joomla
ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ГОСПОДАРСЬКО - ПРАВОВОГО регулювання банківської діяльності
Юрист України

Глібко С. В

кандидат юридичних наук, доцент Націо­нального університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

У статті досліджені питання визначення основних принципів господарсько-правового регулювання банківської діяльності, зроблено акцент на необхідності нормативного закріплення принципу, який забезпечує врахування та захист інтересів фізичних та юри­дичних осіб, котрі є учасниками банківських правовідносин, та на актуальні проблеми нормативного закріплення принципу неприпустимості зловживання правом.

Ключові слова: інтереси фізичних та юридичних осіб, банківська діяльність, непри­пустимість зловживання правом.

В статье исследованы вопросы определения основных принципов хозяйственно-правового регулирования банковской деятельности, акцентировано внимание на необходимости закре­пления принципа, который обеспечивает учет и защиту интересов физических и юридических лиц, являющихся участниками банковских правоотношений, и на актуальные проблемы нормативного закрепления принципа недопустимости злоупотребления правом.

Ключевые слова: интересы физических и юридических лиц, банковская деятельность, недопустимость злоупотребления правом.

This paper studies issues of determining the basic principles of economic and legal regulation of banking activities, focusing on the need to strengthen the principle, which provides accounting and protection of the interests of individuals and entities that are Participants banking relationships, and on current regulatory issues include the principle of non-abuse of rights.

Key words: interests of individuals and legal entities, banking, and the inadmissibility of abuse of law.



Актуальним у господарському праві є формування системи галузевих, під- галузевих та інституційних принципів правового регулювання, у тому числі правовідносин при здійсненні банків­ської діяльності.

Метою статті є визначення напрямів формування системи принципів госпо­дарсько-правового регулювання банків­ської діяльності та банківських операцій з розглядом окремих із них, важливих у сучасних умовах.

Значущими для досліджуваного пи­тання видаються праці А. М. Колодія [1],

А. М. Васильєва, А. А. Тадєєва. Окремі аналізовані нами принципи вже були предметом наукового зацікавлення М. М. Хміль, Г. А. Гаджієва. Проте в біль­шості праць формулювання змісту право­вих принципів здійснювалось на загально­теоретичних або міжгалузевих засадах. Тому виникає необхідність дослідження питань формування системи принципів у господарсько-правовому регламенту­ванні банківської діяльності.

Ефективність закріплення принципів у банківському законодавстві може бути оцінена за єдиним критерієм — досягнен­ня мети господарського регулювання, виконання функцій державних органів


та НБУ. Недосягнення цих показників, порушення прав суб’єктів — учасників правовідносин у банківській системі свідчить принаймні про три причини: по-перше, принципи, на яких будується законотворення, не відображають об’єктивних законів, по-друге, принципи належним чином відповідають об’єк­тивним законам, але не закріплені в нор­мах права; по-третє, відповідні об’єк­тивним законам принципи закріплені в нормах, але норми не виконуються у зв’язку з дефектом закріплення (неком­петентне нормотворення, похибки регу­ляторної політики, звичайне невиконан­ня вимог норм з відсутністю державного впливу).

Відмічено, що на правовий розвиток поряд з економічними закономірностями впливають рівень політичної та правової культури суспільства, національні осо­бливості країни. Економічні та юридичні принципи-закономірності не є тотожни­ми, і щоб розробити юридичний меха­нізм, який би відбивав вимоги юридич­них законів, необхідно встановити юри­дичні принципи та способи правового регулювання, що забезпечують дію еко­номічних законів, принципи та способи управління відповідною сферою суспіль­них відносин, принципи та способи від­повідальності за невиконання норм пра­ва [2, с. 67-69].

При акценті на необхідності чіткої фіксації в нормативних актах правових ідей або принципів слід констатувати, що в механізмі господарсько-правового регулювання важливим чинником для побудови системи норм є врахування правових принципів, які, як зазначає

А. М. Васильєв у теорії права, не тільки існують як ідеї права, але при відобра­женні в законодавстві самі одержують регуляторне значення [3, с. 222], а форма закріплення такого принципу опосеред­ковується певною статтею, їх групою, з яких останній виводиться [2, с. 378].

Необхідно враховувати, що правові принципи різнорівневі, і є як загально­господарські, так і спеціальні — банків­ської діяльності. Приміром, як важливий чинник правового регулювання конста­тується додержання певних принципів (саме загальногосподарських) у системі банківського права ЄС, основоположни­ми з яких є: принцип свободи підпри­ємницької діяльності, принцип свободи надання послуг, принцип взаємного ви­знання, принцип контролю країни реє­страції, принцип єдиної ліцензії [4, с. 18­23]. Звертається увага, що при аналізі принципів регулювання банківської ді­яльності доцільно врахувати поділ кон­ституційних принципів на два типи: пер­ший — охоплює організаційно-правові засади банківської системи України; дру­гий — стосується порядку здійснення банківської діяльності [5, с. 38]. Інший поділ принципів на два види: соціально - правові, які, як правило, мають загально - правове значення, і спеціально-правові [5, с. 31] (або загальносоціальні та спе­ціально-юридичні [6, с. 41]), що не дає змоги виокремити центральні напрями регулювання банківської діяльності. Та­кий стан приводить до втрати захисту інтересів клієнтів банків, тому що соціально-правові принципи мають гло­бальне, надсистемне значення для окре­мої галузі, а в спеціальних принципах все регулювання спрямоване на банківську систему, і лише опосередковано (паритет (гармонізація) інтересів всіх учасників банківських правовідносин [5, с. 32]) вра­ховуються інтереси фізичних та юридич­них осіб. Хоча останній принцип поряд із принципом соціальної функції банків­ської власності деякі автори відносять до загальносоціальних [6, с. 41]. При цьому змістовно цей принцип передбачає опти­мальне узгодження приватних інтересів банків та їх клієнтів та економічних пу­блічних інтересів [7, с. 126].

На інтереси клієнтів банків звертали увагу і українські науковці, але, як пра­вило, в межах розгляду принципів побудови та регулювання банківської сис­теми, зокрема принципів соціальної функ­ції банківської власності, паритетності (рівності) інтересів усіх суб’єктів банків­ського права, забезпечення представни­цтва центрального банку України за адміністративно-територіальним устроєм та надання банківських послуг з ураху­ванням інтересів громадян і суб’єктів під­приємницької діяльності, організації, регулювання і керівництва банківської системи з боку держави в інтересах лю­дини і суспільства [6, с. 41-42].

При наявності конституційних по­ложень, які закріплюють основи гос­подарювання і підприємництва і є кон­ституційними принципами в регламен­туванні цих правовідносин, а також за­гальних принципів господарювання та принципів підприємницької діяльно­сті (статті 6, 44 Господарського кодексу (далі — ГК) України), варто відмітити спеціальні положення, які необхідно вва­жати конституційними принципами в регулюванні банківської діяльності в Україні: забезпечення стабільності гро­шової одиниці як основна функція цен­трального банку держави — НБУ (ст. 99 Конституції України, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про Національний банк Украї­ни» [8] (далі — Закон «Про НБУ»)); вста­новлення виключно законами Держав­ного бюджету України і бюджетної сис­теми України, засад створення і функці­онування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статусу національної валюти, а також статусу іноземних валют на території України (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції Украї­ни); розроблення основних засад гро­шово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням Радою НБУ (ст. 100 Конституції України).

Засадничими положеннями для гене­рації принципів правового регулювання банківської діяльності можуть бути такі. Згідно зі ст. 5 ГК України, правовий гос­подарський порядок в Україні форму­ється на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання еконо­мічних відносин суб’єктів господарюван­ня та державного регулювання мак - роекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяль­ність та визначення України як суве­ренної і незалежної, демократичної, со­ціальної, правової держави, і довго­строкову (стратегічну) і поточну (тактич­ну) економічну і соціальну політику у сфері господарювання держава спрямо­вує на реалізацію та оптимальне узго­дження інтересів суб’єктів господарю­вання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому (ст. 9 ГК України). Оскільки права і свободи лю­дини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України), цей принцип по­винен наповнювати соціальними обов’яз­ками держави всі принципи банківсько­го права як опосередковано, так і в пря­мому правовому регулюванні.

Як мінімум, таке регламентування має відображатися в галузевих принци­пах, які щодо регулювання банківської діяльності (або банківського права) мож­на передбачати в Законі «Про НБУ», але не шляхом надання правомочностей НБУ щодо визначення загальних прин­ципів банківської діяльності (абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону «Про НБУ»).

Фактично ми бачимо диспропорції в соціальному наповненні міжгалузевих та галузевих принципів у банківській ді­яльності та в принципах окремих інсти­тутів у банківському законодавстві (бан­ківському праві). Найбільш різко про­являються проблеми регулювання в ін­ститутах захисту прав вкладників, ви­конання зобов’язань по банківських операціях, і, що вельми суттєво та кри­тично, ці викривлення правового регу­лювання найбільш видно саме в кризові періоди економіки, у тому числі на ринку банківських послуг. Правильно відміче­но, що змістовне закріплення конститу­ційних засад банківської діяльності від-


бувається як формулювання юридичних категорій спеціального застосування [6, с. 43], що, на наш погляд, є вирішальним для державного регулювання банківської діяльності, і тим самим, незалежно від віднесення принципів до груп та рівня їх походження, можливо їх застосування при соціально спрямованому бажанні законодавчого органу. Також необхідно погодитися з думкою, що неможливо дати вичерпний перелік принципів, які діють у праві, нові принципи можуть ви­водитися із соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени [9, с. 206]. Але одночасно слід враховувати, що на сучасному етапі фор­мування банківської системи необхідне закріплення принципів у нормах права та законодавче вирішення рівня суб’єктів законотворчості щодо визначення та та­кого закріплення на підставі нових пра­вових ідей.

Нормативне регулювання врахуван­ня та захисту інтересів фізичних та юри­дичних осіб, що користуються послугами банків, свідчить про наявність підстав та необхідність констатації відповідного наскрізного принципу в банківському законодавстві. Фактично нормативне за­кріплення компетенції НБУ з питань за­хисту інтересів фізичних та юридичних осіб опосередковано здійснено у вигляді функцій: сприяння дотриманню стабіль­ності банківської системи, а також у межах своїх повноважень цінової стабільності (ч. 2 ст. 6) Закону «Про НБУ». Але сучас­ний стан банківського регулювання, за наявності значних переваг банківських установ у правовідносинах зі своїми спо­живачами послуг, потребує негайного коригування функцій НБУ. Прояв прин­ципу відбувається в меті банківського нагляду — стабільність банківської сис­теми та захист інтересів вкладників і кре­диторів банку щодо збереження коштів клієнтів на банківських рахунках (ч. 1 ст. 67 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність» [8] (далі — Закон «Про банки»)), в існуванні режиму гарантуван­ня вкладів фізичних осіб (ст. 57), у на­явності підстави для застосування за­ходів впливу — здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (ст. 73). Особливості врахування колек­тивних інтересів кредиторів проявля­ються в досудовій процедурі введення мораторію на задоволення вимог креди­торів під час дії тимчасової адміністрації на строк до шести місяців (ч. 1 ст. 85 За­кону).

Названі норми підтверджують необ­хідність нормативного закріплення: по- перше, норм у законах саме як принципу, який регламентує врахування та захист інтересів фізичних та юридичних осіб, що користуються послугами банків; по­друге, названий принцип повинен кори­гувати реалізацію як загальних, так і спе­ціальних принципів регулювання бан­ківської діяльності; по-третє, законодав­чого відокремлення державного регулю­вання (але не самостійності) макроеко - номічних процесів (закріплення основ правового регулювання в загальнолюд­ських, міжгалузевих принципах) від рин­кового регулювання (у міжгалузевих, більше — у галузевих принципах).

Особливо необхідно відмітити серед інших принципів змістовне становлення в сучасних умовах принципу недопущен­ня зловживання правом у банківській діяльності. В. П. Грибанов звертає увагу на існування протилежних позицій науковців, одні з яких (М. В. Самойлова,

В. О. Рясенцев) не сприймають термін «зловживання правом», вважають його позбавленим усякого правового сенсу, і вживати такий термін можна умовно (М. М. Агарков) [10, с. 39-40]. В. О. Рясен - цев визначає такі протиправні дії як здій­снення права проти його призначення [11, с. 9]. Також вважає неможливим існування зловживання правом С. М. Братусь, але з підстав невідповідності використання права його соціальному призначенню, що є порушенням закону [12, с. 82]. У сучас­них поглядах зловживання правом визначається саме на підставі призначення останнього. О. О. Малиновський визна­чає зловживання правом як форму здій­снення права всупереч його призначен­ню, внаслідок чого суб’єкт завдає шкоду іншим учасникам суспільних відносин [13, с. 39]. Найбільш схоже з попереднім визначення зловживання правом дає М. М. Хміль [14, с. 10]. М. О. Стефанчук визначає зловживання суб’єктивним ци­вільним правом як передбачену нормами права поведінку управомоченої особи щодо здійснення свого суб’єктивного ци­вільного права, якою може бути завдано шкоди іншим особам [15, с. 15].

В. П. Грибанов визначив, що суб’єкт, діючи в межах належного йому суб’єк­тивного права, зловживає своїм правом, коли використовує такі форми його реа­лізації, які виходять за встановлені за­коном межі здійснення права [10, с. 47], і тому зловживання правом є особливим типом цивільного правопорушення, який вчиняється управомоченою особою при здійсненні нею належного їй права, пов’язаний із використанням недозволе - них конкретних форм у межах дозволе­ного їй законом загального типу поведін­ки [10, с. 68], що також підтримується іншими науковцями [16, с. 391]. Дане ви­значення неодноразово зазнавало кри­тики з точки зору співвідношення права та його меж, але до цього часу є найбільш поширеним.

Фактично на підставі інших принци­пів права визначається зловживання пра­вом як здійснення суб’єктивного права всупереч добросовісності, добрим звича­ям [17, с. 107]. Г. А. Гаджієв вважає добро­совісність правовим принципом і робить висновок, що принцип розумної та добро­совісної реалізації цивільних прав є загальним принципом, по відношенню до якого принцип неприпустимості здій­снення прав на шкоду іншим буде вважа­тися спеціальним [18, с. 58, 61].

На наш погляд, об’єктивна причинна складова зловживання правом ґрунту­ється на неможливості передбачити в законодавстві чіткі індивідуалізовані форми реалізації наданих суб’єктивних прав учасникам певних правовідносин. Звідси виникають питання про способи виявлення та припинення зловживання правом. Можна змоделювати два варіан­ти. Перший: нечасті, нетипові випадки зловживання правом при правозастосу - ванні отримують належну оцінку й упо­вноваженими державними органами та судами припиняється їх вчинення. Дру­гий: типові, повторювані випадки зло­вживання правами після неодноразово­го припинення засобами державного примусу і встановлення значного ступе­ня шкоди публічним та приватним інте­ресам потребують закріплення у законо­давстві як господарського, цивільного, адміністративного правопорушення або кримінального злочину саме для індиві­дуальної конкретної форми реалізації суб’єктивного права. Тим більше, що де­які форми є відокремленими в право­вому регулюванні різновидами зловжи­вання правом [17, с. 111]. Хоча, на наш погляд, визначення в цих випадках скла­ду правопорушення або злочину в законі дає підстави залишати у термінах слово «недобросовісність» тільки через необ­хідність визначення певних соціально - економічних відносин, які близькі за суб’єктивною стороною до недобросовіс­ної поведінки і є сталими в застосуванні. Основною ознакою, яка дозволяє від­межовувати недобросовісну конкурен­цію та зловживання домінуючим стано­вищем на ринку від зловживання цивіль­ними правами, є віднесення перших двох більшою мірою до економічних, а зло­вживання цивільними правами — до юридичних понять, котрі й становлять сутність зловживання цивільними пра­вами [19, с. 35].

Що стосується реалізації зловживан­ня правом відповідно до статей 13 та 16 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), то ця категорія не може поширюватися на визначені в законі склади правопору-


шень. О. М. Садиков відмітив, що зло­вживання правом нагадує такі близькі інститути за завданням та зовнішніми ознаками: якщо виникає поза договірними відносинами — зобов’язання із завдання шкоди, а в межах договору — відповідаль­ність за порушення зобов’язань, але мають суттєві відмінності залежно від суб’єкта правопорушення — громадянин або під­приємець, тому зближувати названі інсти­тути не можна [20, с. 41]. На наш погляд, така ситуація саме підтверджує механізм становлення в законодавстві певних скла­дів правопорушень і способів захисту від них об’єктивних інтересів.

Правовий механізм реалізації прин­ципу неприпустимості зловживання пра­вом передбачає застосування судами норми ст. 215 ЦКУ, що визнають недій­сними правочини, які при їх вчиненні суперечать ЦКУ, іншим актам цивільно­го законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ЦКУ), а зна­чить, суперечать статтям 13 та 3 ЦКУ, а по відношенню до фактичних дій (або бездіяльності) зі зловживання правом —

ч. 3 ст. 16 ЦКУ: суд може відмовити у за­хисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення ст. 13 ЦКУ, в тому чис­лі при зловживанні правом, а також ч. 6 ст. 13 ЦКУ, суд може зобов’язати особу припинити зловживання своїми правами і застосувати інші наслідки, встановлені законом, серед яких мають бути будь-які способи захисту цивільних прав і інте­ресів осіб, які зазнали порушення їх прав та інтересів (ст. 16 ЦКУ).

Отже, можливо зробити такі висно­вки.

Існує необхідність нормативного за­кріплення: по-перше, норм у законах саме як принципу, який регламентує вра­хування та захист інтересів фізичних та юридичних осіб, що користуються по­слугами банків; по-друге, названий прин­цип повинен коригувати реалізацію як загальних, так і спеціальних принципів регулювання банківської діяльності; по - третє, відокремлення державного регу­лювання (але не самостійності) макро - економічних процесів (закріплення основ правового регулювання в загаль­нолюдських, міжгалузевих принципах) від ринкового регулювання (у міжгалу­зевих, більше в галузевих принципах).

Наведені наукові погляди, а також існуюча судова практика дозволяє ствер­джувати, що неприпустимість зловжи­вання правом необхідно розглядати як міжгалузевий принцип, який є підґрун­тям для побудови нормативного регулю­вання господарської діяльності, у тому числі проведення банківських операцій, і правореалізація норм ст. 13 ЦКУ від­бувається при відсутності чіткого регла­ментування змісту певних цивільних або господарських правовідносин. Непри­пустимість зловживання правом не мож­на плутати з іншими загальноправовими та цивільними принципами; названий принцип має особливості застосування щодо суб’єктів господарювання та фізич­них осіб у банківській діяльності.

Подальшого дослідження потребує побудова системи принципів госпо­дарсько-правового регулювання банків­ської діяльності та визначення порядку їх відображення у господарському за­конодавстві.



Література ______________________________________________

1. Колодій А. М. Принципи права України / А. М. Колодій. - К. : Юрінком Інтер, 1998. - 207 с.

2. Сырых В. М. Логические основания общей теории права. Т. 1. Элементный состав / В. М. Сырых.

- 2-е изд., стер. - М. : ЗАО Юстицинформ, 2004. - 528 с.

3. Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А. М. Васильев. - М. : Юрид. лит., 1976. - 264 с.

4. Мірошниченко О. А. Банківське право в Європейському Союзі та Україні: порівняльно-правове дослідження [Електронний ресурс] / О. А. Мірошниченко, М. В. Сенаторов, О. В. Сенаторова //


Державний департамент з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України. - 340 с.

- Режим доступу: http://www. sdla. gov. ua/control/uk/publish/article? art_id=47943&cat_id=47938.

5. Тадеев А. А. Банковское право : учебник / А. А. Тадеев. - М. : Эксмо, 2005. - 432 с.

6. Банківське право України : навч. посіб. / А. М. Жуков, А. Ю. Іоффе, В. Л. Кротюк [та ін.] ; за заг. ред.

О. А. Селіванова. - К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2000. - 283 с.

7. Банковское право Российской Федерации. Общая часть : учебник / Г. А. Тосунян, А. Ю. Викулин,

А. М. Экмалян ; под общ. ред. Б. Н. Топорнина. - М. : Юристъ, 1999. - 448 с.

8. Про банки і банківську діяльність : Закон України // Офіц. вісн. України. - 2001. - № 1-2, ч. 1.

- Ст. 1.

9. Загальна теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / М. В. Цвік, О. В. Петри - шин, Л. В. Авраменко [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. - Х. : Право, 2009. - 584 с.

10. Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав / В. П. Грибанов. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. - 284 с.

11. Рясенцев В. Условия и юридические последствия отказа в защите гражданских прав / В. А Рясенцев // Сов. юстиция. - 1962. - № 9. - С. 7-10.

12. Братусь С. Н. О пределах осуществления гражданских прав (ст. 5 Основ гражданского законодатель­ства Союза ССР и союзных республик) / С. Н. Братусь // Правоведение. - 1967. - № 3. - С. 79-86.

13. Малиновский А. А. Злоупотребление правом / А. А. Малиновский. - М. : МЗ-Пресс, 2002. - 128 с.

14. Хміль М. М. Принцип неприпустимості зловживання правом (теоретико-правові аспекти) : авто - реф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / М. М. Хміль. - Х., 2005. - 20 с.

15. Стефанчук М. О. Межі здійснення суб’єктивних цивільних прав : автореф. дис. ... канд. юрид. наук :

12.0. 03 / М. О. Стефанчук. - К., 2006. - 23 с.

16. Гражданское право : учебник : в 2 т. / отв. ред. Е. А. Суханов. - Т. 1. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Волтерс Клувер, 2004. - 816 с.

17. Курбатов А. Недопустимость злоупотребления правом как общеправовой принцип реализации прав / А. Я. Курбатов, А. С. Подмаркова // Хоз-во и право. - 2009. - № 2. - С. 106 -117.

18. Гаджиев Г. А. Конституционные принципы добросовестности и недопустимости злоупотребления субъективными правами / Г. А. Гаджиев // Государство и право. - 2002. - № 7. - С. 54-62.

19. Волков А. Недобросовестная конкуренция и злоупотребления доминирующим положением на рынке как формы злоупотребления правом / А. В. Волков // Законность. - 2009. - № 11. - С. 31 - 35.

20. Садиков О. Злоупотребление в Гражданском кодексе России / О. Н. Садиков // Хоз-во и право. - 2002. - № 2. - С. 40-48.

image001