міжнародного миру, проти людяності або воєнного зло­чину кожного разу повинні отримувати самостійну правову оцінку, тобто ці ді­яння повинні кваліфікуватися за сукуп­ністю. Іншими словами, жоден із назва­них злочинів не може «поглинати» ін­ший. Підставою для такого висновку є визнання відповідних інтересів забез­печення міжнародного миру, безпеки людства, а також додержання правил ве­дення війни і військових конфліктів без­посередніми об’єктами злочинів проти миру і безпеки людства [12, с. 25].

Представлена позиція знаходить своє пряме підтвердження у рішеннях і ді­яльності міжнародних воєнних трибуна­лів. У діяльності Міжнародних трибуна­лів по колишній Югославії та Руанді формально розділяються поняття «зло­чин проти міжнародного миру», «злочин проти безпеки людства», «воєнний зло­чин» [15, 16], що знайшло своє відобра­ження в матеріалах численних судових рішень.

Складність досліджуваної проблеми і в тому, що на міжнародному рівні не існує чітких критеріїв змісту міжнарод­них злочинів і злочинів міжнародного характеру. Такі злочини часто називають «конвенційними злочинами», «кримі­нальними злочинами міжнародного ха­рактеру», «злочинами, що порушують міжнародний правопорядок» тощо [17, с. 131].

Доволі широке розповсюдження у за­хідній науковій літературі мають і такі терміни, як «злочин проти міжнародного права» («crime against international law»), «злочин згідно з міжнародним правом» («crime in accordance with international law»), «злочин за міжнародним правом» («crime under international law») [18, р. 9]. Цілком зрозуміло, що попри певну схо­жість названих термінів під ними часом розуміються різні види злочинів, а від­повідно і різний ступінь визнання сус­пільно небезпечних діянь як злочинних при їх кваліфікації.

Необхідність розробки й прийняття універсального визначення та розме­жування міжнародного злочину і злочину міжнародного характеру визнається більшістю вітчизняних і зарубіжних уче­них. Їх відсутність ускладнює завдання запобігання, припинення і покарання за їх вчинення. У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 42/159 також указано, що основною існуючою проблемою щодо злочинів міжнародного характеру є від­сутність єдиного критерію, який дозво­лив би виявити основні складові елемен­ти визначення поняття міжнародного злочину [2]. На необхідність узгодження такого визначення вказують і вчені М. Б. Крилов і Ю. О. Решетов, оскільки йдеться про настільки важливу політико - правову проблему, що хибні міркування, висловлені навіть у власне науковій дис­кусії, можуть певним чином вплинути на світову політику [19, с. 78].

Вважаємо важливим звернути увагу і на наступне. Статут Міжнародного Кри­мінального Суду до злочинів проти миру та безпеки людства відніс злочини гено­циду, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочин агресії [20]. Але в Резо­люції, прийнятій Дипломатичною Конфе­ренцією повноважних представників дер­жав під егідою ООН щодо заснування Міжнародного Кримінального Суду, міс­титься рекомендація розглянути злочини тероризму і злочини, пов’язані з наркоти­ками, на предмет напрацювання прийнят­ного визначення і включення їх до пере­ліку злочинів, що підпадають під юрис­дикцію Суду [21, р. 58-63].

Аналізуючи склад тероризму, М. Ен - тін стверджує, що якщо в суспільстві складається широкий консенсус з при­воду того, які об’єкти та цінності потре­бують абсолютного захисту від злочинів міжнародного характеру через абсолю­тизацію відповідальності, то подібний підхід видається і легітимним, і повністю виправданим [22, с. 123].

Таким чином, склад злочину проти миру та безпеки людства містить систему ознак, які знаходять закріплення у між­народному кримінальному праві. Але юридична кваліфікація діяння, метою якої є встановлення відповідальності за скоєне відповідно до цих ознак, ґрунту­ється як на нормах міжнародного кримі­нального права, так і на національному кримінальному законі. Введення системи злочинів проти миру і безпеки людства стало однією з головних новел вітчизня­ного кримінального законодавства. У Кримінальному кодексі України до­сліджуваним злочинам присвячено главу XX Особливої частини й умовно поділено їх на групи: злочини проти миру (статті 436-437, 447); злочини проти безпеки людства (статті 439-442); злочини проти міжнародного правопорядку (статті 438, 443-446) [13, с. 1152-1172].

У міжнародних документах нерідко вказується, що держави-учасники перед­бачають відповідне покарання за вказані в них злочини з урахуванням тяжкості характеру таких діянь. Цей механізм пе­редбачає вжиття заходів кримінально - правового, кримінально-процесуального, організаційного та іншого характеру, який випливає з норм міжнародного права (зокрема, в Україні, як і в більшос­ті країн, конституційно закріплена пріо­ритетність міжнародних норм). Тож, при кваліфікації злочинів проти миру та без­пеки людства слід орієнтуватись на пра­вові конструкції, що містяться у багато­сторонніх міжнародних договорах.

У зарубіжній науці кримінального права також традиційним став розподіл міжнародних злочинів на злочини проти миру і безпеки людства та «інші міжна­родні злочини» (other international crimes). До злочинів проти миру і безпеки від­носять злочини геноциду, злочини проти людяності, військові злочини та злочини агресії [14, р. 85]. Пояснюється така кла­сифікація злочинів насамперед тим, що ст. 5 Римського Статуту відносить зло­чини проти миру, безпеки людства (лю­дяності) і військові злочини до найбільш серйозних злочинів, що викликають за­непокоєння всієї міжнародної спільноти [20]. Саме відповідальність за ці злочини була передбачена статутами Нюрнберзь­кого і Токійського трибуналів і знайшла своє пряме втілення в їх вироках. І саме з цих трибуналів розпочався процес ви­значення системи злочинів проти миру і безпеки людства як у міжнародному праві, так і національних кримінальних законах. Кожен із них, а це: злочини про­ти миру (crimes against peace) - плануван­ня, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни, що порушує міжнародні договори, угоди або конвен­ції; участь у загальному плані або зло­чинній змові, спрямованій на здійснення якоїсь зі згаданих дій; злочини проти людства (crimes against humanity) - вбив­ства, винищення, поневолення, висил­ка та інші нелюдські акти, які здійсню­ються по відношенню до цивільного населення, або переслідування за полі­тичними, расовими або релігійними мо­тивами, якщо такі переслідування мають місце при виконанні якогось з військових злочинів, або злочину проти миру або у зв’язку з таким; воєнні злочини (war crimes) - порушення законів і звичаїв вій­ни у тому числі, але не виключно, вбивств, негідного поводження або ви­везення на рабську працю або з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивства або погане поводжен­ня з військовополоненими або особами, що перебувають у морі, вбивства заруч­ників або розграбування міст і сіл або ро­зорення, невиправдане військовою необ­хідністю, - це тяжкі міжнародні злочини, які загрожують засадам існування націй і держав, їх прогресивному розвитку та мирному міжнародному спілкуванню.

Важливе значення для кваліфікації злочинів проти миру та безпеки людства має те, скоєні вони у мирний час чи в пе­ріод воєнного конфлікту. Насамперед це характерно для кваліфікації воєнних зло­чинів, прикладами чого є рішення Токій­ського і Нюрнберзького трибуналів. Але в міжнародних актах підкреслюється, що юридична кваліфікація актів геноциду як злочину проти миру і безпеки людства (людяності) не залежить від того, у мир­ний чи воєнний час він мав місце. Таким же чином із позицій міжнародного права кваліфікується й екоцид, який може роз­глядатися як воєнний злочин, якщо він застосовується як засіб ведення війни (ст. 8 Римського Статуту), так і у мирний час, коли цей злочин ставить під загрозу фізичне існування окремих країн, тери­торій, невизначене коло осіб.

Література ____________________________________________________________

1. Док. ООН A/CONF. 169/16 12. - May 1995. - Р. 48-52.

2. Док. ООН А/44/456. - Aprile 1997. - Р. 12-14.

3. Bassiouni M. Ch. Projet de Statut du Tribunal Penal International / M. Bassiouni. - Paris, 1993. - P. 96-98.

4. Энциклопедический словарь / изд. Ф. А. Брокгауз (Лейпциг), И. А. Ефрон (С.-Петербург).- Т. XIV. - СПб. : Типо-лит. И. А. Ефрона, 1895. - 960 с.

5. Новий тлумачний словник української мови : у 4 т. / уклад.: В. Яременко, О. Сліпушко. - Т. 2.- К. : Аконіт, 2000. - 911 с.

6. Великий енциклопедичний юридичний словник /за ред. Ю. С. Шемшученка. - К. : Юрид. думка, 2007. - 990 с.

7. Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным признакам / А. И. Рарог. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. - 279 с.

8. Левицкий Г. А. Квалификация преступлений / Г. А. Левицкий. - М. : Юрид. лит., 1981. - 144 с.

9. Наумов А. В. Законы логики при квалификации преступлений / А. В. Наумов, А. С. Новиченко. - М. : Юрид. лит., 1978. - 103 с.

10. Герцензон А. А. Квалификация преступлений / А. А. Герцензон - М. : Всесоюз. ин-т криминалис­тики прокуратуры СССР, 1947. - 132 с.

11. Bassiouni M. Ch. Crimes Against Humanity in International Criminal Law / M. Bassiouni. - 2nd edition. - New York, 1999. - P. 23-25.

12. Кибальник А. Г. Преступления против мира и безопасности человечества / А. Г. Кибальник, И. Г. Соломоненко. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - 383 с.

13. Кримінальний кодекс України: наук.-практ. коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2003. - С. 1152-1172.

14. Kittichaisaree K. International Criminal Law / K. Kittichaisaree. - Oxford, 2001. - P. 67-85, 129, 206, 226.

15. Устав Международного трибунала по Руанде (8 ноября 1994 г.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: / http://www. licasoft. com. ua/component/lica/?href=08<view=text&base=18id=8367318menu=1.

16. Устав Международного трибунала по бывшей Югославии (15 мая 1993 г.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: /http://volya. kharkov. ua/print_news. php? id=5478type=lib.

17. Панов В. П. Сотрудничество государств в борьбе с международными уголовными преступлениями : учеб. пособие / В. П. Панов. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1993. - 315 с.

18. Док. OOH. E/CN. 4/Sub. l0/1997/2. - P. 9-10.

19. Крылов Н. Б. Государственный терроризм - угроза международной безопасности / Н. Б. Крылов, Ю. А. Решетов // Сов. государство и право. - 1987. - № 2. - С. 76-79.

20. Римский Статут Международного Уголовного Суда от 17 июля 1998 г. // Кибальник А. Г. Современ­ное международное уголовное право / А. Г. Кибальник. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. -

С. 274-301.

21. Док. ООН Е/1997/30.E/CN.15/1997/21. 26. - May 1997. - Р. 58-63.

22. Энтин М. Л. Сотрудничество в борьбе с терроризмом: причины низкой эффективности и международно-правового регулирования, пути и перспективы ее повышения // Сов. ежегодник междунар. права. 1988. - М. : Наука, 1989. - С. 118-133.