joomla
МАТЕРІАЛЬНЕ І ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО: ПИТАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СПІВВІДНОШЕННЯ
Юрист України

О. О. Сидоренко

асистент кафедри теорії держави і права На­ціонального університету «Юридична ака­демія України імені Ярослава Мудрого»

Стаття присвячена питанню про роль процесуальних норм права у регулюванні суспільних відносин, що розкривається шляхом установлення ъх співвідношення з нормами матеріального права. Обґрунтовано, що найповніше таке співвідношення розкривається за підходу, відповідно до якого процесуальні норми розглядаються як правила поведінки, що опосередковують процедури встановлення й реалізації норм права матеріального.

Ключові слова: процесуальні норми права, матеріальні норми права, система права, процедурна справедливість.

Статья посвящена вопросу о роли процессуальных норм права в регулировании общественных отношений. Обосновано, что наиболее полно соотношение материального и процессуального права раскрывается в рамках подхода, согласно которому последнее охватывает правила поведения, которые опосредствуют процессы закрепления и реализации норм материального права.

Ключевые слова: процессуальные нормы права, материальные нормы права, система права, процедурная справедливость.

The article focuses on the role of due process of law in the regulation of social relations. It is proved that the most overall value of substantive and procedural law is revealed in an approach, according to which the procedural legal norms covers the rules of conduct that mediate the pro­cesses of consolidation and implementation of the substantive law.

Key words: the procedural legal norms, the substantive legal norms, the legal system, proce­dural fairness. Історично склалося, що право вважа­ється багатовимірним явищем. Одним із його проявів є поєднання матеріальних і процесуальних норм. Проте останнім явно не пощастило у вітчизняному правознав­стві, їх недооцінка приводить до недоско­налості юридичних приписів, в яких зна­ходять закріплення процесуальні норми, процесуальних актів у цілому, відповідних галузей законодавства. Нині гостро стоїть потреба у забезпеченні дії закону, зокрема, з метою безперешкодної реалізації прав і свобод людини і громадянина, що вимагає потужного розвитку юридичного процесу та його різновидів, опосередкованих про­цесуальними нормами. В Україні сьогодні на порядку денному формування процесу­ального права [1, с. 8].

Незважаючи на свою широку вжива­ність і позірну простоту, категорія про - цесуальності є однією з найскладніших і найбільш невизначених категорій юри­дичної науки [2, с. 3].

У теорії права закріпилося уявлення про процесуальні норми як про похідні, другорядні щодо норм матеріального права правила поведінки, основне при­значення яких - забезпечити реалізацію

 

останніх, «матеріальне право... має свої необхідні, притаманні йому процесуаль­ні форми., процес є тільки формою життя закону» [3, с. 158].

Однак втілення у життя норм матері­ального права, встановлення правопо­рядку неможливе поза належною про­цедурою - не тільки визначеною фор­мально, й такою, що спрямована на реалізацію принципів свободи, рівності, справедливості і гуманізму, адже право­ві принципи виступають своєрідними “нервовими центрами права”, вимогами, яким повинні відповідати і підкорятися усі правові норми, щодо яких принципи мають пріоритет [4, с. 58].

З огляду на це вивчення процесуаль­них норм, їх особливостей і видів, взаємозв’язків з матеріальними право­вими нормами, визначення їх ролі в ре­гулюванні суспільних відносин набуває важливого значення.

Процесуальні норми права були предметом дослідження таких учених, як С. С. Алексєєв, В. К. Бабаєв, Ю. М. Биса­га, С. В. Бобровник, Н. В. Вітрук, І. О. Га­лаган, В. В. Гомонай, В. М. Горшеньов, В.

О. Лучин, П. Є. Недбайло, С. М. Олейні - ков, Н. М. Оніщенко, С. П. Погребняк, І. М. Погрібний, П. М. Рабінович, Р. В. Ша - гієва, С. В. Шевчук, Л. С. Явич та ін. Зна­чну увагу вивченню окремих питань про­цесуальних норм права приділено також представниками галузевих юридичних наук. Зокрема, у цю проблему вагомий внесок зробили такі науковці, як А. П. Гетьман, О. В. Капліна, В. В. Комаров, О.

В. Кузьменко та ін.

Проте й нині залишається спірним питання розмежування матеріальних і процесуальних норм: чи справедливим є визнання «службового» призначення процесуальних норм щодо матеріальних, наскільки самостійне значення у право­вому регулюванні вони мають. Аналіз практики застосування процесуального законодавства свідчить про необхідність вироблення загальнотеоретичної харак­теристики процесуальних норм на під­ставі узагальнення наявних напрацю - вань юридичної науки.

На сучасному етапі розвитку суспіль­ства все більше визнання отримує ідея: справедливість, яка сприймається як принцип, що лежить в основі права, має не тільки матеріальний прояв, але й про­цедурний [5, с. 195; 6, с. 269]. Важливими стають не лише норми права як певні взірці, стандарти поведінки, а й проце­дури, процес здійснення приписів право­вих норм, які не повинні відриватися від їх змістовних характеристик [7, с. 44]. Адже втілення у життя норм матеріаль­ного права, встановлення правопорядку неможливе поза належною процеду­рою - не тільки визначеною формально, й такою, що спрямована на реалізацію принципів свободи, рівності, гуманізму. Навіть більше - встановлення самих норм матеріального права має відбува­тися за належною процедурою. Дотри­мання такої процедури є мінімальною гарантією, що в результаті її дотримання буде закріплено справедливі правила по­ведінки, є чи не єдиним шляхом легіти­мації права, тобто довіри до нього насе­лення, сприйняття його як ефективного соціального регулятора [8, с. 207; 9, с. 59].

Отже, якщо матеріальні норми права встановлюють сам варіант поведінки шляхом гарантування прав, закріплення обов’язків чи заборон, то процесуальні - вказують на послідовність дій з їх втілен­ня у життя, розкривають процедуру реа­лізації можливої або належної поведінки.

Як це часто трапляється, в юридич­ній науці відсутній загальновизнаний підхід до розкриття співвідношення ма­теріального і процесуального права. Іс­нуючі погляди з цього питання у загаль­ному вигляді можна розділити на такі:

1. Система права переважно склада­ється з матеріальних норм. Процесуаль­ними нормами слід визнавати лише ті правила поведінки, що утворили само­стійні галузі права, спрямовані на вста­новлення процедури здійснення судо­чинства [10, с. 43; 11, с. 10; 12, с. 28]. За такого підходу процесуальне право пред­ставлене такими галузями як цивільне процесуальне, господарське процесуаль­не, кримінальне процесуальне право і адміністративне процесуальне право, що регламентує порядок здійснення адміні­стративного судочинства. Наведений підхід в юридичній науці здобув статус «найтрадиційнішого» [13, с. 192].

2. Процесуальні норми права роз­глядаються як правила, що встановлю­ють не тільки судову, але й адміністра­тивну процедуру вирішення юридичного конфлікту [14, с. 16; 15, с. 209; 16, с. 59] (тобто коли спір про право розглядаєть­ся не судом, а органом виконавчої влади, що в системі державних органів займає більш високу позицію, аніж орган, рі­шення або дія якого оскаржується). При­хильники такого підходу виходять з того, що матеріальні норми мають своїм голо­вним призначенням регулювання нор­мального виникнення, розвитку і при­пинення соціально значущих суспільних відносин, процесуальні ж призначені забезпечувати реалізацію матеріальних норм у випадках виникнення різних від­хилень від нормального розвитку соці­ально значущих суспільних відносин і спрямовані на їх захист.

3. Процесуальне право розглядається як система правил поведінки, якими ре­гламентується будь-яка процедура право - застосування, незалежно від підстав, що зумовили необхідність в цій правовій формі діяльності (вирішення спору про право, встановлення юридичного факту тощо) [17, с. 12]. Спираючись на таке ба­чення, під процесуальними нормами ро­зуміються лише ті приписи, які впорядко­вують об’єктивно відокремлені складні форми правозастосовної діяльності, необ­хідні для реалізації інших, частіше за все матеріально-правових норм [18, с. 17].

4. Процесуальне право розглядаєть­ся як система норм, що встановлюють порядок не тільки правозастосовної, але будь-якої правової форми діяльності ор­ганів державної влади та місцевого само­врядування (зокрема, порядок надання роз’яснень норм чинного законодавства органами державної влади, порядок ви­дання нормативно-правових актів та інше). Так, С. М. Олейніков, критично оцінюючи зведення юридичного процесу лише до судової діяльності, вказує на необхідність розглядати його як проце­суально-правовий аспект державного управління, специфічну підсистему функціонально визначеного комплексу правових форм діяльності, що включає установчий, правотворчий, правозасто - совний і контрольний процеси в якості його основних і взаємопов’язаних ком­понентів [19, с. 11-13].

5. Процесуальне право представляє собою систему норм, що встановлюють порядок реалізації прав та обов’язків учасників суспільних відносин - як у тих випадках, коли в процесі реалізації при­ймає участь уповноважений орган дер­жавної влади або місцевого самовряду­вання (наприклад, порядок реалізації права на пенсію, в якому приймає участь орган Пенсійного фонду України), так і у випадках, коли відбувається реалізація норм права поза участю будь-яких влад­них суб’єктів (прикладом може слугувати порядок укладення господарського до­говору: Господарський кодекс України передбачає, в який спосіб може бути за­пропоновано укласти договір, в які стро­ки може бути надана відповідь на таку пропозицію та інші процедурні моменти).

6. Процесуальне право регламентує не тільки процес реалізації норм матері­ального права, але й процес нормотвор - чості, тобто процедури, результатом якої внаслідок проходження певної послідов­ності дій стає прийняття та набрання чин­ності актом, що закріплює норми права. “Процес правоутворення і процес право- реалізації представляють собою певну єдність, з якої складається право і яка в цілому утворює юридичний процес, що не охоплюється теорією правореалізації. У цьому сенсі стає зрозумілим, що в меж­ах загальної теорії права повинно бути місце і для теорії правоутворення, що формує разом із теорією правореалізації в їх процесуальній частині загальну тео­рію юридичного процесу” [20, с. 216].

Послідовники такого підходу вказу­ють на те, що усі матеріальні галузі права (адміністративне, трудове, митне, подат­кове, земельне, лісове, повітряне, тран­спортне і навіть цивільне та криміналь­не) мають у своєму складі певні проце­суальні (процедурні) норми для обслуговування внутрішніх потреб мате­ріальної галузі, її самоорганізації, які не належать до структури і системи галузе­вих процесів. Адже “у будь-якій матері­ально-правовій галузі є процесуальні утворення (інститути) або навіть проце­суальні норми, які, будучи вкрапленими в зміст матеріально-правових інститутів, тим не менш виконують функції проце­дурного забезпечення останніх” [21, с. 10]. Такі нормативні акти, як положення, ста­тути, інструкції, умови, порядок, правила містять норми, що належать до процесу­альних (процедурних), які, наприклад, регулюють умови і порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад, умови преміювання, нагородження дер­жавними нагородами, атестації працівни­ків тощо. Ці норми, хоча і процесуальні за своїм змістом і природою, усе ж спрямо­вані на забезпечення потреб системи, її самоорганізацію та потреб лише своєї матеріальної галузі [22, с. 14]. Наприклад, видача ліцензії, відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 черв. 2000 р. № 1775-ІІІ регламентується процесу­альними нормами, які за галузевою озна­кою можна віднести до господарського права. Порядок адміністрування подат­ків і зборів, проведення перевірок плат­ників податків є процесуальним інститу­том податкового права. Закон України “Про вибори народних депутатів Украї­ни” містить не тільки матеріальні норми (хто може бути народним депутатом, які є види виборів), а й процесуальні (по­рядок утворення виборчих дільниць і виборчих комісій, проведення агітації і голосування, встановлення результатів виборів).

Найбільш повно співвідношення ма­теріального і процесуального права роз­кривається саме за останнього з наведе­них підходів. Процесуальне право не тіль­ки визначає порядок діяльності суду чи інших правозастосовних органів, ним охоплюється будь-яке правило поведінки, що опосередковує процедуру встановлен­ня або реалізації норм матеріального пра­ва. Наприклад, у трудових відносинах процесуальні приписи регламентують порядок укладення трудового договору, накладення дисциплінарного стягнення, порядок вирішення трудових спорів та ін. За чітко встановленою процедурою від­буваються формування органів держави та місцевого самоврядування, прийняття та введення в дію законів та підзаконних нормативно-правових актів. Для цивіль­них правовідносин характерною є про­цедура створення юридичної особи, її ліквідації чи реорганізації, процедура укладення договору, внесення до нього змін чи розірвання тощо. За єдиними про­цесуальними правилами відбувається реалізація наглядових та контрольних повноважень органів державної влади.

Критерієм розмежування природи процесуальних норм права не може бути сформованість чи несформованість про­цесуальних галузей права. Кожна галузь права є системою принципів і норм, що мають як матеріальний, так і процесуаль­ний характер. Так званих “чистих” галу­зей матеріального права, в яких не було б процесуальних норм, ми не знайдемо. Той факт, що виокремлюються процесуальні галузі, не заперечує можливості існуван­ня процесуальних норм поза ними. Певна система норм може тривалий час функці­онувати в межах тієї чи іншої галузі права або мати міжгалузевий характер. І лише на певному етапі свого розвитку, із на­копиченням нормативного матеріалу і визріванням у суспільстві усвідомлення особливого значення вказаної системи для врегулювання тієї чи іншої групи від­носин, що в силу своєї специфіки вже ви­окремилися серед інших відносин і здо­були самостійного значення, може вини­кати галузь процесуального права. Адже “поява в правовій системі нового право­вого інституту, підгалузі чи галузі права зумовлюється багатьма чинниками еко­номічного, соціального, політичного, юридичного характеру, потребами будів­ництва громадянського суспільства та є об’єктивною закономірністю розвитку держави. Соціальна спільність держави має якісно нову правову систему забез­печення і захисту прав і законних інтер­есів фізичних і юридичних осіб” [22, с. 50]. Процесуальні норми часто зароджуються у структурі матеріальної галузі права і, представляючи своєрідну правову сукуп­ність, створюють певний розділ відповід­ної галузі. При цьому не всі процесуальні норми стають основою виникнення само­стійної галузі, іноді вони стають підста­вою формування лише правових інститу­тів, які взаємодіють із матеріальними процесуальними нормами [23, с. 50].

Отже, головним призначенням про­цесуального права є встановлення по­рядку реалізації матеріальних норм пра­ва. При цьому йдеться як про норми, якими передбачено нормотворчі, право - застосовні та інші владні повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування, так і про норми, що передбачають процедуру реалізації норм матеріального права поза участю влад­них суб’єктів (прикладом може слугува­ти порядок укладення господарського договору).

Поділ процесуальних норм за етапа­ми правового регулювання на такі види:

- процесуальні норми, що встанов­люють процес правозакріплення;

- процесуальні норми, якими регла­ментовано правозастосовні дії, зокрема юрисдикційні;

- норми, що визначають процедуру безпосередньої правореалізації.

Вважаємо, що саме ця класифікація має лягти в основу виділення видів про­цесу в механізмі правового регулювання: нормотворчного, правозастосовного (окремим різновидом якого є юрисдик - ційний, тобто судовий процес) і право - реалізаційного.

Важливо пам’ятати, що відсутність відповідної процедури не може стати під­ставою для відмови в задоволенні право­вих можливостей фізичної або юридич­ної особи. Наприклад, не можна відмо­вити людині в отриманні пенсії, на яку вона має право, мотивуючи відсутністю порядку її видачі. У разі відсутності не­обхідної процедури фактично йдеться про недобросовісне виконання держа­вою в особі її органів покладених на них зобов’язань. При зверненні до суду за захистом своїх прав, особа має його отримати в такій ситуації. Відсутність процедури не може стати підставою від­мови в задоволенні позовних вимог.

У зворотній ситуації, якщо на фізичну чи юридичну особу приватного права по­кладено обов’язок, проте не передбачено механізму його реалізації, відповідаль­ність за невиконання такого обов’язку не повинна наставати. Так, наприклад, якщо уявити ситуацію, що на кожного платни­ка податків покладено обов’язок подання звітності до податкових органів в електро­нній формі, але при цьому не передбачено процедуру такого звітування, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за подання звіту в пись­мовій, а не електронній формі.

Якщо має місце зворотна ситуація: наявна матеріальна норма, що уповно­важує суб’єкта владних повноважень на вчинення певних дій, проте відсутня необхідна процедура їх реалізації, що призводить до невизначеності правового становища фізичної або юридичної осо­би, суб’єкт владних повноважень має від­мовитися від їх реалізації до встановлен­ня відповідної процедури.

Таким чином, матеріальні норми пра­ва надають певні суб’єктивні права чи покладають обов’язки, процесуальні - встановлюють порядок реалізації зазна­чених прав та обов’язків. Процесуальні норми, до речі, також можуть визначати права та обов’язки, хоча порядок реалі­зації цих прав та обов’язків може перед­бачатися іншими процедурними право­вими приписами. Тому немає абсолютної межі між матеріальними та процесуаль­ними правовими приписами: процесу­альні норми за наявності встановленого законодавством порядку їх реалізації мають розглядатися як матеріальні пра­вові приписи щодо правових приписів, які встановлюють порядок їх реалізації.

В цілому процесуальні норми дозво­ляють забезпечити більшу визначеність правового регулювання шляхом закрі­плення певних чітко встановлених про­цедур, через які суб’єкти права отриму­ють можливість ознайомитися з тим, які вимоги до них висуває чинне право, ре­алізувати норми права, звернутися за захистом порушеного права, гарантова­ного матеріальним правом.



Література ___________________________________________________________

1. Тихомиров Ю. А. Проблемы развития процессуального права // Судебная реформа в России: проблемы совершенствования процессуального законодательства : по материалам науч.-практ. конф., Москва 28 мая 2001 г. - М., 2001. - С. 8-16.

2. Бочаров Д. О. Потойбіччя процесуального: гра, ритуал, міф: Матеріали для самостійної роботи. - Дніпропетровськ: АМСУ, 2007. - 50 с.

3. Маркс К. Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс. - Изд. 2-е. - М. : Гос. изд-во полит. лит., 1955. - Т. 1. - 698 с.

4. Цвік М. В. Фундаментальні проблеми теорії права / М. В. Цвік // Антологія української юридичної думки : в 10 т. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. - К., 2005. - Т. 10 : Юридична наука незалежної України. - С. 49-63.

5. Максимов С. И. Справедливость и эффективность как критерии оценки права / С. И. Максимов // Проблеми законності : республік. міжвід. наук. зб. - Х., 2001. - Вип. 49. - С. 195-204.

6. Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства / О. Хеффе ; пер. с нем. - М. :Гнозис ; Логос, 1994. - 319 с.

7. Петришин О. Праворозуміння у вітчизняній теорії права: загальносоціальний контекст / О. Пе - тришин // Філософія права і загальна теорія права. - 2012. - № 1. - С. 37-49.

8. Розанвалон П. Демократична легітимність. Безсторонність, рефлективність, наближеність / П. Розанвалон / Пер. з фр. Євгена Марічева. - Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. - 287 с.

9. Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика) : монографія / С. П. Погребняк. - Х. : Право, 2008. - 240 с.

10. Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности : [монография] / отв. ред. В. М. Савицкий. - М. : Наука, 1979. - 319 с.

11. Валеев Д. Х. Процессуальное положение лиц, участвующих в исполнительном производстве : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Д. Х. Валеев ; науч. рук. Я. Ф. Фархтдинов. - Казань, 1999. - 26 с.

12. Проблемы судебного права / Н. Н. Полянский [и др.] ; под ред. В. М. Савицкого. - М. : Наука, 1983. - 223 с.

13. Проблеми сучасної конституціоналістики: навч. посіб. / М. П. Орзіх, М. В. Афанасьева, В. Р. Бар - ський [та ін.]; за ред. М. П. Орзіха. - К.: Юрінком Інтер, 2011. - 272 с.

14. Бандурка О. М. Адміністративний процес : підруч. для вищ. навч. закл. / О. М. Бандурка, М. М. Тищенко. - К. : Літера ЛТД, 2001. - 336 с.

15. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу : монографія / О. В. Кузьменко. - К. : Атіка, 2005. - 358 с.

16. Покровский И. А. История римского права : курс лекций / И. А. Покровский. - Изд. 4-е. - Петро­град : Изд-во юрид. кн. склада «Право», 1918. - 430 с.

17. Юридическая процессуальная форма: теория и практика : [монография] / под общ. ред. П. Е. Не­дбайло, В. М. Горшенева. - М. : Юрид. лит., 1976. - 280 с.

18. Шагиева Р. В. Процессуально-правовые нормы и их реализация в социалистическом обществе / Р. В. Шагиева. - Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1986. - 103 с.

19. Олейников С. Н. Общетеоретические проблемы юридической процессуальной формы : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / С. Н. Олейников. - Харьков, 1986. - 25 с.

20. Павлушина А. А. Теория юридического процесса: проблемы и перспективы развития : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01 / А. А. Павлушина. - Самара, 2005. - 459 с.

21. Бисага Ю. М. Конституційно-процесуальне право України : підручник / Ю. М. Бисага, В. В. Гомонай,

В. І. Чечерський. - Ужгород : Ліра, 2011. - 360 с.

22. Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право України : навч. посіб. / Е. Ф. Демський. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 496 с.

23. Астафьев И. В. Соотношение процессуальных и материальных норм в конституционном праве Российской Федерации / И. В. Астафьев // Ученые записки Казанского государственного универ­ситета. Сер. Гуманитар. науки. - 2009. - Т. 151, кн. 4. - С. 47-52.