joomla
ДЕТЕРМІНАЦІЯ САМОВІЛЬНОГО ЗАЙНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ТА САМОВІЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ
Юрист України

М. Ю. Марченко

здобувач Інституту вивчення проблем зло­чинності НАПрН України

У науковій статті на підставі вивчення та узагальнення архівних кримінальних справ та опитування працівників органів прокуратури й Держземінспекції виділено й проаналізовано причини, що найбільше продукують розглядуване негативне соціальне явище.

Ключові слова: самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво, детермінація злочинності, причини злочинності.

В научной статье на основе изучения и обобщения архивных уголовных дел и опроса работников органов прокуратуры и Госземинспекции выделены и проанализированы причины, наиболее продуцирующие рассматриваемое негативное социальное явление.

Ключевые слова: самовольное занятие земельных участков и самовольное строительство, детерминация преступности, причины преступности.

In the scientific article on the basis of study and generalization of the archived criminal cases and questioning of workers of organs of office of public prosecutor and State landed inspection selected and analysed reasons, most productings the examined negative social phenomenon.

Key words: wilful employment of lot lands and wilful building, determination of criminality, causations of crime.



Як відомо, детермінація злочинності чи її видів є одним із найбільш важливих пластів наукових знань кримінології, що, по-перше, виступає особливим елемен­том її предмета, а по-друге — криміноло­гічно значущою інформацією, на основі якої будується вся система запобігання злочинності та її окремим проявам. У цьому зв’язку вироблення науково об­ґрунтованих та ефективних заходів щодо запобігання одному з найпоширеніших та суспільно небезпечних різновидів зло­чинності у земельній сфері — самовіль­ному зайняттю земельних ділянок та самовільному будівництву — має ґрун­туватись на вивченні детермінантів, що її продукують та обумовлюють.

Це негативне соціальне явище остан­німи роками набуло загрозливих для дер­жави та суспільства масштабів. У струк­турі всіх порушень земельного та при­родоохоронного законодавства частка цих злочинів складає понад 60 % [1, с. 43­44]. Більш того, від самовільного зайнят­тя земельних ділянок та самовільного будівництва державний та місцеві бю - © Марченко М. Ю., 2011 джети недоотримують близько 2 млрд грн щорічно від несплати земельного подат­ку та орендної плати за користування земельними ділянками [2, с. 55]. Від не­санкціонованого використання та само­вільної забудови постійно зменшуються площі сільськогосподарських угідь, осо­бливо цінні землі рекреаційного, істо - рико-культурного та іншого призначен­ня. При цьому порушується конститу­ційне право власності Українського на­роду на землю, що гарантується держа­вою (статті 13, 14 Конституції України). Це негативне соціальне явище заважає проведенню подальшого земельного ре­формування в Україні, удосконаленню земельних відносин, а також модернізації та розвитку українського села.

У науковій літературі переважають здебільшого дослідження проблем кримі­нальної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво. Помітний внесок у розроб­лення останнім часом розглядуваної про­блематики здійснили такі правники, як нич, О. В. Лугіна, М. І. Мельник, Р. О. Мов - чан, В. В. Носік, М. В. Шульга, О. М. Шуль­га та ін.

Отже, зважаючи на актуальність цієї проблеми та відсутність спеціальних до­сліджень щодо детермінації злочинності у сфері самовільного зайняття земельних ділянок та самовільного будівництва, проаналізуємо причини, що її продуку­ють та обумовлюють.

З нашого погляду, детермінація цієї злочинності має розглядатися не в контек­сті її окремих проявів, а у вигляді згрупо­ваних за критерієм змісту (характеру) від­повідних причин цього негативного соці­ального явища у царині земельних відно­син, а саме: суспільно-політичного, соціально-економічного, організаційно - управлінського, у сфері нормативно­правового регулювання та охорони земель­них відносин і соціально-психологічного характеру. Ці причини було виокремлено на підставі вивчення й узагальнення 152 архівних кримінальних справ за ст. 1971 КК України, розглянутих судами України протягом 2007-2011 рр. у розрізі регіо­нів, а також проведеного опитування 205 співробітників органів прокуратури, 45 державних інспекторів територіальних підрозділів Держземінспекції, 64 праців­ників Держархбудінспекції у всіх облас­тях України, Автономній Республіці Крим, містах Київ та Севастополь.

1. Суспільно-політичні детермінанти мають особливе детермінаційне наван­таження розглядуваного виду злочин­ності. Це пояснюється наступним: а) прямий зв’язок політичних причин та злочинності [3, с. 86-87]; б) стан реагу­вання всієї системи судових й правоохо­ронних органів в Україні на прояви цієї злочинності (майже 70 % винних звіль­няються судами від кримінальної відпо­відальності); в) місце корупції як загаль­нодержавної політичної проблеми у при­чинному комплексі даного виду злочин­ності в земельній сфері тощо.

Узагалі злочинність у сфері земель­них відносин, зокрема, пов’язана із само­вільним зайняттям земельних ділянок та самовільним будівництвом, містить за­грозу для національних інтересів країни. Вона реально заважає проведенню по­дальшого земельного реформування в Україні як базису соціально-економіч­ного розвитку держави, модернізації українського села, де мешкає близько 40 % населення. Тому від наявності по­літичної волі на здійснення реальних кроків щодо, по-перше, удосконалення земельних відносин в Україні, а по-друге, усунення чи обмеження дії детермінантів цієї злочинності, залежить, без перебіль­шення, розвиток ринкових відносин та успіх подальших євроінтеграційних про­цесів нашої країни.

Особливий криміногенний вплив у цьому причинному комплексі відіграє корупція у сфері земельних відносин. На цьому наголосили при анкетуванні пра­цівники органів прокуратури та держав­ні інспектори Держземінспекції. Більш того, це підтверджується інформацією Генеральної прокуратури України, за якою злочини у земельній сфері не мо­жуть вчинюватись без участі або спри­яння корумпованих державних службов­ців різного рівня. Так, упродовж лише 2010 р. правоохоронними органами до суду направлено 600 протоколів про ко - рупційні діяння, вчинені у цій сфері, та притягнуто до відповідальності понад 500 осіб. Найбільше — у Дніпропетров­ській області — 74, Луганській — 60, Одеській — 47, Херсонській — 46 та Сум­ській — 40. За результатами проведених прокурорами протягом останнього часу перевірок порушено понад 1,1 тис. кри­мінальних справ, дві третини з яких на­правлено до суду. Опротестовано понад 16 тис. незаконних актів із земельних пи­тань, за документами реагування до від­повідальності притягнуто 7,5 тис. служ­бових осіб [4, с. 7].

Більш того, відповідно до результатів дослідження «Стан корупції в Україні. Порівняльний аналіз загальнонаціональ­них досліджень: 2007-2009», що здійсню­вався за підтримки Агентства США із міжнародного розвитку (USAID) та кор­порації «Виклики тисячоліття» (МСС), на питання про найпоширеніші сфери корупції 47,1 % респондентів зазначило саме випадки щодо приватизації, воло­діння та користування землею [5].

Особливістю суспільно-політичних детермінантів цього негативного соці­ального явища є те, що виключно від по­літичної волі залежить реалізація поло­жень новел антикорупційного законо­давства України: Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні право­порушення», прийняті 07.04.2011 р., а та­кож Національної антикорупційної стра­тегії на 2011-2015 роки та Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки, що розроб­ляються Урядом за активної участі нау­ковців. Заходи цих нормативно-правових актів безпосередньо стосуються протидії корупції у земельній сфері.

Специфіка цього причинного комп­лексу полягає у службовому характері злочинності у сфері самовільного зай­няття земельних ділянок та самовільного будівництва, оскільки, за результатами емпіричного дослідження, кожним тре­тім злочинцем (38,1 %) виявився голова фермерського господарства, а кожним десятим (9,3 %) — працівник органу дер­жавної влади чи місцевого самовряду­вання.

2. Соціально-економічні детермінан­ти, безсумнівно, мають безпосереднє відношення до сфери земельних відно­син [6, с. 123-125]. Незважаючи у цілому на службовий характер цього різновиду злочинності проти власності, коли до­статньо заможні громадяни здійснюють зайняття відповідних земельних ділянок, все ж таки не можна відкидати частку осіб з низьким рівнем доходів, які вчи­няли злочин, передбачений ст. 1971 КК України, у тому числі через матеріальну скруту та неспроможність нагодувати родину в інший спосіб. Йдеться перед­усім про кожного шостого винного (16,5 %), який ніде не працював; про кож­ну сьому особу (13,4 %), яка, хоча і була працівником підприємства чи фермер­ського господарства, однак отримувала незначні кошти для існування; про кож­ного десятого злочинця (9,3 %), який за­робляв на життя випадковими заробіт­ками, та про кожну п’яту особу (19,6 %), яка мала низький рівень доходів, вияв­лений під час ознайомлення з матеріала­ми архівних кримінальних справ.

Звичайно, це у жодному разі за за - гальноправовими та кримінологічними підходами не виправдовує таких осіб, однак причини низького матеріального забезпечення населення України слід шу­кати у прорахунках державної соціальної політики.

Навіть офіційна влада визнає, що процеси зубожіння українського насе­лення зупинити не вдається. Так, Україна зобов’язалася до 2015 р. зменшити частку бідного населення до 18,4 %, але у 2009 р. цей показник збільшився до 25 %. До того ж було втрачено тенденцію до зни­ження абсолютної бідності, і 2010 р. не приніс змін на краще: реальні доходи українців упали на 10 % (це лише за офі­ційними даними), рівень бідності зріс на

0, 4 % і досяг 26,4 % (12,5 млн осіб). До­ходи, нижчі за прожитковий мінімум, отримують 23 % міських і 38 % сільських жителів. Отже, часто спорадичні, без­системні й недостатньо прораховані за­ходи соціального характеру не принесли результатів. Бідність в Україні набула за­стійного характеру. Вона перетворилася на один із головних чинників посилення соціальної напруги й нестабільності у суспільстві, зниження народжуваності, збільшення еміграції (у т. ч. нелегальної), погіршення стану здоров’я нації, зрос­тання смертності, посилення процесів депопуляції.

Посилюється поляризація суспіль­ства: співвідношення доходів найбагат - ших і найбідніших груп складає 30 : 1 (у країнах ЄС — 5,7 : 1). Найскладнішою є ситуація у сільській місцевості, а най­вищий рівень бідності притаманний до- могосподарствам, у яких усі особи стар­ші за 75 років. Суттєвими викликами є бідність працюючого населення та зу­божіння сімей через народження дитини, що не залежить від державних виплат (за монетарною ознакою бідними є 25 % сі­мей з дітьми порівняно з 20 % бездітних; за поєднанням кількох критеріїв 12,2 % та 9,0 % відповідно).

Для більшості економічно активних людей в Україні незавершені ринкові пе­ретворення завдали відчутних втрат: за­робітна плата не збільшилася; плато­спроможний попит упав; ризик втратити роботу, навпаки, суттєво зріс. В Україні спостерігається стійка тенденція нега­тивної оцінки як економічної ситуації, так і якості власного життя: дуже добрим і добрим статок своїх сімей вважають 12,8 % українців, середнім — 54,9 %, по­ганим і дуже поганим — 30,9 %.

Отже, 60-70 % населення не бачать можливості покращити свій матеріаль­ний стан у нинішніх умовах, і бідність вийшла за коло окремих вразливих груп населення, перетворившись не тільки на економічну, а й на загальнодержавну гу­манітарну проблему [7, с. 28-32].

Слід відзначити, що недоліки у соці­ально-економічній сфері нашої держави, перелік яких, звичайно, не є вичерпним, стосуються не лише маргіналізованих верств населення чи меншої його части­ни. На жаль, ця проблема торкається пе­реважної більшості категорій громадян, зокрема тих, від результатів роботи та професіоналізму яких залежить запобі­гання злочинності, у тому числі у сфері самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва. Це праців­ники судових і правоохоронних органів, контролюючих природоохоронних орга­нів, які безпосередньо здійснюють пере­вірки дотримання земельного законодав­ства. Тому недофінансування цих органів прямим чином впливає на рівень зло­чинності у розглядуваній сфері, і відпо­відно від цього залежить поширеність корупційних проявів в органах держав­ної влади та органах місцевого самовря­дування.

3. На детермінантах організаційно - управлінського характеру особливо на­голошували респонденти проведеного анкетування. Так, переважна більшість опитаних прокурорів та державних ін­спекторів (59,2 % і 57,8 % відповідно) вказали складний і тривалий механізм оформлення правовстановлюючих до­кументів на землю чи об’єкт нерухомого майна. Крім цього, експерти також виді­лили: недостатню роботу контролюючих й правоохоронних органів із виявлення порушень земельного законодавства вза­галі та самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва зо­крема; високу вартість проектної доку­ментації; незадоволення заяв громадян щодо надання землі; тривалий судовий розгляд справ; невстановлення чіткого порядку земельних аукціонів; неефек­тивну роботу органів місцевого само­врядування; відсутність судової практи­ки по даній категорії справ; бюрократич­ні перешкоди, що існують в землевпо­рядних державних органах; неповну ін­вентаризацію земель тощо.

Як відзначається урядом, керівни­цтвом Держземагентства та науковцями, найбільш актуальним і значимим питан­ням у сфері земельної політики держави, що позначається на відтворенні розгля­дуваного виду злочинності, є питання земельно-кадастрової системи. Станом, наприклад, на 2007 р. було видано 10,5 млн державних актів і посвідчено їх право власності, з них внесено до бази даних автоматизованої системи державного зе­мельного кадастру лише 2,6 млн [8, с. 10-19].

Крім цього, щоб зареєструвати та отримати документ на земельну ділянку, що має займати 30 хвилин, громадянами витрачається щонайменше півроку. Ре­ально цей термін може сягати кількох років [9, с. 1, 6-7]. У зв’язку із цим від­падають усі обґрунтовані питання щодо причин широкого поширення злочин­ності у сфері самовільного зайняття зе­мельної ділянки та самовільного будів­ництва, оскільки держава у вигляді від­повідних землевпорядних органів сама створює умови для зловживань як з боку працівників цих органів, так і з боку зви­чайних громадян, які бажають реалізу­вати гарантовані їм Конституцією та чинним земельним законодавством Укра­їни право власності на землю.

Поширенню розглядуваної злочин­ності сприяє бездіяльність контролюю­чих органів, передусім Держземінспекції, виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Через це дотепер не встановлено на місцевості межі земель різного призначення, не розмежовано землі державної і комунальної власності, не завершено їх інвентаризацію та грошо­ву оцінку. Як встановлено, станом на кі­нець 2010 р. розмежовано лише 173 тис. га земель при загальній площі 29 млн га (!), що підлягають розмежуванню. Не про­ведено інвентаризацію більше третини земель несільськогосподарського призна­чення та населених пунктів. Нормативно - грошова оцінка за їх межами становить тільки 4 % від загальної кількості. І ціл­ком зрозуміло, що всі перелічені при­чини сприяють порушенням у сфері зе­мельних відносин [10, с. 7].

Серед організаційно-управлінських причин цієї злочинності, окрім іншого, можна виділити такі: недостатній дер­жавний контроль щодо дотримання гро­мадянами та юридичним особами при­родоохоронного та земельного законо­давства; неврегульований механізм бу­дівництва різних об’єктів нерухомого майна; відомчі бар’єри; зосередження державою уваги переважно на проблемі реформування земель сільськогосподар­ського призначення при ігноруванні проблеми управління інвестиційно при­вабливими землями міст та інших насе­лених пунктів, промисловості, транспор­ту, зв’язку, оборони, природоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призна­чення тощо.

4. Детермінанти у сфері нормативно­правового регулювання та охорони зе­мельних відносин. Йдеться про ті неточ­ності, неузгодженості, неповноту, роз - пливчатість формулювань, іноді супере­чливість або застарілість положень, що існують у земельному законодавстві, а також недосконалість диспозиції ст. 1971 КК України, що передбачає кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівни­цтво. У цілому це однозначно заважає роботі контролюючих та правоохорон­них органів та позначається на збільшен­ні рівня цієї злочинності.

У літературі виділяються такі норма­тивно-правові недоліки у сфері земель­них відносин, зокрема: неузгодженість земельного та аграрного законодавства із конституційно-правовою системою щодо права власності на землю Україн­ського народу, використання землі та інших природних ресурсів як основного національного багатства України; недо­сконалість земельного законодавства за системою, структурою, змістом, юридич­ною технікою; випадковість, хаотичність і непослідовність у розробці законодав­чих та інших нормативних актів у цій сфері; низька ефективність земельного та аграрного законодавства у царині дер­жавного контролю за використанням і охороною земель, відповідальності за порушення земельного законодавства [11, с. 26-32]; розпорошування земельно - правових норм по інших законодавчих актах; необхідність наповнення ЗК Укра­їни статтями прямої дії, що дозволить ліквідувати протистояння між держав­ними та регіональними органами влади та ін. [12, с. 22-29].

Однією із перешкод нормальному і повноцінному функціонуванню чинно­го земельного законодавства є те, що де­які закони (наприклад, «Про земле­устрій», «Про охорону земель», «Про оцін­ку земель») не відповідають міжнарод­ним стандартам і нормам. Для розвитку зазначених законів необхідно було роз­робити 115 стандартів. Але сьогодні, за даними Національної академії аграрних наук України, прийнято лише 11, що уможливлює здійснення державного ре­гулювання користуванням та охороною земель сільськогосподарського призна­чення без належної правової бази [12, с. 154-157].

Крім цього, серед детермінантів цьо­го причинного комплексу можна виді­лити: відсутність державної Програми розвитку земельних відносин в Україні на відповідний термін [11, с. 22-29]; роз­біжності у тлумаченні поняття «само­вільне зайняття земельної ділянки» у різ­них нормативно-правових актах; недо­сконалість диспозиції ст. 1971 КК України та необхідність її доповнення тощо.

5. Детермінанти соціально-психоло­гічного характеру мають безпосереднє відношення до зумовлення як всієї зло­чинності, так і різноманітних правопо­рушень у сфері земельних відносин.

В Україні, особливо за роки її неза­лежності, укріпилася та продовжує фор­муватись деформована масова свідо­мість й суспільна психологія матеріаль­ного збагачення у будь-який спосіб. Унаслідок цього криміногенні елементи цієї свідомості переважають над сус­пільно позитивними та загальноприй - нятними. Як наслідок, маємо небувалий за всю історію рівень злочинності проти власності, а також поширення існуючих та формування достатньо суспільно не­безпечних явищ, яким є самовільне зай­няття землі.

Важливо те, що розглядуване нега­тивне явище виступає, з одного боку, за­собом накопичення кримінальних капі­талів (наприклад, для чиновників зем­левпорядних органів, органів місцевого самоврядування, які приймають рішення про незаконну передачу у власність зе­мельних ділянок), а з іншого — умовою реалізації і витрачання незаконно заро­блених активів, якщо йдеться про будів­ництво на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Отже, маємо порочне коло, в якому задіяно тисячі чиновників різних рівнів, які не бажають розірвати його, а, навпа­ки, продовжують розмножувати «вірус» незаконного матеріального збагачення, заражаючи нових і нових представників української еліти.

Апатичне, «мовчазне» у цілому став­лення переважної більшості населення України до беззаконності, корупції, амо­ральності, поширення різних форм зло­чинної поведінки, що простежується нині у суспільстві, є небезпечним інди­катором його розвитку, власне, ознакою його руйнації. У літературі наголошуєть­ся, що в умовах, коли держава свідомо відмежовується від вирішення соціаль­них проблем (декларування намірів, а не реальні кроки щодо подолання бідності, скорочення злочинності тощо), «без - нормність» і девіантність стають типо­вими. Населення формує свою соціально - психологічну атмосферу і свою систему законів природного виживання, що зна­ходиться за межами права. Такий соціум продукує прискорену криміналізацію всіх суспільних відносин в економічній, політико-правовій, соціальній і особливо духовно-моральній, культурно-виховній сферах [13].

У добу глибокої соціально-еконо­мічної кризи, політичного хаосу, розкла­дання культурних та етичних підвалин усунення вищеозначеного соціально-психо­логічного комплексу причин є, мабуть, поки одним реально можливим шляхом виходу із соціально-політичної та духовної кризи, яка обумовлює криміногенність в україн­ському суспільстві.

Таким чином, аналіз детермінантів злочинності у сфері самовільного зай­няття земельної ділянки та самовільно­го будівництва дає підстави для акцен­тування на найбільш актуальних, вчас­них та ефективних заходах, що мають здійснити судові, правоохоронні, конт­ролюючі органи та інші суб’єкти для за­побігання злочинності у досліджуваній сфері.


Література ____________________________________________________________

1. Нечипоренко О. М. Земельні правопорушення: стан та основні тенденції (інформація з практики Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель України) / О. М. Нечипо­ренко // Земельне право України. - 2007. - № 2.

2. Бредіхін О. О. Проблеми відшкодування шкоди за самовільне зайняття земельних ділянок / О. О. Бре - діхін // Земельне право України. - 2007. - № 2.

3. Курс кримінології: загальна частина : підручник : у 2 кн. / за заг. ред. О. М. Джужи. - К. : Юрінком Інтер, 2001.

4. Шестакова Н. Як зберегти землю від розбазарювання? / Н. Шестакова // Юрид. вісн. України. - 2010. - 23-29 жовт. (№ 43).

5. Стан корупції в Україні. Порівняльний аналіз загальнонаціональних досліджень: 2007-2009 / Для Порогової програми для України Корпорації «Виклики тисячоліття». - Washington : MSI ; К. : Між - нар. ін-т соціології, 2009.

6. Марченко М. Ю. Щодо детермінант злочину, передбаченого ст. 1971 КК України / М. Ю. Марченко // Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина : мате­ріали щоріч. Всеукр. наук.-практ. конф. (29-30 квіт. 2011 р., м. Івано-Франківськ). - Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника, 2011.

7. Модернізація України - наш стратегічний вибір : Щоріч. Послання Президента України до Верхов. Ради України. - К., 2011.

8. Сидоренко М. Я. Державний земельний кадастр - основа державної земельної політики / М. Я. Си­доренко // Земельне право України. - 2007. - № 3.

9. Кулинич П. Протидія самовільному зайняттю землі - дійсна і надумана / П. Кулинич // Юрид. вісн. України. - 2006. - 16-22 вер. (№ 37).

10. Носік В. В. Правові і законодавчі аспекти протидії корупції у сфері земельних відносин України /

В. В. Носік // Бюл. М-ва юстиції України. - 2005. - № 8.

11. Новоторов О. С. Земельні відносини в Україні: стан та перспективи розвитку / О. С. Новоторов // Земельне право України. - 2006. - № 9.

12. Лісова Т. В. Сучасні проблеми правового регулювання земельних відносин в Україні / Т. В. Лісова // Проблеми законності : республік. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2008. - Вип. 95.

13. Дрьомін В. М. Інституціональна теорія злочинності та криміналізації суспільства : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / В. М. Дрьомін ; Одес. нац. юрид. акад. - О., 2010.



ЩОДО ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ З ІНШИМИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ У ПИТАННЯХ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Шатрава С. О

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративної діяльності ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ

У статті досліджено теоретичне розуміння взаємодії правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією; визначені чинники, які впливають на ефективність протидії корупції; розкрито зміст основних напрямів інформаційної взаємодії органів державної податкової служби з іншими правоохоронними органами з питань боротьби з корупцією.

Ключові слова: корупція, взаємодія, боротьба з корупцією.

В статье исследовано теоретическое понимание взаимодействия правоохранительных органов относительно борьбы с коррупцией; определены факторы, которые влияют на эффективность противодействия коррупции; раскрыто содержание основных направлений информационного взаимодействия органов государственной налоговой службы с другими правоохранительными органами по вопросам борьбы с коррупцией.

Ключевые слова: коррупция, взаимодействие, борьба с коррупцией.

In the article the theoretical understanding of co-operation of law enforcement authorities is investigational in relation to a fight against a corruption; factors which influence on efficiency of counteraction to the corruption are determined; maintenance of basic directions of informative co-operation of organs of government tax service is exposed with other law enforcement authorities on questions a fight against a corruption.

Key words: corruption, interaction, combating corruption.


Бурхливий розвиток інформаційних технологій, темпи їх впровадження прак­тично в усі сфери соціальної діяльності з метою підвищення ефективності люд­ської праці за рахунок запровадження сучасних досягнень науки і техніки до процесу автоматизації рутинної роботи щодо обробки величезних масивів да­них та відомостей обумовлюють сьогод­ні необхідність удосконалення засобів та методів боротьби з корупцією, зо­крема її інформаційного забезпечення. Саме це є вагомим аргументом для роз­робки та впровадження інформаційно-телекомунікаційних систем різного рівня і призначення у правоохоронних відом­ствах, органах державної влади і само­врядування.

Насамперед слід сказати, що свою по­зицію щодо стану та розвитку корупцій - ної ситуації в Україні висловлюють чи­мало вітчизняних учених-юристів та практиків. Так, кримінально-правова та кримінологічна оцінка корупції подана у дослідженнях таких визнаних фахівців, як Л. В. Багрій-Шахматов, В. С. Зеленець - кий, О. Г. Кальман, М. І. Камлик, М. І. Мельник тощо; адміністративно - правові та управлінські аспекти бороть­би з корупцією аналізувалися І. П. Голос - ніченком, Д. Г. Забродою, В. К. Колпако - вим. Варто зазначити праці науковців, які значну увагу приділили дослідженню інформаційно-аналітичної роботи в ор­ганах державної податкової служби, а саме: А. І. Брезвіна, В. Я. Мацюка, Д. Я. Семир’янова, І. С. Стаценко-Сургу - чова, Т. В. Субіна та ін.

Але більшість монографічних праць присвячена загальнотеоретичному ана­лізу різних сутнісних аспектів корупції або ж особливостям її проявів у різних сферах, а дослідження інформаційної взаємодії органів державної податкової служби з іншими правоохоронними ор­ганами у боротьбі з корупцією майже відсутні.

Осмислення теоретико-емпіричної бази досліджуваної проблеми дає під­стави стверджувати, що теорія організа­ції інформаційної взаємодії правоохо­ронних органів, особливо у галузі бо­ротьби з корупцією, ще недостатньо розроблена, потребує вдосконалення правове регулювання взаємодії у цій сфе­рі та практика його здійснення.

У сучасній психології взаємодія роз­глядається як «дії індивідів, спрямовані одна до одної» [1]. Жуковська Ж. О. під­креслює, що взаємодія є видом безпо­середнього або опосередкованого, зо­внішнього чи внутрішнього відношення, зв’язку [2, с. 22-24]. Московець В. І. ви­діляє такі її ознаки: 1) діяльність; 2) при­сутність декількох суб’єктів взаємодії; 3) узгодженість заходів щодо мети, місця, часу, методів; 4) спрямованість функціо­нування взаємодіючих суб’єктів; 5) на­явність нормативної (правової) бази вза­ємодії; 6) положення, яке займають суб’єкти взаємодії і ієрархії системи; 7) зміст завдань, що вирішуються суб’єктами взаємодії [3, с. 49-50]. Тер - ських О. М. вважає, що взаємодію можна визначити як такий стан взаємозв’язків між органами внутрішніх справ і громад­ськістю, в якому вони здійснюють вза­ємний вплив один на одного і на відпо­відну сферу діяльності з метою підви­щення ефективності охорони громад­ського порядку і боротьби з правопору­шеннями [4, с. 153-161]. Бандурка О. М.

та Джафарова О. В. підкреслюють, що взаємодія — це той зв’язок працівників підрозділів, організацій у процесі трудо­вої діяльності, що виникає на підставі розподілу функцій, повноважень, вза­ємних обов’язків [5, с. 68]. Заброда Д. М. визначає взаємодію суб’єктів боротьби з корупцією як урегульовану адміні­стративно-правовими нормами, пого­джену за метою, часом і місцем діяль­ність суб’єктів боротьби з корупцією, у ході якої вони справляють взаємний вплив один на одного і на суспільні від­носини, опосередковані існуванням ко­рупції, з метою розв’язання спільних за­вдань боротьби з нею шляхом найбільш доцільного поєднання засобів і методів, властивих цим суб’єктам [6].

Відомо, що правильно організований зв’язок, чіткий розподіл обов’язків між особами, кінцевою метою яких є досяг­нення позитивного результату, дозволяє отримати його швидше і з меншими ви­тратами сил і засобів. У будь-якій діяль­ності, що виконується групою чи колек­тивом людей, одне з основних місць при вирішенні питань про шляхи її поліп­шення посідають проблеми координації взаємодії.

Широке коло об’єктів пошукової ді­яльності й можливих джерел одержання інформації про існування корупційних проявів визначає необхідність участі у вирішенні цього завдання всіх служб і підрозділів правоохоронних органів і інших державних структур, покликаних зміцнювати правопорядок у країні.

Законодавець розосередив діяльність по виявленню й розслідуванню коруп - ційних правопорушень по різних право­охоронних органах і спецслужбах. Однак цей механічний поділ функцій зовсім не свідчить, що інтереси цих органів, служб і їхніх співробітників, які вирішують спільні завдання, ніколи не перетнуться при вжитті різних заходів, пошуках тих самих суб’єктів, фіксації інформації кри­мінального чи розвідувального характе­ру і т. ін. Особливо це стосується пошуку інформації на території, на якій здійсню-


ється оперативно-розшукова діяльність різними відомствами і яка підлягає пере­вірці зусиллями підрозділів, що мають різну відомчу підлеглість. Це може мати місце і при оперативній перевірці якого - небудь напряму корупційної діяльності.

Тому підрозділи різних відомств по боротьбі з корупцією мають функціону­вати не ізольовано, а в рамках комплекс­ної діяльності відомств (органів), у без­посередньому й опосередкованому взаємозв’язку і взаємодоповнюваності, тобто у взаємодії.

Таким чином, під взаємодією, на наш погляд, варто розуміти спільну налаго­джену діяльність двох і більше органів, служб, відомств, що передбачає раціо­нальне поєднання процесуальних і опе - ративно-розшукових дій, здійснюваних кожним із них у межах наданих їм зако­ном повноважень.

Можна виділити як внутрішньосис - темну взаємодію, під якою слід розуміти взаємопов’язану діяльність між підроз­ділами одного відомства (наприклад, у системі Державної податкової служ­би — взаємодія між податковою міліцією та іншими підрозділами ДПС), так і між - системну взаємодію різних відомств (на­приклад, СБУ, митна служба, органи внут­рішніх справ та ін.).

У цьому зв’язку актуальним постає питання координації діяльності великої кількості відомств, тобто коли неминуче потрібне упорядкування, взаємозв’язок, погодженість їхніх спільних зусиль.

Так, наприклад, співробітники відді­лу внутрішньої безпеки при ДПА у Дні­пропетровській області управління вну­трішньої безпеки ДПА України спільно із співробітниками державної служби по боротьбі з економічною злочинністю МВС України у службовому кабінеті за­тримали двох податківців при спробі отримання першої половини хабара від представника суб’єкта підприємницької діяльності. Ці п’ять тисяч гривень, а по­тім ще стільки ж — ціна сприяння у ви­рішенні питання щодо зменшення сум донарахувань штрафних санкцій за ре­зультатами перевірки. Прокуратурою порушено кримінальну справу за фактом отримання хабара, здійсненого за попе­редньою змовою групою осіб, поєднаного з вимаганням, за ознаками складу зло­чину, передбаченого частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України.

З початку року стосовно посадових осіб податкових органів Дніпропетров­ської області за матеріалами відділу вну­трішньої безпеки порушено 12 кримі­нальних справ, з них 3 — за фактами вимагання та отримання хабарів, ре­шта — за інші службові злочини [7].

Інформаційна взаємодія - це най­більш організована й ефективна форма боротьби правоохоронних органів з ко­рупцією, характеризується певними основ­ними властивостями. У зв’язку з цим вона розглядається як вищий ступінь консолідації сил і засобів правоохорон­них органів, наділених законом відповід­ними повноваженнями. Основою взає­модії є обов’язкова участь відповідних правоохоронних органів у боротьбі з ко­рупцією з виділенням для цього необхід­них, специфічних для кожного органу джерел інформації, сил та засобів.

Слід зазначити, що така взаємодія не зводиться лише до обміну процесуаль­ною, оперативно-розшуковою та іншою службовою інформацією, передбаченою відповідними законодавчими актами, йдеться також про реалізацію цієї інфор­мації шляхом проведення спільних дій, обговорення отриманих результатів, планування подальших заходів, спрямо­ваних на боротьбу з корупцією.

У боротьбі з корупцією правоохо­ронні органи становлять єдину систему. Однак єдність системи як основна ви­мога ефективної діяльності потребує оптимальної цілеспрямованості та узго­дженості усіх її елементів, тобто структур різної відомчої належності та підпоряд­кованості. Необхідно особливо відзна­чити повернення до ідеї співробітництва правоохоронних органів з громадськими формуваннями, застосування накопиче­ного раніше досвіду роботи в цьому напрямі, створення нових видів таких фор­мувань, залучення їх до участі у бороть­бі з корупцією.

Аналіз ситуації свідчить про поши­рення корупції та необхідність комплекс­ного використання сил та засобів різних державних органів. Для здійснення ді­яльності щодо боротьби з корупцією на належному рівні необхідно використо­вувати значний обсяг інформації, також і тієї, яка є в розпорядженні інших пра­воохоронних та контролюючих органів.

Одним із чинників, який впливає на ефективність протидії корупції, є орга­нізація співробітництва, інформаційна взаємодія та координація діяльності різ­них державних органів. У практичній діяльності відмічається слабкий рівень організації інформаційної взаємодії по­даткової міліції з іншими правоохорон­ними органами і, як правило, вона має епізодичний характер. В окремих випад­ках виникає дублювання при виконанні певних контрольних функцій. У цілому даний напрям у діяльності правоохорон­них та контролюючих органів України характеризується неузгодженістю дій. На зазначене впливає перш за все відсут­ність належного нормативно-правового забезпечення. Взаємодія окремих підроз­ділів органів державної податкової служ­би України знайшла чітку регламентацію в наказі ДПА України «Про взаємодію підрозділів органів державної податкової служби України при організації конт­рольно-перевірочної роботи» від 7 лю­того 2000 р. № 49. Нормативне ж забез­печення координації діяльності та взає­модії податкових органів з іншими пра­воохоронними органами України належ­ним чином не регламентоване.

Центральним органом у організації взаємодії та координації діяльності пра­воохоронних органів України є Генераль­на прокуратура України. На підставі Ука­зу Президента України «Про вдоскона­лення координації діяльності правоохо­ронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю» від 12 лютого 2000 р. № 229 на прокуратуру по­кладено обов’язки щодо координації ді­яльності органів прокуратури, внутріш­ніх справ, Служби безпеки, Державної податкової адміністрації України та ін.

Формами здійснення координації ді­яльності є: обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю за окремими запитами або з власної ініціативи; про­ведення нарад керівників правоохорон­них органів; видання спільних наказів, вказівок, інструкцій, інформаційних лис­тів; надання допомоги місцевим органам у боротьбі зі злочинністю; поширення позитивного досвіду; проведення спіль­них заходів щодо виявлення, припинен­ня, профілактики злочинів; створення слідчо-оперативних груп для розсліду­вання злочинів; підвищення кваліфікації співробітників правоохоронних органів тощо.

Найбільш загальним нормативним документом щодо організації взаємодії та координації діяльності є Інструкція про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю. Зазначеною Інструкцією визначено основні напрями та форми взаємодії у вирішенні питань боротьби із злочинністю правоохоронних органів України (МВС, СБУ, Міністерства обо­рони України, Міністерства юстиції України). Виходячи із тлумачення даного нормативного акта, Державна податкова служба України в цілому та податкова мі­ліція зокрема не є учасником визначених основних напрямів та форм взаємодії в процесі протидії злочинності. Це ви­кликано, на наш погляд, тим, що на час прийняття зазначеної Інструкції (1994 р.) у функції податкових органів не входило виявлення, розслідування та профілакти­ка злочинів. Однак виходячи із загальних положень даного нормативного акта, ор­гани державної податкової служби мають право у своїй діяльності використовувати можливості механізму взаємодії право­охоронних та інших державних органів.

Спільна діяльність щодо боротьби з корупцією знаходить безпосереднє вті­лення у таких напрямах взаємодії: 1) ви­явлення, припинення, розкриття та роз­слідування корупційних проявів; 2) про­філактика злочинів та інших правопору­шень; 3) розшук та затримання злочинців (осіб, які переховуються від слідства та суду); 4) удосконалення правової бази у сфері протидії корупції.

Відповідно до визначених напрямів взаємодії та співробітництва виділяються головні форми проведення спільних дій у сфері боротьби з корупцією: спільні на­ради з метою визначення та розгляду най­більш актуальних питань боротьби з ко­рупцією; розробка та реалізація спільних планів, програм протидії корупційним проявам; підготовка та видання відомчих нормативних актів, які регламентують спільну діяльність; створення робочих груп щодо вивчення ситуації в країні щодо боротьби з корупцією; підготовка пропо­зицій щодо окремих заходів та комплексу дій щодо боротьби з корупцією тощо.

Більш детально зміст взаємодії мож­на розкрити за окремими формами про­ведення спільних дій.

1. Профілактика корупційних проя­вів: розробка, подання пропозицій до чинних нормативних актів та законопро­ектів щодо профілактики корупційних проявів; обмін інформацією між органа­ми, які здійснюють боротьбу з коруп­цією, про причини та умови, що сприя­ють її скоєнню; обмін оперативною ін­формацією, яка може бути використана з метою виявлення, запобігання та про­філактики корупційних проявів; спільне вивчення стану ситуації щодо боротьби з корупцією та розробка заходів щодо про­філактики злочинів; підготовка, внесен­ня до органів влади та управління про­позицій щодо усунення причин та умов виникнення корупційних ризиків.

2. Виявлення, припинення, розкриття та розслідування корупційних правопору­шень: інформування інших правоохорон­них органів про факти готування або ско­єння корупційних правопорушень; визна­чення спільними наказами форм, порядку взаємодії оперативних, слідчих підрозділів у розкритті та розслідуванні корупційних правопорушень, а також регламентування дій конкретних підрозділів правоохорон­них органів; використання окремих спів­робітників та спеціалістів у викритті, роз­слідуванні корупційних правопорушень, проведенні експертних досліджень для отримання консультацій; взаємообмін ін­формацією оперативно-розшукового, оперативно-довідкового та іншого призна­чення, яка використовується при виявлен­ні, розслідуванні, профілактиці корупцій - них правопорушень; створення спільних інформаційних банків даних; покладання на конкретних співробітників обов’язків щодо організації та координації взаємодії з аналогічними підрозділами інших право­охоронних органів.

3. Розшук та затримання осіб, які вчинили корупційні порушення: обмін між правоохоронними органами інфор­мацією про осіб, які розшукуються; здій­снення заходів щодо встановлення осіб, які переховуються від слідства та суду; проведення спільних операцій по затри­манню осіб, які розшукуються.

4. Удосконалення правової бази щодо боротьби з корупцією: спільне вивчення практики діяльності правоохоронних органів щодо протидії корупції та роз­робка відповідних рекомендацій; аналіз практики та обмін інформацією про за­стосування нормативних актів у сфері правоохоронної діяльності; узгодження з іншими правоохоронними органами проектів змін до чинного законодавства та законопроектів щодо удосконалення та підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів.

Виходячи з вищенаведеного, слід за­значити, що основними засобами щодо вдосконалення інформаційної взаємодії у сфері протидії корупції є: 1) розширення досвіду використання інтернет-ресурсів; 2) більш ефективне використання засо­бів масової інформації; 3) запроваджен­ня телефонних гарачих ліній антикоруп- ційної спрямованості. Взаємодія та ко­ординація діяльності органів державної податкової служби та інших правоохо­ронних органів знаходять прояв і в ін­ших напрямах, які потребують окремого розгляду.


Література ____________________________________________________________

1. Столяренко Л. Д. Основы психологии : учеб. пособие / Л. Д. Столяренко. - Ростов/н/Д : Феникс, 1999. - 448 с.

2. Жуковська Ж. О. Залучення населення до співробітництва з міліцією / Ж. О. Жуковська // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. - Одеса, 2000. - № 1. - С. 20-26.

3. Московець В. І. Взаємодія населення з міліцією: стан та шляхи удосконалення : дис. ... канд. соціол. наук : 22.00.03 / Московець Валерій Іванович ; Харк. ун-т внутр. справ. - Х., 2001. - 196 с.

4. Терських О. М. Взаємодія між міліцією та населенням у сфері охорони громадського порядку: ви­значення поняття / О. М. Терських // Вісн. Луган. держ. ун-ту внут. справ ім. Е. О. Дідоренка. - Лу­ганськ, 2008. - Спец. вип. № 6. - Ч. 2.- С. 153-161.

5. Бандурка О. М. Міліція й населення: теорія і досвід партнерства : монографія / О. М. Бандурка,

О. В. Джафарова. - Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2004. - 199 с.

6. Заброда Д. Г. Взаємодія суб’єктів боротьби з корупцією (адміністративно-правовий аспект) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Заброда Дмитро Григорович. - К., 2005. - 240 с.

7. Інформація відділу внутрішньої безпеки при ДПА у Дніпропетровській області [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ы:1р:/М'«г«'ЛраЛр. иа/8ес1юп. рЫ:т1?11=2&12=65&13=15380&агс=1.