Ю. С. Размєтаєва
кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорії держави і права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
У статті розглянуто діяльність неурядових організацій і проблеми реалізації та захисту прав людини у громадянському суспільстві. Визначено, що неурядові організації виступають поєднанням інтересів індивідів, впливовими суб’єктами здійснення прав людини, контролюють ступінь втручання держави у суспільні відносини, використовують специфічні стратегії і способи захисту прав. Установлено особливості діяльності неурядових організацій в умовах формування громадянського суспільства.
Ключові слова: неурядові організації, громадянське суспільство, права людини, реалізація та захист прав людини.
В статье рассмотрены деятельность неправительственных организаций и проблемы реализации и защиты прав человека в гражданском обществе. Определено, что неправительственные организации выступают сочетанием интересов индивидов, влиятельными субъектами осуществления прав человека, контролируют степень вмешательства государства в общественные отношения, используют специфические стратегии и способы защиты прав. Установлены особенности деятельности неправительственных организаций в условиях формирования гражданского общества.
Ключевые слова: неправительственные организации, гражданское общество, права человека, реализация и защита прав человека.
The article considers non-governmental organizations and the problems realization and protection of human rights in civil society. Determined that non-governmental organizations are a combination of interests of individuals, are influential entities involved in implementation of human rights, they control the degree of state intervention in public relations and use the specific strategies and methods of protection. The features of non-governmental organizations in the development of civil society were fitted.
Keywords: non-governmental organizations, civil society, human rights, the realization and protection of human rights.
Серед численних визначень громадянського суспільства велику групу складають ті, що відштовхуються від поняття асоціацій, об’єднань осіб, в яких організовані колективні приватні інтереси громадськості [див., напр. : 1, с. 176]. Як зазначає А. Ліндблом, у найзагальнішому розумінні громадянське суспільство є простором добровільних асоціацій людей, а також набором реляційних мереж, що заповнюють цей простір. Специфічні розуміння концепції громадянського суспільства є предметом дискусій; одна з центральних проблем у тому, чи повинна така концепція включати в себе ринок, зокрема корпорації [2, с. 15]. Проблема віднесення корпорацій до об’єднань, що складають частину громадянського суспільства, не має однозначного вирішення, оскільки у випадку їх неврахування ми виключаємо з громадянського суспільства не лише економічну сферу, а й економічні інтереси осіб, які у дійсності тісно пов’язані з іншими соціальними інтересами. За висловлюванням Н. Мо - трошилової, громадянське суспільство - це те, що історично виникає на зорі техногенної епохи і далі через суперечності розвивається в сукупність цивілізацій - них структур і форм, що втілюються в тих функціях і діях індивідів, соціальних груп, асоціацій, об’єднань, специфіка яких полягає в тому, щоб, «розташовуючись» між інститутом сім’ї та інститутами держави, зі свого боку сприяти виконанню соціально-історичних завдань [3, с. 28]. Слід зазначити, що сім’ю іноді включають до інституцій громадянського суспільства, що не завжди обґрунтовано, але не можна забувати про її опосередкований вплив на функціонування цього суспільства, хоча б у питаннях формування цінностей індивідів. Як пише М. Говард, ще одна проблема стосується тих організацій, які відповідають загальним визначенням громадянського суспільства, де звичайні люди зібралися разом і об’єднані на основі їх загальних інтересів і проблем, але де ці інтереси є антиліберальними або антидемократичними. Чи можна розглядати такі організації як організації громадянського суспільства? Тільки ті групи, організації, які визнають законність інших груп, у публічній сфері взаємного визнання, можуть розглядатися як частина цього суспільства [4, с. 40]. Тобто ми можемо додати ознаку легітимації як обов’язкову для суспільних організацій, причому визнання повинне відходити не з боку держави, а з боку інших осіб та їх груп. Особливої актуальності таке визнання набуває в умовах формування громадянського суспільства, адже там недостатньо високий ступень згуртованості та співпраці об’єднань індивідів, за винятком єдності щодо гострих питань, на кшталт захисту фундаментальних прав людини.
Отже, як бачимо, хоча існує велика кількість досліджень щодо громадянського суспільства, неурядових організацій і прав людини, певні проблеми залишаються нерозв’язаними.
У зв’язку з цим метою статті є розгляд таких інституцій громадянського суспільства, як неурядові організації, об’єднання власників прав людини, як основи реалізації і захисту останніх.
Для розгляду названих об’єднань, слід попередньо визначитися з використовуваною термінологією. Потрібно зазначити, що термін «громадські об’єднання», який використовується у національній юридичній науці і практиці, досить умовний і не охоплює всіх форм спільного представлення інтересів, реалізації й захисту прав людини. Так, у ч. 1 ст. 36 Конституції України визначено, що громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Проте ч. 2 ст. 36 підкреслюється, що членами політичних партій можуть бути лише громадяни України [5]. Тобто щодо членства у громадських організаціях прямої заборони немає. Окрім того, у спеціальному законодавстві містяться норми, згідно з якими допускається участь негромадян. Приміром, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 01.12.1998 р. № 281-ХГУ" встановлено, що індивідуальними членами молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах [6]. Не слід забувати і про те, що звуження поняття громадських організацій до розуміння останніх як об’єднань громадян певної держави, є порушенням прав тих осіб, що проживають на території цієї держави, мають співпадаючі з іншими індивідами інтереси, але не є її громадянами. Для реалізації прав названих осіб доцільно тлумачити норми законодавства на підставі принципу «дозволене те, що прямо не заборонено законом» або змінити формулювання відповідних норм.
Тому уявляється більш слушним термін «неурядові організації», який використовується для позначення усіх об’єднань індивідів, що мають на меті реалізацію та захист спільних інтересів (і складають сферу співпадаючих інтересів), є неприбутковими, створюються на добровільних і самоврядних засадах.
Неурядові організації виступають як поєднання інтересів окремих осіб у громадянському суспільстві. У такому суспільстві індивід має вибір: самореаліза - ція та самозахист інтересів, підкріплених відповідними правами, або реалізація і захист через спільність з іншими особами, і оскільки займає активну громадську позицію, здебільшого обирає спільну діяльність.
Не можна не погодитися з тим, що громадянське суспільство, його інституції зумовлюються безпосередніми життєвими потребами й інтересами людей. Натомість у субстанціональному юридичному вимірі громадянське суспільство виступає перш за все цариною реалізації основних прав людини [7, с. 10]. Окрім того, громадянське суспільство дозволяє залучити до суто соціального буття енергію особистого самовизначення людей та власної ініціативи, оскільки воно ґрунтується безпосередньо на особистому інтересі [8, с. 39]. Отже, з точки зору конкретного суб’єкта, який включений до відповідної системи інституцій, громадянське суспільство представляє, перш за все, сферу сприяння реалізації і захисту прав людини і втілених у них інтересів та можливостей.
Основу реалізації прав у громадянському суспільстві складають неурядові організації, оскільки вони є впливовішими, ніж окремий власник прав, через них легше реалізувати співпадаючі інтереси, захистити порушені права.
Як пише С. Добрянський, можна вести мову про те, що основоположні права людини на сьогодні служать свого роду системою вихідних критеріїв для законодавства та юридичної практики держав сучасного співтовариства - критерії, котрі не вправі ігнорувати жодна з них. Водночас спостерігаються суттєва множина підходів, плюралізм інтерпретацій цього явища, що, ясна річ, не завжди позитивним чином позначається на право - захисній діяльності [9, с. 12]. Так, ступінь реалізації прав людини у конкретному суспільстві і державі залежить від багатьох умов, серед яких і правова активність осіб - власників прав, і наявність та особливості функціонування неурядових організацій, і стан нормотворчої та правозастосовної діяльності.
Виділяють три групи факторів у сфері соціально-економічних відносин особи й держави, що безпосередньо впливають на можливість реалізації її прав. Це, по-перше, рівень соціально-економічного розвитку суспільства, принципи соціальної політики, що проводиться державою; по-друге, рівень злочинності; по-третє, комплекс заходів, що вживаються державою з метою створення максимально можливих гарантій прав і свобод людини [10, с. 50]. Потрібно зазначити, що в процесі формування громадянського суспільства покладатися на державу у питаннях створення максимально можливих гарантій прав і свобод людини не варто. Тому неурядові організації можуть до деякої міри зайняти вільну нишу.
За допомогою неурядових організацій реалізуються саме спільні, співпадаючі інтереси людей. Відповідні організації виступають також сферою спілкування і обміну думками, спільної діяльності осіб, у них постійно підтримується інтерес до певної громадської, політичної, правової активності, поширюється інформація. Причому саме утворення громадського об’єднання є реалізацією інтересу до об’єднання з іншими особами, а у процесі його функціонування здійснюються інші інтереси учасників. Приміром, через неурядові організації реалізуються права, передбачені ст. 19 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р., прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 217 А (III), а саме право на свободу переконань і на вільне їх виявлення, що включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів [11]. За висловом М. О’Флаерті, свобода думки і слова має важливе значення для хорошої роботи всієї системи прав людини. Неминуче, що настільки фундаментальне право людини також є одним із найбільш порушуваних прав. Вирішальне значення для ефективності його реалізації та захисту має наявність сильної нормативної бази у вигляді міжнародного права прав людини на підтримку свободи слова. Проте Комітет з прав людини витлумачив ст. 19 таким чином, що сприяє широкому здійсненню свободи висловлювань і при цьому вузькому, обмежувальному застосуванню положень цієї статті [12, с. 627]. На національному рівні справи йдуть ще гірше. Тому для реалізації і захисту певних прав людини через систему неурядових організацій недостатньо спільності індивідуальних інтересів, підкріплених правом, а потрібна ще й стійкість таких інтересів, підтверджена активними діями осіб з їх здійснення.
Діяльність неурядових організацій може бути спрямована не на безпосередню реалізацію і захист прав людини, а на підвищення рівня правосвідомості та правової культури, утвердження прав як цінностей у свідомості людей. Особливого значення така діяльність набуває в умовах формування громадянського суспільства, оскільки для них характерні наявність протиріч та відсутність єдиних ціннісних орієнтацій у соціумі. Так, визначається, що поєднання ціннісної дезінтеграції суспільства і практичного апробування нових суперечливих цінностей багато в чому характерне для сучасного суспільства [13, с. 157]. Як пише Т. Журавльова, відсутність єдиної ціннісної орієнтації змушує індивіда до реалізації власних проектів, які завжди пов’язані з його внутрішніми цінностями. Необхідність вибору, що супроводжує будь-який життєвий акт, завжди ставить людину в центр ціннісних конфліктів. Однак ні заперечення цінностей, ні спроба їх створення не позбавляють людину залежності від них [14 , с. 239-240].
У громадянському суспільстві діяльність із безпосередньої реалізації та захисту прав і правовиховну, аналітичну та просвітницьку поєднують правозахисні організації. Визначається, що громадська правозахисна організація - це недержавне об’єднання фізичних та юридичних осіб, створене насамперед з метою практичного захисту прав людини шляхом їх відновлення, запобігання порушенню, що здійснює свою діяльність безоплатно та не ставить метою отримання прибутку чи державної влади [15, с. 12]. Останні спрямовані безпосередньо на утвердження й захист прав людини, відновлення та попередження порушення прав, контроль за їх дотриманням державою, а також поширення інформації про права людини; вони займаються підготовкою незалежних доповідей, статистичних даних, пропозицій до законодавства. Правозахисні організації володіють або принаймні повинні володіти «професійним» рівнем захисту прав людини. Вважається, що правозахисний підхід привабливий для низки неурядових організацій, що вважають себе прогресивними. По перше, вони засновані на правах людини і тому резонують з ідеєю «участі» як більш перетворюючого підходу до розвитку, можуть зосереджуватися на низовій мобілізації, колективних діях та пропаганді; розвиток цих організацій складає неявну конкуренцію існуючим владним структурам. По друге, враховуючи заснованість на міжнародному праві, правозахисний підхід передбачає перехід до розвитку в правому полі й відхід від понять доброзичливості і милосердя. Нарешті, таке зосередження на правах людини включає конструктивістський підхід, через який певні суб’єкти можуть формулювати і виступати за права, які ще не визнані законом. Це може спричинити за боротьбу за права, які ще не ін- ституціоналізовані у міжнародній системі прав людини [16, с. 48-49].
Неурядові організації є тими елементами громадянського суспільства, що можуть протистояти державі та забезпечувати контроль за її діяльністю, стримування у випадках надмірного втручання у сферу соціуму. Адже однією з найхарактерніших рис громадянського суспільства при зіставленні особистості та держави є існування певного прошарку організованих груп людей, прошарку громадськості, яка може об’єднуватися і відстоювати визначені свої інтереси перед державою, оскільки самому індивіду важко захищати свої права та інтереси перед нею [17, с. 102]. При ускладненні у реалізації свого права окремий індивід, який не відчуває підтримки відповідної організації, залишається наодинці з державною структурою, і хоча формально ці суб’єкти суспільних відносин є рівними, у дійсності протистояння складається не на його користь. У той же час неурядові організації володіють більшими можливостями хоча б тому, що складаються з декількох індивідів-учасників, можуть бути власниками переданого їм майна і провадити комерційну діяльність у межах, встановлених законодавством. Відповідно, якщо у державі нерозвинутий такий елемент громадянського суспільства, як неурядові організації, це ускладнює контроль за державною владою з боку громадськості і може призвести до систематичного порушення прав людини.
Неурядові організації, виступаючи суб’єктом контролю за діяльністю держави, використовують відповідні засоби реагування на надмірне втручання її у простір громадянського суспільства - від висвітлення у засобах масової інформації (в тому числі власних) до звернення до суду. Приміром, у ч. 2 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012 р. № 4572^1 передбачено, що громадське об’єднання зі статусом юридичної особи має право засновувати з метою досягнення своєї статутної мети засоби масової інформації [18]. Отже, якщо громадське об’єднання є засновником ЗМІ, то у разі ускладнення у реалізації або порушення права індивіда, до такої ситуації може бути привернена увага громадськості, органів державної влади та місцевого самоврядування, ініційовано процес збору підписів або акцію протесту. Як відмічає І. Прилуцький, в умовах громадянського суспільства держава повинна заохочувати інформаційну свободу для меншості, сприяти застосуванню узгоджувальних процедур, прагнення до консенсусу, поважати як особисті, так і здійснювані через партії та суспільні організації переконання, що випливають з невід’ємних і непорушних прав людини. Усіма гілками державної влади повинна чітко усвідомлюватись необхідність співробітництва із ЗМІ як одна з умов досягнення соціальної стабільності у суспільстві [19, с. 132.] До того ж таким чином може висвітлюватися процес захисту певного права індивіда у суді, що підтримує інтерес до такого процесу з боку певної частини громадян і є легальним засобом попередження вірогідних порушень процедури судового розгляду справи, оскільки формує певну суспільну думку стосовно його учасників.
Важливо зберегти те, що неурядові організації мають потенціал для впливу на нормотворчі процеси, коли участь з боку держави і громадськості в них настільки рівна і сильна, щоб врахувати цей вплив. Однак, коли є сильні заперечення з боку держави щодо норм, запропонованих такими організаціями, і це загрожує порушити успіх певного процесу правотворення, неурядові організації можуть залишатися осторонь, як вторинні актори [20, с. 41]. Неурядові організації у громадянському суспільстві повинні використовувати і використовують усі законні способи впливу на прийняття чи зміну державних рішень. При цьому на етапі формування громадянського суспільства на долю таких організацій часто залишається формальна присутність при прийнятті важливих політичних рішень, без урахування пропозицій громадськості.
Слід докладніше зупинитися на деяких питаннях реалізації і захисту прав людини і специфіці діяльності неурядових організацій в умовах формування громадянського суспільства, особливої актуальності набуває тут питання втручання держави у простір соціуму. У цьому контексті підвищується значимість неурядових організацій, оскільки від того, як вони функціонують, залежить ступінь участі держави у відповідних суспільних відносинах. При цьому за умов низького рівня соціалізації індивідів, відсутності дієздатних громадських об’єднань урегульованість суспільства досягається шляхом надмірного втручання з боку інститутів державної влади. Натомість, коли значне коло питань організації спільної життєдіяльності людей вирішується на автономних правових засадах у межах спеціально утворених для цього інституцій, то це знижує потребу безпосереднього використання державно-примусових заходів, що за звичайних обставин розглядається скоріше як виняток, ніж правило [7, с. 3].
Отже, у сформованому громадянському суспільстві для виправдання втручання держави у ті суспільні відносини, які в законодавчому порядку не віднесені до сфери виключного державного регулювання, потрібні якісь особливі підстави. Деякі автори підкреслюють, що неурядові неприбуткові організації у критичні періоди державогенезу та у час подоланні кризи, перебирають на себе корелюючу роль, спрямовуючи енергію громадян не відновлюючу діяльність, знижуючи напругу в суспільстві [21, с. 361]. При цьому, як зазначає Д. Кольцова, недержавні організації стикаються в своїй діяльності з наступними проблемами: недостатність відповідних знань, вмінь та професіоналізму у працівників, а також проблеми з навчанням та підвищенням їх кваліфікації; відсутність регулярного фінансування; низька культура звітності та виконання договірних зобов’язань, недостатня відкритість влади й бажання співпрацювати; низька активність і низький рівень довіри до таких організацій з боку громади [22, с. 165.] Потрібно зазначити, що утворення і функціонування неурядових організацій під час формування громадянського суспільства повинне ґрунтуватися не тільки на співпаданні інтересів певної частини суспільства і подальших активних діях учасників, а й на відповідності проголошуваної мети дійсним цілям об’єднання.
Однією з головних проблем, що створюють серйозний бар’єр на шляху розвитку і функціонування громадянського суспільства, є криза мотивів громадянської діяльності. Кількість людей, готових витрачати свій вільний час на формулювання, представлення та захист громадських інтересів, на сьогоднішній день не збільшується, а в деяких сферах громадської діяльності, навпаки, зменшується [4, с. 46]. Недостатній рівень правової і громадської активності породжує стан, коли окрема особа не в змозі здійснити і захистити свої права належним чином.
Брак правової активності і низький ступінь участі в неурядових організаціях відчувають перехідні суспільства, в тому числі українське. На думку Є. Желіхов- ськи, лише загальне визначення громадянського суспільства як простору між державою, ринком і родиною є таким, що дозволяє отримати повне розуміння шляху розвитку громадянського суспільства у Східній Європі [23, с. 71]. Розвиток такого простору повинен стати важливим етапом створення громадянського суспільства у постсоціалістичних державах, однак на сьогодні складно визначити навіть його наявність.
Необхідно зупинитися на тому, що неурядові організації мають специфічні переваги у реалізації та захисті прав людини, які пов’язані з можливістю використовувати нові, інноваційні стратегії, вони швидше і легше пристосовуються до суспільних змін. Неурядові організації можуть застосовувати «веб-захист» прав, використання інформаційних технологій і можливостей Інтернету. Тут можна вирізняти дві стратегії - «традиційну» та «інноваційну». Традиційна стратегія полягає у використанні веб-технологій як додаткових і зосередження на інформаційному боці (приміром, розміщення на сайті організації літератури з прав людини, повідомлень про цілі, структуру і місцезнаходження організації). Визначається, що хоча більшість організацій мають веб-сайти і взаємодіють із такими технологіями, як соціальні мережі, початкові дослідження показують, що багато організацій просто використовують можливості Інтернету для розширення існуючих програм і заходів. Неурядові організації мають набагато менше шансів, ніж окремі активісти вийти на передній край творчої діяльності. У той же час дорослі і молоді люди в усьому світі стають все більш залежними від Інтернету [25, с. 75]. Інноваційна стратегія вирізняється використанням онлайн-допомоги, швидким розміщенням новин, трансляцією подій за допомогою соціальних мереж і привертанням уваги до проблем прав людини творчими засобами, на кшталт розповсюдження «Bad Romance: Women’s Suffrage» [див.: 24]. Найважливіше питання для неурядових організацій у тому, як використовувати цю інноваційну технологію по захисту і заохоченню прав людини. Розуміння потенційних переваг і пасток онлайн-пропаганди може допомогти краще виконувати організаційні місії і цілі, - наприклад, за допомогою Інтернету, для ефективного сприяння діалогу з питань прав людини, впливу на політичні рішення, збору даних про порушення прав або координації положення вразливих груп населення [25, с. 76].
Таким чином, розглянувши неурядові організації як основу реалізації та захисту прав людини у громадянському суспільстві, ми можемо дійти висновків, що останні виступають поєднанням стійких, співпадаючих інтересів окремих осіб, передбачають активність у діяльності учасників. Функціонування неурядових організацій може бути спрямоване на безпосередню реалізацію і захист прав людини, а також на підвищення рівня правосвідомості та правової культури, утвердження прав як цінностей у свідомості людей, що має особливе значення в умовах формування громадянського суспільства. Вони є впливовішими, ніж окремий індивід, можуть протистояти державі та забезпечувати контроль за її діяльністю, стримування у випадках надмірного втручання у суспільний простір. Такі організації мають специфічні переваги у реалізації та захисті прав людини, які пов’язані з можливістю використовувати нові стратегії, швидше пристосовуються до суспільних змін, використовують інформаційні технології, спираючись на традиційний та інноваційний підходи. Для громадянського суспільства характерна згуртованість неурядових організацій і спрямованість їх на максимальну реалізацію прав людини.
Література ___________________________________________________________
1. Habermas J. The Structural transformation of the public sphere: an inquiry into a category of bourgeois society / J. Habermas; trans. by T. Burger with the as. of F. Lawrence. - Cambridge, Mass. : MIT Press, 1991. - 301 p.
2. Lindblom A.-K. Non-governmental organisations in international law / A.-K. Lindblom. - Cambridge ; N.-Y. : Cambridge Univ. Press, 2005. - 559 p.
3. Мотрошилова Н. В. О современном понятии гражданского общества / Н. В. Мотрошилова // Вопр. философии. - 2009. - №6. - С. 12-32.
4. Howard M. M. The Weakness of civil society in post-communist Europe / M. M. Howard // Cambridge : Cambridge Univ. Press, 2005. - 206 p.
5. Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 30 - Ст. 141.
6. Про молодіжні та дитячі громадські організації : Закон України від 01.12.1998 р. № 281-XIV // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 1. - Ст. 2.
7. Петришин О. Громадянське суспільство і держава: питання взаємовідносин / О. Петришин // Вісн. АПрН України. - 2006. - №4. - С. 3-12.
8. Кравченко П. А. Самореалізація творчих сил особистості у громадянському суспільстві / П. А. Кравченко // Філософські обрії. - 2011. - № 26. - С. 38-45.
9. Добрянський С. Конституційно-правове забезпечення основоположних прав людини : можливості удосконалення / С. Добрянський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид., 2012. - Вип. 55. - 348 с. -
C. 11-19.
10. Самотуга А. В. Місце і роль держави у системі інституційно-організаційних гарантій прав і свобод людини (на прикладі США) / А. В. Самотуга // Вісн. Дніпропетров. ун-ту ім. Альфреда Нобеля. Сер. «Юрид. науки», 2011. - № 1. - С. 50-55.
11. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. // Офіц. вісн. України. - 2008. - № 93. - Ст. 3103.
12. O’Flaherty M. Freedom of expression: article 19 of the International Covenant on Civil and Political Rights and the Human Rights Committee’s General Comment № 34 / M. O’Flaherty // Human Rights Law Review. - Vol. 12. - Issue 4. - 2012. - 627-654 р.
13. Ковалев Е. В. Проблема ценностей и ценностных ориентаций конца ХХ - начала ХХІ вв. / Е. В. Ковалев // Філософія науки: традиції та інновації, 2012. - № 2 (6). - С. 152-160.
14.Журавльова Т. В. Особистісна цінність людини як базова цінність сьогодення / Т. В. Журавльова // Філософія. Культура. Життя : міжвуз. зб. наук. пр. - Вип. 37. - Дніпропетр. : Дніпропетр. держ. фін. академія, 2012. - С. 238-245.
15. Темех І. Юридичний статус громадських організацій в Україні: проблеми та можливості вдосконалення / І. Темех // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. - 2006. - Вип. 42. - C. 10-18.
16.Ako M. A. NGOs, Rights-based approaches and the potential for progressive development in local contexts: constraints and challenges in Northern Ghana / M. A. Ako, N. A. Anyidoho, G. Crawford // Journal of Human Rights Practice. - 2013. - № 5 (1). - 46-74 р.
17. Кравчук В. Місце і роль громадських організацій у громадянському суспільстві / В. Кравчук // Підприємництво, госп-во і право. - 2003. - № 9. - С. 102-104.
18. Про громадські об’єднання: Закон України від 22.03.2012 р. № 4572-VI // Відом. Верхов. Ради України. - 2013. - № 1. - ст. 1.
19. Прилуцький І. О. Свобода ЗМІ як основа громадянського суспільства і правової держави / І. О. Прилуцький // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. - Вип. 51. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. - C. 127-132.
20. Turkelli G. E. NGO Impact on law making: the case of a complaints procedure under the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights and the Convention on the Rights of the Child /
G. E. Turkelli, W. Vandenhole, A. Vandenbogaerde // Journal of Human Rights Practice. - 2013. - № 5 (1). - 45 р.
21. Кулик О. Роль молодіжних громадських організацій у становленні громадянського суспільства (на матеріалах м. Києва) / О. Кулик // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - 2005. - № 4. - С. 358-365.
22. Кольцова Д. В. Розвиток громадянського суспільства в Україні / Д. В. Кольцова // Економіка будівництва і міського господарства. - Т. 5. - № 3. - 2009. - С. 161-166.
23. Celichowski J. Grows without engagement (Eastern Europe) / J. Celichowski // Exploring civil society: political and cultural contexts / M. Glasius, D. Lewis, H. Seckinelgin. - London ; N.-Y. : Routledge, 2004. - 213 p.
24. «Soomo», невелика команда проектування і розробки наступного покоління навчальних ресурсів, випустила декілька освітніх проектів, у тому числі «Bad Romance: Women’s Suffrage», який привернув широку увагу громадськості до історії отримання жінками виборчих прав і був відзначений як «Краща інформаційна (навчальна) програма у 2012 р.». Подивитися проект можна, наприклад, тут: «Bad Romance: Women’s Suffrage» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://soomopublishing. com/suffrage/.
25. Kingston L. N. Online Advocacy: Analysis of Human Rights NGO Websites / L. N. Kingston, K. R. Stam // Journal of Human Rights Practice. - 2013. - № 5 (1). - P 75-95.
|