joomla
ПРОДОВОЛЬЧА ТА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ ООН У БОРОТЬБІ З ГОЛОДОМ
Юрист України

Г. А. Прохазка

здобувачка кафедри міжнародного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»


У статті досліджується діяльність Продовольчої та сільськогосподарської організації як спеціалізованої установи ООН, однією з цілей роботи якої є покращення харчування та підвищення рівня життя, покращення забезпечення продовольством населення планети та як результат - ліквідація голоду і недоїдання у світі.

Ключові слова: право на харчування, ФАО, ООН, голод.

В статье исследуется деятельность Продовольственной и сельскохозяйственной орга­низации как специализированного учреждения ООН, одной из целей работы которой яв­ляется улучшение питания и повышение уровня жизни, улучшение обеспечения продо­вольствием населения планеты и как результат - ликвидация голода и недоедания в мире.

Ключевые слова: право на питание, ФАО, ООН, голод.

In the article is analysed the activity of food and agricultural organization as specific institution of the UNO, which one of the aims of the work is an improvement of food and increasing of the level of life the improvement of the ensuring provisions populations of the planet and as result is the liquidation of hunger and malnutrition’s in the world.

Key words: the right to food, FАО, United Nations, hunger.



Історичні зрушення, що відбулися у ХХ ст., назавжди змінили людство, сформували нові шляхи його розвитку, окреслили пріоритети та напрямки ді­яльності в усіх сферах життя. Справж­ньою заслугою ХХ ст. є усвідомлення взаємозалежності країн і народів, фор­мування спільної відповідальності за майбутнє людства. Знаковим відобра­женням цих процесів стало створення Ліги Націй, а пізніше у другій половині ХХ ст. - ООН та спеціалізованих уста­нов, які опікуються найбільш складними міжнародними проблемами.

Метою статті є дослідження ролі Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН у боротьбі з голодом, як дієвого механізму, здатного зменшити кількість голодуючого населення плане­ти. Проблемами функціонування між­народних організації під керівництвом

ООН займалися: Л. П. Ануфрієва, К. А. Бякішев, Ю. А. Валетова, Р. А. Кала - маркян, Ю. І. Мігачев, але забезпечення права людини на харчування і боротьба з голодом у світлі діяльності цих органі­зацій, залишаються недостатньо дослі­дженими в юридичній науці.

Процес створення Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО) розпочався з 18.05.1943 р. по 3.06.1943 р., коли у США відбулися зу­стрічі представників 45 урядів на конфе­ренції в Хот-Спрингсі, Вірджинія для планування післявоєнної організації з харчування та сільського господарства, проект статуту був підписаний на 1-й сесії конференції організації у Квебеку 16.10. - 1.11.1945 р. [1, с. 25-26].

Трохи пізніше, на конференціях в Думбартон-Оксі у 1944 р. та в Сан - Франциско у 1945 р., було прийнято рішення про включення до складу ООН положень про статус організацій, що отримали зв’язок з ООН через укладені угоди. В юридичній літературі вони отримали назву спеціалізованих установ

і їх ознаки детально охарактеризовані у роботах Л. П. Ануфрієвої, К. А. Бякіше - вої та ін. [2, с. 365]. Особливість статусу цих організацій і їх посадових осіб по­лягає у тому, що на них поширюються дипломатичні привілеї та імунітети від­повідно до Конвенції про привілеї та іму­нітети спеціалізованих установ 1947 р. [3, с. 243]. Як суб’єкти міжнародного пра­во вони володіють публічно-правовими повноваженнями, укладають угоди, при них акредитовані постійні представни­цтва держав-членів.

Про винятковість правового стану ФАО свідчить її можливість розробляти та укладати міжнародні конвенції, воло­діти своїм власним бюджетом. Вона здат­на забезпечити міжнародно-правовими засобами виконання суб’єктами міжна­родного права рішень своїх вищих орга­нів. Останнє положення має особливе значення для переборення голоду, оскільки спеціалізовані установи такого рівня консолідують міжнародну спільно­ту, схиляють суспільну свідомість до думки про необхідність та безальтерна - тивність кроків із подолання голоду.

ФАО має на меті зменшення гостро­ти проблеми зубожіння і голоду у світі шляхом сприяння розвитку сільського господарства, покращення харчування та вирішення проблеми продовольчої безпеки світу. Відповідно до Преамбули статуту ФАО, організація здійснює під­вищення рівня продовольства та стан­дартів життя народів під відповідною юрисдикцією; забезпечує удосконалення ефективності виробництва та розподілу усього продовольства і сільськогоспо­дарської продукції; покращення умов сільських мешканців і цим сприяє роз­витку світової економіки, гарантує сво­боду людині від голоду [4, с. 3-15].

Діяльність ФАО спрямована на забез­печення населенню свободи від голоду, шляхом справедливого розподілу світо­вих продовольчих ресурсів, винайдення безпечних новітніх технологій, які б до­зволили суттєво скоротити випадки голо­ду. Спеціальні програми ФАО дозволяють країнам готуватися до можливих кризо­вих станів із продовольством і у випадку необхідності, концентрують міжнародну допомогу країнам, де така криза має ви­сокий коефіцієнт вірогідності.

Про масштабність задіяних ресурсів свідчить той факт, що ФАО кожного року на власні проекти залучає більш як

2 млрд доларів. Діяльність організації складається з двох напрямків: а) вона є всесвітнім форумом з аграрної політи­ки, інформаційним та консультативним центром (формує конкретні пріоритети

3 виробництва продовольства та продо­вольчої безпеки з метою ліквідації голо­ду); б) є ініціатором польових програм, що реалізуються у співпраці з урядами та міжнародними організаціями.

Характеризуючи практичній бік ді­яльності ФАО у вирішенні проблеми за­безпечення глобальної продовольчої без­пеки на рівні міжнародних форумів Ю. А. Валетова зазначала, що рішення міжнародних продовольчих конференцій потрібно розглядати як програмні норми, які визначають основні напрямки та фор­ми співпраці у даній області. Рекомендо­ваний характер документів міжнародних форумів дозволяє віднести їх до норм так званого «м’якого права» [5, с. 481].

Останнім Світовим самітом з продо­вольчої безпеки (Рим, 16. 11-18.11.2009 р.) було підкреслено, що на планеті спосте­рігається подальше збільшення кількос­ті голодуючого і недоїдаючого населення, яке за різними оцінками коливається від 925 тис. до 1 млрд осіб. Виправити ситу­ацію надзвичайно складно через кризові стани, що періодично охоплюють світ, а також через війни, інші локальні кон­флікти, природні лиха і епідемії.

Більше того, дослідження свідчать, що звичайне надання допомоги постражда - лим від голоду країнам є малоефективним, оскільки не дозволяє викорінити причину проблеми, яка усе частіше пов’язується з нераціональним розподілом продоволь­ства, неефективним його використанням, надмірним концентруванням у своїх руках багатими країнами життєво необхідних ресурсів, встановленням монопольного становища на ринку продовольства, ство­ренням умов, за яких дрібні виробники не мають доступу до ринку та не здатні кон­курувати з великими компаніями.

На нашу думку, зазначені проблеми по­требують негайного вирішення і не в остан­ню чергу через скерування діяльності самої ФАО, реформування її структури, апарату та нормативно-правової бази. Актуаль­ність реформи ФАО зумовлена змінами, що відбулися у світі після 1945 р., стрімким розвитком науково-технічного прогресу, зміною геополітичного розподілу світу і по­силеною співпрацею народів.

Аналізуючи діяльність організації за минулий період, новообраний у січні 2012 р. Генеральний директор ФАО Х. Граціано да Сільва запропонував п’ять основних пріоритетів її роботи на май­бутнє: а) викорінення голоду; б) стабіль­не виробництво та споживання продо­вольства; в) збільшення справедливості в управлінні продовольством; г) завер­шення процесів формування ФАО; д) розширення партнерських зв’язків і співпраця між країнами [6, с. 10-12].

Проблема викорінення голоду безпо­середньо пов’язана з метою, визначеною в Декларації тисячоліття 2000 р. про зменшення удвічі до 2015 р. кількості го­лодуючого населення планети, що по­требує впровадження новітніх програм, спрямованих на пришвидшення еконо­мічного розвитку відсталих країн, забез­печення миру, покращення структури харчування, забезпечення кращого хар­чування дітей та жінок, особливо у тому випадку, коли останні вагітні, або пере­бувають у післяпологовому стані.

Зокрема, стабільне виробництво та споживання продовольства становить надзвичайно складну проблему, пов’я­зану з прискоренням прогресу для пере­ходу до балансу між виробництвом про­дуктів харчування та їх споживанням. Виробництво продуктів харчування все частіше починає залежати від прогресив­них методів ведення сільського госпо­дарства та рибальства, які можуть задо­вольнити збільшений попит на продо­вольство при мінімізації впливу на ото­чуюче природне середовище, сприяти економному використанню витратних ресурсів, підвищенню рівня життя людей і зменшенню їх вразливості від дій клі­мату та інших негативних факторів.

Стурбованість міжнародної спільноти викликає і споживання продовольства на фоні його перевиробництва в одних кра­їнах та одночасного нестатку в інших. Ак­туальності набуває проблема збільшення кількості продуктових відходів і надмір­ного споживання продуктів харчування. Зазначені питання стосуються продоволь­чої безпеки світу, забезпечення права лю­дини на харчування та свободи від голоду.

Підвищення справедливості в управ­лінні продовольством позначається на формуванні ефективної системи гло­бального управління продовольчою без­пекою та харчуванні, на безпеці харчових продуктів, у гендерних питаннях, проб­лемі зайнятості сільського населення, раціональному використанні природних ресурсів, у тому числі: питної води, зем­лі, підтриманні лісних господарств.

Для здійснення реальних змін у подо­ланні світового голоду ФАО повинна створити відповідну інституційну та нор­мативно-правову базу, здатну захистити виробників і споживачів від загальних ризиків для якісного та доступного хар­чування, підтримувати дії національних урядів, спрямувати їх на боротьбу з голо­дом. У цьому плані процеси глобалізації можуть позитивно прислужитися, оскіль­ки міжнародна спільнота отримає здат­ність виступити проти голоду єдиним фронтом, поетапно долаючи чинники, що зумовлюють виникнення голоду в світі.

На сьогодні основні напрямки діяль­ності ФАО сконцентровані на консульта­тивній допомозі державам-членам у на - працюванні ефективної аграрної політи­ки, включно з аграрною реформою. Нада­ється допомога у формуванні міжнарод­ного та національного аграрного законо­давства, здійснюється розробка ефектив­них систем використання земельних, водних, лісних та рибних ресурсів, забез­печується охорона навколишнього при­родного середовища, пропонуються по­слуги з надання державам передових тех­нологій, новітньої техніки [7, с. 269].

Для забезпечення збереження біоре - сурсів Світового океану ФАО рекомендує країнам підсилити контроль за промис­ловими потужностями, прийняти рішен­ня з розподілу ресурсів, удосконалити механізм прийняття рішень з використан­ня ресурсів, залучити принцип обереж­ного підходу до збереження рибних за­пасів та управління ними [8, с. 116]. Знач­ний вплив людини на природу зумовлює формування захисту від небажаних змін клімату та оточуючого середовища, шля­хом утворення глобальної системи збору, збереження та використання генетичних ресурсів рослин, формування світового генофонду тварин. Напрацьовуються міжнародні стандарти якості різних видів товарної продукції сільського господар­ства, підвищується ефективний захист рослин, спільно розробляються і прово­дяться заходи боротьби з особливо небез­печними хворобами тварин.

У рамках ФАО створюються системи науково-технічної інформації, космічного спостереження та передачі інформації про агрокліматичні умови виробництва, стан біомаси, оцінку врожаїв, стан ерозії ґрунту та ін. Інвестиційним центром ФАО надаються послуги державам-членам у підго­товці та виконанні технічних проектів за рахунок власних і залучених організацією коштів. Підготовка технічних нарад, засі­дань та міжнародних форумів відбуваєть­ся за програмами, затвердженими Конфе­ренцією або Радою ФАО, найвідомішими з них є: Всесвітня продовольча конферен­ція 1974 р. Всесвітня конференція з аграр­них питань 1978 р., Всесвітній продоволь­чий саміт 1996 р., регулярно проводяться регіональні конференції.

На даний час спостерігається трансфор­мація діяльності ФАО переважно з інфор­маційних функцій (1945-1970 рр.) і розши­рення сфери діяльності у галузі риболов­ства та лісництва, партнерських стосунків

з профільними організаціями (1970­1995 рр.) до виконання основного наванта­ження ООН у справі викорінення голоду в світі (з 1996 р. по теперішній час) [9, с. 14].

Підсумовуючи викладене, можемо за­значити, що в системі спеціалізованих установ ООН ФАО є основною міжуря­довою організацією з реалізації рішень в галузі продовольства та сільського гос­подарства, інших галузей аграрного сек­тору, включно з рішеннями щодо стабіль­ного розвитку, охорони навколишнього природного середовища, розвитку світо­вої торгівлі. Діяльність ФАО як форпосту людства у боротьбі з голодом залишаєть­ся актуальною в міжнародному праві та потребує подальших досліджень.



Подпись: 2. 4. Yearbook of the international law commission 1969. Documents of the twenty-first session including the report of the Commission to the General Assembly - New York: UN, 1970. - Vol. 2. - 241 p. Международное публичное право / Л. П. Ануфриева, Д. К. Бякишева, К. А. Бякишева, В. В. Устино­ва. - М. : ТК Велби, Проспект, 2005. - 784 с.

Репецький В. М. Дипломатичне та консульське право : підручник / В. М. Репецький. - Львів : ВАТ «Бібльос», 2002. - 352 с.

Basic texts of the Food and agriculture organization of the United Nations / Rome: Office of Knowledge Exchange, Research and Extension FAO. - Vol. 1. - 2011. - 235 р.

Валетова Ю. А. Роль ФАО в обеспечении международной продовольственной безопасности / Ю. А. Валетова // Актуальные проблемы Российского права. - М. : МГЮА, 2007. - № 2. - С. 475-482. Хосе Грациано да Сильва. Следующий Генеральный директор ФАО: работать вместе на благо че­ловечества [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http: //www. grazianodasilva. org Каламаркян Р. А. Международное право : учебник / Р. А. Калямаркян, Ю. И. Мигачев. - М. : ЭКСМО, 2004. - 688 с.

Шаповалов Н. И. Международное публичное право / Н. И. Шаповалов. - М. : Моск. фин.-пром. акад., 2004. - 132 с.

Антонова И. В. Современные международно-правовые проблемы деятельности ФАО : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10 / И. В. Антонова. - М. : [б. и.], 2009. - 197 с.


1. Корнієнко М. І. Муніципальне право України: концептуальні та організаційно-правові системи / М. І. Корнієнко. - К. : Алерта, 2005. - С. 15-29; Камінська Н. В. Місцеве самоврядування: теоретико - історичний і порівняльно-правовий аналіз / Н. В. Камінська. - К. : КНТ, 2010. - С. 23-29; Кузнєцо - ва О. О. Інститут місцевого самоврядування: проблеми становлення та розвитку / О. О. Кузнєцова // Держ. будівництво. - 2007. - № 1; Кулєшов О. О. Деякі особливості становлення і розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні / О. О. Кулєшов // Форум права. - 2010. - № 4.

2. Кузнєцова О. О. Інститут місцевого самоврядування: проблеми становлення та розвитку /

О. О. Кузнєцова // Держ. будівництво. - 2007. - № 1; Кулєшов О. О. Деякі особливості станов­лення і розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні / О. О. Кулєшов // Форум права. - 2010. - № 4.

3. Корнієнко М. І. Муніципальне право України: Концептуальні та організаційно-правові системи / М. І. Корнієнко. - К. : Алерта, 2005.

4. Баймуратов М. А. Международные стандарты местного самоуправления / М. А. Баймуратов. - Одесса : АО БАХВА, 1996.

1. Котигоренко В. О. Кримськотатарські репатріанти: проблема соціальної адаптації / О. В. Котиго - ренко. - К. : Світогляд, 2005. - 222 с.

2. Верховная Рада Автономной Республики Крым. - Симферополь : Энергия-Дельта, 1999. - С. 28-31.

3. Тищенко Ю. Повернення кримських татар: хроніка подій / Ю. Тищенко, В. Піховшек. - К. : Свічадо, 1999. - 128 с.

4. Эмирова А. М. Крымскотатарская филология: современное состояние и перспективы развития /

А. М. Эмирова // Культура народов Причерноморья. - 1997. - № 1. - С. 28.

5. Постановление Верховного Совета Крыма об алфавите крымскотатарского языка // Крымские известия. - 17.04.1997. - № 69.

6. Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці : зб. док. Автономної Республіки Крим (1989-1999). - К., 1999. - 250 с.

7. Чубаров Р Вибори 31 березня 2002 року в Автономній Республіці Крим / Р Чубаров // Кримські студії. Інформ. бюлетень. Травень - серпень 2002. - № 3-4 (15-16). - С. 24-27.

8. Проект Концепції державної політики України щодо корінних народів; Проект закону України «Про статус кримськотатарського народу» // Кримські студії. Інформ. бюлетень. - 2001. - № 1 (7). - С. 59-47.

9. Проект Закону про статус кримськотатарського народу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // Ь«р://195.230.149.70:7777/рк/2'№еЬ/'№еЬргос34?іа=&р1'3411=15737&р1'35401=39288.

10. Змерзлий Б. В. Розвиток системи просвітництва кримських татар у 1921-1941 рр. / Б. В. Змерзлий. - Сімферополь : Енергія-Дельта, 2007. - 344 с.

1. Демкова М. С. Електронне урядування - шлях до ефективності та прозорості державного управ­ління / М. С. Демкова, І. Б. Коліушко // Інформаційне суспільство. Шлях України. - К. : Бібліотека інформаційного суспільства, 2004. - С. 138-143;

2. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права : монографія / [В. М. Брижко, В. Д. Гавловський, Р. А. Калюжний та ін.] ; за ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного. - Ужгород : ІВА, 2003. - 240 с.;

3. Згуровський М. З. Розвиток інформаційного суспільства в Україні : Правове регулювання у сфері інформаційних відносин / М. З. Згуровський, М. К. Родіонов, І. Б. Жиляєв. - К. : НТУУ «КПІ», 2006. - 544 с.;

4. Письменский А. А. Информационное право Украины. Законодательство, комментарии, перспективы / А. А. Письменський. - Х. : Бизнес Информ, 1996.- 248 с.;

5. Правова інформатика : підручник / за ред. В. Дурдинця, Є. Моісеєва, М. Швеця. - [2-е вид.]. - К. : ПанТот, 2007. - 524 с.;

6. Беляков К. И. Управление и право в период информатизации : монография / К. И. Беляков. - К. : КВІЦ, 2001. - 308 с.;

7. Копылов В. А. Информационное право : учебник / В. А. Копылов. - [2-е изд., перераб. и доп.] - М. : Юристъ, 2002. - 512 с.;

8. Агапов А. Б. Основы государственного управления в сфере информатизации в Российской Феде­рации / А. Б. Агапов. - М. : Юристъ, 1997. - 344 с.

2. Буткевич О. В. У истоков международного права. - СПб., 2008. - 881с.

3. Буткевич О. В. Міжнародне право Середніх віків. - К.: Вид-во гуманіт. л-ри, 2008. - 672 с.

4. Волеводз А. Г. Правовые и методические основы деятельности органов предварительного следствия России по розыску, аресту и обеспечению конфискации за рубежом денежных средств и имущества, полученных преступным путем : дисс. ... к. ю.н. - М., 1999. - 223 с.

5. Левин Д. Б. Наука международного права в. России в конце XIX и в начале XX века. - М., 1982. - 197 с.

6. Лукашук И. И., Наумов А. В. Международноеуголовное право: Учеб. - М.: Спарк, 1999. -287 с.

7. Лунеев В. В. Эпоха глобализации и преступность / В. В. Лунеев - М.: Норма, 2007. - 272 с.

8. Міжнародне право: навч. посібник. За ред. М. В. Буроменського - К.: Юрінком ¡нтер, 2006. - 336 с.

9. Сахаров А. Н. Дипломатия Древней Руси. - М., 1980.- 344 с.

10. Сафаров Н. А. Экстрадиция в международном уголовном праве: проблемы теории и практики. - М.: ВолтерсКлувер,2005. - 416 с.

11. Трайнин А. Н. Избранные произведения. Защита мира и уголовный закон / Под ред. РА. Руденко. - М.: Наука, 1969. - 454 с.

1. Комментарий к Лесному кодексу Российской Федерации (постатейный) / С. А. Боголюбов, М. И. Васильева, Ю. Г. Жариков [и др.]; под ред. С. А. Боголюбова. - М.: Проспект, 2012. - 400 с.

2. Исаев А. С., Коровин Г. Н. Актуальные проблемы национальной лесной политики. - М.: ООО «Ти­пография ЛЕВКО», Институт устойчивого развития / Центр экологической политики России, 2009. - 108 с.

3. Исаев А. С., Коровин Г. Н. Динамика лесных ресурсов и прогнозирование изменений лесного фон­да // Фундаментальные основы управления биологическими ресурсами : сб. науч. ст. - М.: Товари­щество научных изданий КМК, 2005. - с. 47-60.

4. Лесной фонд России (по данным государственного учета лесного фонда по состоянию на 1 января

2011 г.) // Справочник. - М.: ВНИ-иЛм, 2011. - 640 с.

5. Моисеев Н. А. Научные и практические проблемы Русского леса // Лесное хазяйство. - 2000. - №

5. - С. 2-6.

6. Бурдин Н. А., Шлыков В. М., Егоров В. А., Саханов В. В. Лесопромышленный комплекс. Состояние, проблемы, перспективы. - М.: МГУЛ, 2009. - 473 с.

7. Бурдин Н. А. О стратегических целях и задачах развития лесопромышленного комплекса России в начале XXI века. // Материалы международной научной конференции «Стратегия развития лесопромышленного комплекса в Российской Федерации в XXI веке». Москва, 2005. - с. 7-12.

8. Земельный кодекс РФ от 25.10.2001. - М., 2011. - 69 с.

9. Гражданский кодекс РФ от 30.11.1994. - М., 2012. - 325 с.

10. Национальная лесная политика России // Труды Международной научно-практической конферен­ции, 11-12 октября 2001. - М.: МГУЛ, 2002. - 217 с.

11. Россия. Лесная политика в переходный период // Региональные исследования Всемирного банка // http://www. rosleshoz. gov. ru.

12. Страхов В. В., Писаренко А. И., Кузнецов Г. Г., Соколов Д. М. Лесной сектор России и его экспортный потенциал // Лесное хозяйство, № 4, 2011. с. 2-5.

з метою підвищення якості виконання та досту­пу до результатів виконання державної функції

з питань реєстрації статутів релігійних органі­зацій (релігійних центрів (управлінь), монас­тирів, релігійних братств, місіонерських това­риств (місій), духовних навчальних закладів) та змін до них розроблено Стандарт надання адмі­ністративної послуги з реєстрації статуту (по­ложення) релігійної організації та змін до нього [9]. Зазначений нормативно-правовий акт не охоплює процедуру державної реєстрації релі­гійних громад, враховуючи те, що вони можуть існувати і без державної реєстрації.


[1] Щодо юридичної науки в цілому, ймовірно, першою офіційною спробою виробити якусь «ге­неральну лінію» слід вважати виступ Л. М. Кагано­вича в Інституті радянського будівництва та права Комуністичної академії 4 листопада 1929 р. «У нас немає абстрактної науки, - стверджував Л. М. Кага­нович, - наша наука повинна бути тісно пов’язана

[2] політикою, з класовою боротьбою пролетаріату» [25, с. 11]. Надалі партійне керівництво юридич­ною наукою вже було звичною практикою (див.,

напр.: [71]).

3 Див.: [43, с. 192-196]. Наше авторство відповідного розділу не вказано, мабуть, через інформаційно-оглядовий характер публікації.

З історії харківської школи міжнародного права див. також: [14, с. 419-428; 57; 61; 62; 63] та ін.

[3] Слід мати на увазі, що разом з П. С. Тру- блаєвичем в Інституті працював і його старший брат - Микола Сергійович Трублаєвич.

[4] На жаль, долю (і навіть ім’я та по батькові) одного з харківських учених - Л. Воложа поки встановити не вдалося. І це при тому, що дослід­ник активно друкувався у Віснику радянської юстиції і навіть видав монографію: [9].

[5] Найбільш повним на сьогоднішній день на­рисом історії вітчизняної міжнародно-правової науки є дослідження: [17].

[6] Див.: [40, c. 279]. В обговоренні доповідей взяли участь Золотаревський, Еміник, П. С. Тру­блаєвич, Л. Волож, Василевський, Я. І. Рапопорт, М. І. Палієнко.

[7] При цьому держава розглядається не як

єдина міжнародно-правова особа, що представляє весь народ, а як представник лише правлячого класу. Саме тому для радянської влади, по-перше, не є обов’язковими з міжнародно-правової точки зору борги колишньої Російської імперії та Тим­часового уряду, і, по-друге, дипломатичний захист іноземних громадян, які сповідують комуністичні переконання, є правомірним [34, c. 30-33].

[9] Див.: [64]. В обговоренні тезисів 19 липня 1938 р. взяли участь С. Б. Крилов (Ленінград),

B. Н. Дурденевський (МЮІ), Ф. І. Кожевніков (МЮі), К. К. Антонов (НКЗС), М. А. Плоткін (НКЗС), Г. А. Осніцька (ІПАН), В. В. Єгорьєв (НКЗС), Б. А. Ландау (ІПАН), Н. П. Колчановсь - кий (НКЗС) [65, с. 124]. У 1939 р. чергова хвиля репресій накрила ще, як мінімум, двох спеціа­лістів з міжнародного права - Марка Абрамо­вича Плоткіна (1895-28.07.1941), завідувача правового відділу НКЗС СРСР Володимира Володимировича Єгорьєва (1895-1943), кон­сультанта правового відділу НКЗС СРСР.

[10] Так, К. К. Антонов безапеляційно за­являв: «Міжнародне право діє і існує лише в міждержавних відносинах. Суб’єктами його є держави, і тільки держави» [1, с. 62]. На думку Ф. І. Кожевнікова, особливістю міжнародного права є те, що «суб’єктами його є тільки держа­ви» [27, с. 103; 28, с. 637]. У цій же статті звели­чувалась злочинна політика СРСР щодо Польщі, Естонії, Латвії, Литви, Фінляндії, а відповідаль­ність за початок Другої імперіалістичної світо­вої війни покладалася на Англію і Францію, які напали на гітлерівську Німеччину.

[11] Наприклад, Є. О. Коровін вказував: «Особливістю М. п. є те, що. його. суб’єктами є не окремі особи і установи, а самі держави» [33, с. 21].

[12] Аналізуючи правовий статус ООН,

C. Б. Крилов доходить до заперечення міжнародної правосуб’єктності цієї організації: «На сучасному етапі розвитку міжнародного пра­ва тільки держави (єдині і складні) є суб’єктами міжнародного права» [35, с. 249].

[13] Нагадаємо, що однією з головних тез захисту в Нюрнберзі була якраз відсутність міжнародної правосуб’єктності індивіда, що не дозволяло говорити взагалі про можливість притягнення головних військових злочинців до міжнародної кримінальної відповідальності [44, с. 29-32, 44, 113]. Об­винувачення і сам Міжнародний військовий трибунал чітко і однозначно стали на пози­цію визнання людини суб’єктом міжнародно­го права [45, с. 365, 476, 609].

[14] Див. докладніше: [60, с. 203-204].

[15] Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2010 у справі за конституційним по­данням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конститу - ційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-^ (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) відповід­ні зміни були визнані неконституційними. Од­нак питання визначення дати виборів протягом тривалого часу було надзвичайно актуальним.

[16] Подолання темпоральних колізій, пов’я­заних із протяжністю правовідносин у часі, має ряд особливостей, які в багатьох випадках обумовлюють неможливість застосування тем­порального колізійного принципу пріоритету норми права, розташованої в акті, прийнятому пізніше (див.: [5]).

[17] У теорії кримінального права проблема вибору однієї з двох норм, яка виникає при ква­ліфікації злочину, традиційно йменується кон­куренцією кримінально-правових норм. Утім, на наше переконання, змістовні характеристи­ки конкуренції кримінально-правових норм дають підстави стверджувати, що конкуренція кримінально-правових норм у більшості випад­ків є змістовною колізією.

[18] Приведення в дію всіх можливостей розуму.

[19] Гордість.

[20] Див.: [26, с. 66; 32, с. 95]. Пізніше Д. Б. Левін погодився з міжнародною правосуб’єктністю де­яких ММУО, які відіграють «значну роль у між­народному співробітництві» [24, с. 57]. Див. також: [36, с. 7]. З часом Л. А. Моджорян ви­знала «досить обмежену та умовну» міжнародну правосуб’єктність ММУО [37, с. 124].

[21] Як відмічав Г. І. Тункін, «за сучасним за­гальним міжнародним правом индивід не має правосуб’єктності, окремі винятки не змінюють загального правила» [49, с. 17].

[22] На думку С. Ю. Марочкіна: «Якщо основ­ними засновниками норм міжнародного права є суверенні утворення, то їх виконавцями мо­жуть бути окремі органи та особи - фізичні та юридичні» [29, c. 124].

[23] Слід відмітити, що роком раніше В. С. Ве - рещетін указував: «Потрібен і більш погли­блений аналіз питання про правосуб’єктність особистості в сучасному міжнародному праві» [10, c. 15]. Див. також: [11, c. 10].

[24] Xоча, наприклад, Ю. М. Колосов вважав за необхідне «повернутися до концепції, згідно

з якою суб’єктами міжнародного права є лише держави» [21, c. 89].

[25] У Посланні Президента України до Верхо­вної Ради України в 2012 році відзначена слаб­кість зворотного зв’язку між органами влади та громадянським суспільством [38, с. 118].

[26] Зазначимо, що законодавець іноді об’єднує два вказаних види контролю - державний і громадський - під однією спільною назвою «цивільний контроль» [6, с. 14].

[27] На певну умовність громадського контро­лю вказує і ряд вітчизняних вчених. Так, зокре­ма, А. Т. Комзюк підкреслює, що «основною про­блемою цієї форми контролю є те, що діяльність представників громадськості назвати контролем можна із значною долею умовності, оскільки в роботі багатьох з них відсутні обов’язкові озна­ки контролю - право втручатися в оперативну діяльність того, кого контролюють, та право самостійно притягувати винних до юридичної відповідальності» [25, с. 161].

[28] Звичайно, цю тезу не слід сприймати як намір довести, що вплив християнства на пра­во має місце лише на рівні тексту Священного Писання. Історія цього впливу включає не лише проголошення гідності і свободи людини у Ново­му завіті чи ідею відповідності діяльності монар­ха божественному закону (а звідси - і базовим вимогам справедливості), але й фактичне ви­правдання рабства і боротьбу з вільнодумством у Середньовіччі та подекуди підтримку тиранії. Ми наполягаємо лише на тому, що вивчення зна­чення християнської релігії у розвитку права Єв­ропи має включати і перший, і другий аспекти.

© Вовк Д. О., 2012

[29] У Книзі суддів Старого завіту суддя вза­галі розглядається не лише як вершитель пра­восуддя, але й взагалі як управлінець чи навіть військовий вождь. Е. Ренан вказував, що у цій книзі статус судді мав тимчасовий керівник із­раїльських колін, на якого вказував Яхве [2, с. 137], тобто суд виступає як найстаріша функція будь-яких публічно-владних утворень.

[30] Цікаво, що саме через уявлення про Бога як суддю і творця правопорядку світу християнство перейняло у германців судовий поєдинок (що, як і інші ордалії, вважався виявом «Суду Божого») як доказ у судовій справі [3, с. 569]. При цьому у стародавній єврейській общині схожі за логікою способи доказування (наприклад, звернення до оракула за порадою, «звернення до Яхве»), при­наймні, у кримінальних справах не застосовува­лися [2, с. 127], хоча у цивільних справах могли мати місце (див.: Вих., 21:8).

[31] ідеологічних орієнтирів свого розвитку. Нами лише констатується майже релігійна віра авто­рів цих робіт у становлення незалежної судової влади, яка різко контрастує з негараздами, що мають місце у вітчизняній судовій системи, та вкрай низькою довірою до цієї системи з боку українських громадян.

[32] Цікаво, що С. Довлатов, письменник, дуже далекий від богословських диспутів і тим біль­ше теми пошуку Бога, інтуїтивно розумів цю тезу Христа майже аналогічним чином. У «Соло на Ундервуді» він писав: «Легко не красти. Тим більше - не вбивати. Легко не бажати дружини свого ближнього. Набагато складніше - не суди­ти. Можливо це і є найважливішим у християн­стві. Саме тому, що гріховність тут невідчутна».

[33] Майже через тисячу років християнський екзистенціаліст Г. Марсель у контексті мірку­вань про доведення буття Бога доводитиме, що реальна віра по суті своїй протилежна володін­ню, яким можна хизуватися; як тільки почина­ється чванство нею, вона викривляється [13, с. 141. Логіка та сама - акцентуючи увагу на своїй вірі, людина підкреслює хибність віри чи пере­конань інших, а значить їх засуджує. Між іншим це має вихід і на свободу релігії і повагу до релі­гійності кожного. Німецький богослов А. Ґрюн вказує: «Ми, християни, не сміємо вивищувати­ся над іншими. Бо ми такі ж самі люди: обмеже­ні, схильні помилятися та грішні, як представ­ники інших релігій» [14, с. 152-153].

[34] Закріплення суддівської функції за спеці­альними суб’єктами (зазвичай, пов’язаними з релігією) зустрічається у багатьох стародавніх суспільствах. Приміром, у Римі першими суддя­ми виступають жерці.

[35] Або договором позики з виплатою про­центів. Свого часу, договір ренти активно вико­ристовувався для обходу заборони витребуван­ня надмірно високих процентів (лихви). Див. про це М. Пляниоль. Курс Французского граж­данского права. - Петрокровь: Тип. С. Панского, 1911. - Вып.5 - Ч. 2. - С.791-793. Також, договір ренти можна використовувати для залучення довготривалих позик, що може позитивним чином вплинути на покращення стану сучасної фінансової системи країни.

[36] Якщо право на ренту встановлюється в за­повіті, платником ренти буде спадкоємець, що прийняв спадщину обтяжену рентою, а одержу­вачем - спадкоємець на користь якого вимовле­не це право.

[37] Також, юридичні особи можуть отримува­ти пасивні доходи від облігацій, не здійснюючи при цьому підприємницької діяльності.

[38] Серед тенденцій, які є характерними для сучасного міждержавного права, у сфері яка розглядається, є: неможливість для кожної кра­їни окремо протистояти розвиткові світової злочинності, яка поширюється в умовах глоба­лізації; дорожчання злочинності та як наслідок необхідність для окремих держав використову­вати значні ресурси для її подолання; існування об’єктивних закономірностей розвитку злочин­ності, які визначають її постійне відтворення; зростання темпів росту злочинності; набуття злочинністю рис організованості, коли лідери кримінального світу здійснюють щоденне керів­ництво створеними злочинними групами, які у свою чергу об’єднуються у міжнародні угрупу - вання; постійна змінюваність злочинності, її гнучкість; відставання об’єднавчих зусиль лі­дерів різних країн у боротьбі зі злочинністю від об’єднання лідерів кримінального світу; усві­домлення необхідності подальшого співробіт­ництва держав у протидії злочинності за допо­могою досягнень науково-технічного прогресу та удосконалення правових механізмів бороть­би з нею тощо.

[39] У цей же період починає формуватися ін­ститут права притулку, який охоплював неви­дачу владі осіб, яких переслідували за політичні переконання.

[40] Сучасні угоди про правову допомогу не­рідко виходять за межі питань боротьби зі зло­чинністю, охоплюючи в тому числі і цивільні правовідносини.

[41] Саме на основі ідеї уніфікації криміналь­ного законодавства пізніше виникла доктрина міжнародного кримінального права.

[42] Більшість чинних угод про уніфікацію кримінального законодавства укладені у другій половині ХХ ст.

[43] У цей період угоди про уніфікацію кримі­

нального законодавства мають факультативний характер. Не існує міжнародно-правової норми, що зобов’язувала б укладати такі угоди. Наре­шті, жодна з них не стосується дуже важливого питання про види та межі покарання.

[45] Важливе значення у цьому сенсі мали Міжнародний конгрес по боротьбі з торгівлею жінками з метою розпусти, який відбувся у Лондоні в 1899 р.; прийняття в Парижі міжна­родної конвенції з охорони підводних телеграф­них кабелів в 1884 р.; прийнятий трохи раніше Ам'єнський договір про видачу злочинців 1802 між Англією, Францією, Іспанією і Голландією, ст. 20 якого містила положення про видачу осіб, обвинувачуваних у скоєнні вбивства, навмис­ному банкрутстві і підробці грошових знаків.

[46] Д. Б. Левін писав, що російські вчені - міжнародники під міжнародним кримінальним правом розуміли «норми, що стосувалися дії кримінального закону у просторі, видачі злочинців і інших видів співробітництва дер­жав у переслідуванні злочинців» [5, с. 134].

[47] У 1950 році її функції були передані ООН.

[48] Бородин С. В., Ляхов Е. Г. Международное сотрудничество в борьбе с уголовной преступностью. - М., 1983. - 200 с.

[49] Одночасно співробітництво держав у бо­ротьбі зі злочинністю ведеться на регіонально­му рівні (наприклад, значних успіхів досягли Рада Європи та Європейський Союз).

[50] Знаходиться у Верховній Раді України, де пройшов друге читання.

[51] Компромісний підхід щодо цієї проблеми пропонується на рівні доктрини окремими віт­чизняними правниками. Так, Ю. В. Кривенко вважає Церкву (релігійне об’єднання. - В. Б.) самостійним суб’єктом цивільного права, однак таким, який не потребує державної реєстрації, діє на підставі норм міжнародного законодав­ства і не може бути ліквідованим [6]. Зазна­чена характеристика Церкви як суб’єкта саме цивільного права викликає багато запитань, на які, на жаль, правник відповіді не дає.

[52] Хоча кожний із віруючих може задоволь­няти свої релігійні потреби і сповідувати релі­гію самостійно, а це свідчить про те, що й релі­гійну організацію не можна розглядати як єдину форму реалізації релігійних потреб громадян.

[53] Організаційно-правова форма - це закріп­лений у законодавстві спосіб ведення фізичними і (або) юридичними особами діяльності (підпри­ємницької або непідприємницької) залежно від їх волевиявлення і характеру тих відносин, що вини­кають у процесі обраної діяльності.

[54] Сьогодні на розвиток положень Закону

[55] Законодавство України не розглядає не­прибуткові організації як окремі види юридич­них осіб, тому для одержання ознаки неприбут­ковості недостатньо лише зареєструватися як окремий вид релігійної організації або непід - приємницькому товариству чи установі релігій­ної організації. Право релігійної організації на користування пільгами в оподаткуванні вини­кає після внесення її до Реєстру неприбуткових установ та організацій [11].

[56] Тут і надалі в тексті під дією розуміємо, за­лежно від змісту конкретного правовідношення, як активну форму предмета виконання - власне дію, так і пасивну форму - утримання від дії.