joomla
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВЧИНЕННЯ ХУЛІГАНСТВА
Юрист України

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права та криміно­логії Харківського національного універси­тету внутрішніх справ;

В. О. Іванцов

кандидат юридичних наук, старший викла­дач кафедри адміністративної діяльності ОВС Харківського національного універси­тету внутрішніх справ;

П. Ю. Корнієць

оперуповноважений сектору ДСБЕЗ Сум­ського міського відділу УМВС України в Сумській області

У статті аналізується поняття хуліганства як складу злочину та адміністративного правопорушення, вказано на недоліки його нормативно-правового визначення. Автори наголошують, що практично кожне правопорушення посягає на громадський порядок в незалежності від того, вчинене воно у громадському місці, чи ні. В результаті запропоновано здійснити декриміналізацію хуліганства та закріпити склад даного правопорушення в адміністративному законодавстві.

Ключові слова: хуліганство, злочин, адміністративне правопорушення, громадський порядок.

В статье анализируется понятие хулиганства как состав преступления и администра­тивного правонарушения, указано на недостатки его нормативно-правового определения. Авторы отмечают, что практически каждое правонарушение посягает на общественный порядок в независимости от того, совершено оно в общественном месте, или нет. В резуль­тате предложено осуществить декриминализацию хулиганства и закрепить состав данного правонарушения в административном законодательстве.

Ключевые слова: хулиганство, преступление, административное правонарушение, общественный порядок.

The concept of bullying as crime and administrative offense is analyzed, the flaws of its regu­latory definition are pointed out in this article. The authors note that almost every offense violates public order, regardless of whether it is committed in a public place, or - no. As a result, it is pro­posed to implement the decriminalization of bullying and to fix the composition of the offense in the administrative legislation.

Key words: bullying, crime, administrative offense, public order.

Розвиток суспільного життя нерозрив - необхідність захисту прав учасників цих но пов’язаний із необхідністю вчасного не відносин від протиправних посягань лише нормативно-правового регулювання шляхом встановлення відповідальності за нових суспільних відносин та тих, що за - їх вчинення, тобто прийняття норм, які знають змін, а й їх охорони. Вочевидь постає б відповідали сучасним реаліям життя та забезпечували захист суспільних інтересів. Тому чинне законодавство по­требує поточного моніторингу на пред­мет його відповідності сучасним форма­ціям суспільних відносин. На сьогодні це питання загострюється у зв’язку з ре­формуванням кримінального судочин­ства та ідеєю впровадження інституту кримінальних проступків.

Отже, враховуючи тенденції рефор­мування кримінального законодавства, а також існуючі наукові розробки, особ­ливої уваги потребує питання відпові­дальності за вчинення хуліганських дій. Особливе місце у деліктному законодав­стві займає категорія «хуліганство», за вчинення якого передбачена як кримі­нальна, так й адміністративна відпові­дальність. Зокрема, у ст. 296 Криміналь­ного кодексу України [1] (далі - КК Укра­їни) законодавець встановив криміналь­ну відповідальність за так звані просте, злісне та особливо злісне хуліганство, а в ст. 173 Кодексу України про адміні­стративні правопорушення [2] (далі - КУпАП) адміністративну відповідаль­ність за дрібне хуліганство. Серед дово­дів щодо актуальності вибору саме такої теми цієї статті приведемо статистичні дані поширення фактів скоєння хуліган­ства та дрібного хуліганства. Так, незва­жаючи на те, що кількість зареєстрова­них випадків вчинення хуліганства йде на спад, їх загальний показник є доволі високим, а саме: за офіційними даними Міністерства внутрішніх справ України у 2010 році в цілому по Україні було зареєстровано 9207 випадків хуліган­ства, у 2011 р. - 8866 та лише за 9 міся­ців 2012 р. - 6240 [3].

Проблемам кримінально-правової характеристики хуліганства присвячені праці таких відомих вчених, як М. І. Ба­жанов, М. О. Бердяєв, Н. Г. Іванов, М. Й. Коржанський, М. О. Лоський, П. І. Лю- блинський, П. П. Михайленко, М. Л. На - клович, В. В. Налуцишин, В. В. Сташис,

В. Я. Тацій, А. Н. Трайнін, В. М. Трубни­ков, С. С. Яценко та ін.

Серед вчених-адміністративістів без­посередньо питання відповідальності за дрібне хуліганство, його відмежування від кримінально-караного хуліганства досліджували О. М. Бандурка, А. С. Ва­сильєв, П. М. Білий, П. П. Білик, Є. В. До - дін, О. В. Джафарова, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк та ін.

Отже, метою цієї роботи є визначен­ня місця складу «хуліганство» в системі адміністративних та кримінальних пра­вопорушень.

Зазначена мета дослідження зумов­лює постановку та вирішення таких завдань: проаналізувати хуліганство як склад злочину та вказати на недоліки його законодавчого визначення; досліди­ти історичний генезис поняття «хуліган­ство» та його нормативного закріплення як делікту; проаналізувати дрібне хулі­ганство як склад адміністративного пра­вопорушення та визначити недоліки його нормативного визначення; сформу­лювати рекомендації щодо змін до чин­ного кримінального та адміністративно­го законодавства, спрямованих на уточ­нення місця складу хуліганства у чин­ному деліктному законодавстві України.

Відповідно до ст. 296 КК України ху­ліганством визнається умисне, грубе по­рушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супро­воджується особливою зухвалістю та ви­нятковим цинізмом. Навіть поверхневий аналіз такого визначення відразу ставить низку питань, які не знайшли однознач­ного розуміння ані серед практиків, ані серед теоретиків. Зокрема, по-перше, слід визначитися, що саме слід розуміти під «громадським порядком», по-друге, необ­хідно з’ясувати, коли його порушення можна визнати «грубим», по-третє, за якими критеріями «грубе» порушення можна відмежувати від «негрубого», по - четверте, за якими ознаками неповага до суспільства визнається як «явна», по - п’яте, що саме слід розуміти під «особли­вою зухвалістю» та «винятковим циніз­мом»? Розв’язання цих завдань забезпе­чить точне та неухильне застосування статей 173 КУпАП та 296 КК України.

Зазначені вище питання намагався вирішити Пленум Верховного Суду Укра­їни, як підсумок проведення якого при­йнято Постанову «Про судову практику у справах про хуліганство» № 10 від 22 грудня 2006 р. [4] (далі - Постанова), проте поза її увагою залишилася ціла низка проблем.

У свою чергу першим кроком у досяг­ненні поставленої нами мети має стати аналіз ознак складу злочину «Хуліганство».

Відповідно до диспозиції статті 296 КК України родовим об’єктом хуліганства є громадський порядок, визначення якого не отримало свого законодавчого закрі­плення. На неоднозначність та недоско­налість вживання поняття «громадський порядок» у ст. 206 КК УРСР у 70-ті роки минулого століття наголошував

С. С. Яценко [5, с. 107]. На практиці, біль­ше того, це призводило до притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які фактично вчиняли адміністративні пра­вопорушення [6, с. 243]. Тому необхідно дати його чітке розуміння, не звужуючи та занадто не розширюючи коло відносин, що складають його зміст.

На нормативно-правовому рівні по­няття громадського порядку надано За­коном України «Про особливості забез­печення громадського порядку та гро­мадської безпеки у зв’язку з підготовкою та проведенням футбольних матчів» як сукупність суспільних відносин, що за­безпечують нормальні умови життєді­яльності людини, діяльності підпри­ємств, установ і організацій під час під­готовки та проведення футбольних мат­чів [7] та Законом «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впли­ву на здоров’я населення» [8] - частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони.

Як бачимо, надані законом формулю­вання громадського порядку обмежено сферою суспільних відносин, що підля­гають регулюванню відповідними право­вими актами та не відображають повної сутності даної категорії.

Натомість у літературі існує чимало різноманітних підходів щодо розуміння поняття «громадського порядку». Одні автори ототожнюють його з поняттям правопорядку чи упорядкуванням сус­пільних відносин; інші розуміють під гро­мадським порядком певну поведінку лю­дей в громадських місцях; треті пов’язують це поняття з громадськими відносинами, які забезпечують створення нормальних умов діяльності для громадян, підпри­ємств, установ, організацій [9, с. 29].

Погоджуючись з тим, що громад­ський порядок - це обумовлена потреба­ми суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нор­мами відносин, що складаються у гро­мадських місцях в процесі спілкування людей, яка має на меті забезпечення сприятливої обстановки для функціону­вання суспільного життя, нормальних умов праці та відпочинку людей, для ді­яльності державних органів, підпри­ємств, установ і організацій [10, с. 19] та проаналізувавши його визначення, мож­на зробити висновок, що практично кож­не правопорушення посягає на таку вре­гульовану соціальними нормами систему відносин в незалежності від того, вчине­не воно у громадському місці, чи ні.

Кожне правопорушення посягає на громадський порядок і може завдати або завдає йому шкоди, адже ігнорування передбачених законом норм поведінки і є порушенням цього громадського по­рядку. З цього приводу пригадуються слова В. І. Ігітова, який, враховуючи масштабність громадського порядку як об’єкта посягань, ще в 60-х роках XX ст. писав: «Ведь любое преступление и административный проступок наруша­ют общественный порядок, если они угрожают интересам государства или правам и здоровью граждан.» [11].

Заслуговують на підтримку правові позиції вчених, які для кваліфікації хулі­ганства як злочину особливу увагу при­діляють оцінці порушення громадського порядку, яке має бути саме «грубим». У цьому контексті постає питання: яким чином потрібно порушити громадський порядок, щоб його можна було кваліфі­кувати як грубе? Можливо, таке пору­шення повинно бути поєднане з вико­ристанням зброї або інших різних пред­метів, які можна використати як зброю. Однак існують і такі випадки порушення громадського порядку, які не пов’язані із використанням таких предметів, чи буде таке порушення грубим? Відсутність од­нозначної відповіді на ці питання можна назвати ще однією прогалиною законо­давства.

Наприклад, Постанова Пленуму Вер­ховного Суду Російської Федерації «О су­дебной практике по уголовным делам

о хулиганстве и иных преступлениях, совершаемых из хулиганских побужде­ний» від 15 листопада 2007 р. № 45 визна­чає, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямо­ваності умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально-ка - раних дій [12]. Однак, на нашу думку, така настанова навряд чи може допомогти у практичній діяльності, оскільки не до­дає зрозумілості у їх відмежуванні.

Отже, грубе порушення громадсько­го порядку повністю передбачає наяв­ність певного мотиву, а саме явної непо­ваги до суспільства. Натомість ми вважа­ємо, що кожне умисне правопорушення несе у собі поняття неповаги до суспіль­ства, адже умисне порушення норм за­кону і є неповажним ставленням до за­гальноприйнятої людської моралі.

Постанова визначає, що за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення гро­мадського порядку, яке супроводжува­лось, наприклад, насильством із завдан­ням потерпілій особі побоїв або заподі­янням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна тощо, або таке, яке особа трива­лий час уперто не припиняла. Також за­значається, що хуліганством, яке супро­воджувалось винятковим цинізмом, мо­жуть бути визнані дії, поєднані з демон­стративною зневагою до загальноприйня­тих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності та ін. Проте Постанова не дає вичерпний перелік діянь, які б характеризували ці поняття, а отже можна сказати, що суд їх визначає на власний розсуд.

Окрім цього, жоден нормативно-пра­вовий акт України не закріплює визна­чення понять зухвалості і цинізму, тож для розуміння їх змісту звернемося до тлумачного словника.

Зухвалість (англ. impertinence) - по­рок та вада особистості, негативний по- ведінковий прояв, симптом хамства, в релігії - гріх [13, с. 389].

Цинізм (грец. ruvic^ôç - вчення кіні­ків) - нігілістичне ставлення до людської культури та (або) відверто зневажливе, зухвале ставлення до загальноприйнятих норм моралі, етики, до кого (чого-не­будь), що має загальне визнання, повагу [13, с. 1363].

Разом з тим, навіть дотримуючись зазначених визначень, все-таки є не зро­зумілою межа між зухвалістю та особли­вою зухвалістю, цинізмом та винятковим цинізмом.

У цьому контексті заслуговує на ува­гу твердження Н. В. Іванцової, яка визна­чила хуліганство як «багатостраждаль­ний» злочин, оскільки його місце в кри­мінальному законі одне із самих неста­більних [14, с. 36]. При цьому при кримі - налізації останнього воно не володіло якимись специфічними особливостями. Його вміст складали посягання на особу і на майно [15, с. 53].

При дослідженні історії закріплення та визначення хуліганства як криміналь- но-караного правопорушення В. В. На - луцишин приходить до висновку, що ра­дянська влада, забезпечуючи захист дер­жавних інтересів, відійшла від захисту інтересів окремих громадян, вбачаючи в хуліганських проявах діяння, що завдає шкоду, в першу чергу, державі [6, с. 242].

Схожою є ситуація з дрібним хуліган­ством, за вчинення якого у 1956 р. встанов­лена адміністративна відповідальність. Навіть якщо хуліганські вчинки протягом року здійснювалися однією і тією ж осо­бою два, три і чотири рази, винний щоразу притягався лише до адміністративної від­повідальності. У 1960 р. за третє дрібне хуліганство, здійснене протягом року була введена кримінальна відповідальність. 26 липня 1996 р. була встановлена кримі­нальна відповідальність за повторне дріб­не хуліганство. У 1997 р. кримінальну від­повідальність за дрібне хуліганство відмі­нили. Нині, як і в 1956-1960 рр., дрібне хуліганство тягне за собою відповідаль­ність лише за КУпАП [16, с. 94-95].

Окремо варто наголосити, що ні в су­часному зарубіжному законодавстві, ні в дореволюційному російському не було

і немає складу хуліганства. Метаморфози з хуліганством (а саме з місцем складу в межах Кримінального кодексу і з визна­ченням його об’єктивної сторони) по суті може свідчити про невпевненість законодавця відносно онтологічної сут­ності хуліганства як злочину.

Усе вищезазначене дозволяє підтри­мати точку зору А. Н. Трайніна (та його послідовників М. Г. Іванова, М. П. Чубин - ського), який першим зазначав, що будь - яке діяння може, за відомих умов, носити характер хуліганського; у понятті хулі­ганства, як і у визначенні хуліганства, немає і не може бути вказівок на об’єктивний склад діянь [17, с. 53].

Як наслідок, вважаємо за потрібне декриміналізувати діяння, передбачене ст. 296 КК України, оскільки дана стаття не визначає таких специфічних дій, які до­зволяли б виділяти його як окремий зло­чин, який містить свій, окремо визначе­ний склад. Дане поняття посягає на ті суспільні відносини, які вже охороня­ються нормою кримінального закону, тобто на життя, здоров’я, власність, і за порушення яких вже передбачена кримі­нальна відповідальність.

Такий стан справ об’єктивно змушує нас вирішити питання про обґрунтова­ність закріплення адміністративної від­повідальності за вчинення дрібного ху­ліганства, що в свою чергу обумовлює аналіз дрібного хуліганства.

Відповідно до ст. 173 КУпАП поняття «дрібного хуліганства» законодавець ви­значає як нецензурну лайку в громад­ських місцях, образливе чіпляння до гро­мадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Якщо враховувати положення ст. 296 КК України щодо поняття хуліганства, то за­конодавець мусив би диспозицію ст. 173 КУпАП викласти в такій редакції: «дрібне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухваліс­тю та винятковим цинізмом».

Однак вочевидь, що законодавець у ст. 173 КУпАП в поняття хуліганство вкладає зовсім інший зміст. Це свідчить про варіативність визначення хуліганства у різних галузях права. Таке становище не можна визнати прийнятним, оскільки одне й те ж поняття не може тлумачитись по-різному. Окремого вирішення потре­бує питання щодо переліку «інших поді­бних дій», за вчинення яких особа підля­гає адміністративній відповідальності за ст. 173 КУпАП. Таке визначення дозволяє доволі широко тлумачити ці положення у правозастосовній діяльності.

Як бачимо, формулювання ст. 173 КУпАП також містить цілу низку недо­ліків. Тому на перший погляд може здати­ся, що декриміналізація хуліганства має сприяти виключенню дрібного хуліган­ства з переліку діянь, за які встановлено адміністративну відповідальність, адже відсутність першого абсолютно логічно нівелює можливість існування другого (його меншої суспільно-небезпечної «проекції»). Втім це не так. Обґрунтовую­чи власну позицію з цього приводу, ми можемо відзначити таке.

По-перше, чинний КУпАП не містить правопорушень, які б повною мірою пе­редбачали захист усієї сукупності сус­пільних відносини, які нині охороняють­ся встановленою відповідальністю за дрібне хуліганство. Закріплення переліку відповідних правопорушень є доволі складним завданням, що, скоріш за все, може бути пов’язано з прогалинами за­конодавчого регулювання, що в свою чергу негативно позначиться на право - застосовчій діяльності. Такий шлях вар­то визнати, скоріше, необґрунтовано до­вгим та складним, ніж єдино вірним.

По-друге, проведення декриміналіза - ції того чи іншого злочину свідчить про визнання законодавцем зниження рівня суспільної небезпечності такого право­порушення, але не про повне скасування відповідальності за його вчинення, що в свою чергу як раз може знайти своє відображення у нормах КУпАП.

Нарешті, по-третє, проведене нами опитування громадян, що не мають спе­ціальних знань у галузі права, показало, що із 100 опитаних респондентів 75 % розуміють поняття «хуліганство» саме як дрібне правопорушення, 14 % - амораль­ні, антисуспільні дії, за вчинення яких в Україні не передбачена відповідаль­ність і лише 11 % розуміють хуліганство як злочин.

Отже, зважаючи на те, що сам термін «хуліганство» глибоко укоренився у сві­домості нашого народу ще з радянських часів, буде недоречно його повністю ви­лучати з переліку понять чинних право­порушень, а тому пропонуємо зменшити його суспільну небезпечність, виключив­ши поняття «дрібного хуліганства» з КУпАП, замінивши його на «хуліган­ство». Обґрунтовуючи дану позицію, варто процитувати В. К. Колпакова, який пише: «злочини і адміністративні право­порушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними до­сить рухливі й надто умовні. Тому не­рідко перші з них перетворюються на другі, й навпаки». Це зумовлено соціаль­но-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, що в ньо­му склалася, відмічає далі вчений [16, с. 94-95]. Як наслідок, підсумовуючи ви - щевикладене, ст. 173 КУпАП вважаємо за необхідне викласти у такій редакції:

«Хуліганство

Хуліганство, тобто нетактовні дії, що проявляються у зухвалому та цинічному відношенні до загальноприйнятих норм моралі та етики або образливому став­ленні до людей, що проявляється у зне­вазі до їх честі й гідності у формі розв’язних манер».

На нашу думку, лише таке визначен­ня хуліганства у повній мірі відповідає його сутності та сформульовано логічно та лаконічно (точно, чітко, стисло), тобто відповідає правилам юридичної техніки, що регулюють текст, структуру та зміст правового акта [18, с. 102].

З іншого боку, ми були змушені ви­користати раніше невживані юридичні терміни, що може дещо ускладнити ро­зуміння даного правового поняття, тоб­то суперечить правилам юридичної тех­ніки, з допомогою яких викладаються норми права [18, с. 102]. У літературі за­значають: «якщо значення терміна ви­кликає сумніви, слід звернутися до слов­ників (енциклопедичних, тлумачних)» [18, с. 181].

У свою чергу визначення тих чи ін­ших термінів у словниках не є ідентич­ними, оскільки вони укладаються різни­ми авторами, які ознаки одного терміна можуть розкрити по-різному, недостат­ньо окресливши їх чи взагалі приділити увагу іншим. У зв’язку з цим пропонуємо закріпити визначення даних термінів у примітці до ст. 173 КУпАП. Це дозво­лить в повній мірі визначити позицію законодавця, звести нанівець різні під­ходи до тлумачення й, відповідно, засто­сування положень даної статті.

Тому до ст. 173 КУпАП необхідно за­кріпити примітку, в якій би містилося тлумачення таких термінів: «нетактовні дії», «зухвале ставлення», «цинічне став­лення», «розв’язні манери».

Наприкінці відзначимо, що в наш час вже відбулися зміни суспільно-мораль­них орієнтирів і цінностей. Такі пробле­ми «глобального масштабу», як боротьба з п’яницями, хуліганами та дебоширами, що було характерним за часів Радянсько - го Союзу, мало цікавлять пересічного укра­їнця. Верховенство приватного над сус­пільним стає все більш очевидним кожно­го дня. Закон як відображення суспільної свідомості має реагувати на такі зміни, тому приватні основи захисту суспільних відносин мають знайти своє відображення у деліктному законодавстві України.

Хуліганство являє собою злочин ра­дянських часів, де інтереси публічного характеру переважали над приватними. Нині категорія «хуліганство» має використовуватися для позначення хуліган­ського мотиву як елементу суб’єктивної сторони злочинів проти життя, здоров’я та власності та делікту, за вчинення яко­го передбачено адміністративну відпо­відальність.

Перспективами подальшого дослі­дження може слугувати розроблення по­нять нетактовності дій, розв’язаності манер, зухвалого та цинічного ставлен­ня, які могли би бути відображені у за­конодавстві.



1. Кримінальний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1984. - До­даток до № 51. - Ст. 1122.

3. Статистика МВС України : Стан та структура злочинності в Україні [Електронний ресурс] // Офіц. сайт М-ва внутр. справ України. - Режим доступу: http://mvs. gov. ua/mvs/control/main/uk/publish/ article/717134.

4. Про судову практику у справах про хуліганство [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верхов. суду України від 22 груд. 2006 р. № 10 // Офіц. сайт Верхов. Ради України. - Режим доступу: http:// zakon3.rada. gov. ua/laws/show/va010700-06.

5. Яценко, С. С. Питання відповідальності за злочинні посягання на охоронців громадського поряд­ку / С. С. Яценко // Проблеми правознавства. Міжвід. наук. вісн. - Вип. 2. - К. : Київ. ун-т, 1965. -

С. 106-108.

6. Налуцишин, В. В. Історико-правові та порівняльні аспекти кримінально-правової характеристики хуліганства / В. В. Налуцишин // Університ. наук. зап. - 2005. - № 4 (16). - С. 237-247.

7. Про особливості забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв’язку з підготов­кою та проведенням футбольних матчів : Закон України від 08.07.2011 р. № 3673-VI // Офіц. вісн. України. - 2011. - № 59. - Ст. 102.

8. Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впли­ву на здоров’я населення : Закон України від 22 вересня 2005 р. № 2899-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2005. - № 52. - Ст. 565.

9. Лошицький, М. В. Адміністративно-правові відносини у сфері охорони громадського порядку : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Лошицький Михайло Васильович. - К., 2002. - 181 с.

10. Корнієнко, М. В. Роль органів внутрішніх справ України в охороні громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки : [монографія] / М. В. Корнієнко. - Дніпропетровськ : Україна, 2001. - 430 с.

11. Игитов, В. И. О сфере правового регулирования в области обеспечения общественного порядка / В. И. Игитов // Вестн. МГУ Серия Х. Право. - 1964. - № 2. - С. 40-44.

12. О судебной практике по уголовным делам о хулиганстве и иных преступлениях, совершаемых из хулиганских побуджений : Постановление Пленума Верхов. Суда Рос. Федерации от 15 ноября 2007 р. № 45 // Рос. газ. - Федеральный выпуск. - 2007. - № 4523. - С. 18.

13. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. - К., Ірпінь : ВТФ Перун, 2003. - 1440 с.

14. Иванцова, Н. В. Перспектива хулиганства - его декриминализация / Н. В. Иванцова // Законность. - 2004. - №11. - С. 36-41.

15. Иванов, Н. Г. Хулиганство как преступление: критический взгляд / Н. Г Иванов // Государство и право. - 2009. - № 6. - С. 53-61.

16. Колпаков, В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен : [монографія] / В. К. Колпаков. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 528 с.

17. Трайнин, А. Н. Избранные труды / А. Н. Трайнин ; сост. вступ. ст. : Н. Ф. Кузнецова. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - 898 с.

18. Красницька, А. В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування : [посібник] / А. В. Красницька. - [2-ге вид., допов. і переробл.]. - К. : Парламентське вид-во, 2006. - 528 с.