joomla
НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ У ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
Юрист України

Ю. С. Размєтаєва

кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорії держави і права Національного уні­верситету «Юридична академія України іме­ні Ярослава Мудрого»

У статті розглянуто діяльність неурядових організацій і проблеми реалізації та захисту прав людини у громадянському суспільстві. Визначено, що неурядові організації виступають поєднанням інтересів індивідів, впливовими суб’єктами здійснення прав людини, контролюють ступінь втручання держави у суспільні відносини, використовують специфічні стратегії і способи захисту прав. Установлено особливості діяльності неурядових організацій в умовах формування громадянського суспільства.

Ключові слова: неурядові організації, громадянське суспільство, права людини, реалізація та захист прав людини.

В статье рассмотрены деятельность неправительственных организаций и проблемы реализации и защиты прав человека в гражданском обществе. Определено, что неправи­тельственные организации выступают сочетанием интересов индивидов, влиятельными субъектами осуществления прав человека, контролируют степень вмешательства государства в общественные отношения, используют специфические стратегии и способы защиты прав. Установлены особенности деятельности неправительственных организаций в условиях формирования гражданского общества.

Ключевые слова: неправительственные организации, гражданское общество, права человека, реализация и защита прав человека.

The article considers non-governmental organizations and the problems realization and protec­tion of human rights in civil society. Determined that non-governmental organizations are a com­bination of interests of individuals, are influential entities involved in implementation of human rights, they control the degree of state intervention in public relations and use the specific strategies and methods of protection. The features of non-governmental organizations in the development of civil society were fitted.

Keywords: non-governmental organizations, civil society, human rights, the realization and protection of human rights.

Серед численних визначень грома­дянського суспільства велику групу скла­дають ті, що відштовхуються від поняття асоціацій, об’єднань осіб, в яких органі­зовані колективні приватні інтереси гро­мадськості [див., напр. : 1, с. 176]. Як за­значає А. Ліндблом, у найзагальнішому розумінні громадянське суспільство є простором добровільних асоціацій лю­дей, а також набором реляційних мереж, що заповнюють цей простір. Специфічні розуміння концепції громадянського суспільства є предметом дискусій; одна з центральних проблем у тому, чи повинна така концепція включати в себе ринок, зокрема корпорації [2, с. 15]. Проблема від­несення корпорацій до об’єднань, що складають частину громадянського сус­пільства, не має однозначного вирішен­ня, оскільки у випадку їх неврахування ми виключаємо з громадянського сус­пільства не лише економічну сферу, а й економічні інтереси осіб, які у дійсності тісно пов’язані з іншими соціальними інтересами. За висловлюванням Н. Мо - трошилової, громадянське суспільство - це те, що історично виникає на зорі тех­ногенної епохи і далі через суперечності розвивається в сукупність цивілізацій - них структур і форм, що втілюються в тих функціях і діях індивідів, соціаль­них груп, асоціацій, об’єднань, специфіка яких полягає в тому, щоб, «розташову­ючись» між інститутом сім’ї та інститу­тами держави, зі свого боку сприяти ви­конанню соціально-історичних завдань [3, с. 28]. Слід зазначити, що сім’ю іноді включають до інституцій громадянсько­го суспільства, що не завжди обґрунто­вано, але не можна забувати про її опо­середкований вплив на функціонування цього суспільства, хоча б у питаннях формування цінностей індивідів. Як пише М. Говард, ще одна проблема сто­сується тих організацій, які відповідають загальним визначенням громадянського суспільства, де звичайні люди зібралися разом і об’єднані на основі їх загальних інтересів і проблем, але де ці інтереси є антиліберальними або антидемокра­тичними. Чи можна розглядати такі ор­ганізації як організації громадянського суспільства? Тільки ті групи, організації, які визнають законність інших груп, у публічній сфері взаємного визнання, можуть розглядатися як частина цього суспільства [4, с. 40]. Тобто ми можемо додати ознаку легітимації як обов’язкову для суспільних організацій, причому ви­знання повинне відходити не з боку дер­жави, а з боку інших осіб та їх груп. Особливої актуальності таке визнання набуває в умовах формування громадян­ського суспільства, адже там недостатньо високий ступень згуртованості та спів­праці об’єднань індивідів, за винятком єдності щодо гострих питань, на кшталт захисту фундаментальних прав людини.

Отже, як бачимо, хоча існує велика кількість досліджень щодо громадян­ського суспільства, неурядових організа­цій і прав людини, певні проблеми за­лишаються нерозв’язаними.

У зв’язку з цим метою статті є роз­гляд таких інституцій громадянського суспільства, як неурядові організації, об’єднання власників прав людини, як основи реалізації і захисту останніх.

Для розгляду названих об’єднань, слід попередньо визначитися з вико­ристовуваною термінологією. Потрібно зазначити, що термін «громадські об’єднання», який використовується у національній юридичній науці і прак­тиці, досить умовний і не охоплює всіх форм спільного представлення інтересів, реалізації й захисту прав людини. Так, у ч. 1 ст. 36 Конституції України визна­чено, що громадяни України мають пра­во на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здій­снення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інте­ресів, за винятком обмежень, встановле­них законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охоро­ни здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Проте ч. 2 ст. 36 підкреслюється, що членами політичних партій можуть бути лише громадяни України [5]. Тобто щодо членства у гро­мадських організаціях прямої заборони немає. Окрім того, у спеціальному зако­нодавстві містяться норми, згідно з яки­ми допускається участь негромадян. Приміром, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організа­ції» від 01.12.1998 р. № 281-ХГУ" встанов­лено, що індивідуальними членами мо­лодіжних та дитячих громадських орга­нізацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадян­ства, які перебувають в Україні на закон­них підставах [6]. Не слід забувати і про те, що звуження поняття громадських організацій до розуміння останніх як об’єднань громадян певної держави, є порушенням прав тих осіб, що прожи­вають на території цієї держави, мають співпадаючі з іншими індивідами інте­реси, але не є її громадянами. Для реалі­зації прав названих осіб доцільно тлума­чити норми законодавства на підставі принципу «дозволене те, що прямо не заборонено законом» або змінити фор­мулювання відповідних норм.

Тому уявляється більш слушним тер­мін «неурядові організації», який вико­ристовується для позначення усіх об’єднань індивідів, що мають на меті реалізацію та захист спільних інтересів (і складають сферу співпадаючих інте­ресів), є неприбутковими, створюються на добровільних і самоврядних засадах.

Неурядові організації виступають як поєднання інтересів окремих осіб у гро­мадянському суспільстві. У такому сус­пільстві індивід має вибір: самореаліза - ція та самозахист інтересів, підкріплених відповідними правами, або реалізація і захист через спільність з іншими осо­бами, і оскільки займає активну громад­ську позицію, здебільшого обирає спіль­ну діяльність.

Не можна не погодитися з тим, що громадянське суспільство, його інститу­ції зумовлюються безпосередніми жит­тєвими потребами й інтересами людей. Натомість у субстанціональному юри­дичному вимірі громадянське суспіль­ство виступає перш за все цариною реа­лізації основних прав людини [7, с. 10]. Окрім того, громадянське суспільство дозволяє залучити до суто соціального буття енергію особистого самовизначен­ня людей та власної ініціативи, оскільки воно ґрунтується безпосередньо на осо­бистому інтересі [8, с. 39]. Отже, з точки зору конкретного суб’єкта, який включе­ний до відповідної системи інституцій, громадянське суспільство представляє, перш за все, сферу сприяння реалізації і захисту прав людини і втілених у них інтересів та можливостей.

Основу реалізації прав у громадян­ському суспільстві складають неурядові організації, оскільки вони є впливовіши­ми, ніж окремий власник прав, через них легше реалізувати співпадаючі інтереси, захистити порушені права.

Як пише С. Добрянський, можна вес­ти мову про те, що основоположні права людини на сьогодні служать свого роду системою вихідних критеріїв для законо­давства та юридичної практики держав сучасного співтовариства - критерії, ко­трі не вправі ігнорувати жодна з них. Водночас спостерігаються суттєва мно­жина підходів, плюралізм інтерпретацій цього явища, що, ясна річ, не завжди по­зитивним чином позначається на право - захисній діяльності [9, с. 12]. Так, ступінь реалізації прав людини у конкретному суспільстві і державі залежить від бага­тьох умов, серед яких і правова актив­ність осіб - власників прав, і наявність та особливості функціонування неуря­дових організацій, і стан нормотворчої та правозастосовної діяльності.

Виділяють три групи факторів у сфе­рі соціально-економічних відносин осо­би й держави, що безпосередньо вплива­ють на можливість реалізації її прав. Це, по-перше, рівень соціально-економічно­го розвитку суспільства, принципи со­ціальної політики, що проводиться дер­жавою; по-друге, рівень злочинності; по-третє, комплекс заходів, що вжива­ються державою з метою створення мак­симально можливих гарантій прав і сво­бод людини [10, с. 50]. Потрібно зазна­чити, що в процесі формування грома­дянського суспільства покладатися на державу у питаннях створення макси­мально можливих гарантій прав і свобод людини не варто. Тому неурядові органі­зації можуть до деякої міри зайняти віль­ну нишу.

За допомогою неурядових організацій реалізуються саме спільні, співпадаючі інтереси людей. Відповідні організації ви­ступають також сферою спілкування і об­міну думками, спільної діяльності осіб, у них постійно підтримується інтерес до певної громадської, політичної, правової активності, поширюється інформація. Причому саме утворення громадського об’єднання є реалізацією інтересу до об’єднання з іншими особами, а у про­цесі його функціонування здійснюються інші інтереси учасників. Приміром, через неурядові організації реалізуються права, передбачені ст. 19 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р., прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 217 А (III), а саме право на свободу переконань і на вільне їх виявлення, що включає свободу безперешкодно дотри­муватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати ін­формацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів [11]. За висловом М. О’Флаерті, свобода дум­ки і слова має важливе значення для хо­рошої роботи всієї системи прав людини. Неминуче, що настільки фундаменталь­не право людини також є одним із най­більш порушуваних прав. Вирішальне значення для ефективності його реаліза­ції та захисту має наявність сильної нор­мативної бази у вигляді міжнародного права прав людини на підтримку свобо­ди слова. Проте Комітет з прав людини витлумачив ст. 19 таким чином, що спри­яє широкому здійсненню свободи ви­словлювань і при цьому вузькому, об­межувальному застосуванню положень цієї статті [12, с. 627]. На національному рівні справи йдуть ще гірше. Тому для реалізації і захисту певних прав людини через систему неурядових організацій недостатньо спільності індивідуальних інтересів, підкріплених правом, а потріб­на ще й стійкість таких інтересів, під­тверджена активними діями осіб з їх здійснення.

Діяльність неурядових організацій може бути спрямована не на безпосеред­ню реалізацію і захист прав людини, а на підвищення рівня правосвідомості та правової культури, утвердження прав як цінностей у свідомості людей. Особливо­го значення така діяльність набуває в умовах формування громадянського суспільства, оскільки для них характерні наявність протиріч та відсутність єдиних ціннісних орієнтацій у соціумі. Так, ви­значається, що поєднання ціннісної дез­інтеграції суспільства і практичного апробування нових суперечливих цін­ностей багато в чому характерне для су­часного суспільства [13, с. 157]. Як пише Т. Журавльова, відсутність єдиної цінніс­ної орієнтації змушує індивіда до реалі­зації власних проектів, які завжди пов’язані з його внутрішніми цінностями. Необхідність вибору, що супроводжує будь-який життєвий акт, завжди ставить людину в центр ціннісних конфліктів. Од­нак ні заперечення цінностей, ні спроба їх створення не позбавляють людину за­лежності від них [14 , с. 239-240].

У громадянському суспільстві діяль­ність із безпосередньої реалізації та за­хисту прав і правовиховну, аналітичну та просвітницьку поєднують правозахисні організації. Визначається, що громадська правозахисна організація - це недержав­не об’єднання фізичних та юридичних осіб, створене насамперед з метою прак­тичного захисту прав людини шляхом їх відновлення, запобігання порушенню, що здійснює свою діяльність безоплатно та не ставить метою отримання прибут­ку чи державної влади [15, с. 12]. Остан­ні спрямовані безпосередньо на утвер­дження й захист прав людини, віднов­лення та попередження порушення прав, контроль за їх дотриманням державою, а також поширення інформації про пра­ва людини; вони займаються підготов­кою незалежних доповідей, статистич­них даних, пропозицій до законодавства. Правозахисні організації володіють або принаймні повинні володіти «професій­ним» рівнем захисту прав людини. Вва­жається, що правозахисний підхід при­вабливий для низки неурядових органі­зацій, що вважають себе прогресивними. По перше, вони засновані на правах лю­дини і тому резонують з ідеєю «участі» як більш перетворюючого підходу до розвитку, можуть зосереджуватися на низовій мобілізації, колективних діях та пропаганді; розвиток цих організацій складає неявну конкуренцію існуючим владним структурам. По друге, врахову­ючи заснованість на міжнародному пра­ві, правозахисний підхід передбачає пе­рехід до розвитку в правому полі й відхід від понять доброзичливості і милосердя. Нарешті, таке зосередження на правах людини включає конструктивістський підхід, через який певні суб’єкти можуть формулювати і виступати за права, які ще не визнані законом. Це може спричи­нити за боротьбу за права, які ще не ін- ституціоналізовані у міжнародній систе­мі прав людини [16, с. 48-49].

Неурядові організації є тими елемен­тами громадянського суспільства, що можуть протистояти державі та забез­печувати контроль за її діяльністю, стри­мування у випадках надмірного втручан­ня у сферу соціуму. Адже однією з най­характерніших рис громадянського сус­пільства при зіставленні особистості та держави є існування певного прошарку організованих груп людей, прошарку громадськості, яка може об’єднуватися і відстоювати визначені свої інтереси пе­ред державою, оскільки самому індивіду важко захищати свої права та інтереси перед нею [17, с. 102]. При ускладненні у реалізації свого права окремий індивід, який не відчуває підтримки відповідної організації, залишається наодинці з дер­жавною структурою, і хоча формально ці суб’єкти суспільних відносин є рівни­ми, у дійсності протистояння складаєть­ся не на його користь. У той же час не­урядові організації володіють більшими можливостями хоча б тому, що склада­ються з декількох індивідів-учасників, можуть бути власниками переданого їм майна і провадити комерційну діяльність у межах, встановлених законодавством. Відповідно, якщо у державі нерозвину­тий такий елемент громадянського сус­пільства, як неурядові організації, це ускладнює контроль за державною вла­дою з боку громадськості і може при­звести до систематичного порушення прав людини.

Неурядові організації, виступаючи суб’єктом контролю за діяльністю дер­жави, використовують відповідні засо­би реагування на надмірне втручання її у простір громадянського суспільства - від висвітлення у засобах масової інфор­мації (в тому числі власних) до звернення до суду. Приміром, у ч. 2 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012 р. № 4572^1 передбачено, що громадське об’єднання зі статусом юридичної особи має право засновувати з метою досягнення своєї статутної мети засоби масової інформації [18]. Отже, якщо громадське об’єднання є засно­вником ЗМІ, то у разі ускладнення у ре­алізації або порушення права індивіда, до такої ситуації може бути привернена увага громадськості, органів державної влади та місцевого самоврядування, іні­ційовано процес збору підписів або ак­цію протесту. Як відмічає І. Прилуцький, в умовах громадянського суспільства держава повинна заохочувати інформа­ційну свободу для меншості, сприяти за­стосуванню узгоджувальних процедур, прагнення до консенсусу, поважати як особисті, так і здійснювані через партії та суспільні організації переконання, що випливають з невід’ємних і непорушних прав людини. Усіма гілками державної влади повинна чітко усвідомлюватись необхідність співробітництва із ЗМІ як одна з умов досягнення соціальної ста­більності у суспільстві [19, с. 132.] До того ж таким чином може висвітлювати­ся процес захисту певного права індиві­да у суді, що підтримує інтерес до такого процесу з боку певної частини громадян і є легальним засобом попередження вірогідних порушень процедури судо­вого розгляду справи, оскільки формує певну суспільну думку стосовно його учасників.

Важливо зберегти те, що неурядові організації мають потенціал для впливу на нормотворчі процеси, коли участь з боку держави і громадськості в них на­стільки рівна і сильна, щоб врахувати цей вплив. Однак, коли є сильні запере­чення з боку держави щодо норм, запро­понованих такими організаціями, і це загрожує порушити успіх певного про­цесу правотворення, неурядові організа­ції можуть залишатися осторонь, як вто­ринні актори [20, с. 41]. Неурядові орга­нізації у громадянському суспільстві повинні використовувати і використову­ють усі законні способи впливу на при­йняття чи зміну державних рішень. При цьому на етапі формування громадян­ського суспільства на долю таких органі­зацій часто залишається формальна при­сутність при прийнятті важливих полі­тичних рішень, без урахування пропо­зицій громадськості.

Слід докладніше зупинитися на де­яких питаннях реалізації і захисту прав людини і специфіці діяльності неурядо­вих організацій в умовах формування громадянського суспільства, особливої актуальності набуває тут питання втру­чання держави у простір соціуму. У цьо­му контексті підвищується значимість неурядових організацій, оскільки від того, як вони функціонують, залежить ступінь участі держави у відповідних суспільних відносинах. При цьому за умов низького рівня соціалізації індиві­дів, відсутності дієздатних громадських об’єднань урегульованість суспільства досягається шляхом надмірного втру­чання з боку інститутів державної влади. Натомість, коли значне коло питань ор­ганізації спільної життєдіяльності людей вирішується на автономних правових засадах у межах спеціально утворених для цього інституцій, то це знижує по­требу безпосереднього використання державно-примусових заходів, що за звичайних обставин розглядається ско­ріше як виняток, ніж правило [7, с. 3].

Отже, у сформованому громадянсько­му суспільстві для виправдання втручан­ня держави у ті суспільні відносини, які в законодавчому порядку не віднесені до сфери виключного державного регулю­вання, потрібні якісь особливі підстави. Деякі автори підкреслюють, що неурядо­ві неприбуткові організації у критичні періоди державогенезу та у час подоланні кризи, перебирають на себе корелюючу роль, спрямовуючи енергію громадян не відновлюючу діяльність, знижуючи на­пругу в суспільстві [21, с. 361]. При цьому, як зазначає Д. Кольцова, недержавні ор­ганізації стикаються в своїй діяльності з наступними проблемами: недостатність відповідних знань, вмінь та професіона­лізму у працівників, а також проблеми з навчанням та підвищенням їх кваліфі­кації; відсутність регулярного фінансу­вання; низька культура звітності та ви­конання договірних зобов’язань, недо­статня відкритість влади й бажання співпрацювати; низька активність і низь­кий рівень довіри до таких організацій з боку громади [22, с. 165.] Потрібно за­значити, що утворення і функціонування неурядових організацій під час форму­вання громадянського суспільства повин­не ґрунтуватися не тільки на співпаданні інтересів певної частини суспільства і по­дальших активних діях учасників, а й на відповідності проголошуваної мети дій­сним цілям об’єднання.

Однією з головних проблем, що ство­рюють серйозний бар’єр на шляху роз­витку і функціонування громадянського суспільства, є криза мотивів громадян­ської діяльності. Кількість людей, гото­вих витрачати свій вільний час на фор­мулювання, представлення та захист громадських інтересів, на сьогоднішній день не збільшується, а в деяких сферах громадської діяльності, навпаки, змен­шується [4, с. 46]. Недостатній рівень правової і громадської активності по­роджує стан, коли окрема особа не в змо­зі здійснити і захистити свої права на­лежним чином.

Брак правової активності і низький ступінь участі в неурядових організаціях відчувають перехідні суспільства, в тому числі українське. На думку Є. Желіхов- ськи, лише загальне визначення грома­дянського суспільства як простору між державою, ринком і родиною є таким, що дозволяє отримати повне розуміння шляху розвитку громадянського суспіль­ства у Східній Європі [23, с. 71]. Розвиток такого простору повинен стати важли­вим етапом створення громадянського суспільства у постсоціалістичних держа­вах, однак на сьогодні складно визначити навіть його наявність.

Необхідно зупинитися на тому, що неурядові організації мають специфічні переваги у реалізації та захисті прав лю­дини, які пов’язані з можливістю вико­ристовувати нові, інноваційні стратегії, вони швидше і легше пристосовуються до суспільних змін. Неурядові організації можуть застосовувати «веб-захист» прав, використання інформаційних технологій і можливостей Інтернету. Тут можна ви­різняти дві стратегії - «традиційну» та «інноваційну». Традиційна стратегія по­лягає у використанні веб-технологій як додаткових і зосередження на інформа­ційному боці (приміром, розміщення на сайті організації літератури з прав люди­ни, повідомлень про цілі, структуру і міс­цезнаходження організації). Визначаєть­ся, що хоча більшість організацій мають веб-сайти і взаємодіють із такими техно­логіями, як соціальні мережі, початкові дослідження показують, що багато орга­нізацій просто використовують можли­вості Інтернету для розширення існу­ючих програм і заходів. Неурядові органі­зації мають набагато менше шансів, ніж окремі активісти вийти на передній край творчої діяльності. У той же час дорослі і молоді люди в усьому світі стають все більш залежними від Інтернету [25, с. 75]. Інноваційна стратегія вирізняється ви­користанням онлайн-допомоги, швид­ким розміщенням новин, трансляцією подій за допомогою соціальних мереж і привертанням уваги до проблем прав людини творчими засобами, на кшталт розповсюдження «Bad Romance: Women’s Suffrage» [див.: 24]. Найважливіше пи­тання для неурядових організацій у тому, як використовувати цю інноваційну тех­нологію по захисту і заохоченню прав людини. Розуміння потенційних переваг і пасток онлайн-пропаганди може допо­могти краще виконувати організаційні місії і цілі, - наприклад, за допомогою Інтернету, для ефективного сприяння діалогу з питань прав людини, впливу на політичні рішення, збору даних про по­рушення прав або координації положен­ня вразливих груп населення [25, с. 76].

Таким чином, розглянувши неурядові організації як основу реалізації та захисту прав людини у громадянському суспіль­стві, ми можемо дійти висновків, що остан­ні виступають поєднанням стійких, спів­падаючих інтересів окремих осіб, перед­бачають активність у діяльності учасників. Функціонування неурядових організацій може бути спрямоване на безпосередню реалізацію і захист прав людини, а також на підвищення рівня правосвідомості та правової культури, утвердження прав як цінностей у свідомості людей, що має особ­ливе значення в умовах формування гро­мадянського суспільства. Вони є впливо­вішими, ніж окремий індивід, можуть протистояти державі та забезпечувати контроль за її діяльністю, стримування у випадках надмірного втручання у сус­пільний простір. Такі організації мають специфічні переваги у реалізації та захисті прав людини, які пов’язані з можливістю використовувати нові стратегії, швидше пристосовуються до суспільних змін, ви­користовують інформаційні технології, спираючись на традиційний та інновацій­ний підходи. Для громадянського суспіль­ства характерна згуртованість неурядових організацій і спрямованість їх на макси­мальну реалізацію прав людини.



Література ___________________________________________________________

1. Habermas J. The Structural transformation of the public sphere: an inquiry into a category of bourgeois society / J. Habermas; trans. by T. Burger with the as. of F. Lawrence. - Cambridge, Mass. : MIT Press, 1991. - 301 p.

2. Lindblom A.-K. Non-governmental organisations in international law / A.-K. Lindblom. - Cambridge ; N.-Y. : Cambridge Univ. Press, 2005. - 559 p.

3. Мотрошилова Н. В. О современном понятии гражданского общества / Н. В. Мотрошилова // Вопр. философии. - 2009. - №6. - С. 12-32.

4. Howard M. M. The Weakness of civil society in post-communist Europe / M. M. Howard // Cambridge : Cambridge Univ. Press, 2005. - 206 p.

5. Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 30 - Ст. 141.

6. Про молодіжні та дитячі громадські організації : Закон України від 01.12.1998 р. № 281-XIV // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 1. - Ст. 2.

7. Петришин О. Громадянське суспільство і держава: питання взаємовідносин / О. Петришин // Вісн. АПрН України. - 2006. - №4. - С. 3-12.

8. Кравченко П. А. Самореалізація творчих сил особистості у громадянському суспільстві / П. А. Крав­ченко // Філософські обрії. - 2011. - № 26. - С. 38-45.

9. Добрянський С. Конституційно-правове забезпечення основоположних прав людини : можливос­ті удосконалення / С. Добрянський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид., 2012. - Вип. 55. - 348 с. -

C. 11-19.

10. Самотуга А. В. Місце і роль держави у системі інституційно-організаційних гарантій прав і свобод людини (на прикладі США) / А. В. Самотуга // Вісн. Дніпропетров. ун-ту ім. Альфреда Нобеля. Сер. «Юрид. науки», 2011. - № 1. - С. 50-55.

11. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. // Офіц. вісн. України. - 2008. - № 93. - Ст. 3103.

12. O’Flaherty M. Freedom of expression: article 19 of the International Covenant on Civil and Political Rights and the Human Rights Committee’s General Comment № 34 / M. O’Flaherty // Human Rights Law Review. - Vol. 12. - Issue 4. - 2012. - 627-654 р.

13. Ковалев Е. В. Проблема ценностей и ценностных ориентаций конца ХХ - начала ХХІ вв. / Е. В. Ко­валев // Філософія науки: традиції та інновації, 2012. - № 2 (6). - С. 152-160.

14.Журавльова Т. В. Особистісна цінність людини як базова цінність сьогодення / Т. В. Журавльова // Філософія. Культура. Життя : міжвуз. зб. наук. пр. - Вип. 37. - Дніпропетр. : Дніпропетр. держ. фін. академія, 2012. - С. 238-245.

15. Темех І. Юридичний статус громадських організацій в Україні: проблеми та можливості вдоскона­лення / І. Темех // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. - 2006. - Вип. 42. - C. 10-18.

16.Ako M. A. NGOs, Rights-based approaches and the potential for progressive development in local contexts: constraints and challenges in Northern Ghana / M. A. Ako, N. A. Anyidoho, G. Crawford // Journal of Human Rights Practice. - 2013. - № 5 (1). - 46-74 р.

17. Кравчук В. Місце і роль громадських організацій у громадянському суспільстві / В. Кравчук // Під­приємництво, госп-во і право. - 2003. - № 9. - С. 102-104.

18. Про громадські об’єднання: Закон України від 22.03.2012 р. № 4572-VI // Відом. Верхов. Ради Укра­їни. - 2013. - № 1. - ст. 1.

19. Прилуцький І. О. Свобода ЗМІ як основа громадянського суспільства і правової держави / І. О. При­луцький // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. - Вип. 51. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. - C. 127-132.

20. Turkelli G. E. NGO Impact on law making: the case of a complaints procedure under the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights and the Convention on the Rights of the Child /

G. E. Turkelli, W. Vandenhole, A. Vandenbogaerde // Journal of Human Rights Practice. - 2013. - № 5 (1). - 45 р.

21. Кулик О. Роль молодіжних громадських організацій у становленні громадянського суспільства (на матеріалах м. Києва) / О. Кулик // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - 2005. - № 4. - С. 358-365.

22. Кольцова Д. В. Розвиток громадянського суспільства в Україні / Д. В. Кольцова // Економіка будів­ництва і міського господарства. - Т. 5. - № 3. - 2009. - С. 161-166.

23. Celichowski J. Grows without engagement (Eastern Europe) / J. Celichowski // Exploring civil society: political and cultural contexts / M. Glasius, D. Lewis, H. Seckinelgin. - London ; N.-Y. : Routledge, 2004. - 213 p.

24. «Soomo», невелика команда проектування і розробки наступного покоління навчальних ресурсів, випустила декілька освітніх проектів, у тому числі «Bad Romance: Women’s Suffrage», який привер­нув широку увагу громадськості до історії отримання жінками виборчих прав і був відзначений як «Краща інформаційна (навчальна) програма у 2012 р.». Подивитися проект можна, наприклад, тут: «Bad Romance: Women’s Suffrage» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://soomopublishing. com/suffrage/.

25. Kingston L. N. Online Advocacy: Analysis of Human Rights NGO Websites / L. N. Kingston, K. R. Stam // Journal of Human Rights Practice. - 2013. - № 5 (1). - P 75-95.