УДК. 346.26 Р. О. Денисова

кандидат юридичних наук, доцент кафедри господарського права Національного уні­верситету «Юридична академія України іме­ні Ярослава Мудрого»

У статті розглянуті основні проблеми, що виникають при реалізації права на комерцій­не найменування. Проведений аналіз змісту права на комерційне найменування, зроблені висновки про момент його виникнення, суб’єктний склад, умови надання правової охорони.

Ключові слова: комерційне найменування, найменування юридичної особи, права суб’єктів господарювання на комерційне найменування.

В статье рассматриваются основные проблемы, возникающие при реализации права на коммерческое наименование. Проведен анализ содержания права на коммерческое наиме­нование, сделаны выводы о моменте его возникновения, субъектном составе, условиях предоставления правовой охраны.

Ключевые слова: коммерческое наименование, наименование юридического лица, пра­ва субъектов хозяйствования на коммерческое наименование.

The article is devoted to the research of the main problems which emerge when exercising the trade name right. The contents of the trade name right are anaysed and conclusions are made about the time of its origin, subject structure, conditions of providing legal protection.

Key words: commercial name, name of legal entity, rights for subjects on the commercial name.

Поглиблення суспільного поділу пра­ці, глобалізація економіки та постінду - стріальні перетворення у розвинених країнах підвищують роль та значення засобів індивідуалізації суб’єктів госпо­дарювання. В Україні на сьогодні комер­ційне найменування (далі - КН) є одним із найбільш невизначених об’єктів інте­лектуальної власності, а питання щодо його правової охорони та захисту й досі не знайшли адекватного нормативного врегулювання через відсутність спеці­ального закону. Такий стан правового регулювання не може не відбиватися на можливостях суб’єктів господарювання реалізувати свої права щодо використан­ня КН.

У теперішній час серед юристів май­же не існує суперечностей щодо визна­чення сутності КН, хоча значна частина науковців раніше ототожнювала поняття

КН із найменуванням юридичної особи [1, с. 433-435; 2, с. 62; 3, с. 799]. На жаль серед вчених-економістів подекуди такої чіткої визначеності немає [4]. Аналізу відмінностей між найменуванням юри­дичної особи та КН присвячено достат­ньо наукових досліджень [4; 5], результа­ти яких доводять, що вказані поняття виконують різні функції і до них висува­ються різні вимоги, зокрема: щодо обов’язку мати найменування; суб’єктів, які можуть мати найменування; необхід­ності реєстрації; моменту виникнення права на найменування; умов надання правової охорони; можливості викорис­тання однакового найменування кілько­ма суб’єктами господарювання; можли­вості відчуження. При цьому дослідники відмічали недостатність і суперечність нормативного регулювання майже за всі­ма вказаними вище аспектами. У законодавстві до сих пір не визначено як вза­галі самого поняття КН, так і не встанов­лено будь-яких вимог до його структури, на відміну від найменування юридичної особи, вимоги до написання якого нор­мативно окреслені [6].

Статтею 489 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)[7] встанов­лено лише загальні критерії надання КН правової охорони, а саме: наявність роз­різняльного характеру КН, тобто можли­вість внаслідок його використання роз­різнити одну особу з-поміж інших; від­сутність оманливості КН, тобто немож­ливість внаслідок його використання введення в оману щодо справжньої ді­яльності особи, якій належить таке КН. Господарський кодекс України (далі - ГК України) [8] у ч. 3 ст. 33 також встанов­лює, що використання у КН власного імені громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключає змішу­вання з діяльністю іншого суб’єкта гос­подарювання. Правда, у відношенні гро - мадян-підприємців положення ГК Укра­їни можна трактувати по-різному. Згідно з п. 1 ст. 159 ГК України, громадянин-під - приємець має право заявити як КН своє прізвище або ім’я. Зі змісту зазначеної норми незрозуміло, чи може він вико­ристовувати інше найменування, тобто не своє ім’я або прізвище, як комерційне? З огляду на принцип рівності прав суб’єктів підприємницької діяльності, закріплений у п. 1 ст. 47 ГК України, ст. 51 ЦК України, вчені-юристи схиля­ються до позитивної відповіді на дане питання [5].

Спробу визначити поняття «комер­ційне найменування» зробили законо­давці. Так 17 лютого 2004 р. Верховна Рада прийняла у першому читанні Закон «Про внесення змін у Господарський ко­декс України» (№ 4445), в якому КН ви­знається «буквене або словесне визна­чення суб’єкта господарювання, що ви­конує функції його індивідуалізації (роз­різнення в підприємницькій діяльнос­ті)». Убачається, що більш адекватно щодо призначення комерційного найме­нування висловилася О. Кібенко, спра­ведливо вказавши, що воно служить для індивідуалізації певного бізнесу, а не са­мої юридичної особи або її товарів (по­слуг). Індивідуалізується підприємниць­ка або інша діяльність, яка здійснюється у визначеному місці, з використанням певного цілісного майнового комплексу, технологій, матеріалів або сировини, для якої можуть бути характерні певна якість товарів (робіт, послуг), культура вироб­ництва або обслуговування, кваліфіко­ваний найманий персонал та інше [5]. На цю позицію пристає і В. Голофаєв, який під КН пропонує розуміти самостійний засіб індивідуалізації, що служить для додаткового вирізнення суб’єкта госпо­дарювання шляхом індивідуалізації його майна (наприклад, магазину чи підпри­ємства) [9, с. 92].

Таким чином, КН використовується у двох цілях: 1) для того, щоб показати якою саме підприємницькою діяльністю займається особа; 2) для можливості продати дане найменування разом із продажем бізнесу.

Ще одна важлива функція КН, яка широко використовується за кордоном і не набула втілення у кодексах, - можли­вість надання права на використання КН іншими особами, що здійснюється, як правило, шляхом укладання договору франчайзингу (комерційної концесії). Однак в українському законодавстві не передбачена можливість надання права на використання КН іншим особам (як це передбачено, наприклад, у ст. 1027 ЦК РФ [10].

Як зауважувалось вище, структура КН завжди розглядалась поверхнево, хоча це питання має велике значення для захисту прав на цейоб’єкт, особливо при зіткненні прав на КН та знаки для това­рів і послуг. Питання визначення складу КН віднесено до компетенції суду та має вирішуватись ним відповідно до чинно­го законодавства і на підставі наявних у справі доказів [11]. Однак, на підставі яких доказів та на підставі якого законо­давства, якщо не існує спеціального за­кону щодо КН, - залишається незрозумі­лим.

Практикою діяльності судових екс­пертів вироблено підхід щодо визначен­ня складу КН [12]. Вважається, що кожне КН має внутрішню побудову, що склада­ється з двох частин - корпусу і додатка. Перша частина містить вказівку на орга­нізаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності, а в деяких випадках - й інші характеристики. Друга (її можна назвати розпізнавальна) части­на ділиться на обов’язкові й факульта­тивні додавання. Обов’язковим додаван­ням є спеціальне найменування (умовне словесне позначення, власне ім’я, гео­графічна назва тощо) підприємства, його номер або інше позначення, необхідне для відмінності одних підприємств від інших. Інші додавання на кшталт «уні­версальний», «центральний» тощо є фа­культативними і можуть не використо­вуватися. Виходячи з положень ст. 159 ГК України, КН можуть бути повними та скороченими. Однак ані ГК України, ані ЦК України не визначають, які КН є пов­ними, а які - скороченими. Крім того, КН може не збігатися з найменуванням юри­дичної особи. Наочний приклад багато - варіантності КН суб’єкта господарюван­ня наводиться нижче. Словосполучення «Товариство з обмеженою відповідальніс­тю «Юридична компанія „Фактор”» є пов­ним найменуванням юридичної особи, а її КН може бути: повне найменування - «То­вариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія „Фактор”», вказівка на вид чи напрямок діяльності та власна назва - «Юридична компанія „Фактор”», скорочене найменування «ТОВ „Фактор”», лише власна назва - «Фактор», або взагалі КН буде повністю відрізнятись від найме­нування юридичної особи.

Не вирішеним наразі лишається і пи­тання, чи може суб’єкт господарювання мати кілька КН. Підтримуючи концеп­цію індивідуалізації бізнесу, а не самого суб’єкта господарювання, треба дати по­зитивну відповідь. Дійсно суб’єкт госпо­дарювання може вести свою діяльність у різних сферах, а отже, і використовува­ти відповідні КН. Так, Товариство з об­меженою відповідальністю «Авангард», може мати декілька КН, наприклад, «Авангард-буд» та «Авангард-тур».

Іншим важливим питанням, яке по - різному вирішується у ЦК України та ГК України, є коло суб’єктів, яким можуть належати права інтелектуальної власнос­ті на КН. Частиною 1 ст. 159 ЦК України визначено, що суб’єкт господарювання - юридична особа або громадянин-підпри - ємець може мати КН. Поняття суб’єктів господарювання міститься у ст. 55 ГК України, якими, є, зокрема: господарські організації, тобто юридичні особи, ство­рені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, ство­рені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстрова­ні в установленому законом порядку. Тобто за ГК України можливість (право) юридичної особи мати КН не залежить від того, здійснює така особа підприєм­ницьку діяльність чи займається неко - мерційною господарською діяльністю. Указана позиція категорично не поділя­ється деякими вченими-цивілістами. По - перше, настійливо відстоюється позиція стосовно того, що право на КН має на­лежати тільки юридичним особам [13, с. 4], по-друге, вказується, що воно має належати тільки комерційним юридич­ним особам [14]. Подібне тлумачення суб’єктного складу носіїв права на КН не знайшло свого широкого застосування на практиці, оскільки суди розглядають спори щодо захисту прав осіб й у випад­ках, коли ці особи не є суб’єктами під­приємницької діяльності [15].

Право на КН є чинним із моменту першого використання та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки (ч. 2 ст. 489 ЦК України). Убачається, що встановлен­ня правил щодо реєстраційного порядку виникнення прав на КН сприяло б:

1) визначенню моменту виникнення пра­ва на КН з моменту реєстрації; 2) визна­ченню пріоритету на використання ко­мерційного найменування за датою по­дачі заявки на реєстрацію; 3) спрощенню та систематизації контролю за змістом комерційного найменування для запо­бігання використанню тотожних найме­нувань або таких, які можуть увести в оману споживача. Однак, ст. 8 Паризь­кої конвенції [16] встановлено, що фір­мове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов’язкового подан­ня заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного зна­ка. Це означає, щоУкраїна не вправі ви­магати подання заявки або реєстрації іноземного комерційного найменування, навіть якщо така реєстрація обов’язкова в країні походження і навіть якщо реє­страція стане підставою виникнення права на національне комерційне найме­нування. Можливо, саме з огляду на ці обставини, які спричинять дисбаланс між національними та іноземними ко­мерційними найменуваннями, досі сер­йозно не розглядалась проблема введен­ня обов’язкової державної реєстрації комерційних найменувань.

Використанням КН не є реєстрація юридичної чи фізичної особи-підпри - ємця, адже не є підставою вважати, що дана особа веде господарську діяльність та використовує комерційне [16].

Не можна погодитись із тим, що ви­користанням КН є укладання угод суб’єктом господарювання та його інші юридичні дії [17, с. 531]. Адже такі дії суб’єкт господарювання здійснює під своїм найменуванням як юридичної осо­би, або прізвища, якщо він є фізичною особою. У контексті даного питання тре­ба наголосити, що найменування юри­дичної особи служить ідентифікації кон­кретного суб’єкта господарювання у від­носинах із державою в особі її органів т а третіми особами - суб’єктами господа­рювання, а також споживачами. КН у першу чергу ідентифікує суб’єкта гос­подарювання (точніше - його бізнес) у його відносинах зі споживачем товарів (послуг) та формує у останнього взаємозв’язок між якістю продукту та його виробником.

Законодавством та судовою практи­кою України не встановлені вимоги щодо мінімального використання комерційно­го найменування для надання йому пра­вової охорони, натомість такі вимоги вироблені судовою практикою європей­ських країн [18].

Висновком з вищенаведеного є те, що реалізація прав суб’єктами господарю­вання на КН потребує спеціального нор­мативного регулювання на рівну закону, в якому необхідно перш за все визначи­ти: 1) поняття «комерційне найменуван­ня»; 2) суб’єктний склад осіб, які мають право на КН; 3) момент виникнення пра­ва на КН, вказавши, які саме дії (в якому обсязі) визнаються першим його вико­ристанням; 3) характер і порядок ре­єстрації КН; 4) способи і порядок від­чуження права на КН; 5) підстави при­пинення права на КН.

Література ____________________________________________________________

1. Цивільне право України: Академічний курс : підручник : у 2 т. Т. 1: Загальна частина / за заг. ред. Я. М. Шевченко. - К. : Ін Юре, 2003. - 520 с.

2. Цивільний кодекс України: Коментар / за ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. - Х. : Одіссей, 2003. - 856 с.

3. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / за відповід. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К. : Юринком Інтер, 2005. - Т 1. - 832 с.

4. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність / В. Д. Базилевич. - К. : Знання, 2006. - 431с. [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: http://pidruchniki. ws/16790422/ekonomika/zasobi_individualizatsiyi_skladova_intelektualnoyi_vlasnosti.

4. Тверезенко О. Проблемні аспекти використання комерційних найменувань [Електронний ресурс] /

О. Тверезенко. - Режим доступу: http://www. legalweekly. com. ua/article/?uid=386.

5. Кібенко О. Регулювання комерційного (фірмового) найменування у нових Цивільному та Госпо­дарському кодексах України [Електронний ресурс] / О. Кібенко. - Режим доступу: http: //www. yurradnik. com. ua/practice. php? action=1&id=1.

6. Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу [Електронний ресурс] : Наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 09.06.04 р. - Режим доступу: http://zakon. rada. gov. ua.

7. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 18-22. - Ст. 144.

8. Господарський кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

9. Голофаева В. В. Фирменное наименование коммерческих организаций : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / В. В. Голофаева. - Екатеринбург, 1999. - 192 с.

10. Гражданский кодекс РФ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// base. garant. ru/10164072. htm.

11. Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності [Електронний ресурс]: Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 27.06.2008. - Режим доступу: http:/ /zakon. rada. gov. ua.

12. Сержанова Т. Фірмові «фірми» в Україні [Електронний ресурс] / Т. Сержанова. - Режим доступу: http://www. intelect. org. ua/index. php.

13. Іщук С. І. Право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / С. І. Іщук. - К., 2000.

14.Каретник Е. С. Законодательство Украины о коммерческих наименованиях: проблемы и перспективы усовершенствования / Е. С. Каретник // Учен. зап. Таврич. нац. ун-та им. В. И. Вернадского. - 2013. - Т. 26 (65), № 1. - С. 75-83.

15. Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист права власності на комерційне найменування [Електронний ресурс]: Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 17.04.2006 р. - Режим доступу: http:/ /zakon. rada. gov. ua.

16. Постанова Харківського господарського апеляційного суду по справі № 18/287/12 від 09.07.2012 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pravoscope. com/act-postanova- 18-287-12-160-160-160-160-160-mogilyevkin-yu-o-11-07-2012-ne-viznacheno-s.

17. Хозяйственный кодекс Украины: научно-практический комментарий / под общ. ред. А. Г. Бобко­вой. - Х., 2008. - 1296 с.

18. Кравець Н. Право власності на комерційне найменування та знаки для товарів і послуг [Електрон­ний ресурс] / Н. Кравець. - Режим доступу: http://abc-law. com. ua.

19. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - К., 1990. - 320 с.