joomla
ПЕРСПЕКТИВИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ АГРАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Юрист України

І. В. Духневич

аспірантка Волинського національного уні­верситету імені Лесі Українки

У статті проаналізовано наукові погляди на проблему систематизації аграрного законо­давства України. Автором розроблено схему здійснення систематизації аграрного законо­давства з використанням різних його форм.

ключові слова: аграрні відносини, аграрне законодавство, форми систематизації.

В публикации анализируются научные взгляды на проблемы систематизации аграрного законодательства Украины. Автором разработана схема проведения систематизации аграр­ного законодательста с использованием разнообразных ее форм.

ключевые слова: аграрные отношения, аграрное законодательство, формы системати­зации.

In a publication, scientific looks to the problems of systematization of agrarian legislation of Ukraine are analysed. An author is develop the chart of leadthrough of systematization of agrarian legislation, that foresees the use of various forms of systematization.

Key words: agrarian relations, agrarian legislation, forms of systematization.



Недоліки аграрного законодавства обумовлені відсутністю орієнтирів і прі­оритетів щодо заміни адміністративних методів управління на дієві ринкові за­кони. Безсистемність, внутрішні супе­речності, відсутність чіткої політики в галузі правотворчості не сприяє удоско­наленню вітчизняного аграрного законо­давства. Все це вимагає проведення комплексних наукових досліджень, спря­мованих не лише на вивчення процесів в аграрному секторі економіки, але й на розробку теоретичних підходів подаль­шого удосконалення аграрного законо­давства України і рекомендацій щодо його систематизації. Дотепер немає до­статнього наукового обґрунтування про­цесів формування аграрного законодав­ства. Вітчизняна наука аграрного права йде позаду практики, намагаючись уже із запізненням урегулювати аграрні від­носини. Законотворча робота проводиться без належного теоретичного під­ґрунтя.

Практика формування аграрного за­конодавства свідчить про те, що воно відбувається шляхом хаотичного нако­пичення нормативно-правових актів, не зорієнтоване на послідовне утвердження й забезпечення прав і свобод селянина, створення належних правових перед­умов реформування аграрно-правових інститутів. Тенденція нерівномірного розвитку характеризує сьогодні аграрне законодавство і це значною мірою впли­ває на його ефективність. Сучасна систе­ма аграрного законодавства продовжує перебувати в перехідному стані, вона є нестійкою і надміру динамічною.

Чинне аграрне законодавство досить об’ємне за обсягом, різноманітне за ко­лом врегульованих відносин і нерідко надзвичайно складне для сприйняття. Тому так важливо нині активізувати ро­Подпись:боту не лише з підготовки і прийняття нових законів, які б визначали правове становище сільськогосподарських това­ровиробників, але і з систематизації аграрного законодавства в цілому. При цьому змін, на наш погляд, зазнають і самі форми нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в аграрному секторі економіки. Вивчення проблем систематизації аграрного зако­нодавства як постійної форми розвитку та впорядкування законодавства має важливе значення для правового регулю­вання аграрних відносин, реалізації прав суб’єктів господарювання на селі, а та­кож для економічної і соціальної системи нашої держави. Тому в сучасних умовах особливої актуальності набуває розроб­лення перспективних напрямів система­тизації аграрного законодавства.

У науці аграрного права різні підходи до питання систематизації аграрного за­конодавства викладені у роботах Ц. В. Бич - кової, В. М. Єрмоленка, З. А. Павловича, О. О. Погрібного, В. І. Семчика, А. М. Ста - тівки, Н. І. Титової, Ю. С. Шемшученка, В. З. Янчука та інших. Проте основну увагу дослідники приділяли проблемам кодифікації аграрного законодавства, а інші форми систематизації залишились висвітленими недостатньо, що обумов­лює актуальність теми даної статті.

Метою публікації є вивчення науко­вих поглядів щодо перспектив система­тизації аграрного законодавства взагалі, а також доцільності його кодифікації зо­крема.

Переходячи до основного викладу, варто нагадати міркування російського фахівця в галузі систематизації законо­давства Т. М. Рахманіної: «Якщо пробле­ми систематизації залишити без уваги, то немає жодних сумнівів, що вже в най­ближчому майбутньому вони стануть надзвичайно гострими. Саме тому вже сьогодні поступово, крок за кроком, не­обхідно йти в напрямку послідовного впорядкування законодавства. Інакше ми скоро перестанемо орієнтуватися в складному нормативному масиві, заплу­таємось навіть у якісних нових законах» [11, с. 45]. Ні в кого не викликає сумніву необхідність систематизації аграрного законодавства, оскільки такий прийом здатний підвищити ефективність його впливу на суспільні аграрні відносини. Загалом систематизація нормативно - правових актів — це діяльність щодо упо­рядкування і вдосконалення законодав­чих та інших нормативно-правових ак­тів, зведення їх у внутрішньо узгоджену систему [13, с. 256]. Звісно, систематизу­вати аграрне законодавство необхідно таким чином, щоб не порушити систему та структурну побудову і цілісність ін­ших галузей права, в яких перебувають аграрно-правові норми [16, с. 19].

Чинне аграрне законодавство, під­креслює В. З. Янчук, характеризується над­мірною кількістю нормативно-правових актів, які мають неоднакову юридичну силу, великою кількістю відомчих нормативно-правових актів, які часто су­перечать аграрним законодавчим актам, а також тим, що, будучи розкиданими у законодавчих і підзаконних актах інших галузей права, такі аграрно-правові нор­ми дають підстави для неоднозначного їх тлумачення [17, с. 57-58].

В. М. Єрмоленко виділяє такі підста­ви, що викликають необхідність систе­матизації аграрного законодавства: пер­манентний процес виникнення принци­пово нових аграрних відносин, ще не врегульованих правовими приписами; існування аграрних відносин, ще не охо­плених чинним законодавством; існуван­ня застарілих норм, що не врегульовують жодний різновид аграрних відносин; на­явність норм, які не охоплюють регулю­ванням усю сукупність різноманітних аграрних відносин; наявність норм, що не відповідають вимогам, які висувають існуючі аграрні відносини; суперечність між самими нормативними приписами щодо врегулювання певних аграрних від­носин; об’єктивна необхідність оптимі - зації структури системи чинного аграр­ного законодавства, спрямованого на врегулювання аграрних відносин; необ­хідність оптимізації приватноправових і публічно-правових засад у встановленні механізму правового регулювання аграр­них відносин; надмірна комплексність аграрного законодавства; труднощі щодо доступності користування відповідним аграрним законодавством сільськогоспо­дарськими підприємствами, а також се­лянами; необхідність удосконалення нормотворчої техніки при розробці нормативно-правових актів аграрного законодавства [5, с. 60].

Сучасний етап реформування аграр­ного законодавства України шляхом сис­тематизації передбачає, на думку О. В. Сал- ко, не лише систематизацію вже існуючих норм аграрного законодавства, але й ве­лику нормотворчу роботу щодо ліквідації прогалин у чинних законодавчих актах. Ці прогалини стосуються багатьох сторін аграрних правовідносин. Певна річ, лік­відувати прогалини в аграрному законо­давстві можливо тільки за умови ретель­ного вивчення всього масиву аграрного законодавства за допомогою повної по­слідовної систематизації всіх чинних норм, які регулюють відносини в сіль­ському господарстві [12, с. 185].

На нашу думку, процес систематиза­ції аграрного законодавства варто роз­почати з його обліку. Облік законодав­ства як один із способів систематизації являє собою діяльність щодо збору, збе­рігання і підтримання в контрольному стані нормативних актів аграрного за­конодавства, а також щодо створення пошукових систем, що забезпечують зна­ходження необхідної правової інформа­ції в масиві чинних актів [8, с. 251]. Віт­чизняна та зарубіжна практика цілком переконливо демонструє, що якість об­ліку нормативних актів в органах дер­жавної влади, ефективність збору та збе­рігання відомостей про чинні норма­тивно-правові акти, про внесення до них змін та доповнень багато в чому визна­чають юридичну культуру правотвор - чості, ефективність правозастосовної діяльності та правового виховання.

Надалі доцільно провести інкорпо­рацію аграрного законодавства. Вважає­мо, що цією діяльністю повинне займати­ся Міністерство аграрної політики як го­ловний орган у системі центральних ор­ганів виконавчої влади з питань забезпе­чення реалізації державної аграрної по­літики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградар­ства, харчової і переробної промисловос­ті та комплексного розвитку сільських територій. Відмінність офіційної інкор­порації від кодифікації полягає у рівні систематизації правових норм. Якщо ко­дифікація спрямована на суттєвий роз­виток системи права, зміну змісту право­вого регулювання, то інкорпорація таких функцій не виконує. Не змінюючи змісту правового регулювання, вона покликана привести у чітку систему ті нормативно- правові акти, які уже створені право - творчими органами.

Систематизація аграрного законо­давства передбачає також його інститу- алізацію, тобто таку консолідацію зако­нодавчого матеріалу, яка спрямована на формування окремих аграрно-правових інститутів або їх упорядкування без прий­няття відповідного кодексу [15, с. 94]. Консолідація являє собою процес зведен­ня в укрупнений акт розрізнених норма­тивних актів, що містять аграрно-правові норми, які регулюють однорідні аграрні відносини, з метою їх єдиного і всебічно­го регулювання. До структури створен­ного консолідованого акта, як правило, входять окремі однопрофільні статті, глави, параграфи, які розташовані у ви­значеній послідовності [7, с. 26]. Усі пере­творення стосуються тільки зовнішньо­го опрацювання нормативного масиву в аграрній сфері, що передбачає виключен­ня усякого роду правових приписів, які не лише формально, але фактично втра­тили своє значення або мали тимчасовий характер. Метою консолідації аграрного законодавства є усунення множинності нормативних актів, їхня уніфікація і створення в структурі аграрного законо­давства значних однорідних блоків як проміжної ланки між поточною право - творчістю і кодифікацією.

Найбільш досконалою, на погляд ав­тора, формою систематизації аграрного законодавства є його кодифікація. Тому вважаємо за потрібне більш детально зупинитися на дослідженні цього питан­ня. Кодифікація являє собою форму до­корінної переробки чинних нормативних актів, спосіб якісного впорядкування аграрного законодавства, забезпечення його погодженості і компактності, а та­кож розчистки нормативного масиву, звільнення від застарілих, що не виправ­дали себе, норм.

Кодифікація аграрного законодав­ства є важливою передумовою забезпе­чення якості і ефективності правового регулювання аграрних відносин, зміц­нення законності та правопорядку у сус­пільстві та в державі, становлення та роз­витку правової системи шляхом удоско­налення законодавства [10, с. 11] Слід погодитись з В. А. Сонюком, що пробле­ма аграрного права перебуває в площині законодавства, наявність якого свідчить про право як про окрему галузь, серце­виною якої є законодавча база, що фор­мується на основі центрального, інтегро­ваного законодавчого акта. Для аграрно­го законодавства таким має бути Аграр­ний кодекс [14, с. 216]. Аграрний кодекс України повинен стати основним зведе­ним нормативно-правовим актом, на базі якого можна було б суттєво покращити правове регулювання відносин в аграр­ному секторі економіки господарстві.

Прийняття Аграрного кодексу по­требуватиме узгодження всіх соціально- політичних аспектів, що впливатимуть на функціонування аграрного сектору національної економіки. Автор погоджу­ється із думкою А. Л. Бейкуна, що зазна­чений кодекс повинен розроблятися з метою правового забезпечення сталості суспільних відносин, статичного госпо­дарського механізму, отже, не може базу­ватися на положеннях перехідного періо­ду, для якого характерний надмірний динамізм процесів. Проте положення Аграрного кодексу об’єктивно відобража­тимуть саме сучасні суспільні процеси, що зумовить необхідність внесення до нього принципових змін вже найближчим часом. Останнє повністю знівелює сам сенс прийняття кодексу [1, с. 173].

Приєднуємось до думки В. М. Єрмо - ленка, що розробка і прийняття Аграр­ного кодексу України стане потужним стимулом для удосконалення аграрного законодавства, дозволить усунути мно­жинність нормативно-правових актів з одних і тих же питань і заповнити про­галини в правовому регулюванні сус­пільних відносин і сільському господар­стві та АПК у цілому, що стане одним із найважливіших правових засобів забез­печення аграрної реформи на селі. Роз­робка й прийняття Аграрного кодексу України послужить консолідації право­вої системи України в цілому. Аграрний кодекс як єдиний кодифікований акт до­зволить уніфікувати механізм правового регулювання аграрних відносин, роздроб­лений різноієрархічними нормативно - правовими актами чинного аграрного законодавства, що призводить до виник­нення непотрібного дублювання, супе­речностей, розбіжностей, неврегульова - ності єдиного органічного масиву аграр­них правовідносин [5, с. 61].

Систематизація аграрного законо­давства спрямована на впорядкування зовнішніх форм, застосування класифі­каційних ознак відповідно до характеру та типу акта. Важливо враховувати не­розривний зв’язок і обумовленість сис­теми аграрного права та системи аграр­ного законодавства, оскільки тільки в цьому випадку систематизація аграрного законодавства набуває науково обґрун­тованого характеру. У даному випадку нормативний матеріал розташовується виходячи із зовнішніх ознак законодав-


чих актів, що визначаються об’єктивними критеріями (датою прийняття акта, ком­петенцією органу й т. д.) [20, с. 123]. Це дає можливість найбільш раціонально і чітко згрупувати правові норми, сфор­мувати систему загальних принципів і понять, що реалізуються на рівні аграр­ного законодавства. Аграрне законодав­ство, являючи собою певну спільність, складається, однак, з окремих актів, що видаються як окремими суб’єктами, так і протягом певного періоду часу.

Як зазначають О. О. Погрібний, В. І. Сем - чик та В. М. Стретович, поряд із кодифі­кацією аграрного законодавства у систе­мі законодавства України варто врахову­вати як проміжний етап до системної правотворчості (кодифікації) також можливість і доцільність інкорпорації. Учені підкреслюють також важливу роль у систематизації аграрного законодав­ства України консолідації нормативних актів, яка б допомогла у сучасних умовах забезпечити системність аграрного за­конодавства, що, у свою чергу, зробило б його більш доступним для розуміння та користування не лише практичними працівниками сфери агропромислового комплексу, а й усіма заінтересованими особами [18, с. 231-214].

На думку М. І. Козиря, Аграрний ко­декс повинен бути не кодифікованим, а зведеним комплексним нормативним актом інкорпоративного характеру, що цілком виправдано стосовно комплекс­ної галузі аграрного законодавства [6, с. 167]. Подібну думку свого часу висло­вив і В. В. Носік, наголосивши на необ­хідності надати чинності окремим коди­фікаційним актам аграрного законодав­ства [9, с. 42].

Вважаємо, що прийняття Аграрного кодексу України можливе у віддаленій перспективі, коли для його розробки на­копичиться достатній нормативний ма­теріал. Формування матеріалів і вся під­готовка Аграрного кодексу України ма­ють здійснюватись виходячи з Консти­туції України, необхідності розкриття, конкретизації і розвитку її положень в інших актах законодавства. Не підляга­ють включенню до Аграрного кодексу правові акти тимчасового характеру, нормативні акти, що стосуються окремих сільськогосподарських товаровиробни­ків, та інші акти, що не мають загального характеру, акти про рівень гуртових і роздрібних цін і тарифів на послуги, про розміри закупівельних цін на сільсько­господарську продукцію, розміри заро­бітної плати робітників і службовців тощо. Що ж стосується змістовної сторо­ни актів аграрного законодавства, що стануть основою майбутнього Аграрно­го кодексу України, то це можуть бути нормативно-правові акти з питань пра­вового забезпечення аграрної реформи, державної підтримки сільського госпо­дарства, раціонального природокорис­тування; статутні акти з окремих видів сільськогосподарських організацій і при­ватних сільськогосподарських підпри­ємців, а також нормативно-правові акти, що визначають структуру, цілі і завдан­ня, функції і компетенцію органів управ­ління сільським господарством і аграр­ним сектором національної економіки та регулюють інші питання розвитку сіль­ського господарства країни.

У разі поспішного проведення коди­фікації аграрного законодавства немину­чі невідповідності і протиріччя частин аграрного законодавства одна з одною, окремих аграрно-правових норм. Саме тому практично необхідна систематична обробка аграрного законодавства, упо­рядкування його складових, об’єднання їх в узгоджений, цілісний механізм. На сучасному етапі систематизація аграрно­го законодавства здійснюється насампе­ред шляхом інкорпорації. Систематизація аграрного законодавства мінімізує проти­річчя між правовими нормами шляхом її скасування або зміни застарілих норм, створення нових, що відповідають по­требам суспільного розвитку [2, с. 44].

Аналіз висловлених міркувань при­водить до єдиного висновку, що на якість аграрного законодавства впливає від­сутність загального кодифікованого нор­мативно-правового акта. Проте варто погодитися з думкою Г. Є. Бистрова, що постановка даного питання є дещо пе­редчасною. У першу чергу кодекс в його традиційному розумінні вважається ак­том, що містить основну частину галузе­вих нормативних приписів і не потребує підтримки і доповнення іншими закона­ми [3, с. 68]. Для аграрного законодавства це поки що неможливо. Аграрне законо­давство є комплексним, а кодекс у біль­шості випадків регулює однорідну кате­горію взаємовідносин. Оскільки сіль­ськогосподарське виробництво перед­бачає комплексний груповий об’єкт правового регулювання, то ефективність функціонування загального кодифікова­ного акта викликає у деяких науковців чималі сумніви [4, с. 70]. Стосовно аграр­ного законодавства швидше може йтися про його систематизацію, а не кодифіка­цію. Виходом із окресленої ситуації може бути не «французький» шлях (у цій кра­їні існує Аграрний кодекс), а «німецький» (у центрі всього аграрного законодавства Німеччини лежить Аграрний закон від 5 вересня 1955 року, що називають Зна­менитою Хартією — «Magna Charta», яка становить єдине правове поле для дер­жавного регулювання агропромислового комплексу Німеччини).

Вважаємо беззаперечною висловлену провідними фахівцями у галузі аграрно­го права позицію, що приписи Аграрно­го кодексу не мають (та й не зможуть) замінити собою положень інших кодифі­кованих актів (Цивільного, Господар­ського кодексів України), які забезпечу­ють уніфіковану правову регламентацію однотипних відносин. Проте Аграрний кодекс покликаний буде забезпечити аграрно-правову спеціалізацію при ре­гламентуванні певних суспільних від­носин, урахування особливостей вико­ристання земель (передусім сільськогос­подарського призначення) та живих біо­логічних організмів при здійсненні ді­яльності у сфері сільського господарства [19, с. 59].

Проведене дослідження дозволяє зробити деякі висновки.

Будучи широко розгалуженим, аграр­не законодавство характеризується вели­кою кількістю нормативно-правових ак­тів, значним розпорошенням нормативно - правових приписів. Це особливо під­креслює необхідність його систематиза­ції, яку необхідно проводити комплексно, використовуючи різноманітні способи. Саме таким чином буде досягнуто кінце­ву мету систематизації аграрного зако­нодавства України — уніфіковане право­ве регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки.

Запропонована схема проведення систематизації аграрного законодавства передбачає поєднання різних форм сис­тематизації і дотримання черговості їх застосування стосовно законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що містять аграрно-правові норми. По - перше, варто розпочати з обліку аграрно­го законодавства, що являє собою діяль­ність щодо збирання, зберігання і підтри­мання в контрольному стані нормативних актів аграрного законодавства; по-друге, доцільно провести інкорпорацію аграрно­го законодавства, що дасть змогу виявити всю сукупність нормативно-правових актів, які регулюють аграрні відносини; по-третє, організувати консолідацію аграрного законодавства, яка знайде своє вираження в об’єднанні двох або декіль­кох близьких за предметом та методом регулювання аграрних нормативно - правових актів в один; по-четверте, здій­снити кодифікацію аграрного законодав­ства, тобто суттєву переробку норматив­ного матеріалу і, як результат, розробку нового за формою і змістом Аграрного кодексу України.

Перспективою подальших наукових досліджень у напрямі обговорюваних проблем може бути розробка детального механізму систематизації аграрного за­конодавства.


Література ____________________________________________________________

1. Бейкун А. Л. Систематизація аграрного законодавства як необхідна умова розвитку його інтеграль­них властивостей / А. Л. Бейкун // Конституція України та проблеми систематизації законодавства : матеріали наук.-практ. конф. - Одеса, 1999. - С. 164-177.

2. Білінська О. В. Щодо удосконалення законодавства, яке визначає формування та реалізацію дер­жавної аграрної політики України / О. В. Білінська // Форум права. - 2010. - № 2. - С. 40-45.

3. Быстров Г. Ю. Вопросы доктрины аграрного права и методологии его обучения в юридических высших учебных заведениях Российской Федерации / Г. Ю. Быстров // Страна и право. - 1998.

- № 11. - С. 66-69.

4. Власов В. А. Какие-либо злободневные трудности отечественного аграрного законодательства /

В. А. Власов // Сб. науч. тр. КрасГАУ - 2000. - Ч. 3. - С. 70.

5. Єрмоленко В. Концептуальні засади систематизації законодавства про аграрні майнові правовід­носини / В. Єрмоленко // Юрид. Україна. - 2007. - № 11. - С. 58-61.

6. Козырь М. И. Аграрное право России: проблемы становления и развития / М. И. Козырь. - М. : Право и государство, 2003. - 208 с.

7. Меленко С. Г. Поняття та специфіка консолідації як виду систематизації законодавства / С. Г. Ме- ленко // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. - 1999. - Вип. 45. Правознавство. - С. 25-29.

8. Михайлович Д. М. Теоретико-правові аспекти систематизації законодавства / Д. М. Михайлович // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. - 2005. - № 31. - С. 249-255.

9. Носік В. Аграрне право України: окремі проблеми / В. Носік // Рад. право. - 1990. - № 7. - С. 41-44.

10. Пархоменко Н. М. Кодифікація законодавства України на сучасному етапі / Н. М. Пархоменко // Проблеми кодифікації законодавства України : матеріали наук.-практ. конф. / за заг. ред. В. П. На - гребельного. - К., 2003. - С. 12-16.

11. Рахманина Т. Н. Соотношение кодификации и текущего правотворчества в процессе создания Свода законов / Т. Н. Рахманина // Проблемы совершенствования советского законодательства.

- М., 1983. - Вып. 27. - С. 43-48.

12. Салко О. В. Соціально-економічні чинники реформування аграрного законодавства України /

О. В. Салко // Унів. наук. зап. - 2005. - № 4 (16). - С. 180-186.

13. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник : пер. з рос. / О. Ф. Скакун. - Х. : Консум, 2001. - 656 с.

14. Сонюк В. А. Предмет і система аграрного права в період реформування правової системи: стан, проблеми, перспективи / В. А. Сонюк // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно - правової системи : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - 17-20 жовт. 2000 р. - К., 2000.

- С. 214-216.

15. Ющик О. І. Правова реформа і систематизація законодавства України / О. І. Ющик // Системати­зація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: матеріали міжнар. наук.-практ. конф.

- К. : Ін-т законодавства Верхов. Ради України, 1999. - С. 88-94.

16. Аграрне законодавство України // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - К. : Юрінком, 1996. - № 5. - 301 с.

17. Аграрне право України : підручник / за ред. В. З. Янчука. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 720 с.

18. Аграрне законодавство України: проблеми ефективності / [В. І. Семчик, В. М. Стретович, О. О. По­грібний та ін.] ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; [за ред. В. І. Семчика]. - К. : Наук. думка, 1998. - 239 с.

19. Правова система України: історія, стан та перспективи. Т. 4. Методологічні засади розвитку еколо­гічного, земельного, аграрного та господарського права / [Ю. С. Шемшученко та ін.] ; за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. - Х. : Право, 2008. - 479 с.

20. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення / кол. авт.:

Н. М. Пархоменко, В. Ф. Сіренко та ін. - К. : ІДП НАН України, 2003. - 220 с.


ПРОБЛЕМИ УТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

здобувач кафедри аграрного права Націо­нального університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Публікація присвячена дослідженню норм чинного аграрного законодавства, що регла­ментують порядок створення і функціонування фермерських господарств.

Ключові слова: фермерське господарство, юридична особа, сільськогосподарське ви­робництво, професійний відбір, земельна ділянка, державна реєстрація.

Публикация посвящена исследованию норм действующего аграрного законодательства, регламентирующего порядок создания и функционирования фермерских хозяйств.

Ключевые слова: фермерское хозяйство, юридическое лицо, сельскохозяйственное про­изводство, профессиональный отбор, земельный участок, государственная регистрация.

This publication is devoted to research of norms of current agrarian legislation which regulates the order of creation and functioning of farms.

Key words: farm, legal entity, agricultural production, professional selection, lot land, state registration.



В умовах переходу до ринкових від­носин одним з актуальних завдань є фор­мування і здійснення політики сталого розвитку сільського господарства і ство­рення оптимальних умов для ефективної роботи всіх його галузей. У даний час сільське господарство в цілому як галузь перебуває в занедбаному стані, хоча в ній, як і раніше, зайнята значна частина пра­цездатного населення.

Розвиток фермерського господар­ства — одна з важливих ланок проведен­ня аграрної реформи. Сьогодні в Україні лише незначна частина фермерських гос­подарств є високоприбутковими, а біль­шість господарств технічно погано об­ладнані, недостатньо облаштовані. Голов­на причина такого становища — відсут­ність належної державної підтримки, брак коштів для надання пільгових кре­дитів, дефіцит сільськогосподарських машин і обладнання, необхідного для ведення товарного сільськогосподар­ського виробництва.

Удосконалення механізму державного управління і регулювання системи сіль­© Кримська О. М., 2011 ськогосподарських підприємств пов’я­зане з пошуком оптимальних організа­ційно-правових форм господарювання в аграрному секторі народного господар­ства. Тож фермерські господарства як суб’єкти підприємницької діяльності по­винні посісти належне місце в агропро­мисловому комплексі України, оскільки ця форма підприємництва в Україні іс­торично пов’язана з особливостями на­ціонального менталітету — працювати на родинній і довірчій основі.

Наукові дослідження правового ста­тусу фермерського господарства здійсню­вались М. С. Долинською, С. Ф. Домбров - ським, В. Н. Жушманом, П. Ф. Кулиничем,

О. О. Погрібним, Н. І. Титовою, В. Ю. Ур - кевичем, В. І. Семчиком, М. В. Шульгою,

В. З. Янчуком та іншими вітчизняними науковцями. Проте проблеми утворення та функціонування фермерського гос­подарства все ще залишаються вартими уваги і подальшого вивчення.

Отже, актуальною є мета даного до­слідження — аналіз положень чинного аграрного законодавства, що регламентують порядок створення і функціону­вання фермерських господарств.

Вітчизняне аграрне законодавство переживає бурхливий розвиток, перехід від планової економіки до ринкових від­носин спричинив значні зміни право­вого статусу учасників цивільного обігу. Проте правове становище фермерських господарств досі чітко не визначено, що викликає численні дискусії на рівні теорії і практики. Фермерське господарство — самостійний господарюючий суб’єкт. Це означає, що воно є специфічною формою вільного підприємництва, заснованого на принципах економічної вигоди.

Автор приєднується до думки акаде­міка О. О. Погрібного, що фермерське господарство становить одну з перспек­тивніших організаційно-правових форм ведення сільського господарства, яка сприяє самостійності й зацікавленості виробника в кінцевих результатах робо­ти. Існування фермерства в Україні пов’язане передусім із виникненням ін­ституту приватної власності на землю, а відповідно — зі зміною юридичної при­роди майнових відносин на селі. Тобто воно стосується найважливіших поло­жень аграрної реформи в Україні й фор­мує нового та перспективного суб’єкта аграрно-правових відносин [1, с. 287].

Природні особливості сільського гос­подарства: використання земель як основ­ного засобу виробничої діяльності, за­лежність результатів праці від природно - кліматичних умов, здійснення трудових процесів на великих площах, їх надзви­чайна різноманітність, сезонний харак­тер виробництва, великий розрив між періодом вкладення праці та її наслідка­ми — усе це, на думку Н. І. Титової, ви­магає спеціальної законодавчої регла­ментації [2, с. 7].

Як зазначає В. В. Устюкова, розши­рення можливостей для самостійного здійснення громадянами сільськогоспо­дарської діяльності в різних формах, від­родження і становлення фермерського устрою є одним із найважливіших ре­зультатів аграрної реформи. Фермерські господарства є основними суб’єктами аграрної реформи, проте як самостійна форма господарювання вони лише спи­наються на ноги [3, с. 1].

19 червня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про фермер­ське господарство», в якому знайшли відображення нові положення, спрямо­вані на забезпечення розширення сфери фермерського господарювання у сіль­ськогосподарському виробництві, підви­щення ефективності фермерського гос­подарювання та зростання конкуренто­спроможності продукції фермерських господарств на вітчизняному і зарубіж­них ринках [4, с. 63].

Аналіз положень зазначеного Закону дозволяє окреслити критерії, котрим по­винен відповідати громадянин, який має намір утворити фермерське господар­ство: він повинен бути повністю дієздат­ним, мати не менше 18 років, мати добро­вільне бажання створити фермерське господарство, пройти конкурсний відбір і мати відповідні матеріальні ресурси.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону, до того ж повинні пройти про­фесійний відбір на право створення фер­мерського господарства.

Створення фермерського господар­ства відбувається у три етапи: прохо­дження професійного відбору; набуття права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; державна реєстрація фермерського господарства як юридичної особи.

Проходження професійного відбору особами, які мають намір створити фер­мерське господарство, є важливим юри­дичним фактом, з яким пов’язується створення фермерського господарства. Проте постає питання, що таке «кваліфі­кація» і «досвід роботи у сільському гос­подарстві» і хто та яким чином повинен їх визначати?


У літературі кваліфікація розгляда­ється як сукупність теоретичних знань у певній галузі господарювання, які на - буваються в спеціальних навчальних за­кладах (установах) і підтверджуються спеціально встановленою формою до­кумента даної установи (диплом, свідо­цтво). Щодо кваліфікації в сільському господарстві, то це можуть бути знання певного рівня в галузі рослинництва, тваринництва, бджільництва, організації сільськогосподарської праці тощо. По­няття досвіду роботи у сільському гос­подарстві можна трактувати як ведення протягом тривалого часу особистого се­лянського господарства; участь в діяль­ності сільськогосподарського підприєм­ства як кваліфікованого, так і некваліфі - кованого працівника [5, с. 44].

Отже, фермером може стати грома­дин, який володіє спеціальними знання­ми або навичками з ведення сільськогос­подарського виробництва та відповідною матеріально-технічною базою. Здатність громадянина вести фермерське госпо­дарство має бути підтверджена докумен­тально, наприклад копією документа про закінчення середнього або вищого на­вчального закладу аграрного напряму, витягом з трудової книжки про стаж ро­боти у сільському господарстві.

Вважаємо, якщо фермерське госпо­дарство створюється декількома грома­дянами, то вимогам, визначеним у законі, має відповідати хоча б один із засновни­ків господарства. Такою особою доцільно було б визначити голову фермерського господарства, оскільки це необхідно з метою захисту прав та законних інтересів усього господарства. Фермер може на­йняти відповідних спеціалістів, проте належним чином організувати свою ді­яльність він зможе за умови, що сам во­лодіє певними навичками та знаннями в галузі сільського господарства та сіль­ської економіки. Таке положення закону позбавило б можливості для зловживань з боку органів, від яких залежить реалі­зація права громадян на створення фер­мерського господарства.

Порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств регламентовано спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Міністерства праці та соці­альної політики України від 17 грудня

2003 року № 452/335 «Про затвердження Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створен­ня фермерських господарств». Висновок (рішення) професійної комісії (витяг із протоколу, засвідчений головою комісії) про наявність у громадянина достатньо­го досвіду роботи у сільському господар­стві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної ре­єстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у влас­ність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власнос­ті [6].

Правовою особливістю створення фермерського господарства є необхід­ність попереднього одержання земельної ділянки. Відповідно до ч. 2 ст. 31 Земель­ного кодексу (ЗК) України, громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у влас­ність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Порядок при­ватизації земельних ділянок членами фермерських господарств передбачено ст. 32 ЗК України. Відповідно до її поло­жень, громадянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради [7]. Це правило не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Важливою особливістю створення фермерського господарства є те, що таке право передбачено законодавством ви­ключно для громадян України, тобто іно­земні громадяни і особи без громадян­ства позбавлені права бути засновника­ми фермерського господарства. Проте ця особливість є закономірною і пов’язана з положенням ч. 2 ст. 81 ЗК України, від­повідно до якої іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набува­ти права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподар - ського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти не­рухомого майна, що належать їм на пра­ві приватної власності. Далі в ч. 4 цієї статті передбачається, що землі сільсько­господарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, про­тягом року підлягають відчуженню [7].

Державний акт про право приватної власності на землю видається не на всіх членів фермерського господарства, а лише на ім’я голови господарства.

Специфічною характеристикою по­рядку створення фермерського госпо­дарства є також те, що рішення про на­дання земельної ділянки для створення фермерського господарства фактично являє собою і рішення про виникнення самого фермерського господарства як суб’єкта аграрних правовідносин.

На жаль, не виправдалися сподівання законодавця на те, що надання селянам земельних часток (паїв) сприятиме роз­виткові фермерських господарств та іс­тотному збільшенню їх питомої ваги у структурі сільськогосподарських това­ровиробників країни [8, с. 70].

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укла­дення договору оренди земельної ділян­ки та його державної реєстрації фермер­ське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермер­ського господарства здійснюється у ви­конавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміні­страціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділян­ки [9].

Закон України «Про державну реє­страцію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» в ч. 1 ст. 4 визначає державну реєстрацію як засвідчення факту створення або припинення юри­дичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фі­зичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення від­повідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реє­страційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у про­веденні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фі­зичну особу — підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і ви­дачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реє­стру [10].

Для державної реєстрації фермер­ського господарства голова фермерсько­го господарства або уповноважена ним особа особисто або поштою (рекомендо­ваним листом) подає до органу держав­ної реєстрації: а) засновницькі докумен­ти (установчий договір про створення фермерського господарства та Статут фермерського господарства); б) реєстра­ційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фер­мерського господарства; в) копію доку­мента, що засвідчує наявність у громадя­нина на праві власності чи оренди зе­мельної ділянки сільськогосподарського призначення; г) документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства. Для реєс­трації фермерського господарства забо­роняється вимагати інші документи або відомості [9].

Фермерське господарство, навіть якщо воно складається із одного члена, реєструється як юридична особа, а не індивідуальний підприємець. Фермер­ське господарство як юридична особа здійснює володіння, користування та розпорядження належним йому майном, відокремленим від майна членів фермер­ського господарства. Зазначені право­мочності щодо майна фермерського гос­подарства здійснюються відповідно до статуту фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між членами господарства або законом.

Відповідно до вимог чинного законо­давства юридичні особи повинні діяти на підставі своїх статутів. Практика ді­яльності свідчить, що відсутність стату­ту в окремих фермерських господар­ствах ускладнює як їх внутрішні, так і зовнішні правовідносини. Тому кожне фермерське господарство повинно в обов’язковому порядку розробити і при­йняти статут. Необхідно за участю юристів-практиків та науковців-аграр - ників розробити Примірний статут фер­мерського господарства і схвалити його на урядовому рівні. Такий статут полег­шив би фермерам розробку власних ста­тутів з урахуванням специфіки та прак­тики їх діяльності. Узагальнення роботи фермерських господарств свідчить, що ці господарства, окрім статутів, повинні мати такі локально-правові акти: Прави­ла внутрішнього розпорядку, Положення про оплату праці та матеріальне стиму­лювання, Положення про дисциплінарну і матеріальну відповідальність, Функціо­нальні положення працівників, Контракт про роботу у фермерському господар­стві, Інструкція про порядок укладання договорів та ін. Ці акти повинні обов’яз­ково узгоджуватись між собою і не су­перечити нормам чинного національно­го законодавства [11, с. 271].

На думку С. Ф. Домбровського, при­чиною недосконалості аграрного законо­давства є те, що воно не відображає пов - ною мірою особливості правового регу­лювання відносин у фермерських госпо­дарствах і містить переважно норми за­гального характеру [12, с. 82].

Погоджуємося з думкою В. В. Нечитай - ло, що без стратегічно спрямованої аграр­ної політики, з чітким визначенням у ній кінцевої мети, етапів і засобів здійснення, неможливе ефективне функціонування фермерських господарств [13, с. 7].

Проведене дослідження уможливлює такі висновки.

Проведення аграрної реформи в Україні, пов’язане з формуванням рин­кових відносин, дало поштовх розвитку сільськогосподарських підприємств усіх форм власності. Одначе низка об’єктив­них і суб’єктивних причин не дозволяє українським сільськогосподарським то­варовиробникам, у тому числі фермер­ським господарствам, повною мірою роз­виватися і вести результативну самостій­ну виробничо-господарську діяльність. Серед основних причин такого станови­ща можна назвати недосконалість віт­чизняного законодавства і загальну не­сприятливу економічну ситуацію в краї­ні. У сукупності ці причини негативно впливають на становище фермерських господарств, призводять до їх ліквідації або банкрутства.

Створення фермерських господарств є важливою частиною ринкового шляху розвитку українського сільського госпо­дарства. Фермерське господарство в сис­темі агропромислового комплексу є рів­ноправною формою ведення господар­ства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами й організаціями, господарськими това­риствами.

Фермерське господарство становить невід’ємну частину єдиного народногос­подарського комплексу, що органічно


пов’язаний з усіма ланками його цілісно­го організму. Фермерське господарство є господарюючим суб’єктом, тобто само­стійним учасником економічного обігу на основі товарно-грошових відносин. У галузі правового регулювання створення фермерських господарств доцільно спростити процедуру їх державної реє­страції і постановки на облік, звільнити господарства від реєстраційного збору.

У разі створення фермерського гос­подарства декількома громадянами, ви­могам щодо спеціальної освіти або до­свіду роботи в сільському господарстві має відповідати хоча б один із засновни­ків господарства. Таку особу доцільно було б визначити головою фермерського господарства, це необхідно з метою за­хисту прав та законих інтересів усього господарства. Фермер може найняти від­повідних фахівців, проте належним чи­ном організувати свою діяльність він зможе за умови, що сам володіє певними навичками та знаннями в галузі сільсько­го господарства та сільської економіки. Таке положення закону позбавило б мож­ливості для зловживань з боку органів, від яких залежить реалізація права гро­мадян на створення фермерського гос­подарства.



Література ____________________________________________________________

1. Аграрне право України : підручник / за ред. О. О. Погрібного. - К. : Істина, 2007. - 448 с.

2. Титова Н. І. Аграрне законодавство України / Н. І. Титова // Право України. - 1995. - № 1. - С. 6-11.

3. Устюкова В. В. Правовое положение крестьянского (фермерского) и личного подсобного хозяйства в Российской Федерации : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.06 / В. В. Устюкова ; Рос. акад. наук. Ин-т государства и права. - М., 2002. - 46 с.

4. Кулинич П. Правові питання створення та діяльності фермерських господарств / П. Кулинич // Юрид. Україна. - 2003. - № 11. - С. 62-65.

5. Долинська М. С. Фермерські господарства України: землекористування, порядок створення, ді­яльність та припинення діяльності / М. С. Долинська. - X. : Страйд, 2005. - 264 с.

6. Про затвердження Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств : Наказ М-ва аграр. політики і М-ва праці і соц. політики від 17.12.2003 р. № 452/335 // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 4, т. 2. - С. 606. - Ст. 206.

7. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

8. Мірошніченко М. Фермерство: проблеми становлення, розвитку та ефективності / М. Мірошні - ченко // Економіка України. - 1995. - № 2. - С. 69-73.

9. Про фермерське господарство : Закон України від 19 черв. 2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 45. - Ст. 363.

10. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців : Закон України від 15 трав. 2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 31. - Ст. 263.

11. Домбровський С. Ф. Особливості подальшого удосконалення законодавства про фермерські гос­подарства / С. Ф. Домбровський // Унів. наук. зап. - 2007. - № 2 (22). - С. 266-272.

12. Домбровський С. Ф. Окремі питання вдосконалення законодавства про фермерські господарства / С. Ф. Домбровський // Правові проблеми залучення інвестицій у сільське господарство та соці­альну сферу села : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корець - кого НАН України, 2007. - С. 81-65.

13. Нечитайло В. В. Селянське господарство фермерського типу в Україні: історія і сучасність / В. В. Не - читайло. - Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2004. - 436 с.