joomla
ЗАБОРОНИ ЯК ПРАВОВИЙ ЗАСІБ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Юрист України

Р. В. Ваксман

стажист-дослідник Національного універ­ситету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Розглянуто проблеми протидії недобросовісній рекламній діяльності шляхом встановлення відповідних заборон та вимог у Законі України «Про рекламу» та Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції». У зв’язку з цим пропонується спеціальна класифікація заборон на окремі групи відповідно до типізації видів недобросовісної рекламної діяльності на практиці. Обґрунтовується необхідність вдосконалення чинного законодавства України про рекламну діяльність.

Ключові слова: господарська діяльність, заборони рекламної діяльності, принципи реклами, недобросовісна конкуренція, недобросовісна реклама, прихована реклама.

Рассмотрены проблемы противодействия недобросовестной рекламной деятельности путем установления соответствующих запретов и требований в Законе Украины «О рекламе» и Законе Украины «О защите от недобросовестной конкуренции». В связи с этим предлагается специальная классификация запретов на отдельные группы в соответствии с типизацией видов недобросовестной рекламной деятельности на практике. Обосновывается необходимость совершенствования действующего законодательства Украины о рекламной деятельности.

Ключевые слова: хозяйственная деятельность, запрет рекламной деятельности, принципы рекламы, недобросовестная конкуренция, недобросовестная реклама, скрытая реклама.

Devoted to problems of combating unfair advertising activity by setting appropriate restrictions and requirements in the Law of Ukraine «On Advertising» and the Law of Ukraine «On protection from unfair competition.» In connection with this proposed special classification prohibitions for certain groups. Due to the typing kind of unfair advertising practice. The necessity of improving the current legislation of Ukraine on advertising.

Key words: economic activity ban advertising, principles of advertising, unfair competition, unfair advertising, hidden advertisements.

Постановка проблеми. Слід зазна­чити, що рекламна діяльність зачіпає широке коло публічних інтересів, адже вона пов’язана із такою тонкою і не за­вжди вивченою сферою, як свідомість людини та особиста і супільно-психоло - гічна безпека впливу на неї. У цьому сен­сі заборони як один з ефективних право­вих засобів механізму правового регулю­вання займають особливе місце. Але необхідно підкреслити, що не менш важ­ливого значення набуває не тільки опти­мальна кількість застосованих заборон, коректність викладення їх змісту, але і врахування особливостей їх застосу­вання, що кінець-кінцем визначатиме їх ефективність законодавчого регулюван­ня як такого. Слід відмітити, що заборо­ни на рекламування окремих видів това­рів та послуг або особливості здійснення рекламної діяльності, що містяться в За­коні України «Про рекламу», дуже дале­кі від досконалості. Більше того, вони, враховуючи низький рівень законодавчої техніки свого викладення, фактично не виконують свої функції. Складається враження, що суб’єктів господарювання у сфері реклами таке становище цілком задовольняє. Однак інтереси суспільства, суспільної моралі, свободи споживчого вибору громадян тощо залишаються ціл­ком незахищеними, оскільки спостеріга­ ється практика використання маніпуля - тивних технологій у рекламі та проявів недобросовісної конкуренції. Як уявля­ється, система заборон у рекламній ді­яльності як окремий сегмент законодав­чого її регулювання потребує суттєвого переосмислення та нормативно-право­вого вдосконалення.

Аналіз останніх досліджень та пу­блікацій: Слід відзначити дослідження у сфері рекламної діяльності Н. Саніах - метової, К. Тотьєва, Є. Ромата, а також Л. Микитенко та ін. [2; 3]. Також слід від­мітити авторський колектив, який до­слідив проблеми рекламної діяльності у коментарі до Закону України «Про ре­кламу» в особі Д. Табачника, Л. Школь­ника, О. Соколової та ін. [13]. Достатньо цікавими та глибокими є дослідження Ч. Сендіджа, В. Фрайбургера, К. Ротцол - ла у підручнику «Реклама: теорія и прак­тика» [5], яка перекладена з англійської мови. У роботах цих науковців висвітлю­ються окремі питання здійснення ре­кламної діяльності, але системно-струк­турному зв’язку між заборонами та вста­новленою відповідальністю за порушен­ня законодавства про рекламу в госпо­дарсько-правовому аспекті: приділялося недостатньо уваги.

Метою цієї статті є визначення місця та функціонального призначення забо­рон як важливого правового засобу ре­гулювання рекламної діяльності. Завдан­ням таких заборон, зокрема, є виключен­ня самої можливості використовувати маніпулятивні технології та інші форми і засоби недобросовісної реклами в ре­кламній діяльності як протиправної практики.

Виклад основного матеріалу. Слід відмітити, що виконати функцію проти­дії недобросовісній рекламі призначені спеціальні правові засоби, що у вигляді окремих правових норм містяться у За­коні України «Про рекламу» та в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Так, «принципи», «вимоги» та «заборони» у сфері рекламної діяль­ності, призначені виконувати названу функцію, розміщені законодавцем у пер­шу чергу в Законі України «Про рекла­му», а питання правової кваліфікації фактів недобросовісної діяльності - саме в Законі України «Про захист від недо­бросовісної конкуренції». Адже Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» сферою своєї дії поширю­ється також на рекламну діяльність, оскільки вона є господарською і має здій­снюватися на конкурентних засадах. Так, у ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» зазначено, що неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменуван­ня, торговельної марки, рекламних мате­ріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб’єкта господарю­вання, який раніше почав використову­вати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з ді­яльністю цього суб’єкта господарюван­ня. У статті 7 цього ж Закону розкрива­ється зміст відсильної норми ст. 11 За­кону України «Про рекламу» щодо пра­вомірної та неправомірної порівняльної реклами. У статті 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачається, що дискредитацією суб’єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточ­них або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю суб’єкта госпо­дарювання, у тому числі щодо його това­рів, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб’єкта господарюван­ня. Достатньо цікавим є зміст ст. 151 цьо­го ж Закону, у якій передбачено, що у ре­кламі під поширенням інформації, яка вводить в оману, слід розуміти повідом­лення неповних, неточних, неправди­вих відомостей, зокрема, внаслідок об­раного способу їх викладення, замовчу­вання окремих фактів чи нечіткості фор­мулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо при­дбання (замовлення) чи реалізації това­рів, робіт та послуг цього суб’єкта госпо­дарювання, а також роз’яснено, які саме відомості становлять зазначену інформа­цію, що безпосередньо вводить в оману. У статті 19 цього ж Закону вказано, що без дозволу уповноваженої на це особи неправомірне використання комерційної таємниці також у окремих випадках може мати відношення до рекламної ді­яльності [7].

У цьому сенсі Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» містить положення, які регулюють від­носини, що підпадають під категорію «недобросовісна явна реклама», тобто статті цього Закону регулюють конку­рентні відносини, які мають виключно явний характер. У той же час задля ефек­тивності здійснення рекламної діяльнос­ті недобросовісна конкуренція може проявлятися і у використанні різнома­нітних прихованих, маніпулятивних тех­нологій, які впливають на свідомість та підсвідомість споживачів. На цей час психологічна наука динамічно розвива­ється, що сприяє все більшому викорис­танню новітніх психологічних технологій впливу на споживача у сфері реклами, що надає можливість недобросовісно отри­мати неправомірні переваги над іншими конкурентами. Отже, проблема обме­ження недобросовісної господарської практики, зокрема у сфері рекламної ді­яльності, може полягати, по-перше, в не­обхідності кваліфікувати як рекламу, а по-друге, за рахунок визначених у за­конодавстві відповідних кваліфікаційних засобів - визначити таку рекламу як недобросовісну, а тому протиправну.

Слід зазначити, що взагалі не вся су­купність психологічних технологій під­падає під дію заборон, встановлених у Законі України «Про рекламу», оскіль­ки можуть мати місце прояви недобро­совісної конкуренції, які взагалі завуа­льовані під іншу діяльність і не кваліфі­куються як реклама. Проблемою є те, що законодавча техніка викладення принци­пів і заборон не дозволяє чітко кваліфі­кувати такі дії, оскільки в нашому ви­падку Закон України «Про рекламу» є не­досконалим і містить прикрі прогалини. Важливо звернути увагу на те, що право­ва оцінка дій, зазначених у заборонах, що вже містяться у чинному законодавстві про рекламу, не забезпечені господар­сько-правовою відповідальністю, що було б логічним і мало б запобіжний ефект у цій сфері.

У статті 8 Закону України «Про ре­кламу» також проголошені загальні ви­моги до реклами та викладені відповідні заборони. Фокусуючи увагу саме на за­боронах, які пов’язані з маніпулюван­ням, слід зазначити, що Закон України містить загальні заборони з точки зору змісту, рекламного продукту, в той же час сама форма розповсюдження реклам­ного повідомлення також має потрапити до уваги законодавця. О. Алексєєнко та

А. Яловий слушно зазначають, що не­достовірна реклама вважається такою за умови наявності двох критеріїв, зо­крема: порушення вимог законодавства до смислової складової реклами, яка, в свою чергу, поділяється на рекламне наповнення (неточність, недостовірність, неоднозначність та ін.) та рекламне роз­повсюдження (місце, спосіб, час), а та­кож наявність негативних наслідків, які спричинені такою рекламою особам або державі [4]. Отже, предметом нашого до­слідження слід розглядати рекламне роз­повсюдження, тобто нас цікавить, зокре­ма, перша група заборон. Пропонуємо заборони, які містяться у Законі України «Про рекламу», поділити на три окремих типи, а саме, перший тип - заборони, які пов’язані з маніпулюванням свідомістю, другий тип - які не пов’язані з відповід­ним маніпулюванням, та третій тип - за­борони, які пов’язані з розміщенням та розповсюдженням реклами. До першо­го типу доцільно віднести заборони, які пов’язані з маніпулюванням свідоміс­тю, забезпечені певним видом юридич­ної (господарської) відповідальності та мають суспільно-шкідливий характер. До цього типу пропонуємо віднести за­борону, зафіксовану в абз. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про рекламу»:

• використовувати засоби і техноло­гії, які діють на підсвідомість споживачів реклами.

У цій забороні не міститься, які саме технології, методи, прийоми можуть здійснювати вплив на підсвідомість спо­живачів, і це свідчить про необхідність вдосконалення та деталізації цієї заборо­ни. З урахуванням досягнень психологіч­ної науки можемо виділити такі маніпу - лятивні технології (методи, прийоми), які можуть здійснювати вплив на під­свідомість споживчої аудиторії та на які має безпосередньо поширюватись ця за­борона: технологія «25-го кадру»; метод гіпнозу; метод трасової індукції; сугестія; метод зараження, а також NLP у разі ви­користання агресивних прийомів. З точ­ки зору правової кваліфікації вказані методи об’єднані спільною метою про­грамування свідомості для досягнення необхідних результатів. Слід зазначити, що необхідно диференціювати зазначені методи за ступенем шкідливості, ступе­нем впливу, психічним станом людей та тяжкістю шкоди, оскільки при здійснен­ні впливу важливою ознакою є спосіб, у який він здійснюється, що повинен враховуватися при кваліфікації. Ці мето­ди грубо впливають на підсвідомість лю­дини, викривлюють її споживчий вибір, пригнічують волю людини, тим самим «руйнують» людину як особистість. Агресивні технології (методи) реклами складаються із сукупності прийомів, які у комплексі здійснюють ефективний вплив на підсвідомість реципієнта. За­стосування вказаних методів повинно бути чітко врегульоване законодавством про рекламу шляхом викладення забо­рон.

У цьому сенсі необхідно запровадити жорсткий контроль за запозиченням прийомів указаних агресивних техноло­гій (методів) у рекламу, яка розміщуєть­ся в ефірі, тобто реклама повинна «філь­труватися» на предмет агресивності, ефективності впливу цих прийомів не в комплексі, а поодинці в межах добро­совісної реклами задля привертання ува - ги, підвищення інтересу й обізнаності споживачів.

Особливу увагу слід приділити мето­ду технології «25-го кадру». Ця техноло­гія являє собою не ідентифіковане реци­пієнтом насильницьке програмування його свідомості на певні дії, шляхом за­кладення необхідної інформації у мозок. Іншими словами, технологія «25-го ка­дру» - це не що інше, як зомбування лю­дини, тому вважаємо за доцільне при­своїти цьому методу ступінь підвищеної небезпеки для суспільства, оскільки він відрізняється від інших агресивних тех­нологій (методів) реклами та має інший характер. Річ у тім, що агресивні методи, які використовує сфера рекламної діяль­ності, за винятком технології «25-го ка­дру», складаються із певних прийомів, які у своїй сукупності при вірному ком­бінуванні та за наявності кваліфіковано­го виконання цих прийомів спеціаліста­ми, без сумніву, є ефективними і такими, що викривлюють свідомий вибір спо­живача. Але ми можемо спостерігати тенденцію використання не у чистому вигляді методів, а вилучення з них окре­мих прийомів для підвищення ефектив­ності рекламного повідомлення, яка за­лежить від властивостей залучених при­йомів, їх сполучень та кількості. Так, технологія «25-го кадру» не вміщує в себе прийоми і тим самим не має варіацій сво­го застосування. Отже, змінюється ви­ключно змістова частина технології за­лежно від інформації, яка міститься у програмуючому кадрі. Таким чином, указана заборона потребує вдосконален­ня та має отримати в тексті Закону Укра­їни «Про рекламу» такий вигляд:

• використовувати засоби і маніпу - лятивні технології (методи, прийоми), які діють на підсвідомість споживачів реклами та на вільний споживчій вибір. Під маніпулятивними технологіями (ме­тодами, прийомами) слід розуміти:

- технологію «25-го кадру»;

- метод гіпнозу;

- метод трасової індукції;

- сугестію;

- метод зараження;

- NLP у разі використання агресив­них прийомів.

Слід говорити про необхідність за­безпечення цієї заборони певним видом господарської відповідальності, яка по­винна бути диференційована залежно від ступеня тяжкості впливу і наслідків, а та­кож від обраного способу і застосовано­го методу.

До другого типу слід віднести заборо­ни, які не пов’язані з маніпулюванням свідомістю та не становлять значної сус­пільної небезпеки. А, у свою чергу, цей тип доцільно класифікувати на три групи: загальні, особливі та спеціальні. До групи загальні пропонуємо віднести таке:

• подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушен­ня законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров’ю або життю лю­дей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

• розповсюджувати рекламу (вклю­чаючи анонси кіно - і телефільмів), яка містить елементи жорстокості, насиль­ства, порнографії, цинізму, приниження людської честі та гідності.

Серед особливих доречно виділити дві підгрупи заборон, які занесені до цієї групи.

До першої підгрупи слід віднести за­борони, які пов’язані безпосередньо з особистістю та інтелектуальною влас­ністю:

• містити твердження, які є дискри­мінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, її зовнішнього вигляду, расової та націо­нальної належності, статі, освіти, полі­тичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб. Цю заборону, зафіксовану в абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про рекламу», про­понуємо доповнити положенням щодо вміщення дискримінаційних тверджень також за ознаками зовнішнього вигляду людини:

• в абз. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про рекламу» міститься заборона на­водити твердження, дискримінаційні щодо осіб, які не користуються рекламо­ваним товаром. Пропонуємо доповнити та викласти у такій редакції: наводити твердження, дискримінаційні щодо осіб, які не користуються рекламованим това­ром, тим самим нехтувати правом віль­ного споживчого вибору;

• використовувати або імітувати зо­браження Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офі­ційні назви органів державної влади України, органів місцевого самовряду­вання, крім випадків, передбачених за­конами України у сфері інтелектуальної власності;

• вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім’я без письмової згоди цієї особи;

• імітувати або копіювати текст, зо­браження, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів, якщо інше не передбачено законами Укра­їни у сфері інтелектуальної власності.

До другої підгрупи доцільно віднести заборони на рекламування товарів, які не відповідають вимогам, встановленим законодавством:

• поширювати інформацію щодо то­варів, виробництво, обіг чи ввезення на митну територію України яких забороне­но законом;

• рекламувати товари, які підляга­ють обов’язковій сертифікації або ви­робництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифі­кату, дозволу, ліцензії;

• розповсюджувати рекламу про спорудження житлового будинку з ви­користанням недержавних коштів, за­лучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, без набуття/ отримання суб’єктами господарської ді­яльності, що здійснюють його будівни­цтво чи інвестування та/або фінансуван­ня, відповідно права власності або ко­ристування земельною ділянкою, ліцен­зії на здійснення будівельної діяльності, дозволу на виконання будівельних робіт чи дозволу/ліцензії на здійснення діяль­ності з надання фінансових послуг або свідоцтва про реєстрацію випуску цільо­вих облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпечується одиницею нерухо­мості, що споруджується [8].

У той же час законодавець йшов шля­хом умовного поділу предмета законо­давчого регулювання на загальну та осо­бливу частину, де остання розкриває особливості (принципи, вимоги, умови та заборони) здійснення рекламування щодо конкретних видів товарів та послуг у різних сферах життєдіяльності. Як про­позиції пропонуємо заборони, що міс­тяться у конкретних статтях так званої «особливої» частини, віднести до групи спеціальних заборон. Спеціальними мож­на розглядати заборони, які викладені в III розділі Закону України «Про рекламу» щодо рекламування лікарських засобів (ч. 3, ч. 4 ст. 21); алкогольних напоїв та тю­тюнових виробів (ч. 1, ч. 2, пп. 1, 2, ч. 3, ч. 4, ч. 6 ст. 22), щодо реклами зброї заборони, встановлені КМУ, цінних паперів (ч. 4 ст. 25), послуг, пов’язаних із залученням коштів населення (ч. 2 ст. 24), щодо об’єктів будівництва у ст. 251 Закону України перед­бачена умова рекламування.

Вважаємо за доцільне розширити пе­релік спеціальних заборон, що також, на нашу думку, підсилює пропозицію ство­рення «особливої частини» в Законі України «Про рекламу». Такими сферами є ринок фармацевтичних послуг, ринок продуктів харчування, безалкогольних напоїв; ринок продуктів дитячого харчу­вання; ринок праці (навчання); ринок товарів підвищеної небезпеки; ринок транспортних товарів та послуг; комп­лексна сфера масових розважальних за­ходів та ін.

Що стосується заборони та умови, яка викладена в абз. 10 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про рекламу» і пов’язана з ре­кламуванням заходів масового характе­ру, зокрема послуг, з концертною, га­строльною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, без інформації про використання чи не­використання фонограм виконавцями музичних творів, то ця інформація повин­на займати на афішах, інших рекламних засобах щодо конкретної послуги не мен­ше 5 відсотків загальної площі, обсягу всієї реклами. Цю заборону та умову до­цільно вдосконалити у напрямі чіткої систематизації та модернізації і викласти в окремій статі розділу III Закону України «Про рекламу», який регулює спеціальні відносини, та доповнити такими поло­женнями: забороняється реклама заходів масового характеру без надання інфор­мації про склад групи чи учасників шоу, які гастролюють; забороняється реклама цих заходів без надання інформації про суб’єкта відповідальності, який зобов’язаний забезпечувати порядок під час проведення. Також у рекламі заходів масового та дозвільного характеру необ­хідно зазначати інформацію про фізичну чи юридичну особу, на яку покладено обов’язок з відшкодування збитку за не­дотримання умов проведення заходів або взагалі у разі їх відміни.

До третьої групи заборон, які пов’я­зані з розміщенням та розповсюдженням реклами, доцільно віднести (статті 15-20 Закону України «Про рекламу») такі:

у сфері рекламування послуг, що на­даються з використанням електрозв’язку у ч. 2 ст. 15 Закону забороняється розпо­всюдження реклами з використанням телексного або факсимільного зв’язку, у ч. 3 ст. 15 забороняється використову­вати для розповсюдження реклами без­платні номери телефонів: міліції, швид­кої медичної допомоги, пожежної охоро­ни та інших аварійних служб.

Щодо розповсюдження зовнішньої реклами є вичерпний перелік заборон. Зокрема, у ч. 3 ст. 16 Закону зазначено, що забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами: на пішохідних до­ріжках та алеях; у населених пунктах на висоті менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїж­джої частини; поза населеними пунктами на відстані менш ніж 5 метрів від краю проїжджої частини.

Щодо розміщення внутрішньої ре­клами, то в ч. 2 ст. 17 Закону забороня­ється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, до­шкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізова­них загальноосвітніх закладах освіти. Ця заборона не поширюється на соціальну рекламу.

Щодо реклами на транспорті, то в

ч. 4, ч. 5 ст. 18 Закону забороняється роз­міщення на транспортних засобах: ре­клами, яка повторює чи імітує кольоро - графічні схеми спеціальних та оператив­них транспортних засобів; реклами із нанесенням світлоповертаючих матеріа­лів; реклами, яка супроводжується зву­ковими чи світловими сигналами. Забо­роняється розміщувати рекламу на скля­них (прозорих) поверхнях транспортних засобів, за винятком випадків, коли для цього використовуються матеріали, які забезпечують безперешкодний огляд із салону транспортного засобу. У ч. 5 забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщання пасажирів у тран­спортних засобах громадського користу­вання, на станціях метрополітену, вокза­лах, в портах та аеропортах, за винятком розповсюдження соціальної реклами.

Щодо реклами під час демонструван­ня кіно - та відеофільмів викладена за­борона у ст. 19 Закону, зокрема, заборо­няється переривати для реклами демон­страцію художніх і документальних фільмів у кінотеатрах, відеосалонах та інших місцях, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів. Вва­жаємо доцільним вилучити положення із загальної заборони, яка міститься в абз. 11 ч. 1 ст. 8 Закону та доповнити ст. 19 Закону вимогою щодо анонсів філь­мів, які мають обмеження щодо глядаць - кої аудиторії, розміщуються лише у час, відведений для показу таких фільмів.

У статті 20 цього Закону викладені заборони щодо реклами і дітей. У ч. 1 цієї статті передбачено, що забороняється реклама: з використанням зображень ді­тей, які споживають або використовують продукцію, призначену тільки для дорос­лих чи заборонену законом для придбан­ня або споживання неповнолітніми; з ін­формацією, яка може підірвати автори­тет батьків, опікунів, піклувальників, педагогів та довіру до них дітей; із вмі­щенням закликів до дітей придбати про­дукцію або звернутися до третіх осіб з проханням зробити покупку; з вико­ристанням зображень справжньої або іграшкової зброї, вибухових пристроїв.

Отже, заборони другого та третього типу непрямо стосуються предмета на­шого дослідження, але повинні бути вра­ховані при розмежуванні їх на групи та оцінюванні ефективності Закону України «Про рекламу», а також кваліфікації дій за протиправні діяння, зазначені в забо­ронах. Можливо, необхідно розмежувати ці заборони по групах в окремі статті із зазначенням можливих заходів держав­ного примусу, яких може зазнати поруш­ник за недотримання вказаних заборон у рекламній діяльності, оскільки з точки зору юридичної техніки заборони мають високу ефективність, коли вони грамотно (правильно) сформульовані.

В умовах розвитку рекламної діяль­ності має місце відсутність контролю за легальністю на етапі виробництва та ви­пуску рекламного продукту до спожив­чої аудиторії. Слід зазначити, що вказані заборони поширюються виключно на готовий рекламний продукт, який вже розповсюджений. Отже, існує необхід­ність здійснення контролю на етапі ви­робництва рекламного продукту для ви­значення, які саме технології та методи застосовуються виробником реклами та чи не порушуються права інтелектуаль­ної власності, права громадян та інші вимоги законодавства України.

Висновки. Отже, на думку автора, доцільним є запропонована власна кла­сифікація для системного викладення заборон у нормативно-правовому акті. Проаналізовані усі заборони, які міс­тяться в законі і з’ясовано, що певні з них потребують вдосконалення та до­повнення і викладення у наведеній ре­дакції. Також звернуто увагу на необхід­ність створення особливої частини за­кону, яка у розділі III буде містити спе­ціальні заборони щодо рекламування конкретних видів товарів та послуг. Проблема формування вимог та забо­рон має в цьому законі набути практич­ного, юридичного значення, а не зали­шатися декларативними побажаннями, як у чинному законодавстві. Таким чи­ном, доцільно вдосконалити законодав­ство про рекламну діяльність шляхом систематизації та класифікації заборон у рекламній діяльності задля підвищен­ня ефективності законодавства у зазна­ченій сфері.



Література ____________________________________________________________

1. Дюпон Л. Реклама: 1001 совет / Л. Дюпон ; пер. с англ. И. В. Гродель. - Минск : Попурри, 2008. - 288 с. : ил.

2. Тотьев К. Ненадлежащая реклама: законодательные запреты и ограничения / К. Тотьев // Хоз-во и право. - 1996. - № 1. - С. 60.

3. Саниахметова Н. Законодательство Украины о коммерческой рекламе / Н. Саниахметова, А. Черемнова. - Харьков : Одиссей, 1999. -256 с.

4. Алексеенко А. «Рекламная опасность»: недобросовестная реклама: отдельные аспекты ответствен­ности / А. Алексеенко, А. Яловой // Юрид. практика. - 2011. - № 11 (15 марта). - С. 1, 11: портр.

5. Сэндидж Ч. Реклама: теория и практика : пер. с англ. / Ч. Сэндидж, В. Фрайбургер, К. Ротцолл /общ. ред. и вступ. ст. Е. М. Пенькова. - М., 1989. - 630 с. : ил.

6. Зоріна Ю. Правове регулювання недобросовісної конкуренції в рекламі / Ю. Зоріна // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2004. - № 4 (39). - Х. : Право, 2004. - С. 214-224.

7. Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України від 07.06.1996 // Відом. Верхов. Ради України - 1996. - №36. - Ст. 194.

8. Про рекламу : Закон України від 03.07.1996 // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 39. - Ст. 181.

9. Про захист економічної конкуренції : Закон України від 11.01.2001 // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 12. - Ст. 64.

10. Про захист прав споживачів : Закон України від 12.05.1991 // Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 30. - Ст. 379.

11. Господарський кодекс України : Закон України від 16.01.2003 // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 18, 19-20, 21-22. - Ст. 144.

12. Про захист суспільної моралі : Закон України від 20.11.2003 // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 14. - Ст.192.

13. Табачник Д. Коментар до Закону України «Про рекламу» [Електронний ресурс] / Д. Табачник та ін. - Режим доступу: http://www. adcoalition. org. ua/upload/koment. pdf. - Загл. с екрану.

14. Мокшанцев Р Психология рекламы : учеб. пособие / Р. Мокшанцев. - М. : Инфра-М., 2005. - 230 с.